<?xml version="1.0" encoding="utf-8" ?><rss version="2.0" xmlns:tt="http://teletype.in/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:media="http://search.yahoo.com/mrss/"><channel><title>Polina M. {little chicken}</title><generator>teletype.in</generator><description><![CDATA[Polina M. {little chicken}]]></description><image><url>https://img3.teletype.in/files/aa/a8/aaa8e822-6020-4b2b-8edc-ff1060ea5393.png</url><title>Polina M. {little chicken}</title><link>https://teletype.in/@tooth_lily</link></image><link>https://teletype.in/@tooth_lily?utm_source=teletype&amp;utm_medium=feed_rss&amp;utm_campaign=tooth_lily</link><atom:link rel="self" type="application/rss+xml" href="https://teletype.in/rss/tooth_lily?offset=0"></atom:link><atom:link rel="next" type="application/rss+xml" href="https://teletype.in/rss/tooth_lily?offset=10"></atom:link><atom:link rel="search" type="application/opensearchdescription+xml" title="Teletype" href="https://teletype.in/opensearch.xml"></atom:link><pubDate>Fri, 02 Oct 2026 13:43:46 GMT</pubDate><lastBuildDate>Fri, 02 Oct 2026 13:43:46 GMT</lastBuildDate><item><guid isPermaLink="true">https://teletype.in/@tooth_lily/curse_of_the_mariposa</guid><link>https://teletype.in/@tooth_lily/curse_of_the_mariposa?utm_source=teletype&amp;utm_medium=feed_rss&amp;utm_campaign=tooth_lily</link><comments>https://teletype.in/@tooth_lily/curse_of_the_mariposa?utm_source=teletype&amp;utm_medium=feed_rss&amp;utm_campaign=tooth_lily#comments</comments><dc:creator>tooth_lily</dc:creator><title>{ &quot; Проклятие голубого монарха &quot; }</title><pubDate>Sun, 30 Mar 2025 09:42:33 GMT</pubDate><media:content medium="image" url="https://img3.teletype.in/files/68/a5/68a535c0-5947-4d4e-8764-5759b3616798.png"></media:content><description><![CDATA[<img src="https://img3.teletype.in/files/eb/da/ebdaa754-c937-410a-9cb1-e98758757f7c.jpeg"></img>..вы не были уверены, сколько времени прошло с тех пор, как в последний раз на вас падали солнечные лучи, или как над вашей головой щебетали свои серенады птички — слишком далеко вы забрели в лес, который повсюду окаймляли лишь корявые деревья с ветвями-тенями; слишком долго вы блуждали в темноте, пытаясь высматривать тропу, в конце концов сдавшись и начав идти наугад. Вполне возможно, вы бы шли так дальше, пока вас не доканала усталость, голод или жажда, однако вдруг перед вашими глазами промелькнуло кое-что. Маленький огонек, совсем невзрачный, будто дитя тумана, вспыхнул и исчез так быстро, что сначала вам показалось это играми истощенного ума.. однако вот, совсем рядом, из прохладного воздуха появился еще один огонек, идентичный...]]></description><content:encoded><![CDATA[
  <section style="background-color:hsl(hsl(199, 50%, var(--autocolor-background-lightness, 95%)), 85%, 85%);">
    <figure id="tXs2" class="m_original">
      <img src="https://img3.teletype.in/files/eb/da/ebdaa754-c937-410a-9cb1-e98758757f7c.jpeg" width="736" />
    </figure>
  </section>
  <section style="background-color:hsl(hsl(199, 50%, var(--autocolor-background-lightness, 95%)), 85%, 85%);">
    <figure id="FuP5" class="m_original">
      <img src="https://img2.teletype.in/files/53/54/5354eb6a-7eed-4476-bd06-770a24193b13.gif" width="540" />
    </figure>
  </section>
  <section style="background-color:hsl(hsl(199, 50%, var(--autocolor-background-lightness, 95%)), 85%, 85%);">
    <p id="3SfL"><em>..вы не были уверены, сколько времени прошло с тех пор, как в последний раз на вас падали солнечные лучи, или как над вашей головой щебетали свои серенады птички — слишком далеко вы забрели в лес, который повсюду окаймляли лишь корявые деревья с ветвями-тенями; слишком долго вы блуждали в темноте, пытаясь высматривать тропу, в конце концов сдавшись и начав идти наугад. Вполне возможно, вы бы шли так дальше, пока вас не доканала усталость, голод или жажда, однако вдруг перед вашими глазами промелькнуло кое-что. Маленький огонек, совсем невзрачный, будто дитя тумана, вспыхнул и исчез так быстро, что сначала вам показалось это играми истощенного ума.. однако вот, совсем рядом, из прохладного воздуха появился еще один огонек, идентичный предыдущему, а рядом вон еще один, и вон там еще.. Уже совсем скоро, не успели вы глазами моргнуть, как вокруг вас собралась группа бледных, голубых огоньков; присмотревшись ближе, вы могли очертить форму хрупких крыльев, которые напоминали те что у бабочек.