Андрей Шевченко

Миф о генетических рабах

2025-07-25T16:00:38.707Z

На мой взгляд, главная проблема украинской военной русофобии вовсе не в том, что все тейки про исторический агрессивный империализм российского государства ошибочны. Это вполне себе правда – Россия, как и все другие империи, на протяжении веков жестоко завоевывала и порабощала многие народы – а как вы думаете, как еще российское государство распространилось на такую огромную территорию? Русские пришли в Украину, Белоруссию, Сибирь, Среднюю Азию, Прибалтику раздавать местному населению конфеты? Куда делось коренное население тех регионов Сибири, Дальнего Востока или Урала, что сейчас населены этническими русскими? Вполне себе правда и то, что империализм является некоторой частью русской культуры, хотя, с другой стороны, все без исключения великие культуры империалистичны, что-то я думаю, вам больше нравятся французские и английские книги, американские фильмы, культуры Японии и Китая, чем просветленные культуры малых порабощенных народов. Об этом также важно поговорить, но мы можем сделать это в другом месте.

Куда более важная, даже центральная проблема этого краеугольного камня украинской государственной идеологии в другом – в том, насколько легко ее адепты отделяют от этого исторического русского империализма себя, то есть украинцев. Из всех своих наблюдений я бы даже вывел этакую максиму – что нет такого исторического греха русского народа, в котором честный украинец не увидел бы самого себя, и нет такой негативной черты русских, которая не была бы присуща украинцам на протяжении почти столь же длинного исторического времени.

Не стану уходить в риторические приемы, но объясню на примерах, и начну с самых банальных - я искренне не способен понять, как твиттерские незламники могут ничего не замечать и разглагольствовать о том, что советская армия в конце второй мировой войну убивала и насиловала немцев или жителей сопредельных стран, обвиняя в этом русских, если в этой же самой армии воевали украинцы. Их же мобилизовали туда точно так же, что легко подтверждается банальной логикой и историческими источниками. Или вы хотите сказать, что мародёрствовали и насиловали вот строго этнические русские, а конфеты раздавали немцам строго этнические украинцы? Ну не смешите меня, это просто абсурд, особенно когда наши чиновники, рассуждая о второй мировой войне, неиронично настаивают на победе над нацизмом, всякой там гордости, ветеранах и жертвах, понесенных Украиной, но в то же время обвиняют Советскую Армию в мародёрствах и насилии.

И что, Вторая Мировая война была единственной войной Советского Союза или России? Мои прямые предки участвовали во многих империалистических войнах, которые в том или ином виде вело российское государство, например, в той же Финской войне 1939-1940 годов или во вторжении в Чехословакию 1968 года, некоторые мои знакомые из старших поколений воевали в Афганистане. Вот точно так же, как российская армия воюет теперь против нашей страны, и ваши родственники, скорее всего, воевали так тоже, или это почему-то другое? Вы же так любите настаивать на том, что все эти бесчисленные российские или советские империалистические войны прошлого это буквально Буча, и что подобные кровавые войны и репрессии и есть суть менталитета русских, а как насчет нас, украинцев, что, очевидно, почти всегда точно так же участвовали в этом же всем? Украинцев там не было, и не только среди мобилизованных, но и даже среди высшего военного руководства, вот ни разу не было? И это я еще молчу про огромную украинскую общину современной России, которая составляет значительный процент населения за Уралом и на Дальнем Востоке РФ, и из которой тоже многие люди учувствуют в нынешней войне и убивают наших с вами соотечественников. Конечно, здесь можно возразить тем, что к чему здесь история, когда мы говорим о современности – но моих оппонентов никто не тянул за язык, ведь, чаще всего, приплетают историю и пытаются найти в ней заранее известные ответы именно они. Как правило, эти размышления идут приблизительно в таком ключе – мы жили в неведении, а вот, в 2022 мы узнали страшную правду, что эта война далеко не первая, Россия, дескать, вот точно так же как сейчас нападала на Украину тысячи лет, что бомбить украинские города это и есть суть России и всего, с ней связанного – вот на них я и даю свой ответ, и с теми, кто рассуждает так, я и полемизирую в настоящее время.

То есть, проблема тут совсем не в том, что эта война хоть как-то оправдана и не является бессмысленной и преступной бойней или что аналогичные вторжения в соседние государства из прошлого были чем-то другим, по своей сути и моральному наполнению – но делая из этого далеко идущие расовые выводы, вы будьте аккуратнее с тем, как бы в этом следствии не вышли сами на себя. Причем, это все касается не только Советского Союза, но и Российской империи – чего стоит один только генерал Паскевич, украинец и запорожский казак по происхождению, герой Русской Императорской Армии, кроваво подавивший венгерское восстание Лайоша Кошута, не менее кроваво взявший Варшаву во время подавления соответственно польского восстания, командовавший русскими войсками на Кавказе во время Кавказских войн, о которых тоже так любят вздыхать разного рода деколонизаторы. Черт возьми, в этой самой жестокой советской армии, и раньше в порой не менее жестокой русской императорской армии, которая тоже топила в крови кавказцев, поляков и венгров были украинцы, даже в высшем командном составе. Украинцы участвовали в этом всем, во всех агрессивных войнах России, пока Украина была в ее составе, и этнические украинцы из РФ продолжают делать это и по сей день.

Вы вздыхаете о том, что гражданские в РФ это невероятные генетические рабы, что не свергли власть в Кремле и не остановили войну? Так взгляните на ваших родителей, или, если вы помоложе меня, на ваших бабушек-дедушек, что не вышли на митинги в центре Киева, Харькова и Львова во время вторжения в Афганистан, и раньше, во время вторжений советской армии в Чехословакию и Венгрию. Ах, их бы репрессировали, сослали в Сибирь, поместили бы в дурку, они же жили в тоталитарном режиме, какие там протесты – но вы же отказываете во всех этих оправданиях гражданам РФ, вы вопреки этому же всему требуете от них свергнуть власть, сжечь военкоматы, пускать поезда под откос, иначе они для вас не люди и рабы, но в то же время, вы с удивительной лёгкостью пользуетесь этими же оправданиями для своих собственных предков.

Они тоже были гражданами государства-агрессора и в этом плане ничем не отличались от нынешних граждан РФ. Или же ваши предки мужчины наотрез отказывались идти в военкоматы и служить в Советской Армии, в том числе участвовать во всех этих развязанные советским государством войнах? Что-то такие случаи не слишком фиксировались в Украинской Советской Социалистической Республике. Думаю, что у практически всех украинцев отцы-деды-прадеды служили в Советской Армии и что-то очень редко становились идейными отказниками, а ваши более далекие предки служили в Русской императорской Армии – ведь Российскую империю вы тоже не любите? Вас от них отделяет всего пару поколений, что ничто по историческим меркам.

Более того, если касаться этой темы с нашими соотечественниками, в особенности, с Афганистаном, то вы быстро заметите, что отношение большинства украинцев к той войне удивительным образом совпадает с той разновидностью антивоенных взглядов, которые мы, украинцы, так не любим у русских. Почти ни у кого из украинцев не найдется мужества сказать, что «мой папа пошел убивать афганцев в несправедливой и агрессивной войне, развязанной Советским Союзом», все будут вот точно так же говорить о том, что «война-то она конечно была неправильная», но «наших пацанов жалко», «они зря погибли» и все в таком духе. Во всех украинских городах стоят памятники этим самым «нашим пацанам», погибшим в Афганистане, и в сущности, в отношении той войны украинское общество обнаружило ровно те самые качества, что свойственны российскому обществу в отношении тех или иных проигранных войн (вот тут это довольно точно и хорошо описан сам социокультурный феномен https://t.me/chromosomoshiroi/545)– общество жалеет себя и своих напрасно погибших солдат, но не делает никакого значительного акцента на несправедливости и преступности самой войны, вот ровно то, что ты, мой патриотический читатель, с таким упоением изобличаешь у проклятых русских либералов. Я напомню, что за хоть сколько-нибудь такой взгляд на нынешнюю войну в твиттере вполне себе бодро отменяют, но, еще раз, если обратиться к истории всех войн Российской Империи и Советского Союза, в которых участвовали украинцы или их отцы-деды-прадеды, мы не увидим в позиции большинства украинцев никакой иной логики. Даже меня, когда я был ребенком, учили именно такому отношению к Афганской войне.

Конечно, здесь всегда можно возразить тем, что их же мобилизовали, они служили в армии недобровольно, но разве нынешняя война против России оставляет хоть какие-то недомолвки в том, почему эта логика не работает на реальной войне? Очевидно, что солдата вражеской армии, что участвует в агрессивной и неспровоцированной войне против вашей страны и стреляет по вам просто невозможно, никак невозможно оправдать тем, что его мобилизовали – это не те взгляды, что я критикую, но те, с которыми я солидаризируюсь. Весь опыт истории доказывает это со всей абсолютностью. Если того или иного человека мобилизуют на войну, которую он считает преступной и неправильной, от армии следует как угодно уклоняться, а если это невозможно, то в истории всех стран, в том числе и в современной России, в том числе и в ходе войны 2022 года есть примеры идеологических отказников, которые добровольно идут в тюрьму, потому что принципиально не хотят в армию, на войну, которую безусловно не одобряют. Или вы думаете, что лучше вместо тюрьмы идти на позорную и бессмысленную войну, гнить в траншеях и рисковать там погибнуть, убивая солдат армии противника, которую вы и не считаете своим противником?

Если же не касаться более узких тем войны и воинской службы, то любители вздыхать о русском колониализме вообще-то должны помнить о проблематичности большей части других их исторических примеров и аналогий. К примеру, если мы говорим о колонизации Сибири или, в меньшей степени, Средней Азии, в ходе которой разного рода коренные народы этого региона были вытеснены со своих земель и заменены славянами, то необходимо вспомнить, что на их место заселялись украинцы, которые, как я уже упоминал, составляют огромный процент населения в регионах РФ за Уралом и на Дальнем Востоке. Да, сейчас их идентичность размыта и в основном они считают себя русскими, но ведь по происхождению они являются украинцами, и в некоторые периоды истории в Приморском крае, вокруг Владивостока выходцы из Сумской, Черниговской и Киевской губерний составляли большинство населения. То же самое мы можем сказать о заселении Крыма после депортации оттуда татар в 1944 году – вздыхая о том, что значительный процент русского населения приехал туда в дома выселенных татар, стоит помнить, что это справедливо и для большого процента украинского населения данного региона, которое в этот период истории тоже возрастало не менее бодро.

Я молчу и о том, что, обвиняя русскую литературу и культуру в имперскости, вы забываете о том, что многие ее фундаментальные деятели, даже помимо всем известных Гоголя и Чайковского, были этническими украинцами; то же самое еще более справедливо для РПЦ, клир и епископат которой в значительной степени комплектовался выходцами из Украины на протяжении целых веков с XVII века вплоть до 1990-х годов века ХХ. Если мы клеймим РПЦ как многовековой инструмент русской имперской экспансии, то что же мы скажем о том, что слишком многие ее идеологи XVIII-XIX веков, такие как Феофан Прокопович и многие другие, были этническими украинцами, а христианизация Сибири осуществлялась украинскими епископами, о чем красноречиво говорят соборы таких сибирских городов как Тюмень и Тобольск, столь неотличимые от украинского барокко? Даже в позднесоветские годы духовные семинарии Москвы были заполнены выходцами не просто из Украины, а их ее западных областей, присоединенных к СССР в 1939 году. В то же самое время, уж слишком многие черносотенные и религиозные русские философы XIX-XX веков, все те, кого мы справедливо считаем воплощениями имперскости, были украинцами или имели украинское происхождение. Более того, до революции Киев был одним из наиболее важных центров черносотенного движения тогдашней Российской Империи.

На этот счет мои оппоненты могут привести одно возражение, которое приводил Портников на дебатах с Латыниной и которое может показаться осмысленным – ведь национальность есть прежде всего идентичность, и все те украинцы, которых я столь небезосновательно подозреваю в участии в российских войнах и строительстве Российской Империи, как правило, не считали себя украинцами и вполне примеряли к себе русскую идентичность, потому, их не стоило бы и считать украинцами. Ответить на это я могу несколькими путями, что не исключают друг друга – во-первых, сам факт смены идентичности и превращения самого себя в русского имел место далеко не всегда и не везде – к примеру, те самые украинские мобилизованные, что участвовали в тех или иных советских войнах, в том числе и мои или ваши предки, на которых я делал такой акцент выше, как правило никакими русскими себя не считали, так как в СССР, в отличие от Российской Империи, несмотря на ползучую политику русификации, никто не отрицал того, что украинцы это отдельный этнос от русских. Не будем касаться банальных примеров Хрущева и Брежнева, что, будучи выходцами из Украины, все-таки были этническими русскими – но ведь помимо них, немалое число известных деятелей Советской Армии или советской госбезопасности настаивали на том, что они не русские, не советские, а именно украинцы, к примеру, как Ковпак или Судоплатов, и уж вне всяких сомнений, ваши прадеды-деды-отцы, что воевали против Финляндии/Германии/Японии/Венгрии/Чехословакии/Афганистана, уж они-то точно не считали себя кем-то иным, кроме как украинцами.

С Российской Империей все несколько сложнее, так как там на государственном уровне существование украинцев и белорусов как отдельного от русских этноса все-таки отрицалось в принципе. В империи, как известно, доминировала концепция триединства – что все три православных восточнославянских народа это в реальности один народ, а украинский и белорусский языки – не более чем диалекты русского, и, беря эти факты во внимание, мы можем взглянуть на ситуацию иначе, когда и вправду, мы не можем уравнивать гипотетического современного россиянина украинского происхождения, который считает себя русским с идейным малороссом XIX века, что вполне ассоциирует себя с народом, проживающим в Киеве, Харькове и Львове, но считает этот самый народ этаким субэтносом русских, как мы, современные украинцы, относимся к галичанам или дончанам. На эту тему должно поговорить и поразмышлять в ином месте, но сейчас зафиксируем другое – идейные малороссы эпохи Российской Империи совсем не отрекались от своей украинской этничности, ведь если рассматривать их взгляды с точностью, они не утверждали «я теперь не украинец, я уже русский», но скорее, «я малоросс, а малороссы - это часть русского народа». Так что, вне всяких сомнений, мы были бы банально неправы, если бы, вне контекста своей эпохи, выписывали таких людей из украинцев так же, как мы по праву выписываем тех, кто, буду украинцем по происхождению, живет в России, не проявляет никакого интереса к своему происхождению и считает себя русским. Здесь мы фиксируем и описываем их реальные взгляды, но не делаем своих утверждений – сейчас каждому очевидно, что украинцы это отдельный этнос от русских и концепция триединства, вопреки ее некоторой поддержке в современной России, давно изжила саму себя, еще в XIX веке.

Также, относительного последнего упомянутого нами соображения, мы также не должны оставлять этот значительный процент населения нынешней России без нашего внимания, не задав логичного вопроса – почему, собственно, наши с вами гордые и свободолюбивые соотечественники столь легко отказываются от своей идентичности и становятся вот теми самыми генетическими рабами, стоит им оказаться в России? Да и вообще, почему они в таком количестве эмигрировали в Россию, вы же почитаете за большую добродетель говорить, что война идет не три года, и не одиннадцать лет, а желательно лет так триста или даже тысячу, с Андрея Боголюбского? Сложно объективно оценить численность украинской общины России, но очевидно, что в том или ином виде огромный процент нынешних русских имеет украинские корни, в особенности, за Уралом, в Сибири и на Дальнем Востоке – но ведь это не единственный пример столь масштабных миграций в новой истории. Как Россия колонизировала и заселяла Сибирь, Британия осваивала Канаду, Австралию, Новую Зеландию, заполняя эти страны англосаксами и ирландцами, США и страны Латинской Америки заселяли свои территории различными мигрантами из тех или иных европейских стран. Ирландская культура, к примеру, не исчезла, по всем Соединённым Штатам празднуют Хэллоуин, день святого Патрика, пьют ирландское пиво – но почему в каком-то Владивостоке не проходят парады в вышиванках на Покрову, не звучит украинская речь? Ах да, репрессии, русификация – но почему тогда в России за тридцать лет никто не озаботился открыть хотя-бы одну украинскую школу, когда и сейчас есть в РФ вполне себе есть обучение на языках тех или иных национальных меньшинств? Путинизм-то тоже был не всегда, и война против Украины в России была не всегда, за долгие годы после 1991 годы вполне себе было можно при желании создать крепкую украинскую общину и открыть вышеупомянутые украинские школы – но, по всей видимости, банально не было желания, не было необходимой для этого, той самой украинской идентичности. Точно так же, почему-то не было никаких значительных протестов многомиллионной украинской общины РФ ни в 2014 году, ни в году 2022? Вы же любите упрекать население РФ если не в отсутствии протестов против нынешней войны, то в их неэффективности или малочисленности – а как насчет украинской общины этих же краев? Вообще, даже больше, вторя лозунгам активистов и объявляя российский народ генетическими рабами и неполноценными, склонными к жестокости и раболепию людьми, чьи корни и чей характер стал прямой причиной этой войны, вы иногда присматривайтесь к тому, из кого этнически состоит этот самый русский народ, даже его наиболее провластная часть. Все выглядит совсем не так просто и красиво, когда окажется, что у огромной доли этих самых генетических рабов были свободолюбивые и незламные украинские предки.

