Подкаст-студія Sens

Історія успіху Lamborghini: від тракторів — до спорткарів

2022-12-26T22:48:55.185Z

Бренд Ламборгіні (Lamborghini) — більше, ніж просто марка авто. Для багатьох це синонім мрії, адже ціна такого суперкара перевищує сотні тисяч доларів. Мріють про нього мільйони, але дозволити собі можуть далеко не всі. Тим не менш, з кожним роком продажі Lamborghini тільки зростають і щороку б'є рекорди попереднього.

У 2021 році генеральний директор компанії Стефан Вінкельманн (він також керує і Бугатті) озвучив стратегію бренду на найближче десятиліття. Судячи з анонсу, вже за 4 років світ побачить перший електрокар Ламборгіні (Lamborghini). Ще раніше з'являться гібридні моделі. У найближчі 10 років модельний ряд буде представлений двома суперкарами та двома універсальнішими автомобілями. Також компанія займається розробкою синтетичного палива.

Марка Lamborghini завдячує своєю появою неуважному ставленню Енцо Феррарі (Enzo Ferrari) до одного зі своїх замовників. Так говорить чутка, але фактом є те, що Lamborghini зі своїм першим автомобілем став гідним конкурентом Ferrari і явним супротивником. Перед записом випуском, щоб максимально заглибитись у історію, подивився фільм Роберта Мореско "Ламборгіні: Людина-легенда" про Феруччо Ламборгіні. Я сподівався побачити протистояння із Фераррі та складнощі на шляху до створення світового бренду. А натомість отримав поверхнісну історію без заглиблення у драму та підняття до успіху. Картина вийшла досить посередницькою та сухою, але для себе та прихильників бренду, варто самим оцінити фільм та побачити, як режисер відтворив легенду автопрому на шляху до світового визнання.

Ферруччо Ламборгіні народився 28 квітня 1916 року в невеликому селі Ренаццо, неподалік Ченто (провінції Феррара). Його батьки Антоніо та Евеліна Ламборгіні займалися землеробством та виноробництвом і мріяли про те, щоб син продовжив фамільний бізнес. Але змалку Ферруччо цікавився технікою, і батьки, бачучи захоплення сина, в одному з сараїв ферми створили невелику майстерню, в якій Ферруччо відливав деталі, необхідні для техніки на фермі, а також для конструювання різних власних механізмів. Якось при відливанні однієї з деталей, у цеху стався невеликий вибух, який мало не призвів до пожежі на всій фермі.

Після закінчення школи хлопець вступає до технічного університету, який розташовувався неподалік Болоньї, де з легкістю опанував майстерністтю лиття та сварки. Ферруччо отримав професійну ліцензію та не втрачаючи ні дня, він відразу влаштувався на роботу в місцевій кузні в 1932 році і він стає одним з підмайстрів Гефері Обі. Через 2 роки переїзжає до Болоньї працювати в іншій майстерні, де напряму працює з військовою технікою. Варто відзначити, що хлопець шаленів від улюбленої справи, крім того що робота приносила йому великий дохід, так вона йому ще подобалася. Саме цей досвід принесе йому згодом багато знань у машинобудівництві.

У 1940 році Ламборгіні був призваний до Королівських військово-повітряних сил Італії, де служив механіком на острові Родос. Отримав посаду начальника відділу технічного обслуговування автомобілів і згодом потрапив у полон до німців. Італія згодом з падінням режиму Муссоліні перестала бути союзником Німеччини. Дізнавшись, що хлопець був особистим механіком керівництва, його поставили перед вибором: в'язниця та смерть чи стати механіком з ремонту віськової техніки. Так Ферруччо став воювати обслуговуючи військову техніку переважно німців. А згодом острів звільнили англійці і він почав працювати над ремонтом та модернізацією англійської техніки. Так він отримав знання щодо влаштування не лише італійських, а й зарубіжних механізмів. Ці навички чудово знадобилися йому згодом.
Коли війна закінчилася, Ламборгіні повернувся додому із твердим наміром відкрити свою справу. Залишаючи Італію англійці розпродували надлишки не потрібної їм тепер техніки — повертати її до Великобританії було справою занадто напруженою. А також потрібно було відновлювати Італію та годувати населення і заповзятливий молодий італієць скористався цим. До кінця 1947 році в його рідному містечку не було жодної техніки, до якої він не приклав своїх зусиль по відновленню та ремонту. Усвідомивши, що його знання та праця набирає популярнгості, Ферруччо вклав усі свої заощадження та зайнявши гроші батьків він відкрив майстерню.

Ферручіо не склало труднощів зібрати з брухту свій перший трактор. Він придбав старий мотлох, який був трактором, оновив та модернізував його. Перша модель трактора виявилася дуже простою за конструкцією і надійною в експлуатації, що й визначило її успіх. Двигун взяли з війсьової вантажівки, а інші деталы запозичені чи модернізовані з іних тракторів. Потім, побачивши, що конструкція досить вдала, а ринок збуту величезний, підприємливий Ламборгіні почав скуповувати військову техніку, автомобілі, механізми і переобладнати їх у сільськогосподарські машини. Так з'явилася невелика компанія з виробництва тракторів. У розореній війною країні, що поступово відроджується, ця техніка була дуже затребувана. Він поставив собі за мету облегшити працю фермерів та серійно випускати дешевший трактор, який би задовільняв потреби при роботі із землею.
Перші моделі були запропонвані місцевим фермерам і вони настільки були задоволені роботою механіка та інженера, що вже через декілька місяців вони зробили ще 10 замовлень.
Це дозволило молодій компанії швидко стати на ноги.
А черз рік замовлень було настільки багато, що компанії не вистачало рук, деталей та місця для виробництва, щоб задовільнити мінімальні потреби. Тоді Ферруччо було вже 35 років і він грунтовно зробив свій вибір, він знав, що хоче зв'язати з технікою усе своє життя, а тому пішов на ризиковий крок. Потай від усіх Ламборгіні бере кредит у місцевому банку на свого батька та закладає усе сімейне майно, що належало і його братам та тракторний цех. Справа була дуже ризиковою, але він був дуже впевненним у своїх силах та місії, яку він поставив.
На отриманну суму Ферруччо закуповлює тисячу нових двигунів фірми МОРІС
(ПАУЗА)

_____________________________________________________________________________________
Буду вдячний за вашу оцінку подкасту в зірочках, а якщо вам сподобаєся цей випуск, залиште свій відгук в коментарях. Це допоможе просунути подкаст та підняти його в рейтингу серед інших - Spotify або Apple Podcast. Адже вже один відомий бізнес-подкаст скопіював формат розповіді та теж почав розповідати історії брендів. Це досить низька поведінка та нездорова конкуренція серед спільноти подкастерів. Якщо вам подобається це подкакст, поширюте в соц. мережах випуски, це допоможе убезпечити копіювання та дасть розголосу данній ситуації. Завдяки вашим прослуховуванням та реакціям подкаст "Шалені голови" буде існувати! Дякую кожному з вас! Продовжуємо.
_____________________________________________________________________________________

1949 року в Ченто він відкрив свою першу фабрику з виробництва тракторів і заснував компанію Lamborghini Trattori. Так було дано старт першому успішному проекту. Компанія випустила трактор власної конструкції, оздоблений фірмовим знаком бика. Того ж року з конвеєрів Lamborghini Trattori змогли продати 50 машин, а середині 1950-х — уже понад 200! Успіх компанії був зумовлений винятковими технічними характеристиками та надійністю товару. Адже відремонтувати трактор міг навіть хлопчисько, який хоч трохи розбирався у техніці. Компанія розвивалась дуже стрімко. Після війни робота на землі була ледь не єдиним способом вижити. Кількість співробітників збільшувалось з кожним роком, як і устаткування, яке змінювали кожних 2 роки на більш якісне. Ламборгіні особисто брав участь у проектуванні та випробуваннях нових моделей. Технічні знання та інтуїція дозволяли йому випереджати конкурентів. Наприкінці 1950-х Lamborghini Trattori фактично став монопольним виробником тракторної техніки в Італії та однією з провідних компаній цього профілю в Європі.

Маючи за плечима великий досвід та володіючи солідною фінансовою підмогою, у 1960 році Ламборгіні заснував друге виробництво – фірму Lamborghini Bruciatori. Фабрика, що знаходилася в досить відсталій, в економічному плані, області країни П'єве ді Ченто. Ферруччо створював нові робочі місця, зміцнював місцевий бюджет — одним словом, підтягував П'єве ді Ченто до розвинених регіонів. Команія займалася виробництвом нагрівального та охолоджуючого обладнання, а також займаючись їх обслуговуванням. Тому майже уся Італія поступово переходить від вугільного опалення своїх будинків до газового. Подібна продукція в Італії не випускалася, і Ламборгіні хотів зменшити експортну залежність своєї країни. Та й у цілому завдяки злагодженій роботі всього колективу, зруйнована після війни економіка Італії, стала потихеньку зростати.

Успіхи та досягнення Ламборгіні, що зробили неоціненний внесок у піднесення зруйнованої війною економіки Італії, не пройшли непоміченими. Італійським урядом енергійному підприємцю було надано титул Кавалера Лаврового вінка. А ще до того, Ламборгіні почав заздрити славі Енцо Феррарі, зірка якої яскраво засвітилася на економічному небосхилі в 1950-і роки. «Тракторний король» любив швидкість. Навіть брав участь у перегонах. У різний час він володів розкішними Mercedes, Maserati, Jaguar E-type та кількома Ferrari 250 GT. Кожне авто його влаштовувало не до кінця, завжди спливали недоліки, лише після використання. Тому часто змінював авто, а в різних моделях Ферарі взагалі знайшов проблеми зі зчепленням.

За легендою, Ламборгіні особисто приїхав на фабрику до Енцо Феррарі, щоб поскаржитися на якість його автомобіля та дати кілька порад для покращення його улюбленої марки автомобіля. Але на його здивування зарозумілий Енцо посваривися з ним, і засновник Ferrari видворив «тракторного короля», порадивши тому не пхати носа в спорткари, та повертатись туди звідки він прийшов. Тоді талановитий механік особисто розібрав трансмісію 250 GT та зміг вирішити проблему за допомогою заміни деталей від власних тракторів.(ПАУЗА)

І тут доля знову виявилася прихильною до Ламборгіні. Справа в тому, що його опонент Енцо Феррарі був людиною запальною і зарозумілою, і подібні риси характеру аж ніяк не сприяли злагодженій роботі його колективу. Після чергової сварки з босом із компанії Ferrari пішли такі талановиті фахівці, як Джотто Бізаріні, Джан Паоло Даллара та Боб Уоллес. Чи треба казати, що вони недовго залишалися без роботи? Ламборгіні з радістю запросив їх до себе. Ця «трійця» утворила кістяк колективу, перед яким Ламборгіні поставив завдання побудувати автомобіль категорії GT, а заразом втерти носа Феррарі. Тим часом в одному з невеликих цехів тракторного заводу Ламборгіні повним ходом йшла робота над першим суперкаром. Ферруччо вибрав для свого «первістка» двигун V12 і Джотто Бізаріні допоміг розробити двигун, який розробив кілька найсучасніших двигунів для Ferrari, зчеплення зробили ідентично тракторному, а ідею кузова втілив у реальність дизайнер Френко Сакрліоне. У 1963 році було засновано компанію Automobili Ferruccio Lamborghini SpA. Всього за 15 км від Маранелло, «лігва» Ferrari, у містечку Санта-Агата в Болоньї почалося будівництво підприємства з випуску суперкарів.

Маючи за плечима значний досвід керівництва іншими підприємствами, Ламборгіні зумів організувати виробництво, яке найкраще підходило для досягнення його мети: вельми функціональну структуру, якої на той час не було рівних у галузі. Великий та світлий головний цех знаходився поряд з офісною будівлею, що дозволяло керівництву постійно контролювати ситуацію на виробництві. Це було ідеальним рішенням для Ламборгіні, який не соромився сам засукати рукави і працював над майбутніми суперкарами, якщо щось не відповідало його очікуванням.

Емблема легенди італійського автопрому є чорним щитом із зображенням золотого бика. Багато хто знаходить її підозріло схожою на жовтий логотип-щит Феррарі з чорним конем, що ще раз наголошує на суперництві двох марок. Ламборгіні народився під знаком Тельця за Східним Гороскопом. Бізнесмен вірив, що зображення зодіакального символу принесе йому успіх, а також продемонструє потужність спортивних автомобілів бренду. До того ж, засновник компанії був давнім шанувальником кориди.

У Ламборгіні було лише кілька місяців з того моменту, коли він вирішив побудувати завод до офіційної презентації, тому перша модель була створена дуже швидко. Офіційна презентація була присвячена Туринському автосалону, який відкривався на початку листопада 1963 року. Оскільки Ламборгіні мав досить чітке уявлення про те, чого він хоче, йому не довелося гаяти час на підбір співробітників. Перед ними був серйозний виклик, часу залишалося мало. Проте модель 350 GTV стала справжнім шедевром.

1964 виявився воістину видатним в історії компанії. Була створена модель 350 GT, випущена у кількості всього 120 екземплярів. Майже відразу з'явилася і її модифікація - 400 GT. Об'єм двигуна в цій версії був збільшений до чотирьох літрів, на неї встановлювалася перша коробка власної розробки Lamborghini. Спочатку була створена двомісна модель, пізніше перетворена на 400 GT 2+2 з двома знімними сидіннями за двома основними. Обсяг виробництва 400 GT виявився більшим – 273 екземпляри. Дебютне авто Lamborghini здобуло визнання публіки, розпродавшись у рекордно короткі терміни.Примітно, що саме Lamborghini 400 GT стала тим необхідним етапом розвитку компанії, який дозволив їй згодом створити одну зі своїх легендарних моделей «Lamborghini Miura».

