Виживання -22
Анатолій ВИСОТА: ВИЖИВАННЯ. 01, 11.2022
#суспільство
Сьогодні неділя 27 листопада 2022 року і я формую тут свій 196-й допис.
Недавно з інтернету я прочитав дивну повість Марини Соколян із несподіваною назвою "Кодло". Письменниця виразила нежіночий погляд взагалі на людей, і на пов'язані з ними: школу, суспільство, владу і навіть на любов+. Якщо підсумовуючи і коротко, то п. Соколян вважає, що все, що стосується зв'язків між людьми, базується на обмані, на брехні і на маніпуляціях. Спочатку почитайте і ви, що вона пише, а потім і я напишу кілька слів на цю тему...
Але спочатку дещо про Марину Соколян.
Вона полтавка і має 42 роки. Останній клас середньої школи провчилася у США за обміном. Пише вірші. Написала кілька прозових творів, зокрема "Серце гарпії".
Із ВСТУПУ повісті "Кодло":
"Тяжко навіть уявити, яку всеосяжну владу має над нами школа. Звісно, не лише початкова школа - але й усі її модифікації вищого рівня.
Наші взаємини із владою починаються саме зі школи. Влада батьків має іншу природу, там діють як фізіологічні, так і економічні чинники. А от у школі ми змушені коритися зовсім чужим людям. Там створена жорстка система винагород і покарань, саме там формується умовний рефлекс реакції на примус - хтось потерпає під тиском обмежень, а хтось вчиться отримувати від цього користь.
Школа - це окремий мікрокосм, гротескна модель суспільства. Більш за все ця суспільна модель нагадує олігархію, чи навіть синархію, оскільки влада вчителів, традиційно, тримається на духовному авторитеті. А ще - на вихованому цивілізацією культі знання. Вони немов складають коло втаємничених, котрим належить істина. Їм не потрібно нічого доводити, адже вони вимагають беззаперечної віри. Вони здатні переконати нас у будь-чому.
Школа - це місце, де все присвячене одній меті: виробництву людей. Ми йдемо до шкіл неоформленими, де нас беруть, як глину, і нашвидкуруч ліплять різні корисні речі: з кого - чарку, з кого - урну, а з когось діряву макітру.
А потім ставлять на дно серійне тавро. І що б ми далі не наливали у власні світоглядні "ємності", форма їхня вже не зміниться.
Школа - це своєрідний інкубатор, де створюються необхідні умови - закритий, комфортний простір та інтенсивне насичення належною інформацією. Але варто інкубаційному періоду завершитись, варто нам опинитися поза дбайливо створеним для нас світом, і ми відчуваємо неабиякий дискомфорт. Ми почуваємось втраченими і не відразу знаходимо собі адекватне застосування. Добре, коли взагалі знаходимо.
Адже школа - це лише містифікація, нехай як завгодно складна і наближена до дійсності. Все, що там відбувається - це швидше гра, моделювання, випробування. Винагороди і покарання - лише символічні. Вони є для нас настільки реальними, наскільки ми дозволяємо їм бути. Влада вчителів є такою ж ілюзорною. Адже саме ми дали їм цю владу! Ми дали їм нашу шану і покору в обмін на інформацію та корисний досвід.
Однак ця гра часом заходить надто далеко. Не знати навіть, може є такою людська природа, але ми щоразу забуваємо про те, що в дійсності діють інші закони, аніж в стінах освітніх закладів. Дві найбільші наші помилки - звичка до покори та проблеми з усвідомленням відповідальності за власні вчинки. Перша помилка призводить до розгубленості, безпорадності, а також ліні і нездатності до боротьби. А друга помилка - інша крайність - робить нас легковажними, а іноді навіть схильними до злодіянь.
