Буття Українців-20

Анатолій ВИСОТА: БУТТЯ УКРАЇНЦІВ у липні (1, 8.20)

Присвячую цей допис Володимиру Перегінцю - відаючому і щедрому українцю

Про конференції
Після відновлення незалежності України в 1991 році виникла потреба у її утвердженні. Всі знають про РУХ, який започаткували наші письменники, беручи приклад із прибалтійських народних фронтів. Народний Рух України сприяв переходу України із московської колонії до незалежної держави. Але колоніальний спадок у сфері культури і духу дуже стійкий і його не змогли здолати політики за 10-15 років самостійності. Переробити більшість населення України із кріпаків у вільних людей козацького роду – тут роботи на десятки років.
У Києві знайшлися просвітлені українці, які прийшли до того, що потрібно відновлювати давні знання з життя українців, особливо з його духовної сфери. Ці небайдужі українці додумалися утворити й проводити постійно діючі науково-практичні конференції БУТТЯ УКРАЇНЦІВ. Юрист Петро Матвієнко

і Володимир Перегінець – д.е.н і керівник ФОНДУ пам’яті Ю. Миролюбова були одними із перших. Вони утворили оргкомітет, який очолив В. Перегінець

, а П. Матвієнко став його заступником-організатором, у комітет увійшли й інші достойні люди. Вказаний оргкомітет готував ці конференції і видавав до них збірники майбутніх виступів.

Щоб не забути
Перша науково-практична конференція-презентація БУТТЯ УКРАЇНЦІВ відбулася в Києві в приміщенні «Українського дому» 21 травня 2005 року.

На ній я не був. Судячи із збірника текстів доповідей, вона була серйозною: Вадим Мицик розказав «Про космічне походження людини», а Любов Саннікова пояснила «Природу матріархату Європи з позицій еніології».
Друга конференція відбулася у березні 2006 року теж у Києві у Книжковій Палаті.

Ця конференція мала таку загальну тему: «Світоглядні засади українців щодо відо-етнічної Програми повернення до ладу в Русі-Україні». Тоді я був під впливом творів із серії «Анастасія» авторства В. Мегре і тому підготував доповідь «Любов дієва, коли вона конкретна або розповідь про родові маєтки українців» і вона опублікована у збірнику поряд із дописом Марії Грицай «Екологія та здоров’я». Черга на виступи була великою і до трибуни я не протовпився.
11 листопада 2006 року відбулася Третя конференція і знову в Українському Домі.

Напрямною віссю конференції і виступів була «Історія землі нашої». Я підготував доповідь «Отаман Зелений (Терпило)» і вперше виступив на конференції. Хвилювався, підглядав у конспект. Отримав похвальне слово від Василя Триліса, який тоді головував на конференції. У збірнику мій допис опублікований поряд із дописом відомого історика Юрія Шилова «Українська національна ідея».
Четверта конференція відбулася 24 березня 2007 року у Будинку Вчителя, де колись з 1917 року засідала Центральна Рада.

Наскрізна тема тієї конференції була «Українець – цілісна людина світу». У збірнику опубліковано 41 допис поважних авторів. У своєму есе «Повернення» я уявив собі, як буде відбуватися повернення молодих українських родин до землі у свої родові маєтки. Це есе вважаю найкращим із своїх творів. У збірнику мій допис опублікований поряд із твором Петра Комнацького «Давність українців». Я хотів, щоб моя уява про родовий маєток була підсилена уявою сотень учасників конференції і тоді настало б швидше втілення. Але були більш поважні виступаючі на черзі і мені слова не дали.
П’ята конференція відбулася у вересні 2007 року у КНИЖКОВІЙ ПАЛАТІ.

На ній ми обговорювали підготовлений нами Проект Конституції України. Я був серед 20 авторів цього проекту. Я підготував конон «Виховання матері і дитини» та конон «Родових маєтків – поселень».

Шоста конференція мала таку напрямну вісь: «Від дитини до людини» - творення-виховання в явному світі цілісного українця від зачаття до повноліття».