Підготовка Miura здійснювалася з величезною швидкістю. Уявити нову модель хотіли на Женевському міжнародному автосалоні 1966 року. І сталося диво: ходова частина, показана восени 1965 року як експериментальний прототип, всього за кілька місяців перетворилася на найприголомшливішу дорожню модель у світі. Прем'єра Lamborghini Miura стала головною подією автосалону у Женеві! Новинка викликала небувалий інтерес, але Ламборгіні привернув ще більше уваги, приїхавши на Miura на гран-прі Монте-Карло - найприголомшливіший вікенд для спорткарів загалом і для кращих італійських моделей зокрема. 1967 року Ламборгіні міг дивитися в майбутнє з великим оптимізмом. Потік замовлень на Miura забезпечував його компанію грошима, але, головне, дозволив досягти неймовірного інтересу та справжньої популярності. Принаймні в цьому Ламборгіні потрапив точно в ціль: така модель була просто приречена заволодіти думками та серцями всіх автолюбителів. Завдяки їй бренд Lamborghini став символом в автомобільному світі, втіленням зростання, прориву за всяку ціну, переваги над конкурентами незважаючи на традиційні обмеження та забобони.
(ПАУЗА)

З моменту свого заснування і до початку 1970-х років бренд Lamborghini розвивався досить прогресивно, нарощуючи як свій інтелектуальний, і економічний потенціал. Проте, 1972 року з низки причин було розірвано вигідний контракт експорту сільськогосподарської техніки з Південною Америкою. Це занурило фірму у стан затяжної кризи, і спонукало Ферруччо продати свою частку підприємству Fiat. Поступово все тракторне виробництво почало належати великому італійському концерну Same Deutz-Fahr Group, який володіє контрольним пакетом тракторного виробництва Lamborghini і досі. У період 70-х років минулого століття єдиним, що дозволяло компанії продовжувати функціонувати, були успішні продажі від моделі «Countach». Однак виключно автомобільне виробництво не могло покривати всіх витрат Lamborghini, це змусило Ферруччо розпродати пакети акцій, що залишилися в нього. Так, фірма набуває нових власників від великих швейцарських інвесторів – Рене Леймера (René Leimer) і Жоржа-Анрі Росетті (Georges-Henri Rossetti). Не надто успішному стану справ бренду сприяла світова нафтова криза, що вибухнула на початку 70-х років ХХ століття. У цей період авто різко впали в ціні, а Lamborghini зіткнулася з черговою фінансовою проблемою: терміни постачання запчастин та комплектуючих були зірвані, у зв'язку з чим розпродані заздалегідь машини могли потрапити до рук своїх власників лише після закінчення дворічного очікування. Низка дрібних невдач і негараздів призвела до того, що в 1978 році компанії не залишалося нічого, крім як оголосити про своє банкрутство. Державний суд Італії змушений був продати фірму на торгах. Новим власником Lamborghini стали брати-швейцарці Мімрам (Mimra).

Для вирішення грошових проблем керівництво компанії уклало контракт з BMW на доведення та виробництво спортивного автомобіля під кодовою назвою Е26, який згодом здобув популярність як BMW M1. Конструкторські розробки велися на BMW, а фірма Lamborghini мала виготовити необхідні 400 машин для омологації Міжнародною спортивною федерацією. Для виконання робіт з цього контракту Леймер отримав велику позику в італійського уряду. У той же час компанія Lamborghini підписала угоду з американською фірмою Mobility Technology International про розробку швидкісного армійського позашляховика із двигуном Chrysler. Цей автомобіль, названий Cheetah («гепард»), викликав справжній шок у відвідувачів Женевського автосалону 1977 - ніхто не очікував від Lamborghini нічого подібного. У липні того ж року мало розпочатися виробництво E26, але витрати на розробку та випробування Cheetah поглинули велику частину позики, відпущеної на замовлення BMW. Тим часом у керівництва BMW урвався терпець, і контракт з Lamborghini був розірваний

До 1987 року Lamborghini знову було продано – цього разу американському концерну Chrysler. Люди з Детройту відразу почали встановлювати свої порядки, а на підприємстві почалася розробка та підготовка виробництва автомобіля. Через три роки в серію пішов Lamborghini Diablo, що представляв подальший розвиток Countach: у автомобілів було однакове компонування, схожа конструкція шасі з просторовою рамою, посиленою деталями з композитних матеріалів, і кузов, розроблений Марчелло Гандіні вже як незалежний дизайнер. До створення кузова доклали руку стилісти Chrysler.

У 1974 році Ламборгіні купив колись вподобані 740 акрів землі разом з нерухомістю під назвою La Fiorita, на березі озера Тразімено, в Кастільйоне-дель-Лаго, Умбрія. Спочатку він приїжджав туди, щоб розслабитися та сходити на полювання, але незабаром він береться за справи. Він починає вирощувати виноград, з якого робить вино, що згодом отримує визнання та здобуває нагороди. Він багато подорожує й у мандрівках замислює побудувати поля для гольфу, які він згодом таки будує у себе на землі. Також він робить автомобілі для гольфу. Окрім цього він виготовив автомобіль для Папи Римського Івана Павла II.

Ферруччо пішов лише з автомобільного бізнесу, а компанії Lamborghini Calor та Lamborghini Oleodinamica залишилися в його руках.

За деякими відомостями Ферруччо в 1974 році, тобто у віці 58 років, одружився втретє, але інші джерела говорять, що одруження не було і дочка Патриція народилася від другої дружини Анніти.

Ферручіо Ламборгіні у жовтень 1963 року, перед Туріном написав наступне: «У свій час я придбав кілька найкращих автомобілів Gran Tourismo і в кожному з них виявив недоліки. Або дуже жарко в салоні. Або незручно. Або недостатньо висока швидкість. Або неякісно зібраний. Зараз я хочу побудувати автомобіль GT, який буде позбавлений недоліків. Не технічну «бомбу». Навпаки, звичайний, але досконалий автомобіль».

Ферруччо Ламборгіні помер 20 лютого 1993 року внаслідок серцевого нападу. Тіло його було поховано на кладовищі монастиря Чертоза ді Болонья в фамільному склепі.

За всіх своїх амбіцій Chrysler недовго «водив бика за роги». У січні 1994 року контроль над компанією отримала індонезійська MegaTech, а через рік акції компанії були перепродані трьом іншим компаніям. Але черговим власникам утримати в руках норовливого «бика» теж виявилося не під силу. Зрештою, з 1998 року Lamborghini стала частиною імперії Фердинанда Піха і увійшла до складу концерну Volkswagen AG під «крило» Audi. За шість років, повністю відмовившись від колишніх напрацювань, прагматичні німці запустили у виробництво дві нові моделі: Murсielago та Gallardo, а також дві їхні відкриті версії. Але це вже зовсім інша історія.

Історія створення Twitter

2022-12-12T10:42:27.809Z

Історія про компанію, до якої за останні пів року прикута увага більшості ЗМІ, компанія - яка на мою думку, після покупки Маском, втратила свою автентичність та творчий підприємницький початок. А за мість цього, з унікальної платформи для мікроблогінгу може перетворитись на перевантажену функціями скопійованих з інших соц.мереж. Одна з таких функцій це верифікація, що доступна кожному. Нещодавно вона була відключена через наплив ботів та створених фейкових профілів. Але вона вже знову запрацювала. Ціна, як і раніше, становить $8 на місяць, але для користувачів пристроїв Apple підписка зросте до $11 через комісію від яблука. Серед додаткових функцій Twitter Blue є кнопка редагування твітів. Також Ілон Маск підтвердив, що кількість символів збільшиться з 280 до 4000...
Історія унікальної ідеї, яка стояла у підніжжя блогінгу - це історія компанії Твітер.
Як не крути, а цей проєкт незвичайний, він вибивається із загального ряду інформаційних інтернет-ресурсів!

Головна думка Твітеру у тому, що користувачі, реєструючись у соціальній мережі, автоматично отримують можливість розпочати вести мікроблог. У чому відмінності від повноцінного блогу? А все просто – у ньому публікуються виключно короткі пости (спочатку було до 140 символів) при цьому вони можуть супроводжуватись зображеннями, відеороликами чи аудіозаписами. Через таку здається обмеженість і стислість, користувачі спочатку після запуску платформи поставилися до нововведення іронічно, вважаючи, що попитом вона користуватися не буде, бо немає можливості повноцінно висловлювати свою думку з тих чи інших питань у мікроблогах, але, дуже швидко, буквально за кілька тижнів, у деяких моментах Твіттер залишив своїх конкурентів далеко позаду, навіть такого гіганта, як Фейсбук!

Які ж були передумови для створення незвичайної соцмережі

Твіттер з'явився в 2006 році, він не був першою соціальною мережею у світі, на той момент вже відносно непогано працював той самий FB, але люди встигли зрозуміти, що вони не люблять витрачати багато часу на читання та обробку інформації. Також давалась взнак лінь і постійна зайнятість. Все, що потрібно споживачеві:
- отримати якісь дані у максимально стиснутій формі;
- швиденько обробити їх;
- піти далі займатися своїми справами.

Так як у всіх інших соцмереж спочатку була закладена можливість публікації постів практично не обмежених розмірів, деякі споживачі були явно незадоволені - їм би швиденько переглянути кілька десятків знаків друкованого тексту, але ні, блогери вже тоді, в нульові роки, гналися за обсягами, які забезпечували залучення користувачів, приріст передплатників та можливість заробити на своїй творчості.

Звідси народилася філософія Твіттера – дати людям те саме, щоб вони не шкодували про час, витрачений на читання новин чи розважального контенту, крім того, могли б швидко спілкуватися, не відволікаючись від основних справ. Щоправда, ця концепція свого часу породила хвилю найжорстокішої критики сервісу. Але потім буча стихла, тоді Твіттер поливали брудом виключно через виникнення дикої кількості мікроблогів, які не несуть взагалі ніякого навантаження. Наразі ситуація вирівнялася і на сторінках сервісу є багато гідних авторів, які дають корисну інформацію.

Існує дві версії історії появи бренду Twitter

Перша, вона ж офіційна – Твіттер створив Джек Дорсі, який був одним із учасників стартапу Odeo, запущеного колишнім працівником Google Еваном Вільямсом.

За другою версією Твітер був заснований Ноа Глассом, який розробив Odeo у себе вдома. Його технологію взяли за основу Твіттера. Так, з її допомогою користувач міг зателефонувати на номер мобільного телефону або надиктувати голосове повідомлення, яке згодом перетворювалося на аудіофайл (MP3) файл і публікувалося в інтернеті.

Трохи про Odeo

Odeo – досить відомий свого часу ресурс, основна діяльність якого була зосереджена навколо досліджень, пов'язаних із:

пошуковими системами;
створенням сервісів для подкастів;
організацією роботи RSS-каналів.

Взагалі, це далеко не повний список, але ближче до 2006 року компанія задумалася про необхідність розробки якогось сервісу, який допоміг би користувачам надсилати короткі повідомлення через інтернет (тобто дуже недорогі в порівнянні з мобільним зв'язком, в інших операторів проста смска могла коштувати долар без лютих системних вимог для «заліза» і високою швидкістю передачі інформації.

Достовірно не відомо, скільки експериментів вони провели, які невдалі проекти закрили в зачатку, не отримавши з них ні прибутку, ні популярності, однак у якийсь момент створили прототип Твіттера, який розвинувся потім у знайому нам соціальну мережу. Правда, незабаром після цього власники виставили Odeo на продаж, а через пару місяців після цього компанія була викуплена Sonic Mountain, яка активно займалася придбанням активів фірм, що загинаються, пов'язаних з науково-технічними розробками у сфері інтернету. Чим займається «пращур» Твіттера в наш час ніхто не знає, проте, в 2010 р. основний сайт компанії був закритий для широкого загалу, залишився лише функціонал для розміщення корпоративних відео.

Засновники компанії

Джек Дорсі, Біз Стоун, Еван Вільямс

Якщо говорити чесно, то Твіттер на зорі свого існування не відрізнявся якоюсь особливою технічною складністю, його будь-який досвідчений програміст зміг би написати на колінках за кілька днів. Однак у розробці сервісу взяли участь троє хлопців, які і вивели платформу на світовий рівень, хоча спочатку вона й замислювалася, як експеримент згаданої компанії Odeo. Їх імена Біз Стоун, Еван Вільямс та Джек Дорсі.

Біз Стоун ідеолог Twitter. Вважається, що цей хлопець найкрутіший серед співзасновників Твіттера. Доречі, в журналі «Таймс», Стоун займає десяту сходинку у рейтингу найвпливовіших людей світу, і, в принципі, це відповідає дійсності. До своїх 47 років Біз написав кілька мотивуючих книг для стартаперів, став веганом, і запишаєть тим, хто написав Твіттер в компанії з Дорсі всього за 2 тижні.

Другий співзасновник Еван Вільямс хоч і не входить до топ рейтингу найвпливовіших людей світу, але свої 3 мільярди доларів до 49 років заробив, крім того, саме він став головним засновником Твіттера, профінансувавши стартап, крім того, саме Еван свого часу відокремив Twitter від Odeo, зробивши його самостійною компанією. У будь-якому випадку, ця людина головна в трійці Твіттеру, і саме він дав йому життя та став головним інвестором проекту.

