СІМʼЇ зниклих безвісти

Нещодавно, в інтернеті я побачила інформацію щодо роботи з сімʼями зниклих безвісти, хтось ділився нею безкоштовно, хтось за гроші. Це спонукало мене, враховуючи власний досвід, близько 1,5 роки роботи з сімʼями у якості психолога, написати пост, який би допоміг краще зрозуміти потреби сімей, труднощі з якими вони можуть стикатись та рекомендації психологам, щодо роботи з сімʼями. Ця інформація не є вичерпною, а скоріше стисле узагальнення мого теоретичного та практичного досвіду.
В кінці буде надано джерела для додаткового опрацювання, якщо у вас залишиться бажання глибше дослідити цю тему, а також посилання на безкоштовні консультації для родин зниклих безвісти.
Початок моєї роботи з сімʼями був сповнений хвилюванням та тривогою, що зазвичай часто буває, коли торкаєшся чогось нового та непізнаного, особливо коли там так багато невизначеності. Мені було складно уявити, з чим живуть та стикаються сімʼї, крізь які виклики їм доводиться проходити, але поряд були колеги, які підтримували та ділились знаннями, це допомогло налагодити перші мостики поміж невідомих берегів.
То як то бути членом сімʼї зниклого безвісти?
Суцільна невизначеність, яка огортає долю близької людини і заморожує буденний рух родин. Більшість сімей ставлять на паузу щоденні справи, відкладають прийняття рішень та святкування, прибирають розваги зі свого життя. Наслідки для родин зниклих безвісти можуть проявлятись на індивідуальному, сімейному та більш ширшому соціальному рівні:

На індивідуальному рівні:
* Вся увага людини направлена на пошуки, і уникання інших сфер життя;
* Уникання турботи про себе;
* Відчуття ізоляції через нерозуміння оточуючих;
* Відчуття провини;
* Відсутність уваги до інших членів сімʼї;
* Злість, тривога, відчуття безнадії та безпорадності;
* Порушення сну.

На сімейному рівні:
* Сімейні ролі та обовʼязки стають змішаними та заплутаними;
* Різні погляди на обставини зникнення родича, можуть призводити до конфліктів в родині;
* Уникання розмов про зниклого безвісти, що створює додаткове напруження;
* Відсутність свят;
* Уникання будь яких розваг.

На рівні громади:
Найважливішим аспектом наслідків на рівні громади, є відсутність ритуалу. Поясню що саме маю на увазі, протягом життя ми маємо певні ритуали для різних подій в нашому житті, наприклад закінчення школи, закінчення інституту, шлюб, народження дітей, розлучення, поховання. Ритуали це певні символічні дії, культурно обумовлені, які регламентують нашу поведінку в рамках конкретної події та свідчать про зміну статусу людини (ідентичності). Тобто ми знаємо, що робити та як реагувати коли наприклад хтось одружується. Тоді близькі та друзі, вітають молодят, які переходять в нову роль подружжя, чоловіка та дружини. Те саме стосується сумних подій, коли хтось помирає, і у нас є ритуал, поховання, 9 днів, 40 днів. Ритуал створює простір для прояву певних почуттів, люди знають як підтримати одне одного. Так от у випадку сімей зниклих безвісти, немає ритуалу, бо немає інформації про долю близької людини. Тобто немає ритуалу, немає розуміння у оточуючих що робити, і того як вони можуть підтримати родину зниклого безвісти. Це заплутує ситуацію, зʼявляється пустота, яку кожен заповнює, як вміє.

