Мої 80 літ-04.2026
Анатолій ВИСОТА: Мої 80 літ, 1, 04.2026
#життя
Сьогодні 24 квітня 2026 року, п'ятниця, триває 1521 день війни з Московією і минуло її рівно 4 роки і 2 місяці.
Стратегічно війна міняється на користь України. Дронову революцію започаткували Туреччина й Іран, згадаймо за їхні безпілотники байрактари і шахеди. Україна стрімко увійшла в число країн, найбільших виробників дронів. По лінії фронту наші утворили 20-кілометрову зону смерті, в якій знищується кожна одиниця техніки і кожний ворожий солдат. Саме тому фронт ніби завмер. Далекобійними дронами літакового типу наші вже знищили більше 40 відсотків портової і нафтової інфраструктури ворога в Ленінградській області (Усть-Луга+) і в Краснодарському Краї (Туапсе+). На Близькому Сході триває війна між Іраном і США та Ізраїлем. Розбомблений Іран зумів заблокувати рух танкерів по Ормузькій протоці і бомбить дронами країни, які виробляють нафту. Спасіння від іранських дронів терміново надійшло туди з України. Наші 200 дроноводів збивають нашими мінідронами пісюнами до 90 відсотків іранських шахедів. Зеленський уклав 10-річні договори з Саудівською Аравією+ про дронову допомогу і в України появилися гроші. Україна навчилася виробляти і застосовувати також морські дрони, якими знищила третину чорноморського ворожого флоту і навіть один літак. Ми вже запустили масове виробництво наземних бойових дронів. Відбувся перший бій, в якому з нашого боку наступали наземні і повітряні дрони. Ворог здався в полон і наші захопили їхні позиції. У квітні-26 в Угорщині вибори програв Орбан, який стільки нашкодив Україні. І наша держава таки отримає 90 мільярдів євро від ЄС, які раніше блокувала Угорщина. Висновок: переможний мир став для України ближчий...
14 квітня мені виповнилося 80 літ. Ми з дружиною задумали запросити на РОДИННИЙ ОБІД найближчих людей. Отож далі я розкажу про своє життя+.
...У хаті коло печі порається мати. Дворічний хлопчик дивиться на відблиски вогню. Дід відчиняє двері. Віник падає на долівку. Хлопчик підіймає його і ставить між рогачами, щоб не падав. Дід гладить онука по голівці і каже: - Молодець! Хлопчик вдячно обіймає дідову ногу...
Так і є: люди постійно потребують оцінки своїх дій іншими людьми. Недавно на Низеньких Гробках я побачив на хресті, що мій дід Олекса прожив 34 роки, коли його у 1947 році вбили київські бандити. Він не дожив до своїх ювілеїв. Моя баба Федора прожила 78 років і не було жодного відзначення її дня народження, як і у моїх батька Михайла і матері Горпини. А наші баби й діди ще й не знали точної дати свого народження. Чого так? Бо в ті комуністичні колгоспні часи було не життя, а виживання моїх рідних. Треба було, щоб пропав серсер, щоб настало заможніше життя і тоді ми вперше в нашій родині багатолюдно відзначили в кафе 50-ліття дружини (липень-2000, Обухів). Відзначення ювілею - це прилюдна оцінка життя ювілянта.
80 років - це крутий схил життя. Триває війна з Московією. Тому ми замовили страви в Обухові в кафе ШАНСОН на 15 осіб. У відреставрованій хаті в перебудованій веранді, яка стала їдальнею, я поєднав два столи в один. Під стіною уздовж підвіконня я поставив 4-метрову лаву на табуретки, а з протилежного боку 6 крісел. Це для гостей з Києва, Обухова і Красного, а Ліван далеко, де дочка з онуками, та й війна...
Рано зранку першою привітала мене дочка Ярослава, яка вже кілька днів нам допомагала. А дружина Люба вручила букетик перших нарцисів із клумби. Першим з гостей прийшов краснянин Григорій Чорний (1942 р.н.).
Я обнявся із кумом, бо він є хрещеним батьком нашої молодшої дочки Ірини. Ми любуємося його дарунком: картиною букету гвоздик.
Нарешті коло 14_00 привезла з Обухова страви моторна Людмила Кріпка.