Джек Дорсі серед засновників Твіттера найбагатша людина, статки його оцінюються приблизно в 15 мільярдів доларів, крім того, саме Дорсі свого часу спала на думку ідея про створення того самого сервісу з обміну короткими повідомленнями, потреба в якому гостро стояла перед користувачами Інтернету вже на початку нульових років.

Довго він шукав інвесторів, потім прийшов працювати в Odeo, швидко потоваришував зі Стоуном, разом вони наклепали прототип платформи за 2 тижні, потім Джек представив напрацювання Вільямсу, і, заручившись фінансовою підтримкою, почав розкручувати проЄкт.

Заснування Twitter

Роботу над новою соціальною мережею з функцією обміну швидкими повідомленнями розпочали на початку березня 2006 року, а вже 21 березня було написано перший твіт під авторством Джека Дорсі: «Just setting up my twttr», що в перекладі звучить приблизно, як «просто налаштовую свій Твіттер». Твіттер напочатку був лише експериментом, нехай і перспективним, тож спочатку поширювати платформу в маси ніхто не збирався.

Майже відразу трійця засновників рознесла по компанії Odeo звістку про впровадження утиліти, створеної для швидкого спілкування між співробітниками, причому, без будь-якого серйозного функціонального навантаження, типу для розваги. Питання були такими:

де перебуваєш?
що робиш?
яка на вулиці погода?

Співробітники компанії просто дуріли, у тому числі, Вільямс та інші. До літа 2006р. проЄкт вийшов за межі компанії ОДЕО - за рахунок запрошення до соціальної мережі друзів та родичів її співробітників. У результаті кількість користувачів досягла кілька сотень, а це було хорошим сигналом до того, щоб продумати можливості комерційного використання проекту та розширення платформи до міжнародного рівня.

Зростання популярності

Так як кількість користувачів зросла за рахунок залучення друзів і родичів співробітників Odeo, постала необхідність розробки засобів безпеки для захисту акаунтів, а це величезний крок до формування повноцінної соціальної мережі з можливістю зареєструватися в ній усім охочим, яких, як виявилося, у Сполучених Штатах знайшлося кілька тисяч. Вважається, що запуском платформи в маси стало 15 липня 2006 року, і відразу ж почався приріст користувачів, які, як і розробники, спочатку просто дуріли на сторінках безкоштовного сервісу, а потім (повільно та драматично) сталося стихійне лихо, що перевернуло розвиток Твіттера і суттєво прискорило його.

У серпні 2006 року Сан-Франциско стався землетрус із руйнуваннями. Перед користувачами постало відразу кілька завдань:

отримати актуальну інформацію щодо роботи інфраструктури мегаполісу;
навести довідки про можливі жертви та постраждалих внаслідок стихійного лиха.

І саме у той момент всі зрозуміли, яку чудову штуку вони змайстрували - більша частина інформації про землетрус пройшла саме через Твіттер, причому, кількість користувачів протягом серпня стрімко зростала, і з того часу вже не зупинялося, хіба що часом уповільнювалося.

Люди оцінили зручність, оскільки актуальна інформація через платформу поширювалася буквально за 5 хвилин, при тому, що за допомогою радіомовлення відомості про подію розповзалися країною в середньому за півгодини, а телебачення витрачало на це до 2-3 годин. У цьому сенсі Twitter через півроку після фактичного запуску обскакав навіть найсерйозніші онлайн-ЗМІ свого часу.

Тих 140 символів, які розробники заклали в короткі повідомлення, користувачам вистачало, щоб передати потрібну інформацію. Якщо вони не вкладалися в заданий об'єм, то просто писали другий твіт, а за потреби і третій, витрачаючи на це буквально секунди.

До осені 2006 року Вільямс вирішив прибрати Твіттер до рук. Фішка в тому, що він хоч і вклав велику частину грошей у розробку проекту, але не повну суму, були в нього і сторонні інвестори, які невідривно спостерігали за успіхами Odeo та Twitter. Еван почав поширювати серед них інформацію про нібито проведений аналіз, повідомляючи, що «наближаються темні часи». Нагнав остраху, розписав у фарбах, що ні нову платформу, ні саму компанію загалом, успіх не чекає, все, що вони роблять і просувають – свідомо збитково, людям це не подобалось, тож, даруйте, хана… Ну і виявив турботу та запропонував викупити їх частки в проекті за порівняно непогані гроші, ті погодилися, в результаті чого Вільямс став абсолютним власником Odeo і, отже, Твіттера, що набирає обертів. Знали б інвестори, що вже за десяток років цей сервіс оцінюватиметься більше, ніж у мільярд доларів…

Зробили, до речі, хитро - у жовтні 2006 року компаньйони створили окрему компанію Obvious Corporation з мізерним статутним капіталом, і від її імені викупили і Odeo, і Twitter, і ще десяток дрібних власних проектів, в які вкладалися сторонні інвестори. Не зовсім зрозуміла логіка цієї операції у глобальному економічному плані, але, швидше за все, вже тоді хлопці вирішили виділити Твіттер в окрему компанію, і для полегшення цього процесу розділили свій бізнес на кілька частин, помістивши їх, грубо кажучи, під один дах – це допомогло відвернути увагу інвесторів, і трохи заощадити на податках.

На початку 2007 року в середньому за добу користувачі відправляли близько 5тис. твітів, причому, велика їх частина не містила якогось серйозного смислового навантаження, люди продовжували дуріти, але все більше ставало повідомлень, пов'язаних із останніми політичними подіями, заходами зі світу мистецтва. Наприклад, концертів, виставок та ін., і навіть економічних коливань. Ця статистика говорить про те, що вже на той час Twitter використовували люди різних соціальних верств з різними інтересами, і тоді Вільямс зважився представити проект широкої аудиторії, скажімо так, продемонструвати його цілому світу. Обрали для цієї операції фестиваль South by Southwest, який кожен березень відбувається у Техасі. Дуже вірне рішення – цей захід приваблює величезну кількість людей з усіх Сполучених Штатів, трапляються навіть гості з Європи, тобто охоплення аудиторії величезне. Творці платформи зробили мудрий хід – повісили на виставці два мультимедійні екрани, підключили їх до комп'ютера, і дали всім бажаючих поспілкуватися один з одним через систему обміну миттєвих повідомленнь. Всім настільки сподобався цей задум, що вже в перший день фестивалю почали звучати гасла із серії «Твіттер рулить», а кількість зареєстрованих користувачів протягом доби різко підскочила з 20 тисяч людей до 60. У результаті Twitter отримав на фестивалі нагороду Web Award, а проект різко рвонув уперед!

І ця подія мало не призвела до загибелі проЄкту… Кількість зареєстрованих користувачів почала зростати в прогресії, збільшилася кількість відправлених твітів (близько 300 тисяч на добу до початку осені 2007 року) і ресурс почав виходити на окупність за рахунок вбудованої реклами, але така велика відвідуваність неминуче веде до перевантаження серверного обладнання, не розрахованого на такі маштаби. Почалися короткочасні збої - вони не вивели платформу з ладу.

Довелося керівництву компанії екстрено міняти сервери та «лікувати» ПЗ. Так, здебільшого впоралися швидко, але дрібні баги так і залишилися. І ось що дивно – вони не налякали людей, і вже наприкінці 2007 року стало зрозуміло – Твіттер крокує світом, залучаючи користувачів не лише у Сполучених Штатах, а й в інших країнах. Це дійсно показник успіху – психологічна тонкість у тому, що якщо відвідувачі сайту або додатку не скаржаться на дрібні косяки, значить вони щиро його люблять, і готові зазнавати деяких незручностей.

Цікаво, що розвиток Твіттера завжди йшов сплесками, пов'язаними з великими подіями міжнародних масштабів, таких як:

спортивні чемпіонати;
значні політичні події;
стихійні лиха;
економічні кризи.

Людям потрібна можливість швидко отримати та відправити інформацію великої аудиторії, а Twitter для цього підходить найкраще. Так, під час проведення Чемпіонату світу з футболу в 2010 році кількість твітів, що відправляються, часом перевищувала 3000 в секунду, і це при тому, що ще за пару років до цього користувачі публікували трохи більше коротких повідомлень в день. Ну, а реальна можливість оцінити фінансовий успіх компанії настала у 2013 році, вже після звільнення з посади генерального директора Вільямса (його місце зайняв Дік Костоло, який до цього був операційним директором) – Твіттер виставили на біржу акції (IPO), і залучили тисячі інвесторів із сукупними вкладеннями майже 2 мільярди доларів. Ці вливання дозволили перетворити Twitter, наситивши його:

новими можливостями роботи з фото- та відеоматеріалами;
свіжими засобами захисту облікових записів користувачів від злому;
найсучаснішими скриптами для публікації та розповсюдження повідомлень.

Крім того, на ринок вийшли додатки для мобільних пристроїв з найпопулярнішими операційними системами, що миттєво полюбилися користувачам за простоту, легкість, багатофункціональність та інших фішок, яких не могли запропонувати конкуренти.

Способи використання

Вже до 2008 року Твітером зацікавилися ЗМІ, підприємці, великі компанії, а також знаменитості, які шукають нових можливостие пропіаритися. Одночасно з цим з'явились користувачі, які бажають заробити на своєму контенті, тобто, фактично, перші блогери, які отримують постійний дохід з інтернету, насамперед соціальних мереж. Бо з приходом Твіттера на ринок - монетизація контенту набула обертів по-справжньому масштабних.

Так, у свій час особливою популярністю платформа користувалася у власників дрібних кафешок, кав'ярень, піцерій та іншого громадського харчування, що розширює бізнес. Суть у тому, що відвідувачі подібних закладів бажають спробувати щось нове. Бізнесмени пускають твіти з коротким описом продукції, супроводжуючи їх зображеннями, користувачі починають ретвітити.

У сучасному світі відбувається багато різних подій, які тягнуться кілька днів, а то й тижнів, наприклад, фестивалі та карнавали, геополітичні конфлікти, економічні потрясіння або, навпаки, злети. Користувачам цілком вистачить інформації стиснутої із серії «о 14.00 розпочався матч»,«о 14.15 забитий перший гол» тощо. Подібним чином висвітлювалася смерть Майкла Джексона в 2011 році і наступні жалобні заходи – фактично, прямий ефір без необхідності провантажувати тонни відео та лазити купами сайтів, Твіттер у цьому плані виявився дуже привабливим.

Ще один популярний спосіб використання Twitter - заробіток на рекламі у власних мікроблогах. Наприклад, хтось вирішив публікувати коротенькі розважальні нотатки на кшталт анекдотів, афоризмів, мемів та ін. рекламодавців, які за окрему плату розміщують у нього твіти про свої товари та послуги. Варіант вигідний усім сторонам - реклама в Twitter не нав'язлива, охоплення величезні, в тому числі, за рахунок ретвітів, ціна на "промо" не дуже висока.

Цікаво, що Твіттер - одна з небагатьох соцмереж, яка намагається сильно не втручатися в рекламні матеріали, що розміщуються. З одного боку, це вигідно блогерам та рекламодавцям, з іншого – породжує хвилі критики з боку відвідувачів, яким не подобається зміст деяких промо-матеріалів.

Секрет успіху

Один з ключових секретів успіху – це безперервне вдосконалення платформи, постійне спілкування з користувачами, підтримка діалогу на тему того, що їм потрібно, а що не дуже, питання щодо зручності платформи, можливого розширення функціоналу (або його скорочення, бо багато зайвих фішок було викинуто за роки розвитку Твіттера). Такий підхід дає можливість своєчасно реагувати на переваги і тенденції, що змінюються.
Наприклад, одне із найпопулярніших нововведень за останні роки – збільшення максимального обсягу посту до 280 символів. Цікаво те, що це не торкнулося азіатських країн, мови яких дозволяють через один символ висловлювати дві, а то й три думки.

Цікаві факти

Найперший твіт, зроблений у Твіттері, було виставлено продаж через аукціон. Продавався він у вигляді NFT-токену, це сталося 6 березня 2021 року. Пропозицій надійшло дуже багато, незабаром цінник за лот піднявся до мільйона доларів. Переможцем торгів став Хакан Еставі, він запропонував за твіт 2.9 млн доларів, виручені гроші пішли на допомогу жителям Африки, які постраждали від коронавірусу. Принаймні так говорить офіційна версія.
У 2009 році загальна кількість твітів перевищила мільярд. Що означає ця цифра – за три роки компанія пройшла шлях від одного повідомлення до цифри з 9 нулями. Причому довгий час така статистика в принципі не розкривалася, але не через бажання сховати інформацію набагато глибше, а тому що керівництво компанії навіть не здогадувалося про можливий дикий інтерес з боку світової спільноти до подібних даних.
Незважаючи на дуже серйозні технічні фішки Твіттера, там досі немає так званої розумної стрічки, яка показує матеріали лише тим користувачам, яким вони можуть бути реально цікавими за аналогією з Фейсбуокм, Яндекс Дзеном, ВК та іншими. Наприклад, те, що опубліковано блогером, може побачити будь-який передплатник, так і випадковий користувати Twitter. Добре це чи ні – сказати складно, проте, користувачі інших соціальних мереж часто лають «розумні стрічки» за криві алгоритми.
Так як у Твіттері практично немає модерації, там нерідко публікують оголену, часто дуже відверту. Ні, іноді такі матеріали все-таки видаляються, але ризик натрапити на що «полуничний» у стрічці дуже великий. До речі, саме тому знаючі люди не дозволяють своїм дітям заводити в Twitter акаунти.
Незважаючи на те, що Твіттер ніколи не позиціонував себе конкурентом відеохостингів, насамперед Ютубу, на сторінках платформи на день проглядається щонайменше 2 мільярди відеороликів. Повторимося, керівництво компанії ніколи не ставило за мету популяризувати цей формат, воно саме так вийшло!
Модерація слабка, так, але дуже активно баняться блоги, що розпалюють будь-які види ненависті, зокрема національної, релігійної та ін. Так, в середньому на рік блокується близько мільйона акаунтів саме за це.
Саме з Твіттера походить таке популярне нині явище, як хештег, тобто назва теми, виділена символом #. Це дозволяє користувачам швидко шукати матеріали на подібні теми. Є, щоправда, тонкість – впровадили хештеги не розробники Twitter, а один із користувачів, за деякими даними, Кріс Мессін.

