Самокат-25
Анатолій ВИСОТА: САМОКАТ, 1, 10.25
# дитинство
Сьогодні 26 жовтня 2025 року, неділя. Минув ще один місяць війни, восьмий після повних трьох років. Разом це йде вже 1341-й день війни. Покровськ наш. Бої вже точаться на околицях. Ми ще потроху відступаємо, але вже й відвойовуємо нашу землю, наприклад, на Харківщині й Донеччині. Наші завершили розгром оточеного угрупування коло Добропілля, взявши в полон до півсотні солдат. Наші бомблять дронами і ракетами московські НПЗ, військові заводи, як от вчора аж в Челябінську на Уралі. А вороги бомблять наші міста, горять будинки на Київщині і в самому Києві. Нарешті Трамп опам'ятався і оголосив санкції проти нафтових компаній: Роснєфті і Лукойлу, разом до тисячі їхніх структурних підрозділів. Трамп каже, що Індія вже відмовилася від московської нафти, а Китай обмежує її закупки. Наші сподіваються, що ліквідація нафтової валютної виручки зупинить війну. Зеленський сказав, що вже на початку наступного року до нас прилетять перші із 150 шведських винищувачів GRIPPEN.
Я згадав за дитинство і про те, як я зробив самокат. Коли ж це було? Мабуть мені було вже 10 років, отже це було влітку 1956 року. Хлопці розважалися, бігаючи навипередки по траві, кидаючи опуку один одному або граючи у вибивного. Небесною втіхою було котити перед собою колесо ціпком, бігти за ним, спостерігаючи за безконечним обертанням. Цілим багатством було випросити обруч від старої діжки, він важкенький, легко котиться і не перекидається. Це було щастям бігти за таким обручем, котячи його чимось залізним і слухаючи деренчливу музику. Та якось я побачив, як кілька хлопців бігли за одним радісним, який їхав на самокаті, відштовхуючись одною ногою від землі. Вони бігли і просили покататися. От би й собі такий самокат зробити... (Еге, це вам зараз просто купити самокат. Зайшов в інтернет і купив собі за тисячу гривень...)
І я згадав за полицю у хаті в сінях над дверима, куди батько складав речі, які він "дістав" на роботі. Там були неймовірно красиві блискучі підшипники. Коли батька не було дома, я знову добрався до тої полиці, розгорнув промаслений папір і помітив, що от ті два маленькі підшипники підійдуть на зад самоката, а ось цей великий вже крутиться, виблискуючи, на великому пальці, він підійде на перед самоката. Хай ще полежать собі, поки я знайду для нього дві дошки. Із дерева у дворі були вербові гілляки, які ще батько не перерубав на дрова. На самокат згодяться хіба що для керма. За дошками ми з другом Володькою взимку ходили аж в урочище Ріг, де пролягала залізниця вузькоколійна між цукровими заводами в Григорівці і в далеких, десь на краю землі, Саливонках. Щоб сніги не перемітали рейки, залізничники там у Розі ставили рядами щити із дощок. Там ми їх і розбивали сокиркою, викуваною ще циганами, коли вони колись таборилися в нашому Красному на лузі коло болота, де колись був став. Сокира була гостра і не щербилася, бо викувана була із лапи культиватора, який на колгоспному полі розібрали були цигани. І замашна, бо сокирище до неї зробив батько. Я з тих дощок робив клітки для кролів, якраз в школі тоді тільки й говорили про партійний заклик нагодувати народ кролятиною. Але ті дошки були тоненькі й вузенькі і на самокат не годилися, та й од них нічого не осталося, лише пустуюча кроляча клітка. Я обійшов шкільну огорожу, в якій вже були отвори, через які ми лазили у шкільний сад, і вибрав собі широку дошку, якраз підійде на самокат до переднього колеса. Уночі, скрадаючись як злодій, я й одірвав ту дошку від огорожі, вибивши її спочатку знизу ногою. Одніс дошку і сховав у бабин сарай, от треба лише ножем зчистити залишки вапни, щоб не було видно, що вона із шкільної огорожі... Другу дошку, міцну й широку сороковку я теж знайшов коло школи. Вона згодиться для самоката, щоб на неї ставати. Батько десь на тракторі аж в Матяшівці і вже з тиждень його нема дома. Я кинувся до полиці і дістав три підшипники. Менший брат Льоня крутиться і просить хоч одного підшипника, щоб і собі покрутити його на пальці. Ну дам і тобі покататися на самокаті... Я вже розглядав своє багатство: дві дошки і три підшипники на дривотні. Залізною пилочкою я відпиляв, прикидаючи до свого зросту, дошку з огорожі, це вона буде вертикальною частиною самоката. Із вербової сухої гілляки я зробив, стругаючи ножем, вісі для підшипників.