Рухаємося далі, до теоритичної частини та терміну «невизначена втрата», який вперше запропонувала психологиня Полін Босс, вона працювала понад 30 років з невизначеністю у стосунках, на підґрунті чого, розробила рекомендації по роботі з невизначеною втратою. Її основна теоретична передумова полягає в тому, що невизначена втрата є дуже травматичною по своїй природі. Постійна неоднозначність блокує пізнання, подолання та формування сенсу та заморожує процес горювання.
На її думку невизначена втрата має два типи:
* це психічна відсутність і фізична присутність, наприклад у випадку з деменцією, або іншими ушкодженнями мозку, коли людина фізично присутня, але психологічно відсутня;
* психічна присутність і фізична відсутність, у випадку зниклих безвісти, коли внутрішній звʼязок з рідним зберігається, але немає фізично його присутності.
У книзі «Втрата, травма і резильєнтність» (яку нещодавно переклав на українську мову Інститут психології здоровʼя), Полін Босс рекомендує керівні принципи, як адаптуватись до невизначеності, не завдаючи шкоди здоров’ю. Ці рекомендації не є лінійними, а розгортаються у більш хаотичному і діалектичному процесі:
(1) пошук сенсу,
(2) регулювання контролю,
(3) реконструкція ідентичності,
(4) нормалізація амбівалентності,
(5) перегляд привʼязаності
(6) відкриття надії.
🔘Пошук сенсу
Знайти сенс або спроможність зрозуміти те, що відбувається, особливо важко при невизначеній втраті. Віктор Франкл вважав, що немає сенсу без надії та немає надії без сенсу. Пошук сенсу це діалектичний процес, в ході якого ми відповідаємо разом з клієнтом на питання «Для чого? Для чого виникла ця ситуація в моєму житті?». Питання «чому?» розкриває причини, а «для чого?» наповнює наше буття сенсом.
Більше про сенс, пише Віктор Франкл «Людина в пошуках справжнього сенсу», або «Лікар та душа», а також Ігор Козловський «Людина на перехресті».
🔘Регулювання контролю
Людям, потрібне певне відчуття контролю над своїм життям, щоб відчувати себе впевненими та продуктивними. Тому так важливо збалансувати свою потребу в контролі з прийняттям невизначеної втрати.
Девіз стоїків: «Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, чого я не можу змінити, мужність змінити те, що можу, і мудрість завжди відрізняти одне від іншого», нагадує нам про те, що ми можемо, а чого не можемо контролювати в житті. Ми приймаємо двозначність, тому що ніяк не можемо на неї вплинути. Ми усвідомлюємо, що світ не завжди справедливий — що не завжди все йде так, як ми хочемо. Усвідомлення меж свого контролю, допомагає знизити відчуття провини, яке інколи виникає, коли ми занадто багато очікуємо від себе.
🔘Реконструкція ідентичності
Коли сімʼї втрачають звʼязок з рідними, вони також можуть втрачати розуміння своєї ідентичності, або сімейної ролі повʼязаної зі зниклим безвісти родичем.
Хто я тепер, коли не знаю де моя близька людина? Чи я батько чи мати нашим дітям? Чи я дружина чи вдова? І багато інших заплутаних питань може виникати в психічному світі людини. Ситуація підштовхує нас бути більш гнучкими щодо гендерних ролей. Ми досліджуємо нашу ідентичність, та з яких частин та ролей вона складається. Які з цих частин є більш тривалі в часі та менш змінні, які новіші, як ці ролі доповнюють одне одного.
Стигма та дискримінація можуть блокувати трансформацію ідентичності. Тримання за абсолютну ідентичність не приносить нам користі та адаптації до ситуації невизначеності. Розуміння того хто я є, розширюється з невизначеною втратою, а з цією гнучкістю також зростає резилієнтність.
🔘Нормалізація амбівалентності
Невизначена втрата призводить до амбівалентності, не психіатричної амбівалентності, а так званої соціологічної амбівалентності. Ставлення до зниклого безвісти, може викликати суперечливі почуття та емоції. У таких випадках завжди є якась амбівалентність: радість і злість, ніжність і роздратованість. В безпечному просторі, де немає місця засудженню, люди можуть почати ділитись своїми негативними емоціями, які отримавши підтвердження у «свідченні іншого» мають тенденцію знижувати відчуття внутрішньої напруги, та краще піддаються усвідомленню того що це є нормальним, відчувати протилежні емоції та почуття навіть до рідної людини.
🔘Перегляд привʼязаності
Джон Боулбі (1973, 1980) писав про біль втрати в контексті привʼязаності — про складність амбівалентності у втраченій привʼязаності та стрес, який спонукає до відчаю та відпущення. Однак він не згадав про втрати, які були невизначеними. При невизначеній втраті, привʼязаність більше не є збалансованою чи взаємною, як раніше.
Перегляд привʼязаності означає прийняття, а не опір двозначності, яка оточує стосунки, коли людина зникає безвісти. Перегляд означає здатність розрізнити, що досі є можливим в стосунках зі зниклим безвісти, і сумувати за тим, що наразі втрачено в стосунках. Мета полягає не в тому, щоб роз’єднатися, а радше врівноважити привʼязаність до зниклого безвісти.
🔘Відкриття надії
Щоб залишатися сильними, людям потрібна надія, незважаючи на невизначену втрату.
На мою думку найкраще про надію в контексті теорії Полін Босс, говорить Вацлав Гавел (дистдент, видатний драматург, громадський діяч, президент Чехії): «Надія — це не переконання, що щось добре завершиться, але впевненість, що в цьому є сенс, не залежно від фіналу».
Більше про невизначену втрату ви можете прочитати в книзі Полін Босс «Втрата, Травма та Резильєнтність». Посилання на книгу нижче.
💬Заключні рекомендації по роботі з сімʼями зниклих безвісти:
✔️Право чекати.
Для мене, ключовим фактором в роботі з сімʼями, було визнання їх права чекати, стільки скільки вони вважають за потрібне, тому так важливо для психологів, які працюють з сімʼями не підштовхувати їх до будь якого рішення. Наша задача скоріше полягає в тому щоб, підтримати людину, створити простір для виразу почуттів та емоцій, допомогти їй навчитись жити з невизначеністю.
✔️Власна невизначена втрата.
Психологу, який працює з родиною зниклого безвісти, корисно знайти власну невизначену втрату у житті та осмислити її. Це місце в нашої історії де ми були розгублені, де не було чіткості в розумінні того що відбувається, де було відсутнє завершення, та відповідно не було можливості горювати. Поділюсь власним прикладом про безпліддя, коли я жила 20 років в невизначеності, та нерозумінні того хто я й чи будуть колись у мене діти. Ця невизначеність не давала змогу поставити крапку та відгорювати за незворотнім.
✔️Турбуйтесь про себе та навчиться бачити обмеження своєї ролі, як психолога, не намагаючись вирішити проблеми сімей, а скоріше створити простір, для вираження почуттів. Уміння вислухати та бути поряд, має велике значення.