</em><br />&quot;Ведаешь ли ты в чьих покоях ныне ты.. дитя..?&quot; <em>низкий, словно дыхание ледяного ветра, голос послышался где-то из-за деревьев; хотя, если уж быть честными, было несколько сложновато точно сказать откуда, ведь звук доносился со многих сторон одновременно.</em><br />&quot;Матушка Природа не наделила тебя речью.. или страх отобрал у тебя язык и уменьшил до жалкой, дрожащей оболочки себя..?&quot;<br /><em>Лезвие копья прижалось к вашей шее, надавливая на плоть с достаточной силой, чтобы показать на чьей стороне сейчас преимущество. Медленно, не решаясь пошевелить головой, ваш взгляд поднимается вверх, и ваше дыхание застревает где-то между вашей грудью и гортанью.<br />Существо, с чертами с гротескным сходством с человеческими, стояло у вас на пути, в окружении уже знакомой компании голубых огоньков; крылья прекрасного создания были развернуты на непомерную длину, завораживая своей неземной красотой.</em><br />&quot;..кто ты..?&quot; <em>едва шепотом вы осмелились выдавить из себя эти слова, слишком в боязни сказать лишнее перед этим маревом.<br />Существо же, словно не ожидая подобного, в ответ крепче прижало лезвие, прежде чем отвести своё оружие и сделать элегантный шаг назад.</em><br />&quot;Мы..? Спрашиваешь ты, кем являемся мы..?&quot;<br /><em>Из-под опущенного забрала сошел глубокий смех, лишенный и крупицы радости, и эхом отдаваясь словно из каждого темного закоулка деревьев и веток.</em><br />&quot;Давно мы не являемся теми, кем были когда-то, ох слишком давно..&quot; <em>продолжило существо, невозмутимо вглядываясь скрытыми глазами прямо вам в душу,</em> &quot;Когда-то, мы были величественны: наше имя ходило по этим краям громче нашего звания, и имели даже больше, чем желает смертная душа.. однако..&quot;<br /><em>На несколько мгновений, существо замерло, после чего со сдержанным раздражением вогнала копье в землю, что даже огоньки вокруг встрепенулись своими голубыми языками.</em><br />&quot;Благословенны мы были, любовью юной души, чище от самого хрусталя.. и прокляты мы были ненавистью, которая обернулась против нас так внезапно, как гром среди ясного неба.. Мы были обвинены в двойственности, в неискренности своих чувств.. и обвинены были по праву, как бы ни было больно нам это признавать..&quot;<br /><em>Гигантские крылья раз или два тяжело взмахнули, принося с собой дыхание ночи и шлейф тумана.</em><br />&quot;Взяли наше сущее и разбили, крайне беспощадно, на мириады частиц, каждая из которых была превращена в крылатую букашку.. Как найдем себя, говорили нам, как покажем свое истинное лицо, тогда и станем мы свободными..&quot;<br /><em>Вы почувствовали на своем лице тяжелое дуновение вздоха, когда существо продолжало пересказывать свое прошлое.</em><br />&quot;Мы пробыли в этом облике достаточно веков, чтобы понять, что дело это напрасно.. Кем мы были, уже ни одна из наших частей не вспомнит. Кем мы есть, вряд ли нам удастся получить ответ на такой простой, достоту позорно банальный, вопрос.. Кем мы будем, не составит никакого значения..&quot;<br /><em>Слушая это, у вас вдруг возникло желание спросить, однако слова до сих пор были сжаты в болезненный комок в горле, не выпуская наружу никаких лишних звуков. Однако существу было достаточно лишь увидеть отражение желаемых слов в ваших глазах.</em><br />&quot;Почему, спрашиваешь..? Почему.. Потому что так или иначе, не имея возможности вспомнить прошлое, и не имея сил сосредоточиться на настоящем, мы до конца веков останемся ничем большим, однако беспорядком осколков того, что неотвратимо утрачено..&quot;</p>
  </section>
  <section style="background-color:hsl(hsl(199, 50%, var(--autocolor-background-lightness, 95%)), 85%, 85%);">
    <figure id="rHPz" class="m_original">
      <img src="https://img2.teletype.in/files/18/72/18723574-999c-4e27-b5d6-09ebcab30884.jpeg" width="736" />
    </figure>
  </section>
  <section style="background-color:hsl(hsl(199, 50%, var(--autocolor-background-lightness, 95%)), 85%, 85%);">
    <figure id="R3uM" class="m_original">
      <img src="https://img4.teletype.in/files/bb/58/bb581105-8d2b-4c96-aebc-354c1e0ae046.jpeg" width="736" />
    </figure>
  </section>

