Психолог.
В мене ніби сидить 2 особистості, це можна назвати мною дорослим і якимсь внутрішнім голосом, але я це сприймаю як себе дорослого і внутрішню дитину.
Яку я бачу глобальну проблему саму основну, це віра в те що я поганий батько, і навколо цієї віри розгортаються всі інші проблеми.
Кожен день коли я сижу в мене тривога. Вторинна вигода цієї тривоги це віра в те що якшо тривожуся значить я мобілізований значить буду заставляти себе працювати, для того шоб гроші зароблялися, шоб забезпечити сімю.
Кожен день коли я стяю і просто хожу в мене зразу спрацьовує трігер самокритики. Я поганий батько, і мені стає соромно за себе. Вторинна вигодна самокритики, це заставляє повернутися мене до роботи.
Найчастіше шо в мене виникає в голові це "Я поганий батько бо неможу дати гарантій (мамі) шо зможу забезпечити сімю".
Після останніх роздумів з намаганням зруйнувати віру і відкинути ці гарантії я помітив за ними інші причини чому я поганий батько.
Розбір нових переконань:
Я поганий батько бо нелюбою Іру. Чому? Бо вона поправилася, ми мало приділяємо часу один одному, ми живемо раді дитини, в нас мало спільних інтересів.
Саме дивне шо коли я питаю себе паралельно чи люблю маму, бабу інших людей, то йде внутрішня відповідь Ні. Це лякає, дає відчай і хаос якийсь, і складається враження шо я або незнаю шо таке любов як розуміння, або блокую її зі всіх сторін. Якшо я питаю себе чому я нікого не люблю, випливає думка "А для чого мені когось любити якшо мене батьки лишили з дідом і бабою і пішли жити своїм життям."
Наглядно це видно коли мій син біжить до мене і в його очах видно любов до мене він щасливий, а я ніби не відчуваю цієї любові, я ніби не пропускаю її через себе, свою свідомість, активується сдит за себе як батька.
Я поганий батько бо нехочу ним буди. Чому нехочу ним бути? Бо боюся порівняння з свої батьком, боюся шо цей тягар відповідальності заскладний для мене. Тут випливають якісь настанови від мами яким батьком треба бути, ніби цей шаблон заклали мені в дитинстві. Бач який він? Не будь таким. Ти маєш любити сімю, маєш забезпечува сім, бо ти чоловік, треба бути хорошим батьком і чоловіком.
І це створило в мені шаблон яким я маю бути батьком, шоб не стати поганим батьком, щоб мама не осудила і не розчарувалася.
І навіть від думки шо я нехочу бути батьком, йде пристидження себе, хоча як би це парадоксально не звучало, доросла частина мене і нехоче втрачати сімю, я просто ніби неможу дозволити собі бути просто батьком, який може і не хоче ним бути, але є, бо це моя відповільність. Який розуміє шо любить дитину і шо зможе то зробить для неї, але не вимагає нереального.
На замітку: ще до зачаття з Ірою дитини в нас під кінець були троши затухли стосунки і вона часто піднімала це питання дитини шо їй 25 і вже пора, і хоть я нехотів цього, я піддався з надією шо вона відстане від мене з цим, і буде меньше мене пілити бо буде займатися дитиною.
І одна частина мене доросла якась раціональна панікує бо незбирається кидати свою сімю, розходитися з жінкою бо інколи ніби блоки знімаються і я хочу приділяти час жінці, дитині, вони важливі, і дуже цінні, я розумію шо цей скарб якшо втратити, то я буду жаліти потім, і буду відчувати самотність і велику помилку, коли залишуся сам, і буду вважати шо сценарій батька мого відбувася і зі мною, і я вже сам сижу і страждаю від того шо нічого вже не вернеш. І можливо як він колись мені потім буду плакатися свому синові шо зробив помилку шо маму вже не вернеш і тд...
Перейти на нову роботу стабільну почати рости карєрно, так як і було задумано раніше, це стосується як і переконання гарантій грошей, так і реально не любові до теперішьої професії.
Більше спілкуватися з жінкою, почити ходити на спорт разом, вона погодилася, поки малий в садіку.
Дозволити собі бути батьком який неможе дати гарантій фінансових, який в думках може б і не хотів бути батьком, який зараз не відчуває до жінки любові, але все це не означає шо мені треба критикувати себе і принижувати, неозначає шо я неможу бути протишаблонний маминим настановам.
Пропрацювати образ батька, прийняти якось його таким який він був, шоб не боятися його сценарію.
Пропрацювати образ мого батька, прийняти його як звичайного а не погано.
Виховувати в собі цю інфантильну налякану дитину, яка порівнює себе, яка боїться і недовіряє.