Богдан Онипкоhttps://teletype.in/atom/bogdan_onypko2026-05-30T12:19:38.963Zbogdan_onypko:LaugmV5YiMq2022-09-08T07:51:58.784Z2022-09-08T07:54:21.816Z

Одного разу я опинився на лекції по ізотериці серед близько сотні таких самих людей як я. На той момент, я ще не ділив людей на тих, хто вивчає ізотерику і на тих, хто не вивчає її. Лектор говорив достатньо впевнено і ніхто не смів його перебивати і навіть говорити між собою ніхто не наважувався. Щось говорив лектор, що було влучно, але іноді щось дуже сильно було не так, але що саме я зрозуміти не міг. Залишався сам на сам з цими неоформленими питаннями.

<p id="tL3V"> Одного разу я опинився на лекції по ізотериці серед близько сотні таких самих людей як я. На той момент, я ще не ділив людей на тих, хто вивчає ізотерику і на тих, хто не вивчає її. Лектор говорив достатньо впевнено і ніхто не смів його перебивати і навіть говорити між собою ніхто не наважувався. Щось говорив лектор, що було влучно, але іноді щось дуже сильно було не так, але що саме я зрозуміти не міг. Залишався сам на сам з цими неоформленими питаннями.</p> <p id="Bo8X"> Минуло пʼятнадцять хвилин.<br /> Я став помічати, що мої знайомі ледь не засинають. Я не можу зрозуміти, лектор говорить про духовні речі, а люди не слухають, а якщо й слухають, то у піввуха.<br /> Тридцять хвилин тому всі були такі активні, коли ми грали у волейбол. Хтось грав для того, щоб отримати задоволення, хтось грав на рахунок, щоб перемогти, а хтось і грати не хотів, але пішов. Але у людях відчувалася енергія. Амбіції дяких гравців навіть переходили особисті межі і вони налаштовували цілу команду на перемогу. Стільки сили і запалу. Де той запал зараз?<br /> А лекції то не безкоштовні. Люди платять за лекцію, щоб навчитись чогось, перейняти досвід вчителя. Так вони свої проблеми не вирішать, якщо будуть засинати на кожній лекції.</p> <p id="DQjU"> Після лекції всі були задоволенні нею, це ще більше вводило мене у ступор, чому всім подобається лекція, якщо ніхто окрім лектора не виглядав бадьорим. Маючи педагогічний досвід я розумію, що якщо група не жива, то я, як лектор щось роблю не правильно, моя погана комунікація з групою, чи то я не правильно доношу матеріал. Причин може бути безліч.</p> <p id="hQHO"> У розмові зі знайомим я поставив йому своє запитання: «А чому ж так відбувається, що на лекціях люди засинають? Невже лектор не відчуває групи?» На це він відповів: «Що тут не лектор винний, а люди не достатньо готові сприймати духовну інформацію, що він дає і тому тіло опирається цій інформації і їх схиляє до сну.»</p> <p id="CQ5g"> Такої відповіді я не очікував, мені і відповісти не має чого. Я її запамятаю, раптом знадобиться і мені.</p> bogdan_onypko:firstlove2021-07-28T13:43:43.617Z2021-07-28T18:09:46.953Z

Я був звичайним хлопчиком, який ходив в школу і кудись іще, куди тільки не ходив: гуртки, музика, танці, спорт. Багато чого перепробував ще в дитинстві, бо батьки не хотіли, щоб я сидів вдома і нічим не займався. Але мені все здавалося зрозумілим і тому не хотів продовжувати будь-яку справу, яку починав. Звичайно, я хотів знайти щось таке, що мене зачепить на великий проміжок часу, щоб у мене була спрага до чогось. Не знав, що спрага може бути до когось.

<p>Я був звичайним хлопчиком, який ходив в школу і кудись іще, куди тільки не ходив: гуртки, музика, танці, спорт. Багато чого перепробував ще в дитинстві, бо батьки не хотіли, щоб я сидів вдома і нічим не займався. Але мені все здавалося зрозумілим і тому не хотів продовжувати будь-яку справу, яку починав. Звичайно, я хотів знайти щось таке, що мене зачепить на великий проміжок часу, щоб у мене була спрага до чогось. Не знав, що спрага може бути до когось.</p> <p>В школі я вчився для себе, або не вчився. Мені не було соромно ні перед ким за те, чого я не знаю. Аж поки, це не сталося. Я відчув, що я тепер не один, тому що вона сиділа переді мною. Хоча вона завжди сиділа там і я завжди дивився їй у потилицю. «Гарна сьогодні у неї зачіска»: подумав я. Та що це за думка? Мені ці думки не потрібні. Я хочу думати про те, чим мені зайнятися далі, а не про волося якоїсь там дівчинки. І все ж тепер, коли мене викликали до дошки, а я не знаю відповіді, я соромився перед нею. І це я для неї маю навчатися? Для того, щоб гарно відповісти і вона мене помітила? Я почав готуватися до уроків старанніше.  У мене покращилися оцінки. Не скажу, що я був радий і задоволений цим. Я взагалі перестав бути задоволений. А ще до цього додалося і занепоєння про мій зовнішній вигляд, про мої рухи, слова, погляди. Я почав боятися. Тепер моє тіло мені не належить. Ось це і є любов? Переживання, страх, незнання і біль, постійний біль від самотності.</p> <p>Ні, я цього не хочу. Будь ласка, поверніть все назад. Я хочу повернутися до буденності, до пошуків своєї діяльності. Я можу стати гарним спортсменом або музикантом, тільки б розум і тіло було моїм.</p> <p>Десь на початку грудня на першому уроці ми писали контрольну роботу з математики. У вікнах темрява, так само як і у мене на душі. В класі гудуть світлові лампи і ще чутно дихання всіх. Але чому я чую її сердцебиття? Знаю! Бо вона не знає рішення задач. Перша моя думка: «Я зараз зроблю швидко всі задачі і дам їй списати. Я буду її героєм». Друга думка: «А якщо я зроблю задачі не правильно, дам їй списати. Я буду тим, до кого вона більше ніколи не звернеться». Третя думка: «Треба все одно почати писати контрольну». І поки я слухав гудіння ламп і розбирався зі своїми думками, вона вже пішла здавати роботу і пішла з уроку. Всі почали здавати. Я залишився один з порожнім аркушем і невирішиними задачами. Мої задачі не стосувалися математики.</p>