Здесь есть еще одно возражение, которое необходимо привести, пусть я и считаю его совершенно несостоятельным – что Украина, вообще-то, была Россией оккупирована, еще со времен Переяславской рады, и что рассуждать о тех вещах, о которых рассуждаю я, это чуть ли не кощунство, ведь оккупированный народ ни за что не может нести ответственности (сам я не верю в ответственность наций и этносов, но мои оппоненты-то верят). Но ответьте тогда на вопрос, как вообще сформировалась территория России, если она, как мы это уже вполне справедливо и несомненно доказали, является империей, такой же, как и многие другие империи? Да все, решительно все регионы РФ, не только отдалённые районы Сибири, но и даже самые близкие к Москве этнически-русские области в ту или иную дату были завоеваны то Московским царством, то Российской империей, то Советским Союзом. Неужели вы всерьез воспримете аргументы их жителей, которые отправляются на войну против нашей страны, что нас вообще-то оккупировали в мохнатом году войска Ивана Грозного, и мы ни за что не отвечаем?

Да я скажу даже больше, если кто-то этого не знает – почти все современные этнические или политические границы государств сформировались путем древних или более новых завоеваний, и кажутся нам более легитимными только благодаря своей древности и нашей привычке смотреть на карту. Да даже границы Украины, сюрприз, в нынешнем виде были сформированы преимущественно путем российских завоеваний, и я даже не говорю о Галичине, которая была вполне себе этнически-украинской территорией и, надо признаться, прежде чем быть аннексированной Советским Союзом у Польши, была не менее бодро оттяпана самой Польшей, что уничтожила на этом месте Западно-Украинскую Народную Республику. Это банально, а я говорю про границы этнические – к примеру, весь степной юг Украины, от Одесской области до Донбасса, был расчищен от своего коренного тюркского населения насильственными депортациями со стороны Суворова и иных екатерининских полководцев, и после этого был вместо них заселен славянами, преимущественно украинцами. Сейчас мы держимся за эти территории, и поступаем правильно, ведь в настоящих условиях это неотъемлемая часть Украины, заселённая, пусть и с некоторыми вкраплениями тех или иных этнических меньшинств, по преимуществе украинцами – однако, нам тоже не стоит забывать, как так получилось и куда делось коренное тюркское население этих мест. Но о самой проблеме границ мы поговорим подробнее в другой раз, это совсем иной вопрос, пусть он тоже требует нашего рассмотрения.

Что я хочу сказать этим всем по итогу? Я полагаю, что приведенные мною факты, или даже лучше сказать, приведенная мною попытка беспристрастно и безэмоционально порассуждать на столь острую тему, в реальности, отсылает нас к куда более важному и трагическому процессу, что разворачивается на наших глазах. Положа руку на сердце, я мог бы сказать, что мои мысли на этот счет не слишком менялись за последние годы и я написал бы приблизительно такой же текст даже в самом начале войны, когда он бы вызвал куда более негативную реакцию большинства своих читателей – но по мере затягивания войны и тысяч бессмысленных смертей наших с вами соотечественников, и, откровенно говоря, по мере растворения любых перспектив победы Украины и хоть сколько-нибудь позитивного будущего для нашей с вами страны, трещит по швам вся идеология, вся догматика, десятилетиями выстраиваемая украинской бюрократией, старыми поколениями так называемой интеллигенцией, к ней приближенной, и более молодыми поколениями активистов.

Не так давно мне попался Reels, что закрепостила в сториз одна моя знакомая, в котором гордым тоном, еще с английским переводом, провозглашалось, что украинцы - это свободолюбивое европейцы, что движутся в Евросоюз и непременно победят в войне, а русские это помесь тюрков и финно-угров, на генетическом уровне склонная к рабству и азиатчине (даже не буду затрагивать тот аспект, что сама эта идея это жуткий расизм, с трудом совместимый с современными европейскими ценностями , я даже не хочу обсуждать, каково это слышать финнам или казахам, или другим финно-угорским или тюркским народам, что не сделали Украине ничего плохого и сравнение с которыми почему-то кажется этим вышеупомянутым товарищам оскорблением). Точно так же, я не стану тратить ваше время на уже доказанные мною и вполне очевидные любому думающему человеку доказательства того, что обвинять людей, живущих в недемократической системе (особенно, когда наш украинский народ жил в такой же пару поколений назад) это довольно нечестно и некрасиво, к тому же, учитывая, что на протяжении большей части человеческой истории большинство государств были еще менее демократичными и свободными, чем нынешняя Россия.

Вместо всего этого в этом Reels-e меня впечатлило другое – как люди, живя в Украине образца 2025 или ассоциируя себя с украинским народом, держатся за все эти догмы стремительно умирающей идеологии, что в итоге, причинила нашему народу едва ли не меньше зла, чем кремлевские бомбы? Просто представьте себе человека с томиком Маркса, неиронично верящего в коммунизм, скажем, в 1994 году, или человека, что еще менее иронично зажигает лампады римским языческим богам в каком-нибудь 451 году, когда уже созывают четвертый вселенский собор христианской церкви – ужели эти люди не были бы достойны нашего осмеяния? В наш век само течение истории ускоряется, и, как бы упорно вы не держались за некоторые ее страницы, они уже пролистаны, вне зависимости от нашего к ним отношения.

Идеология, которой верили, которой следовали, которая составляла, положа руку на сердце, предмет чаяний и надежд столь многих близких ко мне людей рассыпается на наших глазах, с каждым разрывом российской бомбы в чьем-то дворе, с каждым мужчиной, которому заламывают руки представители мобилизационных ведомств, таща его в бусик. Нам может казаться, что рушиться все, рушиться вера в то, что на нас напали «рабы», а мы-то не рабы, мы европейские, свободолюбивые, незламные, рушиться вера, что мы, под водительством демпартии триумфально идем в коммунизм в евросоюз и сытую жизнь скандинавско-немецкого образца, ведь осталось -то совсем немного, нас уже сделали кандидатами в кандидаты в евросоюз, осталось только создать еще один штаб против коррупции и получить пару европейских грантов. Рушиться даже вера в то, что сотни тысяч погибших в аду российских бомбардировок не напрасны и мы победим в этой войне, потому что правда на нашей стороне, а хорошие парни всегда одерживают победу – да чего греха таить, я сам в это верил некоторый период своей жизни, хотя, быть может, без этой веры было бы тяжело пережить тот кошмар, в котором существует наша страна под ежедневными бомбёжками со стороны российских вооружённых сил.

Транспортный кризис

2025-03-24T19:17:48.526Z

господа, не кажется ли вам, что железнодорожный и еще какой-нибудь транспорт что-то стал очень дорогим? люди тратят бешенные деньги на то, чтобы регулярно покупать билеты, пока у привилегированных слоев населения есть автомобили. да и вообще, это же ужасно, что тех, кто ездит зайцем, так жестоко штрафуют и снимают с трамвая или поезда?

транспортные компании цинично наживаются на бедных пассажирах, и их необходимо обложить налогами, на каждом этапе – обложить экологическими налогами производителей рельс, потом всякое вагоностроительное производство трамваев и автобусов, еще налогами тех, кто продает билеты. необходима же справедливость, да и государству нужны деньги на социальный транспорт и корпоративную развозку. это не столь важно, что вы этого не увидите, но цены на билеты вырастут, и транспорт станет недоступнее.

но представьте себе, как мы уже говорили выше – ведь как ужасно, тех, кто ездит зайцем, так жестоко штрафуют, снимают с трамвая, если человек оказывается платить! каждое такое административное дело о безбилетном проезде стоит немедленно передавать в суд. возможно, судьи будут достаточно образованными, чтобы понимать, что такое люди являются несчастными непривилегированными жертвами плохого капитализма, и будут затягивать каждый суд. ну а что, это ведь чудовищное неравенство, что привилегированные сословия ездят на работу на машинах, а простые люди на автобусе или трамвае?

в результате, оштрафовать этакого зайца будет очень сложно, и это будет долго. также стоит принять закон, который будет защищать безбилетников и запрещать снимать их с транспорта без решения суда, каждое из которых будет затягиваться из-за идеологической предвзятости судей в сторону таких вот пассажиров. в результате, некоторые товарищи будут ездить на работу бесплатно чуть ли не месяцами и годами, чем будут вызывать неприкрытую злость у транспортных компаний.

транспортные компании и простые контролерши будут запуганы такими убытками и проблемами с судами, и станут нервничать. в результате, появиться поначалу неформальные, а потом все более официальные требования к пассажирам – например, показывать справки о доходах и налоговые декларации, что человек небеден, ответственен и скорее всего не станет ездить на общественном транспорте зайцем. со временем, требования будут становиться все более странными – к примеру, на железнодорожном транспорте будут требовать показать информацию о снятом отеле в другом городе, в который вы едете, или информацию о ваших родственниках, к которым вы едете. многие люди работают неофициально или и вовсе не работают, и для них такая система станет крайне непривлекательной и сложной, а к каждому трамваю будет выстраиваться огромная очередь людей, едущих на работу, и каждому их них придется вынимать целые файлы с документами, чтобы купить билет или проездной. из-за бюрократических проволочек и сопряженных с ними убытков количество трамваев автобусов и поездов на маршрутах еще более сократиться и цены на проезд будут еще более расти.

ездить на работу станет так дорого что все большее количество людей не смогут себе этого позволить и будут ездить зайцами, в то время как власти будут поощрять такое поведение и оказывать им минимальное сопротивление, а активисты будут таких люди жалеть, и вскоре слово «заяц» будет приравнено к риторике ненависти. обычные и законопослушные люди начнут ездить вдвоём на одном месте, сидя на коленках, большую популярность обретут своеобразные формы каршеринга, люди будут ездить на работу впятером на одной машине. вскоре, государство признает такую деятельность незаконной и приравняет ее к такси, если она осуществляется на коммерческой основе, и будет требовать ее регистрировать с уплатой всех налогов, которые будут неуклонно возрастать.

многие люди будут ездить на работу на машине вместе со своими родителями, если у них эта самая машина есть, их процент будет возрастать. их все меньше будут стыдить или упрекать в инфантильности, однако люди с машинами не составят привилегированного сословия – из-за налоговой политики, им будет крайне сложно конвертировать автомобиль в такси и зарабатывать на этом деньги. некоторые старики пойдут в таксисты, но многие в обществе будут косо смотреть на них, упрекая в том, что они несправедливо владеют автомобилями и спекулируете на сложившемся кризисе.

вскоре, в газетах, в парламенте и просто в обществе обретёт популярность термин «транспортный кризис», и политические партии начнут завоевывать электоральные привилегии путем обращения к обидам людей из-за неприлично дорогих билетов. власти будут обещать создавать социальный недорогой транспорт, будут звучать лозунги о «миллионах посадочных мест», которые наша партия непременно организует для вас, если ее изберут, выделив дотации вагоностроительным и автомобильным заводам. появятся и радикальные решения – некоторые маргинальные политические партии будут требовать вообще экспроприировать автобусы и трамваи у транспортных компаний, и сделать проезд свободным.

иностранцам любого характера будет вообще крайне сложно куда-то доехать, некоторые политические силы будут винить в «транспортном кризисе» туристов, что занимают все места в автобусах. люди будут ностальгировать по тем временам, когда их родители просто, быстро и недорого платили и ехали на работу на автобусе, но их будут убежать в том, что мир уже изменился, и раньше все было не так радужно, были выхлопы на дорогах, в маршрутках было душно, а сейчас наступил прогресс, просто вы не видите его из-за необразованности.

послушали сказочку, посмеялись? если вам этот сюжет кажется каким-то странным или антиутопическим, просто замените слово «транспорт» в тексте на «жилье», а «билеты» на «квартплату», и все станет на свои места. именно так, и никак иначе современные и в разной степени квазисоциалистические государства европы, постсовка и северной америки сначала искусственно создают жилищный кризис, а потом мобилизуют госаппарат для его решения, но делают только хуже. они как доктора, что сначала сознательно или несознательно травят больного, а потом зарабатывают на продаже противоядия и псевдолечения. это как было у вольтера в романе «кандид» - «благодаря усердной работе врачей, больной расхворался не на шутку».

именно так же, как современная европейская бюрократия не дает людям снимать жилье и потворствует окупасам и сквоттерам, советская коммунистическая номенклатура не давала самому обществу решить проблему дефицита колбасы и молока и кормила народ лозунгами, комитетами и решениями, в то же время потворствуя ворам на предприятиях, что тащили домой колбасу и шурупы. постсоветские государства, что тоже искусственно поддерживают народ состоянии бедности и близки с криминальными застройщиками, ушли от них недалеко. вы не можете снять квартиру и живете с соседом, потому что жилищный кризис, ваши родители не могли купить мяса, потому что коммунизм – корни проблемы в одном и том же, в неэффективности принудительного государственного спасения собственных граждан от самих себя, чем государства заниматься очень любят.

О женской власти

2025-02-26T22:10:07.063Z

На просторах твиттера и инстаграма я не раз натыкался на материалы, в которых зрителям или читателям ставились в пример страны, в том или ином виде руководимые женщинами. В них часто приводились в пример те или иные показатели, по которым страну можно считать успешной и благополучной, ну или, как в ситуации с недавними выборами в США, высказывались аргументы в духе того, что если женщины с таким трудом приводят в мир новых людей, то они менее склонны к войнам и жестокой политике. Я не буду хихикать над тем фактом, что у конкретной женщины, что тогда, в ноябре прошлого года была кандидатом в президенты США, детей нет, а лучше поговорю о другом. Как мне кажется, эта идея затрагивает большую и фундаментальную проблему в головах людей, которая гораздо более важна, чем проблемы женщин или мужчин, и о которой я хотел бы поговорить.

Я сразу отмечу, что мне никогда не был присущ ни злостный антифеминизм, ни какие-то крайние взгляды, с другой стороны, эта тема мне в значительной степени была безразлична, хотя в целом, рьяные антифеминисты часто оказываются менее приятными людьми, чем феминистки, но все индивидуально. Для меня нет никакой проблемы признавать, что женщины, по природе или по воспитанию, чаще всего добрее и порядочнее мужчин, но, как по мне, проблематичность этой идеи она скрывается именно в этом факте, который я, повторюсь, спокойно признаю.

Сами эти утверждения о Финляндии (именно эту страну часто приводят в пример), или о каких-нибудь иных развитых странах можно парировать как тем, что в них вовсе не все так благополучно и наличие женщин у руля страны как факт не избавляет их стагнации уровня жизни, жилищного кризиса, миграционных конфликтов и депопуляции населения, так и тем фактом, что хорошие вещи в этих странах не сложились вчера и есть результат их длительного развития. То же самое применимо и с обратной точки зрения – то, что в какой-то стране все плохо, тоже не есть результат только современности, это тоже итог некой исторической и часто весьма длительной деградации, здесь хорошим примером будет Россия, в которой многие винят либеральных экономистов в экономическом и социальном кризисе 1990-х годов, забывая, что почву для этого кризиса подготовили десятилетия неэффективного управления коммунистами. Это вообще крайне важный аспект понимания политической реальности в любое время – в определенные годы, когда я был помоложе, была мода восторгаться всякими Швейцариями, Нидерландами и Норвегиями за то, что там рай на земле и людям чуть ли не бесплатно раздают деньги и работают три дня в неделю, и, естественно, из этого всего делалась выводы, что тамошние социал-демократические порядки это самая совершенная политическая система в мире и всем нужно ее наследовать. Но в реальности богатство этих стран это итог очень длительного исторического развития, когда они же в прошлом проводили радикально иную, правую и рыночную экономическую политику, что позволила им накопить деньги и репутацию, а теперь проводить как раз-таки неэффективную экономическую политику, направленную не на рост богатства страны, а на культивирование некой специфически понимаемой ими общественной добродетели. Украине пытаться следовать их политическим принципам было бы столь же абсурдно, что бедному человеку без наследства пытаться копировать высокие траты на рестораны у богатого товарища, у которого это самое наследство есть, чтобы «жить как богатые и быть богатым».

То же самое касается этих вещей – если уж так сильно делать акцент на поле руководителей государства, чего я делать не люблю и не хочу, но здесь все-таки сделаю, можно отвечать на разговоры о богатой Финляндии во главе с женщиной тем, что высокое национальное богатство было накоплено ее предшественниками-мужчинами, а сейчас наоборот, рост ВВП в социал-демократических странах Европы стал очень небольшим. Еще раз, это если делать акцент на поле, что я делать не люблю.

Но, на самом деле, как мне кажется, само наличие этого разговора вскрывает намного более глубокую и серьезную общественную проблему, чем просто вопрос пола руководителя государства. Сама по себе идея того, что мы усадим на пост руководителям женщину и она проявит на этом посту больше порядочности и добродетели, чем мужчина, не лишена своей рациональности, женщины действительно меньше склонны к преступлениям, не бросают своих детей и лучше учатся в школах и университетах, эти факты нельзя оспаривать и от них можно отталкиваться. Но вопрос здесь не сколько в женском поле, сколько в индивидуальной добродетели как таковой – здесь не важно, добродетельны ли женщины по природе или по воспитанию, но важно то, что леволибералы делают такой акцент на том, что они хотят видеть женщину во главе государства не потому, что им нравятся женщины как таковые, но потому, что они апеллируют к их личной добродетели, которая, бесспорно, является реальностью. Их заблуждение абсолютно сродни такой штуке из 18 века, как просвещённый абсолютизм, когда философам-просветителям казалось, что эффективное и гуманистичное построение государства будет возможно тогда, когда абсолютный монарх будет воспитан в добродетели и просвещении, и акцент делался именно на его индивидуальных качествах.

