КОСИНА-12.23
Анатолій ВИСОТА: КОСИНА, 1, 12.2023
#життя
Сьогодні 9 грудня 2023 року, субота. Триває 654 день війни з Московією. Відчувається нестача боєприпасів. Наші закопуються в землю, переходять в стратегічну оборону. Лише на лівому березі Дніпра наші розширили плацдарм, відвоювавши село Кринки. До дощу, снігу й холоду наших в окопах мучать миші, вони шукають їжу, бо на полях нема зерна, яке їх годувало. Головною проблемою України є пошук цементу і виробництво великих обсягів бетону для оборонних споруд. У США в конгресі точаться дискусії про виділення 61 мільярда доларів допомоги України. Цього вистачить на весь наступний 2024 рік. Республіканці не проти цього, якщо Байден відновить будівництво стіни на кордоні з Мексикою. Наша влада за майже два роки війни не зуміла побудувати патронний і снарядний заводи, не зуміла збудувати тисячі дронів і стільки ж ракет великої дальності на 500-1000 км. Москвини постійно обстрілюють дронами й ракетами нашу інфраструктуру, але більшість їх наша зміцнена ППО збиває. Позитивний результат: за минулий місяць у нас було лише двоє відключень електрики. ЄС допомагає нам з електрикою. Чекаємо у січні-24 або в лютому-24 літаків F-16, накопичуємо сили і засоби й підемо у новий контрнаступ.
Чому косинА
Цей допис пов'язаний з попереднім дописом про Пітагора. Там я розказав про "єгипетський трикутник" зі сторонами 3, 4 і 5, який землеміри використовували для формування прямокутних ділянок. Я згадав, що в нашому Красному для будівництва прямокутної хати застосовували вимірювання косини.
В далеких 1957-58 роках мені було більше 12 років і я пас корову Березу. Кожного ранку я одягав штани, сорочку, якийсь піджачок, а на голову чорний картузик і босий опускався сходами в землянку, бо сарая в нас не було. Зголодніла за ніч корова норовила дорогою вхопити росяний спориш. На вулиці появлялися ще корови і пастушки. Ми гнали корів Новоселицею
аж на гору. Я підганяю Березу, замахуючись на неї ціпком, коли вона норовить зайти в чужий город.. В кармані піджачка в мене торохтять сірники в коробці, а в кишені штанів відчуваю колодочку складаного ножика. Минули крайні хати праворуч дядька Михайла Паримона, а ліворуч дядька Якова Шпака. Їхні городи межували з Дібрівкою, а це була вже земля сусіднього села Дерев'яни. Череда корів повільно йшла попасом до трьох проваль, де і трава соковитіша і є де погулять пастушкам.
Пасти корову не важко. Треба час від часу поглядати, щоб вона не зайшла в шкоду на дерев'янське поле. Отоді я вже біжу й завертаю корову назад, доганяючи і б'ючи її ціпком.
Я вирізаю на ціпку трудну літеру О, де вже вчора я вирізав літеру Т. Хтось пропонує гру в ножика. Нас п'ятеро і в кожного свій ножик. У мене ножик з одним лезом, а хтось має ножика із двома лезами. Ми по черзі кидаємо ножики так, щоб лезо застряло в землю. Перша вправа найпростіша: беру ніж за колодочку і кидаю його в землю. В кожного ніж застряє в землі, вкритій зеленою щіткою трави. Друга вправа: ножик торкається лезом до великого пальця лівої руки: ножика треба кинути так, щоб він, крутнувшись у повітрі, застряв у землі. Третя вправа: ніж торкається лезом до ліктя. Четверта вправа: ніж торкається лезом до лоба. Наступні вправи: ніж кладеться на долоню і підкидається так, щоб він, обернувшись в повітрі, застряв у землю; долоня вниз, а ніж кладеться на пальці руки зверху; великий і вказівний пальці розводяться рогачем і на них кладеться ніж. У кого ніж не застряє, той чекає своєї черги, щоб повторити вправу. Остання вправа найскладніша: треба взяти ніж за лезо і кинути так, щоб він застряв у землі. За першим разом виходить не у всіх. Ми сидимо на землі навпроти один одного і утворюємо коло десь у два кроки. Якось ми грали в ножика, здається, в урочищі Яр, і на останній вправі хтось кинув ножика, а я дивлюсь, як він застряв у моє коліно. Всі сміються, мені не болить і крові майже нема. У цій грі переможцями є ті хто першими виконали усі вправи. Невдахою є той, хто останній не встигає поцілити ножем у землю. Для нього переможці вже достругують кілочок, який ми готуємося забити у землю, а невдаха має витягти його зубами із землі. Кожен б'є за чергою по кілочку своїм ножиком один раз. Сміючись, забиваємо кілочок так, щоб він сховався зовсім у землі. Невдасі дозволяється вирізати ножиком коло кілочка ямку для бороди.
