Лиш в дiбровi темнiй сумно кричить сич,

Стихло все довкола, вечiр сон привiв,

– Надобранiч, сонце, гарних тобi снiв!

Мiсяць дивне сяйво посила довкiл,

Зорi в небi чистiм стали на прикiл,

Сяють мерехтливо, просять ясних днiв,

– Надобранiч, пташко, гарних тобi cнiв!

Спи, моя перлинко, добрi дивись сни,

Хай тобi присняться пахощi весни,

Квiти, степ широкий, сотнi добрих слiв,

– Надобранiч, щастя, гарних тобi снiв!

Спи, моя кохана, хай у снах твоiх

Доля вiдкривае тисячi дорiг,

Щастя нехай сяє мiльйоном лiхтарiв

– Надобранiч, люба, гарних тобi снiв!

Автор: Василь Полюхович

Починаючи, напевно, з 1992 року і аж до закінчення школи учням розповідали страшні речі на різні теми. Всі вони крутилися навколо «імперських замашок» однієї «братньої», на той час, республіки і черговим таким жахiттям був факт заборони української мови на всій території Української РСР. Доносили цю інформацію до дитячої свідомості, на уроках рідної мови.

Наразi, вчитель історії був людиною стійкою і непохитною, що виросла в Радянському Союзі, яка не змогла відмовитися від знань, принципів і переконань, і саме тому функцію «казкаря» і «рупора гласності» взяла на себе вчитель української мови та літератури. Із завидною постійністю вона, за новенькою методичкою, отриманою з РОНО, віщала нам про те, як жителям українських земель забороняли вільне спілкування. Спочатку цим займалися поляки, потім росіяни за часів Імперії, після ті ж росіяни, але вже в наш, радянський період. Кожна розповідь підтверджувалася свiтлинами та указами/наказами низхідних до місцевого керівництва від управителів великої країни. Той факт, що Україна, як найменування квазі-держави, виникло тільки в 1917 році і то в рамках Київської губернії її не бентежив. Від слова - зовсім. Було? Було. Забороняли? Забороняли. Які вам потрібні докази? Сьогодні, згадуючи сказане тим вчителем і спираючись на отримані, протягом життя, знання, ми можемо проводити невеликий розбір тез. І почнемо ми з самого початку.

Чомусь відлік заборон ведеться з 1626 року, коли митрополит Київський Йосип, склавши Акафіст до Св. Варвари запросив його друкування на місцевому діалекті, на що отримав відмову, тому що в той час всі книги друкувалися виключно старослов’янською мовою, а тим більше Біблія, друк котрої, а також сама служба на інших мовах, крім грецької або російської, були заборонені. Порушника могли відлучити від церкви, що тоді було вищою мірою покарання, страшніше смерті. Це перше. Другим протиріччям виступає факт, що в 1626 році була Польща — Річ Посполита і Русь — Російська держава. Ще були околиці Русі та Польщі. А ось України не було. Навіть банформування в районі острова Хортиця, іменоване «козаками», не розглядало себе, як штаб сепаратистів. Суть їх існування полягала в грабежі і гульні. Це потім Хмельницький їх почне «правильно» використовувати, але й він називав себе «російським православним». Київ же знову стане російським тільки через 60 років, коли в 1686 році Москва викупить місто у Варшави за 146 000 золотих рублів. А до цього Київ представляв із себе скирту гною. За винятком центру православ’я — Лаври.

Надалі, хтось, спочатку в 1720 році, заборонив видавати книги «українською мовою», а в 1729 «переписати на російську мову всі державні постанови і укази». Держави немає, голови держави немає, канцелярії — немає, а документи є. Що за маячня? Але це не маячня. В оригіналах вказується зробити переклади раніше наявних документів з «інших мов». Наприклад, Реєстру козаків, які служили польському королю і складеному, звичайно ж, польською мовою. Козаків, які вважали себе руськими, на хвилиночку. А в іншому — які документи можуть існувати в пустелі?