Вперше ми зібралися влітку 2008 року в актовому залі Художнього інституту ім. Бойчука, де тоді вчив студентів Василь Триліс. У збірнику моя доповідь «Де ти, моя половинко?» опублікована поряд із дописом Анатолія Кондратьєва «Еволюція розуму, тіла та сутності, або як народити Бога». За мене попросила Олена Каганець і мені надали слово. Це був мій другий виступ на конференціях. На мій заклик у залі підвелися Анатолій Кондратьєв і Ніна Хоменко, які віднайшли одне одного, як половинки єдиного цілого.
У травні 2009 року відбулася чергова конференція, якій я надаю номер сьомий.

На ній була представлена і схвалена «Хатня літописна родинна Книга творення життєвого простору Українця-Русича» - задум Анатолія Висоти і Петра Матвієнка.
У 2010 році авторським колективом конференцій була підготовлена і видана «Вустинська книга вістей Духовного творення Руси-України».

Я написав такі розділи: 20.Про виховання батька, матері і дитини. 21. Про пошук своєї половинки. 22. Про підготовку до зачаття.
Тривалий час у 2012 році я перекладав працю Арнольда Ерета «Лечение голодом и плодами» і вона видана окремою книжкою, назву якої придумав я: ЖИТТЯ НА ВОЛІ.

І чергова одинадцята конференція була призначена на 20 жовтня 2012 року в Художньому інституті ім. Бойчука.

У збірнику опублікована моя доповідь: «Дорогою до життя на волі» поруч із дописом Олександра Філатовича «Живу їжу – Людині». Я добре знав матеріал і виступав впевнено. Вкінці я сказав, що добре було б молодій парі перейти на безслизову дієту і тоді вони самі оздоровляться і в них народиться здорова дитина. Тоді в залі піднялася одна пара: Віталій і Юлія Глінченки. Вони послухалися, стали їсти овочі й фрукти і Юлія згодом народила майже безболісно немовля, яке назвали Даринкою. Росте унікальна дівчинка і розкриття її дивних талантів попереду.
У тому ж 2012 році 21 грудня відбулася конференція-семінар за темою: «Козацьке самоврядування і спосіб життя».

У 2013 році відбулася 12-та конференція за темою: «Небесні кони Світотворення Творця Вседержителя Всесвіту (Складові Ладувальної матриці Перебування Дітей Божих у Явному Одухотвореному Світі).

У збірнику доповідей є й мої дописи: «Травневі ладування у Красному і Трипіллі» та «Козак Мамай наснився українцю». У цьому ж збірнику є й допис Володимира Білінського «Трипільська доба українського народу».
Потім ще були конференції, та мені на пам’яті 15-та, бо вона була присвячена українській пісні. Весь 2015 рік ми з П. Матвієнком і товаришами готували до випуску три збірники українських пісень і видали їх у 2015 році. До ЗШИТКУ 2 «Наша пісня» я підготував передмову «Чого ми співаємо?».

А сама та конференція відбулася 2 квітня 2016 року у Книжковій Палаті. Я на ній головував і сповна відчув, що час не безмежний і не всім бажаючим можна надати слово для виступу. На тій конференції ми вже наспівалися від душі…

Золоті Ворота
А 16-та конференція відбулася 25 липня 2020 року під Києвом коло Конча-Заспи в елітному селищі ЗОЛОТІ ВОРОТА і про неї я напишу докладніше.

Це кілометрів за 20 від центру Києва і головною там є вулиця Золотоворітська.

Покрапало дощиком зранку
Ну й чого це мені їхати в Київ до готелю МИР на Голосіївській площі, щоб потім знову їхати з Києва вже автобусом? Я залишив свою ОМЕГУ в Обухові, а рейсовим 311-м автобусом за 15 гривень доїхав до зупинки СОКІЛ, за якусь сотню метрів від якої і був в’їзд у ЗОЛОТІ ВОРОТА. Сидячи під дашком зупинки я згадав, що вже колись був там на одній із конференцій чи семінарів, чи навіть на зібранні оргкомітету в палаці Володимира Перегінця.
Я зідзвонився із П. Матвієнком і він порадив знайти Юрія Короська – він десь там чекає з машиною. А чого сидіти самотою і я зійшов через браму униз якусь сотню-півтори метрів і справді побачив праворуч білу машину, з якої мені вже усміхався один із ладувальників на Тотосі. Знайомимося ближче. – Я справді Юрій Коросько. Це моя дружина Ірина, а це син Ростислав, ми приїхали із Тростинки! - показує мені Юрій на хлопчика років 9-10 – веселого із кіскою на гумці. Аж ось вже їде білий автобус, а за ним ще кілька машин і ми їдемо колоною під гостинним шлагбаумом. Я впізнаю ці ліві повороти і вулички і нарешті будинок-палац Перегінця,

на узбіччі коло якого ми й зупинилися.