И увы, мои читатели, это то, что меня более всего расстраивает, когда я общаюсь с молодыми поколениями. Даже те из них, кто не репостит рилсов про то, что в Финляндии все хорошо, потому что там есть женщины-министры, массово разделяют абсолютно вредную идею того, что в политических системах все плохо потому, что они возглавляться не теми людьми. Все плохо у них потому, что у власти сидят противные мужчины-бумеры в костюмах, вот они все вороватые, они неэффективные, они полны предрассудков, а вот как усадим даже не женщин, а так, без привязки к полу, молодых, прогрессивненьких и образованных, вот тогда и заживем. Я делаю акцент на том, что феминизм и любовь к женщинам у леволибералов это штука очень неабсолютная, так как правые политики-женщины (Марин Ле Пен, Алис Вейдель, Джорджа Мелони) вызывают у них такую же ненависть, как и их коллеги-мужчины по правым партиям. Эта странная и ни на чем не основанная вера в хороших чиновничков, которые заменят собой плохих и приведут нас к счастью пугает больше всего, так как она по опыту той же Украины (где было целых две революции и еще парочка бесплодных попыток заменить плохих совковых чиновников на молодых и прогрессивненьких) она абсолютно не соотноситься с реальностью и является очень странной реинтерпретацией просвещённого абсолютизма из 18 века. Фенелон, воспитывавший наследника французского престола, Вольтер, дружа с Фридрихом Великим или Екатериной ведь не отрицал саму идею абсолютной монархии, скорее, им не нравилось то, что монархи темные, невежественные, а вот если их просветить и воспитать, то все будет замечательно, их нынешние последователи никак не хотят ставить под сомнение саму идею управления государством через огромные армии всепроникающей бюрократии, они просто верят в то, что надо перевоспитать бюрократов или заменить плохих бюрократов на хороших, а саму систему они хотят только расширять, чтобы было как в Европе, как в цивилизации. Следует ли мне говорить, что у постсоветского либерализма при этом всем едва ли есть будущее?

Скажу тяжелую истину, которую вам будет сложно принять – власть развращает сама по себе, по словам лорда Актона, абсолютная власть развращает абсолютно. Важна не индивидуальность, не добродетель, не женский пол, а сама система, само положение чиновника в отношении к обществу, роль государства в обществе. Чиновники вороватые, наглые, бюрократизированные не потому, что внезапно на всех постах совершенно случайно оказались плохие люди – но потому, что система сделала и перевоспитала их такими, конвертируя индивидуальную добродетель в коллективный порок. Я попробую даже сделать предсказание - если при существующей сейчас системе мы установим гинократию и отдадим все посты в государстве женщинам, то скорее всего, со временем, все эти чиновницы развратятся, система коррумпируется (скорость этого процесса будет зависеть от того, насколько богатым и свободным было общество на момент этой гипотетической реформы), а потом какой-то один процент из этих женщин обнаружит маниакальные наклонности и начнутся стирания городов кабами и строительства концлагерей, когда этот один процент окажется вверху. Женщины добродетельнее мужчин там, где система не развращает их, но во власти в ее современном и всепроникающем виде все их преимущества перед мужчинами быстро растают.

Я предлагаю бороться за другое, не за женскую власть, не за власть прогрессивных интеллектуалов, не за власть, прости господи, молодых, а за сокращение власти как таковой, за уменьшение роли государства в экономике и общественной жизни, за то, чтобы общество справлялось само. Люди, не наделенные не по праву властью над чужими жизнями и кошельками, не будут развращены, а самостоятельность общества без раздутого бюрократического контроля воспитает в нем наилучшие интеллектуальные и моральные качества.

Против нормисов

2024-05-03T18:36:50.840Z

Вокруг нас, мы очень часто слышим это слово, и само понятие «нормис» имеет огромное значение в современной интернет-культуре. Люди чуть ли не готовы выстраивать свою жизнь вокруг того, чтобы этим самым «нормисом» не быть. Когда-то. Я и сам активно употреблял этот термин, и он имел большое значение в моей голове.

Но теперь, я здесь постараюсь доказать, что не просто не страшно быть «нормисом», но и сам этот термин абсолютно бесполезен и не несет в себе никакого смысла. Для того, чтобы это понять, достаточно просто спросить своих друзей и знакомых, что они в этот термин вкладывают, или попробовать почитать ветки в твиттере, где это понятие обсуждается. Вы легко поймете одну вещь – никакого единого определения «нормиса» просто нет, каждый вкладывает в это понятие что-то свое, более того, люди могут говорить совершенно противоположные вещи. Для кого-то нормис – это женатый, консервативный и общительный человек, для кого-то это – серый и непримечательный офисный работник, который пьет пиво и смотрит сериалы, а в твиттере мне не раз доводилось слышать даже то, что яркие и творческие люди — это новые нормисы, просто сами себя они нормисами не считают. Легко понять, что никакого набора личных качеств, вкусов, привычек и ценностей, который бы все, ни или хотя бы большинство людей могли посчитать свойственным нормисам просто нет.

Объединяет это все только одно – люди почти всегда злятся на таких людей, и их не любят. Но об этом немного позже. Легко установить то, что общество в 21 веке стало очень сложным, и сейчас в среде одних людей вы будете типичным, «своим» человеком, и в вас не найдут ничего странного, а в среде других людей вы будете считаться странным и вас не примут – это естественно для современного мира, да и раньше во многом оно было так. Если у вас есть жена, дети, вы пьете пиво и отращиваете живот, ездите на рыбалку и смотрите сериалы – вы будете «нормисом» в среде таких же людей как вы, а в среде богемы вы будете ужасно чужим, неприятным для всех, там наоборот, у вас не должно быть семьи и детей, вы должны быть ярким, душевно-нестабильным, творческим, и если вы такой человек, то среди таких же людей вы будете смотреться совершенно нормальным и привычным.

Единственное, что объединяет все эти определения «нормиса» – это то, что люди их ненавидят, и все они пропитаны едкостью и неприязнью к этим людям. Но никакого смысла в самом понятии «нормиса» нет, это скорее просто некая попытка для каждого из нас собрать воедино те качества, что мы не любим в окружающих, и представить себе, как бы выглядел такой человек. Поэтому, мы и так не хотим быть «нормисами» - потому что изначально, мы создаем их образ в своей голове из того, что сами в окружающих не любим. Едко говорят о «противных нормисах, которые смотрят сериалы про ментов, живут в браке, рожают детей, пьют пиво и ходят на рыбалку» те, кого просто злит эта культура и кто часто видит таких людей вокруг себя, а плюются желчью в «новых нормисов, которые творческие и ходят к психологу» те, кому не нравится молодёжно-богемная культура, и который слишком часто видит таких людей вокруг себя.

Поэтому борьба с нормисами, попытка не жить как они, считать себя «не таким как все» — это пустая трата времени и борьба с бумажными тиграми. Просто потому, что сейчас давно уже нет такого «как все» - все зависит от того, каких люди вас окружают, и в конце-то концов, мы все властным выбирать себе окружение.

Разве что, возражу сам себе, что возможно, единственное определение, которое в данной ситуации имеет смысл, это определение нормисов просто как встроенных в общество людей с благополучной жизнью. Но и эти люди слишком и слишком разные, и ненавидеть их точно не за что, потому что можно быть благополучным по-всякому, да и в этом точно нет никакого греха.

Попытка быть «не как все», как, впрочем, и «не как все» — это инфантильное и несерьёзное видение мира для людей, у которых просто нет настоящих ценностей и стремлений. Живите так, как вы сами считаете правильным, женитесь, потому что вы считаете, что будете счастливы в браке, а не потому, что богема этот самый брак презирает, а консервативные люди уважают, смотрите те фильмы, читайте те книги, что вам нравятся и которые дают вам что-то, а не потому, что «это читают все», или потому, что это «артхаус», работайте на той работе, на которой вам работать приятно и которая вам приносит доход, а не на той, на которой работают «нормисы» или «не-нормисы». То, что вы в обществе кажетесь «нормальным», или наоборот – это просто не ценность, и это не должно определять ваше поведение. Простите за такой банальный текст, но увы, многие люди этого не понимают, и им важно это донести.

Против элитарности

2024-03-14T20:57:10.223Z

Не так давно в моей жизни наступили обстоятельства, которые заставили меня задуматься об элитарности, противопоставлении элитарной и массовой культуры и связанных с этими вещами проблемах. Поэтому, я хотел бы выразить свое мнение об этом всем. Как всегда, в разговоре на подобные темы, разумнее всего начать с определений, которые чаще всего уже с самого начала помогают нам придти к правильным выводам. Что такое элитарный культурный продукт, что такое массовый, и что вообще такое «элитарность», и зачем она нам нужна в контексте нашего времени?

Для меня все это просто - элитарная культура для своего восприятия требует какой-то особой образованности, погруженности в контекст, и, что наиболее важно, без всего этого ее ценность должна быть совершенно неочевидна. Культура же массовая понятна даже самым простым людям, без особого образования, и это определение, я думаю, тоже достаточно очевидно для всех читателей. Однако, стоит разобраться, почему это так, и каким же должен быть культурный продукт, чтобы принадлежать к массовой культуре? Где же этот критерий?

Я думаю, что ответ не так очевиден, как кажется, и он отнюдь не в простоте этого самого продукта, как хочется на первый взгляд думать. Этот ответ, кажущийся очевидным, столь же очевидно не работает, например, в изобразительном искусстве – чтобы ваши картины нравились «примитивным широким массам», нужно куда больше умения, чем для рисования тех, что могли бы впечатлить эстетов и завсегдатаев выставок современного искусства. Тот ответ, что кажется мне верным, очень укоренен в нашем времени, и, конечно, будет несправедлив, если бы мы говорили о любом другом историческом периоде прошлого. Я считаю, что массовая культура для простых людей стремится нравится, и, прежде всего, стремится соблюдать естественные для человека представления о своей привлекательность, скажем, материальное искусство, живопись, скульптура, архитектура, в некоторой степени музыка, что любят простые и приземленные люди, «конвенционально» красиво, а вот элитарное же наоборот, видит смысл своего существования в «странности», «уродливости», в бросании вызовов упомянутым выше «естественным представлениям», и, само собой, его элитарность состоит именно в том, то у человека от природы нет к такому влечения, и оно достигается путем большего или меньшего включения в некий социальный слой, называемый мною богемой.

Достаточно похожая история с тем искусством, что помимо внешнего вида, обладает смыслом – с литературой, кинематографом, элитарность достигается тоже за счет «причудливости», нарушения вкусов большинства, нарушения моральных смыслов. В наше время разрыв пролегает именно в этом – в том месте, где культурный продукт начинает видеть смыслом своего существования разрушение естественных представлений о ценностях. То есть, да, традиционное, конвенционально «хорошее» искусство может и быть порой недоступным для обывателя, но это можно сравнить с отношением между дифференцированием функции и арифметикой – да, зная второе в начальной школе, вы не сможете понимать первое, но математический анализ строится на принципах той же самой математики, что и сложение или вычитание, и вам не так сложно наверстать этот разрыв. Так же и здесь – принципы те же, просто уровень исполнение выше, и сократить разницу в свое разуме не так уж и сложно

Элитарное же искусство можно сравнить с совсем другой областью знания, для которой ваши математические познания не будут иметь значения, его понимания требует «встраивания» в богемную манеру мыслить и чувствовать, некой большей или меньшей социальной инициации.

И именно через это определение можно понять и всю трагедию современной культуры – любые образованные, талантливые люди тянутся к элитарному, так профессиональное сообщество крутится вокруг него, и «элитарщина» просто из раза в раз воспроизводит сама себя, но о вкусах простых и приземленных людей никто и не думает. Современности не хватает не очередных «непонятых» творческих личностей, но очень качественной, высокой, мастерски исполненной конвенциально-привлекательной культуры для простонародья, той, о которой мы все забыли. Красивых скульптур и картин, которые бы радовали глаз даже простым рабочим, красивых, украшенных симметричных домов с портками, которые впечатляли бы самого неотесанного человека, хорошо написанных книг с хорошей моралью, простой музыки, что была бы искусством. Именно по этой причине я не элитарист

О шовинистических идеологиях будущего

2023-08-31T22:12:41.234Z

Попомните мои слова - шовинизм вернется в мир не под видом веры в генетическое или историческое превосходство своей социальной группы над другими, как это было раньше, но под видом морального превосходства, под видом исступленной веры в то, что тяжелое прошлое делает социальную группу-жертву какой-либо исторической несправедливости святой, нравственно превосходящей другие социальные группы. И поверьте, такие взгляды будут намного, намного опаснее, так как ложь и яд в них будут аккуратно вмешаны в правду, а чувства, лежащие в их основе, будут иметь справедливое начало, более того, людей, что чисто на душевном уровне способны и расположены двинуться на своем моральном превосходстве жертвы намного больше, чем тех, кто способен и расположен двинуться на том, что его социальная группа великая и превосходит другие в своем величии. Я боюсь, что общий вектор развития современных идеологий приведет к тому, что мы еще увидим что-то гораздо худшее, чем наблюдали в различных формах коммунизма и фашизма в 20 веке, и тогда точно живые позавидуют мертвым. Но лекарство одно и то же - помнить, что цель не оправдывает средства и никакая политическая или культурная идеология не стоит насильственных или государственных методов ее распространения, и, разумеется, помнить о вреде любых коллективистских идеологий для общества. Тогда вы сами не попадетесь на крючок сентиментальных политических лжеучений, и всегда будете видеть, что на самом деле исповедуют окружающие

Что не так с современной архитектурой?

2023-07-28T10:04:22.446Z

Думаю, что даже обывателю и далекому от профессионального сообщества человеку известно, что мир архитектуры (и иного материального искусства, живописи, скульптуры, декоративно-прикладного искусства) прошел в 20 веке через беспрецедентные изменения, разделив всю материальную культуру на «до» и «после» - для простоты изложения и удобства я буду употреблять термины «традиционная архитектура» и «модернистская архитектура», хотя в строгом смысле не все, что я назову модернизмом, является таковым. В большинстве случаев, профессиональное сообщество относится к этим изменениям крайне благоговейно и считает их очень прогрессивными, однако, обыватели и по сей день (причем даже на Западе) воспринимают модернистскую архитектуру и иные произведения материальной культуры весьма и весьма туго, если воспринимает вообще. В этой статье я постараюсь обосновать, почему эти перемены, произошедшие в 20 веке, стали большим регрессом и принесли всему обществу много вреда, и покажу, почему нам стоит возвращаться к традиционному искусству, что обладает в современных условиях огромным потенциалом.

Я ни в коем случае не свожу традиционную архитектуру к античной или классической - у нее было очень много вариаций и проявлений на протяжении веков и в различных странах - античная архитектура, византийская, арабская, романская, готическая, ренессансная, классическая, барочная, эклектическая, сталинская, индийская, персидская, китайская - этот список возможно продолжать бесконечно, и здесь не столь важно, что эти стили были очень разными или что вариаций даже в рамках одного стиля было великое множество - важно то, что все они красивы, и по сей день широкие массы людей находят их привлекательными для себя. Именно на понятии «красоты» я бы и хотел остановится наиболее подробным образом.

Как правило, фундаментом философии модернистского искусства является мнение, что понятия красоты субъективно и невозможно рационально обосновать, почему люди найдут тот или иной объект материального или нематериального мира красивым - это приводит к тому, что единственным реальным движителем искусства, единственной возможности пробудить в народе какое-либо сопереживание становится стремление преодолевать сложившиеся стандарты красоты. Более того, «красивость» сброшена с корабля современности и почти никто из модернистов вообще не считает ее нужной. Однако, это мнение вовсе не является универсальным или постоянным на протяжении истории - и не является истинным. Красота - по словам ученых, сложившийся эволюционно-психологический конструкт, который в иных формах присутствует в головах даже бессловесных животных, и представления о красивых вещах и, соответственно, о произведениях искусства и архитектуры, на самом деле, достаточно постоянны в самых разных человеческих обществах. Для человека естественно стремление к симметрии, гармонии (что притягивает человека и в нематериальном искусстве, например, в музыке), пропорциональности и соразмерности, стремление к украшениям, стремление ко всему естественному и природному - именно поэтому по мере своего развития даже очень оторванные друг от друга цивилизации приходили к схожим произведениям искусства. Наиболее успешное и восторжествовавшее во всем мире европейское традиционное материальное искусство так же уходит корнями в глубины человеческой психики - даже рождаясь, каждый из нас видит пред собою симметричное лицо матери, сложившиеся тысячелетиями пропорции антаблемента восходят к пропорциям человеческого лица, растительные орнаменты кажутся красивыми для совокупного человеческого общества - потому же, почему люди без прямой на то необходимости разводят в своих жилищах растения. Даже строгая внешняя пропорциональность зданий в сочетании с множеством деталей, которые мы можем рассмотреть, напрягая взор подобна самому человеку - тело каждого из нас строго пропорционально и соразмерно, и исполнено деталями в чертах лица, взгляда, что вдыхают саму настоящую душу в нашу фигуру. Дале природные материалы, из которых возведены традиционные здания, делают их близкими душе каждого из нас, делают их словно вырастающими из природы, не чужими ей - именно поэтому людям кажутся такими романтичными и привлекательными руины античных языческих храмов или английских монастырей - традиционная архитектура даже разрушается красиво, словно возвращаясь обратно в природу. Точные и строгие пропорции, что вызревали и складывались долгие тысячелетия - не случайность и не плод косности древних людей - это итог передававшихся из поколения в поколение тончайших наблюдений за человеческой психикой и чувством красивого в людях, что и позволили европейской архитектуре вырасти из грубых и примитивных архаичных форм к самым высоким своим образцам.

