“Народжені вільними” - Людмила Іванова

Служити мріяла з дитинства але батька були проти. Мене виховувала мати з бабусею. Займалась вольною боротьбою, займала перші місця. Маю 2місце по вольній боротьбі в первінстві міста Донецька в обласних змаганнях. Після 9 класу хотіла піти навчатися на програміста але не пройшла іспити і навчалась на токаря. Моє училище знаходилось під Аеропортом. Як його закінчила мені виповнилося 18 років вибирала або йти лікарем на швидку або йти за мрією як хотіла. Склала ЗНО на вступ до медичного коледжу але на ту спеціальність мені не вистачило 1.5 балу. Прохідний був 124 в мене біологія 122,5. На іншу не погодилась. Я пішла на службу до Донецького Слідчого Ізолятору. Мені було 18 років. Перша служба. Було важко поначалу. Спецконтингент був різний але це був непоганий досвід. Займалась Рукопашним боєм по системі СПАС. Коли почались непоняткі в Криму, мітинги в Донецьку. Наша группа з тренування приймала участь, ми оказували допомогу у зборі та документуванні, та встановлення членів сепаратиського руху, виявляли місця з полоненими.Не однократно потрапляли під розбірки місцевих "ополченців", вибухі, дубінки. Зам. Нач. СІЗО тоді сказав "Хто прапор піднімить, за того і будемо, ми нейтральні". Там в Донецьку навчилась поводитись зі зброєю, маскуватись, одним словом виживати.

Я покинула місто 9 липня2014року майже остання з групи. Мій хлопець тоді лишишся бо була хвора мати, він загинув, міна потрапила в остановку...

Вийшла до 72 бригади,наші дані їм декілька разів допомогали. Мене зустрів Сергій Костаков "Маестро". Своїм виходом дуже зобов'язана Ігору Піліпчуку і його команді. Це було складно особливо на відстані. Але ми впорались.

З 72 бригадою спілкувались і сказали що я знадоблюсь на штабі АТЦ у Краматорську. Там мене багато чому навчили. Але згодом захотіла аби офіційно оформити в штат, але посада кухарки мене невлаштувала і я потрапила в добробат Дніпро-1, там багато наших Донецьких.

я була перша офіційнл оформлена дівчина. Батальйон на той момент був вже в підпорядкуванні МВС, згодом у Національній Поліції

В добробаті нас навчали бути взаємозамінними. І домедичну допомогу, інженерну, основи снайпінгу, навіть автівкою керувати.

Були ротації Чермалик, Маріуполь, Пески, Бахмут

Це був самий насичений період мого життя.

У Дніпро-1 була у взводі вогневої підтримки. У 2017 перевевалсь з батальйону на посаду Інструктора з особистої безпеки Тренінгового Центру ГУНП у Дніпропетровській області

Прослужила там до серпня 2018. Звільнилась за власним бажанням у спец. званні "сержант" поліції. Зрозуміла що це не моє

Поїхала в 17 танкову взяла відношення. Військомат у м. Кривий ріг швидко зробив справу і я поїхала до 184 навчального центру на підготовку. Там мені запропонували піти у морську піхоту. Звісно я погодилась. Мені це здалось цікаво, це можливість проявити себе, де можуть знадобитися мої набуті навички. Так і сталось. після навчання я потрапила до 36ї бригади морської піхоти м. Миколаїв на посаду Навідник ДШК

Служила в батальйоні у Сікози. Раніше тільки чула про цю людину. А тепер мала честь служити разом. Вірний Завжди.

Коли прийшла в роту, була я і ще одна дівчина але вона нікуди не їздила ,сиділа в ППД. В роті жартували деякий час що дівчина-навідник)))) Тоді я почула незвичний голос Вікторівни, вона була медиком в нас в роті. Ця жінка завжди могла підтримати і дати чарівного пенделя для стимулу))) Ми жартували разом але хлопці допомогали мені на полігонах якісно освоїти свою зброю адже на позиції від неї дуже багато залежить. Саме тоді об'явили військовий стан і ми виїхали на полігон. Завжди треба бути готовим давати відсіч. Тоді я стала для своїх своєю) Ми жили в одній палатці, ходили на чергування, за дровами, все робили разом.

