Ілюзії-(1989-2021)

Анатолій ВИСОТА:
МОЄ ПРОЩАННЯ З ІЛЮЗІЯМИ
#дух
(До 20-річчя РУХУ Обухівщини: 1989-2009)

Що таке ілюзія? Ілюзія - (лат. illusio) - це є помилка, оманливе уявлення. Насправді, ілюзія - це хибне сприйняття людиною дійсності. Ось приклад оптичної ілюзії: світла пляма на темному тлі здається більшою ніж така ж за розмірами темна пляма на світлому тлі. Або варто вам розрізати хлібину надвоє і порівняти половинки у розведеному і зведеному стані: розділені половинки хлібини здаються меншими за розмірами аніж ті ж половинки у зведеному стані.

Приклади оптичних ілюзій

Неможливий тризуб

Концентричні кола переходять у СПІРАЛЬ, якої нема

Рівні квадрати здаються вигнутими

Зустрічаються звукові, температурні та просторові ілюзії. Подивіться ілюстрації до книги Василя Шкляра “Ключ” і ви очам своїм не повірите. Там на картині зображено водоспад і потік води вертається назад на вершину.

Науковці кажуть, що ілюзії виникають внаслідок певних властивостей зовнішнього середовища, послабленої уваги людини, збудженого чи хворобливого стану її нервової системи.
Другим визначенням ілюзії є необгрунтована надія чи нездійсненна мрія.
За роки мого дитинства, студентської юності та й у зрілі роки мене напакувала діюча радянська влада значним числом ілюзій, насамперед світоглядних, від яких я з часом позбавився. Поділюся своїм досвідом.
Ілюзія перша: СОЛІДАРНІСТЬ ТРУДЯЩИХ УСЬОГО СВІТУ, ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ. В радянські часи на кожному друкованому органі зверху містився заклик: “Пролетарі усіх країн єднайтеся!”. Я був переконаний, що людям праці ніщо не заважає об'єднатися в боротьбі з капіталом - своїм ворогом, і перемогти його в світовій революції. Марно я чекав, що всі людські проблеми, а насамперед голод і бідність, вирішаться одним махом. Пролетарі виявилися насамперед патріотами своїх країн і ніяк не хотіли об'єднуватися із трудящими сусідніх з ними ворогуючих чи конкуруючих країн.
А найперший сумнів щодо дієвості інтернаціоналізму - як безкорисливої взаємодопомоги людей, об'єднаних одним марксистським світоглядом, у мене виник, коли я дізнався про часи формування Комінтерну - органу, який мав і здійснити ту світову революцію. Комуністи майже з усіх країн запропонували для полегшення взаємовідносин перейти на есперанто - новомову, щоб не було образливо кожному за свою рідну мову. Російські більшовики на чолі з інтернаціоналістом Лєніним проявили національний егоїзм і рішуче сказали “нєт!”. Мовляв, ви всі рівні в правах, але ми - росіяни - рівніші...
Ще ось приклад ігнорування інтернаціоналізму із новітньої історії. Після розпаду СРСР в 1991 році логічно постало питання про вихід з Росії - тюрми народів, - за визначенням самих же комуністів, захоплених і колонізованих Москвою країн і народів, від Чечні і до Якутії. Єльцин спочатку облудно, щось там казав, що їм буде дано стільки суверенітету, скільки вони подужають підняти.