]]></content:encoded></item><item><guid isPermaLink="true">https://teletype.in/@tooth_lily/curse_of_the_papillon</guid><link>https://teletype.in/@tooth_lily/curse_of_the_papillon?utm_source=teletype&amp;utm_medium=feed_rss&amp;utm_campaign=tooth_lily</link><comments>https://teletype.in/@tooth_lily/curse_of_the_papillon?utm_source=teletype&amp;utm_medium=feed_rss&amp;utm_campaign=tooth_lily#comments</comments><dc:creator>tooth_lily</dc:creator><title>{ “ Perhosen kirous ” }</title><pubDate>Sun, 30 Mar 2025 09:27:41 GMT</pubDate><media:content medium="image" url="https://img3.teletype.in/files/68/a5/68a535c0-5947-4d4e-8764-5759b3616798.png"></media:content><description><![CDATA[<img src="https://img3.teletype.in/files/eb/da/ebdaa754-c937-410a-9cb1-e98758757f7c.jpeg"></img>..ви не були певні, скільки часу пройшло відтоді, як востаннє на вас падали сонячні промені, чи як над вашою головою щебетали свої серенади пташки — надто далеко ви забрели в ліс, що навколо оточували лиш кострубаті дерева з гілками-тінями; надто довго ви блукали в темряві, намагаючись видивлятися стежку, зрештою здавшись на почавши йти навмання. Цілком можливо, ви б йшли так далі, аж допоки вас не доканала втома, голод чи спрага, однак раптом перед вашими очима промерехтіло дещо. Маленький вогник, зовсім невиразний, ніби дитя туману, запломенів та щез так швидко, що спершу вам здалося то іграми виснаженого розуму.. проте ось, зовсім поруч, з прохолодного повітря з'явилася ще одна жаринка, ідентична попередній, а поруч он ще одна...]]></description><content:encoded><![CDATA[
  <section style="background-color:hsl(hsl(199, 50%, var(--autocolor-background-lightness, 95%)), 85%, 85%);">
    <figure id="8pMU" class="m_original">
      <img src="https://img3.teletype.in/files/eb/da/ebdaa754-c937-410a-9cb1-e98758757f7c.jpeg" width="736" />
    </figure>
  </section>
  <section style="background-color:hsl(hsl(199, 50%, var(--autocolor-background-lightness, 95%)), 85%, 85%);">
    <figure id="I3Zy" class="m_original">
      <img src="https://img2.teletype.in/files/53/54/5354eb6a-7eed-4476-bd06-770a24193b13.gif" width="540" />
    </figure>
  </section>
  <section style="background-color:hsl(hsl(199, 50%, var(--autocolor-background-lightness, 95%)), 85%, 85%);">
    <p id="mjxq"><em>..ви не були певні, скільки часу пройшло відтоді, як востаннє на вас падали сонячні промені, чи як над вашою головою щебетали свої серенади пташки — надто далеко ви забрели в ліс, що навколо оточували лиш кострубаті дерева з гілками-тінями; надто довго ви блукали в темряві, намагаючись видивлятися стежку, зрештою здавшись на почавши йти навмання. Цілком можливо, ви б йшли так далі, аж допоки вас не доканала втома, голод чи спрага, однак раптом перед вашими очима промерехтіло дещо. Маленький вогник, зовсім невиразний, ніби дитя туману, запломенів та щез так швидко, що спершу вам здалося то іграми виснаженого розуму.. проте ось, зовсім поруч, з прохолодного повітря з&#x27;явилася ще одна жаринка, ідентична попередній, а поруч он ще одна, і он там ще.. Вже зовсім скоро, не встигли ви очима змигнути, як навколо вас зібралася група блідих, блакитних вогників; придивившись ближче, ви могли окреслити форму тендітних крил, які нагадували ті що в метеликів.</em><br />&quot;Чи відаєш ти в чиїх покоях нині ти.. дитя..?&quot; <em>низький, немов подих крижаного вітру, голос почувся десь із-за деревами; хоча, якщо вже бути чесними, було дещо важкувато точно сказати звідки, адже звук доносився з багатьох сторін водночас.</em><br />&quot;Матінка Природа не наділила тебе мовою.. чи страх відібрав в тебе язик та зменшив до жалюгідного, тремтячого поріддя оболонки себе..?&quot;<br /><em>Лезо списа притиснулося до вашої шиї, надавлюючи на плоть з достатньою силою, аби показати на чиєму боці нині перевага. Поволі, не наважуючись порушити голови, ваш погляд підіймається догори, і ваш подих застрягає десь між вашими грудьми й гортанню.<br />Істота, з рисами з ґротескною схожістю на людські, стояла у вас на шляху, в оточенні вже знайомої компанії блакитних вогників; крила прекрасного створіння були розгорнуті на непомірну довжину, заворожуючи своєю неземною красою.</em><br />&quot;..хто ти..?&quot; <em>ледь пошепки ви наважилися витиснути з себе ці слова, надто в остраху мовити зайве перед цією марою.<br />Істота ж, немов не очікуючи подібного, у відповідь міцніше притиснуло лезо, перш ніж відвести свою зброю та зробити елегантний крок назад.</em><br />&quot;Ми..? Питаєш ти, ким є ми..?&quot;<br /><em>З-під опущеного заборола зійшов глибокий сміх, позбавлений і крихти радості, й відлунюючи немов із кожного темного закутка дерев та гілок.