Академіку 80, 01.26
Анатолій ВИСОТА: Академіку 80, 1, 01.2026
#постаті
Сьогодні 24 січня 2026 року триває 1431 день війни, тобто війна з Московією вже триває рівно 3 роки і 11 місяців. Перед новим роком і з початком його було кілька тижнів надій, що переговорний процес при посередництві США приведе до припинення бойових дій. Але наші ніяк не погоджувалися вийти з Донбасу, а без цього рашка продовжує воювати. Новий міністр оборони Федоров дав завдання військам знищувати 50 тисяч ворогів щомісяця (тепер лише до 35000). Це значно більше чисельно, ніж ворог поповнює свої війська за місяць. Новий міністр відзначився тим, що в часи свого віцепрем'єрства посприяв виробництву більше мільйона бойових дронів за рік, що раніше здавалося нам фантастикою. Тепер же Федоров хоче, щоб замість солдатів воювали бойові наземні дрони. Ідуть бої в Покровську і коло Мирнограда. Наші відбили ворога від Куп'янська. Дочекавшись 20-градусних морозів, ворог підступно став бомбити наші міста, особливо Київ, Дніпро і Кривий Ріг. Тиждень тому, коли в нас закінчилися ракети для ППО, в Києві були розбомблені дві ТЕС. І з 10,5 тисяч багатоповерхівок аж три тисячі будинків позбавилися світла, тепла і води. Врахуйте, що це при лютих морозах. Вчора вдалося відновити життя в трьох сотнях таких будинків. Наші люди терплять таку наругу і не біжать за кордон. У відповідь наші знеструмили їхній Бєлгород і орки відчули на собі, що таке війна. За місяць наші продовжили бомбити їхні нафтопереробні заводи і вже третина їхніх потужностей виведена з ладу. Трамп дивує своїм ідіотизмом, прийнявши від бідної венесуелки нобелівську 🏅 медаль. Європа розгортає виробництво зброї, боячись відступництва США...
Тепер про академіка Олександра Наконечного, якому 9 січня 2026 року виповнилося 80 років. Народжений у Красному Яриною Висотою, малий хлопчик Шурик бігав селом 4 роки. Мати померла і його батько Григорій Наконечний забрав сина у Київ, а потім і в Бучу до нової родини. Ну як мені не поїхати в Київ на ювілей, коли ми з Шуриком нині осталися двоє братів, а четверо вже відлетіли? Загодя брат пояснив, що 9 січня його вітатимуть на кафедрі факультету кібернетики університету, а 10 серпня о 17_00 буде сімейна вечеря у ресторані "Брюгге". А де це? Та, від станції метро "Іпродром" пішки хвилин з десять, де Теремки-2, - почув як підказує братова дружина Галя. Порадили обоє одягатись тепліше, бо морозно. Справді, 10 січня термометр показує мінус 17. Наготував я зранку кожушок і парадну вишиванку. Дружина й онука Настя порадили взути нові теплі черевики. Подарунок: акумуляторні секатор і пилку я перевірив раніше у нашому садку. Ближче до обіду приїхали в гості онук Дмитро з матір'ю і його дівчина Вікторія. Усміхнені, стрункі і в окулярах.
Обід плавно перейшов у заручини. Відмітили зріст наречених: Дмитро серед нас найвищий, бо має 187 см, а Вікторія 173,5 см, що трохи менше, ніж в онуки Насті і в мене. Навчив наречених семисекундним енерго-інформаційним обіймам...
Кажу, що на 14_40 маю йти на маршрутку, щоб успіти на ювілей до брата. Раптом чую від Вікторії: -Так я відвезу вас, куди треба. Після 15-ї години нам трьом прощально помахали від хвіртки. Дівчина обережно веде свою АУДІ засніженими шляхами. А куди їхати? Пояснюю, що на Теремках-2 був проспект маршала Конєва, а тепер Самійла Кішки. Там у будинку під восьмим номером є готельний комплекс, а при ньому ресторан БРЮГГЕ. - Я знаю, де це! - дивиться на мене з дзеркала дівчина. Дмитро просить розказати про діда Олександра. Розказую, що Шурик після 7 класів два роки вчився в ремесленому училищі на слюсаря-складальника, а потім закінчив 11 класів вечірньої школи. З 1964 року і по 1969 рік він вчився на мехматі в Київському університеті імені Шевченка. Щодня їздив у Київ з Бучі і вертався додому. Я сміюся, кажучи, що в ті ж роки я вчився на хімічному факультеті поруч і ми ні разу не зустрілися. Потім Олександр вчився в аспірантурі на факультеті кібернетики. За дружину взяв собі медсестру Галю із Брусилова на Житомирщині. Мають дочку Лесю, зараз вона в Нідерландах, і сина Сергія. Мають ще четверо онуків. Успішно захистив кандидатську, а потім і докторську дисертації. Він займався математичним описанням фізичних процесів. Завідуючи кафедрою, він за десятки років навчав тисячі студентів, підготував із сотню кандидатів наук і десятки докторів наук. Із 1996 року обраний до Академії Вищої Школи, яку потім очолює з 2013 року й донині. За підготовку кадрів має відзнаки Президентів.
