@genshinloreua

Король Дешрет

2022-11-17T21:23:02.245Z

Король Дешрет – один із трьох Архонтів-королів Сумеру, давній правитель пустелі, близький друг великої володарки Руккхадевати та Архонта квітів, король воїнів, садівників і мудреців. Його ім’я означає червону корону, яку носили фараони Нижнього Єгипту. Серед інших версій його імені зустрічаються Багряний король та Аль-Ахмар (також означає «червоний» арабською).

Троє друзів

В давні часи, тисячі років тому, Багряний король правив Сумеру разом з друзями, пов’язаними клятвою. Поруч із мудрістю Великої володарки Руккхадевати, та милосердям і радістю Богині Квітів він був силою. Разом з Архонтом квітів та Руккхадеватою вони створили королівство Ай-Ханум, що стародавньою мовою джинів означає «Місто Місячної Діви», місто амфітеатрів. Тоді ця територія не була пустелею, так говорить джин в одній із своїх історій згадуючи давні часи.

Ай-Ханум узбецькою також означає «Місячна Діва», прототипом цього міста стало давнє греко-бактрійське місто, розташоване на півночі Афганістану, яке є визначною пам’яткою елліністичної культури в Центральній Азії.

Аль-Ахмар був закоханий у Пушпаватику (Богиню квітів), але вона не відповіла на його почуття.

«Троянда в усі часи п’янила своєю красою серця, і навіть король в багряному вбранні потрапив у полон її розкоші. Але троянда не знає любовних почуттів, і лишається холодною»

Це був рай на землі. Але часи щастя не були вічними. Сталася катастрофа, про яку відомо лише те, що вона призвела до смерті Богині Квітів, і була пов’язана з колоною, що впала з Небес. Не виключений варіант, що архонт принесла себе в жертву. Це трапилося кілька тисяч років тому. В описі Шпилю одинокого просвітлення сказано, що стріла Небес спустилася, піднявши гори з земної рівнини, і поховавши древню столицю під пісками.

Закоханий в богиню квітів, Аль-Ахмар не зміг змиритися з її добровільною смертю. Плач за нею переріс в божевілля, в нав’язливу ідею створити утопію для свого народу. Руккхадевата не прийняла шлях свого друга, і покинула його, щоб створити тропічний ліс посеред пустелі. Їхні дороги розійшлися, Сумеру був розділений на окремі частини. Дешрет та Руккхадевата, кожен окремо, зібрали крихітні королівства, на які розділилися люди Сумеру, а на кордоні між своїми володіннями звели Стіну Саміель, щоб відділити пустелю від тропічного лісу.

Після розриву з Руккхадеватою

Дешрету вдалося втілити свою мрію про утопію, вільну від турбот, жахів та рабства, засновану на ідеалах Богині Квітів. Він створив власне королівство. Його називали сином неба, що впав на землю, царем усіх земель. Він правив трьома племенами, був володарем тисячі і одного джина, керував вітрами та піщаними бурями. Але смуток не відпускав його.

Народ Багряного короля насолоджувався щасливими днями, і ніхто не міг навіть припустити, що їх чекає в майбутньому. Але король жив минулим, мріями про нього, мареннями.

Лихо, що може охопити весь світ, народжується з однієї думки, з мрії безумних королів.

І ось, одного дня, до Дешрета прийшли троє його наближених. Це були Цар овець (міністр міністрів), Цар ібіс (писар усіх писарів) та Цар крокодилів (полководець усіх полководців). Улесливими промовами, вони переконали його «звести палац, що підніметься вище небес», взяти контроль над вищими матеріями, адже небесний порядок винен в катастрофі тисячолітньої давності, в смерті його коханої, забути ілюзії та віднайти вічне життя. І Аль-Ахмар погодився.

Пройшло дві сотні років, перш, ніж він побудував величезний лабіринт і закрив себе глибоко в ньому, в пошуках забороненого знання і еліксиру, з допомогою якого він би міг покинути свою смертну форму.

Він випустив заборонене знання, яке і викликало елеазар та в’янення по всьому Сумеру. Руккхадевата в цей момент прийшла на допомогу старому другу, вона зі священниками будувала храми життя, які мали зупинити поширення нещастя. Ті, кому вдалося вижити, йшли до поселення Аару, щоб знайти там прихисток. А сам Дешрет врешті-решт пожертвував своїм життям, щоб знищити загрозу.

Джин, який розповідає цю історію, відмовляється оповідати подальші події, говорячи, що пам’ять про них має бути стерта з історії. Тільки легенди жителів пустелі переказують, що царство мудрості та могутності було поховано під пісками безумства всього за одну ніч. Говорять, що Аль-Ахмар відділив свою свідомість від тіла і помістив у підземні коридори. Його тіло розклалося на троні, а душа з’єдналася з мільйонами душ його людей, приречених блукати коридорами до безкінечної Безодні. Тієї ночі пустеля здригалася, стіни столиці рухнули і все потонуло в золотих пісках.

Так королівство Аль-Ахмара було створено та зруйновано ним же. Ймовірно, шукаючи те, що допоможе втілити його мрію, відмовившись в цих пошуках від законів Небес, він знайшов шлях в Безодню. І те, що звідти вирвалося, і стало причиною катастрофи.

Аль-Ахмар і джини

Легенди розповідають, що поки Аль-Ахмар був живим, він зібрав численних джинів та демонів з усього світу і помістив їх в магічні лампи. Колись весь світ був населений джинами, але могутній Аль-Ахмар виловив їх із срібних ночей, швидких пісків, магічних вихорів та океану і помістив їх у срібні посудини. Він був водночас, ніби, зухвалий завойовник та, немов, допитлива дитина. Він хотів подавити їх волю, зв’язавши, накинувши ярмо, але узнав з їх сумних пісень історії про хмурий місяць та ранкову зорю і звів магічний Ай-Ханум – «Місто амфітеатрів», «Місто місячної діви». Говорять, що це було місто духів, рай для тих, хто прибув з місяця, подарований їм Аль-Ахмаром.

Хитромудра будівля, з нескінченними закутками, галереями та переходами. В кутку кожного коридору висіло срібне дзеркало в позолоченій рамі. Говорять, що створення палацу зайняло у короля двісті років (шість календарних за літочисленням тих часів). Якщо, сидячи на троні, зазирнути в одне з дзеркал, можна, слідуючи за тонким та звивистим променем світла, побачити будь-який куточок королівства.

Тепер, тисячі років потому, місто укрите нескінченними пісками, поховане під ними разом з усіма його жителями і безліччю джинів, ув’язнених в срібних магічних лампах. Аль-Ахмар хотів завоювати весь світ, всі гори і моря, але врешті-решт, створив магічні лампи зі срібла. Він наклав свої печаті на джинів, щоб вони стали його слугами, які присвятили б себе творінню та дослідженню. Так вони служили з гордістю, а не з соромом.

Я творіння неба, так же, як і творіння цього світу. Я тисячолітня вигнанка, вірна слуга великого володаря. Я елементальний дух, який не схиляється перед плоттю та кров’ю, вічна ув’язнена в ілюзії комфорту. Я потомок Лілуфар, таких як я можна знайти в хвилях, в нічному небі, або в блідому світлі мертвого місяця.

Мій лорд накликав нещастя на себе, залишивши нас приреченими на тисячоліття забуття. Ми були спіймані і закриті в срібних лампах, тонучи в мріях аж до моменту нашої смерті.

В кожній лампі була створена абсолютна ілюзія затишку і комфорту, ілюзія, яка копіювала Ай-Ханум. Спершу життя джинів навіть після того, як вони опинилися закриті в пастці було прекрасним: ілюзія нагадувала про щасливі часи, але ера минала за ерою і навіть місто в лампах почало змінюватися, обернувшись кошмаром.

Але зараз, дивлячись як мертвий місяць відкидає світло на дюни і на мене… я раптом зрозуміла, який прекрасний цей світ.

Сьогодення

Спадок Багряного короля все ще живе, хоч його володар і мертвий тисячі років. Рештки його цивілізації все так же збираються в поселенні Аару – останньому притулку нащадків Короля Дешрета, Пустельники так же поклоняються йому. А хранителі Аару захищають усіх його жителів, поки вони не стануть «спадкоємцями Дешрета» і не покинуть цей світ.

Місія хранителів Аару – захищати поселення, поки не зникне остання людина Короля Дешрета.

Навіть зараз є ті, хто вірить, що Багряний король воскресне. Але це неможливо. Минуле – це лише піщинки, розкидані чотирма вітрами. Найкраще, що можна зробити – відпустити і дозволити вітру нести їх до місця останнього спочинку.

Велика Володарка Рукхадевата

2022-11-14T19:42:09.359Z

Велика Володарка Рукхадевата була споконвічним Дендро Архонтом Сумеру і попередницею нинішнього Дендро Архонта, Меншої Володарки Кусаналі. Як і її наступниця, Велика Володарка Рукхадевата носила титул Бога Мудрості.

Рукхадевата померла під час катаклізму п’ятсот років тому. Перед смертю вона створила своє наступне втілення, Меншу Володарку Кусаналі, яка потім вознеслася як поточний Дендро Архонт і Бог Мудрості.

Аранари знають її як королеву Араньяні і називають себе її дітьми.

Давня історія

За історією артефактів «Таємниці лісових глибин», Рукхадевата колись дружила з Богинею Квітів і Королем Дешретом (Червоним Королем), і кожен мав власні погляди на «мудрість». Втрьох вони були відомі як Трійка Богів-Королів Сумеру.