Ото вже було сміху, коли хлопець лягає на землю й вигризає на землі кожну травинку, щоб хоч побачити, де біліє забитий кілочок. Ми сміємося над муками хлопця, коли він мусить гризти і землю, щоб таки витягти кілочок.
Якось у Дібрівці ми знайшли здоровенну гумову шину від колеса. Ми б'ємо по черзі ціпками по тій шині, спостерігаючи, в кого ціпок підскочить вище. Хтось каже: а давай викотимо шину аж на гору, а тоді покотимо її вниз, то чи викотиться вона на протилежну гору? Ми кидаємо все, забуваємо за своїх корів і котимо ту важезну шину аж на ліву гору Дібрівки. Посиділи трохи, та й пустили ту шину стежкою вниз. Шина котилася рівно по стежці, де праворуч був молодий колгоспний сад, а потім набрала швидкість і покотилася вистрибом після першого трампліну. З жахом ми спостерігали, як шина звернула праворуч від стежки, перескочила через межовий рівчак і покотилася по городу дядька Шпака, толочачи доспіваюче жито. Побачивши шкоду, збіг у видолинку і дядько Яків. Він був босий, в штани заправлена темно-сіра сорочка, а на голові чорний картуз: а ось я вам як дам, шибеники-голодранці! А ми гайнули і поховалися у проваллях... Раніше я розмістив допис про Пітагора https://teletype.in/@anatoliana/jb4o10UcN7x
Пожежа
Того дня парило зранку. Ми погнали пасти корів аж у Кругляк, а це вже трипільські землі. Сонце пекло немилосердно. І ми, і корови відпочили в обідню пору в хатах і в сараях. Десь о третій годині по обіду наші корови знову паслися в Кругляку. Захмарилося, а тоді й потемніло, бо велетенська чорна хмара насувалася із заходу. Впали перші важкі краплі. Я одягнув на голову мішок і прикрив плечі. Заходилося на грозу. Закрутив вітер. Далекі удари грому поближчали. І раптом почалася така злива, якої я ще не бачив. З неба ринули потоки води. За секунду я став мокрий, як хлющ. Наші корови збилися до купи й побігли до села, а ми за ними. Над нами блискало і гриміло, стежками бігли струмки. Ми підіймалися пригорком уздовж городу дядька Михайла. І раптом одночасно так блиснуло і грякнуло, що ніби розкололася земля. Я впав на коліна. Вибігаємо ми нагору і я бачу, як смолоскипом палає хата дядька Якова. Вітер крутить і вже горить зелене листя на акціях й інших деревах. Палаючі сніпки несуться в повітрі і хтось кричить: дивіться за Андрієвою хатою! За якусь хвилину впала покрівля разом із кроквами. По широченній Новоселиці суцільним потоком бігла вода, корови наші вже розбігалися по дворах, а я стояв, як заворожений. Запалало вже й у хаті, потріскались шибки і вже горять і вікна. Така злива, а вогонь сильніший! Загорілися дерев'яні стіни. Горить вже й клуня у дворі. За якісь півгодини згоріло все...
Наступного дня я оглядаю пожарище і бачу чорні головешки коло печі й комина, це те, що осталося від хати.
Якось через тиждень дядько Яків зайшов у наш двір та й каже нашому батьку: Михайле! Чи можна мені збудувати хату нижче, там де ваш город, на незайнятій ділянці? Батько зняв картуза й почухав потилицю: Стройтеся там, дядьку Якове. Ми ж там однак нічого не садимо...
