До питання про літературні об'єднання як невіддільну особливість літературного життя

Олександр Гавва

В доволі старій вже «Літературній енциклопедії» 1934 року зустрічаємо цікаву думку: «літературні об’єднання – невіддільна особливість літературного життя» [4]. Ясна річ, що літературне життя почалося задовго до того, як література остаточно віднайшла свою власну форму (як відомо, В.Г. Бєлінський вважав, що це сталося навіть не тоді, коли був винайдений друкарський станок, а коли література починає свідомо виражати і творити народний дух – виконувати не просто художні, а й політичні задачі). Втім, певним чином таке могло існувати і задовго до друкарського станка, адже потреба виражати принаймні не дух народу, а дух певної його частини, могла зародитися разом із цими частинами, їхнім усвідомленням власного інтересу в суспільній боротьбі.

Плідним буде розглянути це на прикладі давньоримської літератури, адже вона у свій час виникла «нізвідки», фактично на тілі грецької культури, головне – грецької літератури та театру. Так, початок римської літератури відзначений діяльністю угруповання, ініційованого Сципіоном Африканським Старшим (235-183 р.р. до н.е.) та очолюваного римським поетом Квінтом Еннієм, популяризатором грецької культури. На це прямо вказує класик історії літератури Й. Тронський: «Сципіон та його угруповання починають організовувати римську літературу, оточувати себе письменниками, стимулюючи їхню творчість у потрібному для себе напрямі» [5, с. 305]. Той же Дуров стверджує, що можна говорити навіть про два покоління поетів цього «гуртка Сципіонів». Ідейна боротьба із цим осередком, із Сципіоном особисто та з політичним трендом еллінізації Риму справила величезний вплив на становлення Марка Порція Катона.

Після підкорення Риму Македонією в 168 р. до н.е. довкола учня Полібія – Публія Корнелія Сципіона Еміліана – гуртуються прихильники грецької культури, до яких в різні часи входили анналіст Гай Фанній, сатирик Луцилій, комедіограф Теренцій, філософ Панетій Родоський, сам історик Полібій та інші. [2, с. 40]. Вочевидь, виникає діалектично складна річ: римляни у македонській державі оберігають надбання грецької культури; треба припустити, що саме так і здійснювався їхній спротив загарбникам.

Початок І ст. до н.е. відзначений діяльністю поетів-донеотериків. Серед них найбільшу вагу мав Квінт Лутацій Катул, вдома у якого збиралися римські та грецькі поети-еміграматисти; цей осередок інколи називають «поетами гуртка Лутація Катула», а самого Лутація Катула – продовжувачем справи Сципіона [2, с. 63]. У 50-х р.р. І ст. утворюється стійкий гурток Валерія Катона; Цицерон іменує їх «новими поетами», а сучасна наука – неотериками. [5, с. 353-354]. Характерно, що у своєму першому філософському творі «Про державу» Цицерон відроджує призабуту в Давньому Римі форму філософського діалогу, який він художньо розігрує між членами гуртка сципіонів. Мало того, «у питаннях практичної етики Цицерон бере собі за зразок стосунки, що склалися в гуртку Сципіона» [2, с.105-112].

У добу правління Августа (31 р. до н.е. – 14 р. н.е.). література починає відігравати ще більшу роль у суспільному житті Римської Імперії: на писане слово вже цілком свідомо дивляться як на засіб формування громадської думки. Друг та соратник Октавіана Августа Гай Цильній Меценат, будучи його особистим радником із питань культури, утворює довкола імператора осередок кращих поетів свого часу, куди входили зокрема Вергілій, Горацій та Проперцій. Сам Меценат був поборником ідеології цезаризму [1, с. 351] і «втілюючи політику Августа, направляв творчість поетів» [1, с. 333]. Інший видатний літературний гурток утворив довкола себе Марк Валерій Мессала Корвін; цей гурток відвідували зокрема Тибул та Овідій [2, с. 118]. Гурток Корвіна «не схилявся перед цезаризмом, а навпаки, навіть виражав приховану опозицію до нього». Також є відомості щодо існування впливового літературного гуртка Асінія Аполлона, державного діяча, наближеного до Антонія [5, с. 366]. А от консул Гай Азіній Полліон (76 р. до н.е. – 4 р. н. е.) вперше створює щось на кшталт «літературних вечорів» – «рецитацій», тобто публічних читань, де поціновувачі могли заслухати твори відомих авторів ще до публікації [2, с. 118]. Знаний латинський ритор Марк Корнелій Фронтон (прибл. 100 – 170 р.р.) очолював реакційний осередок архаїстів, які в своїй творчості зверталися до докласичної літератури архаїчного періоду [2, с. 248]. Нарешті автори коллективної праці «История древнего мира» згадують про консервативно налаштований гурток аристократів, що утворився довкола Квінта Аврелія Симмаха (прибл. 340 – 402 р.р.) у добу Пізньої імперії та який ставив перед собою задачу відродження старої римської культури всупереч «християнству та варварству» [3, с. 328].