Ймовірно, Велика Володарка Рукхадевата працювала разом із двома своїми друзями, керуючи Ай-Ханумом — «Містом Місячної Діви». Проте в результаті певного випадку Богиня Квітів загинула, а Ай-Ханум був знищений, коли «перший стовп» опустився і перетворив регіон на пустелю.

Книга «Місце, де лежить Аль-Ахмар» розповідає, що Король Дешрет, який був закоханий у Богиню Квітів, став одержимий минулим. Зрештою це призвело до того, що Дешрет і Рукхадевата розділилися, і Рукхадевата вирішила продовжити свої власні ідеї мудрості, створивши смарагдовий рай у лісі.

Створення Лісу

Після розбрату з Дешретом Рукхадевата створила Механізм Варуна в частині пустелі і використала «живоплоти та струмки», щоб захистити певну таємницю, пов’язану з «сонцем і дощем».

За допомогою своїх послідовників, які заснували Даршан Амурта в Академії, Рукхадевата створила квітучий тропічний ліс. Місто Сумеру було побудовано на Божественному Дереві, особливо масивному дереві, розташованому в лісовому регіоні Сумеру, і мудреці Академії допомагали Рукхадеваті в управлінні справами нації.

Рукхадевата також створила аранар, маленьких рослиноподібних істот зі здатністю контролювати сни.

На кордоні між лісом і пустелею була споруджена Стіна Саміеля, щоб запобігти опустелюванню лісу. Володар лісів, з роду «тигрів», який розпочався з минулого Дендро Архонта Віагари, захищав ліс з допомогою людей, які дізнавалися таємниці лісу, таких як Вірідесент.

Придушення Заборонених Знань

Тисячі років тому, коли Рукхадевата вирощувала ліс, Дешрет, прагнучи знайти свій ідеальний світ, ненавмисно випустив заборонені знання у своє королівство. Люди почули божевільний шепіт у своїх головах, і хвороба, відома як Елеазар — прояв В’янення на людських тілах — почала поширюватися. Це призвело до падіння цивілізації Дешрета, а його жителі були розділені на численні короткочасні міста-держави, включаючи Ґурабад, Тулайтуллах і Салех.

Дізнавшись про тяжке становище людей Дешрета, Рукхадевата прийшла їм на допомогу через свою давню дружбу з ним. Вона зібрала людей, наказавши їм будувати храми та створити село Аару як останній бастіон цивілізації Дешрета. Вона також витратила багато своєї сили на придушення заборонених знань і повернулася в дитячу форму. Однак і цього виявилося недостатньо — зрештою Дешрет пожертвував собою, щоб нарешті покінчити з катастрофою.

Катаклізм

За 500 років до початку основної історії, запекла боротьба між Каенрі’а та тими, хто жив під контролем Селестії, включаючи мешканців поверхні Семи Націй Тейвату та архонтів, які ними правили, а також напад з боку Безодні, принесли хаос в Тейват. В'янення неконтрольовано поширилося як лісом, так і пустелею, викликаючи гниття та руйнування настільки жахливі, що це було названо "Чорним припливом".

Щоб покласти край руйнуванню, Велика Володарка Руккхадевата разом із кількома своїми послідовниками вирушила в останню подорож. Зрештою вона спустилася в серце землі, яку створіння Безодні зробили своїм житлом, і перетворила її на «печеру проклятих, де не світить ні сонце, ні місяць, ні вогонь». Рукхадевата так і не повернувся зі своєї подорожі, тоді як останній Володар Лісів загинув, захищаючи ліс. У результаті зникнення Рукхадевати «трава й дерева більше ніколи не говорили» з Вірідесентом.

Пізніше виявилося, що вона насправді не була викликана для участі у війні проти Каенрі’а; замість цього вона отримала місію захищати Ірмінсул. Забруднення заборонених знань відбулося разом із катастрофою, і воно вже вторглося в Ірмінсул і завдало великого лиха Рукхадеваті. Вона створила систему Акаша, щоб «позичити» мрії та мудрість своїх громадян, і вдруге використала власну силу, щоб очистити заборонені знання, як вона зробила це з королем Дешретом тисячі років тому.

Однак вона зрозуміла, що заборонені знання також призвели до псування її розуму, оскільки вона була «аватаром» світового дерева. Вона зрозуміла, що її існування має бути усунено, тому що її знання все ще були присутні в Ірмінсулі навіть після смерті. Перед смертю Рукхадевата готувалася до свого наступного втілення, вирощуючи найчистішу гілку Ірмінсула, і залишила слід з підказок: «Нехай світ повністю забуде мене».

Щоб справді вилікувати Ірмінсул, Рукхадевата пожертвувала собою, видаливши з Тейвату всі спогади про своє існування. Єдина відома людина, яка досі пам’ятає її, це Мандрівник. Причина цього невідома, але мається на увазі, що це тому, що в Ірмінсулі немає даних про Мандрівника. Все це через те, що він «Прийдешній ззовні» і не зв’язаний з Тейватом.

Навряд чи Рукхадевата особисто зустрічався з Близнюком Мандрівника. Близнюк подружився з Аранарами під час своєї подорожі після Катаклізму та відремонтував Варуну, яка врятувала тропічний ліс від знищення. Аранари з тих пір знають їх як «Нара Варуна».

Спадок

Рукхадевату згадували як богиню, яка захищала Шумеру «з незапам'ятних часів», борючись із лихами та створюючи тропічні ліси, щоб люди Сумеру могли жити в мирі. Деякі з її найвідданіших послідовників, які були дослідниками, заснували Академію та допомагали їй керувати Сумеру. Систему Акаша, яка базувалася на Серці Бога Великої Володарки Рукхадевати, вважали її спадщиною. З тих пір вона була модернізована Академією у своїй нинішній формі. У той час як Менша Володарка Кусаналі мала свої застереження щодо поточного використання Акаші в Академії, вона вважала, що Рукхадевата бажає побачити її максимальний потенціал, і тому не втручалася в її справи, доки мудреці не запровадили свій план Сансари під час Фестивалю Сабзеруз.

Академія дуже обожнювала Рукхадевату — або, принаймні, ту мудрість, яку вона вважала її уособленням. Після зникнення Рукхадевати мудреці розшукали її. Вони знайшли Меншу Володарку Кусаналі, який мав велику зовнішню схожість з їхнім колишнім архонтом, і повернули її до міста Сумеру. Спочатку люди зраділи її відкриттю і змінили дату фестивалю Сабзеруз на честь дня народження Кусаналі. Однак після деяких досліджень мудреці виявили, що Кусаналі мало чим відрізнявся від звичайної людської дитини; вона не мала ні великої мудрості, ні сили бога. Розчарувавшись у своєму новому богові, мудреці замкнули її в святилищі Сурастани і значно зменшили свою увагу щодо нового бога на користь спадщини Рукхадевати.

З часом і завдяки кампанії дезінформації Академії люди Сумеру забули справжню історію між Рукхадеватою та Дешретом. Деякі вважають, що битва між ними була причиною створення пустелі Сумеру, а фанатичні послідовники Дешрета вважають Рукхадевату зрадницею, яка зрадила його і зайняла місце Архонта. Це спотворення істини дозволило мудрецям підтримувати жорсткий контроль над інформацією в Сумеру, протиставляючи Людей лісу проти Еремітів, дозволяючи мудрецям легко маніпулювати обома групами з-за лаштунків.

Обов’язок захищати «таємницю сонця та дощу» з тих пір випав на Аранар, які використовували мрії та ілюзії, щоб створити лабіринт із подібним ефектом до оригінальних живоплотів і струмків Рукхадевати.

У наш час, після того як Мандрівник і компанія звільнили Кусаналі, а потім перемогли штучного бога Шоукі но Камі, Нахіда отримала два Серця Бога і нарешті змогла зрозуміти останню пам’ять Рукхадевати.

Після болісного усвідомлення Нахіда була змушена усунути Рукхадевату від Ірмінсула, щоб повністю видалити з нього заборонені знання. В результаті наслідок заборонених знань (божевільний шепіт, в'янення, елеазар) зник, але сама Рукхадевата забута, ніби її ніколи не було на світі. Поки вона існувала, її ніхто не може згадати, і всі згадки про неї переписані. Єдина людина, яка все ще пам’ятає Велику Володарку Рукхадевату, — це один із Прийдешніх —Мандрівник.

Післяслово

Рукхадевата — другий бог, який регресував у фізично меншу форму після того, як наповнив своєю силою землю. Перший відомий випадок — це Ґоба, який як Маркосіус, Бог печі та Бог-покровитель ґрунту, «вклав усю свою силу в саму землю», щоб приборкати лиха.

Після завершення Квесту архонтів «Де лежить човен свідомості», завдяки очищенню пам’яті Рукхадевати від Ірмінсула, світ змінився так, ніби Рукхадевата ніколи не існувала.

Усі діалоги NPC Сумеру, у яких згадувалася Рукхадевата, тепер натомість посилаються на Меншу Володарку Кусаналі. Усі описи предметів (наприклад, лотос Кальпалата), що стосуються Рукхадевати, були змінені, щоб більше не згадувати її. Єдиний слід від імені Рукхадевати міститься в описі грибів Рукхашава; там написано, що люди вірять, що назва «Рукхадевата» відноситься до гігантського дерева, яке колись існувало в Сумеру.

