Горобчик-02.22
Анатолій ВИСОТА: РЕВИНА ГОРА, 1, 02.2022
#дива
Для кожного з українців, хто родом із села, центром світу з дитинства, мабуть, було його рідне село. Як оце для мене село Красне Перше, що коло Обухова на Київщині. Разком намиста лежать села по нашій річці Красна. На схід від нашої перлини - Красного розташувалися за течією річки села: Козіївка, Щербанівка і Трипілля. Там якраз наша Красна впадає в Дніпро. А на захід від Красного вгору по річці знаходяться хутір Лучки, Гусачівка, Григорівка, Матяшівка, Красна Слобідка, Германівка, Семенівка і Перегонівка. А починається річка Красна коло села Василів. Так ото саме в Германівці і є та Ревина Гора.
Із інтернету
Ревина Гора є пам'яткою природи місцевого значення.
На території об’єкту зберігся комплекс рослинних угруповань сухих степових лук. Переважно вони формуються такими видами: конюшина гірська, в’язіль різнобарвний, лядвенець український, скабіоза блідо-жовта, вероніка сива, дзвоники ріпчатовидні. Серед інших видів конюшина польова, лаватера тюрінгська, підмаренник справжній та астрагал солодколистий, чагарник рокитник руський, суховершки звичайні, деревій звичайний, суниці лісові, звіробій продірявлений, материнка, чебрець Маршаллів, пижмо звичайне, полин гіркий.
Місцевість населяє низка птахів ряду горобцеподібних – вівсянки, трав’янки, плиски, жайворонки та інші. Наявність таких видів плазунів, як ящірки прудка та зелена, приваблює і хижих птахів – лунів та канюків. Серед комах мешкають типові степові види, зокрема занесені до Червоної книги України метелики махаон та подалірій, а також бджола-тесляр фіолетова.
Германівка кущове село (вид з Ревиної Гори)
і в ній здавна була лікарня, школа-десятирічка і МТС. Стараннями колишнього голови села Анатолія Шафаренка там встановлено багато пам'ятників, зокрема і пам'ятник Гетьману Виговському, на відкритті якого я був у Германівці, здається, у 1995 році
Недавно в Германівці спостерігалося ДИВО, про що є публікація І. Підгаєцького "Пришельці Ревиної Гори" (газета "Обухівський край", 4 /10361 за 18 січня 2022 р.). Ця стаття є вартою вашої уваги:
"Одна з найрозгалуженіших і найдовших вулиць Германівки, якою є вулиця Шевченка, розташована на сільському кутку, що зветься Лушпівкою. Саме звідси, розповідають, започатковувась тисячу років тому (а може й раніше) Германівка. Розпочинається вона від історичної Ревиної Гори і простягається правим берегом Красної у напрямку Красної Слобідки. Тут, фактично біля підніжжя легендарної гори, у ряду по-сучасному затишних обійсть нічим особливим не виділяється хата подружжя Кабанців, у минулому відомих педагогів-учителів, а тепер скромних пенсіонерів - Михайла та Олександри. Обоє - люди інтелігентні, цікаві співрозмовники, спостережливі і громадянсько активні. Михайло Іванович ще до недавнього носив пошту односельцям, Олександра Миколаївна активно співробітничала, дописуючи до обухівської районної газети. Саме їй із донькою Ніною та внуком Богданом випало заворожено спостерігати за незвичайним і загадковим явищем у осінньому небі над Германівкою у районі Ревиної Гори.
Але спочатку про горобців.
Зараз нікого не здивуєш тим, що в селянських дворах утримується мінімум живності. І в цьому плані подружжя Кабанців не виняток. Правда, курочок продовжують тримати. Щоб домашнім птахам веселіше жилося та щоб радували вони свіжими яєчками, то кілька разів на день господарі посипають зозулястим біля курятника корм. На дармові зерна чи крихти-грудочки злітаються й небесні пернаті - всюдисущі горобчики. Мирно вони вживаються біля годівниці з домашнім птаством. Звиклися й господарі зі зграйкою розбишакуватих спритних літунів.
А тепер про те, до чого тут горобці й що ж було далі - послухаймо з перших вуст розповідь господині.
ЯКОГОСЬ ДНЯ, розповідає Ольга Миколаївна, звернула я увагу на досить незвичну поведінку одного з горобчиків.
