Американська сила: необхідна чи неефективна?
Поки ізраїльські війська чекають на команду вторгнутися в Газу, два величезні авіаносці ВМС США були направлені на підтримку ізраїлю. Їх завдання полягає в тому, щоб стримати Хезболлу[1] та її спонсора, Іран, від відкриття другого фронту через ліванський кордон. Жодна інша країна не змогла б цього зробити. ЦІ Авіаносці — це 200 000-тонна декларація американської могутності в той час, коли велика частина світу вважає, що американська могутність занепадає.
Найближчі місяці перевірять цю точку зору. Важко перебільшити ставки. 20 жовтня президент Джо Байден назвав це «переломним моментом». Він попередив про необхідність дати відсіч терору ХАМАС, а також агресії Росії проти України. Загроза Китаю вторгнутися на Тайвань залишилась невисловленою на задньому плані.
Проте все навіть небезпечніше, ніж пан Байден припускає. За кордоном Америка стикається зі складним і ворожим світом. Вперше після стагнації Радянського Союзу в 1970-х роках, вона має серйозну організовану опозицію на чолі з Китаєм. Вдома політика страждає від дисфункції та Республіканської партії, яка стає все більш ізоляціоністською. Зараз визначається не лише дооя Ізраїлю і Близького сходу, але й Америки та світу.
Зовнішня загроза має три складові. Одна з них – це хаос, поширений Іраном на Близькому Сході та Росією в Україні. Агресія та нестабільність поглинають американські політичні, фінансові та військові ресурси. Конфлікт пошириться на Європу, якщо Росія доб'ється свого в Україні. Кровопролиття може радикалізувати людей на Близькому Сході, налаштувавши їх проти їхніх урядів. Війни затягують Америку, яка стає легкою мішенню для звинувачень у розпалюванні війни та лицемірстві. Все це підриває ідею світового порядку.
Друга загроза – складність. Група країн, у тому числі Індія та Саудівська Аравія, дедалі більше ведуть операції, покладаючись виключно на власні інтереси. На відміну від Ірану та Росії, такі країни не хочуть хаосу, але й не будуть виконувати накази Вашингтона — та й навіщо їм? Для Америки це ускладнює її роль наддержави. Подивіться, наприклад, на "ігри"[2] Туреччини щодо членства Швеції в НАТО, які, схоже, вже були врегульовані цього тижня після 17 місяців виснажливих суперечок.
Третя загроза – найбільша. Китай має амбіції створити альтернативу цінностям, закріпленим у глобальних інститутах. Це переосмислило б такі поняття, як демократія, свобода та права людини, відповідно до власних переваг розвитку над індивідуальною свободою та національного суверенітету над універсальними цінностями. Китай, Росія та Іран утворюють слабо координовану групу. Іран постачає безпілотники в Росію і нафту в Китай. Росія і Китай надали партнеру Ірану - ХАМАС - дипломатичне прикриття в ООН
Ці загрози посилюються політикою вдома у Вашингтоні. Політики-республіканці повертаються до ізоляціонізму в торгівлі та зовнішніх справах, якого їхня партія дотримувалась перед Другою світовою війною. Це глибше, ніж Дональд Трамп, і це ставить питання про те, чи може Америка діяти як наддержава, якщо одна з її партій відкидає повне поняття глобальної відповідальності. Пам’ятайте, що в 1941 році Америка вступила у війну лише після Перл-Харбор[3].
Щоб побачити, як це може завдати шкоди американським інтересам, розглянемо Україну, якій MAGA-республіканці[4] хочуть припинити постачання зброї та грошей. Це не має сенсу, навіть з точки зору найвужчих власних інтересів. Війна дає Америці шанс знищити Володимира Путіна та стримати Китай від вторгнення на Тайвань, не піддаючи ризику власні війська. Залишення України наодинці, навпаки, заохочує Росію до нападу на НАТО , що коштувало б набагато більше життів і ресурсів американцям, і сигналізувало друзям і ворогам, що Америка більше не є надійним союзником. Якщо республіканці-ізоляціоністи провалять іспит по Україні, невідомо, де може опинитись Америка, якби пан Трамп повернувся до Білого дому.