А згодом на прикладі війни з Чечнею президент Росії сказав рішуче: “нєт!”. І він діяв, як патріот Росії.
То я зрозумів, що інтернаціоналізм було введено в міждержавні відносини вражою силою, як спроба зруйнувати національні організми народів зсередини на користь народів, які абсолютно його не визнавали. Іван Дзюба написав дослідження “Інтернаціоналізм чи русифікація” і довів, що під прикриттям інтернаціоналізму провадилася русифікація України. І я позбавився тієї ілюзії. В моєму розумінні український патріот і український націоналіст - це одне й те саме, бо така людина любить Україну і все українське і здатна життя покласти за це. Скажіть, а хто тепер проти цього?
В радянські часи прямо на'язувались суспільству правила співжиття людей, мовляв, задля їхнього ж добра і безпечного та заможного життя, правила, які грунтувались на перевазі колективного інтересу (комуни) над індивідуальними інтересами окремих людей. Однак, я довго цьому опирався, бо розумів, що невільна людина нездатна до якісної корисної творчості і програє в змаганні з вільною людиною. Тому і впав СРСР, бо не опирався на зусилля мільйонів своїх громадян-творців. То що виходить: егоїст-індивідуаліст це краще, аніж колективіст? Всьому є міра. Але чоловік, який не дбає насамперед за благополуччя своєї родини, є посміховиськом серед колективу природніх егоїстів.
Ще одна моя ілюзія була пов'язана з надією, що комуністи чесно хочуть перебудови Радянського Союзу і опиратимуться в цьому на некомуністів, яких була абсолютна більшість. Ось 12 березні 1989 року, рівно 20 років тому, вперше в Україні в нас в Обухові утворився українських РУХ за перебудову, але комуністи не захотіли ділитися владою і де могли, там і переслідували рухівців. Якби не крах їхнього комунізму і Союзу, то моя б ілюзія була б варта мені втратою не лише здоров'я, а й життя.
Довго я був упевнений, що Лєнін - це геній і високогуманний чоловік. Аж поки не дізнався, що життя людське для нього, як і для Сталіна, було нічого не вартим. Це при ньому сотнями розстрілювали заручників, були утворені концтабори і трудові армії. Це він організував три війни проти України і нарешті окупував її. Тому знесення в Обухові його пам'ятника є логічним і шкода, що з цим запізнилися аж на 15 років.
Із 1961 року в Радянському Союзі стали будувати матеріально-технічну базу комунізму. Компартія заявила на весь світ, що в 1980 році нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі. І я в юному віці цьому повірив і мріяв, як через двадцять літ ми будемо жити за комуністичними принципами: від кожного за його здібностями і кожному за його потребами.
Це означало, що кожний громадянин працюватиме не з принуки, а згідно із своїми здібностями і суспільство за цю роботу задовольнятиме всі його потреби.
Особливо мене заворожували слова: і поллються безконечним потоком матеріальні і духовні блага...
А старші люди, які пережили голодомор, репресії і війну казали: ви тільки слухайте їх, вони, брехуни, вам ще й не такого наговорять... Ще далеко до 1989 року я позбавився від своєї ілюзії в побудову комунізму.
Здавалося мені, ну вірив чоловік і все тут, що варто в Україні утворитися і легалізувати діяльність якійсь опозиційній силі, як вона отримає всенародну підтримку. Марно сподівався.
Ми знаємо, що у кращі рухівські роки на Обухівщині було нас, рухівців, півсотні та ще симпатиків Руху стільки ж. І це з 30 тисяч лише дорослого населення нашого краю! Багато з них ходили на мітинги, підтримували наші гасла про надання Україні суверенітету, про забезпечення людей достойним і безпечним життям, але засвітитися в членах нашої організації так і не ризикнули.
Сиділи в кущах і чекали, чим вся та боротьба з комунізмом закінчиться. Вони, навчені гірким досвідом своїх замучених предків (лише на Обухівщині загинули від Голодомору в 1933 році до 20 тисяч людей!), знали, що всяка боротьба із діючою владою, приречена на поразку. Від цієї ілюзії про всенародну підтримку опозиції, як і від попередньої про чесні наміри комуністів перебудуватися, я швидко позбавився.
Ще одна моя ілюзія була пов'язана із тим, що українська держава, незалежно від того, хто при владі, має самодостатню і незаперечну цінність. Що саме існування незалежної України з часом зробить українців патріотами і викує з них націю. А вийшло, що колишні комуністи Кравчук і Кучма, цілком законно прийшовши до влади над країною, стали кувати під себе і посіяли у значної частини українців зневір'я в Україні і в самих собі. Не можна допускати до влади антиукраїнські сили, бо з часом взагалі постане питання про існування України як незалежної держави. Нову українську націю мають утворити високосвідомі і просвітлені українці.
Радянська влада ростила з нас не лише колективістів-будівників комунізму, а й активних перетворювачів природи. Сам кандидат хімічних наук, я довго вірив у всемогутність науково-технічного прогресу, який вирішить всі людські проблеми, а насамперед енергетичні з допомогою термоядерних реакторів. Вражений ілюзією, що матерія первинна, а Дух вторинний, що людина - господар Землі і здатна, якщо вивчить і досконало дізнається про усі зв'язки і природу речей, вона здатна перетворити до своїх потреб не лише Землю, а й Космос. Саме життя людське, яке кожного року підкидає все більше нерозв'язних проблем: чистої води і повітря, неотруйних продуктів, безпеки в соціумі, кліматичних змін і іншого, життя наше людське підказало, що надія на науково-технічний прогрес - примарна.