</em><br />&quot;Давно ми не є тими, ким були колись, ох надто давно..&quot; <em>продовжила істота, незворушно вдивляючись схованими очима прямісінько вам у душу,</em> &quot;Колись, ми були величні: наше ім&#x27;я ходило по цих краях голосніше за наше звання, і мали навіть більше, ніж бажає смертна душа.. однак..&quot;<br /><em>На кілька митей, істота завмерла, після чого зі стриманим роздратуванням ввігнала списа в землю, що аж вогники довкола стрепенулися своїми блакитними язиками.</em><br />&quot;Благословенні ми були, коханням юної душі, чистішої від сам кришталь.. і прокляті ми були ненавистю, що обернулася проти нас так раптово, як грім серед ясного неба.. Ми були звинувачені в двоякості, в нещирості своїх почуттів.. і звинувачені були по праву, хоч як би боліло нам це визнавати..&quot;<br /><em>Гігантські крила раз чи двічі важко взмахнули, приносячи із собою подих ночі та шлейф туману.</em><br />&quot;Взяли наше єство й розбили, вкрай нещадно, на міріади часточок, кожну з котрих було перетворено на крилату комашку.. Як віднайдемо себе, рекли нам, як покажемо своє справжнє обличчя, тоді й станемо ми вільними..&quot;<br /><em>Ви відчули на своєму обличчі тяжкий подих зітхання, коли істота продовжувала переповідати своє минуле.</em><br />&quot;Ми пробули в цій подобі достатньо століть, аби зрозуміти, що справа ця намарне.. Ким ми були, вже жодна з наших частин не згадає.. Ким ми є, наврядчи нам вдасться отримати відповідь на таке просте, достоту ганебно банальне, питання.. Ким ми будемо, не матиме значення..&quot;<br /><em>Слухаючи це, у вас раптом виникло бажання спитати, проте слова досі були зіжмакані в болючий клубок в горлі, не випускаючи назовні ніяких зайвих звуків. Проте істоті було достатньо лиш побачити віддзеркалення бажаних слів у ваших очах.</em><br />&quot;Чому, питаєш..? Чому.. Бо так чи інак, не маючи змоги згадати минуле, й не маючи сил зосередитися на сьогоденні, ми до кінця віків залишимося нічим більшим, однак безладом крих того, що невідворотно втрачено..&quot;</p>
  </section>
  <section style="background-color:hsl(hsl(199, 50%, var(--autocolor-background-lightness, 95%)), 85%, 85%);">
    <figure id="mIm5" class="m_original">
      <img src="https://img2.teletype.in/files/18/72/18723574-999c-4e27-b5d6-09ebcab30884.jpeg" width="736" />
    </figure>
  </section>
  <section style="background-color:hsl(hsl(199, 50%, var(--autocolor-background-lightness, 95%)), 85%, 85%);">
    <figure id="DdGQ" class="m_original">
      <img src="https://img4.teletype.in/files/bb/58/bb581105-8d2b-4c96-aebc-354c1e0ae046.jpeg" width="736" />
    </figure>
  </section>

]]></content:encoded></item><item><guid isPermaLink="true">https://teletype.in/@tooth_lily/underthemoonlight</guid><link>https://teletype.in/@tooth_lily/underthemoonlight?utm_source=teletype&amp;utm_medium=feed_rss&amp;utm_campaign=tooth_lily</link><comments>https://teletype.in/@tooth_lily/underthemoonlight?utm_source=teletype&amp;utm_medium=feed_rss&amp;utm_campaign=tooth_lily#comments</comments><dc:creator>tooth_lily</dc:creator><title>{ &quot; ..цукрова троянда, сповита під місяцем.. &quot; }</title><pubDate>Thu, 06 Mar 2025 11:25:30 GMT</pubDate><media:content medium="image" url="https://img4.teletype.in/files/f8/c6/f8c653f3-2622-4f08-911f-6519ead542f9.png"></media:content><description><![CDATA[<img src="https://img4.teletype.in/files/bb/58/bb581105-8d2b-4c96-aebc-354c1e0ae046.jpeg"></img>&quot;Чи вмієте ви танцювати вальс..?&quot; Голос. Такий солодкий.. проте водночас і такий крижаний, раптово просік тишу, різко, немов постріл, від чого у вченої вирвався тихенький, м'який зойк разом з парою в прохолодну, нічну тишу. Сказати, що вона очікувала стикнутися з кимось, було б применшенням її переляку -- хто ж сновигає у цих місцинах ще й о такій, достоту безбожній порі? Обернувшись, і похапцем заштуркавши щойно зібрані трави в свою сумку, вона зустріла власника цього голосу. &quot;Що, невже сполохала?&quot; спокійним, майже безбарвним тоном промовила черниця, виходячи із-за тіней дерев, &quot;Мені здавалося, оленята в такій порі надають перевагу сну аніж блукати в цих околицях, гм?&quot; Коментар був простим, безневинним навіть, проте сором'язлива натура...]]></description><content:encoded><![CDATA[
  <figure id="gFTO" class="m_original">
    <img src="https://img4.teletype.in/files/bb/58/bb581105-8d2b-4c96-aebc-354c1e0ae046.jpeg" width="736" />