Ось цей будинок і двір
Із високих сходів іде сивочолий чоловік і я впізнаю в ньому Володимира Перегінця.

Знайомимося ще раз. Чоловік розповідає, що це справді він збудував це двоповерхове диво. І було за що, бо 20 років працював за кордоном. Йду за людьми у двір. Ліворуч внутрішня огорожа, на якій зображені символи із черепків Трипільської культури. Далі оригінальна бесідка, а за нею праворуч триметровий Світовид і кілька могутніх дубів. Знимкуюся із Ладою

і Михайлом Орлюком.

Поруч Віктор Бабій, в його руці вертлявий Г-подібний блискучий дротик, яким він визначає цілісність захисною аури у Тараса Силенка із кобзою в наплечнику за спиною.

Ми збиралися проводити конференцію у дворі на свіжому повітрі. Але знову став накрапати дощик і нас запрошують у будинок, хоч і триває адаптивний карантин з-за корона-вірусу. Тому дітей господарі зачинили на 2-му поверсі. У сінях ми перевзулися у матерчаті капці, бо це таки палац-музей.

У конференц-залі
Велика і висока вітальня прикрашена картинами Віктора Крижанівського.

Одна з них на всю вхідну стіну. На столі стоїть великий макет храму Трипільської епохи.

Це в 30 раз зменшена копія одного із розкопаних храмів, здається, в Небелівському городищі. Заходимо в зал. На стінах картини Алі Ізенбека – полковника Добровольчої армії, який через пів Європи переніс у мішку аж до Бельгії дощечки із невідомими письменами, які згодом розшифрував-переклав із давньо-української мови Юрій Миролюбов,

а нам вже тепер відомий цей переклад, як Влес-Книга. Роздивляюся портрет Ізенбека в капелюсі.

Посеред залу стоїть величезний стіл десь 2-метрової ширини, а довжина його до 12 метрів. Обабіч столу ряди крісел. Над краєм столу висить вивіска БУТТЯ УКРАЇНЦІВ, намальована ще Віктором Крижанівским. Де це мені сісти? І я вибираю місце так, щоб не сліпило світло із вікон. Навпроти мене сидять Лариса і Олег Мацюки.

На чолі столу вмощуються П. Матвієнко і В. Перегінець. Вже всі повсідалися

і лише одна жінка (дочка Віктора Крижанівського) із штативом знимкує конференцію на смартфон та Людмила Кузнєцова шукає,

де примоститися. Я рахую присутніх – нас до 4 десятків.

Дещо із виступів
Встає Петро Матвієнко із незмінною брахманською кіскою і відкриває роботу чергової 25-ї конференції. Називає її тему: «Матриця програми перебування втіленої душі на планеті Мангард-Слава». Потім ми усі встали, вшановуючи Віктора Крижанівського - це йому було б 70 років. Головуючий говорить тихенько і я собі думаю, що в кінці довгого столу його погано чути. Я не готувався до виступу і навіть не захопив із собою чистих аркушів. Оглядаюся, в кого б позичити. Праворуч Ольга Дідиченко щось нотує у великому зошиті із твердими палітурками. Навпроти Лариса пояснює мені тихенько, що це аркуші із тезами виступу. Але ж треба на чомусь нотувати перебіг конференції і я наважуюся встати. Іду до Каті Паторжинської. Вона видирає мені із зошита 2 аркуші в клітинку і дає ручку.
Записую, що конференція почалася о 10=30. Головуючий говорить вже з пів години і я пригадую, що дещо вже чув на Тотосі 18.7.20, зокрема про заселення Землі людьми із дев’яти сузір’їв. Ось Перегінець сказав йому щось тихенько. А той звернув ще нашу увагу на дивні слова Тараса Шевченка: //У наші кістяні комори// Залізли свині ізнадвору// Та й рохкають//. Провидець розповідав нам, мабуть, про інформаційну війну вражої сили проти людства.

