Хлоп'ячі витівки-08.26

Анатолій ВИСОТА: Хлоп'ячі витівки, 1,08.2026, #життя
Сьогодні 24 серпня 2026 року триває 1643 день війни, а це вже рівно 4 з половиною роки... Сьогодні День Незалежності і нашій відновленій Державі рівно 35 років. Цього дня в 1991 році ми в Красному на городі копали картоплю. Був жаркий день. На город ми прокинули дріт і по радіо уважно слухаємо засідання Верховної Ради. У ті дні у Москві був розгромлений нарешті ГКЧП. Ми, обухівські рухівці, ходили в ті дні, починаючи з 19 серпня 1991 року, по лезу ножа, бо ризикували здоров'ям і життям, особливо керівники районної організації. Саме я тоді керував районним Рухом і був під прицілом, як і вся наша родина. І от Кравчук урочисто зачитує Акт державної незалежності України. І за його прийняття голосує майже вся Верховна Рада! Проти лише кілька депутатів-комуністів на чолі з Цековим з Криму. Ми в трусах на городі прямо застрибали від радості. Крім дружини і дочок Ярослави й Ірини танцював і Олег Скворцов з дочкою Ірою, бо наш батько дав їм на городі ділянку під картоплю. Наш батько Михайло і мати Горпина дивуються від нашої щирої радості. Батько сказав: "Почекайте радіти... Росія не дасть нам нічого! Та ще чи народ проголосує за незалежність 1 грудня 1991 року...". Да...того дня на картоплі пролітала історія і зачепила нас своїм крилом...
А сьогодні Україна відстоює свою незалежність у війні з московією вже чотири з половиною роки. За минулий місяць наші добили 30 складів Валдберіс і почали палити склади Озону. Не забуваємо і за нафтоперегонні заводи. Дістали вже й до заводу в Омську, а це Сибір. Майже щодня сотні наших дронів знищують вороже майно. Більше тисячі окупантів щодня на фронті лягають на нашу землю назавжди. 95 відсотків з них знищуються саме дронами. Крим ізольований. Там нема води, світла і продукти кінчаються. Кримський міст наш Мадяр ще залишає їм для втечі. Але в Московії ще забагато сил і війна, мабуть, ще триватиме і в 2027 році...
Тепер про колишнє
Про Хлоп'ячі витівки.
В 50-ті роки мені вже 10 років. Жарке літо 1956 року. Страшна гроза з таким громом і блискавками аж у шибки затарабоніло градом. Щоб не вибило городину начисто, баба Федора прочиняє двері і з криком: Св'ят! Св'ят! Викидає на мокру траву дерев'яну лопату, якою саджають хліб у піч. Градини відскакують від лопати... Відшумів дощ, виглянуло сонечко, а я біжу на вулицю. Там на всю її ширину вирує потік води і несе каламуть униз у річку Красну... Нічого, завтра я походжу виритими рівчаками на дорозі і може щось знайду...
Знайшов гільзу від патрона. Я її гарно вимиваю від глини в калюжі, прикладаю до вуст і свищу... Чи є ще в когось з хлопців така гільза?
На краю подвір'я школи є глибокий колодязь. Там було колись багато доброї води. Але після війни вода  щезла. Мати приносить на коромислі 2 відер доброї води з криниці у Веребках. Але туди далеко. Тому та вода тільки, щоб пити і їсти варити. А щоб умитися чи там ложки помити, то я, вигинаючись, несу відро води із копанки на Хуторі. Туди вода із Веребок тече рівчаком через людські городи. І недалеко від бабиної хати, якщо йти стежкою через Низенькі гробки. Вночі, коли баба гонить горілку, то треба йти по воду через гробки і мені страшно, бо поруч із стежкою могила, в якій поховали парубка із Загреблі, а він повісився... Так отой шкільний колодязь мав незвично широкі кільця, так діаметром більше, як півтора метра. Коли вдарити по кільцю чимось залізним,  то вилітають іскри. Сьогодні увечері ми з Володькою Лимаренком ідемо туди поіскрити. Вже темний вечір. Я б'ю по кільцю навскісно бабиним серпом і сніп розкішних іскор освітлює наші босі ноги. Володька б'є рогачиком сапи без леза. Теж гарні іскри. По черзі розкручуємо корбу і рахуємо, в кого довше вона крутиться. Заглядаємо в темінь колодязя і тихо щось кажемо, слухаючи таємниче відлуння. А завтра Толік Кацап принесе порох до старої груші, що на гробках...
