«Місця в серці» Роберта Бентона

by Літературна платформа Leport
«Місця в серці» Роберта Бентона

Колись мені дуже сподобався фільм “Крамер проти Крамера”. Сподобався, перш за все, тому, що в ньому я не побачив автора. Він не нав’язував себе, а стояв десь за камерою і давав героям змогу діяти так, як вони мусили діяти за ситуацією. Ідей, які автор би просовував, я теж не побачив. Натомість я сприйняв ідею, яка виросла з життя героїв фільму.

Режисер, він же автор – Роберт Бентон – тричі був удостоєний премії «Оскар»: зокрема за фільми “Крамер проти Крамера” і «Місця в серці».

Ці два фільми разюче відрізняються, і зараз я хотів би повести мову саме про “Місця в серці”.


Тільки після смерті чоловіка жінка зажила по-людськи

Чоловіка головної героїні, Едни Сполдінг, вбив п’яний негр. Місто лишилося без шерифа, сім’я – без годувальника. Надворі злидні і Велика депресія. Тепер матір мусить годувати сім’ю, знаходити гроші; тепер вона та, від кого залежить існування дітей. Після оплакувань чоловіка Една береться до роботи.

Ким вона була до цього трагічного випадку – нам показують на початку фільму. Звичайна жінка, місце якої на кухні і біля дітей. Вона сама нічого не вирішує, все запитує у чоловіка, а той може навіть розізлитися, якщо в нього щось не те запитати. Він кудись іде – і нічого їй не каже. Вона ж нікуди не ходить. Їй щось треба – вона просить у нього, а вже чоловік вирішує: дати чи не дати.

Інші сім’ї, які нам показують у фільмі, теж нещасливі. Всі в шлюбі виживають, тримаються разом, бо так легше, а жити намагаються на стороні.

Місіс Сполдінг після смерті чоловіка опиняється в скрутному становищі: вона повністю залежить від ціни на бавовну. Жінка може зібрати великий урожай, але він нічого не коштуватиме, тож залишиться місіс Сполдінг ні з чим. Хіба є щось гірше, ніж залежати від цін, які встановлюють без тебе? Так, є. Гірше залежати від волі однієї людини, особливо якщо ця людина – рідна.

Пригноблення в сім’ї відбувається навіть тоді, коли його не видно. Але таке пригноблення не є тим, що містить в собі звільнення від пригноблення. Тому воно і гірше. Навіть фермери у кращому становищі: вони хоча б чітко знають, хто їхній ворог і не бояться про це говорити – хоча б і між собою, конкурентами.

Ставши фермером, Една Сполдінг на власній шкурі відчула, як це – витрачати життя на те, щоб заробити копійки. Вийшовши з-під одного тиску, потрапила під інший: назвемо його «продуктивнішим».


Хто багато працює – той має результат

Саме таку логіку підсунули нам у фільмі. Так, у цій стрічці режисер вже не за камерою стояв.

Місіс Сполдінг, її діти і негр довго трудилися над тим, аби виростити хороший урожай. Ще більше вони мучилися, щоб його зібрати. 

Хто вирощував що-небудь на продаж, або думав про таке бодай раз, знає, що успіх цього діла вимірюється прибутком, а на прибуток впливає дуже багато чинників. Серед них старання фермера – чи не останній. Можна виростити ідеальні помідори, але продавати їх доведеться втричі дешевше, ніж торік. Покупцям не цікаво, скільки сил витрачено на те, щоб маленьке насіннячко перетворилося на червоний, красивий, соковитий овоч. Та й не покупці встановлюють ціну. Як правило, ціна не падає: її занижують.

Найпростіша причина невдачі: цього року не один фермер зробив ставку на помідори.

Добре, якщо вдасться хоча би «вийти в нуль». Але й таке трапляється не завжди. Зазвичай, фермер змушений забирати помідори, які нікому не треба, додому, перемелювати і закривати томатну пасту, щоб їсти її до нового сезону.

Навесні фермер врахує свої помилки і візьметься вирощувати огірки. Неважко здогадатися, яка доля його чекає. І так все життя. Фермерам важко, майже неможливо конкурувати з великими підприємствами.

