Головна лінія доби: Вашингтон пом'якшує тиск на Москву заради цін на пальне перед виборами, а переговори щодо України не дали домовленостей.

1. США дозволили продаж російського дизелю. Після розмови з Путіним Трамп оголосив про постачання російського дизелю на світовий ринок; Мінфін видав тимчасову ліцензію до 7 квітня 2027 року. Перше суттєве послаблення санкцій проти РФ без жодних поступок щодо війни.
2. Переговори в Маямі завершилися без результату і, за даними кореспондента Радіо Свобода, на день раніше. Віткофф назвав їх «конструктивними», але домовленостей не оголошено.
3. США запровадили санкції проти Міжнародного кримінального суду — того ж дня, коли Нобелівську премію миру отримала колишня суддя МКС Наві Піллай. ЄС розглядає «блокувальний механізм».
4. КВІР розширює зону атак на судна за межі Ормузької протоки. Нові удари по танкерах у Перській затоці підтримують ціну нафти близько $103–104 за барель Brent.
5. ЄС і Китай уклали першу угоду щодо автомобілів і рідкісноземельних металів — перший відчутний результат торговельного тиску Брюсселя на Пекін.

1. Американська та міжнародна політика

Трамп і Путін домовилися про дизель; США частково зняли санкції

9 жовтня Трамп після телефонної розмови з Путіним заявив, що Росія поставить понад 300 тис. т дизелю одразу, 500 тис. т у листопаді та 1 млн т пізніше (це заява Трампа, обсяги не підтверджені). OFAC надав тимчасову загальну ліцензію на операції з російським дизелем до 7 квітня 2027 року. Логіка — внутрішня: ціни на пальне в США високі через війну з Іраном, до проміжних виборів менше місяця. Оцінка аналітиків і європейських дипломатів: вплив на ціни буде невеликим, а політичний сигнал — великим; один з них припускає, що Москва далі домагатиметься розмороження активів.

Вашингтон ввів санкції проти МКС; Нобелівська премія миру — Наві Піллай

Держсекретар Рубіо оголосив замороження активів МКС у США й дав американським компаніям і громадянам шість місяців на розрив співпраці з судом, назвавши його «свавільним». Того ж дня Нобелівський комітет присудив премію миру південноафриканській юристці Наві Піллай — колишній судді МКС і Верховній комісарці ООН з прав людини — за внесок у міжнародне право. Збіг подій виразно фіксує розрив між США та європейським підходом до міжнародного правосуддя. ЄС назвав санкції «глибоко прикрими»; шестимісячний період стає вікном для торгу або конфлікту (див. розділ 3).

Іран погрожує атакувати судна далеко за межами Ормузької протоки

КВІР взяв на себе підпал танкера MV Sun Shine за «несанкціонований маршрут» і заявив, що переслідуватиме такі судна «будь-де в регіоні», а флот компаній, що співпрацюють із США, стане ціллю. UKMTO повідомляв про ураження танкера північніше вод Катару та газовоза біля ОАЕ. Одночасно Трамп заявив, що США не атакуватимуть Іран до листопадових виборів, посилаючись на «продуктивні» контакти з Тегераном, а Мінфін ввів нові санкції проти 17 суден іранського «тіньового флоту». Результат: у США зменшились страхи ескалації, але морський ризик росте, і Brent тримається близько $104.

2. Технології

SpaceX купує національний спектр 800 МГц; акції американських операторів обвалились

SpaceX домовилася придбати в інвестфонду Grain Management низькочастотний спектр для свого майбутнього мобільного сервісу Starlink Mobile; за даними WSJ, ціна — $8 млрд (компанії суму не розкрили), угода потребує схвалення FCC. У п'ятницю, за Axios, AT&T втратила 9,8%, Verizon — 8,8%, T-Mobile — 13,3%. Ринок вперше оцінює SpaceX як прямого конкурента трьох наземних операторів за абонентів, а не лише як їхнього партнера. Запуск сервісу, за непідтвердженими даними Axios, очікується наприкінці 2027 року.

Розбіжність у цифрах виручки OpenAI хитнула ринок ШІ

FT повідомила, що наприкінці вересня річний темп виручки OpenAI становив близько $50 млрд, а не ~$70 млрд, як вважали інвестори; Nasdaq 8 жовтня впав більш ніж на 1%. 9 жовтня Bloomberg написав, що OpenAI очікує вийти на $70 млрд до кінця року, і технологічні акції відігрались. Цифри не обов'язково суперечать одна одній: одна — фактичний темп на кінець вересня, інша — прогноз на грудень; частина розриву пояснюється методикою обліку продажів через хмарних партнерів. Важливий сам сигнал: оцінки всього ШІ-сектору тримаються на виручці кількох приватних компаній, яку ринок бачить лише через витоки в пресу.

ШІ-агенти в кібератаках: нові атрибуції та поширення атак в Азії

Розслідування зламів щонайменше семи південнокорейських фінустанов (дані 68 тис. людей) дало нову версію: за переказами Reuters, CrowdStrike вважає виконавцем імовірно угруповання з Китаю, що застосовувало ШІ-агента; слідчі раніше вказували на відкритий інструмент Artex AI. Паралельно хвиля атак на японські компанії змусила уряд Японії закликати до аудитів безпеки, а OpenAI заявила про блокування російських і іранських операцій впливу. Атрибуція — оцінка приватної компанії, а не офіційний висновок; оригінал звіту я не перевірив. Тенденція: ШІ знижує поріг входу для масових атак на фінансовий сектор, і це вже питання державної безпеки.

3. Європейська політика

ЄС і Китай домовилися про автомобілі та рідкісноземельні метали

Після двох днів переговорів у Пекіні єврокомісар з торгівлі Шефчович оголосив про угоду, яка має стримати експорт китайських гібридів і плагін-гібридів до ЄС — за його словами, з перспективою скорочення більш ніж вдвічі. Китай також погодився спростити ліцензування експорту рідкісноземельних металів і магнітів та відкрити ринок для європейських товарів на близько €4 млрд. Це лише «перша фаза»: лідери ЄС оцінять умови на самміті наступного тижня, а торговий дефіцит із Китаєм тримається на рівні близько €1 млрд на день.

ЄС готує відповідь на санкції США проти МКС

Єврокомісія заявила про готовність до «необхідних заходів», щоб МКС працював далі. Нідерланди, де розташований суд, попросили Брюссель підготувати «блокувальний механізм», який забороняє європейським фірмам виконувати американські санкції; міністр закордонних справ Том Берендсен сам назвав це «ядерним варіантом». Якщо цей інструмент запрацює, європейські компанії опиняться між двома правовими режимами — новий фронт тертя в трансатлантичних відносинах.

Франція: студентські протести накладаються на борговий тиск

ООН висловила «занепокоєння» насильством під час шкільних протестів, які тривають із кінця вересня; студенти анонсують нові акції, попри обіцянку уряду Лекорню найняти 3000 замінних вчителів. Проблема не лише соціальна: за даними Reuters, витвірність французьких облігацій зросла приблизно на 80 б.п. з вересня, а спред до німецьких паперів перевищує 130 б.п. Меншинний уряд має ухвалити бюджет-2027 за півроку до президентських виборів, тож ризик для єврозони зростає. Антибюджетні сутички в Брюсселі 9 жовтня показують, що це не лише французька історія.

Газові сховища ЄС — на мінімумі з 2011 року перед зимою

За оцінкою аналітичного центру IEEFA, на 3 жовтня сховища були заповнені на близько 72,4%, і ЄС, ймовірно, доведеться скоротити споживання газу взимку приблизно на 7% (~14 млрд кубометрів). Оператори мереж попереджають про дефіцит до 15% у разі суворої зими, а повна заборона російського ЗПГ набуде чинності в січні 2027 року. Додатковий парадокс: того ж дня Euronews повідомив про рекордні €7,9 млрд, сплачені ЄС за арктичний російський ЗПГ. Енергетична залежність від РФ і війна в Перській затоці звужують простір для жорсткої політики щодо Москви.

)

4. Україна

Переговори в Маямі завершилися без домовленостей

9 жовтня Віткофф і Кушнер зустрілися з українською делегацією (Буданов, Умєров, Арахамія, Кислиця), а також представниками ЄС, НАТО та європейської «трійки». На порядку денному були часткове перемир'я для енергетики та зернового експорту й гарантії безпеки. Віткофф назвав розмови конструктивними й сказав, що вони визначили напрями для наступних контактів з Росією, але домовленостей не оголошено. За даними кореспондента Радіо Свобода, другого дня переговорів не буде; причина офіційно не названа. Кремль раніше відкинув часткові перемир'я, а Рубіо назвав ситуацію «небезпечним патом». За даними Axios, Віткофф і Кушнер можуть наприкінці жовтня поїхати до Москви; дата не підтверджена.

Зеленський: послаблення санкцій без деескалації — «очевидна слабкість»

Президент назвав дозвіл на продаж російського дизелю «подарунком Путіну», який не наблизить мир, і запропонув дзеркальну деескалацію: Україна припиняє удари по російських НПЗ, якщо Росія припинить удари по українській енергетиці. Важливий контекст: Трамп раніше закликав Київ припинити удари по НПЗ, а Україна за останні дні, за словами Зеленського, уразила НПЗ в Омську та об'єкт в Ухті. Тобто українські удари по нафтопереробці перетворилися на предмет торгу між США і Росією — понад головою Києва.

Донеччина: 35 загиблих за добу і суперечка про ситуацію на фронті

За даними глави ОВА Вадима Філашкіна (підсумки опубліковані 9 жовтня), 8 жовтня російські удари вбили 35 людей (32 — у Краматорську, де уражено два автобуси) і поранили 24; за два дні жертв по Україні — понад 70. Паралельно ISW оцінює, що контрнаступ ЗСУ на Лиманському напрямку («Операція Вівальді») зруйнував північне крило російського плану оточення «поясу фортець», а заяви Путіна про окупацію 89% Донеччини не відповідають дійсності (за ISW — не більше 81%). Це оцінка аналітичного центру, не офіційні дані Генштабу. Масовані удари по містах Донбасу й успіх на лінії фронту відбуваються одночасно, і це важливо для переговорних позицій: Росія вимагає всього Донбасу.

Двопартійна делегація Конгресу в Києві: Patriot, PURL, санкції

Зеленський зустрівся з сенаторами Роджером Вікером і Кевіном Крамером та конгресменами Марком Вісі й Деном Креншоу; обговорили потреби на зиму, програму PURL, прискорення ліцензування виробництва ракет Patriot та спільне виробництво перехоплювачів. Президент закликав реалізувати санкційний закон Грема. Зустріч показує розрив між Конгресом, який тисне на Росію, і Білим домом, який того ж дня послабив санкції. Саме на цей канал Київ тепер спиратиметься.

Що це означає

• Ціна на пальне стала головним чинником американської зовнішньої політики. Пауза щодо Ірану до виборів і дизельна угода з Москвою — два вияви однієї логіки: до 3 листопада Вашингтон обирає нижчі ціни, а не тиск. Це ослаблює важелі тиску на РФ саме тоді, коли її наступ на Донбасі буксує. Заради тактичної цілі - перемоги на проміжних виборах - Трамп поступається стратегічним контуром, обвалюючи не лише образ союзника України і Європи, а й в цілому репутацію Америки як захисниці свободи, адже він фактично винагороджує агресію.
• Що змінилося порівняно з учора: переговори в Маямі, анонсовані як спроба виробити спільну позицію для Москви, скоротилися, а дизельна угода була укладена без України й Європи. Дизельна угода виглядає для Кремля перевіркою: чи можна отримати послаблення санкцій за енергетичні жести, а не за поступки в Україні. Якщо так, наступними можуть стати вимоги щодо заморожених активів. Президент Зеленський дав оцінку, що перемовини української делегації зіграли роль ширми для дизельної угоди.
• Європа діє самостійніше, але з послаблених позицій. Угода з Китаєм і підготовка блокувального механізму проти санкцій США — ознаки самостійності, але низькі запаси газу, французька боргова напруга та вуличні протести проти економії витрат обмежують її ресурс для компенсації послаблення американського тиску на Росію. Європа намагається залишитися чи то снова стати глобальним гравцем, але їй досі бракує єдності і обороноздатності, щоб не зважати на штатівську безпекову парасольку
• Ринки чутливі до точності даних про ШІ. Падіння і відскок на цифрах OpenAI при доходності 10-річних трежерів близько 5,25% показують, що під ШІ-ралі тонкий фундамент. Паралельно ШІ стає зброєю у руках хакерів, і це прискорить регулювання агентних систем.
• На що дивитися далі: чи Віткофф і Кушнер зафіксують дату поїздки до Москви; реакцію ЄС на дизельну ліцензію; підсумки сенатських і муніципальних виборів у Чехії (9–10 жовтня); відкриття річних зборів МВФ і Світового банку в Бангкоку 12 жовтня та інфляцію в США за вересень 14 жовтня.

1. Кривава доба для України. Удар КАБами по маршрутках у Краматорську вбив щонайменше 33 людей, атака на енергетику занурила більшу частину Києва в темряву.
2. Трамп зафіксував паузу в ударах по Ірану до 3 листопада, але Іран розширює атаки на танкери за межі Ормузу, а Brent тримається близько $104.
3. Мирний трек щодо України фактично зупинився: Рубіо не бачить перспективи угоди; українська делегація сьогодні в США домовлятиметься про часткове (енергетичне й чорноморське) перемир'я.
4. Війна в Ємені переходить на територію Саудівської Аравії: хусити б'ють по аеропортах Ріяда й Абги, Сирія обговорює відправлення військ.
5. GPT-6 тепер доступний усім користувачам ChatGPT, проте FT повідомляє, що виручка OpenAI на ~$20 млрд нижча за очікувану.

