Огляд альбому Ariel Pink - Pom Pom (2014)
Хто, в біса, такий Аріель Пінк?
Аріель Маркус Розенберг, інакше відомий як Аріель Пінк — поглинач пилу касетників, нестерпний перфекціоніст та... той ще дивак. Творчість метра жанру outsider music, або ж "музики для особливо обдарованих", характеризується піснями, записаними буквально "з-під пахв" та обробленими крізь фільтри нотного стану 1960х-1980х років. Екстравагантна поведінка (від скасовування виступів до публічних заяв про "співпрацю з Мадонною") та невгамовне бажання експериментувати зі звуком у всіх його проявах зліпили з каліфорнійського умільця одну з найвеличніших фігур андерграундної сцени Америки.
Навіщо нам той "Pom Pom"?
Пройшовши крізь перешкоди записів в студії, які описувалися не інакше, аніж "страшний сон", постійні зміни складу виконавців і навіть судові розбірки, гурт Ariel Pink's Haunted Graffiti врешті-решт зарелізив повноформатники Before Today (2010) та Mature Themes (2012), розкруткою яких займався британський лейбл 4AD. Більш-менш позитивні відгуки підштовхнули ідейного двигуна колективу змістити акцент на самопродюсування та "прийняття себе як Аріеля Пінка".
Радикальне рішення трансформувалося у сольний дебютник (насправді десятий доробок, враховуючи невидані матеріали) під назвою "Pom Pom" (2014), аранжований за допомогою немалого ростеру запрошених гостей. Наприклад, соавтором п'яти з 17 композицій є Кім Фоулі — колишній менеджер дівочого рок гурту The Runaways. Чоловік буквально зі шпитального ліжка начитував другові ідеї, паралельно борючись з раком сечового міхура (Кім згадується наприкінці кліпу до Jell-O).
До чого призвела колективна праця? Спробуємо розібратися докладніше!
(окремим видом дозвілля можна вважати розшифровку підтекстів платівки)
Аналіз треків Pom Pom
1. Plastic Raincoats In The Pig Parade
Початок альбому ознаменовується знайомством з гучним оркестром, що безпардонно виб'є двері з петель і промарширує на конях обабіч меж сприйняття простору. Хтось навіть передасть особисто в руки копію зведення правил поведінки з людьми-манекенами: не налякай, не сперечайся, не соромся показати свої "смужки". І в жодному разі не забудьте принести дощовики, бо надворі людно...
POV: через все місто вас наполегливо переслідують очі перехожих. Зменшивши темп, почуєте зацікавлене: "Агов, де взяли такі ластовиння?" Видихаєте. Певно, побачили щось надзвичайне у прорізах дощовика. Трек-пробіжка ідеально підійде поціновувачам генія Френка Заппи.
Екскурсія до замку графа Дракули у супроводі його слуг, величних чотирьох тіней. В перерві програма включатиме оповіді про рутинні споглядання останніх за руйнуванням навколишнього світу. Не цураєтеся пафосу стародавності? Вам за адресою!
Рафінована версія Shower Me With Lipstick. Загальний тон "вбивці з губної помади" наскрізь просякнутий атмосферою трилерів про маніяків, типу "Американського психопата". Чи на щастя, чи на жаль, пошуки жертви не призводять ні до чого суттєвого, окрім проекцій збочених фантазій коло розбитого корита.
Коментар про споживче насилля розглянутий, розжований та розтоптаний в потоці кричащого річища годинників, голосів й ритмів. Саме так виглядав би розтин Божевільного Капелюшника пластиковими інструментами набору юного лікаря.
6. Put Your Number In My Phone
Аби тільки всі повідомлення автовідповідача були такими... Складається враження, ніби виставлення love letter-поп шаблону під сингл навмисно зводило тодішні очікування від титанічної роботи до мінімуму. З іншого боку, тим краще для новачків. Ставте приспів на рингтон і не жалкуйте!
Іронічно, але в численних інтерв'ю Арієль закликає розцінювати любов лише як "дитячу забавку", у той час як дорослі позбавляються "казковості" перебігу відносин. One Summer Night — освідчення в коханні, взяте напряму з особистого щоденника закінченого мрійника. Дбайливо встелена мелодія безтурботності літнього гатунку накриє небайдужих ковдрою ендорфінної омани, спонукаючи залишитися якнайдовше.
Аудіо-ілюстрація сцени гри у пляжний волейбол "наче в тій рекламі з телика". Серф-роковий шматочок свободи вседозволеності пропонуватиме повні штани веселощів і смачні коктейлі за рахунок закладу. Подавай!
От дідько, дядьку! Схоже бідося Пінк десь просрав слова! Разом з ним розкручуємося на місці й пірнаємо в мета-басейн, допомагаючи набрати якомога більше зв'язних виразів в кишені. Обережно: можуть гавкати, верещати і пручатися! Інструментальна частина буде тільки підступно підтакувати забаганкам.