Унадився він до деревовидного куща панського бузку, що ми доглядаємо прямо під самим вікнами кухні-їдальні. Прилетить раненько і скаче з гілочки на гілочку. А то вчепиться лапками вгору й ну тарабанити в шибку. Хоч і кажуть, що пташка стукає у вікно до якоїсь новини, і таке не раз бувало. Але ж він не вгавав, а день у день виконував свій такий загадковий ритуал. Я вже подумала, що він у такий спосіб наполегливо їсти просить, бо не мириться із своїми крилатими "одноплемінниками". Попросила Михайла Івановича, щоб він переніс із саду на бузок годівничку. Стали її наповнювати кормом вже під вікном, але гордий горобчик на неї жодної уваги не звертає. "Чого ж ти прилітаєш? Що сказати хочеш? Про що, може, попереджаєш? Губилася я в догадках-припущеннях. Але він, невгамовний, продовжував свою геть загадкову поведінку. Аж до 17 листопада минулого року. Того дня у надвечірню пору відпочивала я в кімнаті, донька Ніна поралася на кухні. Коли вибігає до мене геть чимось схвильована: "Йдіть, щось побачите!". Ми з внуком Богданчиком - за нею. Бачимо у вечірньому небі, було десь за четверту годину, сутеніло, велику і яскраву, блискучу зірку. Ніколи такої не бачили. Наче зависла по той бік осокора, що росте на схилі Ревиної Гори метрів за 200-300 від нас. Небо чисте, ні тобі хмаринки, не видно щоб і літак летів. А кругла куля така ж вона гарна, що очей не можна відвести. Поволі так почала рухатися вгору й видовжуватись, утворився такий наче кокон.
З нього вдарив яскравий промінь вправо і виник прямий кут. Такі чіткі й правильні його лінії - можна залюбуватися. Застиг той небесний об'єкт. Потім горизонтальна доріжка почала переливатися вогниками, по ній почали бігати наче вогняні кульки. Тоді верхня сторона кута перетворилася в хрест. До того гарний! Навіть із блискучими зубчиками на його кінчиках-краях. Світиться наче срібний. І так легенько коливається, то вліво, то вправо, наче хвастається своєю красою. Почав поволі віддалятися. Ніна вибігла надвір, на город, бо звідти краще видно і зробила кілька фото. Передзвонила недалекій сусідці - Наталці Шафаренко, на краю города якої росте той осокір, щоб і вона глянула на небесне диво. А хрест поколивався-поколивався і став перетворюватися у фігуру людини, що йде від нас у небо. Йде точнісінько так само, як і ми, поводячи плечима. Так та фігура спиною до нас, спокійно і впевнено рухається вгору, а тоді перетворилася у трикутник, потім у птаха, у хмарку і зникає.
І в цей момент начебто з-під землі виривається таке червонувате сяйво і за мить зникає. Все. Посідали ми й запитуємо одне одного, що це було? Ми ж не придумали, своїми очима бачили.
Неймовірно, я б і сама не повірила, коли б мені хто розказав про таке диво. Але ж було, було! Ніна висловила думку, що це НЛО: невизначений літаючий об'єкт. Має підстави так припускати, бо ми вже кілька разів раніше спостерігали на Ревиній Горі щось ні на зірку, ні на літак не схоже і сказали собі, що то НЛО. Але тут перед нами якесь ціле загадкове дійство-перетворення відбувалося. У мене своя версія побаченого: Бог відрядив на Землю свого посланця-ангела, аби щось важливе нам повідомити, від чогось, може, застерегти, попередити. Та й огорнута була та фігура у щось біле-біле, наче кольору снігу. З якоюсь місією був цей посланець. Тільки - з якою? Тепер нам гадати й гадати. Хочу ще з цього приводу поговорити з настоятелем нашого Свято-Миколаївського храму, коли він традиційно обходитиме оселі германівців. Розповідають, що подібне диво у вечірньому небі того ж дня спостерігала мама однієї з жительок нашого села, яка мешкає в Білій Церкві. Навпрошки від нас - це відстань десь кілометрів 25. А в сусідній Семенівка хтось бачив у небі образ Пресвятої Богородиці, яка наближалася. Та щоб хто не бачив, але це нам, вважаю, Небеса подають якийсь знак про щось. Про що? І ще одне диво. На завтра не побачила під вікном "приятеля"-горобця. Зник і більше ні разу не прилітав...
