#БИЛИ_Б'ЄМО_І_БУДЕМО_БИТИ !

Битва за Шостку 1918 року.

Шість діб, з 2 по 8 квітня 1918 р., шосткинці билися з більшовицькою армією Ремньова. Билися з тими самими петроградськими бандитськими загонами матросів, що 29 січня 1918 р. вбивали київських студентів під Крутами. Шосткинські робітники ціною своїх життів зберегли пороховий завод для Української держави.

Під вечір неділі 17 березня 1918 р. на залізничну станцію Шостка прибув потягом зі станції Мельня командуючий Другої (Особливої) армії, анархіст Опанас Ремньов (1890–1919). При ньому було "300 стрелков-красногвардейцев и моряков с четырьмя пулеметами". Також Ремньов мав "резерв на станции Терещенской из 100 стрелков при 3 пулеметах и двух броневиках". У цілому армія Ремньова складалася із розрізнених партизанських загонів, де панували анархістські настрої, схильність до мародерства та пияцтво.

Через це армія була небоєздатна, проте знахабніла від безкарності за вбитих нею київських студентів під Крутами 29 січня 1918 р.

В той же вечір, Ремньов зібрав адміністрацію Шосткинського порохового заводу та затребував відомості про бойові припаси і звелів негайно видати йому всі придатні для бойових дій гармати, вибухові речовини та порох, що підлягають евакуації із вказівкою кількості потрібних для того вагонів. Загалом заводське майно (вогнестрільні припаси, сотні мільйонів капсулів, ракет, гримуча ртуть та ін.) являло собою цінність більше ніж на 300 млн. рублів. Крім евакуації порохового заводу Ремньов оголосив мобілізацію чоловіків віком від 20 до 30 років.

Шосткинська місцева охоронна команда, близько 300 чол. відмовилася приєднатися до Червоної Армії й розбіглася в першу ж ніч, залишивши завод з його повними пороховими погребами та майном без будь-якої охорони.

У наступні дні російські більшовики займалися загрузкою у вагони вибухових речовин та пороху. Незважаючи на попередній розроблений план евакуації, Ремньов розпочав завантаження заводського майна на власний розсуд. Його комісари замість важких бойових цінностей вантажили в першу чергу у вагони легкі дамські сукні, дитячі гумові калоші, різного роду тканини, навіть мило що зберігалося на Шосткинському пороховому заводі з 1915 р.

Особливу увагу комісари звернули на вивіз спирту, бензину, нафти, токарних верстатів, двигунів, шкіряних та гумових привідних ременів та ін. Отже, під виглядом евакуації порохового заводу Ремньов грабував його.

Робітники ШПЗ відверто саботували евакуацію заводу. Тому ремньовські грабіжники для вантаження пороху у вагони почали зганяти селян із навколишніх сіл. Щодня з заводу вивозили понад 700 пудів пороху.

Робітники з жахом спостерігали, як російські червоногвардійці демонтували обладнання заводу, створеного кількома поколіннями шосткинців. Крім того, червоні партизани остогиділи мешканцям поселення своїм щоденним пияцтвом дармового заводського спирту та системними нічними грабунками хатнього майна.

Ремньов у відчаї через безсилля вивезти увесь завод заявив про свій намір підірвати невивезений порох "во имя спасения России". Після такої заяви шосткинські есери разом із меншовиками негайно зібралися ввечері 1 квітня в приміщенні заводоуправління.

На зборах лідери есерів, гнівно висловлювали свою занепокоєність швидкими темпами демонтажу російськими червоногвардійцями обладнання ШПЗ. Есери "пропонували підняти повстання проти Ремньова й більшовиків, яких називали бандитами" та закликали шосткинців боротися "за єдину, неділиму Україну".

Одразу після зібрання підпільний меншовицько-есерівський штаб вирішив розпочати повстання наступного дня о 12 годині по тривожному гудку заводських котелень (паровичних), після якого робітники мали захопити в цейхгаузах піхотної команди заздалегідь заготовлену зброю й вигнати російських бандитів з Шостки.

