Прп. Никона, ігумена Києво-Печерського (1088)

Коли Господь благоволив зробити багатоплідною насаджену на Русі гілку іночеського житія, Він привів до майстерного і працьовитого насаджувача, що копає землю, цього доброго співробітника раніше за інших, тобто до святого першопочатківця Антонія, який почав подвизатися в печері, – преподобного Никона. Успішно проходячи ступені чернечих чеснот, він так наслідував в усьому наставника і вчителя свого, що преподобний Антоній визнав його гідним бути поставленим вождем, який вводить інших подвижників у уявний виноградник пістницького подвижництва.

Коли хто приходив, бажаючи наслідувати їхнє рівноангельське житіє, сам преподобний Антоній повчав їхніх чеснот, а преподобному ж Никону як ієрею і досвідченому чорноризцю наказував постригати. І можна було бачити тоді Мойсея і Аарона в уявному винограднику, що приносить плоди покаяння, гідні перенесення з Єгипту тутешнього світу в небесну обітовану землю. Бо так Антоній приніс закон зі Святої Афонської Гори, як Мойсей із Синайської, а преподобний Никон діяв від імені його, як Аарон, вшанований саном священства. Діяв же він з усякою покірністю, отримуючи від справ своїх не тільки радісне, але терплячи мужньо і скорботи, дякуючи за все Богові.

Він сподобився великої духовної радості, коли постриг преподобного отця нашого Феодосія, який незабаром з’явився великим наставником чернечого житія в Русі. Зрадів духом і тоді, коли постриг родовитого боярина, блаженного Варлаама; також і блаженного Єфрема, який завідував усім у князя і був ним дуже улюблений. Але за них обох зазнав він і чималу скорботу. Коли князь Ізяслав дізнався про їхнє постриження, він розгнівався на преподобних і повелів привести до себе того з них, хто наважився постригти їх. І слуги незабаром привели до нього блаженного Никона. З гнівом подивившись на святого, князь сказав йому: “Чи ти постриг боярина і Єфрема без дозволу мого?”. Преподобний Никон мужньо відповів: “Благодаттю Божою я постриг їх, за велінням Небесного Царя Ісуса Христа, який покликав їх на такий подвиг”. Князь же, розгнівавшись ще більше, сказав: “Або переконай їх повернутися додому, або я тебе з ченцями пошлю в ув’язнення і велю розкопати вашу печеру”. Блаженний Никон відповів: “Зроби все те, що завгодно тобі; а мені не личить відволікати воїнів від Небесного Царя”. Після цієї події святий Антоній і його ченці вийшли з печери, збираючись іти в іншу область, оскільки князь продовжував гніватися і докоряти блаженному Никону. І один отрок повідав те князю; чула це і княгиня. Вона нагадала князю про гнів Божий, що був на батьківщині її, землі ляхів, коли чорноризців вигнали батьком її, Болеславом Хоробрим, за постриг преподобного Мойсея Угріна, і сказала йому: “Послухай мене, пане мій, і не гнівайся, бо так само вигнали з країни нашої ось таких самих чорноризців, і через це сталося багато зла. Дивись, щоб не було того ж і в твоїй області”. Чуючи це, князь побоявся гніву Божого і відпустив блаженного Никона, звелівши йому йти до печери. А за тими, хто покинув печеру, послав слідом із благанням, щоб повернулися назад; ледь вблагали їх за три дні, і тоді вони повернулися у свою печеру, як про те було розказано в житії преподобного Антонія. Після такої напасті преподобний отець наш Никон жив у печері жорстоким життям і показав багато перемог над злими духами, молитвою і постом, нарівні з преподобними отцями Антонієм і Феодосієм, тож були вони трьома Потрійними світилами, які сяяли у тому темному місці й розганяли темряву бісівську.

Оскільки братія в печері множилася, блаженний Никон побажав відійти на самоту і мовчати. Тоді, за порадою преподобного Антонія, змовляючись з іншим чорноризцем (болгарином зі Святої Гори, з монастиря святого Міни), він пішов із ним; дійшовши до моря, вони розлучилися. Болгарин, прямуючи до Константинополя, знайшов острів посеред моря і оселився на ньому, прожив там багато років, терплячи холоднечу і голод, і з миром спочив. І донині називається той острів Болгарів. Великий же Никон пішов на острів Тмутараканський і, знайшовши чисте місце біля міста, оселився там, безмовствуючи і неліностно служачи Богові, додаючи праці до праць і дивуючи народ суворою своїм життям, так що слава його поширювалася всюди, і приходило до нього багато хто і дивувався. Бо вони не були ще затверджені у вірі і про чернече життя навіть не чули. Але, наставлювані Богом, вони хотіли наслідувати чернечу благонравність і благали преподобного Никона постригти їх. Він же повчав їх і постригав, і спорудив там церкву Пресвятої Богородиці, і так, благодаттю Божою і молитвами преподобного Никона, зросло те місце і утворився там славний монастир, у всьому подібний до Печерського.

