До достатку-11.25
Анатолій ВИСОТА: Ознаки добробуту, 1, 11.2025
#життя
Сьогодні 25 листопада 2025 року і триває 1371 день війни. Залишилося рівно три місяці до чотирьох повних років війни з Московією.Точаться бої в Покровську. Десантом ГУР під керуванням Кирила Буданова наші вибили ворога з центру міста. Вже з тиждень як НАБУ, його координує США, арештувало кількох корупціонерів, які витягували кошти із атомної енергетики України. Тімуру Міндічу, співвласнику 95 кварталу разом із Зеленським, дали втекти в Ізраїль. Вкрадено до 100 мільйонів доларів. 30 депутатів вийшли із фракції СЛУГА НАРОДУ. Зеленський втрачає довіру. І от в цей час в Київ прибули два генерали і міністр армії США Дрискул і привезли мирний план із 28 пунктів - всі "хатєлкі" Кремля. Щоб ми вийшли з Донбасу, скоротили армію, амністія для всіх і інші неприйнятні для України речі. На перемовинах в Женеві ці та інші 9 неприйнятних пунктів були виключені. Була спроба під слабкість президента провести капітуляцію України. Запротестував Зеленський м'яко, щоб не втратити із союзників США. Тривають бомбардування міст України. Недавно в Тернополі загинуло 39 людей. А сьогодні вночі в Києві семеро людей вбиті Московією (десятки ракет і сотні дронів). Кожного дня по кілька разів у нас зникає електрика. Ворог руйнує високовольтні лінії. А ми руйнуємо їхню нафтопереробну промисловість. Нам треба вистояти цю зиму-25, 26 років.
Війна війною, в життя триває і навіть покращується добробут в нашому селі. Ось про це і розкажу. У нашому Красному люди стали користуватися електротранспортом! Коли змінюються умови життя людей, то кажуть, що покращується їхній добробут. Я пригадую своє дитинство, це було 70 років тому. І наша родина їла борщ з одної миски дерев'яними ложками. Така ложка не влазила в рот. Потім появилися алюмінієві ложки і миска чи тарілка окремо кожному. Готували страву в печі в горщиках і чавунах, тягаючи їх рогачами. Де віник? А он в кочергах! Коло печі в кутку стояли рогачі й кочерга. Наші діти й онуки не знають, що це таке. У краснянській школі ми писали чорнилом (1953-1960 роки) у зошитах в клітинку і лінійку. Запитай онуків і вони не скажуть, що таке клякса, а скільки було пролито сліз від них. Потім вдалося поєднати ручку з чорнилом і появилася авторучка-самописка. В університеті (1964-1969) я вже писав авторучкою. Тоді ж в Києві появилися кулькові ручки та ще й різнокольорові пасти до них. А за останні 20 років сталася взагалі революція; персональні комп'ютери і смартфони дозволяють писати без чорнила і пасти. Ось я набираю цей текст на клавіатурі смартфону і через інтернет ви його читаєте на своїх смартфонах чи на інших пристроях (гаджетах). Наші предки долали простір ніжками або на возах чи на конях. Пішки ходили в Київ. Згадайте описаний Нечуєм-Левицьким похід баби Палажки з невісткою Мелашкою в Київ на прощу. В роки мого дитинства в селі люди ходили босими з весни і аж до перших снігів. Батько наш Михайло кілька років ходив пішки на роботу в Обухів, це по 4 кілометри туди й назад. А потім став їздити велосипедом. Згодом проклали асфальтову в дорогу з Обухова в Красне (1979) і люди стали їздити автобусами, хоч іноді й душилися в тісняві. Мотоцикли появилися в бригадирів і комуністів (2-5) на село і машина в голови колгоспу. А скільки зараз легкових автомобілів у селі? Мабуть із сотня. Лише на нашій Новоселиці автомобілі є у 18 дворах! У деяких дворах є вже й по дві машини. У семи дворах нема машин, включаючи покинуту хату. Війна, дорогий бензин, переважно наші іномарки стоять без руху, але коли треба, то виїжджаємо з дворів.
Минулого разу я писав, як робив собі самокат у дитинстві. А оце бачу, як молода мати із сином учнем їдуть на електросамокаті нашою вулицею. Диво: деякі учні вже їздять в нашу школу на власних електросамокатах! Івану Гончару стало важко ходити і років з 5 тому він купив собі електричний трицикл і став їздити собі селом до друзів, в магазин і куди треба. Якось той трицикл покупався в новому краснянському ставку, що коло Калинового лісу. І тепер Іван їздить на новому трициклі FADA.
Другий трицикл два роки тому купила родина Желетків. Марка DOZER.
Таня Желеток пояснює мені: на Білоцерківщині в селі М. мого чоловіка трицикли є в половини людей. Якось весною цього року я побачив, як нашою вулицею проїхала на трициклі по козине молоко Ліда Біндюженко. Сходив я в магазин, а тоді й зайшов до Ліди. (На світлині Ліда правіше, свято День села, 2025, вересень)
Каже, що вже стало важко на велосипеді їздити на гірку, то сини купили їй трицикл FORTE на 70-річчя.
Мені 79 років. Болять суглоби, стало й мені важко ходити в магазин. Став я виясняти, скільки ж коштують трицикли. В межах тисячі доларів (42 тисячі гривень) - підтвердив інтернет. І от у липні-25 трицикл Crossertranzit вже їздить коло нашого двору.