Особливо цікаво було чути, як Анна Іоанівна (в українській версії «Іванівна», до речi) забороняла неіснуючу, досі, мову. Світоч Російської імперії, яка віддала себе наукам, а також упорядкування і структуризації російської мови, захищаюча свої праці, а також популяризуюча не іноземну мову, а російську наказала «науки вводити на власній російській мові», тим самим, мабуть, виступаючи проти… Проти чогось. Як і Катерина Велика, власне, заборонила викладання українською мовою в полкових школах. Я не знаю «за полкові школи», але знаю, що аж до кінця 19-го століття викладання велося по церковних книгах, а їх українською мовою, як ми вже знаємо, заборонили друкувати в 1626 році. Так що ж заборонила Катерина, в результаті? Незрозуміло.

Як незрозумілий і заборона на публікацію творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших… А що сталося, запитаєте ви? Виявляється, вони входили до Кирило-Мефодіївському товариства, яке виношувало ідею об'єднання в Союз слов’янських республік, з метою створення слов’янської Федерації з демократичними інститутами.

— Але це, адже, існуючою мовою, терористична організація сепаратного толку-вигукнете ви. Саме! А при чому тут мова? А при тому, що саме ці товариші і придумали топонім «Україна», щоб замінити їм горделиве «Малоросія». Звідси і пішло посилення в практиці використання мовних ознак в житті Південної Росії. Як то кажуть: «щоб уникнути». Звідси і укази про контроль превалювання російської мови, призначення великоросів на посади вчителів і викладачів, розподіл малоросів на роботу за отриманою раніше спеціальності в Петербурзький, Казанський і Оренбурзький округи і все інше. Родзинкою стала доповідна записка полтавського губернатора фон Баговута, який, мабуть глибоко вивчивши питання, починаючи з 1825 року, видав припис:

«п.1. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов. п. 2. На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов. п. 3. Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять. п. 4. Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что «Украина» — это «окраина» государства в былые времена.

…

п. 14. За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.

…

п. 17. Разъяснить, что «Украина» — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. п. 18. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности. п. 19. Всеми способами искоренять употребление названий «Украина», «украинский»

Розумною і далекоглядною людиною був цей пан фон Баговута…

Після слідували приклади з радянського минулого, в тому числі, так звані, «брежнєвський» (1978) і «Андроповський» (1979) циркуляри сенс яких полягав у створенні ряду заходів, спрямованих на «удосконалення викладання російської мови в союзних республіках». В союзних республіках. Виходить, що не тільки в УРСР, а ще в 13 адміністративних утвореннях, плюс автономні республіки, області, округи, краю… Відомо, що загальносоюзною мовою завжди була і залишається зараз, в рамках Федерації, Російська. Зрозуміло, що не скрізь його викладали на належному рівні. Десь «дэти дольжнi билi запомнiть, шта сол пишетца з мяким знаком, а вілька-без» і тому до подібних навчальних закладів планувався окремий підхід. У всіх адміністративних утвореннях до циркулярів поставилися спокійно, лише на Україні це вийшло на рівень надриву і підносилося у вигляді болю, пропонуючи кожному українцеві розділити той бiль разом. Ось тільки українці таким подарункам були не раді і продовжували розмовляти російською мовою між собою, в сім’ях, на побутовому рівні. Адже всі зараз розуміють, що незважаючи на століття мовного вбивства у «в’язниці народів» — Росії, Кавказ і Прибалтика, всі народності півночі, Приуралля, Зауралля, Середньої Азії і Казахстану, Далекого Сходу і навіть Білорусії, зберегли власну мову, мовний код, як ознаку власної народності, а українці ні?

500 років серби зберігали і плекали свою мову в умовах турецького ярма, а українці все розгубили за якісь 100 років?

2000 років євреї, навіть не маючи до 1947 року власної країни, зберегли і навіть примножили свою мову, а українці ні?