Головна брама - в"їзд до порохового заводу

2 квітня 1918 р. штаб рушив на мітинг, організований у дворі заводської казарми. На мітингу українці у своїх виступах говорили, що "більшовики прислали бандитів, які хочуть пограбувати завод, забрати усі верстати та цінності заводу, а потім зруйнувати його і залишити шосткинців без роботи" Тому "всі шосткинці як один мали стати на захист свого кормильця – заводу". Далі зазвучали заклики до збройного опору загону Ремньова із застосуванням всіх видів зброї та її мобілізації всюди, де тільки вона знайдеться, щоби вигнати більшовицьких евакуаторів – грабіжників заводу.

О 12-й годині "были даны сигналы – тревожные гудки. Они подняли восстание против Советской власти и отрядов Красной армии", як свідчить учасник тих подій Мирон Рудченко.

Українські робітники кинулися до складу зброї та оволодівши нею (берданками, залишеними в цейхгаузах казарми біглою місцевою командою), почали виганяти з заводу евакуаційну комісію та червоногвардійських злодіїв. Гнали їх до залізничної станції.

Неподалік біля міського училища (нині гімназія, вул. Інститутська, 4) відбувся перший бій. УНР-івці захопили в російських більшовиків гвинтівки та кулемети, які одразу направили проти них.

Шосткинці, настільки це було можливо, брали участь у боротьбі з бандами Ремньова. Адміністрація заводу – офіцери артилеристи, піротехніки та інженери – однодушно приєдналися до українських повстанців.

Боротьба з російськими більшовиками набула організованого характеру, робітники були розподілені по загонах із командирами на чолі. Новостворена постова служба взяла під охорону порохові погреби, капсульні ворота порохового городка, казначейство та ін. 

У крайніх хатах шосткинців уздовж залізниці були влаштовані спостережні пункти штабу.

Штаб українських повстанців організував інтендантську та санітарну частини, спорядив спеціальні команди для підриву залізничних мостів. У майстернях заводу закипіла робота по зарядженню патронів, снарядів та бомб.

Робітники механічного заводу ударно закінчили ремонт броньовика Ремньова для подальшого використання його в боях з червоними бандитами.

Шосткинці перекопали ровами всі вулиці поселення та звели на них барикади.

Шосткинці за всіма правилами військової техніки обладнали лінію оборони від Локотків (лівий фронт) до Лазарівки (правий фронт). У повстанні взяло участь до 3-х тисяч шосткинців .

Бій, що розпочався 2 квітня 1918 р. із застосуванням кулеметів та артилерії, тривав 5 діб, протягом яких шосткинці сміливо відбили всі напади загонів червоних бандитів, що прибували на підкріплення Ремньову залізницею з різних місць його фронту від Коропа до Рильська.

На другий день повстання, у середу 3 квітня 1918 р., шосткинці обстріляли штабні вагони Особливої армії на залізничній станції Шостка.

На третій день повстання, у четвер 4 квітня 1918 р., бандит Ремньов та його помічник матрос Беретті почали загальний наступ на Шостку. Бронепоїзд Ремньова, який стояв на колії між Шосткою і Воронежем, почав стріляти з гармат з наміром підірвати порохові погреби та висадити в повітря завод й зруйнувати хати шосткинців.

У відповідь на гарматні постріли з бронепоїзда повстанці відкрили ураганний вогонь у бік Терещенської з сімох гармат калібром від 3 до 6 дюймів. Гармати були притягнуті українцями вручну та встановлені на околицях міста.

На четвертий день повстання, у п'ятницю 5 квітня 1918 р., більшовики запустили в небо над Шосткою аероплан для розвідки позицій українських повстанців. Коли він пролітав над Локотками, то українці обстріляли його з гвинтівок й урешті підбили.

