«Спікер опозиції» — провладна партія вважає, що Дмитро Разумков часто гальмує законопроєкти Офісу президента та «Слуг народу». Сам спікер запевнив, що у відставку не збирається і не має наміру змінюватися на догоду тій чи іншій фракції.

Це не перший конфлікт між провладною партією і Головою ВРУ. Дмитро Разумков не погодився з думкою однопартійців, коли розглядали закон про продаж землі. Попри невдоволення президентської фракції, він проводив розгляд тисяч поправок до цього закону, перш ніж він був ухвалений.

У Раді вже давно говорять про амбіції Дмитра Разумкова як самостійного політика. Аналогію можна провести із ситуацією у 90-х. Коли Леоніда Кравчука у 1991 році обрали Президентом України, він фактично передав посаду Голови ВРУ своєму найближчому соратнику Іванові Плющу, який був першим заступником Кравчука у період відновлення української незалежности. І здавалось, що конфлікту між новообраним Президентом України й Головою ВРУ і бути не могло, однак І. Плющ досить швидко став самостійним політиком, який не погоджувався із думкою Президента.

Можна припустити, що такі ж амбіції має і Дмитро Разумков. Президенту України й членам партії «Слуга народу» не імпонує, що голова ВРУ прагне мати власний політичний імідж, адже це може стати загрозою президентській вертикалі.

Отже, з цього можна зробити висновок, що зелена монобільшість хоче зберегти владу у своїх руках й обрати на посаду спікера людину, яка буде діяти в інтересах Президента і самих однопартійців.

В Україні він знайшов своє кохання, в Росії ж - блискучу кар'єру поряд із каторгою. Проте все це був єдиний Совєцкій Союз, як досі вважають російські «‎акули пера»‎, святкуючи річниці Корольова, як свого героя.

Сергій Корольов був і залишається у нашій пам'яті велетом - велетом духу, розуму та мрії. Він закохався у небо ще змалку та вже не переставав любити його, незважаючи на усі життєві складнощі.

Пробившись у найкращі виші самотужки, відмінно склавши всі іспити, напрацювавши безліч для молодого студента практичного досвіду [вже тоді конструктор почав створювати креслення літаків, визнаних доцільними для будування], Корольов пішов у «вільне плавання».

У МВТУ ім. Баумана перед ним відчинилася брама до мрії: невдовзі після вступу він очолює Групу вивчення ракетного руху, незважаючи на наймолодший серед членів спілки вік. Там він розпочинає «космічну» кар'єру, яка несподівано обривається через репресії. Звинувачений у шкідництві та поширенні важливих державних даних, на 10 років відправлений до таборів.

Навіть там Корольов не покидав справи життя і, зрештою, був етапований у берійське тюремне конструкторське бюро. Звільнений з ув'язнення після налагодження серії бомбардувальників, та повністю реабілітований лише 1957 року.

Одразу після цього й починається зірковий шлях нашого генія: створення перших радянських балістичних ракет, перший супутник Землі, перший у світі багатомісний корабель «Восход», перші космічні апарати, перший успішний політ собак у відкритий космос та, нарешті, перший вихід людини у космічний простір.

Це зараз ім'я Сергія Корольова асоціюється в пострадянському просторі зі словом перший. Та за життя конструктор мав ховатися за псевдонімом «К. Сергеєв», кожного разу кажучи собі, що скоро тут буде надруковано його ім'я. Але так і не дочекався цього.

[P.S. Цього року стало відомо, що сам Ілон Маск є прихильником його творчості, відвідував музей Корольова та зустрічався з родиною конструктора, тож знати свою історію - не тільки корисно для розвитку світогляду, а й актуально. Пам'ятаймо наших!]

5 вересня 2014 року в Мінську представники України, Росії та ОБСЄ — Леонід Кучма, Михайло Зубаров та Хайді Тальявіні — в присутності представників самопроголошених республік підписали тристоронню угоду про припинення вогню на території Донецької та Луганської областей.
Аналізуючи основні етапи розвитку подій на Сході України, давайте з’ясуємо, чому укладання угоди не стало ефективним вирішенням ситуації.

Який же зміст протоколу?

Основні пункти першої групи положень передбачали двостороннє припинення застосування зброї, забезпечення моніторингу перемир’я за допомогою ОБСЄ та обмін полоненими й заручниками.

Були сформовані положення про децентралізацію влади в Україні, зокрема через ухвалення закону про особливий статус деяких районів Донбасу, проведення місцевих виборів у цих районах за новим законом.