Ті 8 соток землі нам виділила сільрада і були вони між городом дядька Якова і нижнім городом дядька Андрія (Антлєя) Чорного. Росло там все гарно, навіть капуста, яку я поливав, набираючи воду з копанки внизу, схованої в тіні верби та калини.
Минув якийсь тиждень і на розрівняній ділянці появилися колоди. Майстри тесали ті колоди, а баба Настя підбирала тріски у фартух: згодяться, коли буде готувати для майстрів вечерю в печі.
Косинець оце
Одного для, коли ми гнали корів на обід, я побачив, як на ділянці майстри вже розклали прямокутник ощепу для хати. Дядько Яків і каже: а тепер поміряємо косину. За один кінець шворки тримав дядько Яків, а за інший тримав тесля. І вони приклали ту шворку до протилежних кутів ощепу. Потім перейшли до інших двох кутів і знову поміряли: не однаково. Бачиш, каже дядько Яків, оця косина більша за ту, давай підрівняємо! І вони вдарили куском колоди по куту, а я бачу, що довга ощепина просунулася по землі. Отак вони били, міряли й переміряли одну косину й іншу аж поки вони не порівнялися. По кутах ощепу майстри забили кілки в землю, позначаючи місце, де будуть закопані шули. Задоволені, що тепер хата буде прямокутною, дядьки сіли на ощіп, поскидали картузи й закурили. Я бачу, яка в худого й жилистого дядька Якова посріблена сивиною цупка, чорна чуприна.
3.
Женучи кожного дня корову на пашу, я бачив, як будувалася нова хата. На місцях кілків дядьки викопали ями й закопали в них затесані шули із акації та шовковиці - твердих порід дерева, що довго зберігається в землі. На чопи шул майстри уклали ощепини поздовжні, а потім поклали на них поперечні. Щоб мати довгу ощепину, теслі з'єднували затесані і відповідним чином обпиляні кінці брусів у замок, а свердлом свердлили наскрізь дірки, в які забивали довгі чопики (тиблі). Під довгими ощепинами майстри закопали допоміжні шули. На ощепини потім викинули сволоки, на яких триматиметься стеля. А-подібні крокви майстри тесали й збивали на землі, а потім підіймали їх й закріпляли на сволоках. Крокви скріпили латами і новобудова стала схожою на хату. Потроху-потроху стали закидатися стіни обаполами. (Коли із середини колоди випилюється товста дошка, то з боків остається обапіл - товста дошка з одною непропиляною поверхнею.) На стіни ззовні і зсередини вже набивалися навскісно бруски, щоб трималася глина з соломою грн р-н при мазанні. Минули жнива і дядько Яків бігав селом, випрошуючи снопи із житньої соломи, щоб укрити хату. Коли хата зажовтіла новою покрівлею, незабаром скликали й
толоку, благо, що глини було коло двору багато. Піч і груба вже були обмазані, а долівка і стеля звальковані. Пізньої осені перед зимою дядько Яків з тіткою Настею і дочкою Ольгою увійшли в нову хату.
А це головний жіночий убір - трикутна хустка косинка.
Косинки жінки носять і на шиї.
Допитливість
Дякуючи моїй допитливості в дитинстві, ви дізналися, що косиною українці колись називали лінію, яка з'єднує протилежні кути прямокутника, а європейці та й ми слідком за ними тепер називаємо діагоналлю.
Допитливість розвиває розум людини, робить її кмітливою, забезпечує її статком і авторитетом. Розвиваючи допитливість в онуків,
я заохочував їх так: давав по гривні за кожне питання, наприклад, "чого це листя зелене?".
Жалкую, що не додумався раніше заохочувати так й наших дочок.
