Тиха-08.21
Анатолій ВИСОТА: ТИХА ВОДА греблі рве, 2, 08.2021
До 30-річчя Відновлення Самостійности України
"...ся ... дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну..."
Іван Франко про Лесю Українку
На світлій полянці у пишній траві сидить дівчинка. У неї в пелені квіти і трави. Вона пильно роздивляється кожну квіточку, кожну жилочку на листочку, намагаючись знайти хоч двоє однакових: нема - усі різняться між собою. У Красносілці Оленка ретельно в'яже віночок своєї долі...
Рідні
Брати Василь і Петро Кривороти (на світлині вони з сестрами)
були винахідливими і підприємливими хлопцями і не дивно, бо це їхній прапрадід чигиринський козак заснував їхнє село в долині Сухого Ташлика і назвав Красносілка. Після війни в околицях було чимало розбитої техніки і хлопці натягали додому всілякого залізяччя аби тільки воно крутилося і вертілося. В ті бідуючі часи по селах умільці робили ручні млини, а Василь з Петром зробили олійницю, бо тоді цінувалася кожна ложка олії. Люди несли соняшникове насіння мішками. Крутилося важке колесо, прес чавив насіння і вже капала запашна олія і кожен ніс додому в мішку сіру макуху і в пляшках олію. Олію продавали, бо треба було заплатити за навчання молодших сестер у школі. Василь був ощадливим і зміг купити хату із солом'яною стріхою.
У ту хату і прийшла жоною вісімнадцятилітня Валентина.
І 2 серпня 1957 року заплакало немовля - дівчинку назвали Оленкою. А ми її знаємо на Обухівщині як Олену Артюшенко.
Вишні
Через чотири роки народилася середульша сестричка Ніна. А мала Оленка її доглядала, таку плаксиву і вередливу. Ще до школи дівчинка навчилася читати. Ранок. Тихо. Дома нікого. На столі записка від матері: 1. Кролі - знаєш, що робити. 2. І рви вишні. Щоб мені було двоє відер. Суп у каструлі, хліб на столі. Буду після обіду.
Надворі лагідно і сонячно. Іскриться срібляста роса на травах. Із клітки, лапками впираючись у дротяні дверцята, дивляться на свою годувальницю сірі кролики. Мої любі! Вона чистить клітку, вигрібаючи буруб'яшки і залишки трави у відро. Кролі заважають і Оленка гладить пухкі спинки, пропускаючи довгі лоскітливі вуха крізь пальці. Із мішка взяла раз і другий трави - батько вкосив звечора на бережку, і наклала кролям. Тепер можна і самій поїсти...
Де ж те відро? Дівчина окинула оком двір. Помітила на піддашші сохнучі вишні. Перші вишні батько возив аж у Кам'янку. Помахуючи відром, Оленка пішла в кінець городу, де з-року-в рік, зацвітав і плодоносив буйний вишняк. Перші вишні задзвонили. Спіліші до рота. Перед обідом вона наповнювала друге відро. Із темної шибки на Оленку поглянула непричесана: на вухах вишневі сережки.
Школа
У таку гарну красносільську школу із дзвінкими класами Олена ходила з радістю. У руці портфелик, на шиї червоний галстук - зразкова піонерка. Мати в школі учить дітей по книзі "Родная рєчь", на лінійці зранку діти голосно проказують: "Наша Батьківщина - Радянський Союз!". Батько в школі лаборант - знадобився привезений з війни трофейний фотоапарат і освоєна ним у селі фотосправа. Олена не вірить йому, що комуністи брехуни. Дорогою наспівує пісню, яку розучують у хорі: "Масква - сталіца родіни чудєснай".
А після школи треба бігти у музичну школу, де Олена вже навчилася грати на важкому баяні.
Морозний вечір, засніжений двір і таємничі дерева. А Олена на теплій лежанці, зігнувшись, щось пише. Баба Дуня (на світлині праворуч)
он каже: будеш письменником. Невже я справді напишу книжку? І вона проказує улюблені Тарасові вірші: "...лечу... дивлюся... край неба палає...".