1. Американська та міжнародна політика

Трамп: ударів по Ірану до виборів 3 листопада не буде — попри наказ Пентагону готуватися

Після повідомлень Axios і The Atlantic, що Пентагон наказав CENTCOM завершити підготовку до відновлення масштабних бойових дій, а Білий дім запросив варіанти ударів до виборів, Трамп 8 жовтня написав у Truth Social, що США не атакуватимуть Іран до проміжних виборів 3 листопада, блокада ж залишається. Він згадав «продуктивні розмови» з Тегераном; Арагчі обіцяє відповісти на американську реакцію на іранський «семиденний план» «за кілька днів». Це обіцянка політика, а не зняття загрози: вона лише зсуває вікно ризику на період після виборів. За даними Times of Israel, головний військовий Ізраїлю міркував перед американськими генералами, що удар у найближчі тижні може відкласти ізраїльські вибори (непідтверджений звіт).

Reuters: Кушнер і Дмитрієв обговорювали вхід американського інвестора в «Північний потік» і продаж активів «Лукойлу»

За даними п'яти анонімних джерел Reuters, спецпосланець Кушнер і радник Путіна Дмитрієв на зустрічах у Москві та Нью-Йорку обговорювали повернення російського газу до Європи через Nord Stream за участі інвестора зі США, а також продаж європейських активів «Лукойлу» консорціуму DFC і катарських та еміратських інвесторів зі зняттям санкцій. Білий дім заперечує недавні розмови про Nord Stream, але визнає переговори щодо «Лукойлу». Берлін, Варшава й Балтія проти; реальна угода потребує зняття санкцій ЄС і США та згоди Німеччини, тож це радше сигнал про логіку «мир через бізнес» у команді Трампа, ніж близька перспектива.

Іран розширює атаки на танкери за межі Ормузу; Brent — близько $104

За добу уражено два танкери поза протокою: Acers на північ від Катару (є постраждалі, UKMTO) та судно біля Фуджейри (причина пожежі невідома). Іран відповідальність офіційно не взяв, але вночі на 9 жовтня іранські медіа повідомили про вибухи в Ормузі (ймовірно, міни під танкерами на «несанкціонованих» маршрутах), а заступник ВМС КВІР заявив про щонічні операції проти «порушників». Мінфін США запровадив санкції проти 27 компаній і 22 суден за торгівлю іранською нафтою. Brent зріс приблизно на 4% до $104,28 (також через ураган у Мексиканській затоці), Nasdaq втратив близько 1,3%. Географія атак свідчить, що Тегеран намагається закрити обхідні маршрути, якими експорт із регіону відновився до довоєнних обсягів.

Хусити б'ють по аеропортах Саудівської Аравії; війна в Ємені розширюється

За даними саудівської авіаційної влади, удари по аеропортах Эр-Ріяда та Абги вбили 3 і поранили 36 людей; хусити заявили про ще один балістичний удар по Ріяду та закликали працівників саудівських нафтооб'єктів евакуюватися. Коаліція заявила про удари по понад 80 об'єктах хуситів; від нових боїв уже вимушено переселитися понад 200 тис. людей (МОМ). Сирія обговорює з Эр-Ріядом відправлення військ; за Axios, США «в принципі не проти». Держдеп формально зафіксував, що Іран продовжує постачати хуситів, тож єменський фронт стає частиною ширшої війни з Іраном.

2. Технології

GPT-6 став базовою моделлю ChatGPT для всіх користувачів

OpenAI 7 жовтня почала викотку GPT-6 Sol для платних тарифів, а 8 жовтня GPT-6 Luna отримали безкоштовні й Go-користувачі; моделі замінюють GPT-5.6. Разом із ними з'явився Intelligent UI: відповіді з інтерактивними графіками, формами й міні-інструментами прямо в чаті. У власній картці безпеки OpenAI оцінює обидві моделі як High-рівень здатностей у кібербезпеці й біохімії та визнає регресії щодо контенту для неповнолітніх — це збігається з критикою Common Sense Media, яка назвала ChatGPT for Teens «неприйнятним ризиком».

Nvidia-backed Firmus відкликав IPO на ~$5 млрд — сигнал охолодження до ШІ-інфраструктури

Австралійський оператор дата-центрів 9 жовтня скасував розміщення на ASX (ціль — близько $5 млрд, за SmartCompany — A$7,1 млрд), пославшись на «волатильність ринку». Bloomberg напередодні писав про слабкий попит інвесторів і назвав це попередженням для фінансування ШІ (статтю не вдалося відкрити, суджу за заголовком). Важливо не саме розміщення, а те, що публічний ринок вперше відмовився платити премію за великий дата-центровий проєкт із довгим терміном окупності — це може ускладнити наступні IPO сектору.

Економіка ШІ: рекорд TSMC і скромніша виручка OpenAI

TSMC 8 жовтня звітувала про виручку за вересень NT$511,9 млрд (+54,6% рік до року); за дев'ять місяців — +41%, повний звіт за III квартал 15 жовтня. Того ж дня FT повідомила, що OpenAI сказала інвесторам про річний темп виручки «близько $50 млрд» — на ~$20 млрд менше за нещодавні оцінки (OpenAI не коментувала; методики OpenAI і Anthropic неспівставні). Разом це сигнал: попит на обчислення зростає швидше, ніж підтверджується виручка найвідомішого розробника моделей; IPO OpenAI вже перенесено на початок 2027 року.

Цінова війна малих моделей: Anthropic випустила Claude Haiku 5.5

Anthropic 7 жовтня представила Haiku 5.5 за $0,10/$0,50 за мільйон вхідних/вихідних токенів (до 100 тис. токенів) — за даними компанії, в середньому на 75% дешевше за Haiku 4.5, і вдвічі знизила ціну кешованих запитів для Sonnet 5.5. Напередодні OpenAI запустила Decisions API на GPT-6 Luna з такою ж вхідною ціною $0,10 і безкоштовним виходом. Бенчмарки — це дані виробника; незалежні аналітики (Artificial Analysis) вказують, що Haiku 5.5 витрачає більше токенів на задачу, що частково з'їдає економію. Для ринку це означає стрімке здешевлення масових агентних сценаріїв і тиск на маржу постачальників.

3. Європейська політика

Берлін: Бернем і Мерц ратифікували Кенсінгтонський договір і запустили партнерство проти гібридних загроз

Перший офіційний візит прем'єра Великої Британії Енді Бернема до Німеччини 8 жовтня завершився обміном ратифікаційними грамотами до договору про дружбу (підписаного в липні 2025-го) та запуском спільного партнерства проти диверсій і кібератак, пов'язаних із Росією. Візит відбувається на тлі курсу Бернема на зближення з ЄС (уряд не виключає митного союзу, але рішення про референдум немає); міністр фінансів Франції Ролан Лескюр заявив Бі-Бі-Сі, що Британію «повернуть будь-коли», але без автоматичного доступу до схеми Made in Europe. Саме це питання розколює Париж (лише 27 держав) і Берлін (довірені партнери, зокрема Британія) — це визначатиме майбутню промислову політику ЄС.

Франція: студентські протести розростаються, Ле Пен виступає проти членства України

8 жовтня великий мітинг школярів і студентів на площі Бастилії завершився сутичками з поліцією; за даними МВС, з кінця вересня затримано понад 6600 осіб, 375 шкіл були повністю чи частково закриті. Меланшон привласнює рух і кличе до спільної акції з профспілками 13 жовтня; того ж вечора в Парижі протестували фермери проти угоди ЄС–Меркосур. Напередодні Марін Ле Пен, лідерка передвиборчих опитувань-2027, заявила, що вступ України до ЄС ударить по французьких фермерах. Вулична нестабільність і аграрний протекціонізм роблять Францію головним внутрішнім ризиком для української євроінтеграції.

Берлін, Варшава й Балтія відкидають ідею відновлення Nord Stream

Після публікації Reuters (див. розділ 1) уряд Німеччини заявив, що виступає проти перезапуску трубопроводів, для якого потрібне його схвалення, і що країна знайшла альтернативи російському газу; Польща й балтійські держави принципово проти. Водночас AfD — за Reuters, найпопулярніша партія Німеччини — виступає за перезапуск, і Дмитрієв планує зустріч з її керівництвом на початку наступного року. Ризик для Європи — не стільки сама угода, скільки те, що тема дешевого російського газу отримує американську легітимацію в німецькій внутрішній політиці.

ЄС готує найбільше розширення санкційного списку проти Росії; Балтія посилює кордон

Посли ЄС 7 жовтня погодили додати 1646 позицій (743 особи та 826 організацій, значна частина — ракетна промисловість); формальне ухвалення міністрами закордонних справ очікується 12 жовтня в Люксембурзі, і тоді список сягне майже 4650 імен. 8 жовтня Велика Британія додала 38 власних позицій, у т. ч. 12 суден тіньового флоту та криптобіржі. Литва перекидає війська на кордон із Калінінградом після інцидентів на латвійсько-білоруському кордоні (уряд називає це превентивним кроком), а проросійське хакерське угруповання NoName 8 жовтня атакувало сайт МЗС Італії.

4. Україна

Краматорськ: 33 загиблих від удару КАБами по маршрутках; Київ — без світла й води

Уранці 8 жовтня російські керовані авіабомби влучили у два мікроавтобуси в Краматорську: за даними ДСНС, загинули щонайменше 33 людини, ще 22 поранені (голова ОВА Вадим Філашкін). Зеленський заявив, що «удар не залишиться без відповіді»; громадський транспорт у Краматорську та Слов'янську зупинено. Того ж дня атака на енергооб'єкт, критичний для столиці, залишила більшість районів Києва без електрики ввечері, з перебоями метро та водопостачання (міністр енергетики Денис Шмигаль); дрони вбили в місті 4 людей. Разом із ударом по Прилуках у ніч на 7 жовтня (22 загиблі, з них 5 дітей) це один із найкривавіших тижнів для цивільних за рік: Офіс Президента говорить про 78 загиблих і 215 поранених у кількох містах.

Мирний трек буксує; делегація Умєрова й Буданова сьогодні в США

Рубіо 8 жовтня в інтерв'ю Kathimerini заявив, що перспективи врегулювання наразі немає: Москва вимагає всієї Донеччини без бою, Київ пропонує припинення вогню по лінії фронту; напередодні Рябков сказав, що тристоронніх переговорів за посередництва США не планується. Попри це, делегація (Рустем Умєров, Кирило Буданов) 9–10 жовтня зустрічається з Віткоффом і Кушнером — на порядку денному енергетичне та чорноморське перемир'я. Зеленський натякнув, що знає про закриті економічні переговори США–РФ; паралельно Reuters повідомляє про обговорення Кушнером і Дмитрієвим залучення американського інвестора в «Північні потоки» (анонімні джерела, офіційно не підтверджено).

Удари вглиб Росії: дата-центр «Яндекса», НПЗ в Омську й Салаваті

Українські дрони вперше суттєво вразили великий російський дата-центр — «Яндекса» в Рязанській області; Yandex Cloud визнав проблеми з живленням, у РФ збоїли банківські сервіси й сайти. Генштаб ЗСУ підтвердив удари по Омському НПЗ «Газпрому» (найбільшому в РФ за потужністю) та по заводу в Салаваті. Зеленський пояснив атаку на дата-центр як дзеркальну відповідь на удари по українській інтернет-інфраструктурі. Повідомлення про нічний удар 9 жовтня по заводу в Рєдкіно (Тверська обл., компоненти пального для Х-55/Х-101) поки не підтверджене.

Шлях до ЄС: 12 жовтня — закон про нацменшини, 13-го — відкриття двох кластерів

Посли ЄС 7 жовтня погодили наступний крок до відкриття кластерів «Внутрішній ринок» і «Конкурентоспроможність» після того, як Угорщина зняла блокування. Умова — ухвалення Верховною Радою 12 жовтня закону про освіту нацменшин; тоді кластери можуть відкрити на міжурядовій конференції в Люксембурзі 13 жовтня. 8 жовтня Зеленський і Антоніу Кошта обговорили графік кластерів і подальшу фінансову допомогу; Україна отримала транш ЄС на €1,2 млрд, спрямований на оборону й дрони.

Що це означає

• Війна проти інфраструктури стає дзеркальною. Росія б'є по енергетиці й транспорту перед зимою, Україна — по НПЗ і тепер цифровій інфраструктурі (дата-центр «Яндекса»). Це логіка ескалації, а не підготовка до перемир'я: саме тому енергетичне перемир'я — єдиний реалістичний предмет переговорів цього тижня.
• Європа й США рухаються в різні боки щодо Росії. За одну добу — санкції ЄС на 1646 позицій, резолюція ЄП і британсько-німецький пакт, тоді як у Вашингтоні обговорюють газові та нафтові угоди з Москвою. Найслабша ланка європейської лінії — внутрішня політика Німеччини, де AfD підтримує перезапуск Nord Stream.
• Вашингтон живе за виборчим годинником. Обіцянка не бити по Ірану до 3 листопада, фактичне визнання Рубіо тупика в Україні й економічні контакти Кушнера з Москвою свідчать, що до проміжних виборів США уникатимуть рішучих кроків. Ризик різких рішень — відновлення ударів по Ірану чи тиску на Київ — зсувається на листопад.
• Війна з Іраном тепер насамперед тисне на економіку, а не ведеться на полі бою. Атаки на обхідні маршрути, хуситський фронт проти Саудівської Аравії й нафта по понад $100 тиснуть на інфляцію, а для Європи додаються ще й суперечки зі США щодо дизельних резервів. Це слабкий фон для фінансування України.
• Європа рухається двома коліями. На рівні інституцій — рекордні санкції, нові кластери для України, безпекова вісь Лондон–Берлін. На рівні національної політики — вулична нестабільність у Франції й Іспанії та аграрний протекціонізм, які в перспективі 2027 року можуть загальмувати розширення ЄС.
• На що дивитися сьогодні й завтра: результати зустрічей української делегації з Віткоффом і Кушнером (9–10 жовтня); відповідь Ірану на американські пропозиції, обіцяну «за кілька днів». Далі — голосування Ради щодо закону про нацменшини та ухвалення санкцій ЄС (12 жовтня), міжурядова конференція ЄС–Україна (13 жовтня), квартальний звіт TSMC (15 жовтня) та дедлайн 18 жовтня для застосування нового американського закону про санкції проти Росії.