  </figure>
  <section style="background-color:hsl(hsl(199, 50%, var(--autocolor-background-lightness, 95%)), 85%, 85%);">
    <p id="wmw9">&quot;Чи вмієте ви танцювати вальс..?&quot;<br /><em>Голос. Такий солодкий.. проте водночас і такий крижаний, раптово просік тишу, різко, немов постріл, від чого у вченої вирвався тихенький, м&#x27;який зойк разом з парою в прохолодну, нічну тишу. Сказати, що вона очікувала стикнутися з кимось, було б применшенням її переляку -- хто ж сновигає у цих місцинах ще й о такій, достоту безбожній порі? Обернувшись, і похапцем заштуркавши щойно зібрані трави в свою сумку, вона зустріла власника цього голосу.</em><br />&quot;Що, невже сполохала?&quot; <em>спокійним, майже безбарвним тоном промовила черниця, виходячи із-за тіней дерев,</em> &quot;Мені здавалося, оленята в такій порі надають перевагу сну аніж блукати в цих околицях, гм?&quot;<br /><em>Коментар був простим, безневинним навіть, проте сором&#x27;язлива натура юної пані все ж дала про себе знати: кінчики її опущених вушок здригнулися, а погляд вмить ковзнув убік, в марних сподіваннях що місячне сяйво не викаже м&#x27;якого рум&#x27;янця, що розквітнув на її щоках.</em><br />&quot;З.. з-з якої ж причини тоді ви тут, можу поцікавитися..?&quot; <em>обережно промовила вона, сподіваючись що черниця з першого разу почула її тремтячий голосок.<br />Старша жінка підвела догори одну брову, ніби дане питання було очевидною реалією.</em><br />&quot;Ну..&quot; почала вона, ступивши досить близько до вченої, &quot;Скажімо так, досить важко зі спокоєм в душі зімкнути очі, коли бачиш що хтось, ні з того ні з сього, тікає до хащів.. Мені здавалося, вони привітніші при денному світлі, ні?&quot;<br /><em>Погляд насичених багряних очей зупинився прямісінько на ній, молодша це відчувала, як і те, що, хоч як би їй не хотілося, від цього безапеляційного питання вона вивернутися не зможе.<br />Зробивши кілька кроків назад і один крок убік, вона помахом руки вказала на галявинку, на якій в променях місяця купалися тендітні паростки.</em><br />&quot;Я.. збирала квіти..&quot; <em>м&#x27;яко промовила вчена, з якихось причин відчуваючи провину, ніби вона скоїла щось жахливе.</em> &quot;Ну.. я давно збиралася це зробити.. просто.. саме ці.. в-вони особливі, адже.. на відміну від інших, ці достигають вбираючи місячне світло.. Р-розумієте, сонячні промені занадто інтенсивні для їх крихких структур, і до того ж- Ой..! Божечки, вибачте, заговорилася, п-перепрошую, Розаріє..&quot;<br /><em>Черниця ж лиш поблажливо махнула долонею, радше зчудована такій збуреній реакції.</em><br />&quot;Сахарозо, люба, не варто так перейматися. Ніхто не збирається тебе засуджувати, тим паче я. Проте..&quot;<br /><em>Заінтригована такою паузою, Сахароза підвела погляд на свою співбесідницю, і ох як вона пожалкувала про це, цілком не очікуючи побачити раптом обличчя черниці настільки близько.</em><br />&quot;Ти так і не відповіла на моє питання..&quot;<br /><em>З вуст молодшої долинуло лиш збентежене гмикання, і Розарія продовжила:</em><br />&quot;Ти так і не сказала, чи вмієш ти танцювати вальс?&quot;<br /><em>На кілька митей, зляканий вираз на її делікатному обличчі змінився розгубленим насупленням брів — надто вже дивне, ледь чи не абсурдне було це питання, зважаючи на нинішній обставини. Усе ж.. попри всю бентегу та залишкам остраху, Сахароза не могла не відчути як десь в її грудях, поруч з нервово стукітливим серцем, зароджувалося бажання доєднатися до цієї таємничої постанови.<br />Заперечливо похитавши головою, Сахароза спостерігала як черниця злегка нахилила голову набік, і примара посмішки здригнулася на її вустах, перш ніж знову на обличчі встелилася пелена холодного спокою. Одна її рука делікатно огорнулася довкола талії молодшої, обережно, немов для того аби не налякати, а пальці другої руки переплелися з тремтячими пальцями вченої. Нахилившись ще ближче, вона чуттєвим шепотом промурмотіла, подих черниці пестив її вушко,</em><br />&quot;Тоді дозволь мені навчити..&quot; <em>що супроводжувалося делікатним натиском долоні Розарії до спини молодшої; сам дотик пустив мурашок по її спині, породив ніби якусь іскру, котра зійшла тоненькою парою з вуст разом з тремтячим, різким вдихом.