Університет
Той, що Шевченка в Києві. Факультет журналістики. Конкурс 15 на одне місце. Батьки і нові туфлі купили Олені, і на дорогу дали. В атестаті лише одна четвірка за креслення. Вона успішно склала 4 екзамени і вже студенткою вертиться коло дзеркала в гуртожитку.
Аякже, з першого курсу вже співає у хорі "Веснянка". Скільки всього треба знати! Ленінську статтю "Партійна організація і партійна література" вже вивчила і цитує напам'ять. Вже в Києві Олена стала придивлятися до України. А може й має рацію професорка Алла Коваль, що українська мова багата лексично і унікальна? У театрі Франка з тих "Фараонів" можна померти зо сміху...
5 курс. На практику Олена поїхала в Сибір. Незаселені землі, безконечна зелень тайги. І стоси велетенських колод. Красноярськ. І через два місяці українка затужила за Україною.
Дівоча доля -заміж іти
Високий, гарний і впевнений у собі Олександр Артюшенко теж вчився на журналіста. Лагідну і діловиту Олену він вже давно помітив, аж поки і дівчина його оцінила. А познайомилися вони на весіллі. Потім через три місяці і побралися.
Обухів радував серце дівчини своїми будовами і перспективою розвитку. Відбули скромне весілля і довелося Олені жити із свекром і прискіпливою свекрухою. І не рік, а всі десять...Чоловіку було місце роботи в обухівській газеті "Зоря жовтня", а Олені довелося їздити на роботу в Київ, де вдалося влаштуватися випускати газету-багатотиражку. Довелося пережити болі і радості материнства: Олена навчала крихітку Тоню перших слів "мама" і "тато". Свекруха дорікає: з твоїми "татами" діти стануть в Обухові білими воронами. Своє українство Олені довелося утверджувати. У 1988 р. в Обухові на Піщаній було лише два українські класи і нема місця для Тоні: йди у російський клас. Але Олена написала про це, а газета опублікувала. Чоловік сказав: тепер тебе візьмуть на замітку в КГБ.
Однодумці
Нема однакових двох листочків і люди теж різняться між собою. Хтось тобі допоможе, порадить добрим словом, а інший, навпаки, штовхне і радий твоєму падінню. Змалечку Олена навчилася розріняти добро і зло, а згодом, дома, у школі, студенткою і вже працюючи, помічала: де є група людей, там виникають між ними симпатії й антипатії, утворюється впливове ядро ледачкуватих-насмішкуватих і є роботяща більшість. Такі ж відносини, на диво, є і між державами. Москва будується, а Україна годує Союз. А це несправедливо. До Олени горнулися ті, які поділяли ці її погляли на життя.
На біохімзаводі, де вона відала канцелярією, а потім радіогазетою, подружилася з Надією Чуйковою - юристкою. Болгарка із Запоріжжя і українка із Красносілки порозумілися. Згодом її вчителем став росіянин - робітник Аркадій Любимов -
переконаний патріот України. До її однодумців можна віднести подружжя Кубраків - Миколу і Людмилу, Наталю Любиченко з чоловіком, Параску Коломийко і Наталю Пелих, Сергія Сака та багато інших.
Подоланий страх
Так є, що люди чогось бояться. А тато з мамою дитині: не йди за хату, бо там "хо", воно тебе вхопить і з'їсть!. То ж не дивно, що вже й дорослими люди наперед бояться і переживають за те, що з ними, як правило, не трапляється. Природно, що вразливій і смертній людині потрібні якісь гарантії безпеки. Малу дитину водять за ручку і вчать правильно переходити дорогу.