Був розроблений механізм забезпечення контролю над кордоном з боку ОБСЄ, виведення незаконних збройних формувань, бойовиків та найманців, гарантії безпеки для учасників конфлікту.

Усупереч положенням меморандуму російські війська та підпорядковані їм незаконні збройні формування захопили 8 ділянок території загальною площею 1696 км кв. в районах, які повинні контролюватися українським урядом, та 408 км українсько-російського кордону. В. Путін відмовився анексовувати чи визнавати «незалежність» так званих «ДНР» і «ЛНР». Натомість зробив ці регіони чинником впливу на політику Києва.

Але підписаний протокол містив декілька проблемних позицій.

Перша — нечіткі формулювання. Не було вказано, що саме передбачається під спеціальним статусом Донбасу, не було описано, як саме буде відбуватися припинення бойових дій, і, головне, у якому порядку мають реалізовуватися положення. У подальшому каменем спотикання стало саме це: коли мають відбуватися вибори на Донбасі — до відновлення контролю за кордоном і відведення техніки чи після.

Другою проблемою було те, що протокол підписували в умовах, коли Україна стояла перед загрозою повномасштабного воєнного вторгнення.

Третьою проблемою Мінських угод була їхня загальна слабка легітимність. Їх підписували не лідери держав, навіть не голови міжнародних відомств. Із боку України це був 2-ий президент [хоча МЗС України і підтвердило його права як офіційного посланця], з боку Росії — один із послів, а підписи лідерів невизнаних квазіреспублік, яких на той час ніхто на їхні посади не обирав, узагалі небагато важили.

Отже, перший варіант Мінських угод був спробою прийти до компромісного рішення, яке припиняло бойові дії, нормалізуючи політичний процес із гарантіями «особливих» позицій для проросійських сил. Однак через неефективність не виправдав себе.

Це літо, направду, було насичене гарячими, а подекуди й сенсанційними новинами. Відставка Авакова, неочікуваний успіх збірної України на Чемпіонаті Європи і ще багато-багато іншого.

Зрештою, ми створили для вас маленьку підбірку одних із основних випадків, що трапились цього літа в рамках нашої держави.

Теплої осені, Україно!

🔹Україна вперше в своїй історії вийшла в 1/4 Чемпіонату Європи з футболу.

🔹Голова МВД Арсен Аваков пішов у відставку.

🔹Українські спортсмени здобули 19 медалей на Олімпійських Іграх XXXII в Токіо.

🔹23 серпня проведено саміт «Кримської платформи».

🔹Україна масштабно відсвяткувала День відновлення незалежности.

🔹Впроваджено нове свято — День державності України [28 липня].

🔹Українські військові евакуювали більш ніж 600 людей з Афганістану.

🔹Український плавець Андрій Трусов виграв золото Параолімпійських ігор зі світовим рекордом.

🔹Набули чинності норми мовного закону у галузях культури та туризму [16 липня]

Автори добірки:

Олеся Шакун

Соломія Біла

24 серпня Україна відзначатиме 30-річчя відновлення своєї незалежности. Як і зазвичай, це супроводжуватиметься гучними святкуваннями, творчістю, музикою та усім, що за ці роки створили її громадяни.

За три декади суверенности Україна встигла народити і героїв, які відстоюють свої принципи, і дуже хитрих людей, які заради грошей «и прочей мишуры» ладні стати на сторону ворога та зайняти його позицію, маючи і на своїй землі незліченну популярність.

До слова, нещодавно у Києві відбувся наймасштабніший щорічний музичний фестиваль «Atlas Weekend», під час якого відбувся скандал через виступ російського виконавця Валерія Меладзе [до речі, родом з України]. Організатори прокоментували це тим, що надходило багато прохань запросити саме цього артиста. Ба більше, «з його боку не було помічено жодних агресивних слів до України».

А що масштабніше дійство, то скандалів — більше. За два тижні до святкування Дня Незалежности низка українських ЗМІ почала буяти новинами про те, що гурту «Green Grey» відмовили в участі у святковому концерті в столиці через агресивні випади у бік мовного закону. Також відомо, що гурт є серед учасників російського фестивалю «Дика м'ята», тож повага організаторам за своєчасне виключення несвідомих.

Також у списку музикантів є декілька прізвищ, що відзначилися своїми виступами в Московії з початку анексії Криму та воєнних дій на Донбасі. Серед них: Сергій Бабкін, Потап та його підлеглі «MOZGI», «Время и Стекло» (нині — DOROFEEVA), Софія Ротару і Вірка Сердючка.

