Інтерв'ю з Олександром Мерзликіним

- У тебе в телеграмі стоїть тег - Прокрастинатор. Чому так і чи ти міг би назвати себе прокрастинатором?

- Насправді теґ – ПрокрУстинатор (таке от нехитре портмоне). Не згадаю, коли саме з'явився цей нік, але вже в скайпі він точно був. Також не згадаю, чим саме я керувався, коли це придумував. У якийсь момент використовував скайп головно для щдк-тестувань і тоді подумав, що робота редактора схожа на те, чим займався Прокруст: береш цікаву історію і намагаєшся вкласти її у формат запитання, в процесі щось відрізаючи або доточуючи, тож теґ лишив. До речі, моя тяга до довгих коментарів росте з бажання розказати гравцям те цікаве, що довелося відрізати від історії, поки писав запитання.
Чи є я прокрастинатором? Замість відповіді можу сказати, що зараз у мене недописаний тур на цей фестиваль, а я відповідаю на запитання інтерв'ю. Інколи прокрастинація заважає, інколи допомагає. Мабуть, саме написання запитань у моєму випадку виросло з прокрастинації.
Кілька років тому я навіть пройшов якийсь онлайн-тест, який мав би скласти для мене план з подолання прокрастинації, але все відкладаю подивитися його результати. Розумію, що це звучить як один з тих жартів, що прийнято розказувати від першої особи, але це реальна історія.

- Зараз ти один з найбільш плідних авторів запитань ЩДК в Україні. Чи пам'ятаєш як ти до цього прийшов, чому вирішив почати писати і чи пам'ятаєш яка реакція була у гравців від твого першого показаного людям туру?

- Думаю, що зараз я пишу в середньому десь в 1,5-2 рази менше, ніж найбільш плідні українські редактори, хоча в якийсь момент, дійсно, був одним з найбільш плідних.
Я дуже просто прийшов до написання запитань. Справа в тому, що я починав грати в тому хронотопі, де для того, аби було що грати, доводилося писати запитання самим. У криворізькому клубі ця практика існувала в форматі так званого Фіналу чотирьох. Тобто був "регулярний сезон", який складався з кількох етапів, що грали на запитаннях синхронів. Там була своя система підрахунку балів, трохи складніша, але й трохи об'єктивніша за просту суму правильних відповідей. Але звання чемпіона міста розігрували у Фіналі чотирьох, для якого команди, що посіли 1-4 місця в регулярному сезоні, писали по туру, який мали зіграти три інші команди. Далі по суті рахували суму місць для кожної з 4 команд у кожному з трьох турів, що вона зіграла.
Таким чином, для того, щоб стати чемпіоном Кривого Рогу зі щдк, треба було, зокрема, написати тур із 12 запитань. Вперше ми вийшли у Фінал чотирьох 2013-го року. Тоді у своїй команді я (а) був капітаном, (б) був людиною, який треба більше за інших (збирав усіх на тренування, намагався організовувати виїзди, оце все). Тож логічно, що й запитаннями для Фіналу чотирьох я займався трохи більше за інших. Це й був мій перший редакторський досвід. Щоправда, до нас тоді прикріпили більш досвідчену гравчиню, що на той момент вже переїхала з Кривого Рогу, і вона була тим, що зараз назвали би шеф-редактором. Відгуки про тур були переважно в стилі "непогано як для першого разу", але тоді наша несподівана перемога відтягнула на себе увагу в обговореннях. Там переважно були звичайні запитання, доволі логічні, не надто цікаві. Було й кілька безумних (щодо запитань щдк я цей епітет завжди вживаю як комплімент), що очікувано викликали у гравців подив.
А от для всіх наступних Фіналів чотирьох я себе вже майже не стримував) Писав бліц за творчістю Камю, жартував складні приколи, розважався як міг. Потім Фінали чотирьох перестали проводити, а якісь ідеї для запитань продовжували приходити мені в голову, і в якийсь момент я зважився на те, щоб податися на конкурс для синхрону "Кубок темних конячок". Це був мій синхронний дебют, хоч і з супервайзером. Ті мої запитання мені й досі радше подобаються. Редактура не всюди оптимальна, але на рівні ідей і на рівні історій більшість запитань там добротні, як на мене.

- Наразі в Україні не так багато редакторів, які пишуть так само багато як ти або Едуард Голуб. Як, на твою думку, зацікавити нових людей написанням пакетів ЩДК?