Що ж це тоді за нація така, яка навіть нездатна зберегти пам’ять предків-мову? А може все через те, що вони росіяни? Малороси. Слов’янська гілка народностей Південної Росії? Малороси завжди говорили російською, але з регіональною особливістю, на власному діалекті. І це пояснює багато чого, якщо не все. Адже якби Костомаров і компанія тоді не придумали «Україну», то українізацію не потрібно було б проводити. Доречi! Я ж ще не згадував про українізацію!!! Напевно, навіть найдальша від історії людина чула цей термін «українізація». Але що це? Як говорить нам о. Гісем у своєму виданні «ІСТОРІЯ: УКРАЇНА і СВІТ. Підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти. 2018» — Українізація-форма здійснення більшовицької політики коренізаціі в УСРР у 1923-1938 рр. (§ 40, стор. 118).

Підкажіть, а хто-небудь чув коли-небудь про узбекізацію? А про естонізацію? Може була мордвізація або грузинізація? Ні? А українізація була.

У 1923 році, група товаришів придумали для українців алфавіт, створили словник і зрозуміли, що ось це ось все абсолютно нікому не потрібно, тому насаджувати доведеться в добровільно-примусовому порядку і за допомогою ОДПУ, а інакше сенс створення УРСР пропадає. Обсяг роботи був великий, складнощі представляли території, які споконвічно розмовляли російською мовою: Новоросія і Донецько-Криворізька Республіки, включені до складу Радянської України за Ленінським наказом. 15 років, з перервою на голодомор, товариш Хвильовий і побратими переробляли малоросів в українців. У якийсь момент товариші вирішили звернути погляд нової нації в Європу, за що були трохи розстріляні. Радянська влада, на відміну від імперської, розуміла, що ідеї сепаратизму потрібно нищити в зародку, а приклад Шевченка був усім для науки. Не виправив Тараса Орськ, а значить НКВС, в поточному моменті, прийме помилки минулого, виправивши їх в сьогоденні.

Тим не менш, все вищевикладене, не що інше, як преамбула до декількох знімків і публікацій, знайденим мною на просторах інтернету. Отже, Вашій увазі пропонується подивитися сайт: https://adzhamka.at.ua/index/0-2 на якому чиїсь турботливі руки створили архів фотографій минулого. З цього прекрасного архіву ми витягнемо кілька фото, які наочно показують нам ту ступінь брехні, якої сьогодні досягла українська влада, переслідуючи цілі відволікання народної уваги від громадянської війни на сході країни, а також обдурювання народу, як такого.

Перш, ніж ми подивимося фото, давайте заглянемо в згаданий вище Підручник для 10-х класів пана Гісем О. В.:

§ 40. Стр. 119. У 1930 р. частка шкіл з українською мовою навчання становила 85%, на українську мову було переведено 75% діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців державного апарату зросла з 35 до 54%. Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М. Грушевський.

Відбувався бурхливий розвиток української культури: видавали понад 20 літературно-художніх альманахів, 55 журналів, виникли численні літературно-художні об’єднання, працювало 45 професійних театрів. Література й мистецтво досягли значних успіхів завдяки таким діячам, як М. Хвильовий, М. Зеров, Г. Косинка, М. Рильський, В. Яловий, В. Сосюра, Лесь Курбас, О. Довженко, Г. Верьовка та інші.

Ось цей заділ, сформований в 30-х роках радянською владою, зберігся і донині. Але, мабуть, створена штучно українська нація не знає слова «Дякую», а тому на постійній основі розповідає страшні історії гонінь невідомих громадян за спілкування українською мовою. Але я не дарма згадав той регіональний сайт. Саме там ми можемо знайти правду.

Переводне посвідчення. 1939 рік. Зверніть увагу на дані про друкарню. Тобто радянська влада, яка поставила для себе мету знищити українську націю (попередньо створивши її в 1922 році), вибравши для цього інструмент «Голодомору», який повинен був прив’язати жителів до колгоспів і придушити національну свідомість, убивши тим самим українську мову (створений в 1923 році і нав’язаний в рамках поточної, в 1932 році, українізації) в 1939 році на масовому рівні заохочує громадян СРСР грамотами українською мовою і документами віддрукованими в друкарні столиці УРСР — Києві. Як це може все співіснувати в головах сьогоднішніх українців-я не знаю.