Олена повірила, що почата в Москві Горбачовим "пєрєстройка і гласность" - це і є гарантія безпечнішого життя і тепер можна вже не питати партком, про що може говорити її голосом радіогазета на заводі. Що треба допомагати партії в перебудові країни і суспільства. У Києві у лютому 1989 року письменники опублікували проект програми і статут "Народного Руху України за перебудову" (НРУ). Вже на тих цілоденних засновницьких зборах Обухівської організації НРУ (12.3.1989 р.), де Олена секретарювала, вона побачила, що комуністи не хочуть сторонньої допомоги. Так вже є, що чоловіки сильніші від жінок і в родині при небезпеці жінка ховається за чоловіком. Йдучи із тих зборів вечірньою освіжаючою березневою прохолодою, Олена почула від чоловіка: Ти хоч розумієш, у що ти вляпалася? Вона тихо відповіла: - Я нічого не роблю протизаконного...
Травнева демонстрація
Любимов порадив і настояв, щоб Рух в Обухові на першотравневій демонстрації пройшов окремою колоною із своїми лозунгами. Того світлого дня життя проявлялося буйнозеленими травами і деревами. Олена умовила піти на демонстрацію усю свою родину. Дочка Тоня вела за ручку братика Павлика.
Ішли також Оленина сестра Ніна з чоловіком і молодша сестра Люба - молодесенька дівчина, (приїхали вгості до Олени). На душі було неспокійно, може їх зараз розжене міліція? На цю демонстрацію прийшли і люди, які боялися вступити до Руху, бо їх могли запросто вигнати з роботи. Олена зраділа, побачивши серед рухівців Михайла Карасьова із дочкою - обоє у святкових вишиванках. Михайло був директром школи у Дерев'яні. Наші тримали в руках саморобні лозунги: "Ні імперії!", (Василь Трубай), "Свободу Тбілісі!", "Ми нє раби - раби нєми!" та інші.
І ось вони рушили від будинку міліції. Обабіч на тротуарах стояли обухівці. Дехто говорив: "Молодці!", а дехто і приєднався до колони рухівців. Ось вже й трибуна з районним начальством. Чого ж це вони одвертаються від нас? А хто це там похилився і падає, втрачаючи свідомість? Так це ж голова райвиконкому Прокопець! Олена раділа, бо пройшли центром, не питаючи дозволу, здолали страх, отже можна жити і без компартії!
Крики у лісі
На початку 90-х років були такі сніжні зими. А в нас дома 4 пари лиж. Дочки відлетіти у заміжжя. Дружина хоче відпочити хоч у неділю. Загітував Артюшенків на лижі. І ось нас четверо на снігу лаштуємо лижі до черевиків. Олександр із своїми лижами. Я допомагаю Олені закріпити сині рахівські лижі. А потім Любочці подаю палки і помічаю її обережність і несміливість. Скрізь сліди від лиж. Повільно вибираємося вгору ліском над Піщаною. Ліворуч поле аж до лікарні, а праворуч акацієвий обрив, круча аж до Києва - древній правий берег Дніпра. Ми мчимо рівною лижнею і залишаємо ліворуч і позаду будинки мікрорайону "Лікарня". Згодом тут буде мікрорайон "Стожари". Попереду видніється церква і село Нещерів. А перед ним я бачу довгий пологий схил - отут і покатаємося... Ми стали на краю кручі. Далеко за засніженим лугом видніються Таценки. Закричали: еге-ге-гей!!! Раз і другий, аж сніг падає із сосни. Долаючи несміливість, кричить і Люба, а Олена дивується з неї. Чотири години ми каталися на лижах і розчервонілі верталися в Обухів. А в Люби після того лижного походу стало змінюватися життя...
