До достатку-11.25
Анатолій ВИСОТА: Ознаки добробуту, 1, 11.2025
#життя
Сьогодні 25 листопада 2025 року і триває 1371 день війни. Залишилося рівно три місяці до чотирьох повних років війни з Московією.Точаться бої в Покровську. Десантом ГУР під керуванням Кирила Буданова наші вибили ворога з центру міста. Вже з тиждень як НАБУ, його координує США, арештувало кількох корупціонерів, які витягували кошти із атомної енергетики України. Тімуру Міндічу, співвласнику 95 кварталу разом із Зеленським, дали втекти в Ізраїль. Вкрадено до 100 мільйонів доларів. 30 депутатів вийшли із фракції СЛУГА НАРОДУ. Зеленський втрачає довіру. І от в цей час в Київ прибули два генерали і міністр армії США Дрискул і привезли мирний план із 28 пунктів - всі "хатєлкі" Кремля. Щоб ми вийшли з Донбасу, скоротили армію, амністія для всіх і інші неприйнятні для України речі. На перемовинах в Женеві ці та інші 9 неприйнятних пунктів були виключені. Була спроба під слабкість президента провести капітуляцію України. Запротестував Зеленський м'яко, щоб не втратити із союзників США. Тривають бомбардування міст України. Недавно в Тернополі загинуло 39 людей. А сьогодні вночі в Києві семеро людей вбиті Московію (десятки ракет і сотні дронів). Кожного дня по кілька разів у нас зникає електрика. Ворог руйнує високовольтні лінії. А ми руйнуємо їхню нафтопереробну промисловість. Нам треба вистояти цю зиму-25, 26 років.
Війна війною, в життя триває і навіть покращується добробут в нашому селі. Ось про це і розкажу. У нашому Красному люди стали користуватися електротранспортом! Коли змінюються умови життя людей, то кажуть, що покращується їхній добробут. Я пригадую своє дитинство, це було 70 років тому. І наша родина їла борщ з одної миски дерев'яними ложками. Така ложка не влазила в рот. Потім появилися алюмінієві ложки і миска чи тарілка окремо кожному. Готували страву в печі в горщиках і чавунах, тягаючи їх рогачами. Де віник? А он в кочергах! Коло печі в кутку стояли рогачі й кочерга. Наші діти й онуки не знають, що це таке. У краснянській школі ми писали чорнилом (1953-1960 роки) у зошитах в клітинку і лінійку. Запитай онуків і вони не скажуть, що таке клякса, а скільки було пролито сліз від них. Потім вдалося поєднати ручку з чорнилом і появилася авторучка-самописка. В університеті (1964-1969) я вже писав авторучкою. Тоді ж в Києві появилися кулькові ручки та ще й різнокольорові пасти до них. А за останні 20 років сталася взагалі революція; персональні комп'ютери і смартфони дозволяють писати без чорнила і пасти. Ось я набираю цей текст на клавіатурі смартфону і через інтернет ви його читаєте на своїх смартфонах чи на інших пристроях (гаджетах). Наші предки долали простір ніжками або на возах чи на конях. Пішки ходили в Київ. В роки мого дитинства в селі люди ходили босими з весни і аж до перших снігів. Батько наш Михайло кілька років ходив пішки на роботу в Обухів, це по 4 кілометри туди й назад. А потім став їздити велосипедом. Згодом проклали асфальтову в дорогу з Обухова в Красне (1979) і люди стали їздити автобусами, хоч іноді й душилися в тісняві. Мотоцикли появилися в бригадирів і комуністів (2-5) на село і машина в голови колгоспу. А скільки зараз легкових автомобілів в селі? Мабуть із сотня. Лише на нашій Новоселиці автомобілі є у 18 дворах! У семи дворах нема машин, включаючи покинуту хату. Війна, дорогий бензин, переважно наші іномарки стоять без руху, але коли треба, то виїжджаємо з дворів.
Минулого разу я писав, як робив собі самокат у дитинстві. А оце бачу, як молода мати із сином учнем їдуть на електросамокаті нашою вулицею. Диво: деякі учні вже їздять в нашу школу на власних електросамокатах! Івану Гончару стало важко ходити і років з 5 тому він купив собі електричний трицикл і став їздити собі селом до друзів, в магазин і куди треба. Якось той трицикл покупався в новому краснянському ставку, що коло Калинового лісу. І тепер Іван їздить на новому трициклі FADA.