Історії персонажів і голосові лінії більше не згадуватимуть Рукхадевату. Обговорення Рукхадевати Мандрівником з Паймон також видалений (оскільки Паймон більше не пам’ятає цієї розмови, і Мандрівник вирішив поважати бажання Рукхадевати бути повністю забутою).

Навіть Книги в Архіві були змінені, щоб не згадувати ім’я Рукхадевати, показуючи, що зміна також вплинула на фізичні письмові записи.

Нахіда, наступне втілення Рукхадевати та одна з її найбільших шанувальниць, забуває про свою старшу Богиню і тепер вірить, що вона завжди була споконвічним Дендро Архонтом Сумеру, який втратив свої спогади та сили через боротьбу з темрявою під час Катаклізму.

Інші Боги також забувають Рукхадевату. Голоси Чжонлі, Венті та Райден говорять про Буера так, ніби вони завжди її знали, маючи на увазі, що вони вірять, що Кусаналі завжди була Дендро Архонтом. Але це суперечить самій Нахіді, яка не пам’ятає, що була з Сімкою в той час.

Етимологія

Рукхадевата в шиваїзмі — це Якшіні, якій поклоняються як богині багатства або духу-охоронцю практикуючих. Якшіні є жіночими аналогами Якш в індуїзмі та буддизмі, а також з’являються в літературі Джатака, де вони розглядаються як місцеві божества, що живуть на деревах, і іноді окремо називаються «руккха-девата» або «богиня дерев».

В індуїзмі Араньяні — богиня лісів і диких тварин, які їх населяють. Оскільки назва походить від слова araṇya (санскрит: अरण्य «ліс, пустеля»), Араньяні також може означати «великий ліс».

Аллюзії на реальний світ в Ґеншині

2022-08-26T18:16:52.622Z

Ви ж не думали, що Тейват змальований з чистої фантазії?

Мондштадт

Скеля Зірколова

Скеля Зірколова знаходиться на периферії Монштадта. З неї відкривається барвистий краєвид на океан та засніженй Хребет Дракона. На його вершині іноді можна помітити парочку NPC на побаченні, що зустрічають барвисті заходи сонця і світанки. Мабуть, найромантичніше місце у всій грі.
Влаштувати побачення на скелі Зірколова можна і в реальному житті. Щоправда, для цього доведеться вирушити на острів Скай на заході Шотландії. Саме там знаходиться місце, яким надихалися розробники гри.

Місто Мондштадт

Монштадт – столиця країни вітрів. Її можна розглянути навіть зі скелі Зірколова: місто, побудоване навколо «католицького» храму і оточене штучним озером, важко з чимось переплутати. Після виходу гри любителі готичної архітектури одразу визнали у ньому невеликий скелястий острів-фортецю Ле-Мон-Сен-Мішель, розташований на північно-західному узбережжі Франції. «Справжній» Монштадт зарахований до списку всесвітньої спадщини людства та вважається одним із найвідоміших туристичних об'єктів.

Хребет Дракона

Засніжену вершину гори важко не помітити, адже саме вона вважається найвищою точкою всього Монштадта. Це величезна гора, охоплена стародавніми руїнами, морозом та снігом. В горах окрім цього лежать рештки дракона Дуріна. До падіння Дуріна гора історично була відома як королівство Сал Віндагнір. Особливість місцевості в тому, що через деякі причини сніг на горі ніколи не тане. Через сильний холод Хребет дракона також є одним з найнебезпечніших місць у Мондштадті.
Тим не менш, відвідувати «Драконій Хребет» у реальному житті – погана ідея. Вершина Маттерхорн на кордоні Швейцарії вважається однією з найскладніших для сходження. Подібно до сюжету гри, її перше підкорення зайняло кілька спроб і забрало безліч життів професійних альпіністів, тому відпустку там можна планувати лише як спортивне досягнення.

Ліюе

Гостинний двір "Ваншу" та Очеретові острови

Гостинний двір «Ваншу» — місце відпочинку побудоване на масивному кам’яному стовпі. Оскільки більшість відвідувачів, які зупиняються тут — мандрівні купці, у готелі є місце для торгівлі та встановлення кіосків. Краєвид з вершини готелю вражає — якщо погода дозволяє, пейзаж можна побачити аж до гори Цінце. Легенда розповідає, що вежа приховує таємничу таємницю, але це лише легенда, оскільки ніхто ніколи не зміг перевірити ці твердження. Перший населений пункт Ліюе за маршрутом Мандрівника саме тут, де зупиняються інші шукачі пригод та гості «кам'яного» регіону. Будівля у традиційному китайському стилі знаходиться на піку багатовікового дерева і нагадує заїжджий двір міста з аніме «Віднесені привидами» студії Ghibli.

Ймовірно, сам «Ваншу» натхненний саме локацією з аніме Хаяо Міядзакі, проте його околиці — очеретяні острови — справді існують і знаходяться в Китаї в окрузі Яншо.

Поселення Цінце

Воно розташоване на північному краю Лі Юе, покрите квітковими полями, струмками та водоспадами. Рисові тераси Хунхе-Хані також знаходяться в Китаї та занесені до списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО через свій унікальний ландшафт. Місцеві жителі, подібно до персонажів гри, використовують природні ресурси для вирощування рису та риби, а також здавна поклоняються божествам родючості.

Кам'яний ліс Хуаґуан

Розробники гри особливо сильно постаралися над ландшафтом "своєї країни". Ще одна локація регіону Лі Юе — кам'яний ліс Хуагуан. Його зразком послужив китайський національний лісовий парк Чжанцзяцзе. Найбільша піка-стовп у ньому досягає висотою більше кілометра.

Гора Т’янхен

Гора Т’янхен — гора на заході від гавані Лі Юе, піднята Мораксом, коли він вперше спустився в Лі Юе. Гордість гірського хребта, що приховує гавань із заходу, діючи як природний щит від будь-яких ворогів, які можуть прийти цим шляхом.
Під час створення гори Т'янхен розробники взяли за основу реальну локацію – гору Т'янмень. Її сходова дорога веде до печери «Небесна брама», а потім – до вершини гори.

Гавань Ліюе

Гавань Ліюе вважається найбільшим торговим містом у всьому Тейваті, що має свій порт та унікальну архітектуру. Шанувальники творчості Хаяо Міядзакі одразу ж порівняли дизайн міста з аніме «Віднесені привидами» (яке, до речі, надихнуло містечко Джіуфен, що в Тайвані).
Також можна провести паралель з старим містом Чунцін, що знаходиться в Китаї. Його історія розпочалася у 1046 році до н. е. Подібно до Лі Юе, його площа вважалася одним з найбільш розвинених центрів місцевої торгівлі.

Джіуфен

Чунцин

Лухуа

Яскрава місцина, яка приваблює художників з усіх куточків ігрового світу. За озера Лухуа та його околиць узятий китайський заповідник Хуанлун. У його околицях мешкає безліч рідкісних тварин (наприклад, велика панда), тому він широко популярний серед туристів.

Іназума

Тенсюкаку

Головний палац Інадзуми Тенсюкаку вважається найбільш незабутнім і грандіозним будинком регіону. Він символізує могутність і непорушність імператора, там проводяться палацові дуелі і важливі засідання. За його створення розробники надихалися реальним замком Хімедзі, практично повністю побудованим з дерева. Цей прототип ігрової локації в реальному житті – одна з найвідвідуваніших пам'яток Японії.

Великий храм Нарукамі

Найбільший храм Інадзуми, натхненний реальним місцем – Великий храм Нарукамі. Його прототипом послужив комплекс Фусімі-Інарі-тайся, розташований на високій горі, підйом по якій займає кілька годин. На шляху до нього розташована серія червоних воріт «торії». Їх колір відбиває злоякісну енергію та символізує відродження енергії, духу та розуму.

Четвертий доступний регіон для гравців Сумеру вийшов всього за три дні до написання цьої статті, тому поки важко говорити про паралелі з реальним світом, але вже ні для кого не секрет, що країна вічної зелені та пісків натхненна Близьким Сходом, Арабськими країнами, Індією та Єгиптом. Чекаємо більше інформації та нових оновлень.

Фатуї

2022-06-18T15:25:52.704Z

Дипломатія Фатуї

Мондштадт

Поки що тактика Фатуї для збільшення свого впливу в Мондштадті полягала в тому, щоб підбурювати або використовувати заворушення, щоб запропонувати свою допомогу тоді, коли лицарі Фавонія перебувають в незручному становищі. Наприклад, вони спровокували Урсу Драка (дракона, що тероризував Мондштадт) на атаку на місто, щоб Провісник Дотторе зміг його перемогти.

Один з їхніх дипломатів тиснув на Джин, щоб вона дозволила їм убити Дваліна після його чергової атаки. Пізніше під час конфлікту з Жахіттям Бурі агенти викрали Святу Ліру Хіммеля, але незабаром її знайшли. Делегація дипломатів зараз проживає в готелі «Ґот Ґранд», хоча вони, очевидно, перебувають на локдауні. Під час сюжетного квесту Юли з’ясовується, що вони вступали в змову з Шубертом Лоуренсом, щоб вторгнутися в Мондштадт, пообіцявши допомогти йому знову встановити клан Лоуренсів як правителів міста.

