Найкраще українське кіно про Другу світову війну
Українські фільми “Хайтарма” режисера Ахтема Сейтаблаєва, “Назви своє ім’я” продюсера Стівена Спілберга та інші – що з вітчизняного кіно подивитись без радянської пропаганди.
Пропонуємо Вам ознайомитися з добіркою українських фільмів, які не заангажовані радянською комуністичною пропагандою та неодмінно варті перегляду.
Хайтарма
Фільм «Хайтарма» розповідає сталінську депортацію кримських татар, вчинену у травні 1944 року. Цю трагічну історію показали через призму сприйняття прославленого льотчика, двічі Героя Радянського Союзу – кримського татарина Амет-Хана Султана.
Фільм починається з національного танцю «Хайтарма», який символізує повернення до життя. Ахтем Сейтаблаєв виступив режисером і виконавцем головної ролі. У масових сценах брали участь понад три тисячі людей, близько 700 із яких особисто пережили цю трагедію.
З минулого року повний фільм «Хайтарма» можна подивитись онлайн на Youtube виробника стрічки – телеканалу ATR.
Назви своє ім’я
«Назви своє ім’я» – повнометражний документальний фільм режисера Сергія Буковського, знятий в 2006 році.
Продюсером стрічки був американський кінорежисер Стівен Спілберг та український бізнесмен Віктор Пінчук. Для Стівена Спілберга, який має українське коріння (його предки походять з Одеси), це був особливий проект. Саме завдяки йому він вперше відвідав Україну.
Фільм розповідає про трагедію євреїв у період Голокосту на території Україні під час нацистської окупації українських земель. Фільм базується на свідченнях очевидців трагедії, що їх зібрав Фонд Шоа і які зберігаються у Сполучених Штатах.
Білий птах з чорною ознакою
У своїй третій режисерській роботі Юрій Іллєнко досліджує трагедію бідної української родини Дзвонарів, яка живе у Карпатах неподалік від румунського кордону у важкі часи війни та терору (1937–1947). Четверо братів грають у сільському ансамблі, проте боротьба між українцями-націоналістами, прибічниками нацистів та прибічниками радянської влади забирає одного учасника гурту за іншим: Петро приєднується до Червоної армії, Орест – до УПА, а Богдан лишається вдома. Однак долі братів переплітаються і в коханні, і в боротьбі.
В основі «Білого птаху з чорною ознакою» – класичний український наратив, у якому революція постає точкою, де сходяться і трансформуються долі людини і колективу. Попри цензурні обмеження, накладені на Іллєнка, фільм вражає глядача потужною режисурою і блискучою акторською грою.
Далекий постріл
«Далекий постріл» – художня стрічка Валерія Шалиги, відзнята у 2005 році.
Член спілки кінематографістів України Валерій Шалига дебютував у кінематографі як режисер в 1993 році на кіностудії імені Олександра Довженка.
«Далекий постріл» описує події 1941 року. В часи Другої світової війни у німецькому полоні зустрічаються закляті вороги – боєць Червоної армії та вояк із лав Української повстанської армії. Вони обидва воюють за Україну, але кожен бачить її шлях по-своєму. Та потім стає зрозуміло обом, що їхні цінності спільні – це Україна. В описі до фільму вказано: «Стає зрозуміло, де справді цінують свободу, де справді воюють за Україну, де справді є друзі, які одне за одних не пошкодують життя, щоб звільнити з полону. З того, як закінчились їхні життя, можна зробити окремий висновок про жорстокість того часу»
Вишневі ночі
“Вишневі ночі” — український художній фільм режисера Аркадія Микульського, відзнятий у 1992 році за однойменною повістю Бориса Харчука.
Події фільму розгортаються в останні роки Другої світової війни в західноукраїнському містечку. Німці відійшли далеко на захід і містом панували радянські війська, принісши атмосферу напруженого очікування лиха. Життя провінційного міста, на перший погляд, мало розмірений та мирний плин, який переривався незрозумілими перестрілками на вулицях та несподіваними зникненнями колег по роботі. Але ця умовна тиша була всього-навсього прикриттям для підпільної діяльності армії нескорених, яка існувала поруч з радянською.