Именно поэтому я настаиваю, что традиционная архитектура и материальное искусство не знают элитаризма и что вокруг них невозможен снобизм - да, по мере ее изучения вы начинаете понимать, почему одни здания красивы, а другие нет, видите, какие могут быть допущены ошибки и вообще, почему нам нравятся те или решения, узнаете историю стилей, долгий путь их эволюции на протяжении тысяч лет, их связь с культурой народов и их менталитетом - но это не возвышает хоть сколько-нибудь знающих людей над толпой обывателей - они тоже способны понимать это, просто на ином языке, на языке эмоций, а долг искусства - служить народу и его совокупным эмоциям. Именно поэтому традиционная архитектура народна по своей природе - потому что тысячи лет ее эволюции, ее разнообразие форм позволили ей тонко резонировать языком камея с чувствами самых широких народных масс.

Мнение о чистой субъективности красоты - заблуждение, поскольку представления общества о красивом очень даже способны поддаваться анализу и обоснованию, и эти представления, что кажутся для многих субъективными, очень постоянны в обществе, и разных людей в разные времена. Архитектура, как искусство, еще менее субъективно чем любое другое искусство, так как именно она наиболее влияет на общество - какой угодно человек может не читать книг, вовсе не слушать музыки или интересоваться живописью - но он неизбежно будет сталкиваться с архитектурой в своей жизни, и она будет влиять на него, даже если этот самый человек не будет этого осознавать - миллиарды людей живут среди зданий, они влияют на сознание миллиардов, а значит, долг архитектора - возводить здания и целые города для народа. Именно поэтому влияние на материальную культуру и прежде всего - архитектуру - наилучший способ пропаганды любых политических, философских или религиозных идей, ведь вы можете писать сколько угодно книг или статей, но их влияние на общественное сознание не будет таким высоким, как если бы все вокруг наполнялось идеями.

Я живу в малорелигиозном обществе, но проходя мимо действительно красивого храма даже многим атеистам хочется узнать, чьи статуи украшают здание, и чьи лики украшают стены, я не застал коммунистических времен, но даже ребенком проходя мимо величественных зданий, украшенных звездами, серпами и молотами, просто по-человечески хочется разобраться, кто и зачем строил эти прекрасные здания - и даже я, теперь будучи антикоммунистом, с огромным удовольствием засматриваюсь на них. Именно поэтому я, будучи нерелигиозным человеком, так обожаю литургию - десятки и сотни поколений, горя верой, творили ее величественную красоту как синтез всех искусств, что прославляли величие Творца, и в современном мире она осталась одним из последних видов искусства, свободных от модернизма и деэстетизации - даже в католичестве Второй Ватиканский собор сделал мессу некрасивой и примитивной, и лишь немногие служат ее так же прекрасно, как раньше. Веками красота рассматривалась как проявление божественного в материальном мире, как то, что преображает окружающую нас реальность - даже коммунистическая идеология, что в начале своего существования многим напоминала религию, вдохновляла людей на настоящие шедевры архитектуры и искусства.

Почему же в 20 веке произошел настолько радикальный разрыв общества с красотой - сначала, после первой мировой войны, в архитектуре, потом, после культурной революции 1960-х - в одежде и быту? На это есть несколько связанных между собою причин - первую я вижу в том, что в 19 веке и позднее в обществе творческая интеллигенция выкристаллизовалась в социальную группу, которую я предпочитаю называть богемой - конечно, подобные люди были всегда, однако, до нашего времени они никогда не имели такого сильного самосознания, и, главное, не имели столь мощного влияния на общество и не имели столь всеобъемлющего контроля над искусством.

Вторая причина связана с первой - идеологией богемы есть декадентство, часто сочетающееся с иррационализмом и нигилизмом, что радикально меняет мировосприятие носителя данных идей в целом и восприятие красивого в частности. Такое восприятие реальности сначала провозгласило понятие красивого как минимум очень субъективным, что сделало ее утверждение в материальном искусстве и архитектуре попросту неинтересным и ненужным для это самой богемы, а затем красота вовсе была отвергнута как «детство человечества» (эссе «Орнамент как преступление»), и, ближе к настоящему времени, искусство стало фокусироваться на подчеркнутой «некрасивости», на деконструкции красивого и представлений о красоте в головах людей. К тому же, современное искусство и архитектура очень элитарны по своей сути, социальное сознание творческих людей отличается большой надменностью, все более и более отходящее от традиционных представлений о красоте искусство объявлено достоянием некой узкой, высокообразованной прослойки людей, а недоумевающие массы людей провозглашаются необразованными, косными, приземленными. Конечно, помимо идеологических причин, для огромного регресса архитектуры как искусства (не путать со строительством как инженерной дисциплиной), были и более объективные причины, что сами по себе едва ли были причинами этих процессов, но стали катализаторами - интенсивные темпы урбанизации потребовали резкого удешевления и массовизации строительства. однако, на теме экономических вопросов предмета настоящего исследования я остановлюсь позже, здесь лишь отмечу, что красивая архитектура не обязана быть дорогой и роскошной, более того, она исторически никогда и не была такой массово, и изменения жизненного уклада людей лишь наложились на идеологический кризис - в конце концов, аналогичные декадентские процессы произошли и в живописи, и в скульптуре - хотя производство картин не является важной статьей экономики и не требует огромных финансовых затрат.

Процесс модернистского регресса архитектуры затянулся на десятилетия, с 1920-х по 1960-ые на Западе, и смог за это время вытеснить из мейнстрима всю традиционную архитектуру, в СССР ситуация была несколько иной - первое время своего существования эти процессы коснулись и советской архитектуры, однако, по мере погружения всей страны в сталинизм советские здания вновь становились красивыми. Первые попытки так называемого «пролетарского классицизма» в 1930-ые были не очень удачными, но после войны сталинская архитектура достигла своего расцвета - наверное, она - лучший период в архитектуре всего постсоветского пространства, в который были возведены красивейшие высотные здания, станции метро, целые новые города, выставочные комплексы. Однако, идеология искусства изменилась и в советском обществе, и с середины 1950-х процесс деэстетизации архитектуры прошел и в СССР

Последствия десятилетий насаждения по всему миру уродливой архитектуры самые плачевные - архитектура потянула за собой много других сфер жизни, сделав всю жизнь людей словно намеренно некрасивой (одежда, мебель, автомобили), есть наблюдения, что указывают на корреляцию между психологическим здоровьем жителей городов в зависимости от степени традиционности застройки, а главное, теперь города застраиваются мертвыми и уродливыми сооружениями, которые в лучшем случае мало чем отличаются от пресловутых панелек (которым я отдаю должное, они ведь не претендовали на то, чтобы называться действительно искусством), а в худшем их намеренное уродство и негармоничность невыносимо давят на любого прохожего.

В конце 20 века на волне постмодернизма вроде бы и возникали попытки строить красивые здания на западе, а в постсоветском мире новое рождение традиционной архитектуры воспринималось народом как знак преодоления советской власти - но сам подход, по которому традиционная архитектура сводится к наличию на фасаде колонн и карнизов слишком ошибочен - без профессионализма, без знания пропорций и языка настоящей архитектуры не получалось ничего, кроме уродливой лужковщины и поделок с пенопластовыми непропорциональными пилястрами. В каком-то смысле слова, подобные работы принесли настоящим архитекторам больше вреда, чем модернизм, ведь они укоренили в головах многих заблуждение о том, что строительство красивых зданий осталось в прошлом, а в наше время нет никакого места не-модернистской архитектуре, а у обывателей они стали ассоциироваться с миром коррупции и бандитизма.

Однако, я нешуточно верю, что возрождение архитектуры и материальной культуры возможно. Более того, человечество уже проходило гораздо худший опыт - долгие века после падения Западной Римской империи вся античная архитектура была низведена до мазанок, где обломки мрамора с резьбой использовались в качестве перемычек над окнами - однако, ничто не помешало через тысячу лет произойти Реннесансу. Так же и сейчас, есть огромный оптимизм в том, что мы в намного более простом положении, перед глазами тысячи примеров настоящей традиционной архитектуры, в интернете оцифрованы книги и чертежи с 16 века до современности - и это дает надежду на то, что Темные Века архитектуры и искусства будут наконец преодолены, и тогда даже я не смогу представить, какие чудеса могут быть сотворены с современными технологиями и верными представлениями о эстетике. А сейчас, под конец своей статьи, я попытаюсь ответить на распространенные контраргументы, что я слышал множество раз, когда общался с разными людьми на эту тему.

1. Неразумно оставаться в прошлом, мир меняется, и мы должны быть современными людьми, почитая современную архитектуру и искусство.
Ответ: сам по себе культ прогресса и убеждение о том, что общество со временем движется вперед не просто иррационально и не подкреплено ничем, но и очень легко опровергается большим количеством исторических фактов, которые уже приводились выше. Регрессы случаются - и иногда их последствия бывают тяжелыми для общества, и именно такой регресс произошел в мире архитектуры и материального искусства в 20 веке. Мы должны рассматривать общественные явления, к которым относится и искусство с точки зрения их влияния на общество, не беря во внимание, когда они имели место быть. Если коротко - фразы по образцу «мир меняется - и это нормально» абсолютно пусты и не являются вообще никаким аргументом, так как перемены могут быть и к лучшему, и к худшему. Разумеется, не вся современная архитектура модернистская, но будем честными - лишь очень небольшой процент зданий, возведенных в 21 веке можно назвать по-настоящему красивыми, поэтому да, если мы хотим вернуться к той архитектуре, что действительно является настоящим искусством, нам нужно ориентироваться (в основном) на образцы до 1920-х годов, в нашей стране мы можем ориентироваться на сталинскую архитектуру 1940-1950-х годов. Увы, сейчас нет иного пути

2. Все предъявленное - не более, чем твои личные вкусы, которые ничем не лучше доминирующего модернизма
Ответ: Выше я привел доказательства того, что представления людей о красоте вполне поддаются описанию и обоснованию, и что они достаточно постоянны, и также я обосновал то, почему классическая архитектура красива и нравится широким массам людей и почему стремление людей к ней определяется глубинными свойствами человеческой психики, Мои главные претензии к модернизму в том, что он начисто игнорирует стремления широких масс народа к красоте и провозглашает ее ненужной, хотя она нужна большинству людей - мнение обывателя считается примитивным и неважным. Подтверждается это и уже приведенными выше соцопросами, где даже в США люди предпочитают классические здания модернистским, и простым жизненным наблюдением - когда люди вырываются из низов и приобретают большие финансовые ресурсы, очень мало кто из них строит для себя модернистские или деконструктивистские особняки - они стремятся к красивой и традиционной архитектуре, но увы, непрофессионализм архитекторов и пенопластовые пилястры почти всегда делают эти стремления тщетными. Хуже всего то, что десятилетия подавляющего доминирования модернистов в мире архитектуры привели к тому, что большинство людей даже не представляет, что возможно строить иначе

Ответ: На этот вопрос можно дать двоякий ответ. Первый из них говорит, что слепой культ новизны и убеждение, что смысл любого творчества - в производстве чего-то радикально-нового - лишь плод современности, в предыдущие эпохи к этим вещам относились иначе, причем даже в иных видах искусства - в 18 веке считалось даже неприличным отходить в пьесах или поэмах от строгих классических канонов. В этом и заключается огромная польза знания истории - оно позволяет нам куда шире смотреть на вещи и не быть зашоренным в сознании того времени, в котором мы живем - просто зная, насколько разным может быть общественное сознание и ценности, вы неизбежно куда более философски смотрите на ценности нашего времени. Новизна не является самоценностью для искусства, подлинно прекрасная материальная культура может не меняться веками и замечательно служить обществу. В каком-то смысле слова похожая ситуация с кинематографом (кстати, хотелось бы отметить, что настоящее кино сейчас есть и оно производится в нормальных количествах, это искусство не мертво, как архитектура) - многие киноманы презрительно относятся к банальным фильмам с простыми сюжетами, однако, секрет их популярности в том, что банальные сюжеты потому и банальны, что они работают. Да, одни и те же сюжетные приемы, обоснованные еще Аристотелем, мы видим в поэмах Гомера и в «Звездных войнах» или «Властелине колец», да, эти приемы (такие как, для самого простого примера, спасение героев в последний момент) не меняются веками, но они не меняются только потому, что из раза в раз оправдывают свое существование. Абсолютно та же логика применима к миру материальной культуры, более того, неприятной истиной может быть то, что лишь единицы гениев, что могут рождаться крайне редко, способны действительно менять сложившуюся традицию искусства к лучшему - большинство же творческих людей скорее и в полной мере нашли бы себя в следовании уже устоявшейся традиции. В этом плане фундаментально ошибочен современный подход к воспитанию работников творческих сфер экономики - он воспитывает сотни и тысячи «творческих личностей», что верят, что они призваны радикально изменить мир своим творчеством, хотя общество скорее нуждается в скромных ремесленниках. Однако, второй аргумент даже более существенный. А откуда мнение, что традиционное искусство не менялось? Оно очень менялось, античные, готические и барочные произведения крайне отличались друг от друга, и даже в 20 веке в СССР рождались новые стили - к примеру, сталинский ампир с национальными орнаментами - просто процесс эволюции архитектуры как искусства был прерван в 20 веке, и он может возобновится, если новый ренессанс, о котором я упоминал выше, произойдет. Уж модернистское искусство куда и куда более скудно и однообразно, чем традиционное

4. Традиционная архитектура дорогая
Ответ: Опять-таки, у этого вопроса много аспектов, и ответ будет трояким. Первое - мнение о том, что уродливая модернистская архитектура всегда дешевле красивой традиционной- ложное, это подкрепляется нижеприведенными фактами. В реальной экономике все бывает несколько сложнее и неочевиднее.

Второе - технологии развиваются, и то, что раньше было невозможным, или очень дорогим сейчас вполне себе может быть построено - причем под этим я имею ввиду не только чисто технические аспекты, такие как строительство многоэтажных зданий, что было невозможным сто или двести лет назад - даже очень распространенная апелляция модернистов к дороговизне декорирования зданий здесь имеет несколько иное измерение. Во-первых, современное общество является наиболее богатым за всю историю, и фактом является то, что большая часть шедевров архитектуры была построена в намного более бедном обществе. Тут можно возразить, что общество в предыдущие столетия было намного более иерархическим и ресурсы в нем в гораздо большей степени концентрировались в руках элиты - однако это соображение мы рассмотрим в следующем пункте. Здесь важно другое - современные технологии могут неочевидно расширять возможности в области производства декоративных элементов - особенно впечатляют станки с ЧПУ, что интенсивно развиваются в наше время. Подобные технологии позволяют вырезать скульптуры и орнаменты по камню без непосредственной работы человека - и такие технологии могли бы развиваться еще интенсивнее, если такой запрос в обществе будет сформирован в полной мере.

И третий аспект проблемы - здания особенно пышной и роскошной наружности были и в прошлом малочисленными, и каждый архитектурный стиль имел и свои наивысшие, наиболее монументальные и роскошные образцы, и имел образцы простые и приземленные, но не менее красивые. Красивая архитектура вовсе не обязаны быть пышной, роскошной и величественной - существуют прекрасные памятники традиционной архитектуры даже без декора, и их скромная и простая красота особенно сильно раскрывается в целых ансамблях - если мы внимательно проанализируем панораму европейских «пряничных» городов, то легко придем к выводу, что большая часть зданий очень просты и их украшения очень скромны. Традиционная архитектура очень, очень разная в своих проявлениях, и в современном мире, как и в предыдущие века, лишь некоторый процент зданий может быть роскошным и величественным - а их фон может и должен быть скромнее.

5. Традиционная архитектура - памятник неравенству
Ответ: Это тот случай когда это утверждение можно назвать в некоторой степени правдивым. Хоть язык традиционного искусства народен по своей природе и интуитивно понятен людям, его смыслы часто бывали далекими от народа. Во многом, без достаточной образованности в области античной языческой мифологии, недоступной тогдашнему народу, невозможно понять, чьи скульптуры украшают дворцы или парки или кто изображен на фресках - более того, сама концепция дворцовой роскоши прославляла иерархичность государства и коррупцию церкви. Да, еще раз повторю, язык традиционной архитектуры народен, но ее смыслы часто бывали непонятны необразованным людям. К этому вопросу мы можем подойти трояко. Во-первых, как уже выше отмечалось, развитие технологий удешевляет производство чего угодно, и то, что вчера было роскошью, сегодня может стать обыденностью. Когда-то каменные дома были роскошью - но сегодня почти все население нашей страны живет отнюдь не в мазанках, еще буквально сто лет назад унитазы были роскошью, но теперь все больший и больший процент населения владеет ними даже в странах третьего мира - но никому и в голову не придет отказываться от них потому, что ранее они были предметом роскоши. Во-вторых, вышеописанный род материального искусства вовсе не представляет собой все традиционное искусство - к примеру, смыслы церковного искусства были куда и куда более понятными для широких масс населения, более, процесс возведения церквей и соборов длился веками и затрагивал собой широкие слои населения целых регионов, величественные средневековые соборы и аббатства притягивали к себе тысячи паломников, что, приходя на литургию или мессу, не чувствовали себя чужими в окружении скульптур святых и икон, ведь религия пронизывала все сферы общественной жизни. Да, уровень богословской подкованности людей часто бывал невысок - но главное то, что церковное искусство восхищало народ, возвышало его душу и вдохновляло на молитву, и точно не было чужим. И третье соображение - история знает массу примеров, когда традиционная архитектура и традиционное искусство имело подчеркнуто революционные и иногда даже леворадикальные смыслы - очень много подобного было произведено в революционной Франции, на заре существования США, а сталинский СССР оставил за собой сотни классических скульптур рабочих и крестьян, домов культуры с портиками и мозаик с трудящимися - едва ли кто-то упрекнет все вышеописанное в пропаганде элитаризма (хотя не все видят в нем зло). Итого, мы можем сделать вывод о том, что традиционное искусство - это прежде всего про его язык, а смыслы, вложенные в него, могут быть очень и очень разными, и упомянутый язык может восприниматься по-разному.

6. Строить сейчас здания так, как это делалось до 20 века, значит обманывать народ, создавая иллюзии древности здания, которое построено из современных материалов, псевдоисторическая архитектура - фальшивка
Ответ: этот аргумент очень распространен в профессиональном сообществе, к нему часто прилагаются ссылки на Венецианскую хартию, которая, словно собор епископов, анафематствует современную «историческую архитектуру» и особенно строго осуждает строительство в подобных стилях в исторической застройке. Обычно, основным аргументом столь строгого подхода является, во-первых, мнение о том, что строительство зданий в не-модернистском стиле является обманом народа, попыткой искусственно придать «древний» вид современным зданиям, а во-вторых - на убеждении о важности четкого различения эпох в городской застройке, которая, таким образом, отражает историческое развитие города. Прежде всего, хотелось бы вставить ремарку о том, что декларируемая модернистами «свобода самовыражения» удивительно странно сочетается здесь с такой строгостью к альтернативным подходам. В этом плане модернизм сам удивительно зашорен и ограничен - если традиционная архитектура без стеснения пользовалась всеми благами предыдущих эпох, в то же время, не забывая о прошлом, развиваясь из века в век, то модернизм отменяет всю архитектуру за исключением 20-21 века, провозглашая «фальшивкой» любую попытку попробовать создавать что-то в других стилях - ужели это стоит называть свободой, но не зашоренностью? Фундаментальная догма модернизма - если вчера не важно для сегодня имеет и вывод - сегодня неважно для завтра, и это хорошо накладывается на уже рассеявшуюся иллюзию конца истории. Но ключевой момент здесь в другом - декларируя свое почтение к памятникам истории и мотивируя этим свое решительное отторжение любых «фальсификаций», модернисты забывают о том, что многое из того, что они сами признают памятником истории, является фальшивкой с точки зрения их догматики. Да, как уже выше было сказано, традиционная архитектура очень даже менялась из века в век - но помимо своей эволюции, она бывала очень разнообразной даже в одном времени, и не забывала о уже сложившихся стилях - многие архитектурные элементы не менялись или почти не менялись тысячелетиями, а отдельные стили представляли собой подчеркнутое «возрождение» забытых стилей ушедших эпох - реннесанс и классицизм возрождали античность, египтизирующий стиль возрождал древнеегипетскую архитектуре, а неоготика, неороманика 19 века возрождала средневековую архитектуру - повторюсь, получается, что значительную часть архитектурного наследия, почитаемого модернистами, тоже стоило бы объявить «фальшивкой»? Я уже даже молчу, что подчеркнуто модернистские здания в исторических районах с позиции самой простой и обывательской логики нарушают их целостность, а современный мир знает примеры, когда красивые исторические здания портились уродливыми модернистскими надстройками, которые наверняка так почитаются в профессиональном сообществе за то, что их современность не вызывает ни у кого никаких сомнений. В качестве объективно хорошего примера могу привести сталинские здания 1940-1950-х годов, что строились в городах, что уже имели сложившуюся историческую застройку - во Львове, Одессе, Санкт-Петербурге - они очень органично и красиво вписывались в среду и очень умело копировали многие узнаваемые стилистические приемы, характерные именно для этих городов. В заключении, можно еще отметить, что немалую роль в подкреплении этого заблуждения сыграла уже упомянутая выше современная псевдоклассическая и псевдобарочная архитектура, качество которой непомерно низко и которая укореняет в головах обывателей заблуждение, что вся современная классическая архитектура уродлива.

Ответ: сам по себе такой аргумент, тоже очень часто приводимый, несколько лишен логики, но он легко опровергается несколькими простыми доводами. Во-первых, модернизм существует уже очень давно - первым модернистским зданиям больше ста лет, и справедливое мнение о них уже было изложено в вышеприведенной статье. В то же время, существует масса много более молодых традиционных зданий, даже в новых стилях, что много моложе - уже многократно упоминаемая мною сталинская архитектура. А во-вторых, много более важное соображение - модернистская архитектура не умеет стареть. Выше мы уже рассказали, почему настоящая архитектура даже в руинах притягивает к себе людей - а каков модернизм, когда здание разрушается или оно неухоженно? Нет, современная архитектура не способна производить после себя романтических руин - лишь отталкивающие «заброшки», более того, на нашем родном постсоветском пространстве мы можем видеть, насколько непомерно уродливыми становятся советские модернистские здания, простояв без ухода буквально пятьдесят лет, когда настоящая архитектура может стоять полуразрушенной тысячелетиями и быть прекрасной. И я уверяю вас - если не вкладывать огромные ресурсы в уход за зданиями, то все современные памятники деконструктивизма в будущем станут даже хуже уродливого совковенькового модернизма 1960-1980 годов.

И так, изложив и обосновав причины кризиса архитектуры в 20-21 веках и попытавшись дать контраргументы на распространенные возражения, резюмируем наши выводы:
1. Архитектура и материальное искусство обладают наибольшим потенциалом для влияния на общество
2. Существовавшие на протяжении тысячелетий понятия о красоте были не чьей-то прихотью или просто традицией, а явлением, корни которого шли в глубочайшее знание человеческой психики, и каждая пропорция, каждый стандарт орнамента складывались на основе тысяч лет наблюдений и совершенствований
3. В 20-21 веках засилье модернизма полностью вытравило красоту из архитектуры и материальной культуры, что лишило людей простой радости чувства красоты в городах и вокруг себя. Архитектура перестала быть искусством, кроме нескольких исключений в истории 20 века (сталинский стиль 1940-1950-х в СССР)
4. Мир искусства сейчас принадлежит богеме, что обладает своими специфическими ценностями, оторванными от народа. Сам язык современной архитектуры ненароден, чужд и непонятен людям, однако профессиональное сообщество не считает нужным создавать красивые, понятные для людей произведения архитектуры как искусства
5. В современном мире бывают попытки создавать красивую архитектуру, но в большинстве случаев они проваливаются из-за необразованности архитекторов и их незнания языка классической архитектуры. Современное архитектурное образование воспроизводит лишь модернистские кадры, которым очень сложно создавать красивую архитектуру.
6. Традиционная архитектура способна нести самые разные мировоззренческие смыслы в современном мире - все зависит от того, кто пользуется этим инструментом. Она может возвеличивать в камне религию или государство, а может возвеличивать рабочих и крестьян или корпорации - в зависимости от политического климата в обществе
7. Новый Ренессанс и деоккупация мира искусства и архитектуры от засилья модернисткой богемы станет новой вехой в развитии искусства, вновь поставив его на службу людям, а не узкой прослойке декадентов

А в завершение, я просто представлю вам примеры настоящей современной архитектуры, построенной в 21 веке

Що не так із сучасною архітектурою?

2023-07-28T09:42:12.946Z

Думаю, що навіть пересічній людині, далекій від професійної спільноти, відомо, що світ архітектури (та іншого матеріального мистецтва, живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва) пройшов у 20 столітті через безпрецедентні зміни, розділивши всю матеріальну культуру на «до» та «після» - заради простоти викладу та зручності я вживатиму терміни «традиційна архітектура» і «модерністська архітектура», хоча в строгому сенсі не все, що я назву модернізмом, є таким. У більшості випадків, професійна спільнота ставиться до цих змін вкрай благоговійно і вважає їх дуже прогресивними, проте, пересічні громадяни й донині (причому навіть на заході) сприймають модерністську архітектуру та інші твори матеріальної культури вельми туго, якщо сприймає взагалі. У цій статті я постараюся довести, чому ці зміни, що відбулися в 20 столітті, стали великим регресом і завдали всьому суспільству багато шкоди, і покажу, чому нам варто повертатися до традиційного мистецтва, що має в сучасних умовах величезний потенціал.

Я в жодному разі не зводжу традиційну архітектуру до античної чи класичної - у неї було дуже багато варіацій та проявів протягом століть і в різних країнах - антична архітектура, візантійська, арабська, романська, готична, ренесансна, класична, барочна, еклектична, сталінська , індійська, перська, китайська - цей список можливо продовжувати нескінченно, і тут не так важливо, що ці стилі були дуже різними або що варіацій навіть в рамках одного стилю було безліч - важливо те, що всі вони красиві, і досі широкі маси людей знаходять їх привабливими собі. Саме на понятті «краси» я б і хотів зупинитися докладніше.

Як правило, фундаментом філософії модерністського мистецтва є думка, що поняття краси суб'єктивне і неможливо раціонально обґрунтувати, чому люди вважатимуть той чи інший об'єкт матеріального чи нематеріального світу красивим – це призводить до того, що єдиним реальним рушієм мистецтва, єдиною можливістю пробудити в народі хоча б якесь співчуття стає прагнення долати стандарти краси, що вже склалися. Більше того, «красивість» скинута з корабля сучасності і майже ніхто з модерністів взагалі не вважає її потрібною. Однак, ця думка зовсім не є універсальною або постійною протягом історії - і не є істинною. Краса - за словами вчених, сформований еволюційно-психологічний конструкт, який в інших формах присутня в головах навіть бессловесних тварин, і уявлення про красиві речі і, відповідно, про витвори мистецтва та архітектури, насправді досить постійні в різних людських суспільствах. Для людини є природнім прагнення до симетрії, гармонії (що притягує людину і в нематеріальному мистецтві, наприклад, у музиці), пропорційності, прагнення до прикрас, прагнення до всього природного - саме тому в міру свого розвитку навіть дуже відірвані один від одного цивілізації приходили до подібних творів мистецтва. Найбільш успішне європейське традиційне матеріальне мистецтво, що завоювало світ, так само сягає корінням у глибини людської психіки - навіть народжуючись, кожен з нас бачить перед собою симетричне обличчя матері, пропорції антаблемента, що склалися тисячоліттями, сягають пропорцій людського обличчя, рослинні орнаменти здаються красивими для суспільства загалом - тому ж, чому люди без прямої на те необхідності розводять у своїх оселях рослини. Навіть строга зовнішня пропорційність будівель у поєднанні з безліччю деталей, які ми можемо розглянути, напружуючи погляд подібна до самої людини - тіло кожного з нас суворо пропорційне, наповнене деталями у рисах обличчя, погляду, що загалом вдихають справжнісіньку душу в нашу фігуру. Навіть природні матеріали, з яких зведені традиційні будівлі, роблять їх близькими до душі кожного з нас, немовби вони виростають з природи, не будучі чужими їй - саме тому людям здаються такими романтичними і привабливими руїни античних язичницьких храмів або англійських монастирів - традиційна архітектура навіть руйнується красиво, ніби повертаючись назад до природи. Точні і суворі пропорції, що визрівали і складалися довгі тисячоліття - не випадковість і не плід консервативності стародавніх людей - це результат найтонших спостережень за людською психікою і почуттям красивого в людях, передавалися з покоління в покоління і дозволили європейській архітектурі вирости з грубих і примітивних форм до найвищих своїх зразків.

Саме тому я наполягаю, що традиційна архітектура і матеріальне мистецтво не знають елітаризму і що навколо них неможливий снобізм - так, по мірі її вивчення ви починаєте розуміти, чому одні будівлі красиві, а інші ні, бачите, які можуть бути допущені помилки і взагалі, чому нам подобаються ті чи рішення, дізнаєтеся історію стилів, довгий шлях їхньої еволюції протягом тисячоліть, їхній зв'язок з культурою народів та їхнім менталітетом - але це не підносить хоч скільки-небудь знаючих людей над натовпом - пересічні, прості люди теж здатні розуміти це, просто іншою мовою, мовою емоцій, а обов'язок мистецтва - служити народу та його сукупним емоціям. Саме тому традиційна архітектура народна за своєю природою – тому що тисячі років її еволюції, її різноманітність форм дозволили їй тонко резонувати мовою каменя з почуттями найширших народних мас.

Думка про чисту суб'єктивність краси - хибна, оскільки уявлення суспільства про прекрасне навіть дуже здатні піддаватися аналізу та обґрунтуванню, і ці уявлення, що здаються для багатьох суб'єктивними, дуже постійні в суспільстві, в різних людей у різні часи. Архітектура, як мистецтво, ще менш суб'єктивно ніж будь-яке інше мистецтво, оскільки саме вона найбільше впливає на суспільство - будь-яка людина може не читати книг, зовсім не слухати музики або цікавитися живописом - але вона неминуче стикатиметься з архітектурою у своєму житті, і вона впливатиме на нього, навіть якщо ця сама людина не буде цього усвідомлювати – мільярди людей живуть серед будівель, вони впливають на свідомість мільярдів, а отже, обов'язок архітектора – зводити будівлі та цілі міста для народу. Саме тому вплив на матеріальну культуру і насамперед - архітектуру - найкращий спосіб пропаганди будь-яких політичних, філософських чи релігійних ідей, адже ви можете писати скільки завгодно книг чи статей, але їх вплив на суспільну свідомість не буде таким високим, якби все довкола наповнювалося ідеями.

Я живу в малорелігійному суспільстві, але проходячи повз дійсно красивий храм навіть багатьом атеїстам хочеться дізнатися, чиї статуї прикрашають будівлю, чиї лики прикрашають стіни, я не застав комуністичних часів, але навіть дитиною проходячи повз величні будівлі, прикрашені зірками просто по-людськи хочеться розібратися, хто і навіщо будував ці прекрасні будинки - і навіть я тепер, будучи антикомуністом, з величезним задоволенням задивляюся на них. Саме тому я, будучи нерелігійною людиною, так обожнюю літургію – десятки та сотні поколінь, горя вірою, творили її величну красу як синтез усіх мистецтв, що прославляли велич Творця, і в сучасному світі вона залишилася одним із останніх видів мистецтва, вільних від модернізму та деестетизації - навіть у католицтві Другий Ватиканський собор зробив месу некрасивою і примітивною, і лише деякі служать її так само чудово, як раніше. Століттями краса розглядалася як прояв божественного в матеріальному світі, як те, що перетворює навколишню реальність - навіть комуністична ідеологія, що на початку свого існування багатьом нагадувала релігію, надихала людей на справжні шедеври архітектури та мистецтва.

Чому ж у 20 столітті стався настільки радикальний розрив суспільства з красою – спочатку, після першої світової війни, в архітектурі, потім, після культурної революції 1960-х – в одязі та побуті? На це є кілька пов'язаних між собою причин - першу я бачу в тому, що в 19 столітті і пізніше в суспільстві творча інтелігенція викристалізувалася в соціальну групу, яку я вважаю за краще називати богемою - звичайно, подібні люди були завжди, проте до нашого часу вони ніколи не мали такої сильної самосвідомості, і, головне, не мали такого потужного впливу на суспільство і не мали такого всеосяжного контролю над мистецтвом.

Друга причина пов'язана з першою - ідеологією богеми є декадентство, що часто поєднується з ірраціоналізмом і нігілізмом, що радикально змінює світосприйняття носія даних ідей загалом та сприйняття красивого зокрема. Таке сприйняття реальності спочатку проголосило поняття прекрасного як мінімум дуже суб'єктивним, що зробило його утвердження в матеріальному мистецтві та архітектурі просто нецікавим і непотрібним для цього самої богеми, а потім краса зовсім була відкинута як «дитинство людства» (есе «Орнамент як злочин»), і, ближче до теперішнього часу, мистецтво почало фокусуватися на підкресленій «некрасивості», на деконструкції прекрасного та уявлень про красу в головах людей. До того ж, сучасне мистецтво та архітектура дуже елітарні за своєю суттю, соціальна свідомість творчих людей відрізняється великою гординею, мистецтво, що все більше і більше відходить від традиційних уявлень про красу, оголошено надбанням якогось вузького, високоосвіченого прошарку людей, а обурені маси людей проголошуються неосвіченими та "непрогресивними". Звичайно, крім ідеологічних причин, для величезного регресу архітектури як мистецтва (не плутати з будівництвом як інженерною дисципліною), були й більш об'єктивні причини, що самі по собі навряд чи були причинами цих процесів, але стали каталізаторами - інтенсивні темпи урбанізації зажадали різкого здешевлення та масовізації будівництва. однак, на темі економічних питань предмета даного дослідження я зупинюся пізніше, тут лише зазначу, що красива архітектура не повинна бути дорогою та розкішною, більше того, вона історично ніколи і не була такою масово, і зміни життєвого устрою людей лише наклалися на ідеологічну кризу. Зрештою, аналогічні декадентські процеси відбулися і в живописі, і в скульптурі - хоча виробництво картин не є важливою статтею економіки і не потребує величезних фінансових витрат.

процес модерністського регресу архітектури затягнувся на десятиліття, з 1920-х по 1960-ті на заході, і зміг за цей час витіснити з мейнстриму всю традиційну архітектуру, в СРСР ситуація була дещо іншою - перший час свого існування ці процеси торкнулися і радянської архітектури, проте по мірі занурення всієї країни в сталінізм радянські будівлі знову ставали красивими. перші спроби так званого «пролетарського класицизму» у 1930-ті були не дуже вдалими, але після війни сталінська архітектура досягла свого розквіту – напевно, вона – найкращий період в архітектурі всього пострадянського простору, в який були зведені найкрасивіші висотні будинки, станції метро, цілі нові міста, виставкові комплекси. Однак ідеологія мистецтва змінилася і в радянському суспільстві, і з середини 1950-х процес деестетизації архітектури пройшов і в СРСР.