Ймовірно, саме Фатуї дали Крепусу (батьку Ділюка) його Око Зла, і саме вони заманили Урсу до своєї карети, що врешті призвело до його смерті. Вони також змагаються з Ділюком, в пошуках флакону з подихом Анемо-архонта, який був вкрадений за півроку до подій гри з одного з Храмів чотирьох вітрів. Через кількість підробок, які заполонили ринок з тих пір, і Фатуї, і Ділюк ще не знайшли справжнього, хоча Ділюк скуповує кожну підробку, яку може знайти, про всяк випадок.

Лі Юе

Фатуї раніше мали певний дипломатичний імунітет у гавані Лі Юе і інвестували в місцеву економіку через Нортленд Банк. Цисін ставляться до них насторожено. Нортленд Банк є відділом Фатуї незважаючи на те, що їх секретарка Катерина заперечує це, оскільки формально він є національним банком, заснованим у Сніжній, який відкрив філію в гавані Лі Юе. Провісники — важливі клієнти банку. Окрім того, в них є відділ стягнення боргів, частиною якого є піро-агенти Фатуї, які допомагають банкові у розшуку боржників.

Невдовзі після закриття Розлому, Провісниця Сеньйора домовилася з Цисін, щодо дозволу групі Фатуї увійти туди для боротьби з таємничим слизом за допомогою експериментального пристрою, але пристрій вибухнув, і Фатуї були розкидані по шахтах. Дев’ята рота, група з 64 солдатів, зазнала величезних втрат: половина чоловіків вважалася мертвою, а інша зникла безвісти, що змусило Антона взяти на себе командування кількома солдатами, що залишилися. Інша з них, Катаріна, залишилася в глибині Розлому, щоб знайти свого брата Колю, який живився через лінію постачання, яка була встановлена всередині. Через ізоляцію в Розломі ці Фатуї спочатку не знали про те що сталося на поверхні.

Солдати Фатуї допомагали Провіснику Чайлду після того, як він викликав Володаря Вихору, борючись проти Мандрівника, Кецін та Мілелітів в Нефритовому палаці. Це, у свою чергу, призвело до того, що на Фатуї, що залишилися в Лі Юе, дивилися зверхньо та з підозрою, а тих, хто перебував у Розломі, Мілеліти миттєво покинули та назвали ворогами.

Хоча стосунки між Лі Юе та ними зіпсувалися після дій Чайлда, Фатуї все ще цікавляться гаванню. Дізнавшись, що дядько Тянь хотів піти у відставку, вони вступили в змову з одним із його учнів — Джиї, щоб убити та замінити першого аби мати певний вплив в Цисін. На щастя, цю змову зірвала Єлань, яка розслідувала справу Джиї. Провісник Панталоне розглядав це питання як периферійну проблему.

Зокрема, вони мають зв’язки з Похоронним бюро Ваншен, точна природа яких невідома.

Іназума

Саме Фатуї були ініціаторами Полювання на Очі Бога в Іназумі і розпалювачами полум’я конфлікту з обох сторін громадянської війни. Вони вступили в змову з комісіями Тенрьо та Кандзьо, щоб надавати Сьоґуну Райден неправдиву інформацію та збирати матеріали для їхньої Фабрики Очей Зла. Відповідно вони таємно поширювали Очі Зла серед сил опору Ватацумі та розсаджували шпигунів по всій країні, намагаючись дестабілізувати як Ватацумі, так і Сьоґунат і зробити їх вразливими для впливу та контролю Фатуї.

Після скасування Указу про Полювання на Очі Бога і припинення громадянської війни основна частина сил Фатуї відступили. Деякі з них залишилися з різних причин, наприклад, помститись за Сеньйору, завербувавши незадоволених солдатів сьоґунату для своєї справи як живих піддослідних або продовжувати свою роботу як шпигуни, щоб знову розпалити війну.

Одинадцять Провісників

Перший провісник. П’єрро («Блазень»)

Минуле П’єрро вкрите таємницею, Нам відомо, що він не зміг завоювати прихильність минулого правителя невідомої країни через те, що був менш здібним, ніж мудреці цієї країни, і не міг перешкодити їм зірвати «Завісу гріха», що призвело до руйнування країни. Через це він озлобився «небесному» і приєднався до Цариці.

У якийсь момент у минулому П’єрро відправився в Академію Сумеру, переслідуючи чутки про студента, який вдався до єресі. Він знайшов його, відомого нам як Дотторе, й він охоче погодився приєднатися до Провісників, усвіомивши, що вони підтримують його зусилля та досліди по створенню вдосконаленої людини, яка могла б перевершити богів.

П’єрро також найняв Сеньйору, на той час відому як Багряна Вогняна Відьма. Він наділив її Кріо Оком Зла, щоб придушити інтенсивне полум'я, яке протікало крізь її тіло.

Коли Тарталья отримав своє Око Зла, П’єрро був тим, хто прикріпив його до нього.

П'єрро особисто був відповідальним за відправку Скарамуша до Лі Юе під час інциденту з метеоритами. Досліджуючи метеор на Рифові Маска, Скарамуш робить відкриття:

«Зірки, небо... Все це неймовірний обман. Брехня».

Вважаючи, що П’єрро передбачив метеоритний дощ і відкриття, яке він зробить, Скарамуш йде у роздратованому настрої, імовірно, щоб протистояти старшому Провіснику.

П'єрро організував влиття Фатуї в Іназуму. Щоб продовжити війну, створити попит на Очі Зла та забезпечити постачання матеріалів для створення нових Очей, П’єрро послав Натана (агента-фатуї під прикриттям) проникнути в армію Ватацумі, саботувати їхні зусилля та створити хаос на острові Ясіорі. Скарамуш також був направлений туди для нагляду за роботою Фабрики Очей Зла в той час як Сеньйора маніпулювала Комісією Кандзьо та іншим чином продовжувала свою місію зі збору Очей Бога. Після того, як дії Фатуї були викриті, П'єрро віддав наказ Бореньці (електро-застрільникові) відступити з острова Ясіорі і повернути йому кількох підданих сьоґунату як піддослідних для невідомого експерименту.

Другий Провісник — ???

Досі, і поки, нам не відомий.

Третій Провісник. Капітано («Капітан»)

Капітано був згаданий лише один раз Віктором (дипломата з Собору Фавонія), коли він розмірковував, під яким «Провісником» він би хотів працювати, якби у нього був вибір.

Четвертий Провісник. Сандроне («Маріонетка»)

Сандроне згадується лише в історії персонажа Тартальї «Чайлд: Сигіл дозволу», де говориться, що вони одного разу погрожували Жаверу (агенту Фатуї з квесту Сінцю) з невідомої причини.

П’ятий Провісник. Пульчінелла («Забіяка»)

Наразі про Пульчінеллу відомо небагато, крім його звання та титулу. На відміну від кількох інших Провісників, яких П’єрро обрав на цю посаду, Пульчінелла привів Тарталью до «Фатуї» і проклав йому шлях до Провісників.

Коли Тартальї (тоді відомому як Аякс) виповнилося 14 років, він впав у Безодню і знову вийшов назовні, сильно змінений подіями, які там відбулися, отримавши неперевершену бойову майстерність і дивовижну звичку, завжди залишати за собою хаос. Після кількох інцидентів у рідному селі Тартальї, Морепісок, його стурбований батько привіз його до Фатуї в надії, що вони зможуть відшліфувати його темперамент, тільки щоб спостерігати, як його син легко б'є добре навчених солдатів. Унікальні властивості Тартальї викликали у Пульчінелли цікавість, і він закликав хлопчика вступити до Фатуї під виглядом покарання від Цариці.

Невизначений час тому Сеньйора уклала угоду Цисін і відправила Дев’яту роту, до якої входили деякі люди Пульчінелли, в експедицію до Розлому, щоб досліджувати її глибини. Через велику відстань між Розломом та поверхнею, їхня лінія постачання з Фатуї, що дислокувалися в гавані Лі Юе, була єдиним способом для Дев’ятої роти отримати як запаси, так і інформацію про поверхню. Однак після дій Тартальї в Лі Юе відносини між Цисін і Фатуї сильно погіршилися. Цисін вилучили свою підтримку з експедиції і заборонили Мілелітам навіть вступати в контакт з Фатуї. Оскільки лінія постачання була перервана, Дев’ята рота застрягла, навіть не знаючи про те, що сталося. На той час, коли Мандрівник знайшов їх, з початкових шістдесят чотирьох членів Дев’ятої роти залишилася лише половина, які були поділені на кілька груп і більше не мали командування. Антон, безпосередній підлеглий Пульчінелли, нарікав на те, що «відмова від менш цінних активів» для досягнення більшої мети — це спосіб дії Пульчінелли.

Шостий Провісник. Скарамуш («Застрільник»)

Скарамуш вперше з’являється під час події з падаючими зірками в онові 1.1, де він представився як «бродяга з Іназуми». Хоча спочатку він виглядав доброзичливим, він дізнався про особу Мандрівника як Почесного лицаря і намагався досягти його, але його зупинила Мона, яка усвідомила його наміри і допомогла Мандрівнику втекти вчасно.

Пізніше з'ясовується, що він відправився до Лі Юе, щоб досліджувати таємничі метеорити, і увійшов у сон, де він усвідомів, що зірки і небо є «брехнею» і що «Блазень» навмисно послав його туди, не попереджаючи, що станеться. Залишивши багатообіцяючу загрозу Мандрівнику, він пішов, щоб протистояти старшому Провіснику.