Місіс Сполдінг живе на півдні США, а грунти там підходять для вирощування бавовни. Жінка кидає усі гроші на закупку насіння, а усі сили – на те, щоб воно проросло. Доки бавовна підростає, вона рахує заплановані прибутки і розписує до копійки, скільки і на що вона витратить. Треба погасити заборгованість по кредиту, треба щоб вистачило до наступного врожаю, треба жити. По радіо кажуть, що ціна на бавовну впала. Навіть за умови, що врожай буде хорошим, і встигнути зібрати його весь, прибутку ледве вистачить на виплату кредиту. А ще налітає смерч і зносить півміста, серед іншого зачіпає і той самий, куплений в кредит будинок.

Перспектив ніяких. Сподівань теж.

Але у жінки є обов’язок і є воля. Вона себе та інших не жаліє. Ціною надлюдських зусиль вона збирає урожай і везе його продавати. Ще й заробляє стільки, що вистачить на все заплановане.

І сліпому видно, що автори фільму прикрасили життя. Все йшло до того, що місіс Сполдінг розориться остаточно і зрівняється у своєму становищі з неграми, що їздять від міста до міста в надії найнятися на бодай-якусь роботу.

Я впевнений, що в часи Великої депресії були випадки, схожі на історію місіс Сполдінг. Комусь могло і пощастити, але такі випадки – поодинокі. В такому разі, виходить, автори фільму навмисно обрали історію, яка закінчується успіхом. Відтак, вони явно не мали на меті показати безвихідь життя людини, коли її доля залежить від грошей. А коли життя людини залежить від грошей – це завжди безпросвіток.

Ми цю безвихідь добре знаємо. Нас, сучасних звичайних працівників, від жебрацтва відділяє одна зарплатня. Втратимо її – втрачаємо все. Така ж доля абсолютно заслужено чекала на місіс Сполдінг.

Автори фільму врятували нещасну жінку, прибрехавши нам, не менш нещасним глядачам. Замість історії про нелюдські умови життя ми отримали історію успіху. Цей успіх дорого дався жінці: вона важко працювала, не жаліла себе і своїх рідних ні хвилини. Цей успіх дорого дався фільму: він поламав сам фільм.


Ідеологія

Я не вважаю, що мистецтво має бути песимістичним. Та вже якщо взялися показувати життя, то робіть це чесно. А те життя, яке показував Роберт Бентон у більшій частині фільму «Місця у серці», оптимізму не додає.

Може Бентон задумував показати важкість життя жінки, що трудиться на плантаціях. Може він хотів показати хиткість становища людини у часи, якими керують гроші. Може щось інше. Мене як глядача, що дивиться завершений фільм, це не цікавить.

Те, що у нього вийшло показати, можна виразити так: працюй, трудись, не зважаючи ні на що, віддай усі сили, вклади себе усього в роботу – і ти обов’язково досягнеш успіху.

Звичайнісінька ідеологія.

Я таку ідеологію у фейсбуці бачу щодня. Люди марять історіями про успіх, зачитуються книжками про те, як починати свій день продуктивно, прокидатися о п’ятій ранку, як грамотно планувати, розумно витрачати – і завжди заробляти, заробляти більше, більше.

Історія про місіс Сполдінг правдива, але правдива не для всіх. Це правда багатіїв, тих, хто називає себе успішними. Проста людина дивиться на багатіїв, бачить їхні успішні історії і дуже швидко приходить до висновку: я роблю щось неправильно.

Як правильно – не знає що саме, а тому береться просто наслідувати тих, хто вважається успішним.

Цінності пануючого класу стають цінностями всього суспільства.

Але практично кожен член суспільства ніколи не зможе досягти висот – про успіх він тільки мріятиме. Просто тому, що успіх одиниць тримається на нещасті, бідності й нездійснених мріях багатьох. Місця на вершині життя зайняті. Скільки книжок не читай, о котрій не прокидайся, ти на вершину не залізеш. Є тільки один спосіб туди видертися: по головах близьких.

У фільмі “Місця в серці” нам показують таку ідеологію у дуже прикрашеній формі, навіть романтизованій. Буквально: як об’єднує сім’ю спільна праця посеред ночі на плантації! Які гарні зорі! Як добре після цього відпочити!

Пригадалася мені одна кінострічка, у якій автори краще впоралися зі своєю роботою – тобто менше втручалися у розвиток подій. Це фільм «Замерзла річка», 2008 року. У цій стрічці режисерка Кортні Харт показала життя більш чесно. Тут ніякого deus ex machina, а тільки безнадія, безвихідь, суцільні проблеми, які не під силу вирішити наодинці – все те, що оточує нас у справжньому житті.

Мирослав Кравець

March 15, 2019
by Літературна платформа Leport