Бали як у Діснеї і танці в коридорі Павла Русских

Aвтор: Jane Heartless

Чим ти займався до того, як потрапив на танці?

Своє дитинство я провів за своїм улюбленим заняттям — грав в комп’ютерні ігри. Перше моє захоплення — настільний теніс, куди мене відрядили, бо “нащо вдома сидіти, протирати дупцю”. Я тоді подумав: “Хм, виглядає, як щось путнє”. Там я затримався на три роки, поки гурток не було зачинено. І це якимось чином співпало з тим, що я пішов на танці. Якщо перераховувати все, то я два тижні ходив на карате, місяць на тхеквондо. Але мене там били і мені не сподобалось😂. Я грав в різних театральних гуртках. Вже не пам’ятаю, скільки їх було, але багато. Також, я займався плаванням. Танцями я займаюся найдовше. І найсмішніше!  З того, що  я вам перерахував, тільки в танцях у мене немає розряду, через що я не зміг би прогулювати фіз-ру, якби я був школяром. Потрібно змінювати законодавство! 

Щось ще?

Ще я займався спортивно-бальними танцями, та це було давно, недовго і показало мені, що я не дуже люблю спорт. Ідею танцювати заради когось, щоб отримати приз, в гарненькому вбранні я не оцінив. Ще займався українськими народними танцями. Знаєте, як це виглядало? Я прийшов, переодягнувся, вийшов до зали, побачив як вони ходять вереницею, зайшов назад, переодягнувся і пішов геть. Ось увесь мій шлях народних танців. Це я зараз розумію як “ре-кон-струк-тор”, звідки ви берете ці кроки. Але чому вони саме українські народні? Кому потрібна ця естрада? Я впевнений, що в Україні немає такого села, куди б ти приїздив, а там стояла швора 12-річних дівчат в однакових сукенках і такі: “ла-ла-лай, ла-лай, ла-лай” (пританцьовує). Тому мені не зайшла естрада. Проте мені зайшла ідея танцювати на балах. Красиво і пафосно! Можна танцювати для себе і отримувати від цього задоволення. Як ти хочеш і в зручну для тебе годину --— чеш танцюй, хочеш не танцюй, хочеш танцюй з кимось іншим, хочете танцюйте всі разом. Це свобода! Мені важливий аспект спілкування в танці. А в інших танцювальних напрямках його не було — ти постійно комусь щось винен. Я дивився мультики Діснея — мені це подобалось! Та я не знав, що існують соціальні танці. Коли побачив, що існують, то сподобалося ще більше. 

Чи часто ти граєш на публіку? 

Чим далі я від свого театрального минулого, тим менше. Я не вірю, що можна терпіти образи на свою адресу. Якщо людина мені не подобається, то не подобається. Наприклад, у мене була огидна директриса наприкінці навчання в школі. Якраз у той час, коли я був президентом самоврядування. Спочатку наші відносини були більш-менш. Потім я дедалі більше з нею контактував і розумів, яка вона, кхм, негарна людина😡… Вона чинила не по правді з шкільним бюджетом. Була трохи не в собі — якщо ти їй подобався, то в тебе було все добре, ти міг все. Вона любила лапати хлопчиків, могла звільняти вчителів (які їй не подобалися). Файно жила бабця. В той момент, я зрозумів, що це щось не мій шлях в житті, друзі. 

Як ти потрапив до одеського “Міжсвіття”?

В школі я брав участь у біо-турнірах — електуальні ігри як “Що? Де? Коли”. Там даються 12 тем на вибір, які можуть звучати зовсім по-дурному, наприклад, “як відродити динозаврів за допомогою зворотної еволюції курки”. І ось ви в школі маєте підготувати на цю тему доповідь і презентувати. З нами займалася жінка — Людмила Василівна (передаю їй привіт). У нас був складний турнірний сезон. Ми практично щодня увесь тиждень їздили через усе місто (Одеса) до університету гратися в цей турнір. В суботу ми ввечері поверталися додому і обмірковували, хто і чим хотів би займатися. Я розповів їй (Людмилі Василівні), що мені цікаві танці, проте такі як у Діснеї — і, соціальні, але не спортивно-бальні. І в цей момент вона сказала, що такі танці є, люди ними займаються і якщо я хочу, то можу прийти в неділю на заняття. Я подумав: “Цікаво, але ні”. Я увесь тиждень не був удома, у мене не прибрано, уроки не зроблено, дуже багато праці на неділю. Я їй відповідаю, що не можу прийти, а вона відповідає: “Нічого не знаю. Ти прийдеш”... Ось так я потрапив на заняття, їх перед балом було три, потім був сам бал. Мені дуже припало до смаку, хоча у мене не виходило спочатку.