Пізніше він відправився в Іназуму, щоб спостерігати за створенням Очей Зла у секретному об'єкті, і зіткнувся з Мандрівником. Замість того, щоб зіткнутися з ними віч-на-віч, він підбурює їх піддатися гніву старих богів, але план частково зривається, коли приходить Яе Міко. Втім, вона домовилася про їхню безпеку, запропонувавши Серце Бога Ей, який він прийняв і зник з ним.

Отримавши Серце Бога і після смерті Сеньйори, Скарамуш перервав зв'язок з Фатуї, змусивши їх повірити, що він зник. Чайлд приїхав до Іназуми, щоб вистежити його, але безрезультатно. Протягом цього часу Скарамуш проникав до складу, що зберігає майно клану Каедехара, щоб щось відшукати, але безуспішно, і незабаром після цього був змушений покинути Іназуму. Камісато Аято підозрює, що він міг шукати документи, які Каедехара Йосінорі сховав у бонсай, і які містили розповідь про його зустріч зі Скарамушем.

За чутками, які розповів Віктор, Скарамуша не люблять. Одні кажуть, що у нього неприємний характер, з яким важко ладити, а інші кажуть, що він не знає, коли тримати язик за зубами. Навіть його колеги-Провісники, схоже, не люблять його. Імовірно, як і інші Провісники окрім Чайлда, Скарамуш, як правило, має вигляд авторитету та пихи, оскільки він часто ображає інших за примхою.

Скарамуш був спочатку створений Eй, як тест на технологію виготовлення тіл ляльок. Він не повинен був бути ідеально схожим на неї, лише щоб перевірити, чи можливе створення лялькового тіла. Оскільки його створення було успішним, він вважався прототипом ляльки, яку вона зараз використовує як Райден Сьоґун. Хоча він повинен був служити посудиною для Серця Бога Ей, він пролив сльози над своїм творінням, змусивши її вважати його занадто ніжним для такого завдання. Вона не хотіла вбивати його, тому замість цього запечатала його силу божественного створіння і дозволила йому взяти під контроль своє життя. Він провів свої перші дні в павільйоні Шаккей.

На деякий час Скарамуш оселився в Татарасуні після того, як інспектор йорікі Мікоші Наґамаса, Кацураґі, знайшов його в павільйоні. Група Наґамаси називала його «мандрівним ексцентриком», оскільки на той час у нього не було імені. Скарамуш зблизився з Кацураґі і після кування Дайтатара Наґамаси виконав з ним танець з мечами. Через деякий час, з невідомих причин, група переслідувала Скарамуша, але не змогла його знайти. Дізнавшись про «неправильну поведінку» Кацурагі, яка, ймовірно, була пов’язана з причиною, через яку вони шукали Скарамуша, Наґамаса прийшов у лютість і вбив Кацураґі. Це розділило групу, яка вважала, що Наґамаса був занадто одержимий чистотою, щоб зрозуміти добрі наміри Кацурагі. Пізніше Наґамаса і Скарамуш зіткнулися, а доля Наґамаси залишилася невідомою. Скарамуш також отримав назву «Кунікудзусі».

У якийсь момент часу мистецтво Фуцу, Хьякуме та Сенджу: відомих п’яти клинкових практик Інадзуми — Райден Ґокаден, вийшло з ладу в результаті маніпуляцій Скарамуша, здійснених у акті помсти «ковалю леза», ймовірно, маючи на увазі Наґамасу. Потім Скарамуш звернув свою увагу на мистецтво Іссін і саботував схему клинка Ґосінтоу, що змусило всіх майстрів Іссін створити дефектні леза і втекти, коли наближався час здачі. Каедехара Йосінорі та голова Ясіро в той час почали полювати на майстрів, але це їх привело до Скарамуша, який зізнався у злочині, перш ніж з легкістю перебити всю групу. Опісля Йосінорі та голова Ясіро ніколи не говорили про інцидент, переймаючись, що Скарамуш знищить дві інші школи Ґокаден.

Кунікудзусі врешті випадково натрапив на групу Фатуї. Вирішивши, що вони цікаві, він приєднався до їх лав, завдяки чому вони розкрили вроджену силу, яку він мав як створення Архонта. Фатуї також внесли йому деякі додаткові модифікації, і врешті-решт він піднявся до позиції Застрільника, шостого з одинадцяти Провісників Фатуї.

Сьомий Провісник. Дотторе («Доктор»)

Twitter: @NatyraArt

Дотторе був вигнаний зі свого рідного міста розлюченим натовпом, імовірно, за його нелюдські наукові пропозиції та експерименти, спрямовані на створення «покращених людей», які могли б перевершити навіть богів. Пізніше його прийняли до Академії Сумеру, але все ще уникали його як монстра та божевільного. Незважаючи на те, що його однолітки та вчителі ігнорували його, Дотторе намагався не втратити місце в Академії, оскільки йому було потрібно «сприятливе середовище для досліджень».

Під час навчання в Академії до Дотторе звернувся П’єрро, який запросив його стати частиною Фатуї, пообіцявши ресурси для його досліджень. Він погодився, і отримав назву «Іль Дотторе», або Доктор, що він вважав гумористично-іронічним.

У якийсь момент після від’їзду Ділюка з Мондштадта і до подій основної історії манги Дотторе одноосібно переміг Урсу Драка і залишив Мондштадт у боргу перед Фатуї. Дотторе почав вербувати вразливих цілей у Мондштадті, заманюючи їх до Фатуї лише для того, щоб використати їх як піддослідних для експериментів. Він також почав створювати невідомий проект у Мондштадті, який мав намір перевірити під час Луді Гарпастум.

Незрозуміло, чи брав Дотторе участь у подіях, пов’язаних із 18-річчям Ділюка, як-от надати Крепусу Око Бога, заманити Дракона Урсу напасти на караван Крепуса та Ділюка, чи змусити зрадника лицарів Фавонія Ероха викликати гнів Ділюка та змусити його відректися від Ордену.

Під час першого сюжетного квесту Тартальї «Пригода Могутнього циклопа!», він веде свого молодшого брата Тевкра, в «Інститут дослідження іграшок» — який насправді є одним із дослідницьких центрів Дотторе в Лі Юе, створених для дослідження істот Безодні. Як побічний продукт, це в кінцевому підсумку створило велику кількість Вартових руїн, які молодий і наївний Тевкр бачив як величезні іграшки.

Дотторе, мабуть, набриднув цей об’єкт, і він покинув автономну фабрику та залишив територію, не закриваючи її. Це призвело до того, що виготовлена гвардія руїни розійшлася на околиці.

Здається також, що саме він був тим, хто змінив та вніс модифікації в Скарамуша.

Восьма Провісниця. Сеньйора («Прекрасна леді»)

Як одна із загадкових провісників Фатуї, Сеньйора має певну таємницю. Про її життя до Катаклізму відомо небагато, але у неї був коханець Ростам. Пізніше, як Багряна Вогняна Відьма, вона вирушула в саможертовну подорож, щоб битися з монстрами.

Її походження невідоме, але вона жила в Мондштадті приблизно 500 років тому. Будучи дівчиною, вона любила співати і врешті-решт взаємно покохала Ростама. Її прийняли до Академії Сумеру, і незадовго до того, як вона поїхала на навчання, Ростам дав їй спеціальний гідро-годинник, щоб відстежувати, скільки часу вона буде відсутня. Ймовірно, вона була ученицею, яка вивчала там Піро магію, хоча невідомо, які засоби вона використовувала для використання вогню.

Катаклізм почався, коли вона була в Сумеру. Повернувшись додому, вона дізналася, що Ростам загинув у битві проти монстрів. У своєму горі та люті вона вирішила використати «полум’я свого життя», щоб очистити «скривлений світ», ставши Багряною Вогняною Відьмою.

Ходили чутки, що вона покинула своє смертне тіло і натомість дозволила рідкому вогню текти крізь себе за допомогою мистецтва, яке тепер втрачено в історії. Вона обпалила власне обличчя та залишила шрами на тілі і хоча вона спалювала лише чудовиськ і демонів, її боялися також і люди.

Перш ніж її повністю поглинуло власне полум’я, П’єрро знайшов її і вирішив зробити її союзницею. Їй було дане Кріо Око Зла, щоб придушити її вогонь, і вона стала відома як Ла Сеньйора, восьма з одинадцяти Провісників Фатуї. Так вона охоче відкинула й забула своє минуле, можливо, саме за допомогою Ока Зла.

Дев’ятий Провісник. Панталоне («Перекупник»)

Панталоне народився в бідності і так і не зміг отримати Око Бога. Це змусило його задатися питанням, чому боги панують над такою кількістю аспектів життя і викликають у нього глибоке бажання отримати багатство для себе.

Панталоне зараз відповідає за економічну політику Сніжної. Його величезне багатство настільки велике, що він заплатив Фатуї за ексклюзивне, безстрокове користування готелем «Ґот Ґранд» у Мондштадті.

Коли Бао’ер побачила, які види ділових операцій Ланда (шпигун Фатуї в Лі Юе) здійснював від імені Панталоне, вона застерегла Мандрівника від спроб дізнатися більше про це.

Хоча Панталоне не з’являвся особисто, він вплинув на справи Фатуї в Мондштадті і Лі Юе. Незадовго до того, як Мандрівник прибув до Мондштадта, Панталоне забронював весь готель «Ґот Ґранд» для ексклюзивного використання Фатуї; у той час як Ґот був проти цього через девіз сім'ї Ґотів — служити жителям Мондштадта. Панталоне заплатив за весь запланований термін авансом «неймовірно щедрою» пропозицією.