Другий трицикл два роки тому купила родина Желетків. Марка DOZER.
Таня Желеток пояснює мені: на Білоцерківщині в селі М. мого чоловіка трицикли є в половини людей. Якось весною цього року я побачив, як нашою вулицею проїхала на трициклі по козине молоко Ліда Біндюженко. Сходив я в магазин, а тоді й зайшов до Ліди. (На світлині Ліда правіше, свято День села, 2025, вересень)
Каже, що вже стало важко на велосипеді їздити, то сини купили їй трицикл FORTE на 70-річчя.
Мені 79 років. Болять суглоби, стало й мені важко ходити в магазин. Став я виясняти, скільки ж коштують трицикли. В межах тисячі доларів (42 тисячі гривень) - підтвердив інтернет. І от у липні-25 трицикл Crossertranzit вже їздить коло нашого двору.
Його привезли аж із Вінниці з магазину МОТОЧАС. Якраз на день народження я й подарував його дружині. Вчився їздити по нашій вулиці: вперед, стоп, назад, повороти. Яке це радісне хвилювання, схоже на те, коли я вчився їздити на батьковому велосипеді. Потім навчилася їздити на трициклі і дружина. Скуштували цієї радості дочки наші і онука Настя. От маємо машину-ветеранку опель-омегу, а їздити на трициклі приємніше... Став я їздити на ньому селом до магазину і до кумів. Побачила наш трицикл однокласниця Соня Левченко. Каже: корисна річ, але на мою гірку треба виїжджати на чотирьох колесах. Минув місяць-2 і дзвонить мені Соня: вийди на вулицю. Виходжу й очам своїм не вірю: коло хвіртки під зеленою шовковицею стоїть красуня електромашинка Elwinn на чотирьох колесах і Соня усміхається: син привіз її своїм ходом із Києва.
Питаю Віталія, скільки коштує така краса. Повагавшись, каже, що сто сім тисяч. Щаслива власниця пояснює, що це діти й онука склалися й подарували їй на день народження. Соня хвацько розвернулася на квадроциклі і повезла сина у Веребки.
Висновок: у нашому селі вже є у людей електротранспорт. Вже є й дві хати з сонячними електростанціями, а буде ще більше. Це не що інше, як зростання нашого добробуту.
Прислав комент давній університетський товариш Олександр Перепелиця:
Про допис п. А. Висоти " До достатку..."
Повідомлення вражає своїм переконливим оптимізмом. Автор коротко описує історію розвитку транспорту в с. Красному від велосипедів до
сучасних електромобілів.
Публікація оригінальна тим,
що відволікає нас від напруги очікування нашої перемоги,
яка неодмінно буде. Автор з любов'ю та повагою описує
своїх земляків рідного села і щиро радіє їх транспортним успіхам. Цікаво те, як він майстерно переконує нас на життєвих прикладах, що Україна має технічний поступ
навіть під час такої важкої та виснажливої війни. А це означає, що цей
допис посилює
нашу віру в перемогу над російським агресором. На закінчення дякую п. А.Висоті за його працю,
віру та оптимізм.
З щирою подякою О.Перепелиця".
Допис прочитала і коментує краснянка Тетяна Кияниця
Читаю, та й думаю: яка я все таки старенька: пам'ятаю і чорнила, і клякси, і рогачі з кочергами. Як все змінилось, а пройшло якихось 40-50років. Раніше село жило від натурального господарства, тримали корів, свиней, птицю, засівали огороди зерновими культурами, жали серпами, в'язали снопи, складали копи і полукіпки. Я, до речі, вміла в'язати снопи цуркою. А сьогодні в селі немає жодної корови. Та й на городах ростуть лише овочі для власних потреб. Це значить, що селянин може все необхідне собі купити, в не працювати з ранку до ночі біля землі і худоби. Ось електротранспорт вже можуть собі дозволити. Але саме в тих двох конкретних випадках, про які ви пишете, він був куплений в зв'язку з погіршенням здоров'я.