Коли ж помер Ростислав Володимирович, князь того острова, і люди тієї країни вблагали преподобного отця нашого Никона піти до Святослава Ярославича, князя Чернігівського, і просити його, щоб він відпустив до них сина свого Гліба на престол Тмутараканський. Благополучно і добре виконавши доручену йому справу в Чернігові, він пішов до Києва в Печерський монастир до блаженного ігумена Феодосія. Коли вони зустрілися, вклонилися один одному до землі, потім обійнялися і багато плакали, що довго не бачилися, потім преподобний Феодосій благав, щоб блаженний Никон не розлучався з ним, доки вони обоє живі, і обіцяв той ігуменові, кажучи: “Я тільки піду, облаштую свій монастир, а потім, із дозволу Божого, повернуся назад!”. Так він і зробив. Дійшовши до острова Тмутараканського з князем Глібом Святославичем, який і зайняв престол, він, як обіцяв, влаштував свій монастир і повернувся назад. Прийшовши в Печерський монастир, він віддав усього себе преподобному Феодосію і з радістю підкорявся йому. Преподобний же Феодосій дуже любив його і шанував його як батька. Коли сам преподобний Феодосій йшов кудись, доручав братію блаженному Никону, щоб повчати їх і дотримуватися, оскільки він був найстарший з усіх. І, як сам преподобний Феодосій повчав братію духовними словами, так само наказував блаженному Никону, читаючи книги, робити братії повчання.

Часто, коли блаженний Никон зшивав і переплітав книги – він був вправний у тому ремеслі – сам преподобний Феодосій, сидячи біля нього, робив мотузки для цієї справи. Таке було їхнє смирення й обопільна любов.

Потім блаженний безмовник цей, бачачи смуту між князями руськими, що настала після того, як Ізяслава вигнали з Києва, а брат його Святослав сів там, обтяжувався тим і не міг терпіти поголоски життєвої, боячись порушити духовну тверезість свою, і побажав повернутися на вищеназваний острів. Преподобний же Феодосій багато благав його, як і колись, не розлучатися з ним, поки вони живі; але блаженний Никон, випросивши вибачення (кажучи, що поголоски найбільше шкодять розуму його, що звик до усамітнення), пішов із двома чорноризцями і прожив на острові кілька років у звичайних своїх подвигах.

Коли ж після смерті преподобного Феодосія блаженний Стефан прийняв ігуменство, знову прийшов преподобний Никон, спонукуваний братолюбством, щоб відвідати преподобного Феодосія, і, пошкодувавши, що не застав у живих коханого свого друга, вирішив решту часу життя свого до смерті провести в його монастирі. І часто приходячи до його гробу і сумуючи про розлуку з коханим своїм братом, він плакав радісними сльозами і дякував Богові, що просяяв на Русі рівноангельським життям такий світильник, на якого він руками своїми поклав святий Ангельський чернечий образ. Після блаженного ігумена Стефана братія, знаючи, що преподобний Никон старший за всіх і що преподобний Феодосій прийняв постриг від його рук, з дозволу Божого, за спільним рішенням, обрали його собі ігуменом як однорівного преподобним отцям Антонію і Феодосію. У ньому одному бачили вони образ тих двох і з любов’ю підкорялися йому, і в усьому слухали його як батька і наставника. Часто зазіхав ворог, ненависник добра, як і блаженному ігумену Стефану, перешкодити в піклуванні його про душі Богом врученої йому отари, і хотів збурити його гнівом на преподобного, але нічого не встиг він і, осоромлений, втік. Не здолала його темрява світла добрих справ блаженного.

Так догодив Богові цей блаженний ігумен, який був отарі своїй взірцем дивовижних чеснот, що під час трудів його чудотворно прикрасилася образами свята Богом створена Печерська церква. До земної молитви цього блаженного будівничого долучилися друзі його, преподобні отці Антоній і Феодосій, своїми небесними молитвами та надіслали до нього іконописців із Константинополя, давши їм у найм золота. Блаженний ігумен показав тим іконописцям образ улюблених друзів своїх, преподобних отців Антонія і Феодосія, які померли за десять років до того, і іконописці визнали, що саме вони з’явилися, найняли і послали їх до ігумена. Водночас повідали вони й інші чудові чудеса: як, коли вони хотіли повернутися, їм з’явилася свята Печерська церква та ікона Пресвятої Богородиці, від якої вони чули заборону не повертатися, і як, спрямовуючи веслами човен донизу за течією, вони силоміць неслися вгору, проти течії води.

Іконописці, що з’явилися після такого чудотворення, поспішно, за старанності блаженного ігумена, взялися тоді за справу прикрашання святої церкви, і чудеса не зменшувалися. Сама ікона Пресвятої Богородиці зобразилася у вівтарі мусією, засяяла яскравіше за сонце, з вуст її вилетів голуб, як докладно описано в оповіді про церкву Печерську. Усе це було за небесними молитвами преподобних отців Антонія і Феодосія і – ще тоді за земними – блаженного ігумена Никона.

Коли і сам пріснопам’ятний ігумен, преподобний отець наш Никон, різними подвигами рівноангельського житія свого прикрасив уже всю Печерську обитель, він, після довготривалих праць, спочив у Господі, у рік від сотворіння світу 6596, від Різдва ж Христового 1088, за великого князя Київського Всеволода Ярославича. І було покладено тіло його в тій же святій Печерській обителі, в печері, де чудотворним нетлінням мощей своїх він засвідчує про блаженство своє, яким і по смерті чудотворно прикрашає свою святу обитель. А духом переселився він до обителей небесних, щоб насолоджуватися дивовижним видовищем Бога, вже не в образах, а віч-на-віч, з єдинорівними своїми друзями, преподобними отцями Антонієм і Феодосієм, де вони, як три світильника, стоять перед престолом трисіятельного Божества, просвічувані вічною славою, і моляться за нас, чад своїх, як батьки, нехай сподобимося ми бути спадкоємцями їхньої благодаті й слави, будучи угодними Господу, Йому ж слава, честь і поклоніння нині й повсякчас і на віки віків, амінь.

Освітній проєкт Вірую: https://viryu.com.ua
Молитва на кожен день https://t.me/viryu_molytva
Відповіді на запитання https://t.me/viryuu
Задати своє питання https://t.me/viryu_bot