Наш батько Михайло був трактористом і я його колись запитав: Тату, а чого їде трактор? Він вчився на курсах у Трипіллі в МТС, розбирав і збирав двигуни, а пояснити мені не зміг, лише знизав плечима: Ось вивчишся, тоді й узнаєш. Якось після першого курсу влітку ми з батьком сиділи на спризьбі і він запитав: Сину, а чого вас учать в університеті? Я йому сказав: ой, тату, учать нас багато чому, про всі речовини, які навколо нас і як винаходити нові. Він не вірив, що це можливо. А я пояснював на прикладі: ось алюмінієва ложка, вона не ржавіє, а сотню років тому в наших селян були дерев'яні, а в панів срібні ложки. Хіміки придумали добувати алюміній із глинозему... А багато ж батьків і дідів і нині просто відмахуються від надокучливих онуків. Якось один онук підійшов до баби: бабо, а чого оси лізуть в оту дірочку в землі і що вони там роблять? Баба й каже: а ти візьми он ломаку та й розковиряй ту дірку отоді сам і побачиш! Хлопчик послухався й потім рідна мама його не впізнала, бо так він був покусаний осами. Це мені розповів чоловік про те, що з ним сталося 50 років тому.
Отож краще нам буде, коли будемо допомагати, а не заважати одне одному.
Хай же буде!
Днями я зробив годівничку для синиць. Прилітають і вхопивши одну насінину, летять на дерево. Там на деревині притискають насінину лапкою до гілки і роздовбують, добираючись до зернини. Горобці ж ковтають насінину цілою.
Додаток від 15 грудня 2023 року.
Мій однокурсник по університету Олександр ПЕРЕПЕЛИЦЯ прислав світлину жартівливу, яка пояснює, чому цей зимовий місяць називається ГРУДЕНЬ
Трохи розкажу про складові частини української хати.
ШУЛА - це брус з перерізом десь 20 на 20 сантиметрів, витесаний з колоди твердих порід дерева: з акації, шовковиці або з дуба. ШУЛА має довжину до трьох з половиною метрів. Товщий і необтесаний метр шули обробляють киплячою смолою і закопують в землю по кута хати.
ОЩІП - прямокутна жорстка конструкція, складена із брусів з перерізом десь 15 на 20 сантиметрів. Він тешеться із м'якших порід деревини: сосни, берези, липи+. ОЩІП формує прямокутник основи хати і має, залежно від достатку господаря, різну ширину й довжину. У новій хаті діда Якова хата має ширину десь до 5 метрів, а довжину десь 9 метрів. Ліві двері ведуть в хату через сіни (це житлове приміщення), а праві двері ведуть в хлів, призначений для корови, свиней і курей. Українці за радянщини жили так бідно, що в них хата і хлів були під одним дахом.
ПІДВАЛИНИ - це тесані з одного боку нерівні, криві колоди твердих порід дерева. Їх закопують в землю на половину товщини колоди між сусідніми шулами. Підвалини - це ніби замінник фундаменту і цоколю разом. Окупанти довели селян до такої бідності, що вони мусили замість каменю, на якому стоїть Україна, використовувати замість фундаменту дерево.
ОБАПОЛИ - це такі товсті 6-10 см) дошки з одною пропиляною поверхнею. Коли з середини колоди випилюють товсту дошку, то з боків залишаються відходи: "на тобі небоже, що мені негоже". Від бідності українці мусили будувати свої хати не з пиляних брусів, а з обаполів - відходів з пилорами.
СВОЛОК - це витесаний із колоди сокирою або випиляний на пилорамі брус з перерізом десь 15 на 20 сантиметрів і довжина його відповідає ширині хати. Сволоки робили переважно із сосни. СВОЛОК кладеться на ощепину і кріпиться до неї сталевою П-подібною скобою, викованою в кузні. Сволоки з трьох боків оброблялися рубанком, щоб була гладенькою поверхня. Кількість сволоків залежить від довжини хати і кладуться вони через кожні 1-1,5м.
КРОКВА - це А-подібна конструкція, в якій два бруси товщиною з перерізом десь 10 на 15 сантиметрів, з'єднуються між собою горизонтальною перекладиною такого ж перерізу. Кожна нога крокви кріпиться до сволока і ощепини двома+ скобами. Кількість кроков дорівнює кількості сволоків+2.
ЛАТА - тонкий стовбур дерева, затесаний з одної сторони з умовним перерізом десь 5 на 10 см. Лати прибиваються цвяхами до кроков горизонтально з інтервалом до 70 см. До лат прив'язуються зроблені із житньої соломи кулики і китиці.