А поки Ілон Маск усунув Каньє Веста від Twitter за підбурювання до насильства та антисимітських висловлювань, що на мою думку це супер правильне рішення і потрібно таку практику запроваджувати і в інших соц. мережах. Я не маю на увазі тільки репера, а й тих хто також не відноситься до ліку зірок та публічних осіб.

Також Twitter офіційно запустив функцію подкастів. Вони розміщені у вкладі Spaces, і зараз нововведення вже доступне англомовній аудиторії по всьому світу.

В рамках оновлення виникли так звані «Станції», покликані групувати контент на теми. Користувачеві будуть надані рекомендації, що ґрунтуються на його підписках. Користувач може відзначити лайком подкаст, щоб алгоритми Twitter «взяли до уваги» його інтереси. Згідно зі статистикою, яку виявили аналітики Twitter, близько 45% користувачів у США слухають подкасти, тому компанія вирішила впровадити їх на своїй платформі. Цікаво, що зовсім недавно від подкастів відмовився Facebook, який він розвивав лише рік. Передбачається, що Twitter має шанси досягти в цьому успіху при належній і якісній модерації.

Хакер Джордж Готц, який свого часу прославився випуском джейлбрейка для iPhone та зламом ігрової приставки Sony PlayStation 3, влаштувався на роботу в Twitter. Новий глава соціальної мережі Ілон Маск прийняв його для роботи над пошуком сервісу.

Але становище Twitter тільки погіршується

Ілон Маск уже звільнив приблизно половину від загальної кількості співробітників. Командний центр компанії втратила безліч фахівців. У відділі основних служб тепер працюють тільки чотири людини, тоді як раніше штат цієї структури перевищував 100 співробітників.

У деяких інших підрозділах чисельність персоналу скорочено на 80 %, а окремі структури і зовсім залишилися без співробітників. Тим працівникам, які залишилися, обіцяні "довгі години з високою інтенсивністю" і "надзвичайно жорсткі" умови.

На цьому історія Твітеру ще не скінчилась, а вона лише переходить на новий етап, за яким ми будемо разом спотерігати в реальному часі. Маск точно про це потурбується.

Історія Binance: як криптовалютна компанія без штаб-квартири підкорила світ

2022-11-28T16:44:55.111Z

Засновник, який працював у McDonald's, можливо, багатший за Цукерберг, а біржа — найшвидше зростаюча фінансова мекка у світі з гіпотетичною оцінкою $300 млрд. Як він прийшов до ідеї, що вийшло за перші 45 днів роботи і чому його відносини з регуляторами такі суперечливі.

Криптовалютна компанія Binance

Слухати аудіоверсію статті ви пожете у подкасті Шалені голови - Apple Podcast, Spotify або Google Podcast.

Binance — найшвидша фінансова біржа серед лідерів світового ринку, яка щодня обробляє по $76 млрд у криптозділках, пише WSJ. Її користувачі можуть купити, продати та обміняти цифрові активи та заробити на них, а також торгувати ф'ючерсами та деривативами.

ЗМІ вважають її криптоеквівалентом лондонської, гонконгської та нью-йоркської бірж разом узятих і кажуть, що її оцінка могла б досягти $300 млрд. А статки засновника сервісу Чанпен Чжао можуть перевищувати суми накопичень Марка Цукерберга, Сергія Бріна, Муршеша Айна, Ларрі Пейджа .

Але епоха нестримного зростання Binance, можливо, добігає кінця. Компанія не має ні штаб-квартири, ні найчастіше ліцензій на криптооперації в країнах, де живуть її користувачі. Тому вона все частіше привертає увагу регуляторів.

Чанпен Чжао

Хто заснував Binance

Заснував Бінанс - Чанпен Чжао. Він народився у Китаї 1977 року. Його батько — університетський професор та за сумісництвом геофізик-програміст, а мати — шкільна вчителька. Наприкінці 80-х разом із батьками Чжао переїхав до Канади.

Років у 13 батько купив йому комп'ютер за $5,5 тисяч, витративши більшу частину сімейних заощаджень. Спершу Чжао тільки грав, але пізніше захопився кодом і в 16-17 років пройшов кілька курсів програмування. А щоб допомагати батькам фінансово, влаштувався працювати: вдень працював у McDonald's, а ночами на заправці.

Після школи юнак вступив до макгілського університету Монреаля на бакалавра інформатики. Там він подав заявку на стажування в канадській компанії, де працював з мовою розмітки HTML, а пізніше поїхав на практику до Японії — фірми, яка розробляла системи для трейдингу і співпрацювала з токійською фондовою біржею.

У 2001 році майбутній підприємець переїхав до Нью-Йорка і влаштувався до брокерського підрозділу фінансового сервісу Bloomberg, де займався питаннями ф'ючерсної торгівлі. А в 2005 році захотів будувати своє власне програмне забезпечення для трейдингу і, поїхавши в Шанхай, заснував компанію Fusion Systems.

Про криптовалюту Чжао дізнався за вісім років — у 2013 році під час товариської гри в покер із засновником криптобіржі BTC China Боббі Лі та Роном Цао, партнером інвестиційної фірми Lightspeed Ventures. Приятелі тоді все твердили про якусь "биту монету" (Чжао подумав, що біткоїн пишеться в два слова - bit coin) і радили йому конвертувати в неї 10% заощаджень. Заінтригований Чжао скачав «білу книгу» біткоїну, в якій його творець Сатоші Накомото розповів про основні принципи проекту, почитав обговорення на форумі bitcointalk.org і вирішив, що валюта має потенціал.

«Я часто переїжджав і постійно втрачав гроші, конвертуючи свої заощадження у місцеві валюти. Завдяки блокчейну кошти можна переводити між будь-якими країнами, не залежно при цьому від посередників», — думав він. Спочатку Чжао купив трохи біткоїна на ті гроші, що вже були, а пізніше, щоб по-справжньому розжитися криптовалютою, продав свою шанхайську квартиру приблизно за $1 млн. Одна монета тоді коштувала приблизно $600.

У тому ж 2013 році інформатик влаштувався головою відділу розвитку в сервіс Blockchain.info, який допомагав користувачам знаходити транзакції в блокчейні та створювати гаманці-гаманці, а також попрацював технічним директором у криптобіржі OKCoin. Згодом він зрозумів, що, як і раніше, добре розуміється на трейдингу та обмінних угодах, і в 2015 році пішов, щоб знову відкрити свою справу — цього разу стартап Bijie Tech з розробки хмарного програмного забезпечення для обмінників.

Як Чжао створив Binance

На піку свого розвитку Bijie Tech постачала послуги одразу 30 платформ. Однак Чжао все одно хотілося більшого — наприклад, відкрити власну біржу, для чого він має своє ПЗ. У 2017 році, щоб залучити інвестиції, він вирішив провести популярне тоді первинне розміщення криптомонет, або ICO, та підготував «білу книгу» англійською та китайською мовами, в якій виклав ідею майбутнього проекту. Назвав він його Binance, поєднавши слова «бінарний» та «фінанси», щоб наголосити, що у світі існує два види грошей — традиційні та криптовалюти.

У ході ICO та продажу 200 млн монет Binance Coin (BNB) Чжао залучив $15 млн і 24 червня офіційно запустився, зареєструвавши материнську компанію на Кайманових островах. Штат із 30 осіб продовжував працювати з офісу Bijie Tech і радіти не поспішав, оскільки вартість нативної валюти сервісу, у десятикратне зростання якої вірили інвестори, швидко впала. Щоб привернути увагу до біржі, засновник додавав більше активів на платформу, сам скуповував BNB і проводив прямі ефіри в соцмережах, але безуспішно.

Тоді в серпні він запросив у проект колишню колегу з OKCoin Йі Хе як співзасновницю і директора з маркетингу. До цього вона також працювала віце-президентом платформи відеообміну Yixia Technology з оцінкою майже $3 млрд. і створила сервіс для прямих трансляцій Yi Zhi Bo - його пізніше викупила компанія Weibo. У перший же день після приходу Йі Хе у Binance вартість BNB злетіла на 1800%, піднявшись із $0,13 до $2,45, пише видання Decrypt.

Йі Хе

Щоб виділятися на ринку, компанія перевела сайт біржі відразу дев'ятьма мовами і підтримувала простий у використанні інтерфейс. Більшість її конкурентів тим часом працювали тільки англійською, а дизайн у них був «вкрай корявий», згадує сам Чжао.

За його словами, у 2017 році ринок у принципі «жив» по-іншому. Криптосервіси працювали повільно, щоразу виходили з ладу, якщо ціна на біткоїн піднімалася, і не пропонували техпідтримку.

«Кількість обмінників зростала як на дріжджах, але всі вони копіювали один одного. Binance хотіла переламати звичні підходи. Ми зрозуміли, що потрібно ставити на швидкість транзакцій, простоту інтерфейсу, хороше обслуговування клієнтів і низькі комісії. А ще запустити мобільну програму», — розповідає засновник.

За пілотні 45 днів роботи Чжао разом із командою Bijie Tech та новими фахівцями вдалося:

Залучити понад 122 тисячі користувачів, понад 60 тисяч з яких щодня здійснювали на сайті якісь дії: заходили в аккаунт, вносили депозити, проводили угоди, купували BNB. Клієнти приходили з усього світу — у тому числі з країн і регіонів із менш розвиненими фінансовими системами на кшталт Південної Африки, Індії та Росії, як зазначає WSJ.
Увійти до списку 20 найбільших сервісів обсягу торгів за добу.
Підняти нативну валюту на 15 місце серед монет-лідерів за ринковою вартістю. 27 серпня 2017 року вона майже сягнула $190 млн.

За три місяці прибуток з комісій за операції склав близько $7,5 млн. Стандартна ставка дорівнювала 0,1%, але скорочувалася до 0,005%, якщо користувач платив за транзакцію до BNB. А за півроку криптобіржа стала найбільшою у світі: зареєструвала 4,3 млн. клієнтів, отримала близько $208 млн. прибутку, щодня обробляла по $10 млрд. до початку січня 2018 року.

Заборони від китайської влади та втеча до Японії

Наприкінці серпня 2017 року уряд КНР зацікавився криптовалютними біржами. Іноді чиновники звуть керівників неугодних їм сервісів до себе "на чай", щоб донести свою позицію. До нас ніхто не звертався, але чутки були — і, на жаль, їх усе більше», — каже фундатор.

Замість того, щоб чекати нововведень від влади, підприємець перестрахувався. До 29 серпня команда Binance з 70 людей перенесла всі хмарні операції з китайських серверів Alibaba на хостинги Amazon Web Services в США, а потім поїхала до Японії. Країна тоді визнала биткоін «різновидом грошей».

«Ситуація стала для нас випробуванням. Частині співробітників довелося терміново робити візи, а деякі з них жодного разу в житті не виїжджали з країни», — згадує Чжао. Але все, мабуть, було недаремно: за тиждень, у вересні, КНР заборонила ICO і наказала закрити місцеві криптообмінники, вважаючи, що через них мешканці виводитимуть гроші з країни.

Несподіваний приплив клієнтів та нестача ресурсів

Спочатку біржа просила у клієнтів створювати облікові записи за допомогою електронної пошти, а наприкінці липня 2017 року запровадила процедуру KYC, щоб верифікувати особу та обмежити виведення засобу тим, хто її не пройде.

Сама практика — звична справа для фінансових інститутів, які хочуть захищати сумлінних клієнтів та боротися з відмиванням грошей. Ось тільки Binance не вистачало ресурсів для швидкого розгляду заявок. Якось їх кількість досягла 45 тисяч — у період з вересня по грудень 2017-го, коли ціна на біткоїн злетіла з $4000 до $20 тисяч і інтерес до торгівлі зріс.

"Доводилося навіть на дзвінки клієнтів відповідати самостійно", - каже голова відділу зростання Binance Тед Лін. — «А якщо працівникам, які не володіли англійською, траплялися англомовні запити, до процесу терміново підключався той, хто має вільні руки».

Невдоволення японських регуляторів та поїздка на Мальту

7 березня 2018 року користувачі Binance стали публікувати у своїх соцмережах скріншоти транзакцій, яких не робили. Зловмисники отримували доступ до рахунків, міняли дрібні криптовалюти на біткоїни, а останні потім продавали за монету Viacoin, роздмухуючи її вартість у сто разів.

Біржа повідомила, що заблокувала підозрілі угоди та обіцяла нагородити $250 тисячами того, хто допоможе заарештувати хакерів. Проте злому системи не виявила. За її словами, трейдери, швидше за все, самі передали дані від облікових записів шахраям, випадково ввівши їх на підробленому сайті Binance.

«Користувачі приписували задум розробникам Viacoin — мовляв, ми хотіли набити активу ціну, але це неправда. Сподіваємось, тепер люди зрозуміють, що зберігати гроші на криптобіржі без потреби не варто. Так, можна згаяти вигідну угоду, але краще перестрахуватися, ніж шкодувати», — сказав один із співробітників Viacoin.