Тепер я переконаний, що Всесвіт цілісний, що є Творець, а людина є Його Син (в потенції), а матеріальний Світ є лише фрагментом Всесвіту.
Я гадаю, що цілісний українець здатний вирішити більшість проблем разом зі свою родиною у своєму родовому маєтку на своїй ділянці землі.
Ще одне моє розчарування пов'язане із нездійсненням сподівань і мрій учасників Майдану. Осінь і зима 2004 року вивели на Майдан свідомих і сміливих українців, які виступили проти несправедливості і брехні, нахабно нав'язуваних виборцям тодішньою владою. Нам здавалося, що новий Президент, який пройшов випробування смертю, якого антиукраїнським силам так і не вдалося вбити, все зробить, щоб Україна таки стала українською.

Навіть у страшному сні не могло приснитися, що через чотири роки лідери Майдану стануть непоступливі один одному мов вороги. Що в самозасліпленій ображеності один з конкурентів на майбутнє крісло Президента стане діяти за принципом: чим гірше в Україні, тим краще. Марна надія втопити конкурента, а самому живим випірнути на берег.
(22 лютого 2009 р. по 5-му каналу ТБ показали, як дев'ятирічні учні ставляться до кризи в Україні. Їм розіклали на столі кілька світлин, серед яких були світлини президентів України, Росії та США, а також лідерів української влади і опозиції. Дітей попросили вказати на того, хто відповідальний за кризу в Україні. Бачили б ви, як вони спішили один поперед одного вказати на винного у кризі. Те, як десятки дитячих ручок покрили одну світлину, мабуть не одного політика призвело до серцевого нападу...)
Про що свідчить така шалена боротьба на верхніх щаблях української влади? Ця жорстока боротьба вказує на те, що Україна наближається до реальної незалежності і дуже багато в світі є країн, які цього не хочуть...
То який же висновок я роблю для себе після 20 років в активній політиці місцевого рівня? Я не сидів, склавши руки, а вчився, пізнавав світ і себе та позбавився багатьох ілюзій. Моя і моїх соратників участь у РУСІ - це була можливість, яка надається може раз у житті, і ми нею чесно скористалися і не жалкуємо. Нас, рухівців, тоді було всього півсотні, а ми ініціювали такі переміни до кращого, що без них наша Обухівщина була б такою ж сіренькою, як багато районів навколо нас, де не було РУХУ. І наша участь на Майдані 2004 року теж була потрібною, хай про те жалкують слабкодухі і песимісти.
Життя триває і майже в кожної людини настає пора обміркувати прожите, зробити переоцінку цінностей і відкинути свої колишні, особливо світоглядні, ілюзії. Нам, українцям, пора перестати дивитися на світ через московські окуляри. Давайте будемо вчитися на своїх помилках і дійсність стане світлішою...
Оцю правдиву розповідь завершую тим, що скажу: я вірю у прекрасну українську перспективу з природовідповідним способом життя українців, і тим, що це стане прикладом для наслідування світом. Хай же буде!