День Села-24
Анатолій ВИСОТА: День Красного-24, 2, 09.2024
#Красне
Сьогодні неділя 15 вересня 2024 року, а вчора в нас було свято День Села. Про цю подію напишу згодом.
А спочатку дещо про війну з Московією і сьогодні вже триває 935-й її день. Ідуть важкі бої на Донеччині. Але і Часів Яр і Покровськ наші. На Курщині ворог кинув 35 тисяч добірних військ у контрнаступ, переправившись через Сейм. Експерти кажуть, що дозволивши це, наші заманили ворога у пастку. Там ідуть маневрені бої і наші війська там мобільніші. Британія дозволила нашим бити своїми ракетами углиб Московії. Триває війна дронами і ракетами...
Про свято
У п'ятницю я зайшов у старостат і п. Алла запросила мене на суботній ярмарок, де буде аукціон і зібрані кошти підуть до нашого війська. І ось в суботу об 11_40 я вже біля школи. Погожий день ніби влітку: голубіє небо, повіває вітерець, тепло, бо комфортні 26 градусів. Нашу високу і простору школу збудувало земство ще в 1910 році. Поставлена вона на високому метровому цоколі і вже перебудована і добудована з двох боків. Згадую вчителів. Діток в початкових класах учила Пріська Федорівна Новік. Вона з п'ятьма дітьми жила в школі. Німецької мови нас учила Наталка Олефірівна Ступак. Директор школи Павло Олексійович Татаренко жив з дружиною і чотирма дітьми у другій шкільній квартирі. Вхід у школу прикрашений виробами з соломи.
Ліворуч в тіні спортзалу стоїть ще один нерозпакований тюк жовтої запашної соломи. Поруч торгівельна палатка, де є що випити і закусити. Її прикрашає собою п. Надія - власниця першого магазину.
Але спочатку я піду до старого входу в школу. Ліворуч футбольне поле, де кілька хлопців ганяють м'яча. Колись тут ще в 1960 році за огорожею на збитій до каменю сотнями босих ніг лискучій землі стояв БУМ - п'ятиметрова колода на двох закопаних в землю підпорках висотою більше метра. По меншій похилій колоді ми виходили на більшу й хитаючись, проходили туди й сюди - це були вправи з рівноваги. Далі стояв ТУРНІК - П-подібна споруда - два закопані в землю стовпи з прибитою до них цвяхами трубою. Підстрибнувши, можна було вчепитися руками за ту трубу й погойдатися, спостерігаючи з жахом, як земля під ногами літає туди-сюди. Якось я малим бачив, як один парубок так розгойдався на тому турніку, що обертаючи "сонце", раптом полетів далеко від турніку з трубою в руках і всім тілом вдарився об землю. Нічого, підвівся він живий, обтрусив від пилюки святкові штани й прихилився до буму. Далі був волейбольний майданчик з двома стовпами і сіткою.
Іду за огорожею уздовж огорожі ліворуч і бачу хату з табличкою Юності,31 - це ж хата, де жив тесля дід Йовмин. Йду далі, де ліворуч жила тітка Степанида Лимаренко із синами і дочкою. Старший на рік від мене Володька був моїм другом в дитячі і юнацькі роки. За густим засміченим лісом вгадується якась стіна, а хати й не видно. Сталося щось таке, що й родина пропала і сама хата пропала... Йду далі й бачу дорогу до ставка, по якій їдуть одна машина, а за нею друга. На другому боці дороги колись стояла хатка баби Морозки... Є що згадати, але мені пора до школи. Бачу гарно вдягнених маму і сина.
Це Альона і молодший син Саша, а старший син в Українці. Мене хтось світлинить з Мариною.
Ходить і хвилюється Алла в чорно-білому із золотом вбранні.
Питаю, що таке? - Я ж ніколи не виступала перед багатьма людьми. Раджу: станеш перед мікрофоном, окинь людей поглядом і подумки обійми їх. Уяви, як вони тебе обіймають, а тоді й кажи, що задумала.
