Здолати Московію

Анатолій ВИСОТА: Про Московію в ОБУХОВІ (3, 11.18)


10 листопада 2018 року в Обухові

У будинку культури, що в Центрі, відбулася зустріч притомних громадян із Романом Ковалем. Це письменник і дослідник історії визвольної боротьби за незалежність України. Цього дня він презентував книгу із дивною назвою ЗДОЛАТИ РОСІЮ. Я вже знав про цю книгу із фейсбуку і задумав купити.
За півгодини до означеної 14-ї я вже обіймався із товаришем – таким же простим і доступним.

Роман утворив «Історичний клуб ХОЛОДНИЙ ЯР». За 20 років вдалося повернути Україні із забуття десятки імен героїв визвольної боротьби. Поруч перебирає рушника красуня в українському вбранні. Це Люба Криворот.

На столах інша дівчина розкладає книги Коваля.

Ось я бачу велику книгу й читаю її назву ЗДОЛАТИ РОСІЮ.

Беру в руки. Важкувата. Розгортаю і бачу, що в ній понад як 500 сторінок. Купую книгу за 170 гр. Письменник підписує її мені.

Помічаю знайому книгу про нашого земляка Отамана Зеленого. Це ж цю світлину з Отаманом розшукав дома наш інтернатівець Дмитро Любименко, здається, десять років тому в 2008 році.


Ліворуч від проходу розкладають ще книги і їх теж багато. Це книги видавництва «Холодний Яр».

Підходять ще люди. Обіймаємося із Михайлом Горловим. Світлиню.

Перевіряють озвучення. Раптом у залі звучить під бандуру українська пісня. Це до мікрофона підійшов бандурист. Хвилину поспівав і відходить. Я підійшов до нього і прошу дозволу засвітлинити.

Знайомимося: це Тарас Компаніченко – бандурист із козацьким чубом. У проході стоїть чоловік у чорному строї. При ньому шабля і пістоль. Підходжу і світлиню на смартфон.

Пояснює, що це на ньому жупан, і в такі строї були вдягнуті «Чорні запорожці» ще часів Української Народної Республіки (УНР). Мабуть же від кольору жупанів і їхня назва. Згодом я дізнався, що цей козак із чубом Олександр Крамар.

На трибуні Роман Коваль
Я оглядаюся на зал і бачу, що він не заповнений. Але тут усі свої. Роман стає за трибуною і вітається із нами вже звичним гаслом «Слава Україні!

(Це поетеса Тетяна Лемешко)

Ми вигукуємо у відповідь «Героям слава». Каже, їдемо в Обухів, а дорогою бачимо білборди із гаслом: ГЕТЬ ВІД РОСІЇ! І нижче: Петро Порошенко. Отже ми діждалися, що давній заклик, починаючи із Миколи Хвильового (1924), тепер підтримує державна влада. Він розповідає, що книга – це його спогади про 30 років новітньої історії України. За кожним листочком, за кожним записом, зробленим колись, оживали люди і події. Розказує, що «…ось іде з’їзд якоїсь партії. Перед трибуною я фотографую, а поруч Іван Кандиба, який недавно вийшов із тюрми, фільмує подію. І каже тихенько через плече: — Чого не випускаєш газету? – Нема грошей… — тихо відповідаю. – Будуть, почекай! І справді невдовзі п. Кандиба передав мені друкарську машинку і трохи грошей. І я став випускати газету…». Й нині Роман Коваль випускає газету. Це НЕЗБОРИМА НАЦІЯ, стос якої я бачив на столі із книгами.

Роман запрошує до виступу Тараса Компаніченка – Заслуженого артиста України. Бандурист натхненно співає дві маршові пісні часів війни УНР з Росією. «Хлопці! Розставляйте кулемети й гармати. Буде по кому стріляти!». Після розповіді про те, як у Львові справляли вхідщини до нової квартири, яку нова влада виділила Івану Кандибі, Роман запрошує до слова знайомого мені чоловіка.

Текст тодішнього виступу на вхідщинах Зеновія Красівського зберігся і ось його вже зачитує артист театру й кіно Олександр Ігнатуша з Трипілля.


Щось сказати про книгу першою Роман запрошує Олену Артюшенко.

І справедливо, бо п. Олена уособлює собою патріотичну громадськість Обухівщини. Вона каже, що книга стане настільною в родинах українців, бо здолання Росії процес тривалий. Вона радить у назві книги замінити Росію на Московію і в залі це люди підтримують. Із трибуни доповідач усміхається і каже, що у другому випуску виправить назву.
Ось до мікрофона підходить хлопець років так десяти. Це Роман — син фермера Новохатька.

Він із сопілкою. Каже, що з Трипілля, де воював за Україну Отаман Зелений. Грає вправно мелодію з пісні «Ніч яка місячна». Коли він відходив під оплески, то Роман порадив йому навздогін, щоб при одруженні, коли виросте, взяв собі дівчину з роду Данила Терпила. Отак поєднаються два роди: Новохатьків і Терпил… Ми заусміхалися і підтримали це оплесками.
Історик Євген Букет родом із Макарівського району, що на Київщині.