Його привезли аж із Вінниці з магазину МОТОЧАС. Якраз на день народження я й подарував його дружині. Вчився їздити по нашій вулиці: вперед, стоп, назад, повороти. Яке це радісне хвилювання, схоже на те, коли я вчився їздити на батьковому велосипеді. Потім навчилася їздити на трициклі і дружина. Скуштували цієї радості дочки наші і онука Настя. От маємо машину-ветеранку опель-омегу, а їздити на трициклі приємніше... Став я їздити на ньому селом до магазину і до кумів. Побачила наш трицикл однокласниця Соня Левченко. Каже: корисна річ, але на мою гірку треба виїжджати на чотирьох колесах, щоб не перекинутися. Минув місяць-2 і дзвонить мені Соня: вийди на вулицю. Виходжу й очам своїм не вірю: коло хвіртки під зеленою шовковицею стоїть красуня електромашинка Elwinn на чотирьох колесах і Соня усміхається: син привіз її своїм ходом із Києва.
Питаю Віталія, скільки коштує така краса. Повагавшись, каже, що сто сім тисяч. Щаслива власниця пояснює, що це діти й онука склалися й подарували їй на день народження. Соня хвацько розвернулася на квадроциклі і повезла сина у Веребки.
Висновок: у нашому селі вже є у людей електротранспорт. Вже є й дві хати з сонячними електростанціями, а буде ще більше. Це не що інше, як зростання нашого добробуту.
Прислав комент давній університетський товариш Олександр Перепелиця:
Про допис п. А. Висоти " До достатку..."
Повідомлення вражає своїм переконливим оптимізмом. Автор коротко описує історію розвитку транспорту в с. Красному від велосипедів до
сучасних електромобілів.
Публікація оригінальна тим,
що відволікає нас від напруги очікування нашої перемоги,
яка неодмінно буде. Автор з любов'ю та повагою описує
своїх земляків рідного села і щиро радіє їх транспортним успіхам. Цікаво те, як він майстерно переконує нас на життєвих прикладах, що Україна має технічний поступ
навіть під час такої важкої та виснажливої війни. А це означає, що цей
допис посилює
нашу віру в перемогу над російським агресором. На закінчення дякую п. А.Висоті за його працю,
віру та оптимізм.
З щирою подякою О.Перепелиця".
Допис прочитала і коментує краснянка Тетяна Кияниця
Читаю, та й думаю: яка я все таки старенька: пам'ятаю і чорнила, і клякси, і рогачі з кочергами. Як все змінилось, а пройшло якихось 40-50років. Раніше село жило від натурального господарства, тримали корів, свиней, птицю, засівали огороди зерновими культурами, жали серпами, в'язали снопи, складали копи і полукіпки. Я, до речі, вміла в'язати снопи цуркою. А сьогодні в селі немає жодної корови. Та й на городах ростуть лише овочі для власних потреб. Це значить, що селянин може все необхідне собі купити, в не працювати з ранку до ночі біля землі і худоби. Ось електротранспорт вже можуть собі дозволити. Але саме в тих двох конкретних випадках, про які ви пишете, він був куплений в зв'язку з погіршенням здоров'я.
Цей допис давно написаний, але мій товариш Григорій Коваль лише зараз відгукнувся. Ви лише прочитайте , як він пише. Дякую, друже!
Доброго дня. Виконую обіцяне:
"До достатку - 11.25"
Пропускаю коментар щодо перебігу подій на фронті. Все, на мою думку, викладено об'єктивно і лаконічно.
Про інше. Переконаний, що Україна могла раніше сама налагодити випуск такої мінітехніки для сільської місцевості. І фахівці, і виробнича база для цього були. Це, насамперед, пов'язане з процесами роззброєння. На жаль, як у нас часто буває, про село практично забули. Забули про тих, хто все життя важко працював, працює і нині мужньо захищає державу. По суті, автор допису порушує вчергове одну з існуючих проблем на селі.
А така техніка має бути у кожній сільській сім'ї і не тільки у людей похилого віку для того, щоб мати можливість без перешкод пересуватись чи то на роботу, до магазину, будинку культури, церкви, лікувальної установи, стадіону, родичів, друзів тощо.
Але це вже справа державна.
Цікавими та історично послідовними є спогади про транспортну еволюцію на селі (вози, велосипеди, автомобілі, мотоцикли, легковики, електромобілі) та електронізацію села (від простої ручки з пером до персональних комп'ютерів тощо), босоноге і напівголодне дитинство. Майже все це відбувалось і за моєї пам'яті. Дякую за допис і закликаю не зупинятись.
"Горизонтальні зв'язки - 12.25".
Автор знову порушив цікаву і важливу проблему на селі, а саме, його продовольче забезпечення.
У традиційній для нього манері матеріал викладено в історичній послідовності з додаванням своїх спостережень і спогадів. Імпонує те, з якою пошаною і теплотою він відгукується про земляків і тих, хто долучився до продовольчого забезпечення села під час війни. А діяльність іванівців - це приклад для наслідування іншими фермерами.
"Дідухи" роблять і в нашій місцевості, традиції щодо їх використання збереглися донині, хоча і не всюди.
Окремі роздуми про розпад СРСР цілком поділяю.
Іще одне. Я неодноразово наголошував, що всі спогади автора мають буди узагальнені і надруковані окремою збіркою, наприклад, під назвою"Краснянські замальовки (м.б. спогади): минуле і сьогодення". Вони необхідні для майбутніх поколінь."