Приїхав автобус з озвучкою, хлопці діловито розставляють величезні колонки. Заходжу у шкільні сіни, хтось тягне лавку надвір, а я йду до спортивного залу.
Ярмарок
І не впізнаю спортзал. По периметру він заставлений двома десятками столів з продуктами і виробами. За столами продавці, переважно жінки. Попереду на дальній стіні написано НАШІ ГЕРОЇ.
Підходжу до знайомих, з якими колись працював у виборчих комісіях. Праворуч Галя Лисенко, на столі банки із всякими овочами і фруктами.
Ліворуч ще одна Галя, але Духлій, з дочкою.
Далі Наталя Жигадло (Палієнко).
Далі столи із незнайомими жінками. А Раю я знаю. Підходжу до пишної жінки - це Таня Кияниця.
Мало хто знає, що вона не лише бухгалтер, а й поетеса. Оцініть її коротеньку гумореску СИНЯ КАПУСТА:
Десь узявся на городі синій баклажан.
В молодої капустини в голові туман.
Закохалась в донжуана по вуха вона -
Так у неї появилась синенька рідня...
У правому кутку сумує Григорій Пелишенко, це його онуку Владиславу дали посмертно Героя України.
Ось двоє гарненьких учениць: Діана і Дарина.
Перед чоловіком на столі узвар. На лівому боці спортзалу продають всяку всячину: випічку, торби, прикраси на ялинку, вишиті хрестиком картини і все це в кількостях в десять разів більших ніж зможуть продати. Ось колоритні молодиці з казаном з гречаною кашею.
У Тані купую пару ватрушок за 50 гривень, а її пригощаю узваром, купленим у дядька за 10 гривень. На ходу п'ю узвар і прямую через сіни надвір. Не пускають, бо там сцена і вже співають.
Вертаюся на ярмарок, а там так гамірно, що мусить кричати Ліна Миколаївна, щоб виходили надвір
Таки виходжу надвір і обходжу спортзал. Гримить музика. Гарно співає юнка років дванадцяти. Питаю, хто це? Кажуть, що директорова донька. Ловлю слово ведучого: Безпала. Ось перед глядачами, яких побільшало, шикується перед мікрофонами п'ятеро жінок з баяністом - це ансамбль НАМИСТО з Обухова.
Так гарно співають одну й другу пісні. Та й ідуть під оплески. Ведучий запрошує до виступу ансамбль із Красного. Четверо гарних жінок - нікого не впізнаю. А от баяніста Романа Черепаху знаю, бо колись навіть співали разом. Кидає мені через плече: ансамбль ЧЕРЕМШИНА.
Гарно співають дві пісні. Хочуть заспівати й третю, та ведучий не дає, бо запрошує до виступу пані Шевченко - заступницю обухівського міського голови. Каже, що на цьому святі села ми відзначаємо 939 рік від заснування города Красна - нашого села Красне Перше. Дякує за свято старості Аллі Чорній-Полегенькій
Бачу, що наша Алла опанувала себе і чітко говорить, що всі ми мусимо допомагати ЗСУ, щоб наблизити нашу спільну Перемогу. Запрошує дівчину з короваєм рум'яним і гарним, як і юна краснянка. Пані Шевченко приймає коровай і просить, щоб ним почастували краснян.
Потім виступав голова Обухівської райради Карманов. Оголосили, що до нас приїхали старости із восьми сіл Обухівської громади, зокрема з Долини і Нещерова.
Виступає волонтерка Андрєєва, що має позивний Мама Ліда. Каже, що ми опікуємося 110-ю бригадою і маємо зібрати сьогодні на дрони 78 тисяч гривень. Хлопці воюють і вмирають за те, щоб ми тут жили. А жити означає: одружуватися і родити дітей і святкувати День Красного. Потім виступав боєць, який зараз на ротації Віктор Гроза. Бачу, як іде юна мама і сина веде за ручку, а сама в тяжі.