Гостинність
Із 2008 року Василь Карасьов (Трубай) став влаштовувати "Халеп'янські вернісажі". Ось і цього теплого дня 8 червня я поїхав у Халеп'я привітати Василя з днем народження. Двоповерхова хата, яку товариш добудовує власними руками. Молодий садок, відділений від городу високою лісою, а на кілках горщики і глечики. Багато гостей. Вперше зустрів не бачених з 1969 року Галину Болотову і Катерину Висоцьку з чоловіками - друзів моєї студентської юності. В саду підвішені картини, ось на траві купка виплетених з лози світлих виробів. Я вітаюся із радісною майстринею Галиною Кучер, так приємно пахне кошик. Обіймаємося семисекундно із Оленою. А що ж там за схилом? І ми з Оленою йдемо подивитися стежкою поміж буйним картоплинням. Поруч лапатолисті буряки і акуратна грядка моркви із січеним листям. На ходу Олена зриває листочок, дає й мені понюхати. Стежка крутішає і переходить в земляні сходи, зміцнені дощечками й кілками. Опускаємося в таємничі хащі і чуємо дзюркотіння. Маленький стумочок Василь перегородив і прозора водичка переливається через гребельку. Один камінчик і другий. Олена нахиляється і з пригорщів виливається вода. Вмиваємося.
Вертаємося і бачимо, що машин і гостей побільшало. На великому тонному камені стоїть поет і читає свої вірші. Потім за довгими столами було застілля. На радісних лицях пробігають тіні від листя, наші пісні розносяться аж до Халеп'я. Поет Олександр Хмельовський хвалиться, що має сушену рибу, а пива нема. - А давайте заїдемо до нас у Красне, а дорогою й пива купимо, - запрошує нас із Сашком Олена. Ми з Оленою їдемо моєю Омегою, а позаду Сашко на своєму дирчику. У магазині я купив кілька пляшок потіючого чернігівського. Під'їхали на Новоселицю і моя дружина Люба збільшила нашу компанію. Вибираємося на крутий узгірок і Олена запрошує у дворик із акуратно підстриженою травичкою. Не в хаті ж нам бути і ми всідаємося за столом на критій галереї, ніби на балконі. Нижче садок, а за ним поля Дібрівки. Жарко. Із стелі звисають низки сохнучих нарізаних кружальцями яблук. Бджоли і аромати. Олена виносить з хати закуску, Сашко викладає тараню.
Холодне пиво, солоненька тараня і так нам легко п'ється й говориться. Ось над'їхав Оленин Олександр і ми разом ще випили і заспівали. Таких пісень Красне, мабуть, ще не чуло...
Діти й онуки
Перша їхня дитина Тоня змалечку відрізнялася допитливістю і хорошою пам'ятю. Проказувала віршики й співала. На початку двотисячних я вже бачив її стрункою юнкою з мікрофоном - вона співала на велелюдді коло палацу культури на Піщаній. Отримала вищу освіту, вийшла заміж.
Якось я хотів показати Олені околиці Красного - Дібрівку й провалля. Дивлюся, хто ж це, зігнувшись, опускається схилом в Дібрівку? Ага, це ж Олена несе на спині хлопчика - першого онука Максимка. Розказую і показую їм знамениті дібрівські три провалля. Де плесо суниць і шовковиці коло першого провалля, де груша-дичка і глід коло другого провалля...
Другим в Олени був хлопчик і назвали його Павликом. Ріс сором'язливим, як дівчинка. Але в авіаційному інституті вивчився на авіадиспетчера. Одружився і в Криму вони з юною дружиною Іриною оселилися в затишній квартирі. Довелося все це кинути і з донечкою Мирославкою переселитися до батьків в Обухів.
А ще є в Олени з Олександром третій онук. Назвали його Тимофієм, хоч спершу хотіли дати ім'я Марк. І знову Олена носить цього опецькуватого хлопчика на руках.