Це грізні перешкоди. Однак США також має величезні переваги. По-перше, її військова вага. Америка не лише розгорнула ці дві авіаносні ударні групи на Близькому Сході, але також постачає зброю, розвідувальні дані та досвід Ізраїлю, як і Україні. Китай стрімко збільшив свій бюджет на Народно-визвольну армію[5], але згідно з рейтингам Америка все одно витратила минулого року на оборону стільки ж, скільки десять наступних країн разом узяті, і більшість із них є її союзниками.
Економічне зростання Америки також вражає. Країна генерує чверть світового виробництва двадцятою частиною свого населення, і ця частка не змінилася протягом останніх чотирьох десятиліть, незважаючи на зростання Китаю. Ця газета[6] занепокоєна неефективністю та повзучим протекціонізмом промислової політики пана Байдена, але ми не сумніваємося в технологічній потужності Америки та її динаміці, особливо коли йдеться про Китай, де стає дедалі очевиднішим, що мета економічного зростання підпорядкована меті максимізації контролю Комуністичної партії.
Ще одна недооцінена сила Америки – активізація її дипломатії. Війна в Україні довела цінність НАТО. В Азії Америка створила AUKUS[7] і зміцнила свої відносини з багатьма країнами, включаючи Японію, Філіппіни та Південну Корею. Цього тижня в журналі Foreign Affairs радник з національної безпеки США Джейк Салліван пояснює, як країни, які переслідують власні інтереси, все ще можуть бути важливими партнерами. Моделлю є Індія, яка все більше стає частиною планів Америки щодо безпеки в Азії, незважаючи на її рішучість залишатися поза будь-яким альянсом.
Центробіжна сила
Що все це значить для Америки, яка зараз утримує Ізраїль, намагаючись зупинити більш масштабну війну? Дехто скаже, що старіючу наддержаву знову затягує Близький Схід після майже 15 років спроб вибратися звідти. Проте ця криза не така всепоглинаюча, як війни в Афганістані та Іраку.
Формулювання пана Байдена краще: це справді точка перегину, яка перевірить, чи зможе Америка адаптуватися до більш складного та загрозливого світу. Їй все ще є що запропонувати, особливо якщо вона співпрацюватиме зі своїми союзниками, щоб посилити безпеку та зберегти торгівлю відкритою. Її цінності, якими б недосконалими вони не були усвідомлені, все ще приваблюють людей з усієї планети так, як не приваблює китайський комунізм. Якщо пану Байдену вдасться впоратися з кризою навколо Гази, це буде добре для Америки, для Близького Сходу та для всього світу
[1] Хезболла — ліванське терористичне угруповання, яке отримує зброю, бойову підготовку й фінансування від Ірану(детальніше)
[2] Туреччина залишалась останньою країною альянсу НАТО, яка до останнього відмовлялась ратифікувати заявку Швеції на вступ. Туреччина висувала вимоги про надання ім винищувачів F-16 для погодження вступу Швеції
[3] Напад на Перл-Гарбор (англ. Attack on Pearl Harbor) — раптовий комбінований напад на американські військово-морську та повітряну бази японської палубної авіації авіаносного об’єднання та карликових субмарин(детальніше)
[4] Make America Great Again (англ. — «Зробімо Америку великою знову») — гасло кампанії, яке використовується в американській політиці та було популяризоване Дональдом Трампом у своїй президентській кампанії 2016 року
[5] Народно-визвольна армія Китаю — Збройні сили КНР, найбільша за чисельністю армія у світі (2 250 000 чоловік на дійсній службі)
[6] Мається на увазі The Economist
[7] AUKUS (абревіатура від англ. Australia, United Kingdom, United States) — тристоронній оборонний пакт, утворений Австралією, Великою Британією і США 15 вересня 2021
*стаття не є авторською, а лише дослівним перекладом на українську. Переклад не є професійним. Всі першоджерела наведені