Ви добре вчились у школі? Ну, і чого ви досягли? Якщо ви повірили в цю Велику Містифікацію, то, ймовірно, вас і надалі дуритимуть. Якщо ж ви геть в неї не вірили, то, власне, ви мабуть нічому корисному не навчилися, адже гра без віри в неї втрачає будь-яку цінність. Отож, виходить, треба водночас і вірити, і не вірити? Змінювати переконаність на скептичність по два рази на день? Ну, якщо вам вистачить на це сил душевних, то ви з честю пройдете це випробування. І може навіть навчитесь дурити інших. А вони подарують вам владу над собою".
Із ВИСНОВКІВ
"Першу половину життя ми вчимося, другу - вчимо самі... Це не що інше, як прагнення компенсації, вічне колесо перероджень. Сьогодні - нас, завтра - ми.. Адже будь-яке навчання - це примус. Демаркаційні лінії, якими розтинають землю обітовану, перекладання хреста з одних плечей - на інші. Будь-яке навчання - це обман, адже нас вчать ті, хто має над нами владу. Втім влада - це теж обман. Це - наркотичне зілля, яке викликає ілюзію контролю. Приємну і небезпечну ілюзію. І згодом будь-який "керманич долі" - керівник, вождь, маніпулятор - потрапляє у залежність від цього наркотику, починаючи служити йому, у релігійному запалі жертвуючи все, що має.
Власне, релігія - такий же обман, поєднання абсурду і ритуалу. Вірю, бо безглуздо... Люди невибагливі. В них свій шкурний інтерес - страх або сподівання винагороди. "Бо велика нагорода чекає нас на небесах..." Чекає, звісно. Бог-любов, навколо якого обертається невибагливий Всесвіт...
Любов, звичайно - теж обман, незгірш за інші. Клондайк, куди стікаються тисячі золотошукачів. Шукачів щастя, яких самих ошукують... Любов - це взагалі надзвичайно безглузде явище. Адже люди добровільно погоджуються закрити очі на правду, довіряючи долю першому-ліпшому... Втім, дурість, як казав мудрий Еразм, - провідник і покровитель суспільства.
Зрештою, суспільство - це також обман. Чи, радше, - театр. Ми дуримо інших, інші роблять вигляд, що вірять. Ми вдаємо, що віримо їм. І навіть , буває, плескаємо в долоні, в захопленні від гри. А як інакше можна жити у світі, де кожен має по кілька облич, де слова - це трясовина, на дні якої марно шукати зміст?
Отож, школа - це ін'єкція обману, яку ми отримуємо в ніжному віці, щоб зуміти вижити в світі лицемірства, чи то пак, лицедійства... Школа - це плацдарм для військових вчень, де ми випробовуємо свою силу, щоб потім, озброєними і небезпечними, вирушити у світ. І горе тому, хто так і не зуміє створити з себе бойову одиницю. На нього, щирого і відвертого, ніхто не чекає, таких, переважно, кличуть невдахами і нездарами. Звісно, вміння переконливо дурити - це й справді велика вдача, щедрий дар.
Всі ми - потроху народні артисти. Однак, є такі, хто вміє дурити професійно, для кого обман - покликання і сенс життя. Таким людям збрехати набагато легше, ніж сказати правду. А знаєте, чому? Правда - це слабкість, це демонстрація власної вразливості... Отож, їм просто страшно. Нині ця параноя набуває епідемічного розмаху. Брешуть всі, відчайдушно, розпачливо... Щоб потім, на самоті, напитись до очманіння або ридати, душачи подушку в обіймах.
І це - теж наслідки нашого виховання. Ми вчимося бути безжальними до себе і до інших, нехай там як не пропагують ідеологію "другої щоки". Безжальними, тому що світ належить першим. Тому, що виживає сильніший. Цього теж навчають у школі, бо школа - слуга суспільства, а суспільство - заручник прогресу. Прогрес, поступ якого все пришвидшується, в свою чергу, неможливий без природного відбору. А природний відбір безжальний.
Отож, ми самі себе прирекли на брехню. Затиснені в кут, ми будемо дурити себе і інших, аж поки нас не замкнуть в камері з м'якими стінами... А може, ми призвичаїмось? Може, нас врятує своєчасна мутація, що дозволить нам протистояти параної неминучого прогресу? Еволюція продовжується?"