Головне на ранок 8 жовтня 2026 року

1. Удар по Україні 6–7 жовтня став одним із найсмертоносніших за рік. За даними МВС, загинули 28 людей, лише в Прилуках від крилатої ракети в житловому будинку — 20, серед них п'ятеро дітей. Увечері 7 жовтня Укренерго запровадило аварійні відключення.
2. ЄС зрушив дві ключові для України теми. Угорщина дозволила підготовку до відкриття двох найбільших переговорних кластерів (за умови ухвалення Радою закону про нацменшини 12 жовтня), а посли ЄС погодили найбільший в історії список санкцій проти Росії — близько 1 600 позицій.
3. Війна з Іраном шукає формулу виходу, але море гарячішає. Віцепрезидент Венс назвав умовою угоди «суттєве» скорочення збагачення урану; водночас 8 жовтня танкер у водах Катару, далеко від Ормузу, був уражений кількома снарядами.
4. Смерть працівниці протичумного інституту в Іркутську стала дипломатичною темою. США надіслали Росії демарш із вимогою прозорості; Трамп заявив про майбутню розмову з Путіним.
5. ШІ-бум у цифрах. Попередні дані Samsung: операційний прибуток за III квартал — близько ₩107 трлн, уперше понад ₩100 трлн для корейської компанії; OpenAI розгортає GPT-6 для всіх користувачів ChatGPT.

1. Американська та міжнародна політика

США пом'якшують формулювання ядерної вимоги до Ірану, але не курс

Віцепрезидент Венс заявив Reuters, що для завершення війни Іран має «суттєво» скоротити потужності збагачення і припинити виробництво палива 60%. Експерти, яких цитує Al Jazeera, читають це як можливий відхід від вимоги нульового збагачення (це оцінка, не офіційна позиція). Водночас Трамп відхилив останню пропозицію Тегерана і допустив ескалацію після проміжних виборів, а президент Пезешкіан назвав переговори зі США «марними». Головна розбіжність — послідовність кроків: Іран хоче спочатку зняття блокади й санкцій, США — ядерні кроки.

Нова атака на танкер у водах Катару

За даними британського UKMTO, 8 жовтня танкер був уражений кількома снарядами приблизно за 94 км на північ від Катару, є постраждалі (число не назване). Винних офіційно не встановлено. Важливо, що це глибоко в Затоці, далеко від Ормузької протоки: ризик для судннавства поширюється, хоча експорт нафти з регіону вже повернувся до довоєнного рівня (18,3 млн б/д на 30 вересня, Kpler). У перші дні жовтня UKMTO фіксував дев'ять атак на танкери в Ормузі.

Іркутська «чумна» лабораторія: демарш США і анонсована розмова Трампа з Путіним

Після смерті 28-річної працівниці Іркутського протичумного інституту Держдеп надіслав Росії офіційний демарш і запит додаткової інформації; ВОЗ також запитувала дані про другого хворого з пневмонією. Офіційна російська версія — «пневмонія невстановленої етіології», чуму не підтверджено; звістки про легеневу чуму та карантин лікарень йдуть від місцевих медіа і не підтверджені. Трамп заявив, що незабаром поговорить з Путіним; чи відбулася розмова, у відкритих мною джерелах не підтверджено. Сам канал Трамп–Путін важливий і для України: тема може вийти за межі епідеміології.

Ємен: війна хуситів і Саудівської Аравії переходить у відкриту фазу

Хусити уразили два аеропорти на півдні Саудівської Аравії (троє поранених) і випустили ракети по аеропорту Адена; коаліція заявила про перехоплення балістичних ракет, зокрема на північ від Эр-Ріяда. Урядові сили Ємену за підтримки Ріяда відвойовують райони біля Баб-ель-Мандебу. За даними Bloomberg (через огляд FDD), адміністрація Трампа не хоче поглиблювати свою роль і стримує Ріяд, а Пакистан і Туреччина заявили підтримку Саудівської Аравії. Другий фронт біля Червоного моря додає ризиків світовим поставкам на тлі війни з Іраном.

2. Технології

Samsung: перший в історії Кореї квартальний операційний прибуток понад ₩100 трлн

За попередніми даними за III квартал, операційний прибуток сягнув близько ₩107,4 трлн (близько $80 млрд), у приблизно 9 разів більше, ніж рік тому; виручка — близько ₩195 трлн. Рушій — попит на пам'ять для ШІ; за повідомленнями, практично весь прибуток дали чипи. Акції втім трохи знизились: зростання цін на пам'ять сповільнюється, і ринок дивиться на те, чи не досягнуто піку циклу. Деталі за підрозділами — наприкінці жовтня.

OpenAI опублікувала 722 математичні рукописи, створені ШІ (заяви компанії, незалежно не перевірені)

Невипущена внутрішня модель, за словами OpenAI, розв'язала або просунула 372 з приблизно 4 000 спробуваних задач, серед них чотиривимірна гіпотеза Какеї; в середньому це три години обчислень на результат. Незалежної рецензії ще немає; математик із MIT в коментарі Scientific American радить вважати такі заяви неперевіреними до випуску моделі. Якщо хоча б частина результатів підтвердиться, це змінить уявлення про роль ШІ у фундаментальній науці.

GPT-6 стає базовою моделлю для всіх користувачів ChatGPT

OpenAI з 7 жовтня переводить платні тарифи на GPT-6 Sol, а з 8 жовтня безкоштовні — на GPT-6 Luna; разом із цим відповіді отримують інтерактивні елементи (графіки, форми, калькулятори). Аудиторія — близько 1,2 млрд користувачів на тиждень, тож це наймасовіше оновлення споживчого ШІ цього року. Показники швидкості та якості наразі — власні дані OpenAI без незалежних тестів.

ШІ-агенти в атаках на фінансовий сектор Південної Кореї: новий звіт CrowdStrike

За даними WSJ, зловмисники зламали щонайменше сім фінансових компаній і викрали дані про 68 тис. людей. CrowdStrike із «помірною впевненістю» вважає нападника китаймовним фінансово мотивованим актором, а не державною групою; за її версією, він поєднував відкритий китайський агент для пентестів ARTEX із кількома комерційними моделями та інструментами. Атрибуція і масштаб витоку ще не підтверджені поліцією. Це один із перших докладно проаналізованих випадків, коли ШІ-агенти дають невеликим зловмисникам можливості нападу на великі банки.

3. Європейська політика

Угорщина припиняє блокування переговорів України й Молдови про вступ до ЄС — з умовою

7 жовтня Будапешт дозволив підготувати листи Ради ЄС щодо кластерів «Внутрішній ринок» і «Конкурентоспроможність», яку раніше блокував. Повне схвалення залежить від того, чи Верховна Рада 12 жовтня ухвалить закон про права нацменшин; тоді кластери можуть відкрити в Люксембурзі 13 жовтня, і того ж дня очікується розмороження €4,2 млрд для Угорщини. Euronews прямо вказує на ризик провалу голосування в Раді. Джерела розходяться в тому, які кластери залишаться після цього. Це перший практичний результат зміни влади в Угорщині для українського треку.

ЄС і Китай: переговори в Пекіні під тиском торгового дефіциту

Єврокомісар з торгівлі Шефчович прибув до Пекіна на переговори 8–9 жовтня і хоче мати «практичні результати» до саміту ЄС 15–16 жовтня; дефіцит торгівлі з Китаєм перевищує €1 млрд на день. 7 жовтня європарламент підтримав необов'язкову резолюцію про жорсткішу торгову політику, а Макрон і Мерц днем раніше запропонували інструмент швидкого реагування на економічну шкоду. За даними FT (через Al Jazeera), Китай відмовився добровільно обмежити експорт гібридів, і Комісія розглядає односторонній ліміт; Пекін обіцяє «рішучу відповідь».

Франція: Лекорню намагається збити хвилю шкільних протестів на тлі бюджетної кризи

У телезверненні 7 жовтня прем'єр пообіцяв антикризовий план до кінця жовтня й виведення резервів дизеля (пальне дорожче €2,36/л); глава МВС Нюньес призупинив застосування світлошумових гранат після тяжкого поранення 15-річного в Лансі. З початку руху затримано понад 6 500 осіб, переважно неповнолітніх; профспілки оголосили новий день страйків 8 жовтня. Уряд тримає ціль дефіциту близько 5% ВВП і атакує альтернативний бюджет Ле Пен; за даними WSJ, мінфін не виключає ухвалення скорочень в обхід парламенту. Поєднання вуличного тиску й боргового ринку робить Францію найслабшою ланкою єврозони цієї осені.

Німеччина: екскерівника розвідки BND Ханнінга взято під варту у справі про шпигунство

Слідчий суддя Федерального суду взяв 80-річного Августа Ханнінга (глава BND у 1998–2005) під варту; його адвокат визнав зберігання секретних документів, але заперечує їх передачу за гроші. За версією прокуратури, інший затриманий винес близько 2 000 документів BND у 2010–2022 роках; країну-замовника офіційно не названо. Der Spiegel писав про можливий слід Азербайджану, Баку це заперечує. Справа вже спричинила вимоги Зелених і СДПН заборонити колишнім главам розвідок лобістську діяльність.

4. Україна

Наслідки комбінованого удару: до 28 загиблих, аварійні відключення світла

За даними Повітряних сил, у ніч на 7 жовтня Росія запустила 48 крилатих ракет, 130 БпЛА (46 реактивних), а також балістику та «Циркони»/«Онікси»; збито або подавлено 161 ціль, влучання — на 18 локаціях. Найбільше жертв у Прилуках: крилата ракета Х-101 влучила в п'ятиповерхівку, загинули 20 людей, зокрема п'ятеро дітей. Загальні дані розходяться: міністр Вигівський називає 28 загиблих, Зеленський у вечірньому зверненні — 25 загиблих і близько 100 поранених. Увечері та вночі удари по Києву тривали, а Укренерго запровадило аварійні відключення в частині регіонів. Зеленський закликав партнерів до нових пакетів ракет ППО і заявив, що санкційний тиск на Росію ослаб (це його оцінка). У вересні, за даними Повітряних сил, Росія використала близько 3 500 реактивних дронів проти 350 у червні — це головний виклик для ППО перед зимою.

ЄС погодив найбільший санкційний список проти Росії

Посли ЄС 7 жовтня одностайно схвалили перелік, спрямований проти російського ВПК (судноверфі, авіація, електроніка), а також депутатів Держдуми, обраних на окупованих територіях. Цифри дещо розходяться: Euronews пише про 1 646 позицій, Kyiv Independent — про «майже 1 600»; загальний чорний список сягне майже 4 650 імен. Формально рішення мають ухвалити міністри закордонних справ 12 жовтня. ЄС фактично відмовляється від нумерованих «пакетів» на користь безперервного розширення списків. У США тим часом сенатори Шагін і Вікер закликали адміністрацію виконати новий закон про санкції проти Росії та Ірану, більшість положень якого набувають чинності 18 жовтня.

Єврокомісія виплатила €1,24 млрд на українські дрони й ракети

Кошти спрямовані на закупівлю у вітчизняних виробників дронів, перехоплювачів, боєприпасів і ракет та є частиною кредиту ЄС на €90 млрд, схваленого у квітні. З €28,3 млрд, передбачених на оборону в 2026 році, ще залишається виплатити €15,4 млрд. Паралельно Норвегія внесла до проєкту бюджету на 2027 рік 85 млрд крон (близько $8,9 млрд) для України — це пропозиція уряду, ще не ухвалена. Обидва рішення важливі на тлі бюджетного розриву України на 2027 рік, який оцінюють у близько $40 млрд.

Генштаб підтвердив ураження російських нафтогазових об'єктів у Самарі й Астрахані

За даними Генштабу, на нафтоперекачувальній станції поблизу Самари (вузол формування експортної суміші Urals) уражено 14 резервуарів, а на Астраханському ГПЗ — три установки; це твердження української сторони без незалежної перевірки. 7 жовтня на об'єкті в Самарській області знову спалахнула масштабна пожежа (за відео та супутниковими даними NASA FIRMS). Непідтверджено: вночі на 8 жовтня, за даними OSINT-каналів, дрони могли атакувати найбільший дата-центр Яндекса в Рязанській області; Yandex Cloud повідомив лише про «інцидент» з живленням (одне джерело). Удари по експортній інфраструктурі — головний український важіль тиску на російський бюджет.

Що це означає

• Тиждень 12–16 жовтня стає вирішальним для європейського треку України. У одному вікні сходяться голосування Ради за закон про нацменшини (12-го), формальне ухвалення санкцій (12-го), можливе відкриття кластерів (13-го) і саміт ЄС (15–16-го). Найслабша ланка — не Будапешт, а власна більшість у Раді.
• Росія заходить у зиму з іншою арифметикою ударів. Десятикратне зростання числа реактивних дронів за чотири місяці і удар 7 жовтня свідчать, що критичним чинником стає не стільки кількість систем ППО, скільки дешеві перехоплювачі та ракети до них. Виплата ЄС на українські дрони — крок у цьому напрямі, але темп поставок вирішальний.
• Вашингтон підшуковує зміну вимог до Ірану перед проміжними виборами, але зона ризику розширюється. Атака біля Катару і війна в Ємені тиснуть на нафту біля $100; для України це означає більші доходи Росії та конкуренцію за увагу США.
• Канал Трамп–Путін відновлюється через неполітичну тему. Іркутський інцидент може стати приводом для ширшої розмови, зокрема про заплановані США тристоронні переговори до кінця жовтня. Тест серйозності тиску — чи почне адміністрація виконувати санкційний закон після 18 жовтня.
• ШІ водночас стає масовим продуктом, інструментом науки та зброєю. Рекорд Samsung, GPT-6 для всіх, математичні заяви OpenAI і корейські банківські злами — це одна тенденція. Завтра варто стежити за реакцією математичної спільноти та підсумками переговорів Шефчовича в Пекіні.