Чому відкрив свою студію?

Все дуже просто: я і хотів і нам запропонували. Я приїхав з Одеси і мені хотілося танцювати. Але у нас в Одесі були відмінні умови, традиції від київських — тут свій бекграунд. Було так: я приїжджаю і купую річний абонемент в Ревері. Походив туди якийсь час і, коли мова пішла про відкриття своєї студії, тодішнє керівництво студії мені сказало:“Навіщо відкривати студію? Ти можеш залишитися з нами і потім стати викладачем”. Але там була довга структура: для того щоб організувати захід потрібно ставати в чергу на три роки. Та я в університеті і у мене був доступ до моїх університетських ресурсів. Я в студентській організації, я можу взяти залу (для занять). Вважаю, що кожна студія має право на існування. У неї є свої традиції, свята, історії. Навіщо я буду лізти зі своїм “кастарватом” до іншої студії. Плюс в Києві було три студії, які займалися танцями окремого періоду. Я хочу займатися всім і відразу, тож чому не створити щось своє для студентів. 

Тоді я ще погано знав, як працюють СО (студентські організації), а тут мені кажуть: “давай робити бал”. Є така організація “Спудейське братство” і вони раз у рік роблять Благодійний бал. Спочатку танцювали в коридорі Могилянки. Саме у той день мені пише директорка КМЦ Пані Влада: “Павле, а чого ви ще в нас не відкрили студію?” А я їй відповідаю, що ми вже відкрили і танцюємо в коридорі. На що вона мені відповіла, що так не можна і потрібно узгодити залу. Це справді стимулювало мене. Я бачив, як це змінює людські долі, що вони стають більш комунікабельними. Плюс це фізичне навантаження. І мені позитивно, і для інших людей також.

Які труднощі ти відчував на першому балу?

З веселого — викладати Беверідж (танець) для 95-х людей одночасно, особливо, коли половина танцює вперше. Вся організаторська схема давно була напрацьована Братством і вони вже кілька років це робили. Єдине, що ми змінили — кількість танців (якщо раніше це було 5-6, то ми взяли 20). Для спільноти студентських балів це було чимось новим. Потрібно вивчити 20 танців на бал! Це була складна підготовка для учасників. А ось залу знайти просто — КМДА має єдину умову — зробити захід благодійним (тоді ми збирали на лікування одному викладачу). Це був найбільший бал зі старовинними танцями в Україні до сих пір — було 250 танцюючих людей.

Який в тебе підхід до організації?

Я не вірю, що є організатор і організаторські групи. Якщо ви помітили, то у нас ніде не пишеться в заходах, хто організатор. Я схиляюся до того, що ми разом все робимо: якусь важну роль виконую я, іншу важливу роль виконує Дорі. Якщо Джейн не намалює карне, то нашу роботу можна запхати далеко в зіроньку. Все робить студія. Для мене кожен, навіть найменший внесок, є важливим. З іншого боку, я певен, що має бути той, хто відповідає за захід. Студія потрібна для того, щоб робити більше ніж робить одна людина.

Складності організації балів з іншими студіями?

Я завжди спрямовую зусилля на спільні бали, бо замість того, щоб робити два заходи ціною 350 грн., можна зробити одне за 500, щоб воно було неймовірне, а люди не розривалися куди піти. Звичайно, якщо вони в межах одного періоду і кожен має, що запропонувати. Складності сплікування, коли один чекає, що це зробить другий і навпаки. Потім як результат коли з кимось організовуєш спільне, то він обов’язково скаже: “Хочу, щоб тут були сині шпалери”. А ти кажеш: “Але про ці стіни в книжці написано, що вони білі”. А перший: “Так, але синій — мій улюблений колір”. В кожній справі потрібно притертися одне до одного.

Незабаром буде друга частина :)