Гаразд. Припустимо, багато надрукували, не викидати ж? І то вірно. А що ви скажете на це?

1947 рік. Наказ № 26. Українською мовою. Від руки. З печаткою, що означає Це документ!

Чому слово «Ленін» написане українською?

І взагалі, школа в цьому селі — осередок екстремізму і сепаратизму. А як інакше? Все українською!

А прапор, а гасла за спинами лiкарiв?

До речі, все ж пам’ятають, що вишиванка в Радянському Союзі була заборонена? За носіння-розстрілювали в катівнях НКВС. Принаймні про це говорять нинішні лідери України. В такому випадку виходить, що всі люди на фото загинули?

Коротко резюмуючи написане вище, в двох словах хочу висловити подив. По-перше, мені незрозуміло, як можна ненавидіти минуле? На кожній фотографії розумні, гарні, радісні обличчя. Пригноблені люди, адже так не виглядають. Звідси друге. Багато на Україні сьогодні відмовилися від уз, які пов’язували, колись, єдиний російський народ. Вирвали з м’ясом і кинули в пилюгу. Взяли зброю і пішли вбивати. І готові вбивати далі. До Уралу точно. Але у людей з такими гарними обличчями не могли народитися ось такі ось нащадки. Або ми чогось не знаємо? Або нащадки нагулянi?

Хто ми, українці? Чиї сини, яких батьків? Хто вас навчив так ненавидіти? І головне за що? Адже ті, яких ви ненавидите затятою ненавистю ваші творці. Без них Україна зникне. Не вірите? Подивіться навколо. Подивіться в архів фотографій. Адже не залишилося жодного підприємства, створеного раніше. Ви все зруйнували… Ми вмираємо, як народ… Штучно створене приречене на руйнування. Згадайте сербів. Євреї. Якути. Казахи. Китайцi. Всі іншi. У них є майбутнє, поки живий хоч один представник нації. А у нас немає.

Навіть «мертва мова» латинь жива…

А чи знаєте ви, любі мої друзі, що таке українське весілля?

Знаєте? Впевнені?

Ні! Те, що ви знаєте ні на йоту, не відповідає дійсності, тому як українське весілля потрібно пережити! Пережити власним тілом: ногами, руками, вухами, очима - адже потрібно три дні дивитися, два дня танцювати, багато пити і ще більше їсти. Українське весілля воно гучне, веселе, місцями традиційно красиве, а частиною безпросвітно дурне, але складається з десятка частин і сотні наповнень, як людьми, так і дрібницями. Отже, сьогодні я проведу вам маленьку екскурсію по українському весіллю і покажу вам те, що завжди було приховано хутірським невіглаством і непотрібним соромом.

З чого ж починается Батьківщина? З світлини в твоєму букварі…

Світлина - це найважливіша складова українського весілля! Після того, як двоє щасливих і закоханих до нестями людей виявили бажання створити міцний осередок суспільства з метою продовження роду людського, батьки впадають в стан організації свята. Основним правилом організації є догма (або навіть швидше необхідність) переплюнути багатство, розкіш, кількісне наповнення весілля умовних суперників, які проживають в даному селі. Як правило суперники у батьків нареченого і батьків нареченої різні, а значить ступінь розкоші визначається більшим числом.

«Шо ж, ми хуже Вальки!» - скаже мати нареченого - «у ній мало людей було, а в нас буде більше!» «Шо ж, ми гірше Катерини?!» - скаже мати нареченої - «у ніх «Волга» була, а ми кума попросимо «Авуді»взять на роботі!»

Суперництво в проведенні весілля завжди виходить від жінки. Чоловік на Україні є істота аморфна, слабохарактерна, періодично битий жінкою (дружиною), а значить у всіх організаційних питаннях він стає на бік «Принеси-подай»:

«Сходи до Миколи і домовся за лавки!»

