Випадок з Пітером Райллі

by Spinfluence
Випадок з Пітером Райллі

Життя вісімнадцятилітнього Пітера Райллі назавжди змінилось одного вечора 1973 р., коли він повернувся додому з молодіжного зібрання в місцевій церкві й побачив, що його мати лежить на підлозі і помирає в калюжі крові. Шокований і приголомшений побаченим, він усе ж таки не розгубився і відразу викликав швидку допомогу. Однак Барбара Гіббонс померла до її приїзду. Огляд тіла виявив, що жінку вбили надто жорстоко: її горло було перерізане, три ребра зламані і в обох стегнових кістках виявили тріщини.

Пітер Райллі був мало схожий на вбивцю: його зріст був 170 см, вага — 55 кг, і на його тілі, одязі та взутті не було жодної краплі крові. Але поліцейські відразу ж запідозрили хлопця в убивстві, побачивши його порожній погляд крізь відчинені двері, коли він стояв у кімнаті поряд зі своєю покійною матір’ю. Деякі люди в їхньому містечку в штаті Коннектикут сміялися з незвичайної поведінки Барбари, але інші були менш поблажливі й називали жінку непередбачуваною, непостійною, агресивною і неврівноваженою. Вона наче заради розваги дратувала людей, які траплялися їй на шляху — особливо чоловіків, — принижувала, сперечалась і під’юджувала їх. Хай там як, із Барбарою Гіббонс було важко знайти спільну мову. Тому поліцейським здавалося виправданим припущення, що Пітер, не витримавши постійних суперечок зі своєю матір’ю, зірвався й убив її в пориві гніву.

На місці події і навіть після того, як його відвезли на допит, Пітер відмовився від права на адвоката, вважаючи: якщо він розповість правду, йому повірять і швидко відпустять. Це було серйозним прорахунком, тому що він не був готовим ні в юридичному, ні в психологічному плані до переконавчого наступу, який на нього чекав. Протягом шістнадцяти годин його позмінно допитували чотири поліцейські, зокрема й поліграфолог, який повідомив Пітерові, що, згідно з показами детектора брехні, він убив свою матір. Ця розмова, зафіксована в протоколі допиту, не залишала місця сумнівам: поліграфолог упевнений у своїх словах.

  

Пітер: Ця річ справді читає мої думки?

Поліграфолог: Саме так, саме так.

Пітер: Отже, це точно був я? Можливо, це був хтось інший?

Поліграфолог: Це неможливо. Не з такими реакціями.

  

Насправді результати детектора брехні аж ніяк не можна назвати безпомилковими, навіть у руках експертів. Власне, через ненадійність у багатьох країнах і штатах їх заборонено використовувати в суді за докази.

Згодом головний слідчий повідомив Пітерові неправдиву інформацію про те, що було знайдено матеріальні докази його провини. Також він пояснив хлопцеві, як той міг скоїти злочин, не пам’ятаючи цього: він розсердився на свою матір і в нього стався напад агресії, який призвів до вбивства. Тепер він придушував у собі цей жахливий спогад. Їхнє завдання, його і Пітера, — «шукати, шукати, шукати» в його підсвідомості, доки спогад не вийде на поверхню.

Так вони й робили, випробовуючи всі доступні способи повернути втрачений спогад, доки Пітер не почав пригадувати — спочатку туманно, а потім чіткіше, — як він перерізав горло своїй матері і топтався по її тілу. Коли допит було завершено, ці уявні спогади стали дійсністю і для слідчих, і для Пітера.

Слідчий: Але ви пригадуєте, як перерізали їй горло небезпечною бритвою?

Пітер: Важко сказати. Здається, я пригадую, як це робив. Тобто я уявляю, як це робив. Спогад повертається з підсвідомості.

Слідчий: А її ноги? Який образ спадає на думку? Ви пам’ятаєте, як топталися по її ногах?

Пітер: Коли ви кажете, я уявляю, як це робив.

Слідчий: Нічого ви не уявляєте. Думаю, правда починає виходити назовні. Ви хочете, щоб вона вийшла назовні.

Пітер: Я знаю…

  

Знову і знову аналізуючи ці образи, Пітер переконався, що вони вказують на його провину. Разом зі слідчими, які тиснули на нього, щоб він подолав свій «ментальний блок», підліток склав із таких епізодів розповідь, узгоджену з повідомленими йому деталями вбивства. Нарешті, трохи менше ніж за добу після страшного злочину, Пітер Райллі підписав письмове зізнання про вбивство, хоча й сумнівався в багатьох деталях. Це зізнання цілком збігалося з поясненням, яке запропонували слідчі і яке він прийняв як правильне, незважаючи на те що зовсім у нього не вірив на початку допиту і, як продемонстрували подальші події, воно зовсім не відповідало дійсності.

Коли наступного дня Пітер прокинувся в камері, нестерпна втома і кімната для допитів уже не тиснули на нього і хлопець більше не вірив у своє зізнання. Але було надто пізно відкликати свої свідчення так, щоб йому повірили. Майже для кожного працівника системи кримінального правосуддя зізнання було переконливим доказом Пітерової провини: суддя відхилив клопотання про його вилучення з матеріалів справи на підставі того, що зізнання було добровільним; поліція вважала його достатнім, щоб припинити розслідування щодо інших підозрюваних; прокурори зробили зізнання центральним пунктом лінії звинувачення; а присяжні, які, зрештою, визнали Пітера винним, надавали йому великого значення під час обговорення.

Усі вони вірили, що нормальну людину не можна змусити обмовити себе без погроз, насилля або тортур. І всі вони помилялися: за два роки, коли головний слідчий помер, у його документах знайшли докази того, що в той час, коли було скоєно злочин, Пітер перебував в іншому місці. Ці докази доводили його невинуватість і допомогли зняти з хлопця всі звинувачення, скасувати вирок і випустити з в’язниці.

March 27, 2019
by Spinfluence