І допомогла розставляти посуд на столах. Хтось гукає: Приїхали! І я біжу зустрічати брата Олександра Наконечного (1946 р.н.)
і його дружину Галю (1948 р.н.).
Вони дарують мені великий набір ключів і викруток ДНІПРО+. Ось надходить сусід Василь Сорока.
Він у вишиванці, як і ми з дружиною. Вручає мені букет червоних троянд і ще дещо. Нарешті приїхали ще гості з Києва: онук Дмитро (1992 р.н.) з дружиною Вікторією,
Купу подарунків: набір гарних чашок і київські торти+ залишаю на Юлиній лаві у тамбурі. На столі гарна пляшка горілки УКРАЇНСЬКИЙ ДУХ.
Це ще на Паску 12 квітня привезла онука Сюзанна із чоловіком Салімом.
Вони раніше приїхали мене привітати, бо маленька дитина хвороблива. Є що випити: коньяк, вино наше і грузинське, братове домашнє вино. Є чим і закусити: стіл заставлений стравами, що є місце хіба для сірникової коробки. Розсідаємося. Кум вигукує: - О, до холодцю є ще й хрін! Настя розкладає перед кожним пиріжки з капустою. Я ювілянт і сиджу на чолі столу. Брат Олександр підіймає перший тост: Брате! Ти прожив чимало літ. Навколо тебе діти й онуки. Ми у впорядкованій хаті, і тут ти доклав своїх рук. Живи довго і при здоров'ї нам усім на радість! Я й собі випиваю чарку УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ і закушую холодцем із хроном. Встає дочка Ярослава: - Дякую тобі, тату, що ти у нас є! Я пообіцяла Ірі, що зачитаю її привітання. (Зачитує із смартфону).
"Рідненький мій татусь, гойдав ти мене маленькою на руках своїх, «на копках» носив, стежками водив краснянськими, в Дібрівку сунички поїсти, між дубами грибочки назбирати; з обухівськими дорогами знайомив, на стадіон шкільний в футбол пограти, в ліс до джерела чи на лижах покататися, на будівництво Нової дороги подивитися.
І так мені подобалось розмовляти з тобою, кожен раз я просила тебе придумати мені якусь загадку для роздумів чи задачку математичну. Коли виходило розвʼязати її скільки ж було дитячого щастя в ті миті! А шахи? Як ти вчив мене робити «швидкий шах-мат» чи «вилку»? (Я також навчила своїх дітей шахам, передала естафету так би мовити).
А приготувавши пляшку сітра для мене і пивця для тебе сісти і насолоджуватися грою київського«Динамо» чи збірною тоді ще СССР?
А спів? Вечорами чи після обіду заспівати в два чи три голоси разом з тобою, мамою і Ярославою...
Україна… ти прививав любов до неї з кожним подихом, словом чи рухом всім, хто був поряд. Здається гасло «Україна - понад усе!» - це саме про твоє життя звучить.
Народний Рух, Конгреси свідомих українців, написання книг, дописів, ладування, Живе Слово… Ти так багато зробив за своє життя, татусь рідненький! Скільки переїздів, відбудов, перебудов, ремонтів, бізнесів, городів і садів посадив, людей надихнув… "
Ярослава читає, а в мене очі наповнюються сльозами. Встає онук Дмитро, в руці чарка тремтить: Діду, ви навчили мене забивати цвяхи, кельмою розчином обмазувати труби, прокладати електричний дріт і ще багато чого. І батько рідний більше мене не навчив. Я був дурним і відвертався від українського. А тепер я люблю Україну і Красне. Будьте здорові!
Від Люби
я почув несподіване: - Толю! Я й не думала, що стільки з тобою проживу! З 19 літ і донині ти невтомно підіймаєш мене до свого рівня. (Брат Олександр додає: І підняв!). Дякую тобі, Анатоліє, за все!
Кілька добрих слів мовила і невістка Галя: У цьому дворі і в цій хаті нас із Сашею і наших дітей завжди зустрічали як рідних. В ті давні часи раз на рік кололи свиней. І нам, як і трьом іншим синам тьоті Груні і дядька Миши, діставалося по окороку і шмату сала. Груба, яку змурував твій, Анатолію, батько Михайло, зігріває нас в Іванковичах і донині. Дякую тобі й твоїй родині за все. Будь здоровим!
