У лютому, 02.2025
Анатолій ВИСОТА: Ховали в Красному, 1, 02.2025
# Красне
Сьогодні 19 лютого 2025 року, вранці мінус 9, ясно, але майже без снігу. А вчора ми ховали Андрія Чумака - воїна Третьої штурмової бригади.
Але спочатку про війну.
Ворог повільно просувається до Покровська на Донеччині. Там ми на днях звільнили село Піщане.
Трамп прямо облизує Путіна і Московію і відмовляється від захисту Європи. Виходить на те, що Європа буде купувати у США зброю і разом із Україною буде протистояти Московії. США хотіли загарбати наші природні ресурси за безцінь, як оплату за колишню допомогу. Зеленський відмовився підписувати такий грабіж, а вимагає міжнародного партнерства. США і Московія домовилися, мабуть, що в кінці лютого-25 їхні президенти зустрінуться і проголосять припинення вогню. Зеленський хоче участі в переговорах і України. Кожної доби нас бомблять, але й ми відповідаємо їм вогнем. У нас є світло й тепло, а в Миколаєві розбомбили ТЕС і там 100 тисяч людей залишилися взимку без тепла, світла і води...
Про похорон
Ще 17 лютого в інтернеті повідомили, що будуть у Красному ховати Чумака Андрія Анатолієвича. Хто це? В Красному Чумаків не було... Може це краснянський зять?
Ще до 12_00 я по морозцю підходжу до школи. Бачу дітей і дорослих із прапорами, як формується почесний коридор обабіч дороги.
Підходжу до Тані, яка тримає прапор з Оленою Корсун.
Наша староста Алла дає комусь ще прапор. Таня сама із Загреблі і пояснює мені дещо про Чумака. Виходить так, що цей 46-річний киянин є нам далеким родичем. І я дещо згадав.
Мій батько Михайло Висота мав матір Варку Давидівну Баклан - нашу бабу. Я пам'ятаю її брата Василя Давидовича і їхню хату на Загреблі. Баба Варка казала, що там її рід. До нас на Новоселиці до баби в гості звідти приходила тітка Дунька з дочками Лідою і Галею. Ця тітка була дочкою Федора - брата дружини діда Василя Баклана (1911 р.н.) Галини Наумівни(1911 р.н.), а вони були із роду Заманіїв. Я пригадую, що кожного року на проводи на гробках бачилися із тіткою Дунькою і її дочками. Дочка Ліда (1954 р.н.) вийшла заміж за Анатолія Чумака родом із Житомирщини, і вони стали жити у Києві. Народили двох синів. Один з них Андрій Чумак (1979 р.н.) якраз і став воювати за Україну.
А потім не стало тітки, її чоловіка і старшої їхньої дочки Ліди. Ліда з чоловіком Анатолієм поховані коло матері Євдокії і батька Михайла у нас у Красному. Ото коло них рішили поховати і онука Андрія...
Почесті
Загули сирени. Їде сумна колона з прапорами.
Ми схиляємося, віддаючи шану воїну, якого везуть в машині КОЗАЦЬКА РАДА. Коло церкви на чорному помості військові поставили і відкрили труну.
Коло прапорів стоять хлопці у камуфляжі і четверо з автоматами. Майданом лине сумно ПЛИВЕ КАЧА. Оце ось хрест із датами.
Сивий розпорядник починає мітинг. Розповідає про Андрія. Закінчив Київську школу-116. Вивчився на автомеханіка, ремонтував машини. Створив ремонтне підприємство. З перших днів війни разом з теробороною захищав Київ із західних околиць. У вересні 2024 року був мобілізований до Третьої штурмової бригади. У боях не ховався за спини товаришів. Мав позивний "Клайд".
У січні 2025 року коло села Новоігорівка Сватівського району Луганської області був тяжко поранений. Перевезли його в Київський госпіталь, де через два тижні Андрій і помер.