Хто ж, як не я
На Майдані закликали людей прийти 18 лютого 2014 року, щоб потім вимагати у Верховної Ради відмінити драконівські закони від 21 січня. Того ранку Олена збиралася в Київ, як на війну, думаючи: "І хто ж, як не я? І коли ж, як не зараз?". Тепло одягалася, в рюкзачок поклала кілька бутербродів, термос із кавою і хустку. Вийшовши з метро з подругою Людою Кубрак і Василем Олексенком, обухівці потонули в майданівському велелюдді. Згодом величезна колона підіймалася вулицею Інститутською. Попереду депутати. Коло Верховної Ради на майданівців напали беркутівці, а потім тітушки з Донбасу і Криму. Вони люто били людей палицями, не розбираючи, по кому й по чому. Люди розбігалися й ховалися по-під стінами. Їх хапали і били офіцери із внутрішніх військ. Там коло Будинку офіцерів Олена побачила перших закривавлених. Того дня Василя Трубая ударив беркутівець і він розгубив на Банковій пакунки своїх книг, отриманий у Спілці письменників України як гонорар. А давньому рухівцю Віктору Денисенку зламали руку і потрощили ребра. Олена рятувалася, пробираючись манівцями назад на Майдан. На спині рюкзачок. Видряпуючись із якогось ярка, загубила шапку. Нарешті вона знову на Майдані, захищеному барикадами і бойовими сотнями. Бачучи на екранах це побоїще, в Обухові переживали за Олену Олександр із Тонею. Вони дзвонили їй і дзвонили, але мобільний зв'язок в Києві був заблокований... Олена вернулася в Обухів живою.
На державне свято Олена зібралася в Київ. Були з нею сестри Ніна і Люба. (На світлині Олена ліворуч, праворуч Люба, а між ними Ніна)
(У 2009 році рухівці відзначали 20-ліття заснування Обухівської районної організації Народного Руху України. Вони зібралися в краєзнавчому музеї. На світлині зліва направо: Володимир Двірний, Юрій Домотенко, Михайло Карасьов, Сергій Сак, Володимир Кулінич, Люба Криворот, Олександр Марків - загинув на Донбасі 27.9.19р., Василь Масюк і Олег Донськой. У другому ряду Лариса Денисенко і Олена Артюшенко; присіли Анатолій Висота із книгою і Василь Карасьов).
Після відходу Юрія Домотенка у засвіти краєзнавчий музей перестав бути місцем зустрічей українців-патріотів. Три роки тому Олена знайша допомогу від підприємця Лавренюка і вони стали орендувати велику залу в колишній райспоживспілці. Ця зала на очах за кілька місяців перетворилася на музей старожитностей. Гармошка і бубон. Молодь вчиться українських танців. Там святкують давні українські свята. Проводять виставки картин художників і зустрічі з письменниками та артистами. Там обухівців вчать бути українцями і українками. До 30-ліття Відновлення Незалежності України Олена організувала пересувну виставку-розповідь про кращі сім постатей Обухівщини під назвою "Незалежність нам не впала з неба". Найпершими помічниками в неї є Сергій Сак (поруч онука Мирослава і баба Олена)
і Наталя Любиченко (на світлині праворуч).
А ви були на Говерлі - на найвищій українській горі? (Нам з дружиною вдалося покататися на лижах на полонині Брецкул, а до вершини Говерли було більше півкілометра по вертикалі). Олені ж це вдалося!Непередаване почуття польоту, коли на схід від тебе вся Україна!
Спробуйте-но поставити сире яйце. Навряд, щоб кожному це вдалося зробити. А в Олени вийшло
А хто з вас прочитав книгу про світоустрій обсягом понад 1000 сторінок і зрозумів прочитане? Олена прочитала КНИГУ УРАНТІЇ
Лише кілька людей мають звання "Антисовок" і відзнаку - справжній совок, зроблений моїми руками. І серед них першою була Олена.
Неділя
Серпневий гарячий день на Стугні. Зелений бережок і білий пісочок. Олександр привіз Олену й родину сина Павла (світлина зроблена раніше минулого року)
покупатися. Водичка теплесенька. Невістка Ірина підтримує маленького Тимка, щоб не боявся води, а Мирославка вже велика, вона з батьком вже хлюпається коло бережка. Да, тиха вода приймає людей без числа, заспокоює, а річка не виходить з берегів. Як і плин життя, в якому є місце для кожної живої істоти. Олена спостерігає за онуками: Тимко заворожено дивиться, як пісочок сиплеться поміж пальчиків, а Мирося вивчає комашку, яка лізе по її долонці. Вона помічає білу хмаринку, яка зачепилася за зелену верхівку сосни...
