Комплексні обіди в Кам'янці-Подільському
На мій запит стосовно того, де ще в нас в місті є комплексні обіди, крім Паштету, мені накидали декілька місць, які я по черзі відвідав. Дякую всім, хто накидав варіанти. Нижче йде список цих місць в порядку їх відвідування.
Сіті-Блюз
80 грн, скинув оплату за номером карти
Я приїхав доволі пізно, близько третьої дня. Якщо орієнтуватись по Паштету, де обіди з 11 до 15, це вже майже кінець. До речі, я якось висунув гіпотезу, що якщо приїжджати до кінця виділеного терміну, порції більші а "супчик ситніший" (бо типу все-рівно вже мало хто прийде). Інколи це справджується, інколі нє 😀
Перше було наваристе, хоча з м'ясного мені не попалось нічого. Тобто відчувається, що їж бульйон а не п'єш водичку. Це приємно. Друге було вже трохи холодним, але я був здивований. Доволі багатий смак салату та м'ясної страви. За холодне мінус, за смак однозначно плюс. Дуже хотілось би спробувати, яке воно тепле. Не гарячої, бо не полюбляю гарячого, але все ж таки теплішої страви.
Розміщення з комплексними обідами — у барі. Всередині відчутний запах сигаретного диму, хоча кругом таблички заборони паління. Я вийшов з двояким відчуттям, бо страва таки змусила мене замислитись, закриваючи очі на антураж та обставини.
Диканька 2
60 грн
Попав у минуле. Голосове, яке я записав у телегу собі на замітку починається зі слів "Все дуже дивно...". Я навіть коли вийшов, зрозумів, що не зробив світлину страви.
Не перше — бульйон з локшиною. Щось в бульйоні все ж таки було, що дало йому хоч якийсь смак, але мені не віриться, що там було багато курки. Сама по собі локшина — дуже стрьомна страва. Якщо по павутинці важко зрозуміти що до чого, локшина вже досить відчутна на зубах. Та промовиста. Вона повинна бути пружньою та правильно звареною. Тут промах (хоча мені здається, що промах буде завжди, якщо тільки це не щось зі справді твердих сортів пшениці (Чумак теж не дотягує... ну ніяк (нажаль))).
На друге — картопля з котлетою та салат з буряку. Буряк спортити важко, тут все добре. Картопля не приправлена, просто половинки. Котлета з... (як би це сказати)... фаршу різної структури. Ніби є що жувати, а ніби вже не треба та просто ковтай (вибачте за асоціації). Після котлети одразу (ще поки їж) якесь подразнення на ньобі. Ніби пече. І не зважаючи на те, що я ніколи не запиваю обід (зовсім, вже навчився (так, в кожного свій бзік, це — один з моїх)), тут прийшлось випити стакан узвару. Узвар норм.
Колишня Берізка
70 грн
Вхід з боку стоянки автобусу, навпроти центрального входу в ринок (або через дорогу від квітів).
Тут є вибір страв (ходиш вздовж вітрини, як в столових) — тобто вибираєш, що на перше, що на друге і вибір доволі великий (чотири-п'ять страв на перше та такий самий вибір на друге). Друге — складене з гарніру + м'ясне/рибне + салат. Поки що не знаю, можливо це стандартна карусель, яка повторюється з дня в день — а можливо є ротація страв по днях/тижнях. З таким широким вибором — Берізка була єдиним місцем з усього списку.
Перше запитання: "тут, чи з собою?". При чому, запитують в кожного, хто заходить. І судячи з того, що я бачив, тут потік доволі великий (це завжди плюс, бо продукти не застоюються) і багато хто бере "з собою".
На перше я вирішив взяти щось екстремальне, вибрав капусняк. Кислуватий як на мене, але тут я схиляюсь до того, що це специфіка страви. М'яса мені не досталось, але юшка такої... середньої наваристості. З полярних оцінок (плюс/мінус) ставлю плюс. Перше я не доїв, що теж звично для мене. Взагалі,...
Взагалі, з моменту народження третьої дитини, мені прийшлось серйозно переглянути свій режим дня та максимально його оптимізувати.
До обіду зараз я висуваю такі вимоги:
бе) має бути з'їджено такий об'єм, щоб після нього не розморило, не захотілось спати а, так би мовити, "заморити хробачка" та бути взмозі (в тонусі) допрацювати ще пару годин (не дарма ж інша назва комплексного обіду — бізнес-ланч), поки не зміню дружину по догляду за дочкою. Пізня дитина (у віці "за сорок") — це подія, яка в свідомому віці сприймається абсолютно інакше, ніж коли тобі ледь за двадцять. Це надзвичайно потужний сенс, заради якого щиро відрізаєш від робочого часу вагомий шмат та намагаєшся зістикувати всі життєві шви у новій конфігурації. Тобто, при зменшеному об'ємі часу для роботи, кожна година на вагу золота (тут вже можна сприймати буквально), але й помирати з голоду теж не варто. Під урізання підпадають фільми та особистий час, зайві години з ковиряння в якомусь новому матеріалі, спілкування, час у соцмережах та у чатах... Тільки корисне використання часу. Так, це сильний психологічний перекос, але я навчився балансувати.
