Лібералізм і його протиріччя by Francis Fukuyama
Тренування пам'яті онлайн (promo)
Найкращі нотатки з книги:
“Ця книжка має на меті захист класичного лібералізму, або, якщо цей термін надто насичений певними історичними конотаціями, то на захист того, що Дейдра Макклоскі назвала «гуманним лібералізмом». На мою думку, сьогодні лібералізм у всьому світі перебуває під серйозною загрозою; хоча колись його сприймали за належне, його цінність треба ще раз чітко артикулювати й відзначити. Під «лібералізмом» я маю на увазі доктрину, яка вперше виникла в другій половині XVII століття, виступала за обмеження повноважень держави за допомогою законів і, в кінцевому підсумку, конституцій, створюючи інститути, що захищали права людей, які жили під їхньою юрисдикцією. Говорячи про лібералізм, я не маю на увазі його в тому сенсі, у якому це слово використовують у сучасних Сполучених Штатах — як ярлик для лівоцентристської політики: як ми побачимо, цей набір ідей дещо розходиться з класичним лібералізмом. Також не маю на увазі того, що в США називають лібертаріанством, яке є специфічною доктриною, основаною на ворожому ставленні до держави як такої. Не вживаю я термін «ліберальний» і в тому сенсі, у якому європейці позначають ним правоцентристські партії, що скептично ставляться до соціалізму. Класичний лібералізм — це велика парасолька, яка охоплює низку політичних поглядів, які, однак, спільно визнають фундаментальну важливість рівних прав особи, закону та свободи.”
“У сталих ліберальних демократіях саме ліберальні інститути зазнали безпосередніх атак. Такі лідери держав, як Віктор Орбан в Угорщині, Ярослав Качинський у Польщі, Жаїр Болсонару в Бразилії, Реджеп Тайїп Ердоган у Туреччині й Дональд Трамп у США були обрані на законних підставах і скористалися своїми виборчими мандатами, передусім щоб атакувати ліберальні інститути, серед іншого - суди й систему правосуддя, позапартійний державний чиновницький апарат, незалежні ЗМІ та інші органи, що обмежують виконавчу владу завдяки системі стримувань і противаг. Орбан доволі успішно заповнив суди своїми прибічниками й поставив значну частину угорських ЗМІ під контроль власних союзників. Зусилля Трампа з послаблення інститутів, як-от Міністерства юстиції, розвідувальної спільноти, судів і провідних 3МІ, виявилися менш успішними, але наміри його багато в чому були такими самими.”
“За словами Джона Грея, спільним для всіх варіантів ліберальної традиції є визначена, виразно модерна за характером концепція людини й суспільства… Вона індивідуалістська в тому сенсі, що стверджує моральну зверхність окремої особи над вимогами будь-якого соціального колективу; егалітарна, оскільки надає всім людям однаковий моральний статус і заперечує правочинність юридичного чи політичного порядку відмінностей у моральній цінності людей; універсалістська, бо стверджує моральну єдність роду людського і надає другорядне значення історичним спільнотам та культурним формам; і меліористська, бо утверджує можливість виправити й покращити всі соціальні інститути та політичні структури. Саме ця концепція людини й суспільства надає лібералізму певної ідентичності, яка виходить за межі його величезного внутрішнього різноманіття та складності.”
“Поразка Німеччини, Італії та Японії 1945 року заклала основу для відновлення лібералізму як панівної ідеології світу. Європейці побачили дурість, повʼязану з організацією політики навколо виняткового й агресивного розуміння нації, і створили Європейське Співтовариство, а пізніше — Європейський Союз, щоб підкорити старі національні держави спільній транснаціональній структурі.”
“людська «функція корисності» охоплює дещо значно більше за матеріальні преференції. Люди також прагнуть поваги, міжсубʼєктного визнання своєї цінності або гідності з боку інших.”
