<?xml version="1.0" encoding="utf-8" ?><feed xmlns="http://www.w3.org/2005/Atom" xmlns:tt="http://teletype.in/" xmlns:opensearch="http://a9.com/-/spec/opensearch/1.1/"><title>Роксолана</title><subtitle>16 лет</subtitle><author><name>Роксолана</name></author><id>https://teletype.in/atom/roksita1937</id><link rel="self" type="application/atom+xml" href="https://teletype.in/atom/roksita1937?offset=0"></link><link rel="alternate" type="text/html" href="https://teletype.in/@roksita1937?utm_source=teletype&amp;utm_medium=feed_atom&amp;utm_campaign=roksita1937"></link><link rel="next" type="application/rss+xml" href="https://teletype.in/atom/roksita1937?offset=10"></link><link rel="search" type="application/opensearchdescription+xml" title="Teletype" href="https://teletype.in/opensearch.xml"></link><updated>2026-10-25T12:49:08.193Z</updated><entry><id>roksita1937:e-7PV60xZ</id><link rel="alternate" type="text/html" href="https://teletype.in/@roksita1937/e-7PV60xZ?utm_source=teletype&amp;utm_medium=feed_atom&amp;utm_campaign=roksita1937"></link><title>Нове життя</title><published>2020-09-03T16:25:32.744Z</published><updated>2020-09-03T16:25:32.744Z</updated><summary type="html">Мене звати Джейн ,мені 17 і тепер я-сирота . Після смерті батьків я переїхала жити в маленьке містечко Брайтон, живу я разом зі своєю бабусею котрій 60 років.З дитинства я була дуже вольовою дівчинкою і навіть батьки не завжди могли втримати мене , а тепер коли їх нема я повністю вільна в своїх діях , словах і почуттях . Важко згадувати ту ніч ,коли вони померли від пожежі у нашому невеличкому,затишному будиночку. Моя бабуся дуже добра і турботлива,тому з нею я почуваюся краще. Навіть не знаю ,щоб я робила якби і її не було. Вона-це єдине ,що стримує мене не піти на , той світ до батьків. Я дуже за ними скучаю , і часто плачу ночами згадуючи всі щасливі моменти за життя з батьками. Але я повинна рухатися далі і не стояти на місці...</summary><content type="html">
  &lt;p&gt;Мене звати Джейн ,мені  17 і тепер я-сирота . Після смерті батьків я переїхала жити в маленьке містечко Брайтон, живу я разом зі своєю бабусею котрій 60 років.З дитинства я була дуже вольовою дівчинкою і навіть батьки не завжди могли втримати мене , а тепер коли їх нема я повністю вільна в своїх діях , словах і почуттях . Важко згадувати ту ніч ,коли вони померли від пожежі у нашому невеличкому,затишному будиночку. Моя бабуся дуже добра і турботлива,тому з нею я почуваюся краще. Навіть не знаю ,щоб я робила якби і її  не було. Вона-це єдине ,що стримує мене не піти на , той світ до батьків. Я дуже за ними скучаю , і часто плачу ночами згадуючи всі щасливі моменти за життя з батьками. Але я повинна рухатися далі і не стояти на місці тримаючись за минуле;спогади,фотографії та речі завжди будуть мені нагадувати про них .Але я знаю вони б хотіли , щоб я прожила довге і щасливе життя . Тому з раною у серці я буду продовжувати жити і добиватися цілей , скоро я піду до нової школи , де мене будуть чекати нові знайомства , нові друзі і нове життя.&lt;/p&gt;

</content></entry></feed>