«Ти домовився з Миколою? Ні? А шо ти сидиш тоді тут? Іди вже!!! Та бігом!»

Відразу позначу, що чоловіче домінування в родині українців закінчується через 7-10 років після весілля. Поки чоловік молодий і сильний він є главою сім'ї. Розподіляючи фінансові потоки, організовуючи побут в цей момент (нехай навіть за допомогою батьків) будується будинок, з'являється живність (корова, свиня, курка), йде наповнення будинку різними досягненнями прогресу і килимами на стінах, а також купується недорогий «LANOS». Через 3-5 років, по закінченню процесу облаштування, чоловік отримує право на відпочинок з друзями. І якщо раніше у нього це право було, але він його ігнорував через брак часу, то зараз дане право переходило в розряд необхідності. В результаті хлопець починав спиватися. Його молода дружина, як правило, починає рости в широчінь, стає фізично сильніше і з часом повністю перехоплює кермо управління в свої руки, підпорядковуючи чоловіка своїй волі.

А, до речі, уявіть собі російського "мужика"! Представили? А тепер українського чоловіка? В чому різниця? У мене російський мужик, це такий огрядний дядько з густою бородою, в чоботях і кулаками — стукалками. Український чоловік — це навіть не Пацюк. Ні. Українець, це немічний чоловічок, який втрачається на тлі огрядною баби, його дружини. Яка їм же і керує. Знову ж таки, одне цікаве тлумачення по Православної церкви виникло саме в Малоросії і наголошувала воно про те, що бити чоловіка є гріх! Але ... Чому не можна розлучитися, запитаєте ви? А що скажуть люди? Це ж ганьба! Ганьба! Чому? Давайте повернемося до цього питання, можливо трохи пізніше. У нас з вами весілля на носі, а ще нічого не замовлено!

Ой, стільки ж потрібно зробити! Лабуха (музику) гукнути, намет поставити, з автомобілістами домовитися, костюм/плаття купити, кухарок знайти. Решта - як вийде! І все це, як я говорив раніше, на тендітних жіночих плечах!

Але ось настає той день... Наречений «викуповує» наречену і разом з друзями/подружками колоною поцяцькованної техніки їдуть в місто! Поки там буде проводитися реєстрація союзу двох сердець, фотосесія і розпивання алкогольних напоїв недалеко від кукурудзяного поля, «шоб мамка нє бачила», у дворі будинку щосили йде підготовка! В намет (і не завжди один) марки УСБ-56, дбайливо взятий напрокат через знайомого прапорщика в сусідній військовій частині, на п-образно стоячі столи, зноситься їжа - закуски, нарізки, холодці, м'ясні рулети, тощо. Трилітрові графини з горілкою і (можливо!!!) вино поставлять в останню чергу, щоб друзі батьків сімейств, які перебувають на підхваті і в допомоги у ЖІНОК, не змогли накидати ДО потрібного часу! Потрібний час настане після заходу, коли з молодої знімуть вінок (фату) і пов'яжуть хусткою. До речі, це єдиний обряд, що виконується згідно з традицією. Інше було знищено українцями в угоду радянській пропаганді, яка в свою чергу вимагала відмовитися від пережитків царського режиму з 20-х років ХХ століття. Сьогодні українці говорять про те, що їх «змусили» це зробити, але в такому випадку мені незрозуміло, чому вірмен, чеченців, евенків, мордву та інші 195 національностей не змогли змусити, а українців, ось примусили. І хто цим займався? Хрущов з Брежнєвим, які уродженці/жителі Радянської України? Ні, подібним займалися саме українці, які попереду всіх викорінювали в собі традиції, не тільки весільні - всі! Різдвяні, в тому числі. Так само, на чолі всіх і вся, українці підривали храми, переписували історію, перефарбовували прапори ... Радянська влада в 1922 отримала абсолютно лояльну ідеалам революції, націю. Націю, яка 5 років тому успішно «топила» за УНР, Скоропадського, Петлюру, Директорію, Махно, Пархоменко, Леніна і всіх інших, які зупинялися на їхній землі більше, ніж на годину. Точно так же ця нація, не вся, частина, але на чолі з партійною верхівкою УРСР, перефарбувавши прапори, здалася без бою в 1991 році...

