Rights #1
Цією публікацією, я починаю певну серію публікацій присвячених правам людини, демократичним цінностям, і всьому, що з цим пов'язане...
Перший випуск буде пов'язаний Загальній декларації прав людини, і її відображенні в законодавстві України!
Теорія
Почати треба, з того, що я зазначу, що теоретично в Загальній декларації прав людини, я не бачу нічого поганого: нормальний, гуманний текст, який пропогує мир, дружбу, рівність і таке інше. Але якщо ви будете намагатись знайти хоча б одну країну, яка гарантує ці права своїм громадянам хоча б юридично, то ви її навряд чи знайдете. Бо не одна свідома, адекватна держава не дозволить цієї "щедрості" на своїй території, а іноді і на території інших держав...
Хочу так само наголосити, що ви завжди зможете переконатись в моїх словах, і в тому, що я не перекручую інформацію, відкривши документи, які я буду неодноразово прикріплювати як посилання.
19/34
Перший приклад юридичного каламбуру, існування якого я не можу вбудувати в свій світогляд, це питання свободи думки і слова. Згідно 19 статті Загальної декларації прав людини:
Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх
виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися
своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати
інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних
кордонів.
В конституції України, це право забезпечується статтею 34:
Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Ви запитаєте: "Якиме, а що тобі тут не подобається, все ж сходиться?". Все справді співвідноситься, до того, як помічаєш продовження:
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Тобто взагалі, ти маєш свободу думки і слова, але якщо ти будеш пропагувати сепаратизм, то це illegal (незаконно). Хочеш створити комуністичну чи фашистську партію - це illegal. Якщо копнути глибше, то навіть і сепаратистські рухи на сході Україні захищаються 19 статтею декларації, бо це в своєму роді "свобода переконань і їх вільне виявлення"...
20/39
Не менш цікава історія виходить і з мирними зібраннями. Згідно з статтею 20 Загальної декларації прав людини:
1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і
асоціацій.
2. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої
асоціації.
Конституція України (стаття 39), на це, відповідає ось так:
Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Ну і за давньою традицією, до цього є продовження:
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
"Ти взагалі можеш все, але ти там ні того самоє, ну ти мене поняв, шалун!" - це десь все ось так виглядає. Просто для розуміння, зазначу, що одні і ті самі дії в один період часу можуть бути заборонені, а в інший - ні.
Наприклад, сьогодні, Україна в стані війни з Російською Федерацією, і ось умовний карнавал "Рускій мір (Руський мир)" скоріш за все, буде визнаний як "загроза національної безпеки", а умовний карнавал "American Dream (Американська мрія)", який проходить навпроти - буде абсолютно легальним. Але як тільки війна закінчиться, а в України випадково виникнуть якісь вагомі суперечки з Сполученими Штатами, то якщо почнеться відкритий збройний конфлікт з США, то карнавал "American Dream" теж скоріш за все буде заборонений, бо він стане так само: "загрозою національної безпеки".
До чого веду...
Я ні в якому разі, не намагаюсь виправдати нацизм, фашизм, тероризм, комуністичну партію України чи сепаратизм на сході України. Але в "дійсно демократичній" державі. яка притримується засад Загальної декларації прав людини, не може існувати заперечення принципам цієї декларації, чи їх одностороннє відображення. Це стосується не тільки України, а всіх держав-підписантів угоди.
І тут насправді, ми торкаємось іншої теми - чи потрібні вони взагалі комусь...
Жодна держава, не може забезпечити дотримання цих прав своїм громадянам. Бо ці права, в тому вигляді в якому вони записані - суперечать здоровому глузду. Так само і переважна більшість свідомих громадян, навряд чи буде виступати з протестом, щодо повноцінного впровадження прав прописаних в декларації, через одну вагому причину.
І ця причина - це Безпека.
Забезпечити безпеку (вибачаюсь за тавтологію) в суспільстві, де кожен може казати - все, що забажає, і пропагувати будь-які ідеї - неймовірно важко, і скоріш за все неможливо...
І на мою думку, найкраще що можна робити, під час підписання, ратифікування, чи складання якихось договорів/актів/законів, це - не маніпулювати словами, не маніпулювати реченнями, і не маніпулювати змістом.
Якщо держава не може щось забезпечити захист певних прав - краще про це чесно сказати, і пояснити чому. Як обвинувачений повинен бути чесним перед своїм адвокатом, так і держава повинна бути чесною перед своїми громадянами!