Кошти, пише Decrypt, зберегти біржі вдалося, але репутація її постраждала. Через два тижні після інциденту японський регулятор вимагає, щоб Binance отримала ліцензію на криптобіржову діяльність.

За словами Reuters, справа була не лише у зломах. У березні 2018 року сервісом користувалося вже 8 млн клієнтів, а сам він став найбільшим у світі за обсягами торгівлі і хотів пропонувати не тільки криптообміни, а й покупку «цифри» за фіатні валюти — наприклад, долар, щоб залучити користувачів, які не мають біткоїнів. ще не було.

Робота з фіатом і регуляторами змусила б біржу ретельніше перевіряти користувачів і дотримуватись обмежень щодо кількості криптовалют на сайті. Але Чжао того не хотів, тож задумав переїхати на Мальту.

Тодішній прем'єр-міністр Мальти Джозеф Мускат хотів побудувати «блокчейн-королівство» і назвав біржу «новатором галузі», а його радник Сільвіо Шембрі передбачив, що величезний прибуток сервісу струсить місцеву економіку.

Вражений їхніми поглядами Чжао зареєстрував компанію на Мальті, але перевозити співробітників знову не став. Вони й самі хотіли працювати дистанційно як справжній децентралізований бізнесу в епоху Web 3.0, так що Binance поступово переклала всі процеси в онлайн. А Чжао став колесити світом, щоб мати потрібні зв'язки.

До липня 2019 року компанія мала підрозділи на островах Джерсі і Мальта, а також у Сінгапурі та Уганді. Але офіційно ніде не базувалася, як казав сам фундатор.

Боротьба з відмиванням грошей та своєю ж політикою

У вересні 2018 року хакери вкрали у японського криптообмінника Zaif $63 млн у «цифрі» та вирішили відмити $10 млн через Binance — за допомогою тисячі дрібних транзакцій, для яких не потрібно проходити жорстку перевірку KYC. Потерпілий звинуватив біржу у бездіяльності, а вона сказала, що той сам не відстежив атаки.

За даними Reuters, Binance насправді знала, що базова KYC-процедура недостатньо сувора. Але в «злитих» листуваннях співробітники взагалі думали ще більше спростити, щоб трейдери могли здійснювати угоди відразу ж після реєстрації.

Через «слабкі перевірки» вона пропускала введення підозрілих коштів і заплющувала очі на активність трейдерів з тих країн і регіонів, яких сама визначила до групи підвищеного ризику. Серед 33 таких вважалися Пакистан, Уганда, Монголія, Росія та Україна.

При цьому публічно компанія неодноразово заявляла, що підтримує найсуворішу політику проти відмивання та дотримується всіх вимог регуляторів.

Яким буде майбутнє проєкту?

У 2021 році в Binance працювало близько 3000 співробітників, але штаб-квартири у неї, як і раніше, немає. За словами WSJ, можливо, саме відсутність єдиної для підрозділів «бази» спантеличує регуляторів: вони просто не знають, хто і за що відповідає. ЗМІ вважають, що Binance захоче «осісти» у Франції, оскільки тепер спонсорує місцевий фінтех. Чжао прогнозів не дає. «Штаб-квартира – це умовність. Натомість ми відкриваємо регульовані фірми в різних юрисдикціях. Поки що вони будуть нашими офісами», — міркує він.

І незважаючи на проблеми з регуляторами біржа продовжує зростати.
У квітні 2021 року Чжао сказав, що на біржу виходити платформа не планує, оскільки має в своєму розпорядженні достатні ресурси для зростання. Наприкінці року припустив, що американський підрозділ таки випустить акції, щоправда, до 2024 року. Так що поки що засновник хоче зосередитися на іншому. Додати нові канали для купівлі «крипти» за фіат, викупити близько 30 сервісів та розвинути платіжні інструменти: доопрацювати Binance Pay для продавців та удосконалити Binance Card — карти з кешбеком, які поки що не приносять сервісу прибутку.

У 2022 році аналітики Bloomberg вперше підрахували статки Чжао і оцінили його в $96 млрд. У нечисленних інтерв'ю неординарний мільярдер зізнається, що у величезному стані не так багато плюсів, як це уявляють ті, хто не має великих грошей. "Так, я тепер можу літати бізнес-класом і зупинятися в дорогих готелях - на цьому і все". З маленьких слабкостей у Чанпена лише гаджети. Відомо, що Чжао має кілька смартфонів і ноутбуків — і те, він їх використовує, в основному, по роботі.

"У мене немає машини. Я не маю домівки. Проблема з автомобілями та будинками у тому, що вони неліквідні. Як тільки ви їх купите, ви не зможете легко їх позбутися. Я один із тих хлопців, які цінують ліквідність набагато більше, ніж володіння чимось. І я волію нічим не володіти» (з інтерв'ю Чанпена Чжао)

Навіть маючи виграшне становище на старті, Чанпен Чжао розглядав біржу Binance лише як перший крок на шляху до створення більшої криптоекосистеми, чиї послуги та рішення будуть орієнтовані на найрізноманітніші потреби, пов'язані з криптовалютами. Незабаром у цьому напрямі було здійснено найважливіші кроки, такі як запуск децентралізованої біржі Binance DEX та розробка блокчейну Binance Chain, а також запуск ф'ючерсної та маржинальної торгівлі на платформі. Все це дозволило Binance успішно конкурувати з великою кількістю платформ.

На думку оглядачів, запуск Binance DEX міг негативно позначитися на роботі централізованого майданчика Binance, але Чанпен Чжао та його команда знайшли можливість проявити гнучкість та еволюціонувати у відповідь на ситуацію, що швидко змінюється у світі криптовалют.

Дух інновацій притаманний і нещодавно запущеному блокчейну Binance Smart Chain, і провідній платформі для торгівлі деривативами Binance Futures та іншим проектам компанії.

Сьогодні, незважаючи на свій порівняно молодий вік, Binance є світовим лідером у криптовалютній торгівлі — не лише як біржа для спотової торгівлі, яка вже встигла вийти на перше місце, а й як майданчик для торгівлі криптодеривативами. Це стало можливим завдяки завзятості, наполегливості та ініціативності Чанпена Чжао та його команди, яка працює у більш ніж 40 країнах світу та обслуговують користувачів у більш ніж 180 країнах.

Слухати аудіоверсію статті ви пожете у подкасті Шалені голови - Apple Podcast, Spotify або Google Podcast.

Історія Мішлен: як виробник шин почав видавати ресторанний гід

2022-11-11T09:28:54.914Z

Спочатку гід потрібен був, щоб популяризувати автомобілі. А у 2021 році від кількості зірок, що видаються компанією Michelin, залежить доля ресторанів – якісь отримують більше виручки, а інші, навпаки, зазнають збитків.

Слухати аудіо-версію на подкаст платформах Spotify, Apple Podcast, Google Podcast

Андре Мішлен народився у 1853 року у Парижі, а брат Едуард шістьма роками пізніше у Клермон-Ферране. У дитинстві вони жили у маленькому містечку, а потім переїхали до столиці Франції. В 1877 Андре закінчив інженерну школу і працював у відділенні картографії при уряді країни, а в 1883 відкрив свою майстерню. Едуард у 1886 році випустився з паризької Школи образотворчих мистецтв, де навчався живопису.

Андре и Эдуард Мишлен – слева направо Michelin

У тому ж 1886 році старший брат повернувся з Парижа в Клермон-Ферран, щоб відродити збанкрутілу компанію їх дідуся Michelin et Cie. Вона працювала з 1832 року, продавала сільськогосподарський інвентар та вироби з вулканізованої гуми. Інженер перезапустив виробництво гуми, через два роки до нього приєднався молодший брат Едуард. Вони попросили 500 тисяч франків у своєї тітки Емілі, щоб відновити компанію, і вона погодилася. Брати перейменували організацію на Michelin and Co. Андре очолив бізнес та зробив Едуарда виконавчим директором. Вони випускали ремені, газові труби, клапани, сполучні елементи, шланги для зрошення та пожежних насосів. Брати розуміли, що їм потрібно диверсифікувати провадження, щоб врятувати сімейну справу.

Допоміг їм у цьому велосипедист, що проїжджав повз майстерню в 1891 році, який проколов собі обидві шини. Дороги тоді були дуже погані, навіть дуже-дуже погані і це було частим явищем, йдеться в книзі The Michelin Men: Driving an Empire. Зазвичай шини приклеювали за допомогою клею до велосипедного колеса. Тому їх заміна перетворювалася на тривале випробування, яке потребує спеціальних інструментів. Брати вирішили виправити цю проблему: в 1891 Едуард розробив і отримав патент на знімну пневматичну шину. У ній було два шари: гнучкий зовнішній, що захищав від проколів, і внутрішній – це камера, в якій знаходилося стиснене повітря. Винахід адаптували також для автомобілів.

Андре та Едуард Мішлен у 1895 році Wheels

Як з'явився гід: перші видання

На початку 20-го століття дорогами Франції їздило близько 2200 машин. Уряд ще не створив розгалужену дорожню мережу: автомобілісти могли купити бензин у каністрах у низці майстерень, продуктових магазинів та аптек.

На машинах часто їздили на пікніки чи заміські прогулянки. Але брати хотіли перетворити їх на ще один спосіб пересування на великі відстані: вони, наприклад, встановлювали саморобні дорожні покажчики, щоб допомогти мандрівникам. У 1900 році компанія Michelin опублікувала перший гід «Мішлен» для мандрівників тиражем 35 тисяч екземплярів. У ньому було 399 сторінок: більшу частину займали карти та інформація про міста Франції. Брати також розповіли про заміну та догляд за шинами своєї фірми та рекламували виробників автозапчастин. У першому виданні вже була інформація про ресторани — але лише ті, що примикали до готелів. На автомагістралях ще не було ліхтарів, тому компанія вказувала розклад заходу сонця і світанку протягом року.

У гіді «Мішлен» можна було знайти час роботи всіх майстерень. Через відсутність заправок компанія вказувала список аптек та продуктових магазинів, де продавався бензин у невеликих каністрах. 1901 року Андре попросив допомоги у своїх читачів, щоб зробити наступні видання кращими. Він сказав їм написати листи і розповісти про ресторани та готелі, які їм сподобалися чи навпаки, не сподобалися. Андре відбирав цікаві відгуки та публікував їх у газетах, підвищуючи інтерес до гіда «Мішлен».

Наступного року вийшов новий тираж із 58 тисяч екземплярів. З'явилося позначення якості дорожніх покриттів: хороше, середнє чи погане. У гід додали велосипедні маршрути та відстань між містами. Компанія врахувала види маршрутів: мальовничі чи нудні. З'явився список хірургів, яких можна звертатися у разі аварії. Путівник «Мішлен» виходив щороку, і брати намагалися покращити його: 1904-го Андре домовився з готелями і став залишати в них екземпляри. А 1908 року прибрав рекламу: Michelin заявила, що хоче залишитися неупередженим і точно інформувати туристів.

Більшість готелів у гіді погодилися вказувати вартість страв та проживання у номерах. Фірма відсортувала готелі від найпростіших до першокласних та маркувала їх іконками лялькових будиночків:
- готель першого класу – п'ять будиночків;
- дуже комфортний готель – чотири;
- комфортний готель без розкоші – три;
- мінімально комфортний готель – два;
- готель нижчого класу – один.
З 1912 року фірма почала виробляти дорожні покажчики та відправляла їх мерам французьких міст як подарунок. Андре скаржився їм на рекламні банери вздовж доріг – на його думку, вони відволікали водіїв та могли призвести до аварії. При цьому більшість банерів належали конкурентам компанії, йдеться в книзі The Michelin Men: Driving an Empire.

Спочатку брати безкоштовно поширювали свій гід: адже що більше водії їздили, то частіше їм потрібні були нові шини. Але в 1920 році Андре побачив як робітники підпирали верстат копіями путівника. Розлютившись, він заявив, що «людина поважає тільки те, за що платить», і встановив ціну 7 франків. Першого року після запровадження плати компанія продала майже 100 тисяч екземплярів.

У 1925 році Michelin вперше вказала ресторани з гарною кухнею. Вони були розташовані у великих містах, де турист міг зупинитися на обід. Ресторани ділилися на п'ять категорій — від першокласних до найпростіших, але й хороших. Але через рік компанія прибрала поділ на п'ять категорій і почала присуджувати лише одну зірку ресторанам з вишуканою кухнею. Інші заклади були без піктограм. "Michelin, звичайно ж, ніколи не пояснювала своїх вчинків", - пише автор книги про фірму Герберт Лоттман.

У 1931 році у гіді для ресторанів з'явилися дві та три зірки. Одним із перших тризіркових ресторанів був La Tour d’Argent. У тому ж році Андре помер, його місце зайняв син Марсель. А в середині року від справ відійшов також 71-річний Едуард. Контроль над компанією отримали його діти П'єр та Етьєн. У путівнику 1932 видавці опублікували весь список досягнень Андре і невелике оголошення: «Вперше за 32 роки нове видання гіда «Мішлен» з'явилося без участі його творця та ідейного натхненника».

У 1933 році компанія почала робити професійні огляди на ресторани та найняла інспекторів. В 1936 створила універсальні критерії для визначення рейтингу ресторанів, які використовує і в 2021 році. Інспектори приділяють особливу увагу:
- якість інгредієнтів;
- креативність страв;
- смаку;
- сехніка приготування;
- співвідношенню ціни та якості.

