Паска-17

Анатолій ВИСОТА: ВЕЛИКДЕНЬ – 04.17


А для чого свята?
Це стосується пам’яті і через неї більшої єдності громад. Коли свято, люди радіють, вітають одне одного і бажають всіляких гараздів, здоров’я і розуму. Отже свята потрібні і щорічне їхнє відзначення українцями сприяє нашому єднанню. ВЕЛИКДЕНЬ (або нині Паска – по-народному) є одним з найвизначніших народних Свят, яке впродовж багатьох тисячоліть займає на території України серед календарних свят наших предків одне з найпочесніших місць. Витоки цього Свята сягають глибини не віків, а тисячоліть.

Що значить ВЕЛИКДЕНЬ?
Зміна пір року. Сонцестояння. Прихід весни після довгої й суворої зими, коли ночі довгі, і нарешті 21-22 березня день стає тривалішим (довшим) за ніч. Для наших предків це був Новий Рік. Свідченням цього є «СІЮ, ВІЮ, ЗАСІВАЮ! З Новим Роком вас вітаю!» І я років так із 60 тому був засівальником. Раннім ранком ще поночі ходив-бродив я у снігових заметах, приглядаючись чи десь не блисне вогник за шибкою в чиїйсь хаті. Стукаю. Відчиняє заспаний дід чи дядько й запрошує засівати. А я стараюсь, набираю з кишені повні жмені жита і засіваю ним і хату, і господарів. Нагородою мені за це було «спасибі» і так копійок з 50 грошей, які вже бряжчать в іншій кишені. І ні мені і нікому з рідних тоді не спадало на думку: а нащо засівати взимку?
Свідченням цього є й щедрування та наша щедрівка: «Щедрик-щедрик, щедрівочка. Прилетіла ластівочка…». Вже студентом я ходив з ватагою щедрувати в Києві і це було в холодному і сніжному січні. І вже тоді я себе питав, а чого це ми щедруємо взимку, а не весною?

Свининка
Радісним святом колись була дня нас Паска (Великдень). Бо до цього свята кололи кабана, готували свіжину (така печеня-смаженина з почеревини), варили холодець, пекли паски і пиріжки, а головне, красили КРАШАНКИ. Ми, хлопці, грали крашанками «навбитки»: як моя крашанка розіб’є володьчину, то я її забираю.
Ось як описав це Володимир ГЕРАСИМЕЦЬ в усмішці
СВІЖИНА
Сталось те, що мало статись.
Закінчилась картопля вже вся.
Є причина нам, друзі, зібратись –
Я сьогодні колов порося.
Ти росло із кабанчиком в парі.
Як соломою тушу смалив,
То згадав, як тебе на базарі
Поросятком маленьким купив.
Ти було ніби грушка налита.
Як згадаю, то ледь не реву.
Я ж весною тобі до корита
Молоденьку кришив крапиву.
А ти бубличком хвостик тримало
І щодня прибавляло сальця.
Одного ти сердешне не знало,
Чим скінчиться в нас дружба оця.
Ти сто років прожити бажало,
Тільки вийшло усе навпаки.
На шматки вже порізане сало.
З тебе мочаться вже шашлики.
А на кухні дружина чаклує,
Свіжину прийдуть гості «мочить».
На столі вже й картопля парує
І печінка в пательні шкварчить.
Незабаром у нас буде Пасха.
Це й кабанчику буде гаплик.
Тож пробач, поросятко, будь ласка,
Що узяв я у руки ножа.
Бо я хочу, аби ти це знало,
Бо відомо тобі, а чи ні?
За свій вік я вже стільки з’їв сала –
Сором в очі дивитись свині.
А чого ти від мене чекало?
Я нічого не можу зробить:
Я любив і люблю твоє сало
І завжди його буду любить.

Як тер я хрін
На свято можна й забути про оздоровлюючу їжу. А яка ж Паска без свіжини? І я купив на базарі шмат сала з м’ясом – не почеревини, а скоріше бекону, і ціна кусалася – по 100 гривень за кіло. А вчора викопав кущ хрону на городі – три чималі корінці. Хто не тер хрін на тертушці, той не знає про бойову хімічну зброю. Терти хрін у хаті, це виплакати собі очі. І я учора, в п’ятницю, вийшов надвір, де в літній кухні повівав прохолодний вітерець. І пучки собі не зтер і за годину натер більше половини півлітрової банки. Окремо в 100 мл води я розчинив по чайній ложці цукру і соли та додав чверть ч. ложки лимонної кислоти, розчинив, а потім розчин вилив у банку з хроном та ложку пахучої олійки і гарно вимішав. Білу масу хрону я зафарбував темночервоним буряковим соком.
Сьогодні дружина позирала, посміюючись, як я на кухні ворожив із свіжиною. За дві години я чистив цибулю і різав моркву. Підсмажував шматки бекону. Потім складав шматки в гусятницю й перекладав їх морквою з цибулею. Тушкування тривало більше години. Заходячи знадвору я ще у веранді відчував запаморочливі аромати.
А дружина Люба напекла вчора пасок, а за процесом слідкували наші рідні аж в Лівані. Сьогодні в неї вийшли дуже смачні струдлі із сиром. До вечора сьогоднішньої суботи треба ще мати з десяток крашанок – вже он і цибулиння настоюється. Завтра на Паску все це й скуштуємо. Запрошуємо й вас до нас на гостину у Красне.


Настане час
І Свято Великодня матиме в нас ще й давній правдивий зміст. Колись на ВЕСНЯНЕ РІВНОДЕННЯ, коли день стане більшим за ніч, що засимволізує нам перемогу Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, Тепла над Холодом, Весни над Зимою. Тоді пробудяться й люди, як природа почне оживати-воскресати після зимового сну, бо скреснуть ріки, повернуться птахи з Ирію, бо дні стануть довшими, а Сонце – теплішим. Отоді ми, українці, станемо по-справжньому святкувати Новий Рік.

Хай же буде!