Олена Артюшенко: громадсько-політична, журналістська, літературно-мистецька, культурно-освітня та краєзнавча діяльність.
Одна з перших на Обухівщині відкрито виступила проти радянського тоталітарного режиму (1989 р.)
Одна із ініціаторів створення Обухівської районної організації Народного Руху України та товариства української мови ім. Т.Шевченка (1989 р.). Брала участь у спорудженні Козацького хреста на горі Пидині: першого (1989) і другого (1990).
(На світлині ліворуч Анатолій Висота з Михайлом Горловим).
Допомагала встановлювати один із перших пам'ятників жертвам голодомору-1933 на Сліпаковому кладовищі (1990). На противагу московській церкві разом із товариством звела у лісі над Піщаною церкву Різдва Пресвятої Богородиці Київського патріархату.
Журналіст першого у краї опозиційного періодичного видання «Приватна газета» (1993-1998).
Двічі її звільняли з посад за політичні переконання (1991 р. - з біохімзаводу та 1994 р. - з краєзнавчого музею).
Взяла активну участь у розробці і прийнятті символіки міста (1998-2000 р.р.). Учасниця обох Майданів. У війні з Московією допомагає нашим воїнам ("Материнське серце" з 2014 р.). Разом з однодумцями відкрила "Мистецький центр" і наповнила його старожитностями (з 2018 р.).
Разом з митцями-однодумцями активно сприяла процесу відродження обухівського «шитого» рушника.
Займається вивченням і популяризацією життя і творчості Андрія Малишка з 1992 року. За цей час у співпраці з директором Обухівського краєзнавчого музею (до 2017 р.) підготовлено і видано більше десятка краєзнавчих видань, у т.ч. про Малишка.
Опубліковано більше півсотні досліджень про поета, його творчість і громадянську позицію.
Самостійно та спільно з Обухівським краєзнавчим музеєм підготовлено і видано кілька краєзнавчих видань, у т.ч. «Обухівський «шитий» рушник, альбом «Параска Коломийко», історичне дослідження «Злочин століття» (2008 р.), перший випуск альбому «Обухівський ярмарок народної творчості» (2016).
Самостійно підготовлено до друку і видано другий і третій випуски альбому «Обухівський ярмарок народної творчості» (2017, 2018), збірку дитячих віршів Андрія Малишка «Вечори, як сиві котики» (2017) та ін.
Найвагоміша її робота, як дослідника, упорядника і редактора - написання науково-популярного ілюстративно-довідкового видання (енциклопедії) «Обухів учора і сьогодні» (перше видання 2017 р., друге доповнене – 2018 р.). Друге видання висувається на щорічну міську літературно-мистецьку премію ім..А.Малишка.
Останні три роки з ініціативи Артюшенко О.В. започатковано два творчі проекти з популяризації творчості Малишка і обухівського народного мистецтва, а саме: «Рушники Малишкового краю» (виставки обухівського рушника і участь у фестивалях у Києві, Київській області і за їх межами) та «Правічне Дерево Життя» з показу традиційного народного українського вбрання Середньої Наддніпрянщини. У творчому колективі задіяно до 40 обухівців різного віку.
Це лише основні види її діяльності, які вона здійснює на громадських засадах. Зокрема до 30-річчя Відновлення Самостійности України підготувала пересувну виставку "Незалежність не впала нам з неба" "Визначні постаті Обухівщини" (літо 2021 р.)
Покликанням, Місією Олени Артюшенко є підготовка, плекання національно-свідомих українців. Вона вірить, що Україна розквітне і стане прикладом правильного життя для людства.