Поки холодні закуски зносять на стіл, а десь в літніх кухнях родички з старшого покоління готують їжу на 150-300 осіб, помішуючи у взятих напрокат в шкільній їдальні величезних, 40 літрових і більше каструлях, з написами збоку «II-бл.» , лабух налаштовує апаратуру. Хлопчаки «труться» поруч і сяють від щастя, коли Лабух дозволяє комусь із них взяти мікрофон і сказати: «Раз-раз». У цей момент спина того, що говорить покривається патиною через заздрощі інших. Далі музикант прожене мальків і до глибокої ночі співатиме, спочатку пристойні пісні, починаючи з «Зірочка ти моя ясна», далі скочуючись в попсу «Колечко-колечко» від «Иванушек Int.», Продовжуючи «Ой Марічко, Чичері-Чічері», під кінець увергаючи село в радісну ейфорію матюками коломийками:

А у діда Мусія уся музика своя:
Балалайка, мандоліна, синтезатор по-коліно
А в сусіда через хату пролетіла куля,
А в нашого боярина відірвало ногу
или
А в сусіда через хату пролетіла куля,
Хлопці люблять всіх дівчат, а дівчата – хлопців
А я дівка молода, звать мене Ганнуся,
Покатайте в «жигулях», я добре танцюю
Ой, на горі, на горі старий віл пасеться,
А дід бабу так цілує, аж гора трясеться

Варто зазначити, що тема геніталій дуже близька і дуже споріднена кожному українцю. Українець, як правило, перебуває в двох станах: Смуток - і ми чуємо, як десь там, у старої верби, невідомий нам співак, стомлений розлукою з рідною людиною, змушує нас зупинитися і, прислухавшись до слова пісні, згадати про своє ...

Рідна мати моя, ти ночей не доспала.
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя дала.

Радість - і все жарти, діалоги, взагалі вся схема розмови крутиться тільки навколо геніталій! Дупа взагалі має сакральний сенс для українця! У частині приказок українці попереду планети всієї, без будь-яких обмежень!

Релiгiя? - Жінка без сраки - як село без церкви
Дiти? - Ку-ку! – (говорит взрослый) Насери собі в руку!
Хотів перднути, тай всрався – обіцяв і не зробив
В сраці був, гімно видів – не в тему сказав
Закипiло гiвно в срацi – крайня ступінь обурення
скоромовки! До сраки така срака, що не хоче срати.
До сраки така срака, яка сама сере (І, якщо чесно, то по двох останніх висловів я так і не зрозумів, як догодити)
Нацiоналiзм! Гімна з-під старої жuдівки не хочеш?
Коханий – сім разів у сраку пропханий (щооо?!)
Хто всрався? – Невістка!
Срала-мазала, сцяла- підводила.

Упевнений, особливу любов до дупи досить просто можна обгрунтувати або пояснити, але займатися цим буду не я, дорогий мій читач. Я поспішаю помітити дещо інше, а саме факт, що для українця, а якщо бути абсолютно точним - для українки - тема розпусти є нормою в заміжньої життя. Саме заміжньої! До весілля громада вимагає від дівчини збереження невинності. У разі недотримання (а я говорю зараз про сотню років тому) - вигнання. Молоду дівчину з немовлям виганяють з села. І добре, якщо подібне відбувається влітку, а якщо зима? Яскраво це описано у Шевченка в його «Катеринi», коли дівчину за зв'язок з солдатом виганяють з села і вона замерзає в лісі. Тобто заміжня молодичка, тим самим, на корені і відразу прибирає всю конкуренцію у вигляді молодих панянок з пружними грудьми! Це ж відбувається і на інформаційному рівні, де в українського чоловіка в пошані що? Правильно! Срака! Величезна, жирна срака і п'ятий відвислий розмір грудей! Це все в сукупності повинен любити українець, але, чомусь в іншої жінки. До дружини у нього інтересу немає, але зате є постійний (і схвалюваний суспільством) запит до куми, як самому простому варіанту злягання.