<br />Ще з кілька митей, всередині неї все вирувало, розгардіяж з думок та почуттів, одні з яких кричали, аби відмовитися, відступиться поки ще не пізно, проте, на противагу їм, інша сторона прекрасно розуміла, що це &quot;пізно&quot; вже настало — вона вже, нехай і не усвідомлюючи того, переступила межу, і запізно, навіть нерозумно було б нині давати задню. До того ж.. хіба це буде погано? Хіба це комусь нашкодить? Хіба це.. неправильно?<br />В мить раптової наснаги, Сахароза сама притиснулася ближче до черниці, в її погляді, нехай і лишалася тривожність, разом з цим, ніби тендітна, прекрасна квітка, зажевріло те, чого б Розарія не побачила б за інших обставин, а можливо і зовсім б ніколи — це була крихка, майже таки обережна впевненість, і м&#x27;яка жаринка надії, котра під променями ясного місяця, немов набула особливої елегійної нотки.</em><br />&quot;Тоді.. навчи мене.. веди мене..&quot;</p>
  </section>
  <figure id="6Qei" class="m_original">
    <img src="https://img1.teletype.in/files/40/35/403512fe-befc-479d-9205-05a766ba86e0.gif" width="450" />
  </figure>

]]></content:encoded></item><item><guid isPermaLink="true">https://teletype.in/@tooth_lily/sugarrose</guid><link>https://teletype.in/@tooth_lily/sugarrose?utm_source=teletype&amp;utm_medium=feed_rss&amp;utm_campaign=tooth_lily</link><comments>https://teletype.in/@tooth_lily/sugarrose?utm_source=teletype&amp;utm_medium=feed_rss&amp;utm_campaign=tooth_lily#comments</comments><dc:creator>tooth_lily</dc:creator><title>{ &quot; ..under the moonlight.. &quot; }</title><pubDate>Thu, 06 Mar 2025 10:39:28 GMT</pubDate><media:content medium="image" url="https://img4.teletype.in/files/f8/c6/f8c653f3-2622-4f08-911f-6519ead542f9.png"></media:content><description><![CDATA[<img src="https://img4.teletype.in/files/bb/58/bb581105-8d2b-4c96-aebc-354c1e0ae046.jpeg"></img>&quot;Умеете ли вы танцевать вальс?&quot; Голос. Такой сладкий.. но одновременно и такой ледяной, внезапно просек тишину, резко, словно выстрел, от чего у ученой вырвался тихий, мягкий зойк вместе с паром в прохладную, ночную тихость. Сказать, что она ожидала столкнуться с кем-то, было бы преуменьшением ее испуга -- кто же шастает в этих местах еще и в такую, воистину безбожную пору? Обернувшись, и впопыхах запихнув только что собранные травы в свою сумку, она встретила владельца этого голоса. &quot;Что, неужели спугнула?&quot; спокойным, почти бесцветным тоном промолвила монахиня, выходя из-за теней деревьев, &quot;Мне казалось, оленята в такую пору отдают предпочтение сну, чем блуждать в этих окрестностях, гм?&quot; Комментарий был простым, безобидным вовсе...]]></description><content:encoded><![CDATA[
  <figure id="0ode" class="m_original">
    <img src="https://img4.teletype.in/files/bb/58/bb581105-8d2b-4c96-aebc-354c1e0ae046.jpeg" width="736" />
  </figure>
  <section style="background-color:hsl(hsl(199, 50%, var(--autocolor-background-lightness, 95%)), 85%, 85%);">
    <p id="InpG">&quot;Умеете ли вы танцевать вальс?&quot;<br /><em>Голос. Такой сладкий.. но одновременно и такой ледяной, внезапно просек тишину, резко, словно выстрел, от чего у ученой вырвался тихий, мягкий зойк вместе с паром в прохладную, ночную тихость. Сказать, что она ожидала столкнуться с кем-то, было бы преуменьшением ее испуга -- кто же шастает в этих местах еще и в такую, воистину безбожную пору? Обернувшись, и впопыхах запихнув только что собранные травы в свою сумку, она встретила владельца этого голоса.</em><br />&quot;Что, неужели спугнула?&quot; <em>спокойным, почти бесцветным тоном промолвила монахиня, выходя из-за теней деревьев,</em> &quot;Мне казалось, оленята в такую пору отдают предпочтение сну, чем блуждать в этих окрестностях, гм?&quot;<br /><em>Комментарий был простым, безобидным вовсе, однако застенчивая натура юной дамы все же дала о себе знать: кончики ее опущенных ушек вздрогнули, а взгляд мгновенно скользнул в сторону, в тщетных надеждах что лунный свет не выдаст мягкого румянца, что расцвел на ее щеках.</em><br />&quot;С.. с-с какой же причины тогда вы здесь, могу поинтересоваться..?&quot; <em>осторожно произнесла она, надеясь что монахиня с первого раза услышала ее дрожащий голосок.<br />Старшая женщина подняла вверх одну бровь, будто данный вопрос был очевидной реалией.</em><br />&quot;Ну..&quot; <em>начала она, ступив достаточно близко к ученой,</em> &quot;Скажем так, довольно трудно со спокойствием в душе сомкнуть глаза, когда видишь что кто-то, ни с того ни с сего, убегает в дебри.. Мне казалось, они более приветливы при дневном свете, не так ли?