March 13, 2020

Виставка

Анатолій ВИСОТА: ВИСТАВКА Марії Перевальської (1, 10.19)


Я вже писав
У березні 2019 року я вже писав про МИСТЕЦЬКИЙ ЦЕНТР (МЦ) в Обухові, що на Київщині. https://svitoch.in.ua/1436-anatoliy-vysota-mystets...

Відкривали ми його 9 березня 2019 р. Запам’яталося мені те відкриття найперше велелюддям і народними танцями карапєт, краков’як та іншими під гармошку і бубон. Творча інтелігенція Обухова знайшла собі місце для творчих зустрічей і сталося це без допомоги партій і місцевої влади, а майже на ентузіазмі. Правда, місцевий підприємець Лавренюк підшукав недіючий актовий зал (площею десь до 200 м кв.) колишньої райспоживспілки і платить щомісячно за його аренду 2000 гривень та плюс ще й за електрику.

В неділю 29 вересня 2019 р.
На цей день в МЦ була запланована виставка картин народної художниці Марії Перевальської, про що мене заздалегідь і повідомила Олена Артюшенко. Я сів у маршрутку й поїхав в Обухів. І не жалію.
Підходжу до лівого крила будинку й бачу на дверях скромну вивіску: Народний Мистецький Центр (НМЦ), а стрілка вказує, що це аж на третьому поверсі. «На горищі» — пожартувала згодом режисер Ніна Пилипівна Михайлишин.
Я трохи припізнився і вже було 13=15, а залу я не впізнаю. Вона заповнена картинами, рушниками і людьми. Попереду знайшов собі місце коло пишної молодиці, поставив сумку і кинувся до картин. Але спочатку обійнявся з Наталкою Любиченко.

Вона разом із Сергієм Саком …

є найпершими помічниками Олени Артюшенко. І це точно, що саме на цій трійці тримається НМЦ. Привітався з Ніною Пилипівною. Потім з пані Галиною Кучер, яка так гарно плете лозою. Хтось мені показав художницю Марію і я знимкую її швиденько.


Потім кинувся до великих кольористих картин, кожна з яких стоїть на мольберті. Ось на возі везуть молоду з молодою.

Швидко їдуть, бо розвіваються стрічки і з вінка молодої і з кінської гриви.
А ось картина, де зі стелі звисають вінки цибулі. Чоловік, жінки ще й коти бігають. А що ж це вони роблять? Ага! Жінка крутить жорно і меле зерно на борошно! Он же й мішки стоять.

Це вам не питльована мука нині по 10 гривень за кілограм, без черг і дефіциту!
Ось косять траву на сінокосі.

Пасуться коні. І навіть маленьке лошатко.
А ось вже сухе сіно згрібають і складають у копиці.


Ну ти диви! На стільчиках сидять два шевці й латають чоботи. Ось іх попереду багато на землі прямо лежать. Дівчинка грається з собачкою. А що ж це в неї в руках?


Троє музикантів виграють на всю вулицю. Посередині темнолиций гармоніст із цигаркою.


А ось вже жнива. Якісь тоненькі снопи вийшли.

Не такі опасисті, як у нас на Київщині. Далі півкопа. І я згадав, що вмію і жати, і в’язати, і в півкопи складати снопи. І навчити цього когось нема як, бо давно вже не сіємо в селі жита-пшениці.
Мушу поспішати на своє місце, бо ці сцени Олена закликає до тиші.

Хвилина пам’яті
Ліворуч від мене близенько на ослоні сидять три жінки у народних строях. Це ансамбль РІДНА ПІСНЯ: Оксана, Тетяна і Катерина. Поставив їм голос і багато років керував відомий науковець і керівник хору ЧУМАКИ Василь Триліс. Олена запрошує на сцену подружжя Перевальських Марію і Василя – сивочолого чоловіка (1938 р.н.). Чую, що Василь Євдокимович художник-графік і академік Академії мистецтв України, а Марія Ананіївна – народна художниця і з 2015 року змальовує побут українського села. Також вже на сцені ансамбль РІДНА ПІСНЯ і Ніна Пилипівна.
Олена тихенько говорить, що ось на днях на Донбасі вбили обухівця.

