Особливості дипломатичних відносин в Україні в період Української революції 1917-1921 рр

У добу Гетьманату Павла Скоропадського українська дипломатія здійснила низку важливих кроків, спрямованих на посилення міжнародних позицій України. Саме з розбудовою Української Держави відбулося системне творення української дипломатичної служби, розгорнулася діяльність українських дипломатичних представництв за кордоном.

Висвітлення дипломатичної діяльності Української Держави розпочалося ще в процесі визвольних змагань. Улітку 1918 р. П.Скоропадський, його уряд та зовнішньополітичне відомство розпочали пошуки контактів з країнами Антанти. Вони сподівалися відновити відносини, встановлені наприкінці 1917 р. й розірвані Берестейською угодою. На цьому ґрунті планувалася розбудова взаємовідносин, які б забезпечили визнання України повноправним суб’єктом міжнародної політики. Союз із Центральними державами не міг створити сприятливі умови для здійснення цього перспективного завдання, тому першим кроком до реалізації поставленої мети було встановлення дипломатичних зв’язків з нейтральними країнами.

Долаючи опір німецьких партнерів та труднощі, пов’язані з війною в Європі, українська дипломатія влітку 1918 р. зуміла знайти шлях до встановлення перспективних відносин з країнами Антанти, передусім зі Швейцарією. Зусиллями Є. Лукасевича вдалося заснувати в Берні посольство, яке очолив цей талановитий дипломат, та консульства в Женеві й Цюриху. У ті ж дні українське посольство в Берліні домоглося встановлення дипломатичних відносин з Іспанією, Нідерландами та Швецією, згодом з Італією, Данією, Норвегією. Хоча до визнання Української Держави де-юре не дійшло, ці кроки сприяли певному зближенню з країнами Антанти та США.

Активно діяв у цьому напрямку посол Української Держави в Болгарії О.Шульгин, відомий як палкий прихильник західноєвропейської орієнтації зовнішньої політики. Перебуваючи у Софії, він встановив контакти з дипломатами Великої Британії, Франції, Італії. У доповідних записках Міністерству закордонних справ він наголошував, що кінець війни наближається, треба активно налагоджувати відносини з країнами Антанти.

Помітною подією у процесі повороту зовнішньої політики стала участь української делегації під керівництвом І.Коростовця у конференції країн Антанти в Яссах на початку листопада 1918 р. У вербальній ноті до її учасників І.Коростовець наголошував, що Україна прагне зберегти свій суверенітет і налагодити тісне співробітництво з країнами союзу, не претендуючи на її негайне визнання. На зустрічах і переговорах з послами Франції Де Сент-Оріоном та Англії Г.Барклаєм він доповідав, що Україна під тиском обставин змушена була піти на підписання Берестейського мирного договору, оскільки війська більшовицької Росії зайняли Київ й окупували значну територію держави.

Складне геополітичне становище Української Держави, безпосередня загроза агресії з боку більшовицької Росії з огляду на перспективи виводу німецько-австрійських військ спонукали уряд П.Скоропадського терміново вживати всіх можливих заходів для збереження незалежності.

Отже, розвиток української дипломатії на сучасному етапі не може здійснюватись успішно без вивчення та узагальнення історичного досвіду міжнародної діяльності України, зокрема її дипломатичної служби в період національно-визвольних змагань 1917–1921 рр.