В. Перегінець говорив не довго. У 2003 році, коли вже був готовий цей будинок, вдова Ю. Миролюбова передала йому архів свого чоловіка і картини Алі Ізенбека. Він похвалив Петра Матвієнка, сказавши, що саме він є двигуном усіх наших конференцій і Людмилу Кузнєцову, яка верстала всі наші збірники. А я тут хочу похвалити самого В. Перегінця, який є одним з небагатьох заможних українців, які надали свої статки на розвиток української справи.
Олександр (Світозар)

більше ходив ніж сидів коло президії, бо є помічником хазяїна дому і його зятем. Він сказав, що цей будинок був збудований у гаю серед дев’яти дубів і він зараз є Духовним Центром «Релігія природи».

Потім довгенько говорив тихенько Віктор Бабій, пояснюючи нам про «псевдо-Я» і «істинне-Я». Перед конференцією він методом біолокації встановив двом чоловікам розмір захисного кокону-поля. Претензії до світу є ознакою незрілості і така людина є егоцентричною. Із 20 листопада 2019 року активізувався корона-вірус і він вражає людей із закритими сердечними чакрами. Така людина втручається в життя інших. Богоцентрична людина живе як спостерігач і не має претензій до світу. Гріха немає, а є відповідальність за свої дії. Потім Бабій розворушив нас, а декого й від сонливості, провівши кількахвилинний оздоровлюючий сеанс для присутніх, роздягаючи нас від тіла до стану душі.

Катерина Паторжинська є астрологом-нумерологом.

Вона розповіла нам про те, що колись було 13 місяців по 28 днів (28х13=364). Катерина досліджувала високі піраміди біля Находки і річки Сучана. Коли зруйнували одну піраміду-брата, сталися місцеві катаклізми і заворушення в Хабаровську. Не всі знають, що в Льодовитому океані є затоплена гора Меру, а на ній найбільша піраміда на Землі і її вершина всього на 7 метрів не дістає до поверхні води. Призначенням пірамід є узгодження-балансування Землі, як живого організму.

Потім говорила Лариса Громадська – вчителька-філолог.

Має трьох онуків: Даринку, Станіславу і Ярослава. Вона з десять хвилин пояснювала нам про вплив маку і конопель на життя українців. Із конопель виходить дуже міцна і стійка до мікроорганізмів тканина. Ще в 1960-ті роки в Україні до четвертини всіх площ засівалися коноплями. Українські коноплі не мають наркотичної дії. А от одяг із крапиви взагалі має бактерицидну дію і в ньому не заводяться навіть воші. Мак є обрядовим зерном, ним засівають людей, щоб мали дітей. Хто хоче почистити печінку, хай вранці і увечері до їжі з’їдає по 3 ложки маку, гарно пережовуючи його. Матвієнко підтвердив, що перевірив це на собі.

Несподівано я дізнався, що врівноважений чоловік Юрій Коросько є за освітою фізиком і спадковим остеопатом. Саме йому й надали слово для доповіді. Він говорив з пів години, а його слухали дуже уважно, бо, виходить, що більшість хвороб людини мають причиною ушкоджений хребет і зміщені ще від народження кістки голови. Бабій попросив надати для людей свій номер телефону, що п. Юрій люб’язно і зробив це для поважного товариства. Засновником остеопатії був Ендрю Тейлор Стіл. І ще я здивувався, дізнавшись, що раніше, ще з 1892 року мануальна дія остеопата була мінімальною. Він торкається руками і людина одужує, бо в неї запускається механізм самовідновлення і самозцілення. Джон Апленджер є послідовником Ендрю Тейлора Стіла і він через сотню років заснував Краніосакральну остеопатію. Буває, що дитина постійно плаче, не може смоктати. При пологах в неї стиснута була голівка. Коли кісточки стають на місце – біда відступає. Так минає і кривошиїсть.

