#БИЛИ_Б'ЄМО_І_БИТИ_БУДЕМО!

Проект відділу формування інформаційного контенту Центру МПЗ ЗСУ з мілітарної історії “Били, б'ємо і бити будемоˮ, має на меті довести особовому складу ЗС України неперетлумачені факти про успішні битви України проти Росії. І головне – гучно заявляти про наші перемоги!

Нам треба повірити історії, що Крим таки наш – український!

Російсько-українська війна, в одному з фокусів якої опинився Крим, природним чином підживила інтерес до минулого півострова загалом та його військових аспектів зокрема.

І одним з таких епізодів, увага до якого має і теоретичний, і практичний бік, є похід на Крим українських військ на чолі з Петром Болбочаном.

У квітні виповнюється 102 роки, як вояки УНР під командуванням Петра Болбочана звільнили від російських більшовиків Кримський півострів.

Якби не ця перемога – то можливо України б і не було. Тому дуже хочеться святкувати дежавю й зняти кайдани віктимності з кожного українця.

Але незважаючи на виняткову важливість цієї події для української воєнної історії та історії кримсько-українських стосунків, "білих плям" у її вивченні є ще чимало.

І одним з таких досі нерозв’язаних остаточно питань є власне дата, коли ж Болбочан визволив півострів від російських більшовиків, що узурпували там владу. І як видається, у нас є все необхідне для того, аби це питання, нарешті, закрити. Дані факти ґрунтуються на свідченнях українських учасників походу на Крим. Який їм сенс брехати?

20 квітня 1918 року розпочався військовий похід спеціальної групи Армії Української Народної Республіки на чолі з легендарним командиром із націоналістичним світоглядом, полковником Петром Болбочаном на Крим проти більшовицької Росії з метою встановлення на території півострову української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту.

На той час український уряд вже здійснював підготовку до опанування Чорного моря, без чого було б неможливим і саме існування української держави в цілому.

23 грудня 1917 року при Генеральному секретаріаті у Києві було створено Морський Секретаріат, пізніше Морське Міністерство, а вже законом від 13 березня 1918 року, Українська Народна Республіка взяла під контроль весь військовий торгівельний флот Чорного моря.

Тим часом, своє становище у Криму зміцнювали і російсько-більшовицькі війська та існувала реальна загроза втрати Чорноморського флоту.

Операція стартувала 11 квітня 1918 року. Кримська група виїхала з Харкова через Карлівку на Лозову, звідти – на Павлоград, який довелося відвойовувати силою в російських більшовиків. 17 квітня військо дійшло до Олександрівська (нині Запоріжжя).

Виснажливим був наступ на Мелітополь, та російські більшовики вже 18 квітня відступили.

18 квітня передові частини Кримської групи почали бій за Мелітополь, який більшовики завзято обороняли. Запорозька піхота, під захистом бронепотягів і артилерії, приступом здобула ворожі шанці та розбила «червоний» загін. Авангард українських сил рушив до Чонгарського півострова, 19-20 квітня прорвав оборону росфйськихтбільшовиків під Сальковим і в ніч на 21 квітня, видаючи себе за «червоних», які відступали, підійшов до Чонгарського мосту. Штурмувати замінований міст в лоб Болбочан не наважився, і весь наступний день між українськими та більшовицькими частинами тривала артилерійська дуель.

В той час 20 квітня німецькі війська увійшли до Джанкоя, але вже на наступний день були там контратаковані «червоними» загонами з Чонгара. Однак через слабку дисципліну та нестачу сил більшовики не змогли вибити німців з міста та відступили до станції Колай (нині – Азовське).

В ніч з 21 на 22 квітня дрезина з 20 добірними українськими бійцями проскочила замінований Чонгарський міст та атакувала позиції «червоних» з тилу, а основні сили Болбочана на бронепотягах вдарили з фронту. Оборона російських більшовиків була зім'ята так стрімко, що їм не вдалося повністю підірвати міст, і вранці 22 квітня Кримська група увійшла на півострів, а ввечері з боєм військо захопило місто Джанкой, де обірвали телеграфні й сентиментальні зв’язки з німцями, бо переможець може бути тільки один – Болбочан і його команда.

На цьому етапі було зрозуміло, що операція буде успішною.

Увечері 22 квітня з боєм військо захопило місто Джанкой, де обірвали телеграфні й сентиментальні зв’язки з німцями, бо переможець може бути тільки один – Болбочан і його команда.

Із зайнятого німцями Джанкоя Болбочан рушив на південь і до вечора 23 квітня досяг Сарабуза (нині – Гвардійське). Там більшовики з Сімферополя спробували контратакувати українські війська, але безуспішно.

Вранці 24 квітня двома шляхами: шосе та залізницею, – українські частини увірвалися в кримську столицю і звільнили Сімферополь, випередивши німців на кілька годин. Більшовицький гарнізон відступив, в руки Болбочана потрапили штабні документи та «червона» скарбниця. Український кінно-гайдамацький полк під командуванням Всеволода Петріва обійшов Сімферополь через Зую й зайняв Мамут-Султан (нині – Добре) просувався гірськими стежками у напрямку Севастополя. Українська кіннота та кримські повстанці, які приєдналися до неї, контролювали також дорогу Алушта – Сімферополь і прилеглу частину Кримських гір. Більшовики в Алушті зробили три спроби вибити українські війська з гір: на світанку 27 квітня, ввечері того ж дня та 29 квітня, – кожен раз невдало. Що важливо, то самі кримські татари дуже посприяли перемозі. Вони приходили добровольцями зі своєю зброєю, кіньми, надавали прихистку, всіляко проявляли свою лояльність до УНР.

На світанку 25 квітня українські бронепотяги з Сімферополя та загін кінноти, що пройшов через гори, захопили Бахчисарай, але ввечері того ж дня були змушені повернутися в кримську столицю через німецько-український конфлікт.

Скориставшись цим, більшовики (розбиті загони з-під Перекопу та підкріплення з Севастополя, всього 10 підрозділів загальним числом в 3 тис. осіб) не тільки 26 квітня зайняли Бахчисарай, але й просунулися до річки Альми, де створили укріплений рубіж.

В той час німецька армія атакувала ці позиції «червоних» 28 квітня, а вранці наступного дня прорвала їх і увійшла до Бахчисарая.

Аби не дозволити українцям першими увійти до Севастополя, німецька армія заблокувала частини Болбочана в Сімферополі та Джанкої 25 квітня. Упродовж наступних двох днів між українцями та німцями тривали напружені переговори й відбувалися вуличні сутички без застосування зброї. Нарешті в Києві вирішили, що союз з Німеччиною важливіший ніж Крим, і 27 квітня Болбочан отримав наказ повертатися на материкову Україну. До 29 квітня основна частина українських військ була вже в Мелітополі.

Кінні гайдамаки Петріва утримували Кримські гори до кінця квітня, а на початку травня, передавши кримським повстанцям позиції, рушили на північ.

Під впливом новин про просування німців до Севастополя й не знаючи про долю військ Болбочана, 29 квітня 1918 року командувач Чорноморським флотом Михайло Саблін наказав підняти на кораблях українські прапори й оголосив, що порт належить Україні. На наступний день стало відомо, що українські війська не прийдуть, а німці мають намір затримати флот до кінця Першої світової війни, яка все ще тривала. Тоді в ніч на 1 травня частина кораблів залишила Севастополь, а після полудня того ж дня німці без спротиву зайняли місто.

Більше інформації про Кримську операцію Петра Болбочана 1918 року можна прочитати ТУТ