Однак якщо більшість з цих артистів давали концерти московитам у 2014 та, зрештою, припинили свою діяльність у РФ, то Софія Ротару та Вірка Сердючка, відомі усьому постсовєцькому просторові, і далі розважають московську публіку — хто на масштабних фестах, хто на закритих корпоративах та весіллях. Ротару, до прикладу, перед виступом в Києві саме виступатиме в Сочі [РФ].

Вельми шкода, що цього року більшість принципових патріотів не зможе [або ж свідомо відмовились] виступити на найбільшому святкуванні Дня Незалежности: «Бумбокс», «Друга Ріка», ONUKA, «Антитіла», проте будьмо спокійні: святкуватимуть День Незалежности вони в українських Рівному та Чернівцях, а не в luxury-клубах Пітера та Москви.

Ми пишаємося тим, що наша країна виростила гідних громадян та вірних дітей, більшість з яких обирає бути у своїй тарілці та дарувати свою творчість, свою душу лише братам по крови. Незалежність — у нашій ДНК.

Будьмо свідомі.

«Не існує такого гріха, в якому я би не був звинувачений», — Олександр Ройтбурд.

«Незрозумілий», «складний», «різногранний» і «багатоколірний» — складається перше враження про сучасного українського постмодерного художника Олександра Ройтбурда. Наше з вами завдання — хоча би трішки зануритись у грані його багатосторонньої постати, яку визнали провідні галереї світу.

О. Ройтбурд — мистець, який, на думку багатьох критиків, був «втягнутий» у розбудову нашого світу, а передовсім — українського. Контроверсійність і провокаційність були його інструментами як ремісника, що зросли, ніби дітище, у кузні його пензля.

Він водночас і глибокий мислитель, який зумів заповнити полотно чимось потаємним, тим, що нікому непідвладно вербалізувати. Спочатку кубізм і сюрреалізм, а згодом і новомодний постмодернізм, у який так часто люблять гратися сучасні творці. Для Ройтбурда ж гра з формами — не пуста забава, а можливість через нові комбінації зануритись у глибину незвіданого.

Він і такий собі трікстер [із міфології; той, хто порушує закони богів чи закони природи], який не боїться протистояти осуду одних, щоб ним захоплювались тисячі. Мережею Інтернет ширилися звинувачення, що Ройтбурд — порнограф і переступає «усі з можливих норм моралі» через свої відверті картини. Після цього Одеська обласна рада звільнила художника з посади директора музею. Однак народна любов — сильніша зброя проти постанов чоловіків у блискучих чорних піджаках: городяни пікетували з вимогою повернути Ройтбурда на посаду, що і незадовго сталося.

Якщо описувати кого-небудь із вдачею справдешньо вільної людини, то з упевненістю можна назвати відомого одесита — вільного від стереотипів, від застарілих догм і принципів, від шаблонного мислення і думок людей. Саме тому він так прагнув нести у світ українське мистецтво не шаблонно-соняшникове, писанкове чи лише вишите хрестиком. «Сучасне українське мистецтво — инше», — казав він. Гадаємо, що свою місію Ройтбурд виконав: МоМА [Музей сучасного мистецтва у Нью-Йорку], Третьяковська галерея, аукціони Sotheby’s i Phillips de Pury, учасник сотень виставок і мистецьких проєктів…

А ще відомого художника варто цінувати за відмінне почуття гумору. «Копії для підміни» — виставка Ройтбурда, де він насміхається з чиновників і депутатів партії «Опозиційний блок», які намагалися перешкодити його призначенню на посаду директора музею, і стверджували, що він «розграбує унікальну колекцію, а замість оригіналів розмістить копії». Так він і зробив. Щоправда так звані «копії» дещо схожі на супрематичні роботи Малевича, і як директор Ройтбурд не дозволив розмістити їх у музеї. Радимо ознайомитися з цими шедеврами.

Олександр Ройтбурд — це та людина, яку не зрозумієш, глянувши вперше на картини; не та людина, яку охопиш всім своїм недалекоглядним поглядом. Проте щобільше дивишся, тим більше розумієш: поміж нас ходив велет — думки, слова і пензля!

8 серпня 2021 року — Україна і весь світ втратили ще одного світлого ума в сучасній культурі. Шануємо і пам’ятаємо...

Сьогодні вранці усю мережу сколихнула новина про «вбивство, замасковане під самогубство» [за попередньою версією поліції] білоруського активіста, голови організації «Білоруський дім в Україні» — Віталія Шишова. За даними поліції, отриманими від дівчини Шишова, вранці 2 серпня він пішов на пробіжку та не повернувся.

