У ХХ столітті людство скуштувало рівність і толерантність на смак. Це стало не просто модою — це стало новим етичним кодом, релігією без бога, де добро вимірюється рівністю можливостей, а зло — дискримінацією. Люди, які нещодавно ще не мали права голосу або не могли вибирати собі навіть професію, отримали можливість бути будь-ким — президентом, генералом, інженером, гонщиком Формули-1. І це добре.

Але за все треба платити. І ця плата часто неочевидна. Світ змінився — й у цьому новому світі ми спостерігаємо дуже дивне явище: жінки стають схожими на чоловіків, а чоловіки — на жінок. Зміни торкнулись не лише зовнішніх ролей, а й самої психіки, енергії, стилю життя. У боротьбі за рівність ми трохи втратили відчуття різниці. Ту делікатну, природну, багатовікову різницю, яка не є проблемою — навпаки, вона основа взаємного тяжіння.

Чому існувала «нерівність»?

Суспільство не просто так формувало ролі. Жінка історично — охоронниця дому, ніжності, виховання дітей. Чоловік — мисливець, воїн, захисник. Це не дискримінація, це біологія, еволюція, гормони.
⠀
Жінка фізично слабша — і це не образа. Це даність. У ній закладено зовсім інше — чутливість, емпатія, вміння будувати зв’язки. Чоловік — носій сили, ризику, агресії, змагання. Але тепер ми стираємо ці грані. Жінка більше не зобов’язана бути ніжною — вона «має право бути жорсткою». Чоловік більше не має бути хоробрим — він може плакати, бути крихким, ображеним. Суспільство перестало шанувати традиційні якості статі й стало культивувати перехрестя, змішання, «універсальність».

Конкуренція: наступний рівень

І тут виникає конфлікт. Якщо чоловік і жінка однаково сильні, однаково наполегливі, однаково «сильна стать» — то вони починають змагатися не лише в інтелекті, кар’єрі, але й у всьому іншому. І так, врешті-решт — у фізичному просторі.

Чоловіки з нормальним, високим рівнем тестостерону — а таких ще лишилося чимало — не здатні на тривалу, м’яку конкуренцію. Їхня природа — діяти, тиснути, пробивати, домінувати. І якщо перед ними опиняється жінка, яка поводиться так само — вони перестають бачити в ній жінку. Вони бачать конкурента. І тут починає виникати небезпечна зона. Утративши чітке уявлення про стать, ми починаємо конкурувати не лише за посади, гроші, статус. Ми починаємо боротися за простір. Чоловік може фізично тиснути на жінку, не як на кохану, а як на суперника. ⠀
Це точка кипіння. Ми до неї наближаємось.

Вибух чи очищення?

Що буде далі? Світ має досягти переломного моменту. Мильна бульбашка «рівності без різниці» має луснути. Бо світ не може довго жити у стані заперечення біології. І як тільки все сягне межі — почнеться повернення. Повернення до того, що справді має сенс.

Жінка знову стане жіночною — не тому, що так треба, а тому, що це приносить спокій, задоволення, глибину. Її сила не в тому, щоб перемогти чоловіка, а в тому, щоб підтримати, відчути, надихнути. Її слабкість — теж сила. Бо вона створює простір для ніжності.
⠀
Чоловік знову стане сильним — не агресивним, не деспотичним, а сміливим, рішучим, здатним брати відповідальність. Він перестане жити в постійному соромі за «токсичну маскулінність» і знову стане гідним довіри.

Романтизм як ліки

Разом з цим повернеться романтизм. Те, що було витіснене іронією, цинізмом і прагматизмом. Люди знову захочуть не просто «взаємовигідних стосунків», а любові. Глибокої, недосконалої, справжньої. А за романтизмом прийде і нове мистецтво. Бо саме на переплетенні чоловічого і жіночого, сили і ніжності, трагізму й краси — народжується справжня поезія. З’являться нові пісні — не про секс і гроші, а про тугу і натхнення. Нове кіно — не про супергероїв, а про людську душу. Новий театр — де знову гратимуть очі, а не спецефекти.
Мистецтво ніколи не виникало в вакуумі. Воно живе там, де є напруга, але не ворожнеча. Там, де чоловік і жінка не змагаються, а танцюють. Один веде, інша — довіряє. І цей танець створює музику.

І що з того?