Як військові використали гід «Мішлен»

1939 року почалася Друга світова війна — Michelin не публікувала свій путівник у цей період. Але на початку 1944 року, готуючись до вторгнення до Нормандії, учасники антигітлерівської коаліції зіткнулися із проблемою. Німецькі солдати зняли чи знищили більшість дорожніх покажчиків у Франції. Антигітлерівській коаліції були потрібні карти для навігації по селах — і вони зробили вибір на користь гіда «Мішлен». Військові перевидали останній журнал за 1939 рік, прибрали розділ про шини та написали на обкладинці «Тільки для службового користування». Американський уряд таємно публікував копії путівника у Вашингтоні. 6 червня 1944 року союзники висадилися у Нормандії.

Гід для висадки до Нормандії

У квітні 1945 року вийшло перше повоєнне видання гіда. Співробітники компанії ходили містами та селами, перевіряючи чи вціліли готелі та ресторани. Michelin вибачилася, тому що путівник був "менш точним порівняно з його минулими версіями". Фірмі також довелося відмовитись від зірок для ресторанів.

«У цей момент, поки ми друкуємо гід, постачання продуктів нерегулярне і країна зазнає дефіциту палива. Але найгірше те, що добрі кухарі сидять у німецьких в'язницях і чекають, коли вони зможуть повернутися до своїх ресторанів», — писала компанія.

1947 року фірма повернулася до однозіркової системи. Іконка означала, що їжа, з урахуванням ціни, була задовільною. 1948 року вона додала ще одну зірку: двозіркові заклади «наблизилося до чудової їжі довоєнного періоду».

А 54 року компанія знову повернула три зірки для ресторанів і випустила 200 тисяч екземплярів — удвічі більше, ніж у довоєнний період. У гіді було 880 сторінок, 8000 готелів та ресторанів. Газета Time написала: «Підрозділ гіда був збитковим, щороку компанія втрачала $57 тисяч. Але ця маленька червона книжка представила всьому світу Michelin». А New York Times назвала його "найважливішим французьким бестселером". До кінця 60-х компанія видавала місцеві редакції гіда по всій Європі: у Бельгії, Іспанії, Італії, Португалії, Великій Британії, Ірландії. Ресторани США Мішлен почала оцінювати лише у 2005 році, Азії – у 2007 році, у Латинській Америці – у 2015 році.

Що означають іконки у гіді та як працюють інспектори

З 1954 року компанія використовує тризіркове позначення ресторанів: одна зірка – гарний, дві – відмінний, три – винятковий. Окрім зірок Michelin позначає заклади іншими іконками. Знаком Bib Gourmand: прості ресторани зі смачною їжею та з гарним співвідношенням ціни та якості. Тарілка: ресторани зі смачною їжею, але не дотягують до зірок або Bib Gourmand. Ложкою та виделкою: гід оцінює комфорт та інтер'єр ресторану, враховує якість обслуговування та місце розташування столів.

Компанія все ще просить порад у читачів: щороку отримує 45 тисяч паперових та електронних листів. Оцінкою ресторанів займаються інспектори Michelin: вони самі вирішують які заклади треба відвідати, але також враховують прохання читачів. Фахівці відвідують місця анонімно, щоб унеможливити будь-яке особливе до них ставлення. Компанія пише, що люди зазвичай представляють інспектора у ролі суворого критика, який стежить за годинником і щось пише у блокноті. Але насправді вони нічим не відрізняються від звичайних клієнтів і можуть розкрити свою особу лише після закінчення перевірки.

Інспектор повинен ігнорувати особисті уподобання та постійно ставити себе на місце клієнта. У середньому будь-який європейський інспектор Michelin проїжджає 30 тисяч кілометрів, з'їдає близько 250 страв і проводить 160 ночей у готелях. Процедура оцінювання ресторанів дуже серйозна та анонімна. Критик виступає у ролі таємного покупця: він чи вона резервує столик під псевдонімом, приходить до ресторану анонімно у найпопулярніший час – в обід чи на вечерю.

Критерії оцінювання достеменно ніхто не знає – це комерційна таємниця. Точно можна сказати, що головний критерій – кухня. Склад меню, техніка приготування страв, якість інгредієнтів – це для критика пріоритет. Також експерти звертають увагу на обслуговування, музику та задоволеність інших клієнтів. Задоволеність клієнтів, до речі, оцінюють візуально – ніхто між столами не ходить і опитувань їм не влаштовує. Після цього критик формує детальний звіт про ресторан, описуючи усі отримані враження. Лише потім приймається рішення, давати закладу зірку чи ні. Ресторани для аналізу обираються також дуже ретельно. Звичайно, у першу чергу оцінюють популярні та відомі серед туристів місця. Та все ж під пильний погляд критиків можуть потрапити і маловідомі, і віддалені від людних місць заклади.

2004 року Паскаль Ремі, який працював інспектором протягом 16 років, опублікував книгу L'inspecteur se met a table. Автор звинуватив свого колишнього роботодавця в наявності улюбленців серед ресторанів, погану якість роботи та обман читачів. За його словами, компанія забороняла інспекторам часто відвідувати тризіркові ресторани. Якщо заклад не відповідав рівню, його потрібно було знизити — а помилки в рейтингу могли негативно вплинути на репутацію гіда. Крім того, Ремі пише, що гід Michelin маніпулював листами від читачів, щоб підтримати або саботувати заклади. У 2004 році у Франції було всього п'ять штатних інспекторів, які перевіряли близько 200 ресторанів на рік із 4000 у путівнику. Це означає, що вони відвідували кожен заклад раз на 24-30 місяців, а не раз на 12, як стверджувала компанія. Ремі стверджує, що роботодавець пропонував йому 30% збільшення до зарплати та підвищення по службі в обмін на відмову від публікації спогадів.

Як зірки впливають на ресторани та кухарів

Як пише видання Food&Wine, популярність гіда призвела до того, що отримання навіть однієї зірки Michelin призводило до збільшення кількості відвідувачів ресторану, тому зростали і ціни.

Одна зірка підвищує прибуток приблизно на 20%. Дві зірки – на 40%, три зірки – приблизно на 100%. Тож з погляду бізнесу можна відчути вплив гіда.
(Жоель Робюшон, шеф-кухар)

Наприклад, у закладів Гордона Рамзі у 2021 році сумарно сім зірок «Мішлен», а його головний ресторан Gordon Ramsay утримує три зірки протягом 19 років. У 2020 році Forbes оцінив його статки в $70 млн, він побудував кар'єру на телебаченні і пише книги про кулінарію.

Але успіх приходить не завжди, пише Fortune: поки одні ресторани говорять про зростання бізнесу після отримання нагороди, інші зазнають фінансових труднощів. Дослідники бізнес-школи Бордо з'ясували, що низка закладів змушена шукати інвестиції, щоб відповідати стандартам гіда. Вони витрачають гроші на обслуговування та декор на збиток бізнесу.

А журнал Cornell Hospitality Quarterly в 2015 році опублікував дослідження: згідно з ним, приблизно половина з 26 вивчених аналітиками європейських закладів із двома та трьома зірками завдавала збитків.

Все стає гіршим, коли заклад втрачає свій статус, вважає Кевін Торнтон, шеф-кухар у дублінському ресторані Fitzwilliam. Після того як його заклад втратив свою зірку, виторг знизився на 76%, і його довелося закрити. 2003 року відомий французький шеф-кухар Бернар Луазо вчинив самогубство після новин, що Michelin збирається позбавити його ресторан третьої зірки. До того ж, він також страждав на депресію, загруз у боргах і не зміг впоратися з таким тиском. Луазо став прототипом героя Огюста Ґюсто у мультфільмі «Рататуй».

У 2021 році у всьому світі знаходяться 2580 ресторанів з однією зіркою, 464 з двома та 133 з трьома. Найбільше закладів у Франції, на батьківщині гіда, а також у Японії та Італії. Токіо, за версією Мішлен, світова столиця їжі. Тут роздали більше зірок, ніж у Франції. А саме велика кількість ресторанів з мішленівськими зірками на душу населення припадає на Швейцарію.

В Україні “Червоний Гід” не випускається з декількох причин.
• По-перше, у нас в країні погані дороги і шини “Michelin” не продаються великими партіями.
• По-друге, у нас слабо розвинений туризм. Україна зараз не популярний об’єкт для відвідування.
• По-третє, у нас дуже низька платоспроможність та гастрономічний смак населення. Адже ціна вечері в мішленівських ресторанах варіюється в межах €200-300 з людини. Ось так от)

Але є й ще одна сторна гіду
Через постійний тиск та стрес деякі ресторани почали відмовлятись від зірок.

Шеф-кухар Себастьєн Бра публічно відрікся від 3 мішленівських зірок в 2017 році і попросив редакцію виключити його ресторан з довідника. Він сказав, що хоче працювати в більш спокійній обстановці і втомився постійно відчувати колосальний тиск під час готування, думаючи про те, що, можливо, саме це блюдо буде подано інспектору. Спочатку творці гіда пішли йому назустріч, але в 2019 році знову включили його заклад в свій список, вже з 2 зірками, остаточно даючи зрозуміти, що зникнути з путівника по своєму бажанню не можна.

Професор Гарвардської школи бізнесу Гері Пізано вважає, що публічна відмова від мішленівських зірок — непоганий хід: «Коли ви по своїй волі віддаєте зірку, що її у вас вже не віднімуть. Це як піти з роботи, не чекаючи звільнення. При цьому ви отримуєте подвійну вигоду: з одного боку, клієнти знають, що ви гідні зірки, а з іншого — ви уникаєте примхливих рецензентів».

Так що, не завжди потрібно стрімголов нестися за популярністю та грошима, бо нерви та психічний стан важливіші за чуюсь думку про вас.

Буду вдячний за вашу оцінку подкасту в зірочках, а якщо вам сподобався цей випуск, залиште свій відгук в коментарях. Це допоможе просунути подкаст та підняти його в рейтингу серед інших - Spotify або Apple Podcast

10 найпопулярніших стрімінгових сервісів за підпискою

2022-09-11T11:45:17.632Z

Так само, як відео знищило радіо, так само інтернет зараз вбиває телебачення. І одна з головних причин цього - це стрімке зростання онлайн-трансляцій. Поширена думка, що стрімінги та онлайн-трансляції лише за кілька років повністю замінять традиційне телебачення. У Сполучених Штатах більшість уже вважає телебачення «неактуальним» . Отже, оскільки потокове відео – це вже майбутнє, не дивно, що індустрія зараз коштує кілька мільярдів доларів.

Переклад з сайту alltopeverything.com

Нижче наведено 10 найпопулярніших передплатних потокових сервісів у світі на даний момент за кількістю (платних) передплатників.

1. Netflix

~ 225 мільйонів передплатників у світі
Основний продукт: фільми та серіали (як оригінальні, так і неоригінальні)
Запущено: 1997
Власник: Netflix, Inc.

Офіційний веб-сайт

Спочатку Netflix був заснований у 1997 році американськими підприємцями Рідом Гастінгсом і Марком Рендольфом, як пункт прокату DVD. Фактично, він став першим у світі онлайн-магазином прокату DVD. Але з 2007 року Netflix почав пропонувати фільми та серіали як потоки. Зараз, маючи близько 225 мільйонів передплатників у всьому світі, ця каліфорнійська компанія є найпопулярнішим потоковим сервісом підписок у світі. Але Netflix — це більше, ніж просто потоковий сервіс. Тепер він також володіє власними студіями і сам виробляє багато фільмів і серіалів.

2. Prime Video

~ 205 мільйонів передплатників у світі
Основний продукт: фільми та серіали (як оригінальні, так і неоригінальні)
Запущено: 2006
Власник: Amazon, Inc.

Офіційний веб-сайт

Звичайно, Amazon відомий насамперед, як найбільший у світі інтернет-магазин. Але сьогодні Amazon, як компанія, бере участь у значно більшій кількості галузей бізнесу. Через Prime Video компанія пропонує послугу потокового відео. Prime Video спочатку було запущено в 2006 році, як «Amazon Unbox», а потім перейменовано на «Amazon Instant Video». У 2011 році він отримав свою нинішню назву. Зараз Prime Video має близько 205 мільйонів передплатників по всьому світу. З 2016 року служба потокового віщання Amazon також почала пропонувати оригінальний контент, створений на власній кіностудії Amazon.

3. Spotify

~ 180 мільйонів передплатників у світі
Основний потоковий продукт: Музика та подкасти
Запущено: 2008
Власник: Spotify Technology SA

Офіційний веб-сайт

Spotify — це найпопулярніший у світі сервіс потокової передачі музики за підпискою. Spotify започаткували шведські підприємці Даніель Ек і Мартін Лоренцон. Потоковий сервіс дійсно змінив музичну індустрію. Подібно до того, як Netflix переніс «фільм» продукту з DVD в Інтернет, Spotify практично переніс «музику» продукту з компакт-диска в Інтернет. Spotify має близько 180 мільйонів передплатників у всьому світі, і він також бере участь у бізнесі подкастів.

4. Дісней+

~ 130 мільйонів передплатників у світі
Основний продукт: фільми та серіали (як оригінальні, так і неоригінальні)
Запущено: 2019
Власник: The Walt Disney Company

Офіційний веб-сайт

Найбільша у світі розважальна компанія The Walt Disney Company тепер також пропонує власну послугу потокового відео. Підписники можуть транслювати як оригінальний, так і неоригінальний контент. Трансляція особливо, але не виключно, орієнтована на дітей. Близько 130 мільйонів людей підписані на Disney+.