“Основна обіцянка лібералізму - захищати особистий вибір - для сучасних людей залишається вкрай бажаною, і не лише на Заході, де народилися лібералізм та індивідуалізм, а й у всьому світі, у всіх суспільствах, які перебувають у процесі модернізації. Але, оскільки люди від природи істоти соціальні, цей дедалі ширший індивідуалізм завжди сприймався неоднозначно. Тоді як люди завжди обурювалися обмеженнями, які на них накладало «суспільство», вони водночас прагнули звʼязків спільноти й соціальної солідарності, почувалися самотніми та відчуженими у своєму індивідуалізмі. Тож проблема неолібералізму в економіці полягала не в тому, що він відштовхувався від хибних засновків. Його засновки здебільшого були правильними, просто неповними й часто залежали від історичних обставин. Вада цієї доктрини полягала в тому, що її прибічники доводили ці засновки до крайності, коли право власності й добробут споживача боготворили, а всі аспекти діяльності держави та соціальної солідарності зневажали.”
“Праві ліберали, які передусім думали про економічну свободу, довели індивідуальну автономію до крайності. Але її також довели до крайності ліві ліберали, які цінували інший тип автономії, оснований на особистій самореалізації. Тоді як неолібералізм загрожував ліберальній демократії, створюючи надмірну нерівність і фінансову нестабільність, лівий лібералізм перетворився на сучасну політику ідентичності, різні версії якої потім почали підривати засновки самого лібералізму. Концепцію автономії абсолютизували так, що це стало загрозою суспільній єдності.”
“Англо-американська традиція лібералізму зійшлася з континентальним підходом Іммануїла Канта в особі гарвардського професора Джона Ролза, чия «Теорія справедливості» стала домінантним вираженням сучасної ліберальної теорії”
“Як і ринок будь-яких інших товарів, ринок ідей найкраще працює, коли він великий, децентралізований і конкурентний.”
“між ліберальним універсалізмом і потребою в націях суперечності немає. Права людини можуть бути універсальною нормативною цінністю, тоді як правозастосування таким не є; це дефіцитний ресурс, який обовʼязково застосовують лише на визначеній території. Ліберальні держави цілком виправдано надають громадянам і негромадянам права різного рівня, бо не мають ресурсів або припису для універсального захисту прав. Усі люди на території держави користуються рівним захистом закону, але тільки громадяни є повноправними учасниками суспільного договору з особливими правами й обовʼязками, зокрема правом голосу.”
“хоча між потребою в національній ідентичності й ліберальним універсалізмом немає обовʼязкової суперечності, між цими двома принципами все ж існує потенційна точка напруженості. За таких умов національна ідентичність може перетворитися на агресивний і виключальний націоналізм, як сталось у Європі в першій половині ХХ століття.”
“Якби лібералізм розглядали як не більше ніж механізм для мирного регулювання різноманіття без широкого розуміння національної мети, це можна було вважати серйозною політичною слабкістю. Люди, які пережили насильство, війну й диктатуру, прагнуть жити в ліберальному суспільстві, як європейці в період після 1945 року. Та коли люди звикають до мирного життя за ліберального режиму, вони схильні сприймати цей мир і лад як належне й починають сумувати за політикою, яка поведе їх до вищих цілей. У 1914 році Європа вже майже століття не мала руйнівних конфліктів, тож маси людей тішилися тому, що вирушили на війну, попри неймовірний матеріальний прогрес, якого за цей час досягли.”
“Історично ліберальні суспільства були рушіями економічного зростання, творцями нових технологій, яскравого мистецтва та культури. Так було саме тому, що вони були ліберальними.”
“Залишається без відповіді запитання про майбутнє - чи зможуть ліберальні суспільства здолати внутрішній розбрат, який самі й створили? Те, що починалось як інституційний механізм управління різноманіттям, породило нові форми різноманіття, які загрожують самому цьому механізмові. Тож якщо ліберальні суспільства хочуть конкурувати зі світовими авторитарними потугами, що зростають, вони мусять скоригувати свій курс.”
“Помірність - це загалом непоганий політичний принцип, особливо ж для ліберального порядку, який початково мав утихомирити політичні пристрасті. Якщо економічна свобода купувати, продавати й інвестувати є добре, то це не означає, що усунення всіх обмежень економічної активності буде ще кращим. Якщо особиста автономія є джерелом самореалізації людини, це не означає, що необмежена свобода і постійне зняття обмежень зробить людину ще самореалізованішою. Іноді самореалізація настає через визнання обмежень. Тож відновлення відчуття помірності — й індивідуального, і колективного — є ключем до відродження (і навіть виживання) самого лібералізму.”
Фокус Таймер для Chrome (promo)