Оголосили перерву на 20 хвилин і я відчув, що зголоднів. Виходимо надвір і на столі викладаємо свої припаси. Лариса Громадська пригощає нас смачними пиріжками із маком, а Лада великими абрикосами. Одну з них я розділив і ми з Антоніною Гармаш з’їли ті половинки на згадку про її чоловіка Василя Литвина. (А я пригадав собі, що ми їздили колись, так років 4-5 тому, у Стайки Кагарлицького району на зустріч із Романом Ковалем та Василем Литвином. Незважаючи на хворобу, він таки приїхав. Ми привіталися, обнялися і він сказав, що подарована йому моя книжка "Красне..." має потужний заряд оптимізму і є в нього на столі..."). Потім трохи поспівали. Наш обід тривав до 13=50. Повеселілі ми розсідалися у залі. Заграв на кобзі і заспівав Тарас Силенко і ми підхопили ту термоядерну пісню МЕЧ АРЕЯ, оцінену нашими воїнами на Донбасі:

//...На позір Перунова полка// Підіймає меч Ареєва рука//На могутній дух на захист нам//На погибель злим підступним ворогам//

Я підійшов до протилежного кінця столу, де Лада, Марія, Ніна, Віталій Опанащук і Михайло Орлюк вже заспівали «Сховалось сонце за горою». Потім заспівали ще дві пісні і співали б ще, та пора було слухати виступаючих.

Ось підводиться моя сусідка Ольга Дідиченко – генетик-цитолог і цілителька, як її представив головуючий.

Спочатку вона звертає нашу увагу на картину, на якій чоловік – це вогонь, а жінка – знання. Каже: «Я практик, який любить людей. Цілитель допомагає людині вилікувати себе. 8 років тому мене, як ту квочку, випхнули із гнізда і послали по місцях сили. Трохи бачу. Я як той електрик, бо в душі свічуся. У 2019 році у Кракові бачила Світовида. Молодці поляки, що зберегли нашу святиню. У кожному селі є своє місце сили. У селі Світильне коло Броварів сильна енергетика. У Троєщині є коло з діаметром 1000 метрів із дуже сильною енергетикою, там є точки ніби зоряне сузір’я. Вмикайте свій духовний зір і ви теж це побачите. Закінчується Ніч Сварога і починається День Золотого Віку. Згодна із Бабієм, що віруси – це чіпи».

Головуючий розповідає про відомого кобзаря Василя Литвина і його школу кобзарів у Стрітівці. Устаємо і триває хвилина шани. Його дружина-вдова Антоніна Гармаш - це і поетеса, і художниця.

Вона колись подарувала мені розкішне видання її книги «Голос утопленого села».

Розповідає про це село в Чорнобаївському районі на Полтавщині. Там влітку рух був тільки Дніпром і заплавами. Риба і сінокоси. Хлопчиків і дівчаток в родинах виховували по-різному. Первістка готували в козаки, а дівчинку готували із сповиточка стати матір’ю, її вчили співати. В українських родинах чоловік і жінка були рівні, але жінок більше оберігали. Дівчата всі були письменні. Є приказка: «Нема діда – нема хліба. Нема баби – нема ради».
Раніше парубка вчили, щоб вибирав собі жінку, яка була б доброю матір’ю для його дітей, а дівку вчили, щоб вибирала собі чоловіка, який би був добрим батьком для її дітей. Жінка дає майбутнє. Забери мову і нема народу. Сваха була характерницею. Жінка готує страву, щоб була поживною, а чоловік готує страву, щоб була смачною. Ось чому коло королів і урядовців кулінарами були чоловіки. Розповіла нам, що пісні «Їхали козаки» і «Взяв би я бандуру» дуже змінені. Запитай зараз, чого це козак «через ту дівчину бандуристом став», і навряд, щоб хтось відповів правильно. Згодом п. Антоніна додала нам оптимізму, прочитавши уривок з Франкового «Мойсея»:

"Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним Морем гомін волі,
І глянеш як хозяїн домовитий
По своїй хаті і по своїм полі."