- Не думаю, що зараз входжу в умовні Топ-5 найпродуктивніших редакторів України, хоча ще пару років тому, мабуть, входив.
Насправді багато талановитих і самобутніх редакторів з часом кидають. Чому? Думаю, що найголовніше тут те, що зробити редагування єдиною і повноцінною роботою можна (тут маємо кілька поодиноких прикладів), але непросто. Для більшості написання запитань за рівнем часових витрат, задоволення від процесу та прибутку лежить десь між гобі та додатковим джерелом заробітку. Оскільки щдк як гобі за останніх років 10-15 суттєво втратило в масовості, то й нових редакторів мало би стати пропорційно менше. В цілому, думаю, що майже будь хто з гравців у певний момент своєї ігрової кар'єри відчуває потяг спробувати свої сили як автор запитань. Тому це скоріше питання про те, як зробити так, щоб цей потяг був перманентним. Цього я вже не знаю.
Моя власна мотивація останніх років дуже проста: якщо є попит на інтелектуальні ігри, то в цьому сегменті ринку має бути достатньо українського продукту (як за формою, так і за змістом). Бо будь-які такі культурні шпарини заповнюють продукти з інших країн. Часто (і в щдк це дууууже помітно) це продукти з росії. Я би не хотів такого щдк, тому доводиться багато писати такого щдк, якого я сам би хотів. Тут, щоправда, з’являється інша проблема: якщо пишеш забагато, то результат віддаляється від ідеалу. Але це вже не має стосунку до твого питання.

- Можеш назвати декількох не надто відомих редакторів, (можливо, знаєш когось, хто пише тільки на локальному рівні) на запитання яких варто було б звернути увагу у майбутньому?

- Якщо говорити про Україну, то не думаю, що знаю когось, окрім 20-30 редакторів, яких і так усі знають. Думаю, що треба просто більше давати їм шанси на редагування якихось умовно великих турнірів. Щоразу, заповнюючи форму від ЛУК для конкурсу на редагування якогось турніру, пишу в коментарях щось на кшталт: «Якщо вистачатиме заявок від незаїжджених редакторів, то візьміть краще їх, а не мене», і щоразу це не спрацьовувало в достатній мірі. Тому на Осінній кубок ЛУК вирішив узагалі не подаватися.

- Олександр Мерзликін як гравець: як ти себе поводиш за ігровим столом чи маєш якісь негативні звички (наприклад: поставити палець ще в момент прочитання запитання)?

- Коли був капітаном, то якщо розумів, що придумав правильну версію, то міг написати її в картку до початку обговорення. А якщо грали без ластівок, то міг навіть одразу віднести бланк ведучому. Зараз майже не капітаню, тому це все неактуально. Ну і, мабуть, трохи переріс. З того, що лишилося, – це гучно займатися самобичуванням, коли не взяв чогось, що мав би, а також закидувати капітана версіями на відліку, якщо мені здається, що ми не нагенерували нічого притомного. З останнім намагаюся боротися. Про ситуацію «я це подумав, але не сказав» навіть згадуватиму, бо це загальне місце. А так навіть про те, що запитання погано відредаговані, якщо й кажу, то не під час обговорення.

- Пам'ятаю, що ми з тобою грали разом тільки один раз і це було в останній день Карпатського Кемпу на ТероХатинці об 11 ранку (що було вкрай жорстоко з боку Теро). Чи скучив ти за виїздами і чи маєш якийсь яскравий спогад з них?

- Насправді кожен виїзд – це купа яскравих спогадів. Щоправда, не про всі з них можна розповідати. А так практика показує, що якщо був вибір їхати чи не їхати, то жалкуєш зазвичай лише в тому випадку, коли не поїхав. Ми так у 2013-му вирішили з командою не їхати на КЄСт у, простигосподи, Санкт-Пєтербурґ. Насправді символізму тут трохи менше, ніж могло би здатися, бо для мене то була остання можливість потрапити на КЄСт (і перша теж, бо почав грати я порівняно пізно). Багатоденні фестивалі штибу Занок чи КарпКемпу, звісно, займають окреме місце в серденьку.

- Чого гравцям чекати від твого туру на фестивалі?

- До речі, цікаво було би послухати, як гравці готуються до моїх турів. Бо поки все, що я чув, було чимось на кшталт: «На нас чекають запитання по коміксах та про науку». І те, й інше давно стало для мене внутрішнім ґеґом по типу крику Вільгельма, але доти, доки Мерзликін-бінґо не дає ігрової переваги, мене все влаштовує. У моєму турі на МКУ деякі запитання здаватимуться вам простими, а деякі складними, деякі цікавими, а деякі нудними. В цілому я більш-менш задоволений тим, що вийшло.

- Хотів би ще щось сказати чи побажати гравцям?

- Щдк може бути непоганим провідником у світі культури. Років 10-15 тому мої рід- і вотч-лісти переважно складалися з того, про що я дізнавався зі щдк. Цікавтеся українською і світовою культурою, грайте в щдк, нарощуйте кількість синапсів, ставайте класними професіоналами, заробляйте багато грошей і донатьте все на ЗСУ

P. S. Сам час публікації цього інтерв'ю – теж свого роду відповідь на твоє перше питання