Анатолій ВИСОТА: ДОШКА ПАМ’ЯТІ в Красному (04.17)

Їхали якось разом
Ще до проводів сиділи ми з Надією Петровою на зупинці й чекали автобус на Красне. А потім разом їхали, обтяжені торбами з продуктами. Від Надії я дізнався, що на 26 квітня 2017 р. планується відкриття дошки пам’яті її загиблому на Донбасі сину Андрію. Пообіцяв прийти в цей день до школи, що й зробив, захопивши дорогою сусіда Василя Корнієнка.

Війна
Це коли одна країна хоче силою підкорити своїй волі іншу країну. Нам, українцям, не поталанило з Росією, агресію якої ми відчуваємо на собі вже ось три роки. Жадібність росіян до чужих земель і чужих багатств успадкована ними ще від Золотої орди, одним з улусів (областей) якої було Московське князівство, а потім царство.
У березні 2014 р. ми не могли повірити, що Росія розтопче всі міжнародні договори, розтопче свою клятвенну обіцянку вічної дружби з Україною і захопить Крим – частину нашої землі. Це сталося. Кремль озвучував свій намір розчленувати Україну, захопивши Лівобережжя і Південь. Путін казав: «Наші войска будут ідті за жєнщінамі і дєтьмі», — сам чув і дивувався, як таке можна говорити вголос. Згадаймо, у квітні і травні 2014 р. вони і спробували так робити, шматуючи наші державні прапори і встановлюючи свою владу у селах і містах Донбасу, прикриваючись так званими «ЛНР» і ДНР».
Та знайшлися хлопці, які, подолавши природну нехіть до вбивств, стали знищувати ворогів, які прийшли на нашу землю. Оце вони й зупинили російського агресора. Це треба знати і пам’ятати.

Хто й що
Наша тодішня армія була у напіврозпаді. Країною покотилися хвилі мобілізацій. Це сотні тисяч добровольців і мобілізованих врятували тоді Україну. Одним із них і був наш краснянин Андрій Петров. Він загинув на Донбасі у квітні 2016 р. – і стала мати без сина, жінка без чоловіка, маленький син без батька. Голова Обухівської РДА Туренко сказав мені коло школи, що таких загиблих воїнів з нашого району є 13. В Обухові біля Лукавиці на кладовищі майорать 7 державних прапорів. Там поховані наші воїни-обухівці. По селах теж увічнюють пам’ять полеглих за Україну в цій триваючій і нині війні за незалежність.
Підприємець А. Войцехівський виділив кошти на пам’ятну дошку. За сприяння голови Красного Сергія Богатиренка і директора школи Зої Анатоліївни цю дошку виготовили і встановили на стіні школи. Ось вона ще закрита рожевою шматиною. Дивлюсь і бачу, що встановлена дошка височенько.

На 11=00 коло школи вже збираються люди. Стоять кілька машин. З Обухова приїхали крім голови РДА Туренка його заступник, секретар Обухівської міськради, начальник управління РДА Г. Чула і з Обухівського краєзнавчого музею п. Лідія. Ще бачу кількох незнайомих парубків у вишиванках. Це хлопці з газети «Радикал». Літерою П вишикувалися учні і вчительки у вишиванках. За ними стоять красняни.

Разом нас зібралося на цей захід до сотні осіб. З Обухова приїхала і Ольга Тимко – мати загиблого на Донбасі свого сина Олега. Вона стоїть поруч з Надією. Цим матерям є про що разом помовчати.

Виступи
Жалібний мітинг розпочався із Державного Гімну. Співають учні, співаємо і ми, дорослі, разом з ними. Кращому учню школи Олександру Безкоровайному та ще одній учениці доручили вести цей мітинг. Заглядаючи у сценарний листочок, вони оголосили, що крім перерахованих мною вище на мітингу присутні депутат Обухівської райради Олена Корсун і священник отець Миколай (Кобець).

Олександр Безкоровайний і Надія Петрова знімають покривало і ми бачимо на кам’яній дошці вирізьблений портрет її сина. Мати втирає сльози. До дошки підійшли в золотих ризах отець Миколай і дяк Микола. Проспівавши тричі «Христос воскресе із мертвих…», вони окропили дошку свяченою водою і тим освятили її.

Виступи голови Обухівської РДА і секретаря Обухівської міськради були короткими але змістовними. Потім читала вірші Ольга Тимко. Вона розповіла, що її син Олег загинув на Донбасі у свої 30 років. Потім щиро говорила виконуюча обов’язки директора Обухівського краєзнавчого музею п. Лідія. Її слова просльозили скорботну матір. П. Лідія пообіцяла, що вона і музей будуть пам’ятати про героя-краснянина Андрія Петрова.