На що дивитись 8–9 жовтня: чи відбудеться розмова Трампа з Путіним; переговори ЄС–Китай; новий день страйків у Франції; стан енергосистеми та водопостачання в Києві.

Головне на ранок 7 жовтня 2026:

• Війна на морі переходить у «сіру зону» НАТО. Дві атаки на цивільні судна поблизу Румунії та Болгарії за два дні виглядають як системна спроба Росії підняти ціну судноплавства в західній частині моря. Головне питання найближчих днів - чи Болгарія та Румунія публічно атрибутують атаки й чи НАТО відповість чимось більшим за заяви. Від цього залежать страхові ставки й український морський коридор.
• ЄС переходить від логіки «вступ так/ні» до градуйованого членства. Пакет Комісії робить вступ України реалістичнішим процедурно (менше вето), але дорожчим по суті: довгі запобіжники та обмеження в агросекторі. Ключові дати - саміт ЄС 15–16 жовтня і дорожні карти 28 жовтня; позиції Угорщини, Польщі та Франції щодо агроумов стануть першим тестом. Якщо все вийде, у Угорщини чи Польщі не буде можливвостей блокувати наш вступ
• Безпека східного флангу: США замість НАТО. Фінляндія влітку, Литва зараз; запити на постійні бази й готовність їх оплачувати - це ставка на прямі гарантії Вашингтона, а не лише на колективні механізми НАТО. Росія відповідатиме риторикою ескалації, а можливо й гібридними діями.
• ШІ остаточно став питанням нацбезпеки. Військове використання моделей, ШІ в кібератаках і багатомільярдні раунди китайських лабів - усе це штовхає уряди до контролю, а не до саморегулювання індустрії.

1. Американська та міжнародна політика

Війна з Іраном розширюється на Червоне море і сягає баз у Британії

За даними єменських посадовців, сили саудівської коаліції відбили в хуситів кілька населених пунктів біля протоки Баб-ель-Мандеб; водночас аеропорти Джизана і Наджрана в Саудівській Аравії зазнали двох атак (троє поранених). Трамп підтвердив, що США вивели бомбардувальники з британської бази RAF Fairford через «загрози»; за NYT, йшлося про розвідінформацію щодо можливої дронової атаки за наказом КВІР (Корпусу вартових ісламської революції). Це сигнал, що Іран і його проксі готові бити по інфраструктурі союзників США далеко від Близького Сходу, а контроль над Баб-ель-Мандебом напряму впливає на світову логістику й ціни на нафту.

Британія та Ізраїль на межі дипломатичної кризи через консульство в Єрусалимі

За джерелами Reuters, радник з нацбезпеки Джонатан Пауелл минулого тижня безуспішно намагався в Ізраїлі запобігти закриттю британського консульства в Єрусалимі. Речник МЗС Ізраїлю заявив, що консульство можуть закрити вже в четвер, 8 жовтня; у такому разі Лондон, імовірно, вишле ізраїльських дипломатів. Консульство історично працює з палестинцями, тож його закриття - це політичний жест щодо статусу Єрусалима, а не технічне рішення.

Квебек обрав сепаратистський уряд

Parti Québécois на чолі з Полем Сен-П'єром Пламондоном отримала 28% голосів і сформує уряд меншості; партія обіцяла референдум про незалежність провінції. Прем'єр Канади Марк Карні заздалегідь пообіцяв співпрацювати з переможцем. Для Канади, яка вже перебуває під тиском торговельної політики США, це відкриває другий фронт внутрішньої нестабільності; втім, із мандатом меншості шлях до референдуму не гарантований.

Підозра на легеневу чуму в Іркутській області

Посольство США в Москві 6 жовтня оприлюднило попередження: за повідомленнями преси, одна людина померла від підозрюваної легеневої чуми, діють карантинні заходи й закриття лікарень. Роспотребнагляд стверджує, що серед контактів померлого співробітника протичумного інституту випадків не виявлено. Трамп заявив, що США готові допомогти Росії, Рубіо назвав ситуацію приводом для уваги, а не тривоги. Масштаб спалаху незалежно не підтверджений — інформація з Росії обмежена.

2. Технології

Пентагон заявив, що припинив використання моделей Anthropic

Посадовець Міноборони США 5 жовтня сказав BBC, що відомство більше не користується продуктами Anthropic. Водночас джерела стверджують, що Claude ще минулого тижня працював у системі Maven від Palantir, зокрема під час операцій проти Ірану. Історія показує, наскільки глибоко фронтирні моделі вже вбудовані у військові системи - і що рішення про їх використання стають політичними.

ШІ дедалі частіше фігурує в кіберінцидентах

Президент Південної Кореї Лі Чже Мьон заявив, що є ознаки використання ШІ-моделей у нещодавніх зламах корейських банків; розслідування триває, виконавців не названо. В Австралії директор зі стратегії OpenAI Джейсон Квон на слуханнях у парламенті повторив вибачення за несанкціонований доступ до статистичних даних Medicare і підтримав обов'язкове звітування про інциденти. Регулювання ШІ зміщується від абстрактної «безпеки моделей» до конкретної відповідальності за інциденти.

3. Європейська політика

Єврокомісія запропонувала реформу розширення: більшість замість одностайності й поетапна інтеграція

6 жовтня у Страсбурзі єврокомісарка Марта Кос представила огляд політик перед розширенням. Комісія пропонує відкривати переговорні кластери кваліфікованою більшістю, а де згоди немає — рухатися через «посилену співпрацю» групи держав. Кандидати зможуть поетапно входити в окремі сфери (енергетика, транспорт, цифрова сфера, ШІ, безпека й оборона), але умовно й з можливістю відкату; після вступу 15 років діятиме механізм, що в крайніх випадках дозволяє призупинити право голосу в Раді ЄС. Для України окремо передбачено обмеження підтримки та доступу до ринку для чутливої агропродукції; дорожні карти для України, Молдови, Чорногорії та Албанії Комісія представить 28 жовтня.

Литва зробила перший крок до скасування конституційної заборони на ядерну зброю

Сейм у першому читанні підтримав поправку, що прибирає з Конституції заборону на зброю масового ураження та іноземні бази. Остаточне голосування заплановане на 12 січня 2027 року і потребує 94 голосів із 141. Прем'єр Сінкявічюс заявив, що Литва готова оплатити створення постійної бази США, а Трамп пообіцяв розглянути запит; Кремль попередив про «новий виток ескалації». Після Фінляндії це вже друга країна східного флангу, що знімає ядерне табу, - стримування дедалі більше будується двосторонньо з Вашингтоном.

Німеччина: AfD вперше очолила земельний парламент, а ексглаву BND затримано за підозрою у шпигунстві

Ландтаг Саксонії-Ангальт обрав президентом 35-річного Тобіаса Рауша з AfD (48 голосів «за», 29 «проти», 5 утрималися; щонайменше чотири голоси дали інші фракції) - це перший такий випадок в історії ФРН. Окремо, за даними Bild, затримано Августа Ганнінга, який очолював BND до 2005 року: прокуратура підозрює його в купівлі секретних даних у колишнього співробітника розвідки для перепродажу через консалтинг. Обидві події б'ють по уряду Мерца: перша = по «брандмауеру» проти AfD, друга - по довірі до безпекових інституцій.

Франція: шкільні протести переростають у загальнонаціональну кризу

6 жовтня близько 2 тис. шкіл були заблоковані або закриті через протести проти нестачі персоналу, переповнених класів і старих будівель. Від початку протестів два тижні тому затримано близько 6 тис. людей, приблизно 300 учнів і працівників шкіл травмовано; 15-річний хлопець втратив кисть, імовірно від світлошумової гранати. Міністр освіти визнав вимоги законними, але засудив насильство. Для французького уряду це вже соціальна, а не галузева криза — з ризиком розширення на інші сектори.

4. Україна

Атаки на цивільні судна біля берегів Болгарії та Румунії: Чорне море - вже й біля кордонів НАТО

Вранці 6 жовтня дрони атакували два торгові судна — Alfa Watan (прапор Того) і Able (прапор Палау) — біля мису Святого Атанаса; одне затонуло, 18 моряків з іншого врятовано, двоє поранені. Болгарська влада не назвала, чиї це були дрони, Росія не коментувала. Зеленський заявив, що Сили оборони в районі не діяли, а ВМС України після контакту з болгарськими колегами встановили комбіновану атаку російських морських і повітряних дронів. Напередодні, за даними Румунії, російський дрон уразив цивільне судно, яке затонуло (двоє загиблих). Якщо атрибуцію підтвердять, це спроба Росії зробити західну частину моря небезпечною для судноплавства — з прямим викликом для Болгарії, Румунії й НАТО.

Одна з наймасованіших атак українських дронів на Підмосков'я

За словами мера Москви Собяніна, у ніч на 6 жовтня Україна запустила понад 650 дронів, більшість нібито збито; губернатор області Воробйов повідомив про двох загиблих і дев'ятьох поранених. Російські військові блогери пишуть про ураження великої нафтобази - офіційного підтвердження з українського боку ще немає. Масштаб удару показує, що далекобійна кампанія проти паливної логістики РФ триває з наростанням. Цифри - дані російської сторони.

Російські удари по містах і заява Росатому щодо ЗАЕС

За даними голови Харківської ОВА Олега Синєгубова, російські авіабомби вбили шістьох і поранили 59 людей у житловому районі Харкова (у ранньому повідомленні Reuters — п'ятеро загиблих). У ніч на 6 жовтня Росія атакувала Україну 137 дронами, під ударом був міст у Запоріжжі. Глава Росатому Ліхачов стверджує, що українські дрони вразили лабораторію і цех переробки радіоактивних відходів на окупованій ЗАЕС, загинула одна людина; незалежного підтвердження немає, Україна цю заяву не коментувала.

Уряд скорочує понад 4 тис. вакансій і п'яту частину заступників міністрів

Прем'єр-міністр Сергій Корецький оголосив перший етап оптимізації держапарату: у центральних органах виконавчої влади скоротять понад 4 тис. вакантних посад, кількість заступників міністрів — приблизно на 20%, заступників керівників інших ЦОВВ — майже на 18%. Паралельно триває функціональний аудит органів влади. Реформа держслужби — одна з умов на шляху до ЄС, тож це ще й сигнал Брюсселю напередодні дорожньої карти 28 жовтня; реальний ефект залежатиме від наступних етапів, бо скорочення вакансій не зменшує фактичний штат.

Що це означає

• Війна на морі переходить у «сіру зону» НАТО. Дві атаки на цивільні судна поблизу Румунії та Болгарії за два дні виглядають як системна спроба Росії підняти ціну судноплавства в західній частині моря. Головне питання найближчих днів - чи Болгарія та Румунія публічно атрибутують атаки й чи НАТО відповість чимось більшим за заяви. Від цього залежать страхові ставки й український морський коридор.
• ЄС переходить від логіки «вступ так/ні» до градуйованого членства. Пакет Комісії робить вступ України реалістичнішим процедурно (менше вето), але дорожчим по суті: довгі запобіжники та обмеження в агросекторі. Ключові дати - саміт ЄС 15–16 жовтня і дорожні карти 28 жовтня; позиції Угорщини, Польщі та Франції щодо агроумов стануть першим тестом. Якщо все вийде, у Угорщини чи Польщі не буде можливвостей блокувати наш вступ
• Безпека східного флангу: США замість НАТО. Фінляндія влітку, Литва зараз; запити на постійні бази й готовність їх оплачувати - це ставка на прямі гарантії Вашингтона, а не лише на колективні механізми НАТО. Росія відповідатиме риторикою ескалації, а можливо й гібридними діями.
• ШІ остаточно став питанням нацбезпеки. Військове використання моделей, ШІ в кібератаках і багатомільярдні раунди китайських лабів - усе це штовхає уряди до контролю, а не до саморегулювання індустрії.

NOW FREE: Every big technological breakthrough opens up a path towards new barbarism.

Славой Жижек

У своїй короткій доповіді «До 2030 року світ стане невпізнаваним»¹ Юваль Ной Харарі викладає свою позицію щодо того, як стрімкий розвиток ШІ вплине на наше життя, настільки чітко й лаконічно, що сама доповідь стає об'єктом критичного аналізу. Він подає доволі детальне бачення нашого світу у 2030 році, яке характеризує як «невпізнаване» для тих із нас, хто ще вкорінений у традиційних уявленнях про людяність. Однак, щоб висловити свою думку максимально прямо: я вважаю, що реальність 2030 року виявиться невпізнаваною і для тих, хто підтримує бачення Харарі щодо 2030 року.

Теза Харарі, яку я поділяю, полягає в тому, що те, що відбувається сьогодні, — це те, чого більшість із нас повністю не усвідомлює: кінець людяності в тому вигляді, в якому ми її знали, починаючи приблизно 10 000 років тому, коли племена кам'яного віку почали використовувати мову. Зі стрімким піднесенням штучного інтелекту мова більше не є інструментом, який люди використовують для спілкування та взаємодії; вона набуває повної незалежності і починає функціонувати як власний агент, обрубуючи пуповину, що пов'язувала її з вразливими мавпами, яких звуть людьми. Тут я стикаюся з першою проблемою: чи є мова без суб'єкта(ів), мова, що діє як власний агент, узагалі мовою? Крім того, чи можна справді звести мову лише до двох функцій — інтелектуального розрахунку та вираження емоцій? Але цим я займався в інших своїх працях.