5. HBO Макс

~ 85 мільйонів передплатників у світі
Основний продукт: фільми та серіали (усі оригінальні)
Запущено: 2020
Власник: Warner Bros. Discovery, Inc.

Офіційний веб-сайт

HBO (Home Box Office) відомий своїми оригінальними серіалами, багато з яких належать до найбільш схвалюваних і популярних серіалів усіх часів . Оскільки глядачі з початком 21-го століття все більше рухалися в бік Інтернету, HBO не міг ігнорувати цю подію та в 2020 році запровадив свій потоковий сервіс «HBO Go». Згодом у США та Європі HBO Go перейменовано в «HBO Max».

6. Apple Music

~ 80 мільйонів передплатників у світі
Основний продукт: Музика
Запущено: 2015
Власник: Apple, Inc.

Офіційний веб-сайт

Apple Music була заснована в 2015 році і представляє музичний потоковий сервіс американського гіганта Apple. Колишній і легендарний генеральний директор Apple Стів Джобс завжди виступав проти ідеї передплатного потокового музичного сервісу, незважаючи на успіх Spotify. Але після його смерті в 2011 році нове керівництво Apple більше не могло ігнорувати різкий перехід музики в Інтернет. Цікаво, що Apple зробила послугу доступною навіть для користувачів не тільки для iOS і Mac.

7. Amazon Music

~ 55 мільйонів передплатників
Основний продукт: Музика та подкасти
Запущено: 2007
Власник: Amazon, Inc.

Офіційний веб-сайт

Найбільший у світі онлайн-продавець також має власний сервіс стрімінгової музики та подкастів. Amazon Music, запущений у 2007 році, зараз має близько 55 мільйонів платних передплатників.

8. YouTube Music

~ 50 мільйонів передплатників
Основний продукт: Музика та відео
Запущено: 2015
Власник: Alphabet, Inc.

Офіційний веб-сайт

Найпопулярніша у світі платформа для обміну відео пропонує своїм користувачам преміальний сервіс, щоб насолоджуватися музичними відео без реклами. Близько 50 мільйонів людей скористалися цим і підписалися на YouTube без реклами.

9. Хулу

~ 45 мільйонів передплатників
Основний продукт: фільми та серіали (як оригінальні, так і неоригінальні)
Запущено: 2007
Власник: The Walt Disney Company

Офіційний веб-сайт

Ще один потоковий сервіс, який (більшістю) належить компанії Walt Disney. Hulu пропонує передплатникам як оригінальні, так і неоригінальні серіали та фільми.

10. Сіріус XM

~ 35 мільйонів передплатників
Основний потоковий продукт: музика та радіошоу
Запущено: 2008
Власник: Liberty Media Corporation

Офіційний веб-сайт

Можливо, радіо вже не таке популярне, як воно було раніше у своєму класичному форматі. Але Sirius XM доводить, що радіо все ще має місце в сучасному середовищі розваг у потоковому форматі. Свідченням цього є близько 35 мільйонів передплатників онлайн-сервісу потокового радіо Sirius XM.

Як засновник Spotify Даніель Ек перевернув догори дном музичну індустрію

2022-08-07T07:47:41.336Z

Слухати аудіо-версію на подкаст платформах Spotify або Apple Podcast

Перший епізод подкасту я хочу присвятити шведському гіганту Spotify, який запустився в Україні у 2020 році, однак до серпня цього року дозволяв у нас в країні відтворювати лише музику.

Українські користувачі давно просили запустити тут подкасти, однак лише зараз компанія пішла на цей крок. Можливо, це пов’язано з тим, що після початку повномасштабного вторгнення Spotify нарешті пішов з росії, звідки керували і нашим регіоном. На початку року Spotify повністю залишив ринок рф і це компанії особливо не зашкодило — у фінансовому звіті за другий квартал 2022 року компанія повідомила про зростання кількості користувачів із преміум-планами до 188 млн. (на 14% до минулого року) та кількості активних користувачів на місяць до 433 млн (+19%). Тепер чекаємо на регіональні ціни на підписку у гривнях (зараз для українців діють американські ціни у доларах).

Коли готувався до запису під час ресьорчу наштовхнувся на декілька цікавих диплопних робіт в темі яких фігурує слово подкаст та одну статтю-дослідження про "ПОДКАСТИНГ ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ НАПРЯМ МЕДІАДІЯЛЬНОСТІ". Для вашої зручності усі файли прикріпив за посиланням.
"ПОДКАСТИНГ ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ НАПРЯМ МЕДІАДІЯЛЬНОСТІ"
"Розроблення програми утримання клієнтів ТОВ «КОНЦЕРТ.ЮА» з використанням подкастів"
"СТВОРЕННЯ ТА ПРОСУВАННЯ ФЕШН-ПОДКАСТІВ "VAN VOGUE"

Spotify - це музичний стримінговий сервіс та найбільша IT-компанія Європи, що з'явилася світ у 2006 році на півдні Стокгольма, в районі Рогсвед. А запустили лише у 2008 року. Зараз сервіс доступний у 92 країнах світу включно з Україною. Найближчим конкурентом Spotify за кількістю користувачів з великим відривом є Apple Music, який має близько 80 мільйонів платних підписників у 115 країнах (в тому числі, в Україні).
За данними сайту alltopeverything.com, Spotify займає третє місце серед потокових сервісів, поступаючись Netflix з його 225 млн. армією передплатників та Prime Video від Amazon з 205-тьма млн. платними користувачами. І це на хвилиноку аудіо сервіс, який в прямому сенсі наступає на п'яти відео-стрімінгам.Згідно з даними Nielsen, продажі альбомів та треків падають приблизно по 20% на рік як у цифровому, так і фізичному форматі (крім вінилу), а кількість програних пісень на стримінгових сервісах зростає на ті ж 20-25% щорічно.

На початку 2000-х музичне піратство було на піку. Замість покупки компакт-дисків люди скачували МР3-записи на нелегальних сайтах. Вихід із цього глухого кута знайшли два шведські підприємці-мільйонери — Даніель Ек і Мартін Лорентсон. Останній був засновником та власником Tradedoubler (найбільшої скандинавської платформи цифрового маркетингу) та особисто знав кращих європейських розробників, а також мав зв'язки у Кремнієвій долині. А Ек ще у старших класах заробляв до $50 тис. на місяць, зливаючи в інтернет записи телефіру та займаючись SEO-просуванням шведських компаній, а після школи створив та вигідно продав кілька інтернет-проектів.

Майбутні партнери познайомились на початку 2006 року. Ек розробив для платформи Лорентсона сервіс перевірки безпеки клієнтських онлайн-оголошень. Незважаючи на відчутну різницю у віці у 14 років, вони швидко здружилися - завдяки подібному світогляду одне одного.

Музична галузь несла мільярдні збитки, а єдиною цифровою альтернативою піратству на той момент був, як не дивно, iTunes від Apple, який тоді продавав окремі пісні за ціною до 2 доларів за трек. Ніша яка була посередині — це легальний і простий доступ до музики — пустувала. У 2006 році її вирішили зайняти Даніель Ек і Мартін Лоренцон. Ек придумав, як переманити людей на бік легального контента: зробити його доступним, запропонувавши нову опцію — не купувати, а орендувати треки.

«Що, якщо ми зможемо створити сервіс, який змусить вас відчувати себе так, ніби на вашому жорсткому диску є вся музика світу? — пояснює Даніель Ек. — Якщо ми зможемо викликати це почуття, то побудуємо щось набагато краще, ніж піратство».
Джерело: https://marketer.ua/ua/becoming-the-leader-in-the-streaming-audio-market-the-spotify-strategy/

Ідея Spotify почалася з гіпотези, що люди можуть відмовитись від піратства, якщо спростити їм легальний доступ до музики. Даніель надихався прикладом Шона Паркера, з яким він був знайомий, коли той ще не став співзасновником Facebook, а був відомий як творець Napster. Napster був запущений в 1999 році, це сервіс обміну треками в MP3-файлах, який працював за технологією однорангової мережі і всього за 2 роки завоював щомісячну аудиторію в 20 млн. користувачів по всьому світу - на той час це була колосальна цифра. Сервіс дозволяв легко обмінюватись музичними файлами з іншими людьми, що призвело до звинувачень у порушенні авторських прав і його було зупинено за рішенням суду.

Для того, щоб втілити ідею в життя, Еку і Лоренцону до команди розробників вдалося залучити Людвіга Стригеуса - творця одного з найпопулярніших торрент-клієнтів μTorrent. Роботу запропонував йому Ек, купивши і потім перепродавши його проект. Перша версія архітектури Spotify була створена під керівництвом Ека того ж 2006 року. Але для того, щоб зробити сервіс швидким, потрібно було змінити підхід до швидкості програванні музики.

Spotify виплачує Людвігу Стригеусу велику суму готівкою і робить своїм акціонером із четвертою за величиною часткою.

Мартін Лоренцон - 42,8%
Даніель Ек - 42,8%
Фелікс Хагнє - 9,5%
Людвіг Стригеус - 4,9%

Через кілька тижнів Spotify перепродує µTorrent компанії BitTorrent, Inc. Прибуток напрвляють на фінансування діяльності стрімінгової компанії. У наступні роки частка Людвіга Стригеуса в Spotify буде розмиватись — чере те, що будуть з'являться і нові інвестори.
Але коли через 12 років компанія вийде на біржу, стане ясно, що рішення, яке Людвіг Стрігеус ухвалив у далекому 2006-му, зробило його мільярдером.

Фредрік Ніемеле визначає: якщо музика починає звучати протягом 0,2 секунд, це сприймається як «негайно». Пропускна здатність мережі вже дозволяє завантажувати треки швидше, ніж програвати їх. Тому має бути можливість розпочати відтворення треку, поки завантажується його решта.

Проблема з торрент-технологією полягала в тому, що фрагменти надходять безладно. Існуюча торрент-система ріже файли "по висоті" - як хліб для тостера. Тільки коли всі фрагменти на місці можна програти трек зліва направо. І тут команда програмістів не вірить своїм очам: ідея запрацювала з ходу, з першої спроби. Їхні сервери передають фрагменти — і одразу можна слухати музику.

А поки Spotify працює над плеєром, назріває ненависть звукозаписної індустрії до файлообмінних мереж. Фред Девіс зустрічає Даніеля на одній із вечірок у Стокгольмі і той розповідає йому про свій новий стартап. Фред, який багато років пропрацював у музичному бізнесі адвокатом, пояснює, що його нинішній задум — зареєструвати сервіс як радіопрограму — нелегальний і йому потрібно укласти ексклюзивні контракти з кожною компанією звукозапису окремо, що зробити дуже складно.

Оскільки Ек і Лорентсон добре зналися на інтернет-сервісах, вони швидко придумали спосіб зробити музичну платформу легальною. За їх задумом окупити прокат прав та забезпечити правовласникам дохід мала модель freemium. Користувачі отримували базовий функціонал (прослуховування музики онлайн) безкоштовно, але при цьому іноді транслювалася реклама. А за її відключення та преміум-опції (зокрема завантаження треків) стягувалася невелика щомісячна плата.

Наступним кроком після створення компанії, набору команди та розробки сервісу стало укладання угод із представниками музичної індустрії. Викликати інтерес допомагало те, що проект був зі Швеції, — ця країна користувалася в акул музичного бізнесу підвищеною увагою, оскільки там базувався The Pirate Bay, що їх розоряв. З іншого боку, у стартаперів не було досвіду та зв'язків у музичній сфері. Не вселяв великої довіри і молодий вік Даніеля.
У результаті на всі знайомства і переговори пішло більше 2-х років, а в США - цілих 4.

Коли Мартіну та Даніелю вдалося показати демо-версію Spotify голові шведського підрозділу Universal Music Перу Сандіну, його реакцією стали слова: «Це дуже добре, щоб бути правдою». У 2008 році 4 найбільші лейбли — Universal, Warner, Sony та EMI — надали стартаперам прокат прав на свою музику за $5 млн.

Запуск Spotify відбувся 7 жовтня 2008 року. Спочатку сервіс був доступний на території Великобританії, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Фінляндії, Норвегії та Швеції. Мартін і Даніель не помилилися з датою старту: того ж року популярне інтернет-радіо Last.fm перейшло на платну підписку, забезпечивши підвищений інтерес до Spotify.

Перші місяці платформу тестували:
перевіряли навантаження на обладнання, через що безкоштовні облікові записи не були загальнодоступними. Самостійно можна було оформити передплату на місяць за €4,99 або на три за €9,99.

За перші півроку після запуску Spotify набрав понад 1 млн. користувачів. Восени 2009 року вийшов мобільний додаток для iOS та Android, що забезпечило подальше зростання популярності. Тоді ж про проект дізнався Шон Паркер. Згадавши своє знайомство з Еком, він зв'язався із засновниками і вже наступного року вклав у стартап $11,6 млн. Заодно Паркер розповів про сервіс Марку Цукербергу. Той написав на своїй сторінці у Facebook: «Spotify такий крутий!» — чим ще більше підігріло інтерес інвесторів у всьому світі. Навесні 2011 року стало відомо про купівлю 5% акцій сервісу за $50 млн фондом Юрія Мільнера DST Global, що дозволило оцінити сервіс $1 млрд. На той момент ним користувалося вже 6,67 млн. європейців, 1 млн. з яких мали преміум-акаунти.