Встає сваха Ірина і в неї тремтить рука: Анатолій Михайлович! Я теж вітаю вас із ювілеєм. І бажаю вам доброго здоров'я і більше радісних днів. Я рада, що наші родини поєдналися! І вона тепло поглянула на дочку і зятя, які сиділи поруч. Вже гості й притомилися коло смачних страв і напоїв і хтось сказав, що пора й надвір. Надворі сонячно і тихо. Бачу, що кум Гриша з онукою Настею щось говорять про малювання картин.
Настя ж вчиться на дизайнерку і зараз на 4-му курсі університету культури. Я пропоную брату і невістці Галі ще раз "прописатися" в Красному, посидівши на пеньочку під ялиною і погойдавшись на гойдалці. Кого бачу, той і "прописується". Кум, каже, що не гойдався вже так років з 20. Василь щось думає, походжаючи садом. Галя, обережно гойдається, боячись упасти, в на льосі вже цвіте барвінок
Брат відпочиває коло ялини. Тут засвітлинила і мене онука Настя:
Сваха Ірина по-дівочому радісно сміється, стрімко гойдаючись. Це подобається Дмитру і Вікторії. Десь не видно Люби і Ярослави. Ага, та вони ж готують "солодкий стіл". Після відпочинку у саду, гості з особливим настроєм посідали за столом. Ось каже слово Гриша: Толік, пережити за 80 це вже успіх, бо не кожному це під силу. Досить тобі будуватися! Пора й для себе пожити! Десь поїдьте з Красного, відпочиньте! Тобі і всім нам я бажаю закінчення війни і переможного миру! Онука Настя сидить поруч. Ось вона встає і каже: Діду! Ви вчили мене сміливо говорити. Ви давали мені по гривні за кожне моє питання...
Ось встає і розчулено звертається до мене невістка Вікторія:
"Вітаю вас і безмежно вдячна Вам за те, яку сімʼю Ви створили. Дякую, що мене і мою маму в неї прийняли. Хай щастя та усмішки не покидають Вас! Многая літа і здоровʼя міцного вам бажаю!"
Після ситних і смачних голубців, котлет, холодцю, тушкованої картоплі з м'ясом, різних салатів, після ходіння зеленотрав'ям у саду ми приглядаємося до солодких страв. Тут є крім налисників із сметаною київський торт, цукерки і зефір. Ми їх запиваємо узваром і живчиком. На десерт є ще яблука, апельсини й банани. Кум Гриша каже: Пора вже і честь знати! І підводиться. Люба роздає цукерки жменями. Коло двох машин прощаємося з киянами. З нами остався лише Василь. Минуло якихось 5 хвилин, як коло двору зупиняється червона машина. Це нарешті приїхали Артюшенки, бо треба було їм забирати онука Матвія із школи. Починається друга серія РОДИННОГО ОБІДУ із подарунків. Це чотири чашки авторського виконання обухівської гончарниці вручає мені Олександр Артюшенко.
А Оленка вручає мені Подяку від громадської організації "Материнське серце".
Я слухаю слова особливої для мене оцінки. І з гірчинкою розумію, що при нашій владі за мене згадали б і в Обухівській громаді, і в районі. Гості проголошують тости і допивають УКРАЇНСЬКИЙ ДУХ. Я кажу, що придумав ознаку, яка свідчить, що українець є національно свідомим. Це коли людина без доказів, а серцем розуміє, що наш прапор має бути жовто-блакитним. Василь каже, що його огортає особливе почуття серед лану жовтої пшениці під блакитним небом. Або коли цвіте жовтим лан гірчиці. Йому заперечує Олександр: небо не синє, а блакитне, а восени ж поле чорне, а взимку біле. Зате Сонце завжди золоте, а з синьою водою вони творять життя.
Олена додала: Любов до української пісні є ще важливішою ознакою свідомого українця.
І тут ми заспівали.
Спочатку "Рота марширує". Накричавшись дан-дан-дан, віддихадися, бо не співали в нашій хаті років із 5. Олександр