...ВДАЛОСЯ ЗУСТРІТИСЯ й ще з однією очевидицею можливих прибульців Ревиної Гори - з уже згадуваною Наталею Шафаренко. Колишня відома в селі і навіть у районі колгоспна доярка, 82-річна Наталя Степанівна живе метрів за 100 від 15-20-метрового осокора, що більше всього самостійно вкоренився відразу за її городом. Розповідає, що поки одягнулася та "вибігла" надвір, то зовсім мало вдалося побачити.
Але хрест над осокором ще встигла запримітити, хоч він і доріжка світла все більше набували розмитості, наче слід від прольоту реактивного літака. А згодом все зникло.
На фотографіях, які встигла зробити на свій телефон донька Олександри Миколаївни - Ніна, чітко видно, що жовта смужка горизонтального променя кута в небо пронизує поміж гілками крону осокора. Отже НЛО, "ангел", щось загадкове інше "перебувало" не над деревом, як здавалося очевидцям, а по той його бік...
За свідченням у минулому Германівського сільського голови, краєзнавця й громадського діяча Анатолія Шафаренка, за знаменитим тепер осокором понад сто років тому був польський цвинтар, де знаходили свій спочинок жителі Германівки, які сповідували католицьку віру. У безбожні радянські часи його по-варварськи зруйнували, зробили кар'єр, звідки роками й десятиліттями видобували землю й пісок для будівництва колгоспних і під'їздних доріг та інших потреб. Нині кар'єр сягає глибини метрів до 20-ти. То, може, то душі померлих навідалися на місце колишнього цвинтаря? Хоча епіцентром незрозумілого небесного явища могла бути й місцевість за десяток кілометрів від села: між Германівкою і тією ж Білою Церквою. Все можна припустити...
ЗАГАДКИ довколишнього світу... Дивні. Незрозумілі. Загадкові. Можливо в майбутньому людство наблизиться до їх розуміння, пояснення. А поки що нам залишається захоплено спостерігати за подібними явищами, фіксувати їх у своїй пам'яті і в засобах накопичення інформації. (Олександра Миколаївна вже детально описала побачене в своїй автобіографічній книзі-літописі, наполягла, аби приїхав кореспондент і розповів про листопадову пригоду в Германівці широкому загалу читачів районки)... Цікаві й приголомшливі відкриття чекають як не нас, то наших нащадків. І в цьому ще одна родзинка буття на землі".
Думаю я собі, що це таки правда, бо було кілька свідків того дива в Германівці 17 листопада 2021 року. Дива бувають навколо нас, треба лише їх побачити і комусь розповісти. Ось і я розкажу вам про диво, яке якось трапилося зі мною. Було це влітку років із 20 тому в нашому Красному. Натомившись, я ліг після обіду перепочити. І прокинувся від того, що щось бризнуло мені на лице водою. Провів долонею - на лиці мокро, на подушці вода. Може хто пожартував? У подвійному вікні дві кватирки відчинені, але сухі. Та й вікно закрите на половину шторою. Обійшов усі кімнати - ніде нікого. Обійшов хату і двір - нема нікого. Всі наші на городі. Вернувся я в хату - може причудилося? Ні, таки подушка й досі волога...
Прошу і читачів допису розповісти про дива, які траплялися з вами або з вашими близькими.
ДОДАТОК від 11 лютого 2022 року
На днях вдалося мені поговорити і поспілкуватися із очевидицею дива Ніною Михайлівною Кабанець, уродженою Германівки, а потім і подружитися у ФБ.
Пані Ніна розказала, що того дня вони довгенько заворожено спостерігали через вікно хати за небесним дійством над Ревиною Горою. Потім вона спохопилася і вибігла на город із смартфоном. Але їй вдалося зазняти лише фінал перетворень: "кокон-хрест-постать крокуюча-трикутник-птах-хмаринка". Вона люб'язно переслала мені оцю світлину
На ній ми бачимо, що дійство розгорталося на малесенькій частині неба, може меншої від стотисячної долі площі його півсфери. Та ще й на небокраї. Саме тому це дійство бачили так мало людей, насамперед родина Кабанців, яку було про це заздалегідь повідомлено. Коли я розповідав про цю подію друзям, то вони пригадали, що більше року тому у їхнє вікно билася пташка, стукала дзьобом і крильми. І справді потім до них заявилися неждані "гості".