Інколи порції на обід досить великі. Доводиться з'їдати лише частину, щоб виконати пункт "бе". Коли ти встаєш зі столу, та залишаєш після себе половину першого та майже цнотну порцію... вермішелі, яка позбавилась хіба що салату та котлети, перший час відчуваєш, як у офіціантів підгорає, але потім всі звикають до тебе, бо ти приходиш наступного дня, плотиш за обід та потім приходиш знову...
Повертаючись до Берізки. Перше я не доїв, а на друге взяв яшнєву (чи ячна чи як її правильно там називають?) кашу. Це моя улюблена каша. Давно вже її не їв (сльозка). До неї — курка-гриби-овочі та салат Дністер, який вже майже закінчився. Тут, до речі, є цікавий нюанс (як наприклад з вибором вина на полицях супермаркету): перед тобою велика вітрина, ти дивишся на лотки зі стравами та можеш порівнювати, де залишилось вже мало. Це інколи корисне спостереження, бо якщо котрусь зі страв краще розбирають - ну... коротше, це щось та значить.
На друге була дуже велика порція. Видно по фотці. Але воно зараза було смачно і я майже повнюстю з'їв друге. Їв, помічав різні продукти типу спеції, вареної цибульки, травички... що додає страві більшого об'ємо (а мозку більшої різноманітності, бо як я запам'ятав з лекцій, — розмаїття важливіше за об'єм: в цьому випадку мозок отримує більш багатогранний будівельний матеріал для хімічних сполук) та згадував Диканьку 2, де все було дуже скупо...
UPD: Ще одне відвідування в принципі підтвердило попередні враження, хіба що порція супу з фрикадельками була меншою, ніж порція капусняка
Стара Русь (на Руських)
Було зачинено, на дверях оголошення, що кафе працює лише на замовлення.
Затишок (Пушкінська☩Лесі Українки)
80 грн
На перше — рибний суп (так, це був четвер). Я не раз їв рибний суп у Паштеті (в мене орієнтир — Паштет, бо я багато там харчувався), так от цей — на голову вище та після нього не було відрижки. Це, як на мене? — рівень. Суп смачний.
На друге — картопля з печінкою та підливою. Картопля простенька, печінка не кожному до смаку, але страву витягнула підлива. До буряку жодних зауважень, хоча можна було би туди покрішити цибульки.
Взагалі, я не дуже хотів туди їхати — можливо це інститутські спогади, але місце виявилось доволі приємним. Простим, але приємним. Та дуже сподобалось, що обід невеличкий. Такий... компактний. Якраз відповідає моїм бе-вимогам, які я озвучив вище: перекусив та побіг далі по справах.
Ще, куштуючи рибний суп та печінку, я згадував своє давнє спостереження. Якщо телефонувати перед відвідуванням та питати "А шо у вас сьогодні на обід?", то відсоток випадків, коли "блііін, шось мені не дуже то хоцца" значно збільшується. А так: прийшов, тобі подали та ти вже не дуже крутиш носом а куштуєш. Наш мозок така цікава річ, що він погоджується грати у ігри, які сам для себе вигадав щоб обдурити самого ж себе, але з іншого боку є безліч моментів, якими він сам же собі й шкодить. Тут якраз серед іншого й оці шкідливі "очікування", які формують уявлення про реальність на основі власних припущень, дуже часто — хибних...
Слід відмітити, що виходив я з Затишку та спіймав себе на думці, що мені цікаво, що ж там подають в інші дні.
UPD: Повторне відвідування — двояке відчуття. Грибний крем-суп, в якому багато вареної картоплі (четвертинками) та друге, на яке та ж сама картопля. До картоплі — шматок м'яса та шматочки вареного серця.
BAZZAR
105 грн (ціна залежить від обраної першої страви)
Я все відкладав поїздку туди, бо вважав, що це кафе, вхід в який — через чебуреки. Не має жодного бажання відвідувати заклад, після якого одяг потім довго ще пам'ятає про обід. Виявилось, що я помилявся та то зовсім інший заклад, вхід з боку, зі сторони золотосрібла.
Зал в Баззарі кращий за всі попередні. В принципі, Паштет десь приблизно на цьому ж рівні, але в Паштеті для сушки рук пропонують вітродуйку, а тут паперові рушники (що завжди для мене на клас вище). Столики та сидіння тут більш ґрунтовно виконані.
