Игорь Беляев
@igor_belyaev1996
Из Одессы)
0 Followers
1 Following

#belive №25

З особистих спогадів:

#belive №24

Сміх – одна з приємних емоцій, яку може відчути людина.

#belive №23

З тих пір, як я влаштувався на офіційну роботу, здається, всередині мене відбулися значні зміни. Я став більш свідомим, більш відповідальним і більш серйознішим. Ті речі, над якими я раніше сміявся, тепер зовсім мені здаються не смішними.

#belive №22

Проїжджав на велосипеді повз одного дитячого майданчика і побачив, як на ньому сидить маленька дівчинка (на вигляд їй десь приблизно вісім років), одна – однісінька. Ох, якби ви тільки бачили ці сумні блакитні очі, до того ж, в яких ще прочитувалася і самотність. По її глибокому погляду можна було подумати, що незважаючи на свій маленький вік, вона вже знає набагато більше, ніж дорослі. Вона ніби зрозуміла всю тлінність життя… А ще у неї зовсім не було іграшок, а тільки передвиборний плакатик з якимось невідомим мені кандидатом, який вона своїми маленькими ніжними ручками притиснула до свого сердечка. Напевно на плакаті був її батько, якому було зовсім не до своєї доньки, адже вибори все ж таки… Для нього це важливіше, а для неї тато...

#belive №21

Зловив себе на думці, що дуже добре відчуваю іншу людину. Я відчував, як їй погано. Тим – більше, що знав її проблему. Це одвічна проблема батьків и дітей.

#belive №20

Памятка.

#belive №19

За два дні до того, як по всій Україні було призупинено залізничне сполучення…
Поїзд «Київ-Трускавець», десятий вагон, в самому кінці якого один з пасажирів побажав гарячого чаю. До нього через весь плацкарт біжить молода провідниця років двадцяти восьми, висока, струнка, до того ж блондинка. Одним словом-вона була вельми хороша собою, але трошки в собі невпевнена. Незважаючи на те, що це у неї вже була десь двадцять п'ята за рахунком поїздка, вона все одно виконувала свої робочі обов'язки трохи нервуючи. Навіть кип'яток з титану наливала тремтячими руками. Чому вона така, на те є серйозна причина. Більш того, їй було добре знайоме таке слово, як булінг, бо свого часу її в школі дуже зацькували. Тепер вона навіть своїх пасажирів боялася, особливо чоловіків. Боялася їм в чомусь неугодити. Хоча, чесно кажучи, вона всіма силами намагалася в собі побороти це недобре почуття, яке їй дуже заважало. Але, мабуть, якось у неї це не виходило…
Поки вона донесла чай до одного пасажира, його вже попросив другий. І ось так, бігаючи від одного кінця вагона до іншого, вона побачила, як біля віконця сидить бабуся, на вигляд якої було приблизно років сімдесят. Причому сиділа вона з дуже сумним обличчям. Щоб якось розбавити обстановку, дівчина-провідниця вирішила з нею заговорити:
- Бабуся, ви що, телевізор не дивилися, або може газет не читали? Чому в такий неспокійний час, коли по всій країні оголосили карантин, ви не бережете себе і не сидите вдома?
- Ой, доньку, та що мені ваш коронавірус, коли трапилася така особиста трагедія... Почну з того, що у мене є велика сім'я: син, невістка, онук і онучка. Так от, якось раз я вирішила перевірити, як вони до мене ставляться насправді, і для цього прикинулася дуже хворою. А замість того, щоб за мною якось доглянути, вони почали «тягнути ковдру один на одного», тобто між собою ділити майно. Розумієш, мене зрадили рідні люди, а для мене це страшніше вірусу. Я навіть вже говорити про це не можу, настільки болить душа...
- Це дуже жахливо… - щиро і з глибоким співчуттям вимовила провідниця, - А куди ви їдете?
- У санаторій, який в свою чергу розташований в Трускавці.

#belive №18

Люди, які по-різному сприймають зустріч Нового року, діляться на дві категорії. Першій зовсім не шкода розлучитися з роком, що минає, адже за ці 365 днів вони добилися всього того, чого так бажали. Інші ж зовсім не готові перегорнути цю сторінку, бо минаючий рік приніс їм багато тяжкості на душі і гіркоти в серці. Хтось втратив рідну людину, а комусь довелося розлучитися зі своїм коханим або коханою, як, наприклад, нашому головному герою Максиму. Ось він стоїть навпроти високої, гарно вбраної ялинки і готовий подумки попрощатися зі своєю, тепер вже колишньою, коханою дівчиною на ім'я Наталка. Так, зробити це дуже важко і боляче, але треба, адже хлопець сподівався в новому - 2019 році розпочати життя з чистого аркуша.
Так вийшло, що саме в цей момент і Наталя теж була на Думській площі, теж стояла навпроти ялинки, але з іншого боку і зі своїм новим бойфрендом, який її смішив, а вона сміялася. Її сміх був настільки дзвінким, що його міг почути і впізнати Максим, але так як в цей момент він був десь глибоко у своїх думках, то просто не звернув на нього уваги.
Йому захотілося послати їй останнє смс і коли це було зроблено, він, не чекаючи відповідної реакції (бо знає, що її не буде), викинув сім - карту і пішов геть. Коли ж дівчина отримала це смс, то впала в ступор і змінилася в обличчі. У цьому повідомленні були такі теплі слова - побажання, яких він не говорив їй раніше. Ці слова настільки її розчулили, що вона ледве стримувалась, щоб не заплакати. Але все таки в якийсь момент змогла взяти себе в руки і більш того - пообіцяла собі, що з завтрашнього дня теж почне життя з чистого аркуша, тим-більше, що тепер поруч з нею була нова любов і вона не хотіла б перед ним бути настільки емоційною.
Перше січня 2019.
Не було ні хвилини, коли б Максим про неї не думав. Так проходив день за днем, і це, чесно кажучи, потроху вже почало виводити хлопця з себе. Щоб якось відволіктися від думок про Наталю, він вирішив чимось себе зайняти.
Спочатку Макс вирішив себе спробувати в живописі і відразу відчув сильне бажання намалювати її портрет. Ні, подумав він, мене дуже дратує ця затія, спробую зайнятися чимось іншим. Наприклад, літературною діяльністю. Але і ця ідея не увінчалася успіхом, так як свою першу прозу йому захотілося присвятити саме їй.
Тут вже у бідного хлопця почали опускатися руки від розпачу і безвиході, і саме в цей момент до нього в гості завітав кращий друг, який не просто підтримав морально, а запропонував йому спробувати себе в музиці.
Цей друг навчив Максима грати на гітарі, потім вони разом створили свою музичну групу, ще пізніше стали брати участь у перших квартирниках і за це отримувати чималі гроші, більшу частину з яких перераховували на благодійність. Наприклад, в будинок малятка. Ось так цей хлопець, який ще вчора вважав себе зовсім нещасливим і не знав, що і як робити далі, сьогодні знайшов новий сенс життя. Його життя заграло новими фарбами...

Записки на коленке: поселок (НЕ) Сахарный.

Сахарный и его предыстория.

«Велоспорт – как стиль жизни, или как не ошибиться с выбором велосипеда?». История и советы.

История, когда начал выпускаться один из самых первых велосипедов, берет своё начало в 1885 году. Он был очень схож с тем, который мы используем в настоящее время: на нём также была рама, довольно удобное сиденье, педали и цепная передача на заднее колесо. Сей прототип под названием Rover («Скиталец») был создан никем иным, как Джоном Кемпом Старли – английским изобретателем, и выглядел он вот так: