Марія Леонідівна

СВОЮ УКРАЇНУ ЛЮБІТЬ конкурс патріотичної поезії та прози серед військових, воїнів АТО і волонтерів до Дня Незалежності України

2022-05-30T06:32:25.767Z

Міністерство оборони України, Всеукраїнський благодійний культурно-науковий фонд Т.Г.Шевченка, Національна спілка письменників України сьогодні, 8 травня 2022 року, у день пам'яті жертв Другої світової війни оголошують до 31-ї річниці Дня Незалежності України черговий 6-й конкурс патріотичної поезії та малої прози (оповідання, новели, нариси, ессе) "СВОЮ УКРАЇНУ ЛЮБІТЬ"

УМОВИ КОНКУРСУ:

1. Участь у конкурсі можуть брати виключно військові та волонтери, які системно працюють з військовими підрозділами в зоні бойових дій.

2. Обсяг робіт, які братиме до розгляду журі конкурсу, не повинен перевищувати п'яти друкованих сторінок.

3. Роботи приймаються до 1 серпня в електронному вигляді: word, кегль 14, міжрядковий інтервал 1,5 ; пошта : E-mail: contest_poise_antiterror@ukr.net

4. До роботи необхідно додати контактний телефон та стислу інформацію про себе (в разі подання роботи загиблого, також інформацію про нього).

5. Журі конкурсу складається з п'яти осіб (письменники, літературознавці).

Голова журі цього року - відомий український поет-шістдесятник, лауреат багатьох літературних премій Петро Засенко.

6. Переможці конкурсу визначаються до Дня Незалежності, тобто напередодні 24 серпня. Перше, друге та третє місця не визначаються.

7. Для переможців конкурсу до Дня захисника України відбудеться творчий вечір, де вони зможуть прочитати свої твори слухачам та отримати дипломи переможців.

Телефон для зв'язку: +38-050-387-01-26 Людмила Красицька

Натхнення та успіхів всім учасникам!

СЛАВА УКРАЇНІ!

18 травня – День резервіста України

2022-05-17T19:07:54.792Z

Резервісти – це надійна опора нашого війська у війні з російським агресором. Патріотизм, сміливість, мужність, готовність захистити свою землю – це те, що об’єднує воїнів-резервістів. Це вони, разом з іншими військовослужбовцями з перших днів повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, стали до лав Збройних Сил України, інших військових формувань для сумлінного виконання свого військового обов’язку.

Ще у 2006 році в Україні запроваджено службу у військовому резерві, основна мета якої полягає у підвищені спроможності бойових військових частин виконувати завдання за своїм функціональним призначенням за рахунок якнайшвидшого доукомплектування їх мотивованим та навченим особовим складом – резервістами. Проте День резервіста України був встановлений Указом Президента України лише 19 квітня 2019 року і відмічається щорічно 18 травня. Це свято патріотів, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формуваннях.

Службу у військовому резерві проходять громадяни України, які за своїми професійно-психологічними характеристиками і станом здоров’я придатні до такої служби. Наразі існує два шляхи проходження служби у військовому резерві: за контрактом, тобто добровільно (в мирний час та особливий період) та в обов’язковому порядку – служба у військовому оперативному резерві (в особливий період).

Ще одним із пріоритетних напрямів розвитку служби у військовому резерві є комплектування резервістами військових частин (підрозділів) Сил територіальної оборони, з метою створення нової системи територіальної оборони держави. Основу територіальної оборони України становлять 25 бригад ТрО в кожній з областей та м. Києві. У бригадах резервісти проходять службу на офіцерських, сержантських і солдатських посадах.

Напередодні російської агресії 22 лютого 2022 року Президент України видав Наказ Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України “Про призов резервістів на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період”, з метою оперативного доукомплектування української армії та інших військових формувань, підвищення готовності українського війська до всіх можливих змін в оперативній обстановці. Призов оперативного резерву складає близько 240 тисяч осіб, і це основне джерело для забезпечення оперативного доукомплектування військ мобілізаційними ресурсами.

Від початку повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну резервісти героїчно захищають Батьківщину від загарбників. Прикладом для наслідування можна назвати геройський вчинок Сергія Чижикова, який до мобілізації працював менеджером Укрпошти, але з перших днів повномасштабної війни став до лав Збройних Сил України. 4 березня 2022 року на околицях Чернігова Сергій влучним пострілом з ПЗРК “Ігла-1” збив російський багатоцільовій винищувач 4-го покоління Су-35, вартість якого складає 40-65 млн. дол. США.

Сергій Чижиков

Резервісти, які стали на захист України, проявили себе у всіх родах і видах військ. Так, бійці 114-ї бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України зупинили атаку танкової колони російських окупантів, що проривалась через Житомирську трасу. Серед них 20-річний студент-програміст “Змій”, який 25 лютого 2022 року із гранатомета знищив два танка Т-72 та два БМП противника.

Студент-програміст “Змій”

Указом від 15 травня 2022 року Президент України Володимир Зеленський призначив новим командувачем Сил територіальної оборони України генерал-майора Ігоря Танцюру.

Напередодні Дня резервіста 16 травня 2022 року в ході успішного контрнаступу бійці 227-го батальйону 127-ої бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України на одній із ділянок у Харківській області вийшли на державний кордон України і відновили прикордонний знак.

Резервісти вражають своєю мужністю, героїзмом та відвагою, їх подвиги як і всіх інших захисників України, назавжди увійдуть в історію нашої Батьківщини.

Ворога буде знищено, Перемога буде за нами! Слава Україні!

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ДАЙДЖЕСТ № 4 інформаційно-наративної обстановки 27.02.2022, 15.00

2022-02-27T13:45:12.388Z

Ми не одні! Загарбники РФ об’єднали весь світ

Уже 18 країн закрили небо для літаків РФ: Велика Британія, Чехія, Польща, Румунія, Литва, Латвія, Естонія, Болгарія, Словенія, Німеччина, Італія, Данія, Бельгія, Ісландія, Швеція, Австрія, Фінляндія, Ірландія. І перелік постійно зростає.

Також, Румунія наддасть Україні військову і гуманітарну допомогу: боєприпаси, бронежилети, каски,

паливо, медичне обладнання, медикаменти.

Німеччина вирішила відмовитися від російського газу, перейдуть на поставки газу з США.

Харків, Київ, Миколаїв гідно тримають оборону

Контроль над Харковом повністю наш! Працюють ЗСУ, Нацполіція, Тероборона, відбувається повна зачистка міста від ворога. Ворог деморалізований. Кидають техніку, здаються у полон групами по 5-10 осіб. Над Чугуєвим - українські прапори.

У Миколаєві українські військові взяли в полон ворожого командира-дагестанця - командира відділу бойових машин піхоти повітряно-десантних військ. При собі мав паспорт, в якому було вказано місце проживання — Волгоградська область, перепустки в МО РФ і військовий квиток.

Київ продовжує тримати оборону. Російських військ у столиці немає. Але наші військові, правоохоронці і терборона продовжують виявляти і знешкоджувати диверсантів.

Путін більше не є почесним президентом Міжнародної федерації дзюдо

Міжнародна федерація дзюдо 27 лютого оголосила, що призупиняє почесні повноваження, які в цій організації мав президент Російської Федерації Володимир Путін. Через війну з Україною Росія вже втратила багато міжнародних змагань. Зокрема, керівний орган європейського футболу, УЄФА, оголосив про перенесення фіналу свого головного клубного турніру, Ліги чемпіонів, із Санкт-Петербурга. Також чутливим для російських уболівальників є скасування етапу престижних автоперегонів “Формула-1”, які мало приймати Сочі.

Сумарні втрати ворога

Сумарні орієнтовні втрати ворога за три попередні доби (24,25,26) загарбницької війни Російської Федерації в Україні. Літаки – 27, гелікоптери – 26, танки -146, бойові броньовані машини – 706, гармат – 49, ЗРК БУК – 1, Град – 4, Автомобільна техніка – 30, Цистерни – 60, БпЛА ОТР – 2, Кораблі/катери – 2, Засоби ППО, особовий склад орієнтовно 4300 (уточняється).

Актуальні ЗАГРОЗИ, ПРОВОКАЦІЇ та ДЕЗА росії

❌ ЗСУ у Харкові складають зброю. Місцева влада Запоріжжя також здала зброю.

❌ Київ погодився на переговори у Гомелі.

❌ У Бучі нібито проводять евакуацію. З’являють чати перекличок в районах.

❌ Створення паніки: повідомляють про ажіотажний попит на продукти харчування, подорожчання хліба або взагалі його відсутність на полицях маркетів.

❌ Естонію звинувачують у тому, що вона, скориставшись ситуацією, почала дискримінувати російськомовне населення.

А тепер ПРАВДА

✅ Українські військові повністю контролюють Харків — повідомили в Харківській ОДА. Жоден боєць Збройних Сил України не склав зброю. Російська техніка рухається у напрямку Запоріжжя, але місто не окуповане, ЗСУ тримають оборону.

✅ Офіційного повідомлення від ОПУ про згоду на переговори у Гомелі не було. Все, що наразі відомо, що Зеленський провів переговори з Лукашенком.

✅ Українська сторона не давала офіційного повідомлення про евакуацію з Бучі. Це може бути провокація бойовиків. Чати перекличок в районах бойовики можуть використати для збору ваших персональних даних. Не беріть долучайтесь до незнайомих чатів у будь-яких месенджерах.

✅ Справи у росіян ідуть не дуже добре: курс рубля вже більше 100 руб/$, відключення російських банків від SWIFT вже дуже скоро, а великі міжнародні компанії припиняють надавати послуги і продавати продукцію росії.

МИ - НЕПЕРЕМОЖНІ, АДЖЕ КОЖЕН ДОЛУЧАЄТЬСЯ ДО ЗАХИСТУ СВОЄЇ ЗЕМЛІ!

День пам'яті Героїв Небесної Сотні

2022-02-18T10:53:38.530Z

Кожен народ гідний такої свободи, яку він сам собі завоює, йдучи до неї через поразки і перемоги.

20 лютого, починаючи з 2015 року – Українська держава вшановує пам’ятний день присвячений свідомому і великому подвигу учасників Революції гідності – День увічнення державної пам’яті Героїв Небесної Сотні.

Ніщо так не свідчить про потенційні можливості народу кожної епохи його історії, як стан зв’язків між громадянами і представниками влади. Сполучною ланкою якого завжди була і залишається її громадсько-свідома частина (інтелігенція), яка й забезпечувала – формування громадської думки та належний рівень політичної культури комунікації і спільного розвитку.

Цього дня 2014-го, в умовах глибокої суспільної кризи, авторитарна влада Януковича зробила ганебне, антиконституційне дійство – масовий, і що головне, демонстративний розстріл людей, які не погоджувались з його режимом.

Саме в ці дні, вісім років тому, під час Революції Гідності, протистояння між Українським народом і тодішнім режимом кремлівських агентів та зрадників сягнуло свого критичного піку. Усього за день було більше ста жертв, яких Український народ охреститиме – “Небесною Сотнею”, а тужлива, і тоді ще маловідома, українсько-лемківська народна пісня “Пливе кача по Тисині” стане
гімном-реквієм за загиблими учасниками “Революції Гідності”, а пізніше
і за загиблими в жахливих подіях оборонно-визвольної війни України проти підступної російської воєнної агресії.

104-ом Героям Небесної Сотні було посмертно присвоєно звання Героїв України, а троє іноземців – громадянин Білорусі Михайло Жизневський, Грузії – Зураб Хурція і Давид Кіпіані, посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні.

Вже з часом стає зрозумілим, що цей демонстративний розстріл людей
на центральній площі міста Києва був потрібен тодішній владі і Кремлю щоб залякати інтелектуально-елітарну спільноту нової української генерації від подальшого захисту своєї Української держави.

Чи вдалося їм, загарбникам, цього досягти?

Ні! Не вдалося! Агресора ідентифіковано! Агресора зупинено!

Революція Гідності і її активні учасники як національно-політичне явище стали яскравим прикладом суспільного процесу самоорганізації громадян
в переломний момент свого державного буття, де вирішальну роль відіграли два основних фактори – усвідомлення історичного досвіду та правильне розуміння суспільного інтересу.

Саме в цьому і криються кремлівські прорахунки щодо України і її народу. Кремль аж ніяк не очікував такої народної самоорганізації, що врешті решт забезпечила необхідну передумову для подальшого функціонування українського суспільства навіть в умовах гібридної військової агресії Росії.

Саме ці передумови й забезпечили, зрештою, спроможність українського суспільства до виживання, цілепокладання і ціледосягнення, а також здатність до гнучкого реагування на внутрішні й зовнішні зміни.

Але це було згодом.

А тоді, вісім років тому, живою основою цих передумов стали життя і судьби простих і водночас великих по своєму Духу людей, які віддаючи свої життя пробудили Дух українського воїнства та Дух української державності.

Серед них:

Сергій Нігоян;

Павло Мазуренко;

Юрій Вербицький;

Михайло Жизневський;

Роман Сеник;

Віктор Хомяк;

Олександр Бадера;

Богдан Калиняк;

Сергій Синенко;

Сергій Бондарев;

Валерій Бреденюк;

Віталій Васільцов;

В’ячеслав Веремій;

Максим Горошишин;

Антоніна Дворянець;

Сергій Дідич;

Яків Зайко;

Олександр Капінос;

Володимир Кіщук;

Андрій Корчак;

Володимир Кульчицький;

Дмитро Максимов;

Володимир Наумов;

Юрій Нечипорук;

Олександр Плеханов;

Василь Прохорський;

Віктор Прохорчук;

Ігор Сердюк;

Володимир Топій;

Зураб Хурція;

Сергій Шаповал;

Володимир Бойків;

Олександр Клітинський;

Дмитро Пагор;

Юрій Пасхалін;

Олексій Трофимов;

Андрій Черненко;

Віктор Чернець;

Віктор Швець;

Георгій Арутюнян;

Сергій Байдаковський;

Олександр Балюк;

Іван Бльок;

Сергій Бондарчук;

Олексій Братушка;

Богдан Вайда;

Роман Варениця;

Назарій Войтович;

Устим Голоднюк;

Іван Городнюк;

Едуард Гриневич;

Роман Гурик;

Микола Дзявульський;

Андрій Дигданович;

Ігор Дмитрів;

Анатолій Жаловага;

Володимир Жеребний;

Сергій Кемський;

Анатолій Корнєєв;

Ігор Костенко;

Євген Котляр;

Віталій Коцюба;

Володимир Мельничук;

Андрій Мовчан;

Василь Мойсей;

Валерій Опанасюк;

Іван Пантелєєв;

Микола Паньків;

Юрій Паращук;

Ігор Пехенько;

Леонід Полянський;

Андрій Саєнко;

Віталій Смоленський;

Богдан Сольчаник;

Іван Тарасюк;

Ігор Ткачук;

Роман Точин;

Олег Ушневич;

Олександр Храпаченко;

Олександр Царьок;

Володимир Чаплинський;

Віктор Чміленко;

Людмила Шеремет;

Йосип Шилінг;

Максим Шимко;

Олександр Щербанюк;

Давид Кіпіані;

Андрій Цепун;

Богдан Ільків;

Олександр Подригун;

Ігор Бачинський;

Михайло Костишин;

Владислав Зубенко;

Артем Мазур;

Тарас Слободян;

Тарас Більчук.

Роман П’ятковський;

Василь Шеремет;

Іван Наконечний;

Ольга Бура;

Василь Аксенин;

Дмитро Чернявський;

Петро Гаджа;

Анатолій Нечипоренко;

Михайло Якубенко;

Юрій Сидорчук;

Олександр Гриценко;

Віктор Орленко.

Таким чином, біль втрат, поразки і перемоги, які пережило і досі переживає українське суспільство в наслідок військової агресії Російської Федерації, довели усьому цивілізованому світу, а головне кремлівському загарбнику, про швидке та якісно-нове визрівання внутрішньої політичної незалежності
і свідомості громадян нашої держави.

Українське суспільство як система, що мала б розвиватись поетапно,
як складний соціальний організм, в мить небезпеки продемонструвало здатність бути радикально перебудованим за короткий час, відповідно
до того чи іншого внутрішнього чи зовнішнього виклику.
Саме це і є головною таємницею і зброєю проти зазіхань російського агресора.

Слава Україні та її воїнам.

Слава українському народові!

Корисні Інтернет-ресурси

Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності: http://maidanmuseum.org
Сайт ГО “Небесна Сотня: http://heavenly-hundred.org.ua/

7-а річниця бойових дій на Дебальцевському плацдармі

2022-02-15T15:19:44.992Z

Дебальцівський виступ сформувався у ході боїв літа й осені 2014 року.

Він являв собою контрольоване силами АТО Дебальцеве, взводні та ротні опорні пункти навколо нього, а також дорогу до Бахмута (тоді - ще Артемівська), по якій йшло постачання групи військ.

Фактично це був плацдарм 40 км завдовжки і до 20 км завширшки, який “нависав” над Горлівкою, а у ширшому плані - і над Макіївкою, Шахтарськом та Донецьком.

Що дуже дратувало проросійські формування, які з осені 2014 року намагалися вирівняти лінію фронту.

Бої за Дебальцівський плацдарм – одне з найбільших зіткнень на Донбасі. З усіх боків у ньому взяли участь тисячі бійців, сотні одиниць техніки й важкої артилерії.

Найгостріша фаза тривала майже місяць - з 25 січня до 18 лютого 2015 р. – й включала в себе як масовані артилерійські обстріли, так і перестрілки на малих відстанях зі стрілецької зброї і навіть танкові бої. Паралельно цьому в столиці Білорусі йшов переговорний процес, який завершився 12 лютого підписанням так званого “Мінська-2”.

Утримуючи позиції в районі Дебальцевого, наші оборонці укріпили переговорні позиції української сторони на складних перемовинах у Мінську.

У боях на Дебальцевському плацдармі весь світ побачив професійність і звитягу українських воїнів.

Водночас стала очевидною підступність Росії, яка застосувала там 8 окремих батальйонно-тактичних груп своїх регулярних військ, а її керманичі використовували шантаж і залякування у якості головного інструменту переговорів.

Відхід українських підрозділів, які утримували так званий Дебальцевський виступ, розпочався в ніч із 17-го на 18 лютого. За версією Генерального штабу Збройних Сил України, утримуючи Дебальцевський плацдарм до 18 лютого, українські війська зірвали плани бойовиків на масштабний наступ, який передбачав захоплення Артемівська, Краматорська і навіть подальший рух бойовиків у напрямку Харкова. Аби не допустити розширення меж контрольованої бойовиками території, угруповання всередині виступу мусило якомога довше стримувати сили противника, завдаючи їм максимальних втрат, які б ліквідували загрозу наступальних дій.

Увесь світ спостерігав, як з Дебальцівського плацдарму на підбитих машинах або пішки, із пораненими на руках в режимі повної тиші виходили українські бійці.

Такого масового відходу українські війська до цього не здійснювали ніколи.

Також, Дебальцеве – ще один приклад глобального обману і медіа-маніпуляцій РФ.

Коли йшли мінські перемовини, а Україна вийшла з односторонньою ініціативою припинити вогонь, пропагандистські канали створювали враження втечі української армії із Дебальцевського виступу та формували у цільової аудиторії російської пропаганди думку про те, що захоплення міста із околицями є результатом наступу “шахтарів” та “трактористів”, нівелюючи роль російської військової компоненти. Російські ЗМІ також мовчали про реальну картину того, де відповідно до Мінських угод повинна перебувати фізично лінія розмежування.

Засоби масової інформації Росії в ті дні застосували процедуру заміщення. Картинка нібито розгромного “вигнання” українських військ із Дебальцевського плацдарму гасила незручні питання внутрішньої (російської) аудиторії про свої втрати й страшну ціну наступальної стратегії. Насправді потужні удари української артилерії виснажували противника, утримували основні його угрупування на відстані, достатній для практичного виведення частин Збройних Сил України в безпечні та вигідні з тактичної точку зору позиції. У період з 24 січня по 19 лютого в результаті вогневого ураження окупант тут поніс значні втрати: особового складу – до 870 осіб; ракетно-артилерійського озброєння – близько 50 одиниць, бронетанкової техніки – до 110 одиниць, автотехніки – 24 одиниці (Аналіз бойових дій в ході зимової кампанії 2014 – 2015 років ГШ ЗСУ).

Україна вже мала тоді військовий потенціал, аби дати гідну відсіч ворогу. Ось лише один приклад – танкісти 1-ї окремої танкової бригади на трьох “Булатах” під час Дебальцевської операції під Логвіновим прийняли бій з переважаючими силами ворога на новітніх Т-72Б3. Вони знищили 8 російських танків, не втративши жодного свого.

Українське військо могло довше втримувати Дебальцевський виступ, проте ціною більших жертв. Але для України важливим є життя кожного її громадянина. Ми не РФ, що використовує своїх солдатів як “гарматне м’ясо”, використовуючи таку практику в чеченських кампаніях, а тепер в Україні й Сирії.

Цей плацдарм був і досі є нашим. Відповідно до схваленого в Мінську Меморандуму від 19 вересня 2014 року, який фіксує лінію зіткнення, Дебальцеве повинно бути під контролем України. А насправді – окуповане уже 7 років.

Отже, бойові дії на Дебальцівському плацдармі - унікальна операція Збройних Сил України, зміст якої багатьом став зрозумілий згодом, за кілька місяців. Разом з тим, це героїчна сторінка в новітній воєнній історії України, що назавжди залишиться залишитися у нашій історії та в серці кожного з нас.

“Це дійсно була перемога. Я розумію, що Дебальцеве виявилося тим самим наріжним каменем нашої Української держави. Ми показали, що ми можемо, вміємо і воюємо”, - слушно зазначив безпосередній учасник тих подій Євген Степаненко.

Пам’ятаємо полеглих побратимів - захисників України! Шануємо живих!

Корисні посилання:

1. Документальний фільм “Дебальцеве”

2. Міністерство оборони України “Аналіз бойових дій на сході України в ході зимової кампанії 2014–2015 років - https://www.mil.gov.ua/news/2015/12/23/analiz-bojovih-dij-na-shodi-ukraini-v-hodi-zimovoi-kampanii-2014%E2%80%932015-rokiv--16785/

Захисти себе, своїх близьких і Україну! Ревакцинуйся від COVID-19!

2022-01-28T09:07:01.363Z

26 січня в Збройних Силах України розпочалося введення особовому складу бустерної дози, простими словами - ревакцинація. Чому це важливо та як буде відбуватися цей процес?

За інформацію ВООЗ та Міністерства охорони здоров'я України, за досвідом провідних країн ЄС (Велика Британія, Німеччина, Польща), введення бустерної дози вакцини проти COVID-19 вже продемонструвало свою ефективність та безпечність. Вона посилює імунну відповідь проти різних актуальних варіантів коронавірусу SARS-CoV-2.

На сьогоднішній день ефективність двократного введення вакцин щодо запобігання виникнення важких форм COVID-19, у разі враження варіантом “Омікрон”, значно нижча у порівнянні з варіантом “Дельта” і швидко знижується з плином часу, особливо серед людей старшого віку.

Введення бустерної дози наближає ефективність вакцин до 90% у попередженні госпіталізації внаслідок захворювання на COVID-19. Для проведення ревакцинації особового складу Збройних Сил України у адміністративно-територіальних зонах відповідальності закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України створено вакцинальні бригади. Військові медики, що входять до складу бригад пройшли відповідну підготовку у Центрі громадського здоров’я МОЗ України.

Якою вакциною будуть робити щеплення та чому?

Для бустерної дози перевагу надаватимуть м-РНК-вакцинам - Moderna або Comirnaty від Pfizer-BioNTech, незалежно від того, якою вакциною була щеплена людина. Тим, хто отримав перші два щеплення вакциною CoronaVac від Sinovac Biotech, рекомендовано вводити бустерну дозу вакциною Pfizer.

За відсутності мРНК-вакцин, бустерну дозу можна зробити будь якою іншою вакциною, яка зареєстрована в Україні, згідно з дозволеними в Україні схемами.

У Збройних Силах України бустерну дозу робитимуть вакциною Pfizer.

Чи буде інформація про щеплення відображатися в додатку “Дія” та що для цього потрібно?

Після введення бустерної дози інформація буде внесена до бази даних електронної системи охорони здоров’я, після чого можна буде отримати новий COVID-сертифікат, який діятиме 270 діб з дати введення бустерної дози. Згенерувати його можна буде в “Дії” орієнтовно наприкінці січня 2022 року. До того часу буде чинним сертифікат про попередню повну вакцинацію.

Також, військовослужбовці, у яких досі не відображається інформація про щеплення в “Дії”, зможуть це виправити надавши представникам вакцинальних бригад довідку про отримані щеплення (“Карта профілактичних щеплень” (медична форма №063/о), затверджена наказом МОЗ України від 10.01.2006 року №1), паспорт та ідентифікаційний код.

Поки функція не доступна, люди, які отримали бустерну дозу, зможуть користуватися “зеленим” сертифікатом про повну вакцинацію двома дозами.

У новому COVID-сертифікаті будуть зазначенідані лише про бустерну дозу вакцини.

Подорожувати із новими сертифікатами можна аналогічно, як зі старими, коли були “зелені”сертифікати на дві дози.

Якщо країна, куди ви збираєтеся мандрувати, визнає вакцину, якою була здійснена ревакцинація, то проблем з перетином кордону не буде.

Як подорожувати тим, хто раніше щепився CoronaVac?

Тепер при виїзді за кордон можна використовувати COVID-сертифікат про бустерну дозу, де вказується лише вакцина, якою зробили останнє щеплення.

Наприклад, якщо людина отримала попередні два щеплення вакциною CoronaVac (Sinovac), а третє – Comirnaty (Pfizer), то зможе потрапити у країну, де не визнають CoronaVac, але допускають із мРНК вакциною.

Кому можна робити ревакцинацію та за яких умов?

Основною метою вакцинації проти COVID-19 залишається попередження тяжкого перебігу хвороби, особливо серед груп ризику, збереження життів, а також захист системи охорони здоров’я від перенавантаження.

В Україні дозволено робити бустерну дозу вакцини проти COVID-19 для всіх вакцинованих осіб віком від 18 років, за винятком тих, які мають медичні протипоказання, підтверджені висновком лікаря (форма 028-1/о). Оптимальний термін ревакцинації – від 6 до 9 місяців після завершення первинного курсу вакцинації незалежно від того, якою вакциною щепилася людина.

Також, у Міністерстві охорони здоров'я України розповіли, що щеплення будуть робити за такими схемами:

якщо перші дві дози Moderna або Pfizer, то бустер - Moderna або Pfizer;

якщо перші дві дози AstraZeneca (Covishield, SKBio), то бустер - Moderna або Pfizer;

якщо перші дві дози CoronaVac, то бустер — Pfizer;

якщо перші дві дози за змішаною схемою, тоді бустер - Moderna або Pfizer.

При цьому отримати бустерну дозу можуть й ті, хто попередньо отримав дві дози вакциною, що не зареєстрована в Україні. Наприклад, якщо людина щепилась у іншій країні.

Люди, які перехворіли на коронавірусну хворобу після вакцинації, також можуть робити бустерне щеплення.

Бажаємо Вам міцного здоров’я!

ПРИВІТАННЯ Головнокомандувача Збройних Сил України з нагоди Дня відзначення військовослужбовців та працівників служби шифрованого зв’язку і режиму секретності Збройних Сил України

2021-12-21T16:00:11.175Z

Панове офіцери, сержанти і старшини,

курсанти, солдати і матроси, працівники Збройних Сил України!

Шановні ветерани!

Вітаю вас з професійним святом – Днем служби шифрованого зв’язку і режиму секретності Збройних Сил України!

Це свято сміливих та відданих своєму покликанню людей, які в складних умовах, вдень й вночі розв’язують завдання з організації та забезпечення скритності управління військами та збереження в таємниці відомостей. Від цієї важливої роботи залежить боєготовність Збройних Сил України та обороноздатність Батьківщини.

Незламний бойовий дух, високі моральні та ділові якості, професіоналізм та безумовна відповідальність за доручену справу здобули незаперечний авторитет та довіру командирів та начальників усіх рівнів.

Робота людей цієї професії залишається малопомітною. Це пов’язане, в першу чергу, з тим, що інформація про їх діяльність завжди є засекреченою. Поряд з тим, спеціалісти служби шифрованого зв’язку і режиму секретності Збройних Сил України, як і багато інших, хто обрав шлях служіння Батьківщині та захищає її інтереси, також часто ризикують своїм життям та здоров’ям. Зазначене переконливо підтвердилось у ході відбиття збройної російської агресії в Донецькій та Луганській областях та в українських національних контингентах, які беруть участь у місіях під егідою Організації Об’єднаних Націй.

Вічна всенародна пам’ять і слава героям, які загинули на полях битв за світле майбутнє нашої Батьківщини.

У день професійного свята висловлюю слова щирої подяки за сумлінну ратну службу кожному, хто у військових частинах і підрозділах, органах військового управління та навчальних закладах Збройних Сил України забезпечує виконання завдань скритого управління військами та захисту секретної інформації!

Переконаний, що разом з вами нам під силу виконати визначені Конституцією України завдання.

З нагоди свята бажаю всім вам міцного здоров’я, щастя, родинного добробуту та нових звершень у зміцненні обороноздатності Української держави!

Слава Україні!

Головнокомандувач Збройних Сил України

генерал-лейтенант Валерій ЗАЛУЖНИЙ

Волонтерський рух в Україні: історія та сучасність

2021-12-02T10:22:33.858Z

5 грудня у світі відзначається День волонтерів. Свято людей, які за велінням серця та покликом душі безкорисливими вчинками укріплюють людську віру в ідеали добра й справедливості. Цей день започатковано у 1985 році за ініціативою Генеральної Асамблеї ООН.

Ідея соціального служіння, надання безоплатної допомоги тим, хто її потребує, активне залучення громадян до суспільно-корисної діяльності, зокрема надання допомоги постраждалим в результаті стихійних лих, екологічних, промислових, гуманітарних катастроф, соціальних, національних, релігійних конфліктів і протистоянь, сприймаються в розвинутих країнах як цілком буденне явище.

У суспільствах з усталеною демократичною традицією участь добровольців у реалізації конкретних цілей та завдань має важливе значення не лише з точки зору залучення безоплатної робочої сили, а й в контексті “пробудження” у суспільстві таких норм і цінностей, якими є гуманізм, відповідальність, допомога ближньому.

Довідково: Серед європейських країн один з найвищих показників участі населення у волонтерській діяльності спостерігається у Великій Британії – до 30 % та Ірландії – 33 %, а однією з найбільш популярних сфер виступає соціальна робота, хоча за останні роки зросла популярність волонтерства на спортивних заходах та в акціях зі збереження довкілля.

Особливістю волонтерського руху Франції, де до 20 % дорослого населення беруть участь в добровольчих ініціативах на постійній основі, є залучення волонтерів до роботи в місцевих органах влади, державних установах, навіть в органах поліції та громадської безпеки, посольствах і консульствах. віддаючи волонтерській діяльності більше 20 год. на місяць.

Велика кількість громадян ФРН (22 млн осіб) є волонтерами та присвячують праці в волонтерських асоціаціях, проєктах і групах взаємодопомоги більше 15 год. на місяць.

Громадяни Канади працюють волонтерами в середньому 191 год. на рік, що є еквівалентом 578 000 робочим місцям з повною зайнятістю.

Досвід роботи волонтером мають 26 % громадян Японії, 48 % з них впевнені у тому, що волонтерська праця дуже корисна для особистого зростання та суспільства в цілому.

Термін “волонтер”, в перекладі з французької означає добровільний помічник, особа, що за власним бажанням допомагає іншим. У багатьох словниках термін “волонтер” тлумачиться як особа, що добровільно пішла на військову службу. Нині “волонтерство” розуміється значно ширше, як добровільна безкорислива суспільно корисна діяльність, яка може здійснюватись і окремими людьми, і організаціями.

Хоча витоки волонтерського руху прослідковуються у середині XIX століття (1859 рік), проте, тільки в найбільш кривавому ХХ столітті, волонтерство виокремилося у соціальне явище. Після Першої світової війни, у 1920 році у Франції, під Страсбургом, був здійснений перший волонтерський проєкт за участю німецької та французької молоді. В рамках нього волонтери відновлювали зруйновані війною ферми в районі місць найбільш запеклих боїв між німецькими й французькими військами. Потім цю естафету підхопила Індія, й рух поширився світом. 5 грудня 1985 року було засновано Міжнародний день волонтера. Вже у 1987 році в світі налічувалося 80 мільйонів волонтерів, на початку ХХІ ст. – понад 100 мільйонів волонтерів. Нині, ж згідно зі статистичними даними, оприлюдненими ООН, у світі налічується близько 150 мільйонів волонтерів.

На території нашої країни певні форми волонтерства відомі з давніх часів. Це княже добродійство, діяльність православних братств, гетьманське меценатство, колективна взаємодопомога та інші. Певні засади волонтерства були вперше унормовані в “Руській правді” та “Повчанні дітям” Володимира Мономаха.

Волонтерський рух в Україні розпочався ще в 90-х роках. Його було офіційно визнано Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року, а також затверджено “Положенням про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг”. Згодом вийшов Закон України “Про волонтерську діяльність” від 19 квітня 2011 року, в якому волонтерську діяльність визначено як добровільну неприбуткову соціально спрямовану діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги (безоплатних робіт та послуг). Згідно з цим законом, волонтерська діяльність є формою благодійної діяльності і ґрунтується на принципах законності, гуманності, рівності, добровільності, безоплатності та неприбутковості. Вона не включає діяльність, що здійснюється на основі сімейних, дружніх чи сусідських відносин.

Але справжнім роком народження українського волонтерства можна вважати 2013 – саме Революція Гідності дала поштовх розвитку волонтерства у потужний громадянський рух. У цей час відбувся злет волонтерської діяльності, як важливого складника громадянського суспільства й головної рушійної сили реформування країни. Феноменом добровільної допомоги на Майдані захоплювався весь світ. Це унікальне явище, коли велика кількість волонтерів працювали вдень і вночі: готували їжу, розносили канапки та гарячий чай, лікували поранених, підбадьорювали піснями та концертами, збирали кошти. Стихійно почали виникати десятки волонтерських ініціатив, як-от “#єврохостел”, “Євромайдан SOS”, “Майдан. Медик” тощо. Без допомоги та підтримки волонтерів Майдан не зміг би втриматися так довго й перемогти.

Згодом, внаслідок цілої низки чинників, передусім зовнішньої агресії Російської Федерації проти України, проявилася неготовність державних структур повною мірою ефективно реагувати на виклики та діяти в екстремальних умовах воєнного конфлікту, територіальної анексії та окупації частини української території. За такого перебігу подій вітчизняне громадянське суспільство продемонструвало вражаючу здатність до консолідації і мобілізації, зумівши створити дієву мережу громадських ініціатив та об’єднань, які взяли на себе вирішення найбільш гострих та невідкладних проблем, з якими українська спільнота не стикалася від часів здобуття державної незалежності 1991 р.: різнопланова допомога біженцям з окупованих територій, матеріально-технічне забезпечення військових, збір коштів та продовольства, закупівля медичного обладнання та медикаментів для поранених тощо.

Волонтерський рух став взірцем єдності та самоорганізації українського суспільства. У ці складні роки волонтерська спільнота здивувала весь світ безмежною мужністю та патріотизмом. Вони своєю щоденною працею допомагали українській армії поставати з руїн. Завдяки їхнім зусиллям бійці отримали сучасне обмундирування, амуніцію, технічні засоби та транспорт. Волонтери стали надійним тилом для воїнів, які ціною власного життя захищали територіальну цілісність і незалежність України.

Діяльність волонтерів з початком російської агресії здійснювалася за такими напрямами:

1) військовий напрям волонтерської діяльності (допомога конкретним військовим частинам у зоні проведення АТО/ООС, закупівля та передача у зону проведення АТО/ООС автомобілів, пошиття обмундирування, солдатських черевиків, спідньої білизни, балаклав, тактичних рукавиць, розгрузок, виготовлення і купівля бронежилетів, переобладнання подарованих автомобілів під потреби армії та ін.);

2) високотехнологічний напрям волонтерської діяльності. Одним із прикладів ІТ-волонтерства є діяльність організації “Армія SOS”. Ця організація займалася закупкою і виготовленням безпілотних літальних апаратів та розвідкою за їх допомогою. За словами членів організації, під час боїв за Дебальцеве вони надавали артилерії до 60-70 цілей у день; на основі їхніх розвідданих здійснювався штурм Логвинового 12 лютого 2015. Допомагали вони й при обороні Донецького аеропорту. Також волонтерська організація “Армія SOS” здійснювала закупівлю та програмування планшетів для артилеристів;

3) медичний та реабілітаційний напрями волонтерської діяльності;

4) ремонтне волонтерство – це ремонтні роботи з відновлення військової техніки;

5) “Чорний тюльпан” – це перевезення тіл загиблих, участь у пошукових роботах з метою пошуку безвісти зниклих військовослужбовців;

6) меморіальний напрям – це вшанування пам’яті загиблих військовослужбовців;

7) забезпечення військовослужбовці якісним харчуванням, що було особливо актуальним у перший рік ведення бойових дій;

8) переселенський напрям волонтерської діяльності – це створення центрів допомоги, адаптації, збір гуманітарної допомоги для переселенців;

9) збір та доставка гуманітарної допомоги цивільному населенню, яке проживає на території проведення АТО/ООС; вивезення цивільного населення із фронтової та прифронтової зони;

10) залучення волонтерів до виконання державних функцій (наприклад, контроль і супроводження всіх процесів розмитнення гуманітарної допомоги; “волонтерський десант” в Міністерстві оборони України, боротьба з корупцією та ін.).

Відчутну підтримку волонтерському руху надавала українська діаспора, представники якої пересилали до України грошові перекази, медичні препарати, приціли, господарські товари тощо. У багатьох країнах, де українці складають згуртовані діаспорні осередки, місцевими волонтерськими організаціями проводилися чисельні громадські акції на підтримку суверенітету і територіальної цілісності України.

Однією з головних рис українського волонтерства є його висока мобільність, оперативність, зразково вибудована логістика. На окрему увагу заслуговує кмітливість волонтерів – розмаїття способів, видів, форм волонтерської активності, варіантів отримання коштів. Перелік засобів, до яких вдаються волонтери, свідчить про високий рівень креативності української нації, її підприємницьку кмітливість та господарність – риси, які були незатребувані державою протягом майже ста років, і проявили себе лише в умовах кризи – військової і державної.

Розвиток волонтерського руху в окремих регіонах України мав свої характерні особливості. Так, харківські волонтери створили колективну мережу активістів, в якій працювало до десяти волонтерських груп – Help Army. Кожна група вела свій напрямок діяльності в регіоні: допомога силовим структурам, медичним установам, біженцям, пораненим та їх рідним. Водночас, для забезпечення силових структур необхідними матеріальними ресурсами місцеві бізнесмени створили фонд “Мир та порядок”, який став координувати діяльність волонтерів та обласної влади. Запропоновані Фондом волонтери стали радниками голови харківської облдержадміністрації та опікувалися проблемами армії, біженців, поранених.

Окремі волонтерські ініціативи були дуже ефективними, проте без чіткої організації взаємодії громадськості із владою втрачався потенційний ефект. Тому створення Ради волонтерських організацій при Міністерстві оборони України, входження до департаментів, управлінь оборонного відомства та служб Збройних Сил України представників волонтерських організацій зробило роботу Міністерства оборони України більш відкритою та ефективною, що значно покращило матеріальне забезпечення військ.

І сьогодні волонтери продовжують консолідуватись, взявши на себе розв’язання найгостріших проблем військових, ветеранів та переміщених осіб із тимчасово окупованих територій, відстоюючи право кожного українця на гідне життя у демократичній країні.

Наразі найдієвішими волонтерськими організаціями слід вважати: Фонд Оперативної Національної Допомоги (засновниця Д.Макарова), “Крила Фенікса” (засновник Ю.Бірюков), “Народний тил” (один із засновників Г.Тука), “Добровоз” (один із засновників О.Молчанов), “Повернись живим” (координатор проекту – В.Дейнега), “Армія SOS”, “Підтримаємо Армію України”, “Волонтерська сотня”, волонтерська група “Вітерець”, всеукраїнський громадський центр “Волонтер”, “Кіноволонтери” (один із засновників О.Мірошниченко) та інші. Зауважимо, що перелік прикладів ефективної самоорганізації волонтерів набагато ширший й включає тисячі, як організаційних утворень, так і людей, які одноосібно займаються волонтерською діяльністю.

Отже, Український волонтерський рух – це унікальний досвід, здобутий нашим суспільством під час захисту держави у неоголошеній війні Росії проти України. Те зростання рівня громадянської свідомості, згуртованості, єдності та взаємодії, що зародилося під час спільної участі у протестних акціях 2013 – 2014 рр. і згодом трансформувалося у потужний волонтерський рух, аналогів якому у світі важко віднайти, є свідченням народження української політичної нації.

Як кажуть самі волонтери, їхня діяльність – це не робота. Це на 100% покликання. Це спосіб життя і мислення. Це готовність протягнути руку допомоги та не залишити в біді тих, кому погано. Волонтерський рух продовжує зростати. Майже 150 мільйонів людей в світі відзначають 5 грудня День волонтера. Ну а кращим подарунком на свято може стати ваша допомога – прояв турботи й теплоти щодо тих, кому це потрібно.

День пам’яті жертв голодоморів

2021-11-25T13:40:56.568Z

27 листопада відповідно до Указу Президента України від 26.11.1998 № 1310/1998 в Україні вшановується День пам’яті жертв голодоморів. Також у цей день відповідно до постанови Верховної Ради України від 16.12.2020 № 1092-IX відзначаються 100-ті роковини від початку масового штучного голоду 1921 – 1923 років в Україні і 75-ті роковини від початку масового штучного голоду 1946 – 1947 років в Україні.

Як нам відомо, українці у ХХ столітті пережили три масових голоди: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років. Саме його нині називають геноцидом українського народу, здійсненим сталінським режимом. За даними істориків, навесні 1933 року в Україні помирало 20 людей щохвилини, 1 000 людей щогодини і майже 25 000 людей щодня. Найбільше постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих.

Керівництво Радянського Союзу довгий час приховувало факт смерті українців від штучного голоду. Лише після оголошення незалежності України почалося розслідування масштабів Голодомору.

Голодомор Українського народу був здійснений керівництвом Всесоюзної Комуністичної Партії Більшовиків (ВКП(б)) та урядом СРСР, шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, де переважну більшість населення становили українці, з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії щодо незгодних тоталітарна система створила для українців життєві умови, розраховані на їхнє фізичне знищення. Така політика режиму – злочин проти людяності, який відповідає Конвенції ООН від 09.12.1948 про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

Постановою Апеляційного суду Києва від 13.01.2010 Й.Сталіна, В.Молотова, Л.Кагановича, П.Постишева, С.Косіора, В.Чубаря, М.Хатаєвича визнано винними в організації Голодомору.

За різними оцінками, Голодомор забрав життя від 3 до 10 мільйонів українців. Втрати оцінюють по-різному через брак достовірних демографічних даних того періоду про чисельність втрат серед українців.

Цієї суботи, 27 листопада, на всій території України буде приспущено державні прапори. О 16:00 відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання.

Закликаємо вас долучитися до міжнародної акції “Запали Свічку пам’яті”, аби вшанувати пам’ять про мільйони замучених голодом українців.

Та мало хто знає, що людиною, яка придумала акцію “Запали Свічку пам’яті” і розповіла світу про Голодомор, був американець Джеймс Мейс, у чиїх жилах текла кров індіанців черокі.

Саме завдяки американському історику Джеймсу Мейсу світ уперше дізнався про масштаби Голодомору в Україні.

22.04.1988 виконавчий директор президентської комісії доктор Мейс представив конгресу США звіт, у якому штучний голод вперше був кваліфікований як геноцид. До нього додавалося кілька томів-свідоцтв, зібраних комісією за декілька років.

Нині, ми разом згадуємо трагічне заради єднання, задля того, щоб об’єднати людей і тим посилити наше бажання уникнути повторів такої трагедії на майбутнє. А це стане можливим лише тоді, коли весь український народ об’єднається навколо спільної мети незалежності, розвитку та процвітання. Лише народ, згуртований в єднанні, є непереможним народом.

Ми пам’ятаємо!

Корисні посилання:

1. Виставки Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України:

““ХЛІБА ВЖЕ ДАВНО НЕМАЄ…” ДО 85-Х РОКОВИН ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ – ГЕНОЦИДУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ”: http://tsdavo.gov.ua/vystavky/hliba-vzhe-davno-nemaye-do-85-h-rokovyn-golodomoru-1932-1933-rokiv-v-ukrayini-genotsydu-ukrayinskogo-narodu/;

«МИ Б’ЄМО В ВЕЛИКИЙ ДЗВІН…». ДО ДНЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ: http://tsdavo.gov.ua/vystavky/my-b-yemo-v-velykyj-dzvin-do-dnya-pam-yati-zhertv-golodomoriv/

Інформаційний матеріал щодо штучно створеної міграційної кризи на кордоні Білорусії та Польщі

2021-11-16T13:58:38.044Z

Яка головна причинапоявлення цієї міграційної кризи?

В результаті комплексних санкційних заходів цивілізованого світу проти агресивної політики Росії, можливості Кремля для того, щоб створювати проблеми поза межами своєї країни значною мірою обмежилися.

При цьому, саме створення цих зовнішніх проблем і є сутністю і головною метою та змістом зовнішньої політики Росії.

На даному етапі розвитку міжнародних політичних подій, а саме на фоні спроб запуску і Північного потоку-2 і результатів виборів до законодавчого органу Німеччини та інших чинників, метою створення подібних кризисних ситуацій є намагання Росії змусити країни Європейського Союзу обмежити або в кращому випадку – зняти санкції, чи хоча б звернути на себе певну увагу
і таким чином показати, на що ще здатний Кремль.

Але оскільки зараз такі можливості зведені до мінімуму Кремль і вирішив використати свого партнера – так званого самопроголошеного президента Білорусії Олександра Лукашенка. І тепер ніби він є творцем цієї міграційної проблеми, а Кремль, який керує через лаштунки як би не до чого. Такі операції у структурах ФСБ Росії називають: “Під чужим прапором”.

Як розвивалася ситуація?

Зафіксовано, що протягом кількох останніх місяців туристичні агентства на півночі Африки та Туреччини, які мають сталі зв'язки з російськими та білоруськими туристичними агентствами, почали пропонувати “потенційним клієнтам” певний пакет послуг для потрапляння до країн Європи.

Ці “клієнти” в основному з Сирії, частина з Іраку та Афганістану. Їм робилося відповідне запрошення до Білорусі на підставі яких в білоруських консульствах від Анкари до Бейрута їм надавали візи.

Після приїзду цієї категорії людей до Білорусі, білоруські прикордонники транспортували їх у район там, де і почалося їхнє скупчення, і вони ж почали всіляко проштовхувати їх, цих людей, на територію Польщі. При цьому, ці ж прикордонники надавали, так званим своїм гостям, спеціальні інструменти, щоб вони розрізали колючий дріт встановленого Польщею прикордонного паркану. А також, зафіксовано випадки, коли і самі ж прикордонники різали колючий дріт і виштовхували привізних людей на територію Польщі.

При цьому, якщо їх на тому боці затримували і намагались повертали назад, білоруські прикордонники вже не приймають їх.

Чи дійсно це кремлівський шантаж?

Примітно і дуже цікаве саме те місце, де Кремль руками Олександра Лукашенко намагається проштовхнути тих людей на територію Польщі. Адже це місце стратегічно близько до так званого Сувалського коридору.

Сувалський коридор – це вузька смужка землі завдовжки 196 км, яка простягається вздовж кордонів Польщі та Литви до російського міста Калінінград. І ось, саме ця смужка, тривалий час викликала деяке занепокоєння країн НАТО. Оскільки, сподівалося, що якщо на початку бойових дій Росія захопить цю ділянку, то країни Балтії залишаться відрізаними від інших країн, і їхнє постачання буде вкрай утруднене і вони виявляться в дуже важкому стратегічному становищі.

Саме цей факт і підтверджує, що головне завдання цієї штучно створеної кризи є кремлівський тиск, про який писалося раніше.

Тим більше, зараз вимальовується повна картина концентрації російських військ. Адже, до цього йшлося, що ця концентрація мала на меті чинити тиск тільки на Україну і дві локації російських військ під Брянськом та Курськом для цього там і були дислоковані.

Але найбільша локація знаходиться саме під містом Єльне Смоленської області Росії, де базуються ударні елементи 1-ої танкової армії Росії, що гіпотетично підтверджує задум Кремля максимально підсилити тиск вже на країни Європи.

На додачу до цього в повітряному просторі Білорусії декілька діб літали стратегічні бомбардувальники Росії, які здатні нести ядерну зброю, но фоні яких Кремль публічно відмежувався від цих подій (діалог В. Путіна з А. Меркель) але відкрито і прямим текстом почав вимагати гроші (заява С. Лаврова) за примітивною логікою: “дайте гроші щоб розмістити мігрантів, але якщо не дасте то нехай йдуть до вас”.

Що буде далі?

Як вже зазначалось, Кремль зараз не має можливості щоб розпочинати рішучі агресивні кроки, особливо після особистого приїзду директора ЦРУ Сполучених Штатів Америки Уільяма Бернса до Росії. Адже за даними
CNN Президент Сполучених Штатів Америки Джо Байден направив його
до Росії, цитата: “щоб попередити Кремль, що США уважно стежать за нарощуванням російських військ на кордоні з Україною”.

Саме тому, Кремль і ховається за спину вже неспроможного до адекватних вчинків, слабого своєю нелегітимністю, а за словами Естонських політиків іще і божевільного Олександра Лукашенко.

І саме в цьому, для України і приховуються ризики небезпеки, адже використовуючи саме цей факт, ховатись за спинами інших (з виступів В Путіна), Росія може здійснити певні гібридні військово-агресивні кроки проти нашої держави і звалити відповідальність за це на Білорусію.

Разом з тим, Кремль прорахувався, адже на цей раз Європейський Союз в обличчях Польщі та Литви проявив військово-політичну потенцію і відкрито почав називати винуватця цієї міграційної кризи.

Більш того Іран вже заявив, що готов, звичайно в разі згоди пана Олександра Лукашенко, організувати заходи щоб забрати своїх громадян до себе.