Отже, трохи про діяльність Віталія: його допомога постраждалим від лукашенківського режиму почалася з гомельських протестів 2020 року, у яких сам Шишов активно брав участь; учасники БДУ [Білоруського дому в Україні] повідомляють про те, що в організації він брав на себе усі сфери діяльности — від допомоги біженцям Білорусі в Україні до просування законопроєктів у Білорусі відповідними зверненнями до держорганів.

Тепер про версії, що випливають з відомих у виданнях свідчень друзів вбитого та його дівчини: неодноразово згадували про переслідування, дивні розмови та погрози з боку білоруської влади. За свідченнями товариша Шишова, протягом минулого тижня Віталій неодноразово звертався до друга із проханням потурбуватися про дівчину, якщо з ним щось станеться. Він же і підозрює у влаштуванні резонансного вбивства спецслужби Білорусі та людей Лукашенка.

Під час слідства було виявлено, що у вбитого напередодні був зламаний ніс і, враховуючи неодноразові свідчення про переслідування, підкріплені заявами до поліції, ця справа набуває ознак криміналу дедалі більше із просуванням слідства. Загалом, видається дуже дивним, що людина, яка займалася благодійністю та на усі погрози великих «цабе» відповідала з гумором, раптом вийшла на пробіжку та скоїла самогубство.

Слідство тільки почалося, проте відомі деталі вже наштовхують на підозрюваних. Чим закінчиться слідство, чи будуть покарані винні чи чергова справа «голосу народу» буде записана у архіві як «самогубство» — про це ми вже можемо тільки здогадуватися.

Принагідно виникають додаткові питання до СБУ. Чому не було організовано контррозвідку? Чому не було забезпечено відповідний захист вбитому?

Сподіваємося, зовсім скоро отримаємо відповіді на всі прогалини.

Вічна пам'ять.

«І відкіля ти взявся у нас такий? — хочеться по кождім оповіданню запитати В. Винниченка», — влучнішого слова про майстра пера XX ст. од слів Івана Яковича годі й придумати!

Якщо би комусь із вас поталанило зустріти Володимира Кириловича на одній із вулиць Києва, ви б одразу помітили цього харизматичного чоловіка серед сотень сірих піджаків. Однозначно, це був би естет, одягнений в усі сучасні новинки моди. Слово «перший» супроводжувало його зівсігди.

Передовсім, Володимир Винниченко став Головою Генерального Секретаріяту, тобто першим українським прем’єр-міністром. «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як річ тільки торкається літератури? Про Винниченка» [М.Коцюбинський]. Оновлена мова, инші образи, контраверсійність, наївність, холерична реакція, впевненість і самовпевність — усе в постаті одного чоловіка.

Володимир Винниченко — це такий собі Ілон Маск у вишиванці й у реаліях XX ст. він запустив свою «Сонячну машину» [перший український утопічний роман] куди глибше, аніж його сучасник, запустив у свідомість мільйонів капелюхів і продовжує це робити до сьогодні.

«Кордонний стовп!» — так його назвали літературознавці, адже розмежував літературу етнографічно-народницьку і літературу модерну. Про що свідчить і його відомий твір «Краса і сила», де головна героїня Мотря змальована мазками скептика, як сексуальний об’єкт, що було непритаманно цнотливій українській культурі з-під пера Основ’яненкової «Марусі».

Як політик, Винниченко постає перед суспільством не зовсім однозначно. Автономіст і федераліст, він до кінця залишався наївним того, що лише комуністична влада допоможе нам у нашій же розбудові, про що свідчить і звернення у романі «За тобою слово, Сталіне», написаний незадовго до смерти [1950р.].

Можна перераховувати чимало із політичної діяльности Винниченка, але ніщо не зможе заперечити його несамовиту любов до Своєї України.

Ось декілька цікавих фактів:

🔷 Навчаючись в Єлисаветграді [де мовою викладання була лише московська], вступив у конфлікт з викладачами через мову, за що був виключений з університету.

🔷 Вершина публіцистичної творчости — «Була, є і будемо!», де всупереч Горьковому: «Нє било, нєт і бить нє может», проголошує Свою Україну незалежною!

🔷 А про що говорять його картини! Ви знали, що цей чоловік із розкішними вусами був ще вправним у роботі з пензлем? Якщо будете поблизу Колумбійського університету, неодмінно зайдіть і помилуйтеся житньоколосковими і блакитно-молочними мазками, що просочені запахом рідної землі.

Приваба Винниченка — у його неймовірній відвертості. Не нам оцінювати його діяльність, а лише з гордістю вітати однозначний внесок у розвиток культури!

Історія — твій Принцип 🇺🇦