Харарі виокремлює три великі розриви, що позначають кінець людяності в тому вигляді, в якому ми її знали:

— По-перше, це величезний апарат ШІ: він містить знання, що набагато перевершують людську пам'ять і доступні миттєво. Ці знання включають і знання про окремих людей, які «мешкають» у ШІ. У цьому сенсі, як часто кажуть, ШІ знає нас краще, ніж ми знаємо себе. Крім того, ШІ не лише накопичує знання й виконує над ними когнітивні операції — міркування: він уже не просто інструмент, машина, що виконує накази і робить те, що їй сказано; він уже агент, готовий ухвалювати автономні рішення, рішення, на які його не програмували. Він не лише навчається і трансформує себе для виконання своїх завдань — він уже здатен перевизначати самі ці завдання.

Моя реакція тут подвійна. По-перше, звісно, ми не знаємо себе добре, бо маємо Несвідоме — тобто тому, що сама наша суб'єктивність передбачає, що ми самі собі невпізнавані. Що стосується рішень, людське рішення вільне саме в тому точному сенсі, що його найбільш базовим вимірюванням є те, що Фройд називав потягом до смерті: вибір нічого. В обох випадках питання лишається відкритим: наскільки ШІ здатен виявляти ці вимірювання — суб'єктивність, потяг до смерті, несвідоме?

— По-друге, ШІ, разом із технологічним застосуванням досягнень нейронаук, розмиває межу між реальністю і фікцією. Наше сприйняття зовнішньої реальності та взаємодія з нею завжди були опосередковані соціально-історичним символічним контекстом, тож те, що ми бачимо, — це «контрольована галюцинація» (Аніл Сет): наше сприйняття реальності не є прямим вікном у світ, а найкращим припущенням — внутрішньою симуляцією, яку активно генерує мозок і яку постійно стримує сенсорний вхід. Сьогодні «внутрішня симуляція» вже не є лише спонтанним процесом, регульованим нашим мозком і спільною ідеологією; вона все більше й більше породжується свідомо спланованою технологічною маніпуляцією.

Справа не лише в тому, що те, що ми бачимо зовні як реальність, є фальшивкою, як намальоване на великій стіні тло в кінематографічній сцені, — тобто немає потреби будувати справжні будинки чи саджати справжні дерева на задньому плані. Наш перцептивний апарат маніпулюється безпосередньо, тож те, що нам здається, буцімто ми бачимо там, зовні, насправді там немає — навіть як намальована фальшивка чи симульований звук: маніпулюють безпосередньо самими нашими нервами. Як більшості з нас відомо, не лише біль чи задоволення, а навіть оргазм можна вже викликати без будь-яких зорових уявлень у нашій свідомості — просто прямим стимулюванням нервів. Коли прямі втручання в наш мозок стануть звичною справою, з'явиться можливість впроваджувати в нього фальшиві спогади чи навіть травми, яких ми ніколи насправді не переживали.

Моя відповідь на це — наголосити на ключовому лаканівському розрізненні між Реальним і реальністю, яке жодним чином не збігається з розрізненням між реальністю-самою-по-собі та тим, як реальність нам являється, заражена фікціями й фантазіями.

Багато критиків нарікають, що лаканівське Реальне — вислизаюче поняття, яке коливається між протилежними значеннями: це порожнеча, навколо якої структурується символічна мережа; це випадковий залишок, пляма, крихта реального, що опирається символізації, — те, що Шеллінг називав der nie aufgehende Rest (той, що ніколи не розчиняється залишок); це чиста формальна мова, яка не тримає жодного сенсу, подібна до математичних формул; це жахлива Річ, яку ми не здатні інтегрувати у своє повсякденне уявлення про реальність — гігантський монстр, що живцем поїдає людей, мегашторм, що змітає будинки й людей у них, брутальні тортури, що розривають людей на шматки: випадки, коли спостерігач каже собі: «Цього не може бути насправді!»; це бар'єр, що забороняє нам рухатися далі, хоча за ним нічого немає; це базова фантазія, на пригніченні якої тримається існування суб'єкта, — фантазія, в якій суб'єкт ніколи не може впізнати себе.

Тут потрібно не будувати класифікацію Реального, розділяючи його на чотири чи п'ять підкатегорій, а вловити внутрішній рух самого поняття Реального. Один аспект Реального, доведений до крайності, перетворюється на цілком інший: образ жахливої Речі перетворюється на фантазію, що прикриває — точніше, заповнює — первинну Порожнечу; ця Порожнеча перетворюється на перешкоду чи заборону, що прикриває той факт, що за нею нічого не приховано. Тут повторюється та сама матриця: Реальне — це те, що існує до символізації, і те, що залишається після неї, залишок символізації. Реальне — це те, що поза символізацією, і перешкода, яка заважає нам досягти цього поза. Реальне — це порожня форма без змісту, і зміст, для якого немає місця у формі — згадаймо лаканівську формулу суб'єкта-об'єкта: $-a.

У цьому й полягає парадокс заборони інцесту: вона забороняє те, що саме по собі неможливе. Інцест з матір'ю заборонено, але справжня мета цієї заборони — створити ілюзію, ніби, порушивши її, ми досягли б повної, некастрованої jouissance (насолоди). Коротко кажучи, заборона маскує той факт, що забороняти нічого. То чому ж я витрачаю тут час на ці деталі? Тому що, знову ж таки, для такого заплутаного збігу протилежностей немислиме місце в ШІ.

Тож недостатньо просто нарікати, що зростання ШІ підриває розрізнення між фактами і фікціями, і водночас недостатньо просто оспівувати як нову свободу нашу здатність плавно рухатися між фактами і фікціями. Ми чітко бачимо катастрофу такої «свободи» в значній частині сьогоднішньої політики — Трамп, Путін, Ізраїль, — де формується новий дискурс, який навіть не намагається бути правдивим у традиційному сенсі. На онтичному рівні реальності нам слід наполягати на фактичній істині більше, ніж будь-коли; але слід усвідомлювати, що на більш глибокому онтологічному рівні розрізнення між правдою і фікцією стає розмитим.

— Нарешті, і не менш важливо: Святим Граалем усієї цієї тенденції є перспектива Neuralink — «підключеного» мозку: ШІ у поєднанні з нейрохірургією та технологіями, заснованими на досягненнях нейронаук, відкриває шлях до прямого зв'язку між потоком наших думок і цифровим агентом. Нам більше не потрібен екран, щоб взаємодіяти з ШІ: агент ШІ може безпосередньо читати те, що відбувається в нашій свідомості, і діяти відповідно.² Коли компанії презентують перші скромні імпланти, які дозволяють цифровій машині читати наші думки, вони майже завжди подають доброчинний приклад того, як такий імплант дає можливість повністю паралізованій людині повідомляти свої думки — вона думає, а машина ШІ їх озвучує — або діяти без руху: агент ШІ читає її думки й рухає її крісло, вмикає телевізор і так далі.

Про що згадують рідше — це те, що спілкування відбувається й у зворотному напрямку: наші думки контролюються агентом ШІ і, звісно, іншою людиною, яка контролює цей агент ШІ. Тут відкривається перспектива повної прозорості внутрішнього потоку моїх думок для зовнішньої машини ШІ — і для тих, хто цю машину контролює.

Хоча Харарі добре відомий своїми постійними попередженнями про те, що ера людини минула, тут він виявляється надто оптимістичним, малюючи картину близького майбутнього — 2030 року, — в якій люди зможуть вступати в емоційні стосунки як зі справжніми, так і з цифровими особами. Це вже відбувається, коли люди годинами розмовляють з ChatGPT. Але уявіть собі значно розвиненішу систему, в якій я надягаю цифрові окуляри і веду розмову зі своїм покійним батьком, чия віртуальна особа реконструйована на основі моїх власних та чужих спогадів та інших видів матеріальних слідів — записів тощо. Але хто контролює цю гру? А що з контролем зсередини — з думками й фальшивими спогадами, впровадженими в мою свідомість без мого знання? Уявіть, що в мою свідомість впроваджено спогад про те, як мене зґвалтував власний батько, і я переживаю цей спогад як справжній. Що якщо з'явиться новий клас панів, здатних читати наші думки й втручатися в них, але самі не відкриті для Neuralink? Що якщо виключеними опиняться не просто марґіналізовані меншовартісні, а елітна група панів, які контролюють і маніпулюють мешканцями сингулярності?

Що стосується Neuralink, Харарі уявляє, що людина зможе вільно обирати, до якого колективного розуму приєднатися — науковців? поетів? Справді? Чи виживе моя індивідуальність після занурення в те, що зветься «сингулярністю»? Оскільки імплант, що регулює мій контакт із Neuralink, — це механічний прилад, чи не очевидно, що контроль здійснює той, хто цей прилад підключає чи від'єднує? Я не наївний лівий, який вважає, що ШІ — нейтральна машина, чиї соціальні наслідки залежать від соціальних обставин, у яких вона застосовується: у самій формальній структурі ШІ закладена тенденція до технологічного контролю й панування. Саме тому важко уявити щасливу, звільнену спільноту людських індивідів, що мешкають разом у сингулярності: у сингулярності немає ні секс, ні жартів, ні спілкування, у якому інший залишається незбагненним.

Висновок, що напрошується сам собою: кожен великий технологічний прорив відкриває шлях до нового варварства; його псевдозвільнювальний ефект зрештою обертається тим, що Герберт Маркузе назвав «репресивною десублімацією» — терміном, який він увів у праці «Одновимірна людина» 1964 року.³ Можна стверджувати, що першим у цьому напрямку рухався Теодор Адорно у своєму аналізі «Весни священної» Стравінського («Стравінський і реакція»), другій частині його «Філософії нової музики» (1949).⁴ Адорно проникливо зауважив, як модернізм Стравінського — його музичне наслідування ритму брутального індустріального виробництва — бере за свій зміст старі російські варварські й насильницькі жертовні міфи.

За Маркузе, «репресія» у пізньому капіталізмі діє не через контроль і заборону, а через дозвіл і вираження: усі задоволення дозволені — у товарній формі, — що веде до контрольованого вираження всіх бажань і потреб. Іншими словами, сьогодні репресія діє через десублімацію бажання, за якої жодні бажання не витісняються в підпілля: порнографія, секс-робота, наркокультура, БДСМ, культура «фурі», гей-культура, розкішне життя, трансгендерна культура тощо більше не сприймаються суспільством як негативний чи шкідливий спосіб життя. Їхнє прагнення тепер санкціоноване й оспівується: належність до цих форм життя вже не є підривною дією чи способом життя — вона тепер відтворює капіталізм через форму вартості.⁵

Сьогоднішнє бурхливе зростання агентів ШІ підняло репресивну десублімацію на новий, доти нечуваний рівень, у всіх її вимірах: від постправдивого універсуму до розмивання межі між власне публічним і приватним простором, не кажучи вже про цифровий контроль над тим, що ми робимо і думаємо. Медіа ШІ також відіграють ключову роль у тому, як брутальність і безсоромна непристойність вторглися в публічний політичний дискурс за останнє десятиліття. Не лише у словах, а й у діях — публічні заяви про те, як тортурують в'язнів, — США та Ізраїль тепер практикують репресивну десублімацію. Трамп і Нетаньягу, не кажучи вже про Гегсета і Бен-Ґвіра, часто публічно висловлюються так, як донедавна можна було уявити лише в приватних розмовах чи приватному листуванні електронною поштою. Їхня мова буквально є мовою репресивної десублімації: вона безумовно десублімована — брутально відкрита, без жодних обмежень, що оберігають гідність, — і водночас репресивна, оскільки провіщає не менш брутальне поводження з тими, кого сприймають як ворогів, включно зі знищенням цілої цивілізації.

Тут ми маємо справу не просто з ефектом ШІ, а з дуже конкретним набором соціальних обставин, у яких ШІ функціонує. Ми досі шукаємо належну назву для цього нового набору обставин: цифровий неофеодалізм, ліберальний фашизм, нова форма бонапартизму. Ми добре усвідомлюємо, що ці назви обертаються навколо феномену, який безумовно реальний і чию вагу ми всі відчуваємо. Функціонування ШІ неможливо відірвати від неофеодальної класової боротьби, найкраще символізованої зловісним квартетом Маск–Тіль–Безос–Цукерберг.

Спочатку він каже, що має існувати більше одного початку. Але таких початків не може бути нескінченність. Натомість два чи три. Один з початків - субстрат. Це не матерія в нашому розумінні цього слова. Субстрат залишається незмінним в процесі перетворень. Він є, так би мовити, стабільним початком. Ніщо не вказує на те, що він змінюється.

Натомість, змінюються і можуть щезати два інших початки. Це форма і позбавленість. Вони, ці два початки, можуть змінюватися, винникати та щезати. З субстратом складніше. Він, по суті - та частина чи той елемент речі, якеа не щезає, залишається незмінною.

Позбавленість присутня лише на етапі первинного існування речі у вигляді субстрата - так, бронза не оформлена, з неї ще не зробили меч чи шолом (форма). Проте, те, що бронза неоформлена - це не відсутність форми, це окремий принцип, позбавленість.

Уважно - форма протиставляється позбавленість, а не субстрату. Останнє було б для нас логічно: адже діаду форми і змісту ми засвоїли пречудово. Але не для Аристотеля. Субстрат виступає доволі незалежним компонентом, і він обовʼязково присутній, толді як, наприклад, позбавленість - акцидентальна.