Озвучена пуста цитата Ланди показує, що він є агентом Панталоне, і велика бізнесова угода, яку він ледь не втратив у світовому квесті «Великий бізнес», була, ймовірно, тим, до чого Панталоне був особисто причетний. Ланда також може бути агентом Сніжної, надісланим до Мондштадта, щоб зруйнувати його виноробну промисловість.

Під час певної операції Єлань втратила один зі своїх чарівних браслетів —магічних пристроїв, які передавалися в її клані. Щоб компенсувати втрату, вона проникла на таємний торговий шлях Панталоне і дістала дуже цінну мантію, зшиту з хутра сильного звіра, яку він задумав як подарунок Цариці. З тих пір вона використала хутро звіра, щоб створити білу мантію, яку зараз носить.

Під час подій сюжетного квесту Єлань «Розрахований ґамбіт» Фатуї задумали вбити дядька Тянь і втрутитися у вибори нового Тяньшу, щоб контролювати одного з членів Цисін. Хоча план закінчився невдачею, Панталоне вдалося вчасно передбачити наступний крок Єлань, щоб запобігти тому, щоб Теофан став її пішаком і, згодом, ніс потенційну небезпеку для Фатуї.

Десятий Провісник. Арлекін («Слуга»)

Арлекін утримує сиротинець «Будинок домашнього Вогнища» та був одним з управляючих розгортання оперативників Фатуї в Іназумі.

Дітям-сиротам, які виховуються в Будинку, дають ім’я по-батькові «Снєжевич» або «Снєжневна» — відповідно «син» або «дочка снігу» — залежно від статі. Діти-сироти виховуються як члени Фатуї, а потім відправляються на інфільтраційні місії по Тейвату. Сироти, які виховуються там, здаються надзвичайно близькими один одному; кілька підлеглих Юфима Снєжевича зауважують, що він віддавав перевагу Людочці Снєжневній через їхню спільну історію в Будинку, а Катаріна Снєжевна відмовилася покинути Розлом через марних пошуках свого брата Миколи Снєжевича.

У якийсь момент часу Арлекін відправив деяких своїх агентів в Іназуму. Юхим Снєжевич, на якого поклали відповідальність за їхні дії, вирішив скористатися смертю Сеньйори, щоб зміцнити «престиж» Арлекіна, щоб відплатити за його доброту. З цією метою він наказав Людочці Снєжневній проникнути в Сюмацубан і, після того як вона зупинилася на своїй місії, усвідомивши причетність Мандрівника, змінив свої плани саботування мирних переговорів між армією сьоґуна та армією Ватацумі, отруївши водопостачання Ватацумі. Однак Юхим не повідомив Арлекіна про цю операцію і був відкликаний до Сніжної до початку операції, що дало Мандрівнику можливість звільнити Людочку від Фатуї.

Одинадцятий Провісник. Тарталья («Юний лорд»)

Тарталья описує себе як «своєрідного поганого хлопця», який живе заради гострих відчуттів бійки та створює хаос.

У дитинстві Тарталья був дуже лякливим і завше вагався, але він таємно хотів стати шукачем пригод, як ті, про яких батько розповідав йому, коли вони разом ловили рибу. Після падіння в Безодню та зустрічі та тренувань зі Скірк, особистість Тартальї різко змінилася.

Хоча на вигляд він виглядає відносно дружнім, Тарталья — кровожерливий воїн. Безодня та його стара господарка Скірк зробили його впевненим у собі, соліпсистом і зухвалим, з процвітаючим відчуттям життя. Воїн у душі, він постійно шукає способів стати сильнішим, незалежно від того, як він отримує цю силу.

Тарталья вважає друзями тих, хто хоче стати сильним, як він, і отримує задоволення від боротьби з ними на полі бою. Він жадає бою і збуджується від боротьби з сильними супротивниками, навіть якщо це може означати смерть у процесі. Він використовує луки, тому що з ними він може впоратися гірше за все, що робить його перемоги з ними ще більш захоплюючими. Завдяки своїй гордості Тарталья надзвичайно надійний у виконанні поставлених перед ним завдань, якими б важкими вони не були або суперечили його цінностям. Це, у поєднанні з його прямолінійним характером, робить ним досить легким для маніпуляцій.

Незважаючи на те, що йому не подобається, як його план у гавані Лі Юе міг завдати шкоди невинним, він відтворив його, щоб виконати свою місію — тільки для того, щоб в кінці дізнатись, що він повинен був провалитися як частина ще більшого плану, в який його не посвятили.

Серед інших Провісників Тарталья вважається диваком. У той час як його колеги-провісники віддають перевагу таємним операціям і залишаються за лаштунками, Тарталья віддає перевагу бути передовим і центральним.

Крім своєї жадоби до битви і схильності спричиняти хаос, він є громадським діячем, відомим тим, що відвідує світські зібрання і навіть бере участь як актор у виставах і театрі. У результаті колеги Чайлда насторожено ставляться до нього, а він зневажає їх за їхні схеми та «нематеріальні» методи.

Незважаючи на те, що він легко підвладний інтригам, він вдається до таких підходів лише за необхідності через його прямолінійний характер. Здається, він також ставиться до своїх підлеглих менш суворо, ніж решта Провісників, заявляючи, що він не застосовує смертельну силу проти новобранців, які перебувають під його опікою, і не погрожує нікому з них.

Тарталья присвячує себе тим, про кого він дбає всім серцем. Він безперечно вірний Цариці і дуже шанує її, вважаючи себе її зброєю війни.

Він також глибоко піклується про свою сім’ю; він часто надсилає додому гроші, подарунки та листи. Тарталья надзвичайно пишається своїми трьома молодшими братами і сестрами і неймовірно любить їх, особливо свого молодшого брата Тевкра. Він готовий брехати і навіть піддавати себе смертельній небезпеці, якщо це робить його щасливим. Тарталья вважає правильним ставити безпеку свого брата пріоритетом над своєю.

P.s

Ми не знаємо яку точно посаду займають досі невідомі нам Провісники, тому ми розташували їх в порядку який керується тільки здогадами. Відомі нам — Перший, Пятий, Шостий, Восьма, Дев’ятий та Одинадцятий. Все ж Дотторе відомий нам з офіційної манги, але там не згадувалося посаду якого Провісника він займає.

Богиня Пилу Ґвейчжон

2022-06-14T20:04:36.816Z

Twitter: @sgrimp_

Ґвейчжон — покійна богиня пилу, яка була однією із правителів Ґуйлі. Вона була доброю і мудрою, але не особливо могутньою, тому працювала разом з могутнішим Мораксом, щоб разом керувати Асамблеєю.

Ґвейчжон була доброзичливою та ніжною богинею. Вона симпатизувала людям, розуміючи їхню крихкість і прагнення до знань через страх перед власною смертністю. Знаючи, що її сила нижче за силу Моракса, вона покладалася на стратегію та мудрість, щоб вижити, і вступила в союз з ним, щоб доповнити його могутність своїм розумом. За життя вона зблизилася з богом; під час їхньої першої зустрічі вона намагалася приховати, як вона була схвильована, коли дала йому кам'яну гантель (ймовірно «Пам'ять про Пил»), яка мала зміцнити їхню поруку. Багато збережених текстів про Асамблею Ґуйлі посилаються на їхній зв'язок.

Вона сподівалася, що її народ буде мудрим і сильним, дотримуватиметься морального кодексу та об’єднається у захисті свого дому — Асамблеї Ґуйлі. Вона також навчила своїх людей доглядати за ґрунтом, а сама особливо любила глазуровані лілії. Народ її обожнював.

Мудра правителька

Ґвейчжон присвятила себе вивченню механіки і колекціонувала небезпечні машини, такі як «Руїнний мисливець» та «Вартовий руїн» заради своїх досліджень. За допомогою адептів вона побудувала Балісту Ґвейчжон на перевалі гори Тяньчен, щоб захистити свою територію від загарбників.

Під час створення Асамблеї Ґуйлі Ґвейчжон встановила чотири заповіді:

«Об’єднатися в амбіціях — означає бути сильним і непохитним на всі часи».
«Мудрість — як вода: вона живить усіх, хто її приймає, і в ній є відображення істини».
«Зміцнюйте кістки, щоб рух був еластичним, коли прийде час».
«Чеснота виростає як дерево і хоча там буде тінь — вона буде цвісти вічно»

У якийсь момент часу Ґвейчжон створила Царство Хмар, розташоване в басейні Лухуа. Адепти побудували поруч з ним обитель, щоб розмістити злісні та стародавні артефакти — Руїнні машини, — які вона зібрала під час дослідження механіки.

Хранителька Хмар, Ґвейчжон та Чжонлі часто зустрічалися в обителі Хранительки на горі Аоцзан, щоб разом поїсти. Припускається, що усі троє готували страву, яку потім їли б за столом до середини ставка. Місце Ґвейчжон було на північній стороні, а на столі завжди стояла миска і пара паличок.