Додаток від 21 грудня 2023 року
Хата діда Якова має стіни товщиною 20-25 см. А зими в нас були суворі, доходило й до 30 градусів морозу. Топить-топить хазяйка піч соломою, а стіни низом вкриваються снігом. Щоб не замерзнути, українці додумалися обставляти хату іззовні обставою. Для цього уздовж стін житлової частини хати робилася призьба. Це така земляна лава висотою і шириною до 40-50см, обмежена ззовні дошками. Зверху вона обмазувалася глиною. Влітку і восени на призьбу сідали перепочити, на рівній поверхні сушилася всяка всячина: різані яблука, соняшникове насіння+. Дошка виступала над поверхнею лави на 1-2см. Пізньої осені хазяїн діставав тички - ломаки довжиною більше двох метрів. Один кінець тички впирався у стріху, а інший впирався у призьбу, дотикаючись до виступу дошки. Тички ставилися десь через метр. Утворений стіною і рядом тичок простір заповнювали картоплинням, всяким бадиллям, кукурудзинням та іншим бур'яном з городу і навіть сухим листям впереміжку. Утворювалася своєрідна термоізоляція, якою закривали й нижню частину вікна. Взимку в хаті ставало тихо і тепло... А весною з березня ту обставу потроху виймали і спалювали в печі. Тички до літа виймали і ставили десь під дерево - хай чекають для нової обстави...
Додаток від 26 грудня 2023 року
Від часу описаних подій минуло 65 років (2023-1958). Дібрівка колись така трав'яниста, тепер вже не та. По рівнішому її років з тридцять тому, як переорали кілька разів та й покинули. Частину Дібрівки розділили дачникам на ділянки по 10 соток. Деякі дачники завезли на ділянки сякі-такі будматеріали та й покинули, бо нема дороги. Наш кум отримав там землю, де провалля+, та й кинувся засаджувати її деревами й горіхами. Але щорічне весняне спалювання підлітками сухої трави знищувало посаджене. Корів на Новоселиці
та й у всьому Красному давно нема, як нема й тих людей, які їх тримали, а трави щорічно буяють і в Дібрівці, і в Кругляку. Давно померли дід Яків та дід Михайло. А хата діда Якова, давно обкладена цеглою і перекрита шифером із добудованою верандою
, стоїть і в ній живе його дочка Ольга, вже давно й сама баба. Її діти й онуки розійшлися межи людьми, але навідуються до давньої хати, до рідної матері і баби. На місці згорілої хати побудував будинок прийшлий чоловік
Хата діда Михайла Паримона, однорукого, теж стоїть і в ній живе онук. Стоїть і давня клуня, а в ній є млин ручний, зроблений тим дідом, на якому ми з матір'ю Горпиною колись мололи жито на борошно. Той онук каже, мабуть жартома, на свою козу: це моя жінка... Померли й наші батько Михайло й мати Горпина... Де той мій ножик і картузик? Де ті оси й копанка? Все колишнє щезло... Але є теперішнє: замість землянок стоять сараї, в яких із живності ще є кури; замість холодних хат стоять теплі цегляні хати на бетонних фундаментах. Є й кілька двоповерхових будинків. У них живуть діти й онуки колишніх власників. Йде повільне переселення краснян із міст у село, в село їдуть і переселенці. Вулиця заасфальтована. Є газ і надійна електрика. У більшості господарств є вже крім колодязів свердловини, а в хатах ванна й туалет. Стаціонарні телефони люди замінили на смартфони, як на телевізор в руці, та це ще й відеозв'язок зі всім світом. В селі є три магазини, амбулаторія, пошта по два дні на тиждень і школа, старших учнів возять спецавтобусом у григорівську школу. Є оновлений дитсадок. Є два ставки з рибою, але влітку вода зацвітає. Мікроавтобус возить краснян в Обухів і назад разів з десять за день. Живемо вроді й заможно, але чого ж це ми не співаємо? Війна з Росією триває вже з 2014 року - скоро вже 10 літ. Мабуть тому й війна, що ми перестали співати гуртом... Я це пишу і я є...
.........................................................
А вже й нема. І ви це читаєте. Утріть сльози. Я повернуся і мене ви впізнаєте - ті, хто запитував про зелене листя і пори року на Землі... І ми усміхнемося разом...Так і стане, бо життя триває...