У війну у Красне приблудився Міхаіл Бєзмєнов, йому на нозі відірвало половину ступні. Краснянська дівка Устина не перебирала: що трапилося, те і підібрала. Сина назвали Толіком...
Міша Кацап мав ружжо і все до нього, бо був мисливцем. Ніде не працював, бо інвалід, може й мав якусь інвалідську пенсію. Тітка Устя щодня ходила на роботу в Обухів в автороту (автопідприємство), де працювала в бухгалтерії і мала живу копійку щомісяця. Сім'я мала город коло хати. У них був патефон і пластинки. Ми з Володькою приходили до Толіка, коли дома нікого не було. То було дивом слухати вальс "На сопках Манжурії" або марш "Пращаніє славянкі". Лідія Русланова співала про валянки: "Валянкі, Валянкі - нєпадшіти старенькі". І душа моя співала, коли я крутив ручку патефона. Взимку в хаті жарко, бо в плиті палало кам'яне вугілля... Отож завтра Толік Кацап принесе порох... Але спочатку про стрельки і самопали. У нас, хлопців, була нестримна тяга до всього, що вибухає. Треба й собі зробити стрельку. Я десь знайшов ключ із дірочкою і великого цвяха. Зв'язав їх разом мотузочком. Тепер треба із коробки сірників узяти штук з десять, щоб баба не помітила, і ножем зняти з них сірку. Сірку я перетираю ножем і засипаю у дірку ключа, притоптуючи цвяхом. Увечері біжу до колодязя, щоб випробувати стрельку. Володька ревниво спостерігає, як я розгойдую стрельку. А тоді сильно б'ю головкою цвяха об кільце колодязя. Постріл і вогонь освітлює на мить наші щасливі лиця... А щоб зробити самопал, тут багато чого треба. Найперше десь знайти відрізок мідної трубки. А тоді заклепати один кінець молотком на сокирі. Ближче коло заклепаного треба зробити проріз тригранним терпугом. Із дошки випиляти і обстругати щось Г-подібне, схоже на пістолет. Найважче ножем прорізати і виполупати канавку для трубки. Трубку вкладаю в канавку і туго примотую її дротом до дерева. Сірку із сірників натоптую в самопал і прикриваю газетною кулькою і придавлюю цвяхом. За кулю послужить уламок із розбитого чавунчика. Вкладаю його в самопал і туго прикриваю газетною кулькою. Щоб випробувати самопал, треба сховатися десь в проваллі. На проріз самопала кладу трохи сірки. Підпалюю сірник і підношу до самопала. Тримаю його туго в іншій руці і направляю на стіну провалля. Постріл! Дим і вогонь із дула самопала. Руку з самопалом підкидає вгору. Я живий! Серце вискакує з грудей! Ось дірочка в глині стіни, десь там куля...

Якось я знайшов у батьковому залізяччі шматок шикарної латунної трубки довжиною з 20 см і товщиною стінок до 3-4 мм. Якраз буде мені на самопал. Мені було тоді років з дванадцять, отже це діялося влітку в 1958 році. У пазусі самопал, в кишені коробка сірників і трохи пороху і свинцевого дробу кульок з 10 - це Толік Кацап дав. Отож я йду випробовувати самопал аж у Кругляк. Сів зручно на траву у старому окопі, ще з війни викопаному. Тихо, ніде ні душі... Розклав я на газеті своє багатство і став набивати самопал порохом. Аж тут на мене накинувся із криком: "Оддай самопал!" - Іван Миколайович Яковенко - наш учитель української мови й літератури. І як він мене підслідкував аж у Кругляці? Ми стали з ним боротися і вчитель таки відняв у мене самопал і пішов геть, лаючись... Отож він, мабуть, врятував мене від каліцтва, бо порох міг рвонути в обидва боки трубки, в яку я ззаду забив залізний болт, бо саму трубку ніяк було розклепати...