Це не заклик скасувати фемінізм чи повернутися в патріархат.
Це роздуми про баланс. Про те, що рівність не дорівнює однаковості. І що в нашій різниці — наше доповнення. Жінка не має бути чоловіком у сукні. А чоловік — жінкою з бородою. Ми втрачаємо себе, коли стираємо те, що нас формувало тисячоліттями. І якщо колись ми знову згадаємо, хто ми є — не як функції, не як політичні одиниці, а як чоловіки й жінки — тоді світ отримає нову гармонію.

Не назад у минуле, а вперед — до глибшого, свідомішого майбутнього, де є місце ніжності й силі, інтелекту й інстинкту, свободі й відповідальності.

https://www.youtube.com/watch?v=99Lktlk9lmA

bedaj7rSjskNaPJQ3D7NFx

Мой перевод: Если бы я знал что всё в жизни бывает один раз, я бы постарался запоминать получше.

I still remember the first time I kissed Sylvia, or the last time I hugged my father before he died. And I still remember that white-bread sandwich and that blonde dancing girl with the cigarette pack on her thigh. But a lot of images fade, and no matter how hard I try, I can't get them back. I had a relative once who said that if I knew things would no longer be, I would have tried to remember better.

- Я пришел к тебе, потому что чувствую себя таким жалким и никчемным, что мне не хочется жить. Все вокруг твердят, что я неудачник, растяпа и идиот. Прошу тебя, Мастер, помоги мне!

Мастер, мельком взглянув на юношу, торопливо ответил:

- Извини, но я сейчас очень занят и никак не могу тебе помочь. Мне нужно срочно уладить одно очень важное дело, – и, немного подумав, добавил: – Но если ты согласишься помочь мне в моем деле, то я с удовольствием помогу тебе в твоем.

- С удовольствием, Мастер, – пробормотал тот, с горечью отметив, что его в очередной раз отодвигают на второй план.

- Хорошо, – сказал Мастер и снял со своего левого мизинца небольшое золотое кольцо с красивым камнем. – Возьми коня и скачи на рыночную площадь! Мне нужно срочно продать это кольцо, чтобы отдать долг. Постарайся взять за него побольше и ни в коем случае не соглашайся на цену ниже золотой монеты! Скачи же и возвращайся как можно скорее!

Юноша взял золотое кольцо и ускакал. Приехав на рыночную площадь, он стал предлагать кольцо торговцам, и те поначалу с интересом разглядывали его товар. Но стоило им услышать о золотой монете, как они тут же теряли к кольцу всякий интерес. Одни открыто смеялись ему в лицо, другие просто отворачивались, и лишь один пожилой торговец любезно объяснил ему, что золотая монета – это слишком высокая цена за такое кольцо и что за него могут дать разве что медную монету, ну в крайнем случае серебряную.

Услышав слова старика, молодой человек очень расстроился, ведь он помнил наказ Мастера ни в коем случае не опускать цену ниже золотой монеты. Обойдя весь рынок и предложив кольцо доброй сотне людей, юноша вновь оседлал коня и вернулся обратно. Сильно удрученный неудачей, он вошел к Мастеру.

- Мастер, я не смог выполнить твоего поручения, – с грустью сказал он. – В лучшем случае я мог бы выручить за золотое кольцо пару серебряных монет, но ведь ты не велел соглашаться меньше, чем на золотую! А столько это кольцо не стоит.

- Ты только что произнес очень важные слова, сынок! – отозвался Мастер. – Прежде, чем пытаться продать кольцо, неплохо было бы установить его истинную ценность! Ну а кто может сделать это лучше, чем ювелир? Скачи-ка к ювелиру да спроси у него, сколько он предложит нам за кольцо. Только что бы он тебе ни ответил, не продавай кольцо, а возвращайся ко мне.

Юноша снова вскочил на коня и отправился к ювелиру.

Ювелир долго рассматривал золотое кольцо через лупу, потом взвесил его на маленьких весах и, наконец, обратился к юноше:

- Передай Мастеру, что сейчас я не могу дать ему больше пятидесяти восьми золотых монет. Но если он даст мне время, я куплю кольцо за семьдесят, учитывая срочность сделки.

- Семьдесят монет?! – юноша радостно засмеялся, поблагодарил ювелира и во весь опор помчался назад.

- Садись сюда, – сказал Мастер, выслушав оживленный рассказ молодого человека.

И знай, сынок, что ты и есть это самое кольцо. Драгоценное и неповторимое!

И оценить тебя может только истинный эксперт. Так зачем же ты ходишь по базару, ожидая, что это сделает первый встречный?