Ось ми вже й зупинилися навпроти готельного комплексу. Дякую онукам і, ковзаючись на струбулях, переходжу до комплексу. Обходжу його, минаючи сотні припаркованих іномарок. 16_30 і я вже в ресторані. Розпорядник показує підготований стіл для гостей Олександра. Роздягнувся. Поруч готують ще кілька великих столів. Ось, розкриваючи обійми, підходить Шурик. Каже, що я можу в нього переночувати тут недалеко на Теремках-2. Надходять Галя
із сестрою Валею. Потім вітається син Сергій і ми обіймаємося. Він знайомить мене з дружиною Настею, тещою і своїми дочками. Поруч мене сидять двоє чоловіків середнього віку. Микола радить мені перезавантажити смартфон, щоб віднайшовся Лайф. Виходить! І я дзвоню в Красне, що вже в ресторані. Офіціант розставляє на столі всілякі холодні закуски. Що будеш пити?, - питає брат. Кажу: вино, а потім передумую і вслід за братом замовляю кухоль безалкогольного пива. Інші гості замовляють різні вина й горілку. Тим часом наростає шум у залі, бо гості всідаються за інші довгі столи. Ось мій тост:
Наш ювіляр, як і я, народився в селі Красному, що за півсотні кілометрів південніше Києва. Про наш край співається в пісні:
//Стоїть гора високая// По-під горою гай// Зелений гай густесенький// Неначе справді рай//Під гаєм в'ється річенька//Як скло вона блистить//Долиною широкою//Кудись вона біжить//...
Шурик бігав там маленькими ніжками по ласкавому споришу і по колючій стерні. Добігався до Києва, до почесного професора університету і до академіка. Олександра шанують красняни і передають вітання і найкращі побажання своєму земляку. Діти називають його татусем, а онуки любим дідусем. Будь дужим, брате, ще багато років!
На стіл подали гарячі і смачні наїдки,
а до пива миску креветок. Я не знаю як їх їсти. Микола показує, як треба висмоктувати з них м'ясо. Підходячи до Олександра, гості проголошують побажання. За гамором у залі вкінці нашого столу не чути, що саме бажають. Але мені чути. Син Сергій дякує батьку, що він є, і бажає довгих літ на радість дітям і онукам. Питаю Галю, чого не їсть і не п'є? Каже, що вчора на кафедрі стільки наслухалася, наїлася і напилася, що зараз відпочиваю і чекаю на чай з тортом. Олександр показує на екрані смартфону, як з нами вітається дочка Леся, вона їде в машині Нідерландами. Я поглядаю на торбу, де книжка моя КРАСНЕ, я хотів подарувати її Лесі... Не вийшло... Я пригадав, як на 70-літті Олександра в 2016 році ми з Лесею співали Павличкову "Сорочку" - "Два кольори"... (Це я у 2016 році)
О сьомій вечора вдарила музика і десь почалися танці. Не розумію жодного слова і навіть мови, якою співається. Нарешті приїхав наш зять Салім
- чоловік нашої старшої онуки Сюзанни. Вручає подарунок, проголошує тост. Лівіше Салім, праворуч я, в посеред нас Олександр.