На перше на вибір пропонують одну з трьох страв, ціна залежить від обраної. Обираємо зі: шпинатного, солянки, сирного крем-супу. Так як це вдруковано в меню, ця ротація навряд чи часто міняється. Я обрав солянку збірну, бо якось поставив собі челендж: кругом, де б я не був, якщо в меню є солянка та салат цезар, замовляти їх. Та трохи обізнаний на цих стравах. Солянка на трієчку. Юшка норм, але м'ясне наповнення більше з ковбасок та сосисок ніж з м'яса. Дольки лимону та оливки нема. До речі, фото не передає, але порція солянки досить маленька (можна хіба прикинути по глибині занурення ложки). В Диканьці-2 був або такий самий невеличкий об'єм, або навіть трохи-ледь більший (принаймні мені так малює пам'ять).
На друге — картопля по-селянськи, мисливські ковбаски, соус та салат (трохи капусти, трохи маринованого огірка, маринований перець). Крепкий дух чеснока над стравою. Всі інгредієнти смачні (приємне здивування). Я трохи скептично подивився на тарілку, коли її подали (бо це більше страва до пива, ніж бізнес-ланч), але мушу відмітити, що їсти було смачно, а потім не було жодних неприємних післясмаків, відрижки. Навіть від стількох ковбасок.
Враження приємні, хоча для такого обіду потрібний міцний шлунок =) Та ж Берізка за відчуттями дає більш лайтову та корисну страву. Я вже потім зрозумів, що більш правильною стратегією було б спочатку спитати, що на друге і під нього підібрати перше. Бо в мене вийшло, що переважали одні ковбаски. Але є в маркетингу таке поняття як "період чесотки". Наприклад: раз в тиждень-півтора хочеться бургера, раз в тиждень-півтора хочеться кебабу, раз в тиждень-півтора хочеться Койота, раз в тиждень... (коротше, принцип ви зрозуміли =). Думаю, що якраз десь раз в півтора-два тижні буде хотітись такого стрес-обіду.
Паштет
70 грн
Це зал з багатьма посадочними місцями, доволі хороший об'єм їжі, рівень страв "Середній+". Мається на увазі — рівень комплексних обідів. Бо я замовляв в інші дні тут страви на замовлення, та в мене сформувалась така думка, що там готувати вміють. Принаймні я би довірив там підготовку страв на якусь подію. Моя улюблена страва в Паштеті — теплий салат з телятиною. За об'ємом, за смаком та оформленням — це рівень, за який не соромно.
Щодо комплексних обідів в Паштеті, так склалось, що страва для мене "півторашна". Або смачне перше та посереднє друге, або прохідне перше та смачне друге.
Наприклад: борщ зі шматком м'яса, вермишель зі шпикачкою та салатом з капустою. Тут вермишель одразу йде в мінус та скриплячи зубами (туди-сюди) шпикачка. Борщ при цьому супер. Або інший приклад: капусняк, картопля по-селянські (напевне, в Паштеті я їв найсмачнішу) та відбивна з салатом. Капустняк — водичка: ну чисто наповнювач, решта — супер.
Щодо салату: інколи ми з кухарем граємо в гру. Він мені в страву салат з капустою-варьонкою-кукурудзою-майонезом, я йому назад тарілку, де на кайомочці намисто з кукурудзи (не люблю ні в салатах ні в піці).
Але цей рівень — Середній+ — він сталий впродовж двох років. Я переконався, що коли йду в Паштет, я приблизно розумію, чого чекати. А це якісний показник. Не так, як досвід в Рамені — сьогодні замовляєш страву з качкою, вона тобі супер, ти зі своїми очікування приходиш наступного разу а страва зовсім інша. Так не можна. В Паштеті доведена роками стабільність. Це круто.
Beef
80 грн (тільки готівка (на момент тестування))
Заклад, в якому за моєї присутності на обіді було найжвавіше. На касі все чітко, з поясненнями: коли йде спрямований інструктаж (сьогодні тільки готівка, ... знайдіть місце, яке вам подобається, ось вам чек — покладіть його перед собою...), обумовлений скоріше за все потоком (ну і досвідом), — це в плюс, бо закриває одразу зайві запитання чи непорозуміння.
Офіціанти як дві бджілки по залу шур-шур.
На вибір дві перші страви, дві другі. Я був о пів на першу, на цей час вже друге друге (деруни з м'ясом) закінчилось та переді мною двоє військових забрали друге перше (капусняк). Мені залишився суп харчо та гречка з печінкою (вже вдруге мені печінка дістається =).
Я намагаюсь оминати гострі страви, бо в мене інколи на гостре якась реакція та я починаю задихатись. Харчо був гострий, але не сильно. Дуже велика порція (мабуть найбільша з усіх закладів, що я тут тестую). Смачний хліб. Відкусив, здивувався та одразу почав його розглядати — може десь попадеться мені такий, щоб купити.