Що то за кума, що куму не дала!

Скажете, мовляв, чого причепився? Кума, вважай родичка! Гаразд. А Солоху пам'ятаєте? «Вечори на хуторі ...» Хто-небудь зможе пояснити мені, та й іншим, якого дідька у неї робили три мужика і чорт? Поїсти зайшли? Ой, навряд-чи. У кого-кого, а староста поїсти і вдома міг. Та й дяк, при цервi, під Різдво, явно не голодував! А ось, кхм-кхм ...

Ремарка: Дівчата і жінки, які читають ці рядки сьогодні. Я не маю на меті образити когось або кинути камінь. Кажу зараз, виключно за 19 століття і половину 20-го в рамках вироблення визначення! Якщо хтось встиг образитись - щиро приношу свої вибачення!

Друзі, а давайте повернемося до нашого весілля, подивимося, що там відбувається. Нічого нового. Наречену вже вкрали, отримали викуп. Викуп був в грошах? Ні, грам 200 горілки випитого з туфлі і літр відданий «злодієві». Навіщо це йому, якщо ця ж горілка в достатній кількості на столах? Не зрозуміло! Данина традиції, не більше, але чиєї традиції? Не ясно! У підсумку «вкравший» наречену через годину буде спати в найближчій канаві, відсвічуючи світлою, але вже нечистої сорочкою в світлі фар проїжджаючих автомобілів.

А чим займаються наші гості? Збилися в три групи - чоловіча, жіноча і ті, хто танцює. Йдуть конкурси, хтось намагається потрапити ручкою в пляшку, хтось лопнути повітряну кульку об сраку подружки нареченої, хтось, червоніючи, опускає руку на 5 см. нижче талії в «медляк» і радіє, що в рило не прилетіло... В цей час мужики рубаються на капоті і під ліхтарем в карти, баби обговорюють «як народжували» і «ще вчора малим бігали» ... Так триватиме до 1-2 години ночі... Потім закінчиться співом «Ой, там, на горі» і все стихне... Але вже вранці, починаючи годин, десь, з 10 ранку, ще п'яні «привратники» пропускатимуть у двір лише тих, хто вип'є з ними 100 грамів горілки. І настане другий день.
Що примітно на другий день? Виряджені. Група п'яних громадян переодягнеться, чоловіки в жіноче, жінки в чоловіче, прикрутить собі геніталії з картоплі та кукурудзи, занурять батьків в тачки (садові візки) і з піснями, і примовками повезуть їх (батьків) до найближчої калюжі, де ретельно спокутують їх в багнi. Після, всi повернуться назад і продовжать пити за здоров'я молодих! Звідки взялася ця традиція, що вона має на увазі і в чому її сенс - невідомо. Це даність, яка повинна бути, інакше ... Інакше, а що скажуть люди? Яскрава залежність від громади, правила якої встановлені настільки давно, що вже ніхто їх і не пам'ятає. Все звелося до того, щоб не виділятися. Чи не виділятися ніяк! Бути, як усі. Виконувати все, що виконують всі, ні краплі, не піддаючи сумніву те, що відбувається, навіть якщо воно виглядає по-ідіотськи. Саме з цієї причини шлюби з «міськими» не віталися. «Міська» поставить під сумнів все, що створювалося століттями, доведе їх непотрібність і... І що тоді робити? Як впливати? Як управляти? Тому вiддати цькуванню, суку! Нехай приймає правила або забирається! Нічого не нагадує, друзі?

Через рік молоді подадуть на розлучення, але жалю не буде, так як весілля вийшло «не гірше, ніж у людей» і «усим сподобалося». А то, що розійшлися? Та й бог з ним. Хіба мало дівчат/патрубків навколо? Га?

З повагою, ваш дiд Зiновiй. 2020