Наслідки десятиліть насадження по всьому світу потворної архітектури найгірші - архітектура потягла за собою багато інших сфер життя, зробивши все життя людей ніби навмисно некрасивим (одяг, меблі, автомобілі), є спостереження, що вказують на кореляцію між психологічним здоров'ям мешканців міст залежно від ступеня традиційності забудови, а головне, тепер міста забудовуються мертвими і потворними спорудами, які в кращому разі мало чим відрізняються від горезвісних панелек (яким я віддаю належне, адже вони не претендували на те, щоб називатися дійсно мистецтвом), а в гіршому їх навмисна потворність і негармонійність нестерпно тиснуть на будь-якого перехожого.

Наприкінці 20 століття на хвилі постмодернізму начебто й виникали спроби будувати красиві будинки на заході, а в пострадянському світі нове народження традиційної архітектури сприймалося народом як знак подолання радянської влади - але сам підхід, яким традиційна архітектура зводиться до наявності на фасаді колон і карнизів надто помилковий - без професіоналізму, без знання пропорцій та мови справжньої архітектури не виходило нічого, крім потворної лужковщини та виробів із пінопластовими непропорційними пілястрами. В якомусь сенсі слова, подібні роботи принесли справжнім архітекторам більше шкоди, ніж модернізм, адже вони вкоренили в головах багатьох хибне переконання про те, що будівництво красивих будівель залишилося в минулому, а в наш час немає ніякого місця не-модерністської архітектури, а в пересічних громадян вони стали асоціюватися зі світом корупції та бандитизму.

Однак, я насправді вірю, що відродження архітектури та матеріальної культури можливе. Більше того, людство вже проходило набагато гірший досвід - довгі століття після падіння Західної Римської імперії вся антична архітектура була зведена до мазанок, де уламки мармуру з різьбленням використовувалися як перемички над вікнами - проте ніщо не завадило через тисячу років відбутися Реннесансу. Так само і зараз, є величезний оптимізм у тому, що ми в набагато простішому становищі, перед очима тисячі прикладів справжньої традиційної архітектури, в інтернеті оцифровані книги та креслення з 16 століття до сьогодення - і це дає надію на те, що Темні Століття архітектури і мистецтва будуть нарешті здолані, і тоді навіть я не зможу уявити, які дива можуть бути створені з сучасними технологіями та вірними уявленнями про естетику. А зараз, під кінець своєї статті, я спробую відповісти на поширені контраргументи, що чув багато разів, коли спілкувався з різними людьми на цю тему.

1. Нераціонально залишатися в минулому, світ змінюється, і ми маємо бути сучасними людьми, шануючи сучасну архітектуру та мистецтво.
Відповідь: сам по собі культ прогресу та переконання про те, що суспільство згодом рухається вперед не просто ірраціонально і не підкріплене нічим, а й дуже легко спростовується великою кількістю історичних фактів, які наводилися вище. Регреси трапляються - і іноді їх наслідки бувають тяжкими для суспільства, і саме такий регрес стався у світі архітектури та матеріального мистецтва у 20 столітті. Ми повинні розглядати суспільні явища, до яких належить і мистецтво з погляду їхнього впливу на суспільство, не враховуючи, коли вони мали місце. Якщо коротко - фрази на зразок «світ змінюється - і це нормально» абсолютно порожні і взагалі, вони не є ніяким аргументом, оскільки зміни можуть бути і на краще, і на гірше. Зрозуміло, не вся сучасна архітектура модерністська, але будемо чесними - лише дуже невеликий відсоток будівель, зведених у 21 столітті можна назвати по-справжньому красивими, тому так, якщо ми хочемо повернутися до тієї архітектури, що дійсно є справжнім мистецтвом, нам потрібно орієнтуватися ( в основному) на зразки до 1920-х років, у нашій країні ми можемо орієнтуватися на сталінську архітектуру 1940-1950-х років. На жаль, зараз немає іншого шляху

2. Все наведене - не більш, ніж твої особисті смаки, які нічим не кращі за домінуючий модернізм
Відповідь: Вище я навів докази того, що уявлення людей про красу цілком піддаються опису та обґрунтуванню, і що вони досить постійні, і також я обґрунтував те, чому класична архітектура красива і подобається широким масам людей і чому прагнення людей до неї визначається глибинними властивостями людської психіки. Мої головні претензії до модернізму в тому, що він начисто ігнорує прагнення широких мас народу до краси і проголошує її непотрібною, хоча вона потрібна більшості людей - думка пересічної людини вважається примітивною та неважливою. Підтверджується це і вищенаведеними соцопитуваннями, де навіть у США люди віддають перевагу класичним будинкам, а не модерністським, і простим життєвим спостереженням - коли люди вириваються з низів і набувають великих фінансових ресурсів, дуже мало хто з них будує для себе модерністські або деконструктивістські оселі - вони прагнуть красивої та традиційної архітектурі, але на жаль, непрофесіоналізм архітекторів та пінопластові пілястри майже завжди роблять ці прагнення марними. Найгірше те, що десятиліття переважного домінування модерністів у світі архітектури призвели до того, що більшість людей навіть не уявляє, що можна будувати інакше

3. Неможливо нескінченно копіювати колишнє, це нудно, а сучасна архітектура дає креативні та незвичайні рішення
Відповідь: На це запитання можна дати двояку відповідь. Перший аргумент говорить, що сліпий культ новизни і переконання, що сенс будь-якої творчості - у виробництві чогось радикально-нового - лише плід сучасності, у попередні епохи до цих речей ставилися інакше, причому навіть у інших видах мистецтва - в 18 столітті вважалося навіть непристойним відходити у п'єсах чи поемах від строгих класичних канонів. В цьому і полягає величезна користь знання історії - воно дозволяє нам ширше дивитися на речі і не бути зашореним у свідомості того часу, в якому ми живемо - просто знаючи, наскільки різною може бути суспільна свідомість і цінності, ви неминуче куди більш по-філософському дивитесь на цінності нашого часу. Новизна не є самоцінністю для мистецтва, справді прекрасна матеріальна культура може не змінюватися століттями і чудово служити суспільству. У якомусь сенсі слова схожа ситуація з кінематографом (до речі, хотілося б відзначити, що справжнє кіно зараз є і воно виробляється в нормальних кількостях, це мистецтво не мертве, як архітектура) - багато кіноманів зневажливо ставляться до банальних фільмів із простими сюжетами, проте секрет їх популярності в тому, що банальні сюжети тому і банальні, що вони працюють. Так, одні й ті самі сюжетні прийоми, обґрунтовані ще Аристотелем, ми бачимо в поемах Гомера і в «Зоряних війнах» чи «Володарі перснів, так, ці прийоми (такі як, для найпростішого прикладу, порятунок героїв в останній момент) не змінюються століттями, але вони не змінюються тільки тому, що раз у раз виправдовують своє існування. Абсолютно та ж логіка застосовна до світу матеріальної культури, більше того, неприємною істиною може бути те, що лише одиниці геніїв, що можуть народжуватися вкрай рідко, здатні дійсно змінювати традицію мистецтва, що склалася, на краще - більшість же творчих людей швидше і повною мірою знайшли б себе у дотриманні вже усталеної традиції. У цьому плані фундаментально помилковий сучасний підхід до виховання працівників творчих сфер економіки - він виховує сотні та тисячі «творчих особистостей», що вірять, що вони покликані радикально змінити світ своєю творчістю, хоча суспільство скоріш потребує скромних ремісників. Однак, другий аргумент навіть суттєвіший. А звідки думка, що традиційне мистецтво не змінювалося? воно дуже змінювалося, античні, готичні та барокові витвори архітектури вкрай відрізнялися один від одного, і навіть у 20 столітті в СРСР народжувалися нові стилі - наприклад, сталінський ампір з національними орнаментами - просто процес еволюції архітектури як мистецтва був перерваний у 20 столітті, і він може відновитись, якщо новий ренесанс, про який я згадував вище, відбудеться. Вже модерністське мистецтво куди й куди нудніше і одноманітніше, ніж традиційне

4. Традиційна архітектура дорога
Відповідь: Знов-таки, у цього питання багато аспектів, і відповідь буде троякою. Перше - думка про те, що потворна модерністська архітектура завжди дешевша за красиву традиційну - хибне, це підкріплюється нижченаведеними фактами. У реальній економіці все буває дещо складнішим і неочевиднішим.

Друге – технології розвиваються, і те, що раніше було неможливим, або дуже дорогим зараз цілком може бути побудовано – причому під цим я маю на увазі не тільки суто технічні аспекти, такі як будівництво багатоповерхових будівель, що було неможливим сто чи двісті років тому. навіть дуже поширена апеляція модерністів до вартості декорування будівель тут має дещо інший вимір. По-перше, сучасне суспільство є найбагатшим за всю історію, і фактом є те, що більшість шедеврів архітектури була побудована в набагато біднішому суспільстві. Тут можна заперечити, що суспільство в попередні століття було набагато більш ієрархічним і ресурси в ньому значно більшою мірою концентрувалися в руках еліти - проте це міркування ми розглянемо в наступному пункті. Тут важливим є інше - сучасні технології можуть неочевидно розширювати можливості в галузі виробництва декоративних елементів - особливо вражають верстати з ЧПУ, що інтенсивно розвиваються в наш час. Подібні технології дозволяють вирізати скульптури та орнаменти по каменю без безпосередньої роботи людини – і такі технології могли б розвиватися ще інтенсивніше, якщо такий запит у суспільстві буде сформовано повною мірою.

І третій аспект проблеми - будівлі особливо пишного та розкішного виду були і в минулому нечисленними, і кожен архітектурний стиль мав і свої найвищі, найбільш монументальні та розкішні зразки, і мав зразки прості та приземлені, але не менш красиві. Красива архітектура зовсім не повинна бути пишною, розкішною і величною - існують прекрасні пам'ятки традиційної архітектури навіть без декору, і їхня скромна і проста краса особливо розкривається в цілих ансамблях - якщо ми уважно проаналізуємо панораму європейських «пряничних» міст, то легко дійдемо до висновку , що більшість будівель дуже прості і їх прикраси дуже скромні. Традиційна архітектура дуже, дуже різна у своїх проявах, і в сучасному світі, як і в попередні століття, лише деякий відсоток будівель може бути розкішним і величним - а їхнє фон може і має бути скромнішим.

5. Традиційна архітектура – пам'ятник нерівності
Відповідь: Це той випадок, коли це твердження можна назвати певною мірою правдивим. Хоча мова традиційного мистецтва народна за своєю природою та інтуїтивно зрозуміла людям, її сенси часто бували далекими від народу. Значною мірою, без достатньої освіченості у сфері античної язичницької міфології, недоступної тодішньому народу, неможливо зрозуміти, чиї скульптури прикрашають палаци чи парки чи хто зображений на фресках - більше, сама концепція палацової розкоші прославляла ієрархічність держави та корупцію церкви. Так, ще раз повторю, мова традиційної архітектури народна, але її сенси часто бували незрозумілі неосвіченим людям. До цього питання ми можемо підійти трояко. По-перше, як вже зазначалося вище, розвиток технологій здешевлює виробництво чого завгодно, і те, що вчора було розкішшю, сьогодні може стати повсякденністю. Колись кам'яні будинки були розкішшю - але сьогодні майже все населення нашої країни живе аж ніяк не в мазанках, ще буквально сто років тому унітази були розкішшю, але тепер все більший і більший відсоток населення володіє ними навіть у країнах третього світу - але нікому і на думку не спаде відмовлятися від них тому, що вони раніше були предметом розкоші. По-друге, вищеописаний рід матеріального мистецтва зовсім не репрезентує все традиційне мистецтво - наприклад, сенси церковного мистецтва були куди і куди більш зрозумілими для широкого загалу населення, більше, процес зведення церков і соборів тривав століттями і охоплював собою широкі верстви населення цілих регіонів , величні середньовічні собори та абатства притягували до себе тисячі паломників, що, приходячи на літургію чи месу, не відчували себе чужими в оточенні скульптур святих та ікон, адже релігія пронизувала всі сфери суспільного життя. Так, рівень богословської підкованості людей часто бував невисоким - але головне те, що церковне мистецтво захоплювало народ, піднімало його душу і надихало на молитву, і точно не було чужим. І третє міркування - історія знає масу прикладів, коли традиційна архітектура і традиційне мистецтво мало підкреслено революційні і іноді навіть ліворадикальні сенси - дуже багато подібного було зроблено у революційній Франції, на зарі існування США, а сталінський СРСР залишив за собою сотні класичних скульптур робітників і селян , будинків культури з портиками та мозаїк із трудящими - навряд чи хтось дорікне все вищеописане у пропаганді елітаризму (хоча не всі бачать у ньому зло). Отже, ми можемо зробити висновок про те, що традиційне мистецтво - це насамперед про його мову, а смисли, вкладені в нього, можуть бути дуже і дуже різними, і згадана мова може сприйматися по-різному.

6. Будувати зараз будинки так, як це робилося до 20 століття, значить обманювати народ, створюючи ілюзії давнини будівлі, яка збудована з сучасних матеріалів, псевдоісторична архітектура - фальшивка
Відповідь: цей аргумент дуже поширений у професійній спільності, до нього часто додаються посилання на Венеціанську хартію, яка, немов собор єпископів, анафематує сучасну «історичну архітектуру» і особливо засуджує будівництво в подібних стилях в історичній забудові. Зазвичай, основним аргументом такого суворого підходу є, по-перше, думка про те, що будівництво будівель у не-модерністському стилі є обманом народу, спробою штучно надати «стародавній» вигляд сучасним будинкам, а по-друге - на переконання про важливість чіткого розрізнення епох у міській забудові, яка, таким чином, відображає історичний розвиток міста. Насамперед хотілося б вставити ремарку про те, що декларована модерністами «свобода самовираження» напрочуд дивно поєднується тут із такою суворістю до альтернативних підходів. У цьому плані модернізм сам напрочуд зашорений і обмежений - якщо традиційна архітектура без сорому користувалася всіма благами попередніх епох, у той же час, не забуваючи про минуле, розвиваючись із століття в століття, то модернізм скасовує всю архітектуру за винятком 20-21 століття, проголошуючи «фальшивкою» будь-яку спробу спробувати створювати щось в інших стилях – хіба це варто називати свободою, але не зашореністю? Фундаментальна догма модернізму - якщо вчора не важливо для сьогодні має і висновок - сьогодні неважливо для завтра, і це добре накладається на ілюзію кінця історії, що вже розсіялася. Але ключовий момент тут в іншому – декларуючи свою повагу до пам'яток історії та мотивуючи цим своє рішуче відторгнення будь-яких «фальсифікацій», модерністи забувають про те, що багато з того, що вони самі визнають пам'яткою історії, є фальшивкою з погляду їхньої догматики. Так, як уже вище було сказано, традиційна архітектура дуже навіть змінювалася з століття в століття - але крім своєї еволюції, вона була дуже різноманітною навіть в одному часі, і не забувала про стилі, що вже склалися, - багато архітектурних елементів не змінювалися або майже не змінювалися тисячоліттями теж варто було б оголосити фальшивкою? Я вже навіть мовчу, що підкреслено модерністські будинки в історичних районах з позиції найпростішої та "простонародної" логіки порушують їхню цілісність, а сучасний світ знає приклади, коли красиві історичні будинки псувалися потворними модерністськими надбудовами, які напевно так шануються у професійній спільноті за те, що їх сучасність не викликає жодного сумніву. Як об'єктивно гарний приклад можу навести сталінські будівлі 1940-1950-х років, що будувалися в містах, що вже мали історичну забудову, що склалася - у Львові, Одесі, Санкт-Петербурзі - вони дуже органічно і красиво вписувалися в середу і дуже вміло копіювали багато хто відомі стилістичні прийоми, характерні саме для цих міст. На закінчення, можна ще відзначити, що чималу роль у підкріпленні цієї помилки відіграла вже згадана вище сучасна псевдокласична та псевдобарокова архітектура, якість якої непомірно низька і яка навʼязує людям хибне переконання про те, що уся сучасна класична архітектура потворна.

7. Суспільство завжди погано приймає нове, мине час, і сучасна архітектура стане класичною
Відповідь: сам по собі такий аргумент, який теж дуже часто наводиться, дещо позбавлений логіки, але він легко спростовується кількома простими доводами. По-перше, модернізм існує вже дуже давно - першим модерністським будинкам понад сто років, і справедлива думка про них вже була викладена у наведеній вище статті. У той же час, існує багато набагато молодших традиційних будівель, навіть у нових стилях, що набагато молодше - вже багаторазово згадувана мною сталінська архітектура. А по-друге, набагато важливіше міркування – модерністська архітектура не вміє старіти. вище ми вже розповіли, чому справжня архітектура навіть у руїнах притягує до себе людей – а як виглядає модернізм, коли будівля руйнується чи вона недоглянута? ні, сучасна архітектура не здатна виробляти після себе романтичних руїн - лише відразливі «заброшки», більше того, на нашому рідному пострадянському просторі ми можемо бачити, наскільки непомірно потворними стають радянські модерністські будівлі, простоявши без догляду буквально п'ятдесят років, коли справжня архітектура може стояти напівзруйнованою тисячоліттями і бути прекрасною. І я запевняю вас - якщо не вкладати величезні ресурси у догляд за будинками, то всі сучасні пам'ятники деконструктивізму в майбутньому стануть навіть гіршими за потворний совковий модернізм 1960-1980 років.