Називає Олександра Марківа, а я не вірю, бо особисто знайомий з ним. Якось ще до Майдану-13 він з побратимом заходив до нас у Красному, якраз тоді в нас щедро вродили сливи-угорки. І я нарвав відро тих слив Олександру.

Тихенько стоїмо хвилину і я згадав, яким переконаним націоналістом був Олександр. Як після Майдану він пішов добровольцем на війну, а потім став контрактником — старшим лейтенантом Національної гвардії України. Був корегувальником вогню на самому передку, рятував підлеглих. Осталася дружина і 9-річний син… і ми тут без війни.
Потім тріо жінок співають сувору і жалібну пісню, як з тіла козака «коло реберця проросла зелена травичка, а коло серця синенькі квіточки». Важко потім крізь сльози довелося Олені щось говорити зі сцени.

Марія з Вінничини

Розказує, що діти давно вже дорослі, дорослі вже й онуки. А в неї прокинувся талант до малювання після інсульту. Все літо живе на дачі в Германівці. А родилася і прожила перші 17 літ в селі Пиків. Село велике і до війни було в ньому три громади: українців, поляків та євреїв. У війну дві тисячі євреїв побили німці. Але кілька єврейських родин селу вдалося врятувати і Марія всіх їх знала. Малює вона, пригадуючи лиця і подробиці, а також дещо бере з уяви, як підказує їй поруч чоловік.

Спочатку малювала олівцем, а син наполіг, щоб малювала у кольорі. Малює водорозчинними акриловими фарбами. Вони висихають і стають потім стійкими до води, як і олійні фарби. Але мають перевагу перед олією, бо в ній є розчинники, які мають неприємний запах.
Вже намалювала із сотню картин, а тут у залі всього три десятки. Мала кілька виставок, зокрема гарно їх приймали в Черкасах

і я пригадую, що її чоловік Василь родом із Черкащини з села коло Золотоноші.
Потім Ніна Пилипівна розповідає про РІДНУ ПІСНЮ, що ансамбль співає разом вже 30 років. Співають і весільні пісні. І я дізнаюся, що українське весілля – це цілий світ. Оксана Гордієць з ансамблю додає, що виходячи заміж, дівчина позбавляється захисту свого роду і намагається стати своєю у роді свого чоловіка.

Академік Перевальський
Він графік і в інтернеті я розшукав його дереворит «Павма Беринда».

Пан Василь засвідчив, що НМЦ в Обухові – це унікальне явище в Україні. Такого нема більше ніде. Нагадує нам, що гербом Обухова є український рушник

(молода художниця Ольга Сак). Ось прапор Обухова

і до цього всього теж причетна Олена Артюшенко. Пригадую його слова про те, що ми в залі – золоте сивочоле покоління. І нашою місію є передати підростаючим українцям те, що століттями затоптувалося, передати хоч щось із української культури. А його Марія малює у стилі НАЇВ — схоже на твори нашої Катерини Білокур або грузина Піросмані.

Трохи згодом
Я запитую, а Олена розповідає мені, що вдалося зробити в НМЦ. «За півроку вдалося провести з десяток потужних заходів. Мали двоє Шевченківських свят. Народні світа, як ось Трійцю й Купайла відзначаємо ароматно, трепетно і без показухи. У травні відзначали ДЕНЬ МАТЕРІ і приймали ансамбль ЧУМАКИ. Було кілька художніх виставок. Дві з них – це грав’юри академіка Перевальського. От є такий чоловік Іван Рябчук – йому вже за 80, а він вже 20 літ вишиває. Була його виставка «Вишиваний Кобзар» і глядачі побачили 50 його вишитих картин на тему віршів Шевченка. У НМЦ виступали хор без супроводу з Чернігівщини: «Берегиня», а ще «Бровари» і «Гречаники». Учимо людей танцювати українські танці. Усі танцюють, а показують танці 16 наших молодих артистів. А що далі? На початку жовтня їдемо – 20 осіб на Полтавщину. Там у селі біля Лубен будемо показувати традиційний український одяг і київські рушники. Не вистачає грошей. Ось на свої кошти тільки на пиломатеріали для мольбертів-підставок для картин витратили до 5 тисяч гривень. Але число активних українців зростає. Допомагають, хто чим може… Рухаємося!».

Хай же буде!