Педивикия

«Другого лютого в село надійшла тривожна звістка про те, що нас оточують озброєні загони бандерівців. У селі почалася паніка. Одні ховались в ями, інші тікали, дехто готувався оборонятися. Під вечір село обступили. Тих, хто спробував утекти — розстрілювали. Запалали крайні хати. Лемент, плач, прокльони, стрілянина — все змішалося. Справжнє пекло. Рятунку не було… Люди з сусідніх сіл, які прийшли зранку подивитися, побачили обвуглені трупи дорослих і дітей, які валялися вперемішку із трупами корів і коней. Стояв страшенний сморід. Догорали будівлі, тліли трупи, несло їдким сизим димом. Вогонь знищив усі будинки. Залишилися лише кам'яна школа, стіни ткальні і великий чорний хрест. Згодом німці зігнали до навколишніх сіл чоловіків, аби поховати останки. Захоронено було понад 300 трупів». Заступник голови української Станіславської обласної управи В. Яшан, у своїй книзі спогадів зазначав, що село було спалене тому, що польська варта ночами стримувала «вози нашого підпілля і робила їм перешкоди». Зараз важко розібратися, що послужило причиною для знищення Людвиківки, бо більшість очевидців уже немає в живих.Взято здесь. В общем, я продолжаю восхищаться главным героем нашей страны. Опять же, можно до хрипоты спорить об особенностях военного времени и т.д. и т.п., но в итоге имеем говно.