Льотчика взяли в полон. Аероплан відтягли на Діловий двір у майстерню механічного заводу, де його полагодили з наміром летіти на ньому в бій проти Ремньова.

Також українські робітники використали проти Ремньова броньовик, який він ще до повстання доставив на ремонт до заводу.

На п'ятий день повстання, у суботу 6 квітня 1918 р., Ремньов провів рішучу атаку на Шостку двома колонами "Кулі дощем летіли на ремньовців, їм не можна було підвести голову… Бували випадки, коли сторони сходилися майже в рукопашну".

Колона ремньовців, що атакувала правий фланг, була вщент розбита. Українські робітники захопили в полон під час бою сім десятків російських більшовиків разом із помічником Ремньова Кузьміним. Колона підняла білий прапор і заявила про своє бажання вести мирні перемовини. Військові дії тимчасово припинилися, і парламентерів направили в штаб.

На переговорах домовилися на пропуск "бронепоїзда" через Шостку за умови, що з нього не буде гарматної стрільби по заводу. Також українці пообітцяли звільнити з полону російських більшовиків. Бронепоїзд, без стрільби оминув Шостку й поїхав на станцію Терещенську й далі на Москву.

Перемир'я та весна розслабили українців які втратили пильність, то ж скориставшись перемир'ям Ремньов несподівано ввів в Шостку свої загони та виголосив промову перед озброєними робітниками, що зібралися на майдані". Він запевнив робітників, що не переслідуватиме їх.

Робітникам залишалося тільки повірити Ремньову, що ніякої різанини, яку він улаштував разом із Муравйовим у Києві не буде. Ремньов навіть дозволив робітникам залишити берданки для боротьби з німцями, що ось-ось підійдуть до Шостки.

Насамкінець Ремньов прилюдно пообіцяв, що відсьогодні бере на себе всю охорону громадського порядку в Шостці. І як результат друга поява Ремньова на заводі до самого виходу з Шостки нажаль була присвячена виключно подальшому пограбуванню заводу .

В останні дні перебування в Шостці Ремньов уже не погрожував підірвати завод "во имя спасения России", а шосткинці чекали підходу українських військ, повідомляючи їх про свій небезпечний стан.

"10 квітня 1918 р. голова спецвідділу українського військового міністерства, обговорюючи з помічником губерніального коменданта Чернігівщини плановане захоплення Шостки, повідомив останнього, що він звернувся до місцевого вільного козацтва з проханням йти разом з німцями на визволення міста, оскільки "…з політичного боку треба, щоб попереду німецьких частин йшли українці… Бо то як німці поставлять свою варту раніш нашої, то вони об'являть Шостку воєнною здобиччю".

Отже, першими в Шостку мали увійти загони Вільного козацтва, свої українські республіканські війська.

17 квітня 1918 р. Ремньов покинув Шостку, як тільки-но дізнався, що німці розпочали наступ на станцію Макове з тим, щоб перетнути червоним бандитам шлях відступу залізницею на Хутір Михайлівський.

Сім днів бойових дій відняли в Ремньова "драгоценое время эвакуационных мероприятий по вывозу стратегического сырья в глубокий тыл родины", як із жалем підсумовують Успенський, Дубок та ін.. Особлива армія Ремньова відступила з України на 150 верст на північ до Брянська.

25 квітня 1918 р. зі штабу Брянського району надійшла у Вищий Військовий Совєт телеграма, у якій вказувалося про необхідність арешту Ремньова та членів його штабу.

Його звинувачували в тому, що його загони не є революційною армією, а бандою, яка займається грабежами та погромами. Загони Ремньова самовільно залишили фронт, коли дізналися, що їх ватажок та його "сподвижники" будуть заарештовані.

Незважаючи на особисте знайомство Ремньова з Троцьким, розбійник був заарештований наступного дня, 27 квітня 1918 р. та 3 серпня 1919 р. його розстріляли без суду і слідства. "как афериста и контрреволюционера".