Так само, як література не може стояти поза політикою (знає про це автор чи ні, а він у будь-якому разі має політичну позицію: навіть якщо він у своїй творчості уникає політики, це теж позиція), поза нею не могли стояти й літературні гуртки, як тільки вони виникають. Власне, вони і не можуть виникнути без такої фрагментації, яка супроводжує відносини приватної власності. Як видно з нашого огляду, література не може існувати без літературних об’єднань, а ці об’єднання – без поглядів. Складається враження, що будь-якому політичному і державному діячеві Давнього Риму (неодмінно аристократу) потрібно було тримати біля себе гурток. Власне, вся римська література в кращих своїх зразках виявляється продуктом діяльності таких гуртків, а головне – є витоком із гуртка Сципіона, який від самого початку створювався для відстоювання його інтересів.

Сама ця обставина натякає нам на аристократичні салони XVII ст. у Франції та «меценатство» можновладців у Російській імперії. Навіть Середньовіччя не змогло надовго перервати цю традицію: як відомо, гурток при дворі Карла Великого, створений наприкінці VIII століття (так звана Палатинська Академія), не лише досліджував античний спадок, а й виконував роль своєрідного «мозкового центру» для короля. Примітно й те, що перший роман Середньовіччя, – «Ланселот, або Лицар возу», 1170 р., – від якого, можливо, й закріпилася назва «роман», був створений Кретьєном де Труа на замовлення принцеси Марії Шампанської. Як варто думати, цей твір було написано для впорядкування відносин при дворі, закладенні куртуазної «моделі» поведінки для знаті. Варто думати, що перегляд усієї історії світової літератури в такому зрізі міг би суттєво збагатити і осучаснити наше розуміння літературного процесу в цілому: не випадковим уявляється те, що і література вже згаданих Середньовіччя, й література Російської імперії теж з’являються нібито «нізвідки», але і невіддільно від волі «сильних світу цього».

Список використаних джерел:

1. Античная литература. Учебник для студентов пед. ин-тов по спец. №2101 «Русский язык и литература». Под ред, проф. А. А. Тахо-Годи. 2-е изд., перераб. – М., «Просвещение», 1973. – 439 с.
2. Дуров В. С. История римской литературы. – СПб.: Филологический факультет Санкт-Петербургского государственного университета, 2000. –
624 с. – (Филология и культура).
3. История древнего мира. Под ред. И.М. Дьяконова, В.Д. Нероновой, И.С. Свенцицкой. Изд. 3-е, исправленное и дополненное. М., Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1989. – 407 с.
4. Объединения литературные // Литературная энциклопедия: В 11 т. – М., 1929-1939. Т. 8. – М.: ОГИЗ РСФСР, Гос. словарно-энцикл. изд-во «Сов. Энцикл.», 1934. – стб. 212-217.
5. Тронский И. М. История античной литературы / Иосиф Моисеевич Тронский. – Ленинград: Учебно-педагогическое издательство Министерства просвещения РСФСР (Ленинградское отделение), 1947. – 496 с.

Текст подається за виданням:

Гавва Олександр Володимирович. До питання про літературні об'єднання як невіддільну особливість літературного життя. – Філософія і художня культура у хронотопі технічного університету: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (12 грудня 2019 р., м. Київ) / Укладачі: Новіков Б.В., Покулита І.К., Гавва О.В. – К.: Видавництво Ліра-К, 2019. – 162 с. – с. 33-36.