Йдемо на святкову вечірку в індійському стилі, де перша половина вимагатиме хаотичних танців догори дриґом. Розважальні інтерактиви прискорюватимуться з кожним випитим келихом, допоки різка підміна понять другої половини, присвячена похміллю опісля трапези, не вгатить по голові ломом. Споживайте відповідально!
Виспалися? Хутко зберіться докупи, адже екватор альбому вже подолано! Перш ніж піти зі свята, видворіть найух Еда — крутелика, якому протипоказано вживати міцне. "Наречовинений" паразит, відповідаючи ламаному настрою треку, відверто глузує з присутніх і не бажає залишати приміщення. Нехай краще забере свій хліб зі столу!
Далі намагаємося побалакати з учасником угрупування "Сексуальні Атлети". Самовпевнений хлопець палко жадає знайти собі "Алісу з Країни Чудес", при цьому сидячи на місці і ледве оперуючи звукобуквами, заховавшись у тіні власних комплексів. Даруємо самцю сертифікат на візит до спеціаліста в такт теплої коди зустрічі і йдемо далі.
Тема реклами продовжується в джингл-поп презентації... желе. Синтова перекличка передуватиме шумовому напалму гітарного соло в'язкості бетону, одного із секретних інгредієнтів відомого на весь світ виробу. Жодна сім'я не скаржилася (або було вже не до скарг). Кому ще порцію моментального задоволення?
Виворіт стрип-клубів очима нервового парубка Біллі (або Ріка з "Рік та Морті", кому як зручно). Пан Пінк вдало пропускає заклад розпусти крізь прожекторну призму дріб'язкових цінностей та мінливої розкоші. При близькому контакті з "найдавнішою професією", перший млинець юного Ромео йде нанівець і той, під "плаваючу" мелодику, вирішує розчинитися в натовпі. Здається, треба було залишити мадамі желе.
З насилля й розпусти стрибаємо у роздуми про вічне. Перед нами, на перший погляд, серйозне послання батька сину. Сильна вокальна партія із запрошеними "мурашками" по шкірі доповнюється дроноподібним монотонним дзижчанням, не втрачаючи переможної ходи протягом всього треку. Проблема (чи перевага) лежить на поверхні: сенс слів забули вдома, тому висновки з наставлень минулого покоління обмежаться тільки тостом.
Наступна зупинка — станція Ниттєзвалища. Головний герой настільки встряг у полоні рефлексії над райськими днями азарту, що готовий сприймати жаб'ячу подобу ескапізму за чисту монету. Тут справді нічого виділити, окрім настирливого кумкання. Одне з небагатьох слабких місць Pom Pom.
Наостанок нас запросять прослідкувати за терапією самого Аріеля. Не просто так. Пастки раптових ефектів і переходів присутні, але ними вже нікого не здивуєш. Плівка оди абсурду проявиться темою місця в житті, спогадами та побоюваннями. Центральною думкою відокремлено недвозначне "Я кишеньковий Курт Кобейн". Цим виразом артист жбурляє величезну брилу в город популістичних канонів, позиціонуючи себе черговою жертвою ритуалу "плескання в долоньки". Не можеш перемогти — доєднайся?
Чому Pom Pom?
І все ж таки: чому різнокольорова жанрова жуйка під назвою "Pom Pom" є одним з найкращих музичних творінь 2010-х?
По-перше, це альбом-калейдоскоп, здатний надати повний емоційний спектр за 67 хвилин часу. Страх (Four Shadows), лють (Not Enough Violence), радість (Nude Beach a Go-Go), закоханість (One Summer Night), смуток (Exile On Frog Street) — список простягатиметься набагато ширше. Лише оберіть начинку до цукерки!
По-друге, роботу виділяє багатошаровість, змушуючи не тільки розважитися, а й замислитися. White Freckles замотивує не соромитися особливостей свого тіла, Lipstick у своєрідній манері підніме екзистенційні питання пошуку себе, Sexual Athletics та Picture Me Gone досліджують межі самотності, тощо. Звісно, меседжі важкувато розгледіти крізь стіну чудернацьких звуків й шумів, хоча при близькому ознайомленні доволі швидко адаптуєшся до неоднорідного світу автора.
По-третє, за майже десять років існування, альбом вже встиг зарекомендувати себе як культурний феномен, надихнувши багатьох представників незалежних напрямків на вивчення зовнішнього й внутрішнього без використання "допоміжних ресурсів".
Як представити альбом у кількох словах? Попросіть уявити колір відшліфованого кута полиці ностальгії, доповненого драйвовою маячнею і присмаком терпкої, але приємної, чудернацькості. Має вийти рожевий колір.