14 липня 2011 року відбувся запуск Spotify у США. Принагідно Spotify поширював запрошення у колабораціях з великими брендами – від Coca-Cola до Reebok. Штучна видимість дефіцитної пропозиції допомагала прискорити ажіотаж публіки на старті — згодом цей прийом використовувався при виході сервісу на нові ринки. Успіх Spotify породив низку аналогічних сервісів від великих технологічних компаній: у 2010 році з'явилася «Яндекс.Музика», у 2011 році – Google Play Music, і лише 2015 році – Apple Music.

Основним суперником Spotify стала саме Apple. Вона мала всі можливості випустити аналогічний музичний сервіс першою та захопити ринок, ще коли Ек та Лорентсон тільки домовлялися з музичними лейблами, це йшло врозріз із баченням Стіва Джобса. 2006 року він казав: «Люди не хочуть брати музику в оренду, це нікому не потрібно». У результаті Apple Music вийшов на ринок одним із останніх

Сервіс вже на початку 2010-х був проривним і навчився визначати музичні уподобання, не вимагаючи від користувачів додаткових зусиль у вигляді лайків та дизлайків. А ще музика в ньому ніколи не замовкала самостійно — достатньо було запустити улюблену пісню прямо з пошуку, і після закінчення сервіс програвав максимально схожі композиції. Коли на інших сервісах у такій ситуації доводилося вибирати наступну композицію вручну.

За собою компанія зберігає до 30% доходів, решта 70% розподіляються між правовласниками. Введена Spotify модель виявилася настільки успішною, що у 2016 році на стрімінгові сервіси припадала половина прибутку усієї музичної індустрії США, а у 2017 році ця частка зросла до 65%.

Проте все це не врятувало Spotify від претензій: зі зростанням його популярності серед виконавців увійшло моду скаржитися на дуже низькі, на їхню думку, роялті.

У 2016 році Spotify програла $21 млн у справах про невиплачені роялті, а наступного року — вже $48 млн. Рекордним став позов на $1,6 млрд, поданий Wixen Music Publishing у 2017 році. Втім, саме цю справу вдалося розв'язати миром: сторони домовилися про вигідніші умови для виконавців.

3 квітня 2018 року Spotify вийшла на IPO. Її засновники обрали не найтрадиційніший варіант розміщення, віддавши перевагу прямому лістингу підписання дорогих контрактів з банками-андеррайтерами. Економний і демократичний підхід обернувся успіхом: торги першого дня закрилися за ціною однієї акції $149,01, що дало компанії капіталізацію $26,5 млрд.

Розміщення Spotify стало 8-м за розміром серед усіх IPO технологічних компаній США. Засновники сервісу стали мільярдерами: на початку цього року Мартін Лорентсон потрапив на 775 рядок Forbes з $2,9 млрд, а Даніель Ек — на 1057-й, з $2,2 млрд.

Звичайно, Apple залишається потужним гравцем на цьому ринку зі своїми 70 мільйонами передплатників у 2020-му (у YouTube Music їх близько 50 мільйонів, а у Amazon Music – 55 мільйонів). Але велика трійка знаходиться далеко позаду. А ще Apple та Amazon не пропонують безкоштовну версію сервісу з рекламою. Spotify пропонує, і це дає йому додаткові 220 мільйонів користувачів.«Раніше музика з рекламою була лише коротким шляхом до заохочення платних підписок, – каже Річард Грінфілд, партнер фірми медійних досліджень LightShed Partners. – Тепер це самостійний великий бізнес, і Spotify тут не має конкурентів».

Випадковість стала поштовхом Spotify для роботи з подкастами. 2017-го Ек помітив щось незвичайне в Німеччині, одному з найбільших ринків компанії. Музичні лейбли для максимізації уваги почали завантажувати аудіокниги.

Подкасти

Spotify був створений для трихвилинних пісень, а не для 30-хвилинних розділів. Досвід використання був жахливий. Перемотувати вперед і назад було ще завданням. Розділи розміщувалися у довільному порядку.

Тим не менш, деяким аудіокнигам вдалося зайняти високі місця в рейтингах поряд із останніми поп-хітами. "Це показало, що ми можемо вийти за межі музики", - каже Ек.

У найближчих планах Spotify — стати лідером на ринку подкастів, створивши для їх підбору такий самий успішний алгоритм, як і для музики. За словами Даніеля Ека, компанія має намір «стати одночасно провідним виробником подкастів і провідною платформою для творців подкастів».

Подкасти, які довго були майже монополією Apple, були готові до нової крові. «Їх усе ще треба було завантажувати. Розміщувати рекламу та шукати нові подкасти було незручно. Не можна було легко і просто увімкнути подкаст у машині чи на розумних колонках, – розповідає Ек. – Ми зрозуміли, що все, що ми створили під музику, можна адаптувати до подкастів».

Spotify, як глибоко технологічний бізнес, тепер почав займатися контентом. Ек найняв Дон Острофф, ветерана телеіндустрії, що керувала мережами UPN та CW на початку 2000-х, а пізніше – Condé Nast Entertainment. Її завдання полягало в тому, щоб зібрати велику кількість шоу та створити рекламну машину, щоб на цих шоу заробити.

У 2019-му Spotify заплатив $194 млн за престижну мережу подкастів Gimlet Media, $55 млн за студію Parcast, що займалася програмами про злочини, і $190 млн за Ringer – мережу культурних та спортивних програм Білла Сіммонса.

Якщо говорити про інструменти, то Spotify віддав $154 млн за компанію Anchor, яка виробляє програмне забезпечення для запису подкастів, і ще $236 млн за Megaphone, дистриб'ютора контенту та рекламну мережу.

2021-го Spotify змусив про себе говорити, коли підписав ліцензійні угоди на подкаст-шоу Алекс Купер Call Her Daddy і The Joe Rogan Experience, які, за чутками, обійшлися компанії $60 млн і $100 млн відповідно. (Spotify відмовився коментувати ціни угод.) Слід згадати, що подкаст-шоу коміка Джо Рогана має великий успіх і меншу армію критиків. Це до речі у нього на інтервью був Ілон Маск та щось там курив. Саме цей фрагмент розлетівся по світу на меми.

Далі були угоди з популярними особистостями, серед яких Барак і Мішель Обама, принц Гаррі і Меган Маркл, Кім Кардаш'ян і режисер Ава Дюверней.

«Це була багаторівнева стратегія, – пояснює Острофф. – Нам потрібно було створити каталог з якомога більшою кількістю подкастів, залучити відомих зірок подкастів та йти за найбільшими талантами, які можуть проявити себе в жанрі подкаст».

На противагу Apple, добре відомому своїм небажанням ділитися даними, Spotify вибрав інший шлях, пропонуючи набір аналітичних інструментів, які допомагають брендам та творцям оцінювати ефективність їхніх кампаній, а також дають чітку інформацію про аудиторію.

Творці подкастів від цього у захваті. «Якщо використати спортивну метафору, то [до Spotify] ми були як купка спортсменів-аматорів, які намагалися перемогти досвідчених спортсменів, – каже Білл Сіммонс. – Тепер ми створюємо вдвічі більше програм, а якість і різноманітність наших шоу просто неймовірні».

Така відкритість даних, що пропонує Spotify, дає потужну перевагу. «Це дає нам неймовірну перевагу, – каже Сіммонс. – Це показує нам дії, які слід зробити, і те, що ми робимо неправильно».

Лідія Полгрін, керівник Gimlet Media, використала дані Spotify для розробки програм про злочини, де поєднуються такий улюблений публікою драматизм жовтих видань та висока якість оповіді, яка є візитною карткою Gimlet.

(Відеогіганти Netflix та Amazon Prime вже давно досліджують такі дані, щоб знайти перспективні сюжети та зірок для серіалів та фільмів.)

Що далі? Нові моделі заробітку для творців, щоб краще взаємодіяти з фанатами – ну і, звичайно, заробляти на них. Варіанти безкоштовної та платної підписки залишаться, але Ек додасть більше варіантів, які дозволять творцям встановлювати додаткову плату за ексклюзивний контент, ранній доступ чи інтерактивний контент. По суті, ця ідея не дуже відрізняється від інших сайтів підписки, таких як Patreon або OnlyFans, але її підганяють спеціально під формат аудіо.

Тепер, коли з подкастами все налагоджено, Ек пустився за іншими форматами. У листопаді він купив мережу створення аудіокниг Findaway, щоб позмагатися з Audible, компанією, що належить Amazon і є лідером цього ринку. А ще він розпочинає роботу з відеоподкастами.

Цього літа Spotify запустив Greenroom, свій продукт контенту наживо, як відповідь Clubhouse – додатку для розмов наживо, яке несподівано стало дуже популярним під час пандемії. Білл Сіммонс спочатку думав, що Ек піддався на забаганку часу.

«Даніель все логічно пояснив. Він сказав, що ми найкращі в аудіо. Ця ставка може зіграти, а може не зіграти. Але ми повинні це зробити, зробити це краще і подивитися, чи це зайде аудиторії».

Так скоріше удосконалювач удосконалень, ніж техновізіонер з конкретним генеральним планом. «У мене немає чіткого уявлення про майбутнє, як у Стіва Джобса, – каже він у студії для запису подкастів. – Але у мене є напрямок. Якщо ми рухатимемося досить швидко, то я знаю, що ми нарешті дістанемося туди, куди треба».

Засновники «Хлебного» відкривають фудтрак Yellow Truck: його поставлять на Столичному шосе

2019-07-10T11:59:39.607Z

the village

Засновники закладів "Хлебный" i "Holy Burger" Аліна Косічкіна і Дмитро Заходякін анонсували новий проєкт – вагончик з вуличною їжею Yellow Truck.

Він почне роботу в тестовому режимі на фестивалі Atlas Weekend. Пізніше фудтрак поставлять на Столичному шосе.

«Це ті ж пончики, бургери та лимонади, як і в «Хлебном» та Holy Burger, але в абсолютно новому форматі», – розповідають власники.

З МЕНЮ:

Бургер – 49 грн

Чизбургер – 59 грн

Пончик з вишнею, шоколадом чи карамеллю – 18 грн

Картопля фрі – 25 грн

Курячий бульйон – 25 грн

Компот – 30 грн

Лимонад – 40 грн

За найкращий дизайн. Чотири українських ресторани номіновані на престижну світову премію

2019-07-09T07:46:18.184Z

Три київських і один одеський ресторан поборються за престижну світову премію в галузі дизайну інтер'єру Restaurant & Bar Design Awards.

Престижна світова премія в галузі дизайну ресторанів і барів Restaurant & Bar Design Awards оголосила шортлист номінантів 2019 року. У числі претендентів виявилися відразу чотири українські ресторану.

Це київські ресторани - NAM, Spicy NoSpicy і Fujiwara Yoshi і одеський Frebule. За нагороду вони будуть змагатися з такими видатними ресторанами як датський NOMA і німецький Jin Gui. Всього в шортлисты премії в різних категоріях 276 ресторанів з усього світу.

Дизайн ресторану NAM і Spicy NoSpicy розробляло українське архітектурне бюро YOD Design Lab. За дизайн Fujiwara Yoshi відповідало архітектурне бюро Sergey Makhno Architects, а за дизайн ресторану Frebule - Studio Belenko.

Переможців премії назвуть 3 жовтня в Лондоні.

Не тільки музеї. TripAdvisor назвав 10 кращих гастротурів світу

2019-07-09T07:40:16.033Z

Авторитетний туристичний сайт TripAdvisor назвав 10 найцікавіших гастротурів у різних країнах світу, які слід спробувати мандрівникові.

Список був опублікований в рамках свіжих добірок Travelers' Choice Awards, які складаються на основі алгоритму, який розглядає відгуки і рейтинги туристів і мандрівників за 12-місячний період.

Згідно зі списком 2019 року, кращим гастрономічним досвідом став тур в китайському місті Сіань, в ході якого мандрівник їздить на тук-туку і відвідує понад п'ять точок харчування, де може спробувати необмежену кількість страв.

Фото: tripadvisor.com

На другому місці - також тур на тук-туку по Пекіну, а на третьому - вуличний гастрономічний тур в Ханої.

10 кращих гастротуров світу на думку Trip Advisor:

1. Вечірній гастрономічний тур на тук-туку містом Сіань (Китай)

2. Гастро-та пивний тур на тук-туку Пекіном (Китай)

Фото: tripadvisor.com

3. Гастрономічний тур по Ханой-стріт зі справжнім гурманом (В'єтнам)

4. Гастрофестіваль Китайського кварталу і Маленької Італії (Нью-Йорк)

Фото: tripadvisor.com

5. Фуд-тур центром міста Пуерто-Вальярта (Мексика)

6. Піший гастротур районом Йордан в Амстердамі (Нідерланди)

7. Гастротур Старий Сан-Хуан (Пуерто-Ріко)

Фото: tripadvisor.com

8. Нічний пішохідний тур Мадридом (Іспанія)

9. Фуд-тур Смак Південного Берега (Майамі, Флорида)

10. Гастротур Смак Тестаччо (Рим, Італія)

Food-шоу в YouTube "Просто Жуй"

2019-07-09T07:27:22.257Z

Двоє друзів відправляються по різними гастрономічним закладам України, що б самим дізнатися в чому відмінність між одними і тими самими стравами і їх ціновою різницею. У кожному сюжеті вони вибирають одне блюдо і пробують його в трьох різних ресторанах (в різних містах) від найдешевшого до найдорожчого чека. Кухарі в інтерв'ю розкажуть і покажуть особливості приготування своєї страви. Кожен з провідних об'єктивно оцінює пробуемую їм їжу і ділитися враженнями, ведучи дружній діалог між собою. На завершення кожного сюжету маючи по три бали, вони виставляють їх страв на свій розсуд.