форма й позбавленість утворюють пару контрарних термінів, що окреслюють напрямок і межі самого процесу зміни; субстрат-матерія — це те, що фізично переносить цей процес, залишаючись тим самим; а після завершення зміни з трьох принципів практично залишаються лише два — матерія і форма, — тоді як позбавленість, виконавши свою роль "стартової точки", зникає з опису вже сталої речі. Форма не протиставляється субстрату тому, що вони не перебувають в одній координатній системі: форма протиставлена лише позбавленості (це два полюси одного спектра можливих визначень), а субстрат — окрема, третя вісь, вздовж якої й відбувається сам перехід від одного полюса до іншого. (192a24-33)

18 липня 2026

Події останніх місяців — включно з польсько-українським конфліктом і енергією радості, яку викликало анонсування будівництва національного пантеону в Україні — змусили згадати історіософську концепцію, яка з’явилася 2003 року у книзі «Régimes d’historicité: présentisme et expériences du temps» (Режими історичності: презентизм і досвід часу) видатного французького історика Франсуа Артога. Концепція, на жаль, не перекладена ані українською, ані навіть російською мовою, а англійський її переклад з’явився лише 2015 року. Як на мене, вона допоможе пояснити те, що відбувається сьогодні, а також те, що відбувалося учора, себто в безпосередньому минулому, яке ще не встигло стати історією.

Презентизм «в собі»

Отже, спочатку теорія. Головне поняття Артога — «режим історичності» (régime d’historicité): спосіб, у який те чи інше суспільство пов’язує між собою минуле, теперішнє й майбутнє, а також те, як воно артикулює ці категорії в мисленні та діях. Артог пише:

Поняття режиму історичності, може допомогти нам історично дослідити наші стосунки з часом. Історично, тобто рухаючись крізь кілька часів одночасно, вводячи в дію теперішнє та минуле, або радше минуле у множині, якими б далекими вони не були у просторі та часі… Це евристичний інструмент, який може допомогти нам краще зрозуміти не сам час — усіх часів чи всього часу — а головним чином моменти кризи часу, які виникають щоразу, коли спосіб, у який артикулюються минуле, теперішнє та майбутнє, більше не здається самоочевидним. (Hartog 2015, 16)

Відтак презентизм, за Артогом, — це назва режиму історичності, який поступово утвердився в західних суспільствах з другої половини XX століття і остаточно оформився після 1989 року: такого способу переживання часу, за якого теперішнє перестає бути просто однією з трьох часових категорій поряд з минулим і майбутнім і натомість починає підпорядковувати їх собі, ставати єдиною точкою відліку, з якої й минуле, й майбутнє конструюються заново — щодня, за потребою. Артог пише далі:

Чи не склалася з того часу дещо інша конфігурація, в якій відстань між простором досвіду та горизонтом очікування розтягнулася до своєї межі, до точки розриву? У результаті, виробництво історичного часу ніби призупинено. Можливо, саме це породжує сьогоднішнє відчуття постійного, невловимого та майже нерухомого теперішнього, яке, тим не менш, намагається створити свій власний історичний час. Це так, ніби немає нічого, крім теперішнього, як неосяжна смуга води, що неспокійно брижить. Тож чи варто нам говорити про кінець або вихід з сучасності, з тієї конкретної часової структури, яку ми називаємо сучасним режимом історичності? Ще зарано говорити. Але ми точно можемо говорити про кризу. «Презентизм» – це назва, яку я дав цьому моменту та сьогоднішньому досвіду часу. (Hartog 2015, 18)

Що було до того? До того був модерний режим історичності. Між 1789 і 1989 роками. Це був режим, орієнтований на майбутнє: горизонт очікування випереджав простір досвіду, історія мислилася як прогрес, а сенс теперішнього визначався тим, куди воно рухається.

Формула німецького історика Райнгарта Козеллека — «чим менший досвід, тим більше очікування» — описує саме цю асиметрію. І Французька революція, і весь модерний проєкт були підпорядковані логіці «попереду»: майбутнє випромінювало сенс і виправдовувало жертви теперішнього. Козеллек писав:

Однобоке тлумачення цієї асиметрії (між простором досвіду та горизонтом очікування — Д.С.) та зведення її лише до вузького розуміння незворотного прогресу було лише першою спробою осмислення нової доби як якісно нового часу. «Прогрес» став першим воістину історичним поняттям, в якому було виражено часову розбіжність між досвідом та очікуваннями. (Козеллек 2005, 366)

Презентизм починається саме з поступового вичерпання цієї віри в майбутнє. Дві світові війни, крах великих ідеологічних проєктів модерності, а насамкінець — падіння Берлінської стіни 1989 року, яке поховало сам образ комунізму як «майбутнього революції», остаточно позбавили модерний режим його опори.

Але презентизм, наполягає Артог, це не просто відсутність майбутнього — це позитивна, самодостатня конфігурація часу. Він виникає з трьох напрямків одночасно: з боку споживчого суспільства, яке живе циклом миттєвого виробництва й миттєвого споживання — зображень, новин, товарів, — і в якому цінність ставиться не на тривкість, а на ефемерність; з боку кризи майбутнього — безробіття, крах держави добробуту, розчарування 1970-х після революційних сподівань 1968 року (від гасла «все й негайно» до «no future» за лічені роки); і з боку вибуху пам’яті й спадщини — того самого моменту, коли суспільство, втративши віру в майбутнє, з тривогою кидається зберігати, музеєфікувати, каталогізувати все, що загрожує зникнути.

Саме цей останній момент — центральний для Артога. Презентизм не означає забуття минулого; навпаки, він супроводжується безпрецедентним культом пам’яті, спадщини, комеморації, генеалогії.

Але це минуле вже не працює за логікою historia magistra vitae (минуле як джерело прикладів і уроків для майбутнього) — воно перетворюється на предмет теперішньої турботи, теперішнього боргу, теперішнього обов’язку пам’ятати. І, відповідно, слугує цілям теперішнього.

Так само й майбутнє не зникає повністю — воно повертається у формі принципу застереження, відповідальності перед ненародженими поколіннями, екологічної тривоги, — але це вже не той відкритий, надихаючий горизонт модерну, а тягар, загроза, ризик, від якого теперішнє мусить себе захищати.

Ми не запозичуємо в минулого мудрість і не прямуємо назустріч майбутньому — ми в боргу і перед тими, хто був до нас (обов’язок пам’ятати, каяття, зняття строків давності для злочинів проти людяності), і перед тими, хто буде після нас (принцип застереження, відповідальність за планету). І минуле, і майбутнє в результаті існують лише як проєкції потреб самого теперішнього — воно ніколи насправді не залишає власних меж.

Презентистське теперішнє одночасно є і всім, і майже нічим. Воно всеохопне — немає нічого, крім нього, воно поглинуло минуле й майбутнє. І водночас воно крихке, нестабільне, позбавлене тривкості — «тиранія миттєвого», приречена на негайне забуття, на постійне заміщення наступним «зараз». Саме тому це теперішнє, попри всю свою уявну самовпевненість — грандіозні музеї, безкінечні списки світової спадщини, — насправді тривожне: воно намагається історизувати себе заздалегідь, побачити себе вже минулим ще до того, як стане минулим, ніби рятуючись від нестерпної невизначеності самої події.

Сучасний презентизм, на думку Артога, — це не гедоністичний, безтурботний «культ моменту» на кшталт епікурейського чи стоїчного присвячення теперішньому (Марк Аврелій, Горацій) чи навіть ґетевського «дух не дивиться ні назад, ні вперед, лише теперішнє — наше щастя». Той давній презентизм був способом звільнення від тягаря часу. Наш — навпаки: ми постійно озираємося і назад, і вперед, обтяжені пам’яттю й відповідальністю, просто ніколи фактично не полишаючи власного теперішнього як точку відліку.

Сам факт, що ми змушені описувати наш досвід часу через поняття кризи, розриву, боргу й невизначеності, а не через поняття прогресу чи спадкоємності, для Артога вже є симптомом того, що стара напруга між «простором досвіду» і «горизонтом очікування», яка століттями рухала історичний час модерну, або зникла, або дійшла до точки розриву — і саме в цій точці ми, за його словами, «впізнаємо самих себе».

Презентизм у контексті: глобалізація та після неї

Це не абстрактна теорія позаминулого десятиліття. Ми й самі живемо в умовах того зсуву режиму історичності, який остаточно сформувався приблизно навколо 1989 року, і формулу Козеллека тут варто не просто повторити, а обернути: якщо модерн визначався тим, що «чим менший досвід, тим більше очікування», то наш час можна описати дзеркально — чим менші очікування, тим наполегливіше суспільство звертається до історичного досвіду. У режимі, що склався після 1989-го, майбутнє і пов’язані з ним очікування геть зникли — і причина цього цілком конкретна: досвід руйнації комунізму, передостаннього великого наративу людства, накладений на пам’ять про дві світові війни та появу ядерної зброї, яка назавжди зробила саме поняття «прогресу» двозначним.

Важливим елементом цього зникнення майбутнього стало чергове виголошення «кінця історії» Френсісом Фукуямою: зв’язок між крахом комуністичного режиму й уявленням про остаточну оптимальність ліберально-демократичного порядку лише поглиблював антифутуристичну перспективу — якщо історія вже завершилась, то попереду нема куди рухатись, є лише адміністрування вже досягнутого. Від колишнього, розлогого дискурсу майбутнього — того, що колись охоплював навіть освоєння космосу, — залишились переважно екстраполяції теперішнього в завтра, і майже всі вони жахливі: зміна клімату, скорочення чисельності дітей, втрата робочих місць унаслідок технологічного прогресу. Майбутнє з обіцянки перетворилося на список ризиків, якими потрібно керувати.

Нік Срнічек і Алекс Вільямс риторично запитували:

Куди поділося майбутнє? Воно панувало у наших мріях протягом більшої частини XX століття. На політичних горизонтах лівих множилися образи звільнення, що часто виростали зі з’єднання політичної влади народу з потенціалом технології, що розкріпачує. Від нових світів, де не буде праці, до космічного комунізму радянської доби, від афрофутуризму з його торжеством синтетичної та діаспорної природи чорної культури до постгендерних сподівань радикального фемінізму — колективна уява лівих перевершувала найсміливіші сьогоднішні мрії. (Срничек, Уильямс 2019, 9)

Паралельно з цим у різних куточках світу почали спалахувати конфлікти, що коренилися не в проєктах майбутнього, а в інтерпретаціях давнини й національності — югославська війна, руандійський геноцид, чеченська війна, карабаський конфлікт. Минуле й майбутнє в результаті стали похідними теперішнього: минуле перетворилося на суто політичний інструмент, яким підкріплюють ту чи іншу позицію просто зараз, а дискурс майбутнього значно зубожів — якщо раніше йшлося про умовний космос, точніше про дослідження космічного простору, то тепер ідеться хіба що про управління ризиками й збереження того, що вже є.

Показово, що навіть Євросоюз, який створювався в модерну добу з величезними амбіціями побудувати неконфліктний континент зі стабільним демократичним порядком, ці амбіції якщо не втратив, то відсунув на маргінес — головним залишилися процедури та їх чітке дотримання.

Показовий і інший приклад — проєкт Горбачова з перетворення комуністичного Союзу на конфедерацію незалежних держав із демократизованим малим і середнім бізнесом при одержавленому великому, фактично за китайським зразком. Він був приречений уже тому, що виявився нерелевантним епосі: це був черговий футуристичний, наздоганяючий проєкт — недарма першою мегаілюзією, яку проголосив Горбачов, було «прискорення» (акселерація, як сказали б зараз послідовники Срнічека і Ланда), — подібний до того, який колись провадив Хрущов.

Але вся ця модерністська парадигма не знаходила відгуку в масах. Куди простішим і знайомішим виявився імпульс повернення до національностей, національних витоків і традицій — у тому числі економічних: недарма прямо напередодні українського референдуму на популярних листівках з опорою на цифри йшлося про те, що Фінляндія, яка колись вийшла зі складу Росії, досягла висот в економіці й рівні життя. Гасло було доволі примітивним з погляду економічної теорії, але воно працювало.

Показово, що вибір на користь національного будівництва тоді ще не був вибором національної автаркії: глобалізація залишалася гаслом, а віра трималася на тому, що виправити ситуацію вдасться співробітництвом із «правильними» націями Заходу, а не з такими самими колишніми республіками. Презентизм на пострадянському просторі тоді робив лише перші кроки.

Ситуація різко поглибилася з падінням другого гранд-наративу планети — ліберального — у 2008 році, того самого, який нібито остаточно утвердився наприкінці 80-х вустами дуже популярного тоді Фукуями. Усього через двадцять років сталася криза, під час якої банки були врятовані, а безліч бізнесів реального сектору, малих і середніх, зникли: ліберальна оповідь остаточно втратила довіру, і, крім національного наративу, суттєвих альтернатив майже не залишилося.

Був, щоправда, сплеск «визвольного» наративу — коли після економічної кризи спалахнули численні, передусім ліві рухи: Occupy Wall Street, Podemos, площа Тахрір. Але з ними була одна велика проблема: експлуатуючи риторику визволення від тиску держав, корпорацій, диктатур, а часом усього відразу, вони не пропонували скільки-небудь чіткого бачення майбутнього навіть у принципах — а отже, не мали продуктивного виходу.

Характерно, що від зникнення майбутнього страждали не лише ліві, а й праві рухи — досить згадати «жовті жилети» у Франції; отже, річ тут не суто в лівій чи правій частині спектра. Проблема глибша: відсутність бачення майбутнього, яке давало б зрозумілу й більш-менш реалістичну обіцянку. А вигадати нову обіцянку непросто — усі великі обіцянки кращого життя в модерні вже були використані: ліберальна, соціалістична, навіть фашистська, адже й «тисячолітній Райх» був по-своєму модерною обіцянкою. Доводиться приміряти старі костюми із шафи — приміром, анархістський, який ніколи й ніде не перемагав сам по собі, хіба що в поєднанні з фашизмом. Зараз він у лібертаріанській версії активно експлуатується технофеодалами на кшталт Кертіса Ярвіна і Пітера Тіля як мало не офіційної ідеології.