Смерть Богині

Під час війни Архонтів Ґвейчжон та інші адепти боролися, щоб захистити людей Ґуйлі від злих богів і чудовиськ, які переслідували землі Лі Юе. 3700 років тому Ґвейчжон загинула в жорстокій битві за рівнини Ґуйлі, під час якої «чорний пил задушив небеса, а тисячі каменів розкололися». Вона померла серед глазурованих лілій з останньою самотньою посмішкою. Там вона сказала Мораксу забути про кам’яну гантель, яку вона йому подарувала, і оплакувала кінець їхньої спільної подорожі. Масивна повінь прокотилася через болото Духуа та рівнинах Ґуйлі, знищивши Асамблею. ЇЇ жителі, за допомогою Маркосіуса (Бога печі) та адептів, йшли на південь протягом десяти днів, поки не досягли землі, яка стала відомою нам як гавань Лі Юе.

Цікаві Факти

● Є підстави вважати, що величезні знання Чжонлі та його витончені манери є результатом впливу Ґвейчжон, оскільки вона була «розумом» його «сили». Це може підтверджуватися тим, що Венті називає його «жорстоким скоморохом», хоча він познайомився з Мораксом лише задовго після того, як Ґвейчжон вже померла.

● Глазуровані лілії були ключовим елементом Обряду розставання, оскільки Ґвейчжон була дорогою подругою Чжонлі, а глазуровані лілії були її улюбленою квіткою.

● «Діва в довгому одязі кольору індиго», яка блукала по рівнинах Ґуйлі, про яку йдеться в «Записах галантного: Пил» — це, швидше за все, Ґвейчжон.

● Цілком імовірно, що «Первісний Нефритовий Різець», який Моракс вирізав як подарунок «певній людині», був призначений для Ґвейчжон перед її передчасною смертю. В описі цієї зброї: «коли ніжні почуття [...] обертаються пилом на вітрові» є нагадуванням про те, як тіло Ґвейчжон розвіялося в пил після її смерті, і передує рядку про те, як Моракс продовжить використовувати меч, щоб розрізати своїх колишніх друзів.

● Ґвейчжон (кит. 归终) — міфічний китайський звір, згаданий у «Йівень Лейджу». Це форма легендарного мавпоподібного звіра, який, як кажуть, знає все про минуле, але не може знати майбутнього.

● Як і інші стародавні боги, ім'я Ґвейчжон також може бути похідним від демона з Гоетї. Зокрема, її ім'я може трактуватися як змінення імені Гусіона — великого герцога пекла, що може розповідати «все минуле, теперішнє і майбутнє, знає відповіді до всіх запитань, які йому задають, примирює друзів, надає честь і гідність». В додаток до попереднього факту: зазвичай цей демон зображується в мавпоподібній формі.

Джерела

Опис підземелля «Подорож до Сангвінічного Неба»
Перший том книги «Збірка Кам’яних Табличок»
Книга «Записи Галантного: Пил»
Зброя «Пам'ять про Пил»
Квест «Скарби втрачено, скарби знайдено»
Квест Архонтів «Хранитель Хмар»
Квест Архонтів «Ґвейчжон»
Квест «На рахунок три, і почали»
Архівний опис місцевості «Руїни Ґуйлі»

P.s.

(Невеличке пояснення про вимову та переклад. При перекладі ми керуємося звуконаслідуванням, тобто перекладаємо власні назви так, щоб вони звучали найбільш близько до оригіналу, тому в нас вийшло саме Ґвейчжон та Ґуйлі, хоча в мові оригіналу перший ієрогліф в обох випадках один і той самий. При цьому варто зазначити, що «Ґуйлі» складається з ієрогліфів які є в іменах Ґвечжон та Чжонлі, тому варіант «Ґвейлі» можливий, але не співзвучний з вимовою оригіналу)

Велика Авантюристка Аліса

2022-06-11T19:56:17.922Z

Twitter: @jotto75

Подорож довжиною в життя

У минулому Аліса була подругою і суперницею Майстрині Мони. П'ятдесят років тому вони уклали договір, в результаті якого Аліса заволоділа її щоденником. Аліса зустріла свого чоловіка під час своїх подорожей і вийшла за нього в якийсь момент у минулому. Пізніше з’явилася Клі (припускається, що знайшли в гарбузах з Сумеру). Окрім того, Аліса є старшиною культу відьом Гексензіркель

Аліса почала писати Путівник по Тейвату у невідомий момент у минулому, документуючи визначні місця та особливості своїх подорожей. Здається, книга почала набирати слави зовсім недавно, оскільки Джіфан з видавництва Ванвен стверджує, що видання про Лі Юе деякий час не друкувалося через його непопулярність. Серія цих книг є досить спірною через її дуже особистий і суб'єктивний стиль написання, наповнення більше схоже на особистий щоденник Аліси, а не на справжній путівник.

Путівник по Тейвату

Під час подорожі по Лі Юе, Аліса познайомилася з Чжонлі, якого вона описала як «найсуворішу людину», яку вона знає. Можливо, під час цього туру вона зустріла Ехо і дала йому зілля, яке вилікувало його заїкання (і змусило його ідеально наслідувати оточуючих).

У якийсь момент Аліса дала Барбарі журнал «Idol» і надихнула дівчину стати айдолом, маючи намір завербувати невідому кількість айдолів по всьому Тейвату та сформувати поп-групу «Айдоли Тейвату!». План трошки не справдився.

Аліса також створила вручну Додоко — пухнасту плюшеву ляльку, прив’язану з конюшинкою на рюкзаку Клі. Клі дала ім’я ляльці і стверджує, що це означає «кращий друг Клі».

Аліса дружила з Рейндотір. Коли Рейндотір зникла — вона доручила своєму учневі Альбедо розкрити правду Тейвату як його останнє завдання. Знаючи, що йому знадобиться більше допомоги, Райндотір відправила його до Аліси, яка потім привела його до лицарів Фавонія, щоб у нього було достатньо місця для досліджень. За три роки до початку гри вона поїхала з чоловіком в подорож, «кудись, де небезпечно і далеко», залишивши Клі під опіку Альбедо та лицарів Фавонія.

Насправді, Аліса регулярно стежить за всіма і може легко прослизати в Мондштадт і виходити з нього, щоб інші навіть не зрозуміли, що вона була там.

Архіпелаг Золотого Яблука

Якось влітку, коли вона була в пошуку пригод, вона знайшла архіпелаг Золотого Яблука і згадала про Клі. Як подарунок їй і людям, які про неї піклувалися, вона вирішила прикрасити острови, залишивши різні механізми та ігри, щоб перетворити його на «літній парк», щоб усі могли відпочити. Щоб змусити всіх прийти, вона придумала план: залишити листи з погрозами, заохочуючи їх відправитися на острів, щоб розправитися з вигаданим ворогом під іменем «Король Додо». Однак, як тільки остання головоломка була розгадана, істина була розкрита завдяки одному з винаходів Аліси, який вона називає «фонографом Аліси». Вона виправдала себе, розповіла про острів, і про те, що вона вже досліджує іншу місцевість у Тейваті.

Архіпелаг Золотого Яблука

Про Алісу було чимало спекуляцій, особливо після того, як було згадано про її стосунки з Майстеркою Мони. Досі невідомо, скільки точно Алісі років та коли в неї з’явилася Клі, однак, як виявилося, Аліса все ще молода, й під час грандіозного розкриття квестової лінії «Золотого яблука» Аліса заявляє, що вони з Клі є представниками довгожителів.

Винахідниця, майстерка… Навіжена?

Аліса добре обізнана в багатьох областях, включаючи алхімію, астрологію, магію, медицину, науку та техніку. Здається, вона також хороший учитель, якщо зуміла передати свої знання про вибухівку маленькій Клі.

Вона підірвала кілька арочних проходів у Лігві Жахіття Бурі, щоб полегшити підйом і зробити його більш «древнім», і зараз експериментує з тим, як зробити ідеальний вибуховий каталізатор. Надихнувшись зайчиком Барона Ембер, Аліса розробила Додоко і навчила Клі самостійно робити вибухові плюшеві іграшки.

Альбедо, який сам є талановитим алхіміком і має Ока Бога, заходить так далеко в судженнях, що називає Алісу «майже всемогутньою чарівницею». Ділюк, який використовував Око Зла без помітних негативних наслідків, стверджує, що, окрім Венті, Аліса є єдиною жителькою Мондштадта, яка могла! підготувати події на архіпелазі Золотого Яблука.

Аліса здатна створювати великі енергетичні щити на основі гідротехніки, як той, який охоплював більшу частину острова на північний захід від головного острова архіпелагу.

Зілля Аліси сильнодіючі, здатні вилікувати людей від таких речей, як порушення мови. Однак вони також мають побічні ефекти.

Побачивши величезні фабрики в Сніжній, які працювали від вічних двигунів, Аліса запропонувала використовувати хілічурлів подібним чином, змусивши їх бігати у величезних кульоподібних механізмах, щоб виробляти енергію для вітряних млинів Мондштадта. Ця ідея була відхилена.

Аліса створила пусковий пристрій, щоб побачити, чи може хтось долетіти до Селестії, використовуючи хілічурлів як піддослідних. Вони змогли пролетіти лише від Великого дуба біля Мондштадта до Спрінгвейла.

У Каньйоні Світлої корони Аліса спробувала контролювати вартових руїн, що передбачало прив’язування до них хілічурлів. Вона зазнала кардинальних невдач: машина розвалювалася, а вона вирішила позбавити читачів «кривавих подробиць» долі хілічурлів. Вона також знищила половину руїн у Каньйоні під час цих всіх експериментів.

Цікаві факти

● Аліса та її дочка Клі належать до раси, наділеної довголіттям, а у Клі гострі, схожі на ельфа, вуха. Однак назва їхньої раси невідома.