Він досліджує Гайдамаччину — останню спробу запорожців війною відновити незалежність України. Каже, що здолання Московії цілком можливе, бо про могутність українців свідчить наша мова, яка лінгвістично у шість разів потужніша від московської. Про гетьманів Лівобережної України каже, що вони діяли, як нинішні сепаратисти Донбасу на боці Московщини. Це вони допомогли Польщі звоювати запорожців у часи Коліївщини.
Коло мікрофона колоритний чоловік. Роман представив його, як давнього учасника Історичного клубу ХОЛОДНИЙ ЯР і, що він має звання «обозний». Це фермер із Борисполя, що на Київщині, Валерій Мартишко.

З ним працюють 50 працівників і місячний фонд зарплати складає 300 тисяч гривень. Крім цього п. Валерій серед депутатів Бориспільської міськради очолює комісію з культури і патріотичного виховання. Він пише пісні і сам же їх і виконує. Почули б ви ці дві пісні, заспівані таким розкішним басом. Одну з них він присвятим двом хлопцям з ПРАВОГО СЕКТОРА, які наступного дня їдуть на Донбас по ротації. Хлопці ті аж засоромилися від уваги і оплесків із залу.


Наступною виступає Тетяна Лемешко – відома поетеса із Витачева, що на Обухівщині. Каже, що здолати Росію ми зможемо, коли кожного дня витискатимемо з себе по краплині малоросійство. І вона згодна із пророцтвом Романа про те, що з часом українці утвердять себе як державну націю і що росіяни стануть приховувати своє походження, як колись у совєтські часи робили це євреї. Потім наприкінці свого виступу Тетяна, така колоритна українка, прочитала свій вірш «Іловайський котел»: «Гусне смертельна мить// В жилах пульсує: Жить!»


Потім виступив директор видавництва «Холодний Яр» Марко Мельник. Такий молодий чоловік. І не скажеш, що він пройшов війну на передку на Донбасі. А тепер видає такі потрібні українцям правдиві книги про нас же самих і про наших предків.
Ось коло мікрофона Люба Криворот.

Представляючи її, Роман сказав, що вона є науковим секретарем Історичного клубу «Холодний Яр». Що без неї не було б цієї книги: «Каже – давайте, пане Романе, ваші записи, а я їх наберу на комп’ютері і впорядкую…». А тепер я скажу: куди оце наші парубки дивляться, що не бачать такої гарної і розумної українки?». Люба щось там говорила зважене і правильне, а я пригадував, якою невпевненою в собі і навіть полохливою колись була вона дівчиною. Якось ми так років із 20 тому виїхали на лижах взимку по розкішному снігу у сосновий бір за Обуховом. Ми стали з нею окремо на кручі, опершись палицями в сніг, а внизу виднілася долина Стугни. Я й кажу Любі: -Ану давай кричи на повен голос! І таки добився, що над соснами пролунало дзвінко-дівоче: «А-га-га-га-гаааа!!!». Пригадуєш, Любо!
А ще говорив проникливо Михайло Горловий – поет і відомий в Україні і по світу скульптор. Каже, що ми здолали страх і дехто з нас це зробив ще 30 років тому, як ось Роман Коваль.

Після зустрічі
Ми стали на сходах і засвітлинилися. Це буде колись свідченням, як притомні обухівці у листопаді 2018 року усвідомлювали, що й вони причетні до тривалого процесу здолання Московії. Згодом, ідучи вже додому, ми з Оленою Артюшенко обговорювали проминулу презентацію. Олена відмітила, що Роман Коваль, за його словами, здолав страх 19 березня 1989 року на Аскольдовій могилі в Києві з друзями, дивлячись в очі кагебістам. А от ми, притомні обухівці, долали цей страх з початку 1989 року, готуючи установчі збори Народного Руху Обухівщини. І остаточно здолали цей страх перед владою 12 березня 1989 року саме на тих пам’ятних зборах, які тривали 8 годин!

А що я сказав би на презентації?
Найперше я б похвалив Романа Коваля за його подвижницьку працю. Ви ж гляньте, киянин, дільничий терапевт, створює в Солом’янському районі одну з перших районних організацій Народного Руху України. А потім все життя відновлює імена наших героїв і пише про них книги. Ще й зустрічається з молоддю і засіває в їхні душі любов до української землі, вчить ненавидіти ворогів України.
Іще я відмітив би нинішній час, коли більшість українців знаходяться у пригніченому стані, як це небезпечно. Тому важливо доносити до наших громадян позитив. Як ми зупинили Росію на Донбасі, як ми підняли свою армію до стану кращих армій у Європі. Як українське поволі, але твердо стає на нашій землі (буде прийнятий Закон про державну мову). Як московський патріархат витісняється з нашої землі і скоро ми матимемо свою Помісну Православну Церкву. Як ми перезимуємо і не померзнемо і буде в нас що істи-пити і в чому хороше походити!

Хай же буде!