Стежки-23(3)
Анатолій ВИСОТА: Інтернат-3, 1, 04.2023
#долі
Сьогодні 14 квітня 2023 року триває 415-й день війни з Московією. Ще тривають тяжкі бої, особливо в Бахмуті. Мало надії, що буде наш наступ у квітні. Бо йдуть затяжні дощі, земля розкисла і танки застрягнуть. У травні дощів майже нема, то може через місяць буде наш наступ? Щось давно вже не було ракетних обстрілів Київщини. Ми вже два місяці маємо стабільну електрику. Надлишки електрики країна продає на Захід, бо там вона удвічі дорожча.
Сьогодні ще й день мого народження - мені 77 років. Вже є перші привітання. Їх я розміщуватиму у коментах...
Як я опинився на свинофермі
Змалечку я помітив за собою, що вмію і люблю жартувати. А жарт можна зрозуміти і як тонко приховувану насмішку над товаришем. Як людина уявно потрапляє в комічний стан і як виходить з нього - оце і є метою жартівника, щоб разом посміятися. Але недарма кажуть, що є і злі жарти. Тоді кажуть, чого це він так випендрюється? І підстав-то для якоїсь моєї зверхності у класі не було...
Вже в дев'ятому класі, коли я став гарно вчитися і став вибиватися у відмінники, мене з метою профілактики направили чи й не комсомольські збори класу, де комсоргом недавно стала Надя Константинова, а Оля Несклада була активісткою, на інтернатівську свиноферму... На невизначений строк, коли учень виправить свою поведінку... На душі кішки шкребли кровоточиво, але я не опирався.
На мою радість там працювала трипільчанка - моя тьотя Оксана, двоюрідна материна сестра, яка була лиш на п'ять років старшою від мене. В мої обов'язки входило повичищати у двох клітках від гною і устелити тирсою підлогу. А ще тричі на день із кухні носити каструлі недоїдків для свиней.
Мені комірник видав старого темного халата і якісь старі черевики. Допомагати мені працювати коло свиней добровільно зголосилися Андрій Демченко, Вася Осока і Оля Бакун, з якими у мене були особливі стосунки. ((Вони допомагали носити каструлі з недоїдками). І стало мені легше.
((Зараз такі багаті часи настали, що є люди, які, може, й свиней не бачили...)
Робота була та для мене хоч і брудною, але не обтяжливою та я ще й старанно вдавав, як мені весело йти на свиноферму, коли інші бігли на волейбольний майданчик. Якби я жалівся чи ремствував, то мене залишили б там надовго, а так - лиш кілька місяців - і з мене зняли покарання.
І, на моє диво, ще й нагородили фотоапаратом “Смєна”...
((Ось такий він мав вигляд, а коштує в інтернеті тепер 800 гривень
Одного разу в районній газеті “Зоря Жовтня” я побачив фото хлопця із фотоапаратом в руках і впізнав себе. Це вже був успіх у класі... Згодом до свиней вишикувалася черга із хлопців. Отак в нас виховували почуття любові до твариництва...
((Десь у папках є та давня газета із моєю світлиною і коротеньким похвальним текстом. Коли знайду її, то й ви побачите мене юного...).
Ось одна з тих давніх світлин, зроблена з допомогою фотоапарата "Смєна":