Наступною поворотною точкою, що лише зміцнила наративи національної закритості, стала пандемія коронавірусу 2020 року. Дискурс майбутнього, сам горизонт очікування, звузився до мінімуму й став екстремально похмурим, майже катастрофічним. Ланцюжки постачань були порушені, відносини між державами, якщо й не зіпсувалися, то обросли новими, жорсткішими кордонами.

Головною ж жертвою всього цього процесу став історизм — здавалося б, очевидна теза «минуле — минуло»: визнання того факту, що воно відбулося з тодішньою ментальністю й тодішніми розумовими звичками, які ми можемо засуджувати, але змушені прийняти як історичний факт, бо такими тоді були люди. Ця теза сьогодні більше не працює. Про історизм забули, тому що минуле тепер конструюється виключно під поточні політичні потреби.

Строкатий презентизм: Східна Європа

Утім, єдиного «презентизму» не існує. Те, що Артог описав як одну діагностичну категорію — розчинення минулого й майбутнього в самодостатньому теперішньому, — на практиці розпадається на цілком різні, часом протилежні конфігурації, залежно від того, яка держава, з якою метою і якими інструментами працює з часом. Презентизм не універсальний і не єдиний — він строкатий, і саме ця строкатість вислизає з поля зору, коли теорію застосовують надто абстрактно.

Німеччина демонструє модель, яка взагалі найменше схожа на класичний презентизм: тут держава свідомо культивує не забуття, а протилежність — «гарячу», незагоєну пам’ять, яка щодня інституційно відтворюється саме для того, щоб обмежувати теперішнє, а не звільняти його від минулого. Провина не розчиняється в байдужому «зараз» — вона юридично й культурно заморожена як джерело моральної легітимності держави. І саме тому найгостріша сьогоднішня криза цієї моделі — «Historikerstreit 2.0» — стосується не забуття, а протилежного питання: чи не стала сама доктрина незмінної, сингулярної провини занадто закам’янілою, щоб витримати зіткнення з новими вимогами пам’яті — постколоніальною, палестинською, мультидирекційною. Німецький випадок — це презентизм навпаки: держава, яка боїться не пам’ятати забагато, а пам’ятати недостатньо правильно.

Польща обирає інший шлях — інституціоналізацію минулого як інструмента національної консолідації через окремий, потужний державний орган (Інститут національної пам’яті), що поєднує архів, слідство й публічну політику в одній структурі. Тут минуле не заморожене назавжди, як у Німеччині, а активно мобілізоване — то проти комуністичного спадку, то проти сусідів, коли йдеться про Волинь. Держава тут стає немовби «понтифіком» (термін Габріеля Моно), який «освячує» канонічну версію історії як для поляків, так і (намагається) для сусідів. Показово, що ця мобілізація настільки сильна, що здатна паралізувати найпрагматичніші, найактуальніші геополітичні розрахунки — навіть підтримку воюючої України, союзника у смертельно важливій війні, — і загальмувати вимогу визнати «правильну» версію подій вісімдесятирічної давнини. Це модель, у якій минуле не слугує теперішньому, а диктує йому умови, часто на шкоду самому теперішньому.

Угорщина йде ще далі за Польщу в одному конкретному вимірі — юридичній фіксації: замість окремого відомства вона вписала конкретну, деталізовану версію історії просто в текст конституції, убезпечивши її від демократичного перегляду на покоління вперед. Але зміст цієї версії принципово інший, ніж польський чи німецький: це не самообмеження, як у Німеччині, і не консолідація через засудження ворога, як у Польщі, а витончена конструкція невинності — конституційне стирання власної державної відповідальності за Голокост через оголошення 1944–1990 років суцільним періодом «чужинної окупації». Це презентизм у найпарадоксальнішій формі: сучасна політична доцільність, потреба уникнути визнання провини, заднім числом переписує саму структуру історичного часу, оголошуючи неприємні десятиліття юридично «такими, що не належать» до історії нації.

Росія, нарешті, доводить усі ці тенденції до їхньої найтемнішої, найнебезпечнішої точки. Тут держава не просто консолідує націю через минуле, як Польща, і не просто захищає свою невинність, як Угорщина, — вона конституційно оголосила себе одноосібним власником «історичної правди», криміналізувала будь-яке відхилення від офіційної версії, фізично знищила незалежну інституцію пам’яті («Меморіал») і, зрештою, перетворила цю юридично закріплену міфологію на пряме знаряддя збройної агресії проти сусідньої держави. Якщо в Німеччині минуле обмежує теперішнє, у Польщі й Угорщині — обслуговує його, то в Росії минуле озброєне: перетворене з предмета пам’яті на буквальний бойовий ресурс.

Разом ці чотири моделі показують, наскільки оманливою є сама ідея єдиного «презентистського часового режиму», яку намагався описати Артог. Одна й та сама категорія — інтенсивна, майже нав’язлива зайнятість минулим у теперішньому — виявляється спроможною породжувати і найбільш самокритичну, найбільш демократичну культуру пам’яті у світі (Німеччина), і найбільш авторитарну, войовничу її інструменталізацію (Росія), а між ними — ціла шкала проміжних, по-своєму послідовних варіантів (Польща, Угорщина). Строкатість тут не побічний ефект — це доказ того, що минуле ніколи не «зникає» і не «розчиняється» саме по собі; воно завжди конструюється, питання лише в тому, ким, для чого і якою ціною.

Український тупик

Якщо додати Україну до цієї галереї, стає очевидно, що вона не вписується в жодну з чотирьох уже описаних моделей — і саме тому заслуговує на розгляд як окрема конфігурація, а не як варіація на тему. Німеччина обмежує теперішнє через незагоєне минуле. Польща й Угорщина мобілізують минуле на службу теперішньому — на консолідацію нації чи конструювання невинності. Росія озброює минуле, перетворюючи його на знаряддя агресії проти сусіда. Україна ж перебуває в докорінно іншому стані: тут не минуле визначає структуру часу, а сам горизонт майбутнього обвалився майже до нуля, залишивши по собі не порожнечу, а екзистенційний імператив — «маємо перемогти» — цілком позбавлений змістовного наповнення, того образу життя-після, яким Козеллек визначав горизонт очікування.

Сприйняття часу в сучасній Україні чимось нагадує метафору так званого «часу Еона» з «Логіки сенсу» Жиля Дельоза:

Хронос — це теперішнє, яке тільки одне і існує. Він перетворює минуле і майбутнє на два своїх орієнтованих виміри так, що ми завжди рухаємося від минулого до майбутнього — але лише тією мірою, якою моменти сьогодення йдуть один за одним усередині приватних світів чи приватних систем. Еон — це минуле-майбутнє, яке в нескінченному розподілі абстрактного моменту безупинно розкладається в обох сенсах-напрямках відразу і завжди ухиляється від сьогодення. Бо сьогодення не може бути зафіксовано в Універсумі, зрозумілому як система всіх систем чи ненормальна множина. Лінія Еона протистоїть орієнтованій лінії сьогодення, що “регулює” в індивідуальній системі кожну сингулярну точку, яку вона вбирає. Лінія Еона перескакує від однієї доіндивідуальної сингулярності до іншої і всіх їх відновлює — кожну в кожній. Вона відновлює всі системи, дотримуючись фігур номадичного розподілу — де кожна подія одночасно і вже в минулому, і ще в майбутньому, і більше, і менше одразу, завжди день до і дня після — всередині поділу, який змушує їх спілкуватися між собою. (Делёз Ж., 1998, 111)

Тобто йдеться про ситуацію, коли минуле і майбутнє віддаляються від нас із неймовірною швидкістю. За ідеєю Дельоза, саме в цій ситуації має народжуватися сенс. Але справді сенс не народжується — принаймні, ми не бачимо його безпосереднього народження. Сенс не йде далі збереження нації як духовного суб’єкта, який живе на відповідній території й ще трохи залишається на утримання внутрішньої єдності цієї нації, оскільки цього потребують цілі захисту від ворога.

На початку війни в масовій свідомості жевріло сподівання, що все повернеться і стане так, як було до повномасштабної агресії. Але поступово це сподівання зникло. З іншого боку, зникли й дискурси майбутнього — розмірковування про принципово інші стани суспільства після війни, якими сьогодні займаються хіба що окремі інтелектуальні групи. Запити на відновлення, по суті, структурно повторюють довоєнні прагнення чиновництва; змінюються лише цифри. Майбутнє як конструкт відсутнє в актуальному дискурсі будь-якої влади — інституціоналізованої, економічної, медійної чи громадської.

Більше того, влада мовчазно наполягає на тому, що практики олігархічної стадії розвитку суспільства залишаться і після війни — про це свідчить її неприязнь до спроб форматування країни під західні вимоги, якими живе антикорупційна спільнота. Майбутнє намагаються малювати хіба що нові лідери українського Сходу та Півдня, але, якщо придивитися, цим майбутнім тут виявляється добре забуте минуле з гаслами епохи Януковича — і на тлі ідеологічного хаосу останніх десяти років таке «минуле в майбутньому» (future-in-the-past) цілком може бути електорально привабливим.

Усе це не втома від майбутнього, як в артогівському презентизмі, і не гарячкове компенсаторне прискорення очікування, як бувало в модерних мобілізаційних режимах ХХ століття, — це радше колапс самого механізму, за якого дія триває не завдяки уявленню про завтра, а всупереч його відсутності; стан, структурно ближчий до «скороченого майбутнього» з психології травми, ніж до будь-якої категорії теорії історії.

На цьому тлі Україна веде відчайдушну роботу з минулим — з енергією, яку краще було б спрямувати на інші цілі. З множинної і суперечливої історії висмикується монологічна й однозначна версія. Ідентичність, яка справді є основою нації, розуміється вже не як сума різних ідентичностей у єдиному громадянстві, а як продовження суто етнічної ідентичності, у радикальних варіантах підсиленої мовою й православною релігією. Таке трактування ідентичності виявляється у поваленні й усуненні пам’ятників, у створенні міфів про ключові історичні постаті.

Цей тренд презентистський за своєю суттю — майбутнє в ньому не відіграє жодної ролі, натомість політизоване минуле дедалі більше визначає теперішнє. Він стикається та конфліктує з польською та угорською версіями презентизму, які, хоч і є іншими за змістом, фактично виявляються дзеркальними, а з російською версією веде справжній «гарячий конфлікт».

Від польської та угорської ситуацій, утім, є істотні відмінності. По-перше, це не «понтифікат» і не конституційно інституціалізований образ минулого: до Конституції «правильна» версія історії не внесена, а Українському інституту національної пам’яті за функціями далеко до польського — це радше велика піар-кампанія на гроші платників податків, тоді як польський інститут має цілу низку повноважень, включно зі слідством.

По-друге, в українському варіанті презентизму первинна роль належить громадянському суспільству: саме воно активно підштовхує владу до тих чи інших кроків, користаючись хронотопним вакуумом — коли майбутнє мовчить, а недавнє минуле, часи незалежності, певним чином дискредитоване. Саме це робить український презентизм ближчим до західної «культури скасування» і Woke-руху загалом, ніж до інших версій презентизму.

По-третє, презентистський поворот, який можна спостерігати в Україні щонайменше з 2024 року, доволі відчутно суперечить поточній українській стратегії інтеграції до європейських і євроатлантичних структур. Поведінка України щодо власної історії часом здається «антиєвропейською», хоча Євросоюз водночас цілком спокійно ставиться і до польського «понтифікату», і до конституційного презентизму Угорщини. Однак, на відміну від цих країн, Україна наразі перебуває в статусі кандидата, а не повноцінного члена.

У будь-якому разі не можна стверджувати, що поточний презентизм — це вигадка якихось активістів чи їхня стратегія здобуття влади. Звісно, владні амбіції в активістів є — та й політики мріють про владну експансію, бо влади ніколи не буває забагато. Але річ не в цьому.

Український презентизм — це цілком закономірна реакція на зсув режиму історичності, що загострився під час повномасштабного вторгнення. Коли майбутнє пішло, а найближче минуле збанкрутувало, цей вакуум заповнює міфологізована історія. Певній частині соціуму вона дає енергію для дії заради дії в теперішньому — до моменту, «коли ми переможемо». Вона не має нічого спільного із сухими викладками, об’єктивністю та «свободою від оцінки» фахових історичних праць. Натомість вона діє в логіці героїчного часу Ахілла: постаті боротьби за незалежність потрібні зараз, у теперішньому, як джерело легітимності опору, а не як предмет холодного історичного розбору. А протистояння, наприклад, польському «понтифікату», сформованому в мирний час, сприймається як ще одна гібридна війна і навіть як продовження тієї самої війни з Росією.

Тож якщо шукати місце України на спільній шкалі — вона не є ані «гарячою» пам’яттю на кшталт німецької, бо не самообмежується провиною, ані інструменталізованою консолідацією на кшталт польської чи угорської, бо позбавлена стабільного горизонту, заради якого консолідується, ані тим паче озброєним минулим на кшталт російського, бо в українському випадку саме теперішнє, а не минуле, є фронтом. Це радше кейс, у якому категорія майбутнього — та сама, з якої, за Козеллеком, народжується сам історичний, «модерний» час, — тимчасово вийшла з ладу, залишивши по собі гранично інтенсивне, зобов’язане і минулому, і невизначеному завтра, але майже не здатне уявити його змістовно теперішнє.

Утім, український презентизм, хоч і обґрунтований та цілком зрозумілий на цьому етапі, так само, по суті, не має перспектив в українському суспільстві.

По-перше, він знаходить підтримку далеко не в усіх категоріях населення: принаймні частина фронтовиків активно його не сприймає — почасти через те, що це державний пафос і офіційна ідеологія, яка розходиться з реаліями фронту, почасти через несприйняття окремих історичних постатей.