Несподівано головуючий сказав кілька слів про мене і надав слово. Я устав, щоб мене було добре чути: «Шановне товариство! Переді мною виступали поважні і знаючі жінки п. Ольга і п. Антоніна. Вроді й недоречно чоловіку говорити про «Виховання матері і дитини». Ясно, що Україна розквітне, коли народяться здорові тілесно і духовно діти. Але це буде, коли їх зачнуть і являть у світ здорові тато і мама. Я переконаний, що таке станеться у родових маєтках, а зачаття і пологи будуть відбуватися під родовим деревом. А що зараз робити, коли стільки подружніх пар розлучаються? Я пропоную перед одруженням молодят замкнути їх у кімнаті… (пожвавлення і сміх!) і дати їм виконати якусь спільну роботу на цілий день. Наприклад, поклеїти стіни шпалерами. У процесі виясниться, хто лідер, а хто ведучий, хто роботящий і кого розбирають ліньки. Буде порвана шпалера і молодята будуть заляпані клеєм. А увечері виясниться у частини тестованих: «Щоб я з цим! (цією!) – Та ніколи!». І це буде краще, що вони розійдуться перед одруженням, аніж це зроблять через рік-два вже з дитиною без батька. Інші ж молодята будуть впевнені у правильності свого вибору подружжя. Це є моя ідея бізнес-проекту. Дарую.».
Потім п. Петро попросив і я розповів про випадки реінкарнації у Лівані, де ми з дружиною жили тричі по місяцю у 2008, 2010 і 2015 роках. Ага, я ще й провів колективну руханку на 1-2 хвилини, чим розвеселив присутніх.

Віталій Опанащук був, як завжди, з козацьким чубом, усміхнений і радісний. «…Чужі культури впроваджуються у нас під висловом «какая разніца». Нас опускають до стану тварини. Океан – Бог, а Людина крапелька в ньому. У психологічних дослідженнях Роберт Монро на рівні Майкла Ньютона. Матеріалісти розтинають тіло й питають, а де ж душа? Ми їм відповідаємо: а де думка? Боблан доніс нам, що козаки розмовляли з вітром і брали його в поміч».

Нарешті надали слово й Михайлу Орлюку:

«Я познайомився із товариством на тій конференції, де обговорювалося оздоровлююче харчування. Я запитав тоді в доповідача Анатолія Висоти, який і переклав книжку Арнольда Ерета. Ось це – а як подолати людські лінощі і традиційне змішане харчування? То він відповів мені: - На це, на жаль, нема ради…». Потім п. Михайло, який є одним із найкращих декламаторів нашої поезії, читав під наші аплодисменти, вірші Сосюри, Шевченка та інших поетів.

Знову у вітальні
Завершилася конференція о 15=40 і Ксенія Дубас розіклала на столі лікувальний збірник. Я теж придбав його собі

А у великій вітальні Олександр ще показував і розказував про макет ТРИПІЛЬСЬКОГО ХРАМУ. Це був храм сонця і вогню. Висловлювалися побажання побудувати такий храм нині, щоб українці розносили священний вогонь у свої домівки звідси, з-під Києва, а не возили його аж з Єрусалиму.

Що я не сказав
Такі конференції це не тільки обмін знаннями, а й енергіями. Ми підзаряджаємося одне від одного насамперед оптимізмом. Виступи мають бути короткими й енергійними. Кожен учасник конференції має бути почутим. Треба не боятися запитань до доповідачів. Пісня - це наша молитва до Творця. Тому треба більше співати. Ось вам тест: Коли в тебе є бажання підійти і долучитися до гуртового співу, ти є справжнім українцем-українкою.

Хай же буде!
П.Н.-1

До Обухова ми їхали з Юрієм Короськом, а навколо поливав спраглу землю рясний дощ. Дякую тобі, Юро!

П.Н.-2
Через кілька днів дзвонить мені товариш Петро: - Ну як тобі? – Чудово. І ми обмінялися думками про минулу конференцію. Я здивувався, почувши: - А ти знаєш, наші вернулися в Київ тим білим автобусом до готелю МИР і не стали розходися. Ще співали разом з годину. До них підходили кияни й гості столиці, слухали, а деякі й клали гроші (?).