Ось вже вони на них і крутяться легко в руках братиків Льоні і Колі. Важко було видовбати стамескою отвір у дошці для великого підшипника. А прибити кінці осі з підшипником до дошки цвяхами - це не важко: й ні разу не попав молотком по пальцях. Льоня просить і собі щось прибити. Ну, на ось прибий оцей брусок на дошку зверху: буде кермом. Поки Льоня обстругував ножем кермо, я морочився із підшипниками - колесами для горизонтальної дошки. Прибив і їх. А як же з'єднати ці дві дошки між собою? Я пригадав, як це зроблено на побаченому самокаті. Знайшов круглячок, обтесав його сокиркою і прибив цвяхами край горизонтальної дошки до його торця. Теж важко було нарубати з товстого дроту відрізки довжиною з долоню. Згодилася стара сокира і молоток. Ті 4 відрізки я розклепав на кінцях, а потім зігнув п-подібно. Тут уже і брати допомагали, коли я прибивав ті пе-подібні деталі до передньої дошки і бруска-круглячка горизонтальної дошки. Осталося встромити г-подібний відрізок товстого дроту в ті 4 забиті деталі, на тій осі поверталася вертикальна дошка з кермом. Ось він наш самокат на стежці і вже котиться. Я відштовхуюся від трави і їду перші метри по дорозі нашої вулиці. За мною біжать Льоня і Коля. Мені небесно радісно! Дав покататися і братам, заглядаючи в їхні радісні оченята. Потім прийшов з роботи додому батько і все побачив. І добряче побив мене пасиком за шкоду. Але на своєму самокаті ми ще довгенько каталися того літа...
Да... В інтернеті можна купити самокат з димом і музикою
Допис прочитав, а потім прислав відгук мій товариш Григорій Коваль:
Цікава замальовка знову повертає а далеке дитинство. Правда, довелося і мені майструвати такий транспортний засіб. Але.більше запам'яталася робота із сусідом однолітком над візком, яким ми катали своїх молодших сестричок. Конструкція - проста: дерев'яний поштовий ящик середнього розміру, дві поперечини під ним на підшипниках, передня - повертається. До ящика прив'язували мотузку і самі запрягалися в неї. На жаль, виїхали на грунтовку, де було багато пилюки, і підшипники зупинились. Довелося їх відмивати, змащувати солідолом і користуватися у дворі на підметеній стежині від воріт до хатини. Батьки оцінили нашу конструкцію з посмішкою і побажали успіхів у подальшому. Інші діти з вулиці відверто заздрили, а сестрички по черзі залазили у візок і нас поганяли.
Додаток від 2 листопада 2025 року.
Учора чубариком заїхав до кумів Чорних. Прочитав Галі і Гриші цей допис. Гриша уточнив, що цигани стояли табором далі від болота, на Оболоні, а Галя додала, що ближче до млина. Гриша розказав, що одна циганська родина попросилася переночувати і дід Андрій дозволив. Розстелили куль соломи на долівці, а малий Гришко спостерігав з печі, як на соломі повлягалися мати, батько й діти, правда, циган зняв чоботи. Вранці циганка запропонувала матері Оксані погадати: принеси в хату курку. Може'яла її в руках і казала: живеш сама, без чоловіка, один син, дітей більше не буде. Житимеш все життя сама і бідуватимеш. Курка перестала опиратися і завмерла. Циганка кинула її під лаву: до вечора оклигає. Увечері дід Андрій дістав з-під лави здохлу курка: ага, жди, що оживе, як вона їх задушила! Одніс на город і закопав.
Щодо самокатів. Робили їх хлопці в селі. Особливо гарний самокат мав Михайло Гульва (Морозенко). Такі вузенькі колесики. Якось пасли ми корів коло лісу Калинового. Хлопці прикотили самокати. Катаючись з гори на самокатах, ми і про корів забули. А там через дорогу стояли півкопи жита колгоспного. Корови ті півкопи й порушили. Василь Іванович - бригадир, дуже лаявся, погрожував зайняти корови, в потім потрощив самокати наші...