Суп я з'їв повністю. Таке буває дуже рідко за обідом. Ще й така велика порція. Багатий смак, наваристий. Дуже смачно. Я навіть пошкодував, що ні дружини ні дітей зі мною нема, бо я хоті в би їх пригостити.
Фактично першою стравою я вже й наївся. Але й друге теж було смачним. І гречка і печінка і особливо підлива (з цибулею та морквою). Я в кінці вже залишив печінку, але вибирав підливу, так вона мені сподобалась. Салат — скоріше до винегрету. Буряк, фасоль, цибулька.
Компот в чашці (а не в стакані) і я пошкодував, що його скуштував. Солодкий та не смачний.
Обід в Beef як і в Сіті-Блюз — це дві заявки на перше місце. Треба якось обов'язково ще туди навідатись. Alla Chepeliuk, яка вкинула в список ці два заклади, щось таки знає...
UPD: Повторне відвідування — гречаний суп, вермішель зі смаженими крильцями. Очікував суп скептично, але знову смачно, так що я себе навіть стримував, щоб не доїдати до останньої ложки. Вермішель не їв, крильця смачні. Місць вільниз не було. Сидів за одним столом з іншим мужиком. Треба приходити пізніше, або чекати (тримаєш чек, потім сідаєш та обслуговуєшся).
Десерт ))
Накину вам дещо, якщо в нас мова про їжу.
Хочу звернути увагу, що в Мадам Буше нещодавно з'явилась новинка — торт "Мандаринка" (аж віршами заговорив). Після першої ж спроби розумієш, що це кулінарний виріб з якогось топ-у (наприклад, "Мій топ-5 солодких страв від майстерні солодких прав"). Всередині — багато різних смаків. А ще він помірно солодкий. Я, наприклад, Фортецю їсти не можу, бо в мене починається анафілактичний шок від вмісту цукру (так, цукор ми теж майже не вживаємо, хіба що в стравах). В Мандаринки же ж навіть та фігня, що начеплена зверху, — їстівна та помірно солодка. Торт такий, що ти з'їдаєш шматочок, не можеш повірити, шо то було насправді та береш ще один шматочок. Є щоправда в нього одна дуже суттєва технологічна проблема, треба з Наталлєю якось серйозно поговорити ))
Підсумок.
Комплексний обід — послуга від закладу харчування, коли ти не обираєш страву, а вживаєш те, що тобі пропонується скуштувати сьогодні. Кафе готує визначені кухарем страви, а бізнес-модель працює за рахунок зменшення витрат у вигляді зменшених залишків (зварений один суп для всіх, один гарнір та доповнення... які розходяться швидше ніж кастомні страви) та збільшення обертів за рахунок більш привабливої ціни. Я не знаю деталей, але якщо таке явище існує, напевне це вигідно. Тому я здивований, що про комплексні обіди не так легко дізнатись. Ніби кафе спеціально шифруються, шоб якомога менше людей знало про це. Так, дійсно, — є випадки (як наприклад з Берізкою: прямо на фасаді надруковано, що в них подаються комплексні обіди), але поодинокі. До того ж, коли ти роками бачиш вивіску, яка не змінюється, перестаєш на неї реагувати або ж взагалі брати до уваги.
Можливо десь в соцмережах або білбордах віє рекламний віхор, але в мене великі сумніви стосовно цього (один єдиний раз дочка скинула мені якось сторіс про кафе Гоголь, яке запрошувало на новинку: комплексний обід. Там я теж був, але то було лиш раз та давно).
В Паштету наприклад колись була табличка на дверях, потім вона відпала та скільки я не звертав уваги на те, що таблички немає, її так і не встановили повторно...
Ось, коротко, що маємо після відвідування всіх запропонованих закладів:
Диканька 2 — якщо буде закрите все інше, ключі від квартири десь посіяв а сусідка не відчиняє.
Затишок — цільовий об'єм, потрібний смак. Не знаю чому, але мені в голову лізе "IT-кафе". Не питайте, не можу пояснити.
Колишня Берізка — поїхати, обрати те, шо душа бажає та наїстись від пуза.
Паштет — обід зі стабільністю. Не бідно, не багато.
Сіті-Блюз — закриваєш очі та їж. Сподіваюсь, що відчуття прихованого потенціалу справдиться. Треба обов'язово ще покрутитись поруч.
BAZZAR — хардкорний обід (в моєму конкретному випадку). Якщо друга страва там — варіативна за рівнем натиску на шлунок, обравший до нього крем-суп, думаю можна виграти не просто смачне, але й корисне комбо.
Beef — поки що фаворит за відчуттями.