Анатолій ВИСОТА: ШЛЯХ ДО НАЦІОНАЛІЗМУ (1, 3.18 р.)

(Відгук про книгу:
Варварич А. Житіє… на зламі тисячоліть (Роздуми полковника ГРУ). – К.: Видавництво «Марія», 2015. – 408 с., іл. – (Спецслужбы в войнах ХХ века)

Цю книгу я взявся читати, бо це «роздуми полковника ГРУ» (ГРУ – це Головне Розвідувальне Управління Генштабу Міністерства оборони СРСР). Мені хотілося порівняти ці роздуми із думками ще одного офіцера ГРУ – майора Віктора Різуна, кілька книжок якого я вже давно прочитав. Крім цього хотілося подивитися, як змінювалося світобачення Антона Варварича з роками від відчуття себе російським офіцером до позицінування себе українським націоналістом.

Дещо з біографії автора

Антон народився в 1934 році в родині комуністів. Батько Микола працював десятки років як не секретарем райкому, то працівником обкому КПУ отже був у союзній номенклатурі. Жили вони трохи у Василькові на Київщині, а то найбільше на Тернопільшині і у Львові, бо батько Антона насаджував комуністичні порядки у щойно приєднаній Західній Україні. Жили, мабуть, й не бідували, бо було що їсти-пити і в чому хороше походити. Мати наполягала віддати сина в російську школу, але батько таки напостояв на навчанні в українській школі у Львові. Це й визначило те, що п. Антон став наприкінці життя українським патріотом, а не тим, до чого його 50 років готувала Москва – стати ворогом незалежної України. Але довгенько таки, мабуть, вагався, бо тільки в 1995 році він відмовився від російського громадянства і отримав український паспорт. Брав участь в політичній турбуленції: від участі в «Батьківщині» до «Нової сили» і роботи головою виборчих комісій у Києві і нарешті став займатися патріотичним вихованням молодих українців в українських офіцерських спілках.

Ось що пише автор про власну долю: «…Народився в родині вчителів. Спостерігав і копіював їхню домашню і шкільну поведінку, особливо роботу з учнями. Батько хотів, щоб я став медиком, а мати – артистом, бо вбачала, що маю до цього хист. Участь в шкільних олімпіадах і форма студентів нафтового факультету Львівської політехніки сприяли тому, що подав документи до цього вишу. Але ж у 18 років кожний хлопець перебував на обліку у військкоматі… Так вже сталось, що майже 40 років прослужив у збройних силах. Без проблем закінчив військово-повітряну інженерну академію. (А хто ж з моїх однолітків не мріяв стати льотчиком!). Була спроба податись й у космонавти. Та командування вирішило зробити з мене розвідника. Такі були часи…».
Скажу прямо: Антон Варварич талановитий і наполегливий чоловік. Хто це заперечує, то хай спочатку вивчить китайську мову і стане китаїстом, хай отримає дві вищі освіти. Шість років ще молодим парубком п. Антон вчився у Ленінграді у Військово-повітряній інженерній академії і став фахівцем з радіоелектроніки – інженером-лейтенантом.
А потім після багаторічної служби в армії він вчився три роки у Військово-дипломатичній академії в Москві і став розвідником у Китаї під прикриттям дипломата. Останні 12 років із 40-річної служби Варварич викладав у тій же військовій академії, де сам учився, і готував нових розвідників. Він радіє цьому: «…Дитячі мрії здійснилися самі собою, хоч особливих зусиль до цього й не докладав. Це вже щось од Бога! Мабуть, дитячі думки багато чого варті!..».

Два офіцери ГРУ
У 1975 р. у Військово-дипломатичній академії і в ГРУ пронеслася буря: стали розбиратися, хто винен в тому, що майор ГРУ Віктор Різун

утік на Захід, зумівши вивезти з собою дружину Тетяну і двоє дітей. Варварич вважає Різуна зрадником і пояснює його вчинок малим життєвим досвідом, хоч і визнає його розвідницькі успіхи і феноменальну пам’ять. Сам В. Різун у книзі «Акваріум» визнає, що подався на Захід, бо йому «наступили на хвіст», тобто він боявся евакуації в Союз і потрапляння на конвеєр тортур.
Обидва офіцери визнають, що СРСР був імперією зла, але прийшли вони до цього висновку у різний час: В. Різун ще до 1975 р., а А. Варварич, мабуть, вже в часи незалежної України, тобто після розпаду Союзу в 1991 р. У рецензованій книзі (вид. 2015 р.) це записано. Усвідомивши, що СРСР є імперією зла, яка під прикриттям облудної ідеї про «світле майбутнє» поневолювала і знищувала своїх громадян і людей з інших країн, В. Різун (псевдо Віктор Суворов) ухвалив докласти і свої зусилля до ліквідації СРСР. Шануючи офіцерську честь, він передавав на Захід державні секрети, але, за його словами, він не причетний до арештів радянських шпигунів. Найбільшу шкоду СРСР цей майор ГРУ зробив своєю літературною творчістю, пишучи правду про порядки в армії («Записки освободителя»), розповідаючи про радянську шпигунську кухню («Аквариум»+) та в інших творах.
Головною справою всього свого життя В. Суворов називає документальне дослідження, викладене у книзі «Ледокол»,