І так, виклавши й обґрунтувавши причини кризи архітектури у 20-21 століттях та спробувавши дати контраргументи на поширені заперечення, резюмуємо наші висновки:
1. Архітектура і матеріальне мистецтво мають найбільший потенціал для впливу на суспільство
2. Поняття про красу, що існували протягом тисячоліть, були не чиєюсь примхою або просто традицією, а явищем, коріння якого йшло в глибоке знання людської психіки, і кожна пропорція, кожен стандарт орнаменту складалися на основі тисяч років спостережень і вдосконалень
3. У 20-21 століттях засилля модернізму повністю витравило красу з архітектури та матеріальної культури, що позбавило людей простої радості почуття краси в містах та навколо себе. Архітектура перестала бути мистецтвом, крім кількох винятків в історії 20 століття (сталінський стиль 1940-1950-х СРСР)
4. Світ мистецтва тепер належить богемі, що має своїми специфічними цінностями, відірваними від народу. Сама мова сучасної архітектури ненародна, чужа і незрозуміла людям, проте професійна спільнота не вважає за потрібне створювати красиві, зрозумілі для людей твори архітектури як мистецтва
5. У світі бувають спроби створювати красиву архітектуру, але здебільшого вони провалюються через неосвіченості архітекторів та його незнання мови класичної архітектури. Сучасна архітектурна освіта відтворює лише модерністські кадри, яким дуже складно створювати красиву архітектуру.
6. Традиційна архітектура здатна нести різні світоглядні сенси в сучасному світі - все залежить від того, хто користується цим інструментом. Вона може звеличувати в камені релігію чи державу, а може звеличувати робітників і селян чи корпорації - залежно від політичного клімату у суспільстві
7. Новий реннесанс та деокупація світу мистецтва та архітектури від засилля модерністської богеми стане новою віхою у розвитку мистецтва, знову поставивши його на службу людям, а не вузькому прошарку декадентів

А наприкінці, я просто наведу вам приклади справжньої сучасної архітектури, побудованої в 21 столітті

Що не так із сучасною архітектурою?

2023-07-27T22:05:13.061Z

Як правило, фундаментом філософії модерністського мистецтва є думка, що поняття краси суб'єктивне і неможливо раціонально обґрунтувати, чому люди вважатимуть той чи інший об'єкт матеріального чи нематеріального світу красивим – це призводить до того, що єдиним реальним рушієм мистецтва, єдиною можливістю пробудити в народі хоча б якесь співчуття стає прагнення долати стандарти краси, що склалися. Більше того, «красивість» скинута з корабля сучасності і майже ніхто з модерністів взагалі не вважає її потрібною. Однак, ця думка зовсім не є універсальною або постійною протягом історії - і не є істинною. Краса - за словами вчених, сформований еволюційно-психологічний конструкт, який в інших формах присутня в головах навіть бессловесних тварин, і уявлення про красиві речі і, відповідно, про витвори мистецтва та архітектури, насправді досить постійні в різних людських суспільствах. Для людини є природнім прагнення до симетрії, гармонії (що притягує людину і в нематеріальному мистецтві, наприклад, у музиці), пропорційності, прагнення до прикрас, прагнення до всього природного - саме тому в міру свого розвитку навіть дуже відірвані один від одного цивілізації приходили до подібних творів мистецтва. Найбільш успішне європейське традиційне матеріальне мистецтво, що завоювало світ, так само сягає корінням у глибини людської психіки - навіть народжуючись, кожен з нас бачить перед собою симетричне обличчя матері, пропорції антаблемента, що склалися тисячоліттями, сягають пропорцій людського обличчя, рослинні орнаменти здаються красивими для суспільства загалом - тому ж, чому люди без прямої на те необхідності розводять у своїх оселях рослини. Навіть строга зовнішня пропорційність будівель у поєднанні з безліччю деталей, які ми можемо розглянути, напружуючи погляд подібна до самої людини - тіло кожного з нас суворо пропорційне, наповнене деталями у рисах обличчя, погляду, що загалом вдихають справжнісіньку душу в нашу фігуру. Навіть природні матеріали, з яких зведені традиційні будівлі, роблять їх близькими до душі кожного з нас, немовби вони виростають з природи, не будучі чужими їй - саме тому людям здаються такими романтичними і привабливими руїни античних язичницьких храмів або англійських монастирів - традиційна архітектура навіть руйнується красиво, ніби повертаючись назад до природи. Точні і суворі пропорції, що визрівали і складалися довгі тисячоліття - не випадковість і не плід консервативності стародавніх людей - це результат найтонших спостережень за людською психікою і почуттям красивого в людях, передавалися з покоління в покоління і дозволили європейській архітектурі вирости з грубих і примітивних форм до найвищих своїх зразків.

Думка про чисту суб'єктивність краси - хибна, оскільки уявлення суспільства про прекрасне дуже навіть здатні піддаватися аналізу та обґрунтуванню, і ці уявлення, що здаються для багатьох суб'єктивними, дуже постійні в суспільстві, і різних людей у різні часи. Архітектура, як мистецтво, ще менш суб'єктивно ніж будь-яке інше мистецтво, оскільки саме вона найбільше впливає на суспільство - будь-яка людина може не читати книг, зовсім не слухати музики або цікавитися живописом - але вона неминуче стикатиметься з архітектурою у своєму житті, і вона впливатиме на нього, навіть якщо ця сама людина не буде цього усвідомлювати – мільярди людей живуть серед будівель, вони впливають на свідомість мільярдів, а отже, обов'язок архітектора – зводити будівлі та цілі міста для народу. Саме тому вплив на матеріальну культуру і насамперед - архітектуру - найкращий спосіб пропаганди будь-яких політичних, філософських чи релігійних ідей, адже ви можете писати скільки завгодно книг чи статей, але їх вплив на суспільну свідомість не буде таким високим, якби все довкола наповнювалося ідеями.

Я живу в малорелігійному суспільстві, але проходячи повз дійсно красивий храм навіть багатьом атеїстам хочеться дізнатися, чиї статуї прикрашають будівлю, чиї лики прикрашають стіни, я не застав комуністичних часів, але навіть дитиною проходячи повз величні будівлі, прикрашені зірками просто по-людськи хочеться розібратися, хто і навіщо будував ці прекрасні будинки - і навіть я, будучи антикомуністом, з величезним задоволенням задивляюся на них. Саме тому я, будучи нерелігійною людиною, так обожнюю літургію – десятки та сотні поколінь, горя вірою, творили її величну красу як синтез усіх мистецтв, що прославляли велич Творця, і в сучасному світі вона залишилася одним із останніх видів мистецтва, вільних від модернізму та деестетизації - навіть у католицтві Другий Ватиканський собор зробив месу некрасивою і примітивною, і лише деякі служать її так само чудово, як раніше. Століттями краса розглядалася як прояв божественного в матеріальному світі, як те, що перетворює навколишню реальність - навіть комуністична ідеологія, що на початку свого існування багатьом нагадувала релігію, надихала людей на справжні шедеври архітектури та мистецтва.

Друга причина пов'язана з першою - ідеологією богеми є декадентство, що часто поєднується з ірраціоналізмом і нігілізмом, що радикально змінює світосприйняття носія даних ідей загалом та сприйняття красивого зокрема. Таке сприйняття реальності спочатку проголосило поняття прекрасного як мінімум дуже суб'єктивним, що зробило її утвердження в матеріальному мистецтві та архітектурі просто нецікавим і непотрібним для цього самої богеми, а потім краса зовсім була відкинута як «дитинство людства» (есе «Орнамент як злочин»), і, ближче до теперішнього часу, мистецтво почало фокусуватися на підкресленій «некрасивості», на деконструкції прекрасного та уявлень про красу в головах людей. До того ж, сучасне мистецтво та архітектура дуже елітарні за своєю суттю, соціальна свідомість творчих людей відрізняється великою гординею, мистецтво, що все більше і більше відходить від традиційних уявлень про красу, оголошено надбанням якогось вузького, високоосвіченого прошарку людей, а обурені маси людей проголошуються неосвіченими та "непрогресивними". Звичайно, крім ідеологічних причин, для величезного регресу архітектури як мистецтва (не плутати з будівництвом як інженерною дисципліною), були й більш об'єктивні причини, що самі по собі навряд чи були причинами цих процесів, але стали каталізаторами - інтенсивні темпи урбанізації зажадали різкого здешевлення та масовізації будівництва. однак, на темі економічних питань предмета даного дослідження я зупинюся пізніше, тут лише зазначу, що красива архітектура не повинна бути дорогою та розкішною, більше того, вона історично ніколи і не була такою масово, і зміни життєвого устрою людей лише наклалися на ідеологічну кризу. Зрештою, аналогічні декадентські процеси відбулися і в живописі, і в скульптурі - хоча виробництво картин не є важливою статтею економіки і не потребує величезних фінансових витрат.

Наприкінці 20 століття на хвилі постмодернізму начебто й виникали спроби будувати гарні будинки на заході, а в пострадянському світі нове народження традиційної архітектури сприймалося народом як знак подолання радянської влади - але сам підхід, яким традиційна архітектура зводиться до наявності на фасаді колон і карнизів надто помилковий - без професіоналізму, без знання пропорцій та мови справжньої архітектури не виходило нічого, крім потворної лужківщини та виробів із пінопластовими непропорційними пілястрами. В якомусь сенсі слова, подібні роботи принесли справжнім архітекторам більше шкоди, ніж модернізм, адже вони вкоренили в головах багатьох помилку про те, що будівництво красивих будівель залишилося в минулому, а в наш час немає ніякого місця не-модерністської архітектури, а в обивателів вони стали асоціюватися зі світом корупції та бандитизму.

1. Нераціонально залишатися в минулому, світ змінюється, і ми маємо бути сучасними людьми, шануючи сучасну архітектуру та мистецтво.
Відповідь: сам по собі культ прогресу та переконання про те, що суспільство згодом рухається вперед не просто ірраціонально і не підкріплене нічим, а й дуже легко спростовується великою кількістю історичних фактів, які наводилися вище. Регреси трапляються - і іноді їх наслідки бувають тяжкими для суспільства, і саме такий регрес стався у світі архітектури та матеріального мистецтва у 20 столітті. Ми повинні розглядати суспільні явища, до яких належить і мистецтво з погляду їхнього впливу на суспільство, не враховуючи, коли вони мали місце. Якщо коротко - фрази на зразок «світ змінюється - і це нормально» абсолютно порожні і взагалі, вони не є ніяким аргументом, оскільки зміни можуть бути і на краще, і на гірше. Зрозуміло, не вся сучасна архітектура модерністська, але будемо чесними - лише дуже невеликий відсоток будівель, зведених у 21 столітті можна назвати по-справжньому красивими, тому так, якщо ми хочемо повернутися до тієї архітектури, що дійсно є справжнім мистецтвом, нам потрібно орієнтуватися ( в основному) на зразки до 1920-х років, у нашій країні ми можемо орієнтуватися на сталінську архітектуру 1940-1950-х років. На жаль, зараз немає іншого шляху

2. Все наведене - не більш, ніж твої особисті смаки, які нічим не кращі за домінуючий модернізм
Відповідь: Вище я навів докази того, що уявлення людей про красу цілком піддаються опису та обґрунтуванню, і що вони досить постійні, і також я обґрунтував те, чому класична архітектура красива і подобається широким масам людей і чому прагнення людей до неї визначається глибинними властивостями людської психіки. Мої головні претензії до модернізму в тому, що він начисто ігнорує прагнення широких мас народу до краси і проголошує її непотрібною, хоча вона потрібна більшості людей - думка пересічної людини вважається примітивною та неважливою. Підтверджується це і соцопитуваннями, де навіть у США люди віддають перевагу класичним будинкам, а не модерністським, і простим життєвим спостереженням - коли люди вириваються з низів і набувають великих фінансових ресурсів, дуже мало хто з них будує для себе модерністські або деконструктивістські оселі - вони прагнуть красивої та традиційної архітектурі, але на жаль, непрофесіоналізм архітекторів та пінопластові пілястри майже завжди роблять ці прагнення марними. Найгірше те, що десятиліття переважного домінування модерністів у світі архітектури призвели до того, що більшість людей навіть не уявляє, що можна будувати інакше

3. Неможливо нескінченно копіювати колишнє, це нудно, а сучасна архітектура дає креативні та незвичайні рішення
Відповідь: На це запитання можна дати двояку відповідь. Перший говорить, що сліпий культ новизни і переконання, що сенс будь-якої творчості - у виробництві чогось радикально-нового - лише плід сучасності, у попередні епохи до цих речей ставилися інакше, причому навіть у інших видах мистецтва - в 18 столітті вважалося навіть непристойним відходити у п'єсах чи поемах від строгих класичних канонів. В цьому і полягає величезна користь знання історії - воно дозволяє нам ширше дивитися на речі і не бути зашореним у свідомості того часу, в якому ми живемо - просто знаючи, наскільки різною може бути суспільна свідомість і цінності, ви неминуче куди більш філософськи дивіться на цінності нашого часу. Новизна не є самоцінністю для мистецтва, справді прекрасна матеріальна культура може не змінюватися століттями і чудово служити суспільству. У якомусь сенсі слова схожа ситуація з кінематографом (до речі, хотілося б відзначити, що справжнє кіно зараз є і воно виробляється в нормальних кількостях, це мистецтво не мертве, як архітектура) - багато кіноманів зневажливо ставляться до банальних фільмів із простими сюжетами, проте секрет їх популярності в тому, що банальні сюжети тому і банальні, що вони працюють. Так, одні й ті самі сюжетні прийоми, обґрунтовані ще Аристотелем, ми бачимо в поемах Гомера і в «Зоряних війнах» чи «Володарі перснів, так, ці прийоми (такі як, для найпростішого прикладу, порятунок героїв в останній момент) не міняються століттями, але вони не змінюються тільки тому, що раз у раз виправдовують своє існування. Абсолютно та ж логіка застосовна до світу матеріальної культури, більше того, неприємною істиною може бути те, що лише одиниці геніїв, що можуть народжуватися вкрай рідко, здатні дійсно змінювати традицію мистецтва, що склалася, на краще - більшість же творчих людей швидше і повною мірою знайшли б себе у дотриманні вже усталеної традиції. У цьому плані фундаментально помилковий сучасний підхід до виховання працівників творчих сфер економіки - він виховує сотні та тисячі «творчих особистостей», що вірять, що вони покликані радикально змінити світ своєю творчістю, хоча суспільство скоріш потребує скромних ремісників. Однак, другий аргумент навіть суттєвіший. А звідки думка, що традиційне мистецтво не змінювалося? воно дуже змінювалося, античні, готичні та барочні твори вкрай відрізнялися один від одного, і навіть у 20 столітті в СРСР народжувалися нові стилі - наприклад, сталінський ампір з національними орнаментами - просто процес еволюції архітектури як мистецтва був перерваний у 20 столітті, і він може відновитись, якщо новий ренесанс, про який я згадував вище, відбудеться. Вже модерністське мистецтво куди й куди нудніше і одноманітніше, ніж традиційне

5. Традиційна архітектура – пам'ятник нерівності
Відповідь: Це той випадок, коли це твердження можна назвати певною мірою правдивим. Хоча мова традиційного мистецтва народна за своєю природою та інтуїтивно зрозуміла людям, її сенси часто бували далекими від народу. Значною мірою, без достатньої освіченості у сфері античної язичницької міфології, недоступної тодішньому народу, неможливо зрозуміти, чиї скульптури прикрашають палаци чи парки чи хто зображений на фресках - більше, сама концепція палацової розкоші прославляла ієрархічність держави та корупцію церкви. Так, ще раз повторю, мова традиційної архітектури народна, але її сенси часто бували незрозумілі неосвіченим людям. До цього питання ми можемо підійти трояко. По-перше, як вже зазначалося вище, розвиток технологій здешевлює виробництво чого завгодно, і те, що вчора було розкішшю, сьогодні може стати повсякденністю. Колись кам'яні будинки були розкішшю - але сьогодні майже все населення нашої країни живе аж ніяк не в мазанках, ще буквально сто років тому унітази були розкішшю, але тепер все більший і більший відсоток населення володіє ними навіть у країнах третього світу - але нікому і в голову не прийде відмовлятися від них тому, що вони раніше були предметом розкоші. По-друге, вищеописаний рід матеріального мистецтва зовсім не репрезентує все традиційне мистецтво - наприклад, сенси церковного мистецтва були куди і куди більш зрозумілими для широкого загалу населення, більше, процес зведення церков і соборів тривав століттями і охоплював собою широкі верстви населення цілих регіонів , величні середньовічні собори та абатства притягували до себе тисячі паломників, що, приходячи на літургію чи месу, не відчували себе чужими в оточенні скульптур святих та ікон, адже релігія пронизувала всі сфери суспільного життя. Так, рівень богословської підкованості людей часто бував невисоким - але головне те, що церковне мистецтво захоплювало народ, піднімало його душу і надихало на молитву, і точно не було чужим. І третє міркування - історія знає масу прикладів, коли традиційна архітектура і традиційне мистецтво мало підкреслено революційні і іноді навіть ліворадикальні сенси - дуже багато подібного було зроблено у революційній Франції, на зарі існування США, а сталінський СРСР залишив за собою сотні класичних скульптур робітників і селян , будинків культури з портиками та мозаїк із трудящими - навряд чи хтось дорікне все вищеописане у пропаганді елітаризму (хоча не всі бачать у ньому зло). Отже, ми можемо зробити висновок про те, що традиційне мистецтво - це насамперед про його мову, а смисли, вкладені в нього, можуть бути дуже і дуже різними, і згадана мова може сприйматися по-різному.