Бачу на протилежній стороні сцени давнього товариша Миколу Фисоченка 1939 р.н. (Партізана). Мама Ліда зрозуміла і вже веде його до мене і ми всідаємося на солом'яному дивані.
Слухаємо співи першачків, які у школі з 1 вересня і п'ятикласників
Із Миколою чуємо запашний димок і в перерві між виступами йдемо до соломи. Ще й не дійшли, як мені вже дають миску з кашею. Кажу, щоб дали й другу ложку для товариша. Приносять і Миколі миску каші, огірочок, 🍅 помідор і мікробутерброд на шпичці і все це безкоштовно. Знаходимо вільні стільці і сідаємо, а в руках у нас по пластиковому стаканчику, де спескається з ложка горілки. За столом Микола
- син Михайла (Гульви) - онук баби Морозки. Перед ним ще є трохи коньяку у пляшці. А де ж це мій смартфон? Загубив! Іду до солом'яного дивана - ось він! Півень кричить, б'ється і хоче вирватися з клітки, та його чую лише я.
Вертаюся до столу. Разом п'ємо за нашу Перемогу. Поки ми закушуємо кашею, Микола розповідає, як він воював у 30-й бригаді ще в 2022 році під Києвом. Має позивний Дядя Коля. Просить, щоб я написав і про нього, він розкаже, коли буде друга книга про Красне.
Треба ж мені витратити гроші і ми з Миколою йдемо на ярмарок. На що ж мені витратити значну суму. Перець з корзинкою? Ні! Торби і вишивка без рамки не треба. Йду я до Тані й кажу, щоб наклала смаколиків на всю суму. Накладає у пакет ватрушок, пиріжків, кекс і ще дещо. Сусідка праворуч - родом з Херсонщини і вже давно краснянка Наталія Петрівна, пропонує купити в неї ще й 🍰 торт. Купую і обтяжений пакетами боком обходжу сцену. Гримить мегатонна музика. Півень у клітці кричить, та його не чує і курка поруч. Виступає ансамбль з Обухова, щось таке як Янгбойз. Дві молодиці, одна із пральною дошкою, яку називали тарою, один чоловік з косою, але без кіся, а ще один з граблями. П'ятий - це ведучий. Гучно щось співають про зесеу. Той, що з граблями так шаленіє, що я вже боюся аби когось не поранив. Ні, такий потік інформації я здатний витерпіти лише дві години...
Дивлюся на красень - оновлений дитсадок, і на сховище для діток.
Під парканом продають біжутерію. Питаю сусідку Аню, а де ж Іванка? - А он побігла! Ну й мені пора додому...
Висновки
.Святкуючи День Красного, люди радо об'єдналися, щоб разом допомогти нашому війську. Це вперше був у нас такий красивий ярмарок! Дякую всім, хто опікувався підготовкою до цього свята! Зібрали на дрони для 110-ї бригади 51000 гривень. На фронтах воюють 19 краснян (двоє загинули). Діти ростуть і навчаються. З 1 жовтня підуть до школи і старші учні, яка вже називається Краснянська гімназія. У жовтні коло школи, де ганяли хлопці м'яча, буде підземне бомбосховище на сотню осіб. Я бажаю усім краснянам не сваритися, бути дужими і всім сприяти нашій армії, щоб була наша Перемога над московитами.
Додаток від 17 вересня 2024 року
Отож іду я додому із свята, та й думаю, що це було? Наше післявоєнне покоління разом з народом вибороло Незалежність України, а покоління наших дітей і онуків нині захищають Україну від поневолення Московією. І це я побачив у Красному. Із 19 краснян на фронті загинули двоє. Я помітив, що на святі не була проявлена ні мова, ні культура наших ворогів, ніби цього й не було ніколи. Це ж треба була жахлива трирічна війна з Московією, щоб і в нашому Красному запанувало давнє гасло Миколи Хвильового: Геть від Москви!