написаній на Заході. Роками й роками він користувався лише радянськими джерелами і запам’ятовував величезні обсяги інформації: чисельність і комплектацію військових частин, рух фронтів, озброєння протиборчих армій до і в час другої світової війни (ДСВ). І не можна було робити записів, а тим паче писати щоденники, як це робив А. Варварич, бо це могло привести його до розстрілу. Висновок з дослідження В. Суворова: це СРСР розв'язав другу світову війну, викохавши Адольфа Гітлера. Публікація книг В. Суворова в країнах соцтабору змінила світогляд багатьох людей, що прискорило і розпад соцтабору і імперії зла – СРСР.
Вже давно нема СРСР і присяга, дана цій країні двома офіцерами, давно не діє. Нині В. Суворов живе під тягарем, бо двічі засуджений до розстрілу: спочатку Союзом, а згодом і Російською Федерацією. Один офіцер сприяв розпаду СРСР, що вказує на його сміливість і рішучість, а інший зміцнював цю імперію зла, шпигуючи в Китаї і готуючи нових розвідників у Військово-дипломатичній академії. Зміцнював і одночасно сприяв руйнації, бо не відмовився від рідної української мови і назвав своїх дітей Наталкою і Тарасом.
Розбір польотів триває і притомні люди, набравшись сміливості, таки будуть визнавати свої життєві помилки, а саме: своє свідоме колишнє зміцнення імперії зла. Це стосується насамперед радянських і компартійних функціонерів. Для деяких з них оправданням можуть бути їхні дії, які пом’якшували нестерпне життя простих людей, особливо в колгоспних селах.

Герб СРСР

Майор В. Різун переконався, що саме СРСР розв’язав ДСВ і докази, наведені в книзі «Ледокол» переконливі для мене, але не є такими для багатьох українців, які вважають СРСР жертвою німецької агресії. Загарбання і підкорення інших країн і народів у крові москвинів, які мріють мити чоботи в Індійському океані і здавна зазіхали на панування над людством. Доказом цього є герб СРСР. Герб дивний, бо на ньому не відображені республіки, які й складали отой Союз і навіть на ньому нема НАЗВИ держави. Герб динамічний, бо в його основі заклик російською «Пролетарии всех стран соединяйтесь!», який повторений мовами всіх республік Союзу і є ще місце, щоб помістити на гербі цей заклик іншими мовами світу. Зверніть увагу, що символ «серп і молот» покриває всю земну кулю, що явно відображає мрії москвинів про світове панування. А на гербі УРСР назву держави вказали

Антон Варварич нині

Цей невгамовний українець намагається надолужити те, що втратив, зміцнюючи десятиліттями імперію зла. Він встиг прийняти хрещення у Дніпрі разом з тисячами охочих: обряд здійснив пастор-адвентист. Разом із двома товаришами-полковниками автор розробив змістовний КОДЕКС УКРАЇНЦЯ. У п.28 записано: «…це дозволяє вважати себе українським націоналістом…». Пана Антона іноді запрошують на ТБ в якості експерта. На запитання: де зупиниться Росія? – відповідає, що вона зупиниться там, де її зупинять, бо Росії треба Україна без українців. Він задоволений своєю пенсією у 4500 гривень, має 6 онуків і 7 правнуків. В епілозі написано: «…Епоха перемін» буває досить довгою. Книгу писав переважно з метою допомогти нащадкам зорієнтуватися у подібних ситуаціях. Подарував по примірнику кожному з них. Не знаю, чи всі зроблять потрібні висновки. Але принаймні, знатимуть про минуле свого роду. Все сучасне і майбутнє є наслідком минулого…».

Погодимося з автором

Справді про минуле треба знати. І цю мемуарну книгу варто читати. У ній розкидано чимало такого, чого я не знав. От хоч би й про те, як українець Юрій Будяк врятував життя Вінстона Черчіля. Погодьтесь, що без цього лідера європейська історія була б іншою. Але є відчуття, що багато чого Антон Варварич ще не розповів, бо не прийшов відповідний час. Чекаємо на нові ваші твори.

Хай же буде!