&quot;<br /><em>Взгляд насыщенных багровых глаз остановился прямо на ней, младшая это чувствовала, как и то, что, как бы ей не хотелось, от этого безапелляционного вопроса она вывернуться не сможет.<br />Сделав несколько шагов назад и один шаг в сторону, она взмахом руки указала на полянку, на которой в лучах луны купались хрупкие ростки.</em><br />&quot;Я.. собирала цветы..&quot; <em>мягко произнесла ученая, по каким-то причинам чувствуя вину, словно она совершила что-то ужасное.</em> &quot;Ну.. я давно собиралась это сделать.. просто.. именно эти.. о-они особенные, ведь.. в отличие от других, эти созревают впитывая лунный свет... Понимаете, солнечные лучи слишком интенсивны для их ломких структур, и к тому же- Ой..! Божечки, извините, заговорилась, п-прошу прощения, Розария..&quot;<br /><em>Монахиня же лишь снисходительно махнула ладонью, скорее изумившись такой возбужденной реакции.</em><br />&quot;Сахароза, дорогая, не стоит так переживать. Никто не собирается тебя осуждать, тем более я. Тем не менее..&quot;<br /><em>Заинтригованная такой паузой, Сахароза подняла взгляд на свою собеседницу, и ох как она пожалела об этом, совершенно не ожидая увидеть вдруг лицо монахини настолько близко.</em><br />&quot;Ты так и не ответила на мой вопрос..&quot;<br /><em>Из уст младшей донеслось лишь обескураженное гмыкание, и Розария продолжила:</em><br />&quot;Ты так и не сказала, умеешь ли ты танцевать вальс?&quot;<br /><em>На несколько мгновений, испуганное выражение на её деликатном лице сменилось растерянным нахмуриванием бровей -- слишком уж странный, едва ли не абсурдный был этот вопрос, учитывая нынешние обстоятельства. Всё же.. несмотря на всё смятение и остатки страха, Сахароза не могла не почувствовать как где-то в её груди, рядом с нервно бьющимся сердцем, зарождалось желание присоединиться к этому таинственному постановлению.<br />Возразительно покачав головой, Сахароза наблюдала как монахиня слегка наклонила голову набок, и призрак улыбки дрогнул на ее устах, прежде чем снова на лице устелилась пелена холодного спокойствия. Одна ее рука деликатно обвилась вокруг талии младшей, осторожно, как будто для того чтобы не спугнуть, а пальцы другой руки переплелись с дрожащими пальцами ученой. Наклонившись еще ближе, она чутким шепотом молвила, дыхание монахини ласкало ее ушко,</em><br />&quot;Тогда позволь мне научить..&quot; <em>что сопровождалось деликатным нажимом ладони Розарии к спине младшей; само прикосновение пустило мурашек по ее спине, породило будто какую-то искру, которая сошла тоненьким паром с уст вместе с дрожащим, резким вдохом.<br />Ещё несколько мгновений, внутри неё всё бушевало, кавардак из мыслей и чувств, одни из которых кричали, чтобы отказаться, отступиться пока ещё не поздно, однако, в противовес им, другая сторона прекрасно понимала, что это &quot;поздно&quot; уже наступило -- она уже, пусть и не осознавая того, переступила черту, и запоздало, даже глупо было бы нынче давать заднюю. К тому же.. разве это будет плохо? Разве это кому-то навредит? Разве это.. неправильно?<br />В момент внезапного воодушевления, Сахароза сама прижалась ближе к монахине, в её взгляде, пусть и оставалась тревожность, вместе с этим, будто хрупкий, прекрасный цветок, зажглось то, чего бы Розария не увидела бы при других обстоятельствах, а возможно и вовсе бы никогда -- это была хрупкая, почти таки осторожная уверенность, и мягкая жаринка надежды, которая под лучами ясной луны, словно приобрела особую элегическую нотку.</em><br />&quot;Тогда.. научи меня.. веди меня..&quot;</p>
  </section>
  <figure id="67iT" class="m_original">
    <img src="https://img1.teletype.in/files/40/35/403512fe-befc-479d-9205-05a766ba86e0.gif" width="450" />
  </figure>