Встаю і йду ближче, де танці. Молодь танцює, мов показилися. Четверо музикантів гучно забивають всі слова. Салім каже мені: а за 500 кілометрів на схід бушує війна ... На стіл подають солодке: Київський торт, чай і каву на замовлення. Бачу, Настя сьорбає чай, ритмічно похитується і приспівує. Питаю, що співає? Показує англійський текст на смартфоні: ось тут "бебі" і разом переклад "моя крошка". Це приспів популярної англійської пісні, яку всі знають. Да, знають... Крім мене... Після восьмої ближче до дев'ятої старші збираються додому, до хатки. Галю із свахою Салім відвезе в Іванковичі на дачу. І я з ними їду. Через Одеську площу на Гатне, а там за десять кілометрів до Іванковичів. Салім раз туди їздив влітку, але дорогу пам'ятає. Вузенькі дороги, над якими сплелися гілля дерев, обабіч сніги, як в лісі. Приїхали. Поруч Зміїв Вал. Жінки знадвору кричать: - Не їдь туди, бо не виїдеш! Салім сміється: - Вони не знають, що наш мерседес на дизелі... Виїжджаємо за Іванковичі, а правіше видніється Зміїв Вал, а над ним Місяць срібніє. Їдемо в Красне. Салім не знає, що Змієві Вали, це велетенська земляна споруда, укріплена каркасом із стовбурів дерев. Коли вони зведені? За тисячу років до княжих часів Володимира і Ярослава! За об'ємом робіт вони перевершують Єгипетські піраміди. Поки оце я розказав, то ми вже їдемо Лісниками, де живуть брати дружини Дмитро й Олександр. Ми вже мчимо до Обухова і я пригадую, що може в Красному нема світла, а хвіртка зачинена. Мій смартфон у кишені штанів, зверху кожушок притискається поясом безпеки, не можу до нього добратисяї. Я спеленутий мов немовля у сповитку. На кермі Салімів смартфон розцвітає усмішкою Сюзанни: вона їде із Бейрута в Байсур. Сміється, почувши мої жалі про смартфон. Прошу її повідомити в Красне, що ми їдемо. Салім набирає Красне і я чую Любин голос: світло є і хвіртка відкрита. Знову бачимо Сюзанну: каже, що говорила із Ярославою. Через 5 хвилин ми вже спускаємося в Красне. Ось і рипить хвіртка. Обійми у хаті... Салім не хоче брати з собою гостинці. Він вертається в Київ на роботу... Дивлюсь, а годинник на стіні показує 23_00. У теплій хаті я дякую Богу, що так гарно влаштував для мене сьогоднішній день і обіцяю собі завтрашній піст.
Боже мій! У щоденній круговерті і метушні ми не помічаємо, як поруч струмує тисячами струмків чуже життя із радощами, смутком і трагедіями. І як добре, що я ще комусь треба!
Хай же буде!
Додаток від 28 січня 2026 року.
Прислала мені Галя світлину родини Олександра Наконечного.
Це родина на дачі в садку в Іванковичах. 2016 рік. У вишиванці Олександр. Праворуч від нього дружина Галя і їхня дочка Леся обіймає сина Олеся. До Галі тулиться Лесина дочка Марійка. Ліворуч скраю син Сергій. Праворуч від нього його дружина Настя з дочкою, яка тулиться до Олександра. Всі травнево радісні.
Додаток від 1 лютого 2026 року
Ось текст пісні "Стоїть гора високая", яку написав Леонід Глібов, музика Миколи Лисенка.
Стоїть гора високaя,
Попід горою гай, гай, гай
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай.
(Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай).
Під гаєм в'ється річенька,
Як скло, вода блистить, блистить,
Долиною широкою,
Кудись вода біжить.
(Долиною широкою,
Кудись вода біжить).
Край берега, у затишку,
Прив'язані човни, човни,
Там три верби схилилися,
Мов журяться вони.
(Там три верби схилилися,
Мов журяться вони).
До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна, весна.
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!
Стоїть гора високaя,
Am B7 Em
А під горою гай, гай, гай
E7 Am
Зелений гай, густесенький,
EmAm Em/B B7 Em
Неначе справ ді рай.
Під гаєм в'ється річенька,
Як скло, вода блищить, блищить,
Долиною зеленою,
Куди вона біжить.
Край берега, у затишку,
Прив'язані човни, човни,
Там три верби схилилися,
Мов журяться вони.
Що пройде красне літечко,
Повіють холода, холода,
Осиплеться їх листячко,
І понесе вода.
Ой, річенько, глубоконько!
Як хвилечки твої, твої,
Пробігли дні щасливії,
І радощі мої.
До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна, весна.
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!
Стоїть гора високая,
Зелений гай шумить, шумить,
Пташки співають голосно,
І річенька блищить..