На тлі цих трагічних історичних подій розгортається історія кохання місцевої мешканки Олени Мартинюк і лейтенанта НКВС Славка Денисенка, який живе в місті під легендою військового лікаря. Вони мешкають поруч, спільно винаймаючи квартиру і не здогадуються, що належать до ворожих таборів.
Аж доки молодий лейтенант, отримавши завдання схопити зв’язкового УПА Калину, не дізнається, що цей таємничий агент і є його симпатична сусідка…
1377 – спалені заживо
«1377 – спалені заживо» – телевізійний документальний фільм Івана Кравчишина, знятий в 2009 році.
1377 – це кількість сіл, які були спалені під час нацистської окупації території України.
У документальній стрічці «1377 спалених заживо» особливу увагу приділено селу Корюківка на Чернігівщині, де 1-2 березня 1943 року спалили 1290 будинків і 6700 людей. Серед усіх знищених нацистами поселень, Корюківка була найбільшою, а тому й каральна операція зі знищення цього поселення вважається найбільш масштабною.
Війна. Український рахунок
«Війна. Український рахунок» – український документальний фільм режисера Сергія Буковського, знятий в 2002 році.
9-серійний документальний фільм є одним із найбільш відомих в українській документалістиці. Режисер Сергій Буковський за його виробництво був удостоєним премії «Телетріумф».
Кожна серія має свою проблемно-тематичну визначеність. У першій, скажімо, розбираються з тим, що ж відбувалося насправді в перші трагічні місяці війни, коли радянські війська зазнали колосальних втрат і відступили вглиб країни. Що це було? Чи тільки прорахунки воєначальників, чи й ще щось? Ретельно зіставляються факти і версії: одні відкидаються, інші виставляються, без найменшого акцентування, на суд глядачів. Останнім запропоновано виступити і в ролі слідчих, і в ролі адвокатів. Надто трагічний матеріал, хоча Буковський належить до покоління, яке народилося вже в 1960-ті і цим він сам (а це його голос, його авторське інтонування подій за кадром) пояснює своє сприйняття війни.
Величезна кількість воєнної хроніки, незрідка тієї, яку ми досі не бачили. А коли й бачили, то в іншій інтерпретації. Та головна ”фішка” стрічки – свідки. Наші сучасники, люди, для яких війна є частиною, нерідко головною, найсуттєвішою, їхньої долі. Автор фільму намагається зберегти об’єктивність, надаючи слово людям, чий погляд на події подеколи діаметрально протилежний. Але це не суд – обвинувальних інтонацій справді не помітно. Значною мірою адресатом картини є майбутні покоління: для них нині сущі повинні викласти факти і своє розуміння подій.
Червоний
Фільм «Червоний» режисера Зази Буадзе розповідає вже про післявоєнні часи, проте події 1947 року також актуальні в контексті того, що для українців війна була завершена двома роками раніше лише з одним з агресорів.
За сюжетом до ГУЛАГу потрапляють двоє українців. Головний герой — воїн УПА Данило Червоний. Інший українець — Віктор Гуров, радянський льотчик з Чернігова, літак якого було збито над позиціями ворога і його вважають дезертиром, який був у полоні. Гуров вважає Сталіна героєм і вірить у те, що військовий суд помилився. Обидва герої мусять пройти крізь пекло і нелюдські умови каторги, переслідування кримінальних ватажків, підлість, зраду і відчай. Данило знаходить в собі сили протистояти репресіям начальника табору і робить відчайдушну спробу вирватися на волю, піднявши перше повстання у таборі.
Всього кілька днів назад фільм “Червоний” офіційно виклали онлайн і наразі він доступний до перегляду для всіх. Вже цього року має вийти продовження фільму, яке розповість історію становлення Данила Червоного та перенесе глядача в Кременець 1930-х років.