Можна погодитися із тезою письменниці, що в цьому світі виживають сильні, розумні і кмітливі+ (брехливі). Вони панують над слабшими, дурнішими, щирими і безпосередніми людьми. А найбрехливіші серед перших мають владу над всіма іншими людьми.
Оглянемося разом на те, як влаштовано життя на Землі. Основою тваринного життя є рослинний світ: трави, злаки, дерева+. Рослини захищаються від поїдання колючками, запахом, отрутою+. Однак верблюди і кози пристосувалися і охоче поїдають верблюжу колючку, як і колючу дерезу. Серед тварин, птахів, риб і навіть комах+ є хижаки, які вбивають і поїдають слабших - тих, хто не може порятувати себе втечею. Горобчик, озираючись, покльовує у траві комах; кіт, скрадаючись за кущем любистку, хапає горобця і з'їдає його, давлячись пір'ям; собака розриває кота, а вовк собаку; вовк, якщо не втече, то потрапить у пазури ведмедя... Таке діється на землі, у воді і в повітрі і навіть під землею... Людина, як дуже пристосований хижак, навчилася добувати собі харч на безконечних полях і численних фермах, поїдаючи і рослин, і тварин, і птахів, і риб, і навіть комах. Однак і хижаків і їхніх потенційних жертв знищують невидимі мікроорганізми. У всього живого схожі долі: жити у трепеті до смерті. Мабуть, всі рослинні й тваринні макроорганізми вражаються мікроорганізмами протягом всього життя і їхнім фіналом є смерть.
Пише письменниця: "Любов - обман... Любов - це надзвичайно безглузде явище...". Хтось образиться на ці слова, а я ні. Хоч любов і є світле почуття, яке опановує свідомість і потьмарує розум. Недарма ж є приказка: Любов - зла: полюбиш і козла... А Оксана Білозір якось співала: Якщо не маєш те, що любиш, то любиш те, що маєш...
Подружні пари утворюються, щоб жити разом, щоб "плодитися і розмножуватися". Виробництво людей надто серйозна справа, щоб пустити її на самотечію. Якщо ви згоджуєтеся із висновком Марини Соколян, що школи займаються виробництвом людей, щоб вони "озброєними і небезпечними вирушили у світ", то можете припустити, що й початок цього процесу, а саме зачаття й народження нових людей, має бути організованим. Для чого треба такі великі зовнішні зусилля? Я гадаю, що Божественній Ієрархії (БІ) треба навчені і вдосконаленні люди для свого поповнення. Навчання ведеться при контрастних умовах життя людей. Отже треба такі умови забезпечити, щоб був і холод, і голод, і хвороби, а головне: щоденна боротьба за виживання. Подружні пари теж утворюються при зовнішньому впливі на свідомість (затьмарення свідомості, рожеві окуляри+) для досягнення в майбутньому контрастних умов спільного життя в безконечних сварках. Не дивина побачити в парі: маленьких і великих, розумних і дурних+. Пригадаймо пісню: Чоловік би жінку не бив ніколи-ніколи... Віктор Рогожкін вважає, що крім Абсолюту є ще й Вража Сила, яка нині управляє людьми з метою живлення їхніми емоціями (радість, страх+). Василь Крутов вважає, що призначення людей - виробляти духовну енергію (свідомість) із грубої матерії. Як відбувається управління людьми і народами? Головний механізм управління відбувається завдяки організації спокус. У відомій молитві ОТЧЕ НАШ є благання: "...І не введи нас у спокусу, але визволи нас від Лукавого...". Люди, які регулярно вводяться у спокусу, щоб потім виборсатися з її наслідків, змушені брехати. І цьому нема ні кінця, ні краю...
Додаток від 1 грудня 2022 року.