Потім троє священиків із ПЦУ з Обухова і дві жінки відспівали покійного. Від Обухівської громади виступила Антоніна Шевченко - заступниця міського голови. Вона сказала, що Андрій Чумак вповні виконав свій синівський обов'язок по захисту України від загарбників. Потім говорив уповноважений по мобілізації і комплектації війська і запевнив, що будемо воювати, щоб кацапів більше не було в Україні. Староста Алла Олександрівна як завжди хвилювалася, виступаючи. Підтримала рідних Андрія.
Знову вишикувалася колона. Я підійшов до Галі - Андрієвої тітки. Йдемо й розмовляємо. Пам'ятає, як ходили на Новоселицю до баби Варки в гості.
На гробках.
Прийшло майже все село. Ось і могила. За нею вже чекає Ліда - мати Андрія.
Рідні і люди прощаються з покійним. Кладуть квіти. Прапор із труни військовий від імені Президента України передає Вікторії - дружині Андрія. Передають і символ бригади. Отак виглядає труна від держави.
Бачу, що на похорон прийшло таки майже все село. Кладуть квіти. Прощаються із Андрієм. Ось шестеро побратимів вже опускають труну в могилу. Я здригаюся від пострілів. Це хлопці трикратним залпом віддають військову честь Андрію, направляючи автомати на схід десь у небо над школою. Андрій поліг за нас, боронячи нашу землю від чужинців. І наша земля таки буде звільнена від московитів!
Додаток від 20 лютого 2025 року
3-тя окрема штурмова бригада була сформована на основі підрозділу Збройних сил України, який своєю чергою був сформований на основі добровольчого загону територіальної оборони «Азов», що був створений у Києві 24 лютого 2022 року, в перші години повномасштабного вторгнення. Кістяком підрозділу стали ветерани ОЗСП «Азов» Національної гвардії України та представники Азовського руху
Командиром бригади є полковник Андрій Білецький.
Додаток від 24 лютого 2025 року. Сьогодні минає рівно три роки війни. Найголовніше: ми вистояли у війні із могутнім і нахабним ворогом і зберегли свою державність. Нам допомагає Захід і ми кріпші набагато більше, аніж на початку війни. США бояться поразки Московії більше, а тому допомагали нам дуже дозовано: "по чайній ложці". Трамп хоче нашого ослаблення і завершення війни перемогою Московії. Він боїться успішної України. Він нас не знає, не хоче знати і тому не любить. Доведеться нам опиратися на Європу, на Велику Британію...
Учора 26 лютого 2025 р. ховали в Красному ще одного бійця Третьої окремої штурмової бригади Ярослава Петровича Чорного (1985 р.н.). Яків Чорний (Комірник) мав велику родину. Два його сини, зокрема Грицько, після служби в армії зачепилися в Москві. А троє: Василь, Марія і Петро (1949 р.н.) жили в Красному. Петро Якович оженився і в них з дружиною Людмилою Іванівною народилися Ярослав, Марина і Руслан. Ярослав учився в Українській школі номер 2, потім 9 класів закінчив у Вишгородській школі, а середню освіту здобув в Обухівській першій школі. У Катюжанському вищому училищі вивчився на водія машини по категорії "С". Відбув службу в українській армії, працював за контрактом у прикордонних військах коло Одеси, потім в органах МВС.
У липні 2024 року у Вишгороді Ярослав пішов добровольцем до українського війська.
У лютому 2025 р. Третя штурмова бригада вела тяжкі бої у Сватівському районі Луганської області. Там у селі Новоєгорівка 20 лютого 2025 року Ярослав і загинув від вибуху снаряду. Тіло його ховали в закритій труні.
На похорон прийшло майже все село. Два десятки машин з прапорами. Два десятки військових у камуфляжі. Відспівували воїна троє священиків із ПЦУ. Виступали: заступниця Обухівського міського голови Олена Паєнко, уповноважений по комплектації армії Луценко і староста села Красного Алла Чорна.