● Альбедо називає Алісу «тітонькою», хоча й не в сімейному сенсі цього слова. Китайською мовою він звертається до неї як «āyí» — термін, який буквально означає «тітка», але також використовується як почесний знак для жінок похилого віку, які не мають кровного споріднення з тим, хто говорить.

● З п’ятої книги Колекції Бякуякоку: у китайській та японській версіях зображення Еріс — історичної особи в Енканомії — в стилі Нарукамі записане китайськими ієрогліфами 有栖 (Arisu). Історично вони використовувалися як частина прізвища Арісугава-но-Мія — гілки імператорської сім'ї Японії; тим часом, у популярній культурі вони зазвичай використовуються як кандзі-транскрипція англійського імені Аліса. Однак чи є зв’язок між Еріс (Арісу) і Алісою на даний момент не ясно.

● Ймовірно, Еріс названа на честь однойменної богині в грецькій міфології (що означає «Боротьба»), відомої тим, що кинула Золоте яблуко розбрату на свято богів, що врешті спричинило Троянську війну. Це може бути пов’язано з архіпелагом Золотого Яблука, який оформила Аліса.

Велика Грішниця Рейндотір

2022-06-08T19:33:35.504Z

Рейндотір — жінка-алхімік із занепалого королівства Каенрі’а. Відома під багатьма іменами протягом усього свого життя, наприклад як «Золото», вона отримала титул «Великої грішниці» через роль, що зіграла під час Катаклізму.

Хоча вона сама ще досі не з’являлася в грі, доступна інформація може зіграти з нами жарт гірше ніж закляття Конфундус. Ось чому зараз ми спробуємо об’єднати відомі нам знання та побачити, чи зможемо ми зрозуміти, ким насправді була Рейндотір.

«Хто вона така?»

Народжена в Каенрі’а, вона почала своє життя з ім’ям Рейндотір. Будучи занадто амбітною, єдине, що мало значення для неї — це прагнення до знань і досконалість свого мистецтва.

Як і люди її нації, Рейндотір практикувала мистецтво Хемії. Це була галузь алхімії, яка зосереджувалася на створенні синтетичного життя. Досягнувши неймовірних знань та майстерності за цим, протягом усього свого життя, Рейндотір створила безліч істот. Серед них був Золотий Лорд Вовків, а також Гончі Розриву, але вони були створені нею ненавмисно. Це свідчить про те, що як алхімік вона була не тільки обізнаною, але й могутньою.

В кінці кінців вона створила дракона Дуріна, якого вона називала своїм найбільшим творінням. Після цього вона розпочала проект «Первинна людина», метою якого було створення штучної людини за допомогою алхімії. Так був створений наш Капітан дослідницької групи лицарів Фавонія — Альбедо. Під час події «Тіні серед сніжних бурь» він пояснив, що його творіння було схоже на акт роздування скла, що дає нам уявлення про можливості та сили Рейндотір.

«Особистість: Геній чи Божевільна?»

Хоча ми досі не бачили Рейндотір у грі — інформації про неї достатньо, щоб дати нам деякі підказки та зуміти скласти враження про її особистість.

З опису меча «Гнійне бажання» ми отримуємо наступне:

«Ненароджене життя, нездійснені бажання,
Трагічні мрії на краю всесвітньої темряви, що ніколи не зможуть здійснитися,
Поселися в моєму тілі і спустися в цей світ.
Тоді, мої любі діти,
Як дощова вода, що тече в струмки, і рослини, що ростуть до сонця,
Ідіть у прекрасне місце і виявіть там свою власну красу з гордістю.»

Це найперший спогад Дуріна після його створення, в якому ми бачимо, як Рейндотір називає його своєю дитиною. Пізніше він продовжує називати її своєю матір’ю, показуючи, що вона встановила стосунки як між батьками та дітьми зі своїми творіннями.

Однак це було істиною не для всіх. Під час проекту «Первинна людина» в неї було багато невдач, від яких Рейндотір потім зреклася. «Суб’єкт 2» або «Фальшивий Альбедо», представлений в події «Тіні серед сніжних бурь», був одним із таких відкинутих експериментів.

Далі був Дурін. Після створення йому просто дали завдання побачити світ і дати всім зрозуміти, який він прекрасний. Це також можна побачити в лорі «Гнійного бажання». Це спогад, спогад дитини на ім’я Дурін, про свою матір…

«Дякую, мамо, дякую,
Ти дала мені крила, щоб літати, і могутнє тіло.
Мамо, я хочу піти в країну милих пісень.
Я розповім їм про тебе, мамо, і про всіх інших,
Я скажу їм, що місце, де я народився — прекрасне»

У його перших спогадах не було ні злоби, ні ненависті. Проте пізніше, після падіння Каенрі’а, Рейндотір зіпсувала свого власного «сина» і це змусило його атакувати Мондштадт. Це свідчить про те, що, хоча вона може називати свої творіння своїми дітьми, вона не може використовувати їх для своєї вигоди.

Проклятий дракон Дурін

«Велика Грішниця»

Рейндотір отримала титул «Золота», коли досягла вершини знань і алхімічних здібностей. Пізніше вона стала відома як «Велика грішниця» через роль, яку вона зіграла у падінні Каенрі’а або того, що ми знаємо як Катаклізм.

Як зазначалося раніше, мистецтво Хемії було зосереджено на створенні життя, і це врешті-решт привернуло увагу богів у Селестії. Тоді Династія Затемнення пала.

Наприкінці трейлеру персонажа «Альбедо: Крейдпринц» Дайнслейв стверджує, що Альбедо практикує ту саму алхімію, що й Рейндотір. Він навіть стверджує, що, хоча він ніколи не буде втручатися в події, але якщо Альбедо зробить неправильний крок — Дайнслейв зупинить його. В голосових файлах Венті про Альбедо каже: «Алхімія, яку він практикує, небезпечна»

У той час як саме мистецтво Хемії стало причиною падіння Каенрі’а, як його найбільшої практикантки і людини, яка створила різних істот, використовуючи його, Рейндотір стала відомий як «Велика грішниця».

Це також, швидше за все, пов’язано з тим, що після того, як Каенрі’а пала, вона відправила створених нею істот у світ. Нам відомо це з опису «Шматка Аеросидериту».

«Коли Каенрі’а була знищена, Велика Грішниця створила нескінченних монстрів, в жилах яких текла чужорідна темна кров. Вони лютували по землі, знищуючи все на своєму шляху. Їхнє життя піддалося мутаціям, що були викликані силами поза цим світом. Чорний змієвидний дракон Дурін, який напав на Мондштадт, був однією з них.»

Рейндотір після Катаклізму

Через Альбедо ми знаємо, що Рейндотір залишилася живою навіть після Катаклізму, тому що саме після знищення Каенрі’а їй вдалося створити штучну людину. Це й був наш Альбедо. Він був її наступним найбільшим творінням.

Протягом багатьох років він залишався з нею і разом вони вдвох подорожували світом. Однак під час своєї подорожі вони натрапили на артефакт, відомий як Серце Наберія. Наразі про цей предмет немає жодної інформації, але після його виявлення Рейндотір зникла. Усе, що вона залишила, це остання місія для Альбедо: «Розкрити правду всього світу».

На даний момент Альбедо є її останнім відомим творінням.

Красунчик Альбебо

Доля «Золота»

Ми не знаємо, чи жива сама Рейндотір, чи ні. Однак, враховуючи, що вона з Каенрі’а, вона може бути проклята тією ж долею, що й Дайнслейв. Це означає, що вона безсмертна; змушена пам’ятати, що вона стала причиною загибелі її нації. Однак ми не можемо бути впевнені, чи це насправді її турбує.

Зрештою, говорячи про неї, Альбедо стверджує, що Рейндотір ніколи не була тою, котра коли-небудь дбала про національності чи кордони. Вона завжди присвячувала себе алхімії та знанням.

З огляду на поточну траєкторію історії гри, є шанс, що ми зможемо побачити її в майбутньому.

Цікаві факти

● Англійська версія «Легкого вітерця серед лісу» характеризує Золото як «зіпсовану власною жадібністю та амбіціями». Однак еквівалентне речення в оригінальному китайському тексті просто каже, що вона була «грішницею».

● У китайській, японській та корейській версіях гри «Золото» визначається іменником, що означає золото як метал відповідною мовою, а не транскрипцією європейського прізвища Ґолд.

● «Крейда переслідує золото, і в непевний час багряний місяць поглине затемнення.» — вислів з представлення Дайнслейва — може бути метафорою того, як Крейдовий принц Альбедо, сподівається возз’єднатися з Рейндотір, яка носить титул «Золото», виконавши своє останнє завдання.

● Останньою правлячою династією Каенрі’а була династія Затемнення, тоді як вигляд багряного місяця був пов’язаний із Катаклізмом — зокрема, з роллю Селестії у знищенні Каенрі’а.

● Затемнення, крейда, багрянець і золото представляють собою чотири стадії «Magnum Opus» в алхімії, кожна з яких представлена кольором: Nigredo (чорний), Albedo (білий), Rubedo (червоний), Citrinitas (жовтий/золотий).

● Рейндотір (Rhinedóttir) означає «дочка Рейну» на ісландській та старонорвежській мовах і може бути посиланням на Рейнських дівчат. Рейнські дівчата, також відомі як Rheintöchter або дочки Рейну, є хранителями Рейнґолда в оперному циклі Ріхарда Вагнера «Перстень Нібелунга».