У війні, яка триває вже десятий місяць, Московія, втративши стратегічну ініціативу на полі бою (наші ЗСУ вже визволили правобережну Херсонщину разом з Херсоном!), руйнують енергетичну інфраструктуру нашої держави. Десь половину доби нині наше село не має електрики. Проглядаються 4-годинні проміжки часу в постачанні електрики: 0_00-4_00; 4_00_8_00; 8_00-12_00: 12_0-16_00; 16_00_20_00; 20_00-24_00: на 4 години вмикають електрику, а на інші 4 години - вимикають. Є зміщення, наприклад, коли сьогодні з 12_00-16_00 є електрика, то завтра в цей час її вимкнуть...
А взимку рано темніє і о 17-й годині вже темно в хаті. Спочатку ми палили звичайні стеаринові свічі і світили ліхтариками, які щодня підзаряджали. Потім нам допоміг товариш, виготовивши десяток "тернопільських свічок" із батарейок АА "алкалайн" та світлодіодів на 3 вольти.
Вже місяць світять нам ці свічки безвідмовно і ми дякуємо за це Григорію Палієнку! Потім я переніс у хату три маленькі ліхтарики, які вдень заряджаються, а в темноті світять, реагуючи на рух людини. Довелося купити ще 2 великі вуличні ліхтарі, які освітлюють нам хату. Лише сьогодні ясно світило Сонце після десяти днів слякотної хмарності. І всі 5 ліхтарів я зарядив від сонячного світла.
Тепер уночі без світла нам буде ясно в хаті.
Обігріваємо ми хату газовими конвекторами. На додаток десь третину необхідного тепла нам дає пічка-камін Мілано-2 (гріє нас із 2014 року!). Вдалося ще в жовтні -22 купити машину березових кругляків-метрівок - привезли їх аж із Житомирщини за 300 кілометрів.
За місяць я ті метрівки попиляв електропилкою на менші кругляки, а потім і поколов колуном на березові дрова. Ці дрова я склав у дровницю під стіною гаража.
Бачу, що їх нам вистачить на дві зими точно. Картопля та інша городина і садовина гарно вродили і їх вистачить нам на рік. Ще й ділимося ними з тими, хто цього не має... Отак і виживаємо...
Головне, це навчитися розпізнавати спокуси і їх своєчасно уникати. Тоді з нашого життя поступово щезне брехня і страх. І тоді між нами замість ворожнечі запанує злагода і взаємодопомога.
Недавно дізнався, що наш земляк- краснянин достойно воює за Україну. Він командир роти, старший лейтенант, а в мотострілецьких військах - це до сотні бійців. За мужність і героїзм в боях при звільненні Херсонщини він нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня. Велика шана таким хлопцям, які десь далеко боронять Україну і наше село від Московії. Вертайтеся додому живі-здорові і з Перемогою!
Додаток від 12 грудня 2022 року
Цю книгу КОРАБЕЛЬ БЕЗУМЦІВ написала американка Кетрін Енн ПОРТЕР ще у 1962 році. В українському перекладі вона вийшла у 1983 році, тоді я її й купив. Це бестселер. Недавно я перечитав її ще раз. Геніальна письменниця описує подорож на кораблі, який вона здійснила ще в 1931 році з мексиканського міста Веракрус до німецького Бременгафена. Корабель як Земля, а люди на ньому - команда і пасажири, як ніби модель людства. Серед них: мексиканці, іспанці, кубинці, американці, звісно, німці, англійці, швейцарці, є швед і єврей. Вони більше місяця пливуть разом, допомагаючи одне одному, роблячи підніжки - все, як у житті, і все чекають - не дочекаються, коли ж та подорож скінчиться. Середній клас - на першій палубі, де є навіть басейн, а сотні робітників мучаться на третій палубі і їх стільки, що ніде й притулитися. Чесно описано, що кожен дбає перш за все за себе, а інші люди, як перешкоди, які треба здолати. Замість солідарності і взаємодопомоги - жорстка конкуренція. Вустами шведа виголошується істина: люди боряться між собою, бо в їхніх головах є різні ідеї. А тепер питання: хто вкладає постійно людям в голови різні ідеї та так, що вони стають безумцями?