Прапор із труни і знак бригади передали батьку Петру Яковичу
На Низеньких гробках коло могил родичів і поховали Ярослава під трикратний почесний салют із автоматів. Стріляли в небо на захід.
Красняни стояли на гробках суворо і згуртовано. Ми думали, щоб швидше викинути московську нечисть з нашої землі.
Додаток від 31 березня 2025 року
Учора в неділю я був на поминках Ярослава, 40 днів. Великий світлий зал у кафе БЕРЕЖОК, що в Обухові коло ставу. Великий стіл, накритий на 30 осіб. З-за непорозуміння за мною в Красне приїхав Руслан - син Петра Чорного, з білявкою Катею, його онукою від дочки Марини, яка приїхала з Німеччини. Якраз вчасно приїхали. Всі сидять за столом. Я вмощуюся навпроти Петра Яковича, поруч з ним чорнява молода жінка - це Валерія. Петро встає і розказує про сина Ярослава, а потім проказує ОТЧЕ НАШ. Їмо традиційне коливо, п'ємо за царство небесне. Встає Валерія і каже, як це гірко, коли гинуть такі молоді чоловіки. Дякує всім, хто воює за Україну, і сама просльозилася.
Я розказав про рід Якова Чорного
Шановні красняни! Творець створив усіх людей різними. Дядько Яків десятки років відав коморою колгоспною. Ми казали: дядько Яків Комірник. Ось вам картинки з життя 70 років, плюс-мінус тому. Іде чоловік Новоселицею: сірий піджак темна сорочка, вічний картуз на голові. В кишені складений вподовж зошит в клітинку, а ньому дядькові ієрогліфи хімічним олівцем, які день за днем відображають рух товарів і людей в коморі. На храм Михайла купив собі чорну куфайку. Дядька Якова можна віднести до сільської технічної інтелігенції. Він ладив з начальством і з людьми: і в тюрму не посадили, і багатьох врятував від голодної смерті. "Ти, Мотько, приходь на роботу в комору на ніч. Зі споду приший карманчик, а туди клади дві-три жмені зерна. Багато не бери, бо попадешся. Я ж бачу як вашу сім'ю вигнали з хати і ви мучитеся в молочарці...". Зерно товкли у ступі, варили кашу і четверо дітей не померли з голоду. Яків знайшов собі дружину аж у Дерев'яні: привів у Красне рум'янощоку Ольгу. Семеро дітей: крім дочки Марії - усі хлопці. Старший Василь женився на Мидорівській Маньці - справній дівчині. Від них дядько Яків мав двох онук: Тетяну й Людмила. Тетяна, мабуть, успадкувала від діда талант до рахування: перераховувала, скільки огірків, чи часничин у корзині, працювала головним бухгалтером. Син Василь робив на КАМАЗІ. Пів села побудували нові хати на піску, який він привозив: скільки дадуть, може й карбованець за 10 тон. Дочка Марія вийшла заміж за Миколу Бабака - Колика, механізатора, який гарно співав і розказував гуморески. Манька жила поруч, все пташила в свою хату. Від них дядько Яків мав ще двох онук: Ніну і Олю. Сини Іван і Григорій після армії осталися в Москві. Яків сказав дітям: живіть самі і давайте жити іншим... Найменший син Петро успадкував батьківську хату, яка будувалася, мабуть, років з 5. Женився на дівці Людмилі аж із Західної України. Викохали Руслана, Марину й Ярослава. Ярослав пішов добровольцем до ЗСУ у липні 2024 року. Загинув під Новоєгорівкою на Луганщині у лютому 2025 року. Оце завдяки цьому хлопцю, якого я й не знав толком, нема кацапів у Красному. Дякую дядьку Якову, батьку і иатері Ярослава, що ваша дитина поклала життя за нас... Слава Україні!