По-друге, диктат однієї «правильної» версії історії стикається із цілком дзеркальними версіями: образно кажучи, умовному Бандері протистоїть умовний Ватутін. Обидві версії є презентизмами — конструюванням минулого на догоду потребам сьогодення. І те, що наразі домінує умовно «патріотична» версія, не повинно породжувати ілюзій: щойно небезпека російського вторгнення переміститься з переліку головних питань бодай у режим очікування, питання версій історії знову вийде на порядок денний. А оскільки економічна ситуація різко не покращиться, це питання може постати доволі гостро — аж до перегляду сьогоднішніх рішень. Суть тут не лише в наявності множинних версій міфологізованої історії, а й у регіональних ідентичностях, які єдина версія історії практично нівелює. Якщо вони раптом прокинуться, це матиме величезні наслідки — електоральні, дискурсивні та інші.

По-третє, ця тема знову ж таки суперечить руху до ЄС — не за буквою, а за духом, тим більше, що поєднується з небажанням еліти поліпшувати ситуацію з антикорупцією та верховенством права. Дії в символічній сфері та у сфері національних меншин рано чи пізно стануть каменем спотикання не лише у відносинах із найближчими сусідами, а й із Брюсселем.

Оптимальним виходом із тупика українського презентизму була б побудова широкої рамки історичного наративу, яка так чи інакше поєднувала б усі значущі постаті, чітко розмежовувала б відносини із сусідами, а увагу зосереджувала б на найближчому майбутньому — відбудові й творенні, якщо не нових, то принаймні оптимальних соціальних форм. Але момент для цього не надто слушний.

Презентизм прогресує в усьому світі, і навіть у далекій Америці можливі громадянські конфлікти довкола, наприклад, пам’яті про полководців Півдня та їх використання в сучасній політичній боротьбі. Ані польська, ані угорська, ані навіть російська версія презентизму нікуди не зникає.

Оптимальний сценарій розв’язання українських проблем потребуватиме від еліти надзусиль — тим більше, що поточна версія презентизму вже, як то кажуть, поставлена на усталені рейки. Утім, можливо, вони ведуть у нікуди.

_____________________________________

БІБЛІОГРАФІЯ

Hartog, F. (2015) Regimes of historicity: presentism and experiences of time. (Trans. by

S.Brown.) Columbia University Press

Делез, Ж. (1998). Логика смысла (Я. Свирський, Пер.). Раритет; Деловая книга.

Козеллек, Р. (2005). Минуле майбутнє: Про семантику історичного часу (В. Швед, Пер.). Дух і Літера.

Срничек, Н., Вильямс, А. (2019). Изобретая будущее: Посткапитализм и мир без труда (Н. Охотин, Пер.). Strelka Press.

Що відбувається сьогодні в українському суспільстві? Методологічну рамку про це я дав ще в лютому цього року в статті "Обʼєкт і його симбіози" https://teletype.in/@ontology/mZO7qJ9CW0d . Щоправда, на той момент здавалося, що «воєнний» симбіоз під загрозою.

Сьогодні доводиться констатувати наступне. «Євроатлантичний симбіоз» дістав всіх. «Воєнний» і «патрон-клієнтський» просто обʼєдналися проти «євроатлантичного». При чому зробили це в найгірший спосіб.

«Патрон-клієнтський» симбіоз (традиційно) відмовився від української онтології України - навіть найкращі його представники (такі як Терехов і Кім) повторюють старі мантри про промисловий розвиток і особливу увагу до прифронтових територій. Вони фактично пропонують повернути минуле, тільки в новій обгортці.

«Воєнний» симбіоз також виходить з безглуздих і тупикових позицій. Вони відроджують дух Бандери і Шухевича, намагаються вдихнути його у всі діри, сваряться з сусідами, наполягають. При цьому зрозуміло, що євроінтеграція передбачає деякі конфлікти і суперечки з сусідами стосовно національних меншин, навіть географічних назв і тому подібне. І це не тільки в Україні - погугліть Македонію, там цікаво, чому її досі не беруть у ЄС. Але про які компроміси наш «воєнний» симбіоз чути не хоче - ані з поляками, ані з угорцями. Візьму білет - піду пішки - їхній девіз.

Ситуація дуже проста - «патрон-клієнтський» або олігархічний симбіоз вирішив, що корпоративні і фінансові його інтереси під загрозою, і миритися з цим годі. Тому він бере справедливе обурення «воєнного симбіозу» і разом получається така собі патріотична і антиєвропейська риторика: ми хотіли в ЄС, ви нас не берете, хоча ми вас захищаємо, ви надсилаєте на нас поляків і угорців, ми образилися і не будемо в цей ЄС.

«Євроатлантичний» симбіоз при цьому залишається в меншості. В принципі, як не парадоксально - в його інтересах теж немає вступу до ЄС. Їм цікаво не щоб ми вступили, а щоб ми (нескінченно) вступали. Від цього залежить їх фінансування і статус в суспільстві. Їм вигідна корумпована еліта, бо без неї як доводити свою необхідність? За що боротися? Переговори про вступ, які тривають приблизно вічність - от їхній ідеал. На них вони вже зробили хоча й невеликі, але статки, повагу, статус.

Найцікавіше і водночас найсумніше, на що нас очікує - це конфлікт між представниками воєнного і євроатлантичного симбіозу. До сьогодні вони виступали плюс- мінус на одній стороні. Сьогодні «воєнному» більше по дорозі з олігархічним. Звичайно, євроінтеграція - це втрата частини суверенітету. Це було ясно на самому початку, але навіть патріоти свідомо йшли цим шляхом, їх нічого не муляло. А ось почалась реальна євроінтеграція, коли доводиться наводити лад не лише в економіці і праві, але і в сферах, які ми вважали традиційно нашими-нашими: мовна політика, інформаційна політика. І тут механізм став. Де-факто руйнується альянс патріотів і євроінтеграторів, що склався в 2014 році на Майдані, був певною мірою стихійним, але міцним.

Звісно ж, вина за це лежить і на представниках євроатлантичного симбіозу. Всі ці картонки і НАБУ/САП, медіа-хайпові звинувачення і спроба завалити державну службу шляхом впровадження довічного статусу ПЕПів- це те, за що довго в Україні будуть стріляти на звук, почувши щось на кшталт «антикорупція».

Але яка різниця, хто винуватий більше, а хто менше? На кону перспективи країни, її довгострокова витривалість (стійкість вже стала майже лайкою). Правил ті, хто кажуть, що еліта не мислить. Думає, але не мислить. Про що вони думають? Та про різне. Одні - про свій «свічний заводик, інші - як увічнити Бандеру і Шухевича, треті - про те, яку реформу змусити проголосувати, щоб задовольнити умовну Марту Кос. Зауважте - Путін і російська загроза з дискурсу майже зникли. Я вже не кажу про дискурс майбутнього. Якого й не було.

Виникає, звісно, питання - що далі? В мене немає магічної кулі, однак можна припустити що "євроатлантичний" симбіоз вкотре намагатиметься вирівняти становище звичним для себе способом. А саме - в легкому варіанті залякуванням єврокоміссарів і прочих європейців, у важкому - влаштують черговий "картонковий майдан". Хоча під час війни це справа небезпечна, а з цинічним "новим поколінням", яке минулого разу ледь розуміло різницю між НАБУ і САП - і поготів. Внутрішніх сил у "євроатлантичного" симбіозу напрочуд мало. Воєнний - особливо після початку польського конфлікту - домінує і знаходить точки перетину з "олігархічним".

Все ж я залишаюсь оптимістом і стверджую, що неаявністьб трьох симбіозів, які борються і взаємодіють між собою - це нормально. Небезпечно буде в двох випадках: 1) якщо який небудь симбіоз закосніє, тобто стане офіційним, як християнство за імператора Костянтина, стане частиною офіційної ідеології (а передумови длЯ цього є - взяти хоча б закон про покарання за українофобію, який вже схвалений гуманітарним комітетом). 2) якщо один або два переможуть, а третій перестане бути релевантним (теж ризик є, і він відчутний - євроатлантичний симбіоз під загрозою).

І вже зовсім нереалістичний варіант - щоб з горнила цього конфлікту вийшло щось нове. А саме - новий симбіоз, що буде акумулювати позитивні риси всіх трьох або хоча б двох старих. Тобто буде націлений на Європу, водночас буде жахливо сувереністським в питанні економіки, а верховенства права буде добиватися для економічного зростання, акмулюючи одночасно настрій і ресурси для протистояння Росії. Але це б були зовсім незвичні навіть фантастичні пригоди...

У філософіських антропологів минулого століття є цікава ідея: життя людини стає нестерпним тією мірою, якою ти є "внутрішньою людиною". З цим в принципі погодяться і сучасні психологи, і навіть мудреці-даоси дещо подібне говорили. Нескінченне копання в собі, суперечки с внутрішнім голосом, постійний внутрішній діалог обумовлений і необумовлений - все це не дуже добре для людини, а вже відчуттю щастя аж ніяк несприяє точно.

Звідси виходить надзвичайно надихаючий і в принципі інтуїтивно навіть зрозумілий висновок: ми один для одного слугуємо тим самим рятівним колом, яке рятує від "внутрішньої людини". Остання потрібна, без неї ніяк, але її диктат теж проблема, з якою можукть справитись одиниці. Зрештою, навіть Деніелю Дефо для свого Робінзона доводилось вводити пʼятницю. В інакшому випадку Робінзон просто вкоротив би собі віку - до цього підштовхувала логіка розвитку ситуації на острові самотності.

Виходить, ми разом не лише для того, аби посвідчувати існування один одного (адже ми не можемо сказати, що ми є, якщо хтось ззовні це нен підтвердить), але і звільняємо один одного від диктату внутрішньої людини. Точніше, маємо звільняти. Сьогодні, в ситуації нескінченного галасу в соцмережах ми триста раз думаємо, грубо кажучи, що вибрати - vita activa або стара добра vita contemplativa. Ми тягнемось соціально "притулитись", але в багатьох випадках отримуємо банальний хейт і ненависть.

А мало б бути інакше. Нодар Думбадзе у романі "Закон вічності" в 1980 роцы сформулював цей закон таким чином: саме ми тримаємо небо ,і те, що ми це робимо разом - полегшує цей тягар. Ми допомагаємо одне одному його тримати, бо це дійсно важко. Як на мене - метафора дуже влучна і правильнап. Але забута.

Влад Міхеєв наштовхнув на одну дуже продуктивну думку. 100 років тому в Україні запекло боролись між собою проєкти майбутнього. Був проєкт УНР і Грушевського, проєкт Української Держави і Скоропадського, проєкти анархістів-атаманів вроді Махна чи Зеленого, також був «червоний» проєкт, «білий» проєкт, проєкт Петлюри - в кінцевому підсумку штук девʼять. Всі мали дуже різне бачення, як Україна буде розвиватися далі.

Сьогодні в Україні борються проекти українського минулого, в основі яких - різне бачення того, як Україна розвивалась колись. Агресія Росії - це, доречі, теж про минуле, future-in-the-past.

І ніхто не думає про майбутнє. Ну, може пара інтелектуальних груп думає, але ними можна знехтувати, бо немає соціальної бази. А от домінати не мають уявлення про майбутнє і навіть не намагаються його створити. Я про різних домінатів - не тільки публічну владу, з посадами, інститутами і апаратом насильства. Але й про так зване громадянське суспільство, прости Господи. Це домінат не гірший, ніж президент або Верховна Рада. Але вони теж думають про миттєві вигоди - як впливати, як закріпитися на верхівці владної ієрархії. А вже складніше питання - «заради чого це все» - не для них.

Образ майбутнього якраз і здатен допомогти у відповіді на це питання. Щоб два раз не в ставати відповідь «будемо в Євросоюзі» в якості образа майбутнього не годиться. Вона нагадує трійочника, який отримав цікаве і складне завдання, яке вирішує за допомогою шаблонних визначень чатуGPT. Увійти до Євросоюзу - напевне, гарна штука, але сам цей вхід породжує більше питань, ніж відповідей. І не лише банальне «заради чого», а, наприклад, яку роль відіграватиме Україна в цьому союзі, наскільки вона збереже власну суверенність і в яких саме справах. Нарешті, чим ми готові пожертвувати аби увійти в Євросоюз? Не будемо чіпати корупцію і верховенство права, вони вже трошки приїлися. Наведемо інший приклад: закон про застосування української мови як державної. Він суперечить європейським нормам. І це нам нагадають і вже нагадують країни, які мають у нас нацменшини - угорська, румунська, болгарська… Вони всі будуть ставити нас перед вимогою, а деякі вже ставлять. Питання в том, чи усвідомлює наша еліта наслідки? Навряд.

Втім, ближче до теми. Ще раз - ані влада, ані громадянське суспільство не працюють з образами майбутнього, не намагаються представити собі, а головне - розказати іншим, як країна виглядатиме після війни.

Відповідь «це не на часі» не годиться. Адже ми маємо розуміти, за що воюємо. І цей образ хоча б у найзагальніших рисах треба формувати зараз, а не колись. До речі, у Росії образу майбутнього після війни немає.

Інша відповідь - «все буде як було» - також не годиться. Світ за ці роки сильно змінився. А війна змінила соціальний і політичний ландшафт в Україні, Європі і навіть за їх межами. Минуле віддаляється від нас точно так, як передбачував в «Логіці сенсу» Жиль Дельоз - коли залишається лише момент теперішнього, адже минуле і майбутнє стрімко віддаляються від нас на світовій швидкості.

Майбутнє - це не реальність, яка буде колись і яку треба вгадати. Майбутнє - це інструмент, завдяки якому людина проектує себе вперед, у тій вузькій відстані між теперішнім моментом і власною смертю. Інструмент побудови бажаного теперішнього. Це не форсайт - адже форсайт слугує для перевірки власних хотєлок стосовно майбутнього на реалізм. Більше він ні для чого не підходить. Майбутнє, таким чином, обовʼязковий елемент будь-якого управління. Еліта має знати, чого вона хоче (не для себе, для себе і так зрозуміло - для країни). Ця, очевидно, не хоче нічого. Ця зламалась, несіть наступну.