Ліворуч Зоя Анатоліївна, праворуч Надія Петрова, по центру С. Богатиренко та учениці Катя і Аня (праворуч)

Сільський голова С. Богатиренко розповів, як він роздавав краснянам мобілізаційні повістки. Деякі ухилялися їх брати, «косили» від мобілізації. Декому довелося вручати повістку 5 раз. Андрій Петров отримав повістку і пішов, хоч мати плакала й казала, що в тебе ж он малий син. Він 54 дні проходив підготовку у військовому таборі на Волині й став помічником гранатометника. Воював і за нас, краснян, на Донбасі і в квітні 2016 р. загинув.
Виступаючий висловив надію, що нашим учням вже не доведеться воювати, бо мир буде укладено раніше.

Що я сказав
Трипілля від Красного за 10 км. Це правий берег Дніпра. А на лівому березі навпроти Трипілля є село Кілов. Отам могли бути окупанти. Ми реально цього боялися весною і влітку 2014 року. Вони могли дістати з «градів» і розбомбити Трипілля, знищити на кручі школу-інтернат, в якій я учився. Вони могли з «ураганів» дістати й наше Красне і наша красуня-школа була б знищена, як і всі мости і греблі. Була б знищена Українка і Трипільська ТЕС. На місці Обухова були б руїни. Окупанти не пожаліли б ні будинків, ні людей, як вони знищують нині Авдіївку і Широкине на Донбасі.
Щоб цього не сталося, вийшли добровольці і мобілізовані, як наш краснянин Андрій Петров, стали зі зброєю і не пустили далі московську наволоч углиб України. Вони поклали своє життя за те, щоб тут зараз цвіли сади. Загиблим наш уклін і шана, а матерям героїв наше глибоке співчуття.
Війна на Донбасі, а не АТО, триває. Старшокласникам-краснянцям треба гартувати тіло і дух, щоб бути готовим захистити незалежність України. Зараз іноді кажуть «мир треба за всяку ціну». Ні! Мир має стати переможним для України. І потім запитав: «Так?». Діти дружно відповіли «Так!».

Що я не сказав
Зараз напишу, а ви прочитаєте. Росія є нашим споконвічним ворогом. Тому не треба ілюзій. Причиною ворожості є те, що ми з ними різні за природою. Будучи рядовим улусом Золотої Орди, Московське царство «приклеїло» нишком свою ординську історію до історії Київської Русі. Читайте історичні розвідки Володимира Білінського, наприклад, «Страна Моксель», «Открытие Великороссии». Там про цей злочин написано докладно. Незалежна Україна в очах росіян є загрозою існування їхньої країни, бо правда переможе і міф про «братню колиску» буде розвінчаний. Колись Павло Штепа написав був ще в 1968 р. (!) у книзі «Московство», що Україна заб’є осиковий кілок в могилу російської імперії. Колись я сміявся з цього, а зараз вірю, що так і станеться. Зараз у війні проти Росії Україну підтримує Захід і Схід і тому: або ставайте людьми, або загинете разом з своєю державою, отак би сказав я тим одурманеним, що «за парєбріком».
Ще один момент: нині в ЗМІ просувається теза, що Президент Порошенко зацікавлений в продовженні війни і не хоче миру. Це перевертання дійсності. Не від нього залежить завершення війни, а від Кремля, який її розпочав. Відкрийте очі: наш президент так «наживається на війні», що за три роки посивів. Позитивному образу України додає проведення Євробачення в Києві в травні-17 та встановлення безвізу з Європою у червні-17. Нашим спецслужбам слід потроїти свою пильність, бо від Росії можна чекати всього, навіть терактів, щоб применшити значення цих знакових подій.

Перед завершенням мітингу зворушливо заспівали свої пісні дві дівчини, мабуть вони з Обухова.

Після мітингу
На завершення ми ще раз проспівали Гімн. Голова Обухівської РДА довгенько говорив з Надією Петровою.

Ліворуч О. Тимко, Туренко, Н. Петрова і секретар Обухівської міськради

Я підійшов до Ольги Тимко. Потім ми фотографувалися з учнями.

Люди довгенько не розходилися й обговорювали щойно побачене й почуте. Я зайшов на Низенькі гробки і в лівому секторі побачив наш жовто-блакитний прапор і пам’ятник Андрію Петрову.

Краснянин з автоматом й досі стоїть на варті України, а його побратими стоять твердо на Донбасі.

Хай буде!

П.Н.

Зустрілися ми в Трипіллі 29.4.17 р. із Олександром Ігнатушею