]]></content:encoded></item><item><guid isPermaLink="true">https://teletype.in/@tooth_lily/flower_in_the_darkness</guid><link>https://teletype.in/@tooth_lily/flower_in_the_darkness?utm_source=teletype&amp;utm_medium=feed_rss&amp;utm_campaign=tooth_lily</link><comments>https://teletype.in/@tooth_lily/flower_in_the_darkness?utm_source=teletype&amp;utm_medium=feed_rss&amp;utm_campaign=tooth_lily#comments</comments><dc:creator>tooth_lily</dc:creator><title>{ ★ }</title><pubDate>Sun, 13 Oct 2024 14:26:32 GMT</pubDate><media:content medium="image" url="https://img2.teletype.in/files/15/c8/15c8173d-763b-48fa-8047-e79debf1f576.png"></media:content><description><![CDATA[<img src="https://img3.teletype.in/files/20/75/20751413-c2eb-47c9-b4a6-46e50cdae855.gif"></img>Среди гнетущей темноты и мертвой тишины, контрастно создающей какофонию со смирением безнадежности ситуации и болезненной паранойи, вы теряете тропу, по которой шли так долго. Уверенность ваших шагов исчезает, будто вечерний туман сквозь пальцы, и вы останавливаетесь. Только звуки черной, как сердце беспощадных божеств, пустоты и ритмичное эхо сердца в висках окутывали вас, будто одеялом. В конце концов, это должно было произойти, рассуждали вы, голосом в голове который уже давно вам не принадлежал — у всего есть свое начало и свой конец. Так же как и у этой тропинки. Теперь у вас было два выбора: либо идти дальше, находить очередные концы, все более безнадежные, либо остаться здесь и ждать, что это начало вас спасет. Не надеяться...]]></description><content:encoded><![CDATA[
  <figure id="wSHP" class="m_original">
    <img src="https://img3.teletype.in/files/20/75/20751413-c2eb-47c9-b4a6-46e50cdae855.gif" width="500" />
  </figure>
  <section style="background-color:hsl(hsl(236, 74%, var(--autocolor-background-lightness, 95%)), 85%, 85%);">
    <p id="31Kz"><em>Среди гнетущей темноты и мертвой тишины, контрастно создающей какофонию со смирением безнадежности ситуации и болезненной паранойи, вы теряете тропу, по которой шли так долго. Уверенность ваших шагов исчезает, будто вечерний туман сквозь пальцы, и вы останавливаетесь. Только звуки черной, как сердце беспощадных божеств, пустоты и ритмичное эхо сердца в висках окутывали вас, будто одеялом. В конце концов, это должно было произойти, рассуждали вы, голосом в голове который уже давно вам не принадлежал — у всего есть свое начало и свой конец. Так же как и у этой тропинки. Теперь у вас было два выбора: либо идти дальше, находить очередные концы, все более безнадежные, либо остаться здесь и ждать, что это начало вас спасет. Не надеяться, а лишь ждать — в этих местах нет надежды, даже на упокой.<br />Неизвестно откуда вы все же берете силы для продолжения этого пути, ноги как на автомате ведут вас туда, куда указывает разбитое сердце и уставшая душа.<br />Один шаг. Второй. Третий. Пятый. Десятый. Одиннадцатый-<br />И вдруг — звук. Настолько неожиданный для вас, что вы даже поспешно закрыли уши ладонями, будто глубоко внутри вы опасались поверить в правдивость этих частот. Ваш взгляд опускается вниз и вы замечаете лепесток — желтый, почти золотой, который на фоне ослепительной темноты казалось светился каким-то неземным блеском. За одним лепестком вы заметили другой, и еще один, и еще, взглянули вдаль — и перед вами раскинулась тоненькая, желтая линия — своеобразная тропинка. Даже не беспокоясь, чтобы подумать дважды, вы поспешно следуете за лепестковой дорожкой, в страхе что она может в любой момент исчезнуть. Вы бежали, бежали, бежали. И остановились. Потому что снова дошли до конца, но этот конец выглядел.. обнадеживающе.. настолько, насколько это было возможно в этих реалиях. Это была куча желто-золотых цветов, настолько большая, что вы вполне могли бы лечь на нее, завернуться в эти внеземные ароматы и мягкость лепестков и заснуть.. Однако вся сонливость испарилась, как только ваши глаза сфокусировались на чем-то среди кучи цветов. Это был телефон, достаточно старый и очень даже покинутый, что даже цветы начали пускать свои корни через трещины в устройстве. Осторожно, вы взяли в руки телефон, несколько осколков стекла и лепестков упало на землю, но вас это не волновало. Вас волновал сам телефон, и то, что возможно он должен был означать. Долго вы вглядывались в темень разбитого экрана, и уже начали верить, что в нем, в принципе, нет чего-то особенного.<br />Если бы не голос.<br /><strong>&quot;..эй..? Ау..? Слышит ли меня кто-нибудь..? Пожалуйста, отзовитесь, я здесь..&quot;</strong><br />Из теней телефона медленно вырисовывался силуэт, который был вам по каким-то причинам до боли знакомым. Девушка подошла вплотную к трещинам, и вам хватило всего лишь нескольких мгновений, чтобы догадки в вашей голове начали соединяться между собой и набирать формы долгожданных объяснений..</em></p>
  </section>
  <p id="5CoF"></p>
  <figure id="YrPu" class="m_original">
    <img src="https://img3.teletype.in/files/a6/24/a6243765-0ce3-4c4e-abf0-5e12bf4800e9.jpeg" width="736" />
  </figure>

]]></content:encoded></item></channel></rss>