Вікторівна дуже любила тварин. В нас в одного водія з роти є стаф дівчинка звати Софі. Вони обіймались наче як дві людини. Це було дуже щиро.

Людмила надіслав(-ла) Сьогодні о 19:31

В червні 2019 ми виїхали в район ООС. Деякий час була з нею на блокпості на випадок еваку. Під час служби в Дніпро-1 пройшла курси тактичної медицини, штурмової висотної підготовки.

Але знаючи що хлопці там, а я типу сиджу не так і далеко, чуючи звуки перестрілки,прильотів. Коли на мій День Народження приїхав командир роти то я попросилась в нього на позиції. Я там була потрібніше. Вікторівна трохи ображалась на мене за це але згодом відійшла) вона пряма і швидко відходить) Після Дня Народження Сєрьога Майборода (він мій духовний брат по релігії) відвіз мене на позицію.

На позиції зайві руки ніколи не заважатимуть. Десь щось приготувати, комусь пігулку дати, просто поговорити пожартувати, а вночі на пост заступати

Такий своєрідний світ

Чітке розуміння ось тут свої, а там через поле чужі

Дуже добре пам'ятаю як загинули Серьога та Вікторівна

1 липня тоді чую по рації що снайпер 300 треба евак через деякий час чуємо вибух. Спочатку думали що сепарська арта пристрілюється, але потім чуємо що підбили нашу автівку. Хлопці з сусідньої позиції що були ближче побігли гасити аби витягнути. Вікторівну наче викинуло з автівки лікарі у шпиталі боролись за її життя, а Сєрьога помер миттєво. Від потрапляння ПТКР вижити майже не було шансів в їх автівки. Саме складне втрачати близьких друзів. В квітні 2019 померла моя бабуся. То Морпіхи допомогали мені оговтатись від цієї втрати також.

19 липня 2019 року коли була на позиції зі своєю ДШК мені на позицію прилетіло СПГ

Я тоді ще не хотіла їхати в шпиталь, сперечалась зі старшим. Він теж доброволець з батальйону Торнадо. Ми знайшли спільну мову. Але він бачивши мій стан запхав мене до мед автівки

Мене привезли до шпиталю у м. Маріуполь потім м. Запоріжжя, Дніпро. У той день 19.07.19 нас 3є було з контузіями.

Офіційно в мене була 1, а не офіційно 3....

Після реабілітації, ВЛК, в середині жовтня я повертаюсь знову на ту саму позицію. В ніч коли поверталася загинув мій друг Степан Криль "Бронік" псевдо. Та друга Ярика "Пінгвін" який був прикомандирований його було пораненого. Це була важка ніч. ДРГ противника намагалось пройти. Добре що хлопці вчасно помітили. Я повернулась на позицію до своєї ДШК. Добула ротацію. Зайнялась лікуванням адже наслідки так просто не приходять.

Мені запропонували йти навчатись до Військової Академії м. Одеса. Був набір на тиловий факультет. Вирішила спробувати себе у ролі майбутнього начальник квартирно- експлуатаційної служби.

Пройшла влк на вступ, склала фізо це було не просто вважаючи на наслідки травми вони тепер зі мною назавжди, треба підтримувати організм час від часу. Через майже 2 місяці випуск. Те що колись здавалося неможливим є можливим якщо йти і вірити

З моїм хлопцем ми познайомились в навчальному центрі ще у 2018 році, він тоді був інструктором. Він сам родом зі Львову. Там народився, навчався. Спілкувались час від часу. Але в вересні того року як ми приїхали до того ж начального центру аби отримати фах сержанта, то ми знову там зустрілись. Спілкувались. Вирішили разом будувати стосунки. В планах на майбутнє повернутись до морської піхоти разом зі своїм хлопцем. В нас незабаром рік як ми разом. В планах з'їхатись, почати нарешті повноцінне сімейне життя

Тепер фотки