6. Будувати зараз будинки так, як це робилося до 20 століття, значить обманювати народ, створюючи ілюзії давнини будівлі, яка збудована з сучасних матеріалів, псевдоісторична архітектура - фальшивка
Відповідь: цей аргумент дуже поширений у професійній спільності, до нього часто додаються посилання на Венеціанську хартію, яка, немов собор єпископів, анафематує сучасну «історичну архітектуру» і особливо засуджує будівництво в подібних стилях в історичній забудові. Зазвичай, основним аргументом такого суворого підходу є, по-перше, думка про те, що будівництво будівель у не-модерністському стилі є обманом народу, спробою штучно надати «стародавній» вигляд сучасним будинкам, а по-друге - на переконання про важливість чіткого розрізнення епох у міській забудові, яка, таким чином, відображає історичний розвиток міста. Насамперед хотілося б вставити ремарку про те, що декларована модерністами «свобода самовираження» напрочуд дивно поєднується тут із такою суворістю до альтернативних підходів. У цьому плані модернізм сам напрочуд зашорений і обмежений - якщо традиційна архітектура без сорому користувалася всіма благами попередніх епох, у той же час, не забуваючи про минуле, розвиваючись з віку в століття, то модернізм скасовує всю архітектуру за винятком 20-21 століття, проголошуючи «фальшивкою» будь-яку спробу спробувати створювати щось в інших стилях – хіба це варто називати свободою, але не зашореністю? Фундаментальна догма модернізму - якщо вчора не важливо для сьогодні має і висновок - сьогодні неважливо для завтра, і це добре накладається на ілюзію кінця історії, що вже розсіялася. Але ключовий момент тут в іншому – декларуючи свою повагу до пам'яток історії та мотивуючи цим своє рішуче відторгнення будь-яких «фальсифікацій», модерністи забувають про те, що багато з того, що вони самі визнають пам'яткою історії, є фальшивкою з погляду їхньої догматики. Так, як уже вище було сказано, традиційна архітектура дуже навіть змінювалася з століття в століття - але крім своєї еволюції, вона була дуже різноманітною навіть в одному часі, і не забувала про стилі, що вже склалися, - багато архітектурних елементів не змінювалися або майже не змінювалися тисячоліттями теж варто було б оголосити фальшивкою? Я вже навіть мовчу, що підкреслено модерністські будинки в історичних районах з позиції найпростішої та "простонародної" логіки порушують їхню цілісність, а сучасний світ знає приклади, коли гарні історичні будинки псувалися потворними модерністськими надбудовами, які напевно так шануються у професійній спільноті за те, що їх сучасність не викликає жодного сумніву. Як об'єктивно гарний приклад можу навести сталінські будівлі 1940-1950-х років, що будувалися в містах, що вже мали історичну забудову, що склалася - у Львові, Одесі, Санкт-Петербурзі - вони дуже органічно і красиво вписувалися в середу і дуже вміло копіювали багато хто відомі стилістичні прийоми, характерні саме для цих міст. На закінчення, можна ще відзначити, що чималу роль у підкріпленні цієї помилки відіграла вже згадана вище сучасна псевдокласична та псевдобарокова архітектура, якість якої непомірно низька.

І так, виклавши й обґрунтувавши кризу архітектури у 20-21 століттях та спробувавши дати контраргументи на поширені заперечення, резюмуємо наші висновки:
1. Архітектура і матеріальне мистецтво мають найбільший потенціал для впливу на суспільство
2. Поняття про красу, що існували протягом тисячоліть, були не чиєюсь примхою або просто традицією, а явищем, коріння якого йшло в глибоке знання людської психіки, і кожна пропорція, кожен стандарт орнаменту складалися на основі тисяч років спостережень і вдосконалень
3. У 20-21 століттях засилля модернізму повністю витравило красу з архітектури та матеріальної культури, що позбавило людей простої радості почуття краси в містах та навколо себе. Архітектура перестала бути мистецтвом, крім кількох винятків в історії 20 століття (сталінський стиль 1940-1950-х СРСР)
4. Світ мистецтва тепер належить богемі, що має своїми специфічними цінностями, відірваними від народу. Сама мова сучасної архітектури ненародна, чужа і незрозуміла людям, проте професійна спільнота не вважає за потрібне створювати красиві, зрозумілі для людей твори архітектури як мистецтва
5. У світі бувають спроби створювати красиву архітектуру, але здебільшого вони провалюються через неосвіченості архітекторів та його незнання мови класичної архітектури. Сучасна архітектурна освіта відтворює лише модерністські кадри, яким дуже складно створювати гарну архітектуру.
6. Традиційна архітектура здатна нести різні світоглядні сенси в сучасному світі - все залежить від того, хто користується цим інструментом. Вона може звеличувати в камені релігію чи державу, а може звеличувати робітників і селян чи корпорації - залежно від політичного клімату у суспільстві
7. Новий реннесанс та деокупація світу мистецтва та архітектури від засилля модерністської богеми стане новою віхою у розвитку мистецтва, знову поставивши його на службу людям, а не вузькому прошарку декадентів

А наприкінці, я просто наведу вам приклади справжньої сучасної архітектури, побудованої в 21 столітті

Що не так із сучасною архітектурою?

2023-07-27T22:03:25.052Z

Думаю, що навіть пересічній людині та далекому від професійної спільноти людині відомо, що світ архітектури (та іншого матеріального мистецтва, живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва) пройшов у 20 столітті через безпрецедентні зміни, розділивши всю матеріальну культуру на «до» та «після» - заради простоти викладу та зручності я вживатиму терміни «традиційна архітектура» і «модерністська архітектура», хоча в строгому сенсі не все, що я назву модернізмом, є таким. У більшості випадків, професійна спільнота ставиться до цих змін вкрай благоговійно і вважає їх дуже прогресивними, проте, пересічні громадяни й донині (причому навіть на заході) сприймають модерністську архітектуру та інші твори матеріальної культури вельми туго, якщо сприймає взагалі. У цій статті я постараюся довести, чому ці зміни, що відбулися в 20 столітті, стали великим регресом і завдали всьому суспільству багато шкоди, і покажу, чому нам варто повертатися до традиційного мистецтва, що має в сучасних умовах величезний потенціал.

Як правило, фундаментом філософії модерністського мистецтва є думка, що поняття краси суб'єктивне і неможливо раціонально обґрунтувати, чому люди вважатимуть той чи інший об'єкт матеріального чи нематеріального світу красивим – це призводить до того, що єдиним реальним рушієм мистецтва, єдиною можливістю пробудити в народі хоча б якесь співчуття стає прагнення долати стандарти краси, що склалися. Більше того, «красивість» скинута з корабля сучасності і майже ніхто з модерністів взагалі не вважає її потрібною. Однак, ця думка зовсім не є універсальною або постійною протягом історії - і не є істинною. Краса - за словами вчених, сформований еволюційно-психологічний конструкт, який в інших формах присутня в головах навіть бессловесних тварин, і уявлення про красиві речі і, відповідно, про витвори мистецтва та архітектури, насправді досить постійні в різних людських суспільствах. Для людини є природнім прагнення до симетрії, гармонії (що притягує людину і в нематеріальному мистецтві, наприклад, у музиці), пропорційності, прагнення до прикрас, прагнення до всього природного - саме тому в міру свого розвитку навіть дуже відірвані один від одного цивілізації приходили до подібних творів мистецтва. Найбільш успішне європейське традиційне матеріальне мистецтво, що завоювало світ, так само сягає корінням у глибини людської психіки - навіть народжуючись, кожен з нас бачить перед собою симетричне обличчя матері, пропорції антаблемента, що склалися тисячоліттями, сягають пропорцій людського обличчя, рослинні орнаменти здаються красивими для суспільства загалом - тому ж, чому люди без прямої на те необхідності розводять у своїх оселях рослини. Навіть строга зовнішня пропорційність будівель у поєднанні з безліччю деталей, які ми можемо розглянути, напружуючи погляд подібна до самої людини - тіло кожного з нас суворо пропорційне, наповнене деталями у рисах обличчя, погляду, що загалом вдихають справжнісіньку душу в нашу фігуру. Навіть природні матеріали, з яких зведені традиційні будівлі, роблять їх близькими до душі кожного з нас, немовби вони виростають з природи, не будучі чужими їй - саме тому людям здаються такими романтичними і привабливими руїни античних язичницьких храмів або англійських монастирів - традиційна архітектура навіть руйнується красиво, ніби повертаючись назад до природи. Точні і суворі пропорції, що визрівали і складалися довгі тисячоліття - не випадковість і не плід консервативності стародавніх людей - це результат найтонших спостережень за людською психікою і почуттям красивого в людях, передавалися з покоління в покоління і дозволили європейській архітектурі вирости з грубих і примітивних форм до найвищих своїх зразків.

Я живу в малорелігійному суспільстві, але проходячи повз дійсно красивий храм навіть багатьом атеїстам хочеться дізнатися, чиї статуї прикрашають будівлю, чиї лики прикрашають стіни, я не застав комуністичних часів, але навіть дитиною проходячи повз величні будівлі, прикрашені зірками просто по-людськи хочеться розібратися, хто і навіщо будував ці прекрасні будинки - і навіть я, будучи антикомуністом, з величезним задоволенням задивляюся на них. Саме тому я, будучи нерелігійною людиною, так обожнюю літургію – десятки та сотні поколінь, горя вірою, творили її величну красу як синтез усіх мистецтв, що прославляли велич Творця, і в сучасному світі вона залишилася одним із останніх видів мистецтва, вільних від модернізму та деестетизації - навіть у католицтві Другий Ватиканський собор зробив месу некрасивою і примітивною, і лише деякі служать її так само чудово, як раніше. Століттями краса розглядалася як прояв божественного в матеріальному світі, як те, що перетворює навколишню реальність - навіть комуністична ідеологія, що на початку свого існування багатьом нагадувала релігію, надихала людей на справжні шедеври архітектури та мистецтва.

Друга причина пов'язана з першою - ідеологією богеми є декадентство, що часто поєднується з ірраціоналізмом і нігілізмом, що радикально змінює світосприйняття носія даних ідей загалом та сприйняття красивого зокрема. Таке сприйняття реальності спочатку проголосило поняття прекрасного як мінімум дуже суб'єктивним, що зробило її утвердження в матеріальному мистецтві та архітектурі просто нецікавим і непотрібним для цього самої богеми, а потім краса зовсім була відкинута як «дитинство людства» (есе «Орнамент як злочин»), і, ближче до теперішнього часу, мистецтво почало фокусуватися на підкресленій «некрасивості», на деконструкції прекрасного та уявлень про красу в головах людей. До того ж, сучасне мистецтво та архітектура дуже елітарні за своєю суттю, соціальна свідомість творчих людей відрізняється великою гординею, мистецтво, що все більше і більше відходить від традиційних уявлень про красу, оголошено надбанням якогось вузького, високоосвіченого прошарку людей, а обурені маси людей проголошуються неосвіченими та "непрогресивними". Звичайно, крім ідеологічних причин, для величезного регресу архітектури як мистецтва (не плутати з будівництвом як інженерною дисципліною), були й більш об'єктивні причини, що самі по собі навряд чи були причинами цих процесів, але стали каталізаторами - інтенсивні темпи урбанізації зажадали різкого здешевлення та масовізації будівництва. однак, на темі економічних питань предмета даного дослідження я зупинюся пізніше, тут лише зазначу, що красива архітектура не повинна бути дорогою та розкішною, більше того, вона історично ніколи і не була такою масово, і зміни життєвого устрою людей лише наклалися на ідеологічну кризу. Зрештою, аналогічні декадентські процеси відбулися і в живописі, і в скульптурі - хоча виробництво картин не є важливою статтею економіки і не потребує величезних фінансових витрат.

5. Традиційна архітектура – пам'ятник нерівності
Відповідь: Це той випадок, коли це твердження можна назвати певною мірою правдивим. Хоча мова традиційного мистецтва народна за своєю природою та інтуїтивно зрозуміла людям, її сенси часто бували далекими від народу. Значною мірою, без достатньої освіченості у сфері античної язичницької міфології, недоступної тодішньому народу, неможливо зрозуміти, чиї скульптури прикрашають палаци чи парки чи хто зображений на фресках - більше, сама концепція палацової розкоші прославляла ієрархічність держави та корупцію церкви. Так, ще раз повторю, мова традиційної архітектури народна, але її сенси часто бували незрозумілі неосвіченим людям. До цього питання ми можемо підійти трояко. По-перше, як вже зазначалося вище, розвиток технологій здешевлює виробництво чого завгодно, і те, що вчора було розкішшю, сьогодні може стати повсякденністю. Колись кам'яні будинки були розкішшю - але сьогодні майже все населення нашої країни живе аж ніяк не в мазанках, ще буквально сто років тому унітази були розкішшю, але тепер все більший і більший відсоток населення володіє ними навіть у країнах третього світу - але нікому і в голову не прийде відмовлятися від них тому, що вони раніше були предметом розкоші. По-друге, вищеописаний рід матеріального мистецтва зовсім не репрезентує все традиційне мистецтво - наприклад, сенси церковного мистецтва були куди і куди більш зрозумілими для широкого загалу населення, більше, процес зведення церков і соборів тривав століттями і охоплював собою широкі верстви населення цілих регіонів , величні середньовічні собори та абатства притягували до себе тисячі паломників, що, приходячи на літургію чи месу, не відчували себе чужими в оточенні скульптур святих та ікон, адже релігія пронизувала всі сфери суспільного життя. Так, рівень богословської підкованості людей часто бував невисоким - але головне те, що церковне мистецтво захоплювало народ, піднімало його душу і надихало на молитву, і точно не було чужим. І третє міркування - історія знає масу прикладів, коли традиційна архітектура і традиційне мистецтво мало підкреслено революційні і іноді навіть ліворадикальні сенси - дуже багато подібного було зроблено у революційній Франції, на зарі існування США, а сталінський СРСР залишив за собою сотні класичних скульптур робітників і селян , будинків культури з портиками та мозаїк із трудящими - навряд чи хтось дорікне все вищеописане у пропаганді елітаризму (хоча не всі бачать у ньому зло). Отже, ми можемо зробити висновок про те, що традиційне мистецтво - це насамперед про його мову, а смисли, вкладені в нього, можуть бути дуже і дуже різними, і згадана мова може сприйматися по-різному.

6. Будувати зараз будинки так, як це робилося до 20 століття, значить обманювати народ, створюючи ілюзії давнини будівлі, яка збудована з сучасних матеріалів, псевдоісторична архітектура - фальшивка
Відповідь: цей аргумент дуже поширений у професійній спільності, до нього часто додаються посилання на Венеціанську хартію, яка, немов собор єпископів, анафематує сучасну «історичну архітектуру» і особливо засуджує будівництво в подібних стилях в історичній забудові. Зазвичай, основним аргументом такого суворого підходу є, по-перше, думка про те, що будівництво будівель у не-модерністському стилі є обманом народу, спробою штучно надати «стародавній» вигляд сучасним будинкам, а по-друге - на переконання про важливість чіткого розрізнення епох у міській забудові, яка, таким чином, відображає історичний розвиток міста. Насамперед хотілося б вставити ремарку про те, що декларована модерністами «свобода самовираження» напрочуд дивно поєднується тут із такою суворістю до альтернативних підходів. У цьому плані модернізм сам напрочуд зашорений і обмежений - якщо традиційна архітектура без сорому користувалася всіма благами попередніх епох, у той же час, не забуваючи про минуле, розвиваючись з віку в століття, то модернізм скасовує всю архітектуру за винятком 20-21 століття, проголошуючи «фальшивкою» будь-яку спробу спробувати створювати щось в інших стилях – хіба це варто називати свободою, але не зашореністю? Фундаментальна догма модернізму - якщо вчора не важливо для сьогодні має і висновок - сьогодні неважливо для завтра, і це добре накладається на ілюзію кінця історії, що вже розсіялася. Але ключовий момент тут в іншому – декларуючи свою повагу до пам'яток історії та мотивуючи цим своє рішуче відторгнення будь-яких «фальсифікацій», модерністи забувають про те, що багато з того, що вони самі визнають пам'яткою історії, є фальшивкою з погляду їхньої догматики. Так, як уже вище було сказано, традиційна архітектура дуже навіть змінювалася з століття в століття - але крім своєї еволюції, вона була дуже різноманітною навіть в одному часі, і не забувала про стилі, що вже склалися, - багато архітектурних елементів не змінювалися або майже не змінювалися тисячоліттями теж варто було б оголосити фальшивкою? Я вже навіть мовчу, що підкреслено модерністські будинки в історичних районах з позиції найпростішої та "простонародної" логіки порушують їхню цілісність, а сучасний світ знає приклади, коли гарні історичні будинки псувалися потворними модерністськими надбудовами, які напевно так шануються у професійній спільноті за те, що їх сучасність не викликає жодного сумніву. Як об'єктивно гарний приклад можу навести сталінські будівлі 1940-1950-х років, що будувалися в містах, що вже мали історичну забудову, що склалася - у Львові, Одесі, Санкт-Петербурзі - вони дуже органічно і красиво вписувалися в середу і дуже вміло копіювали багато хто відомі стилістичні прийоми, характерні саме для цих міст. На закінчення, можна ще відзначити, що чималу роль у підкріпленні цієї помилки відіграла вже згадана вище сучасна псевдокласична та псевдобарокова архітектура, якість якої непомірно низька.

А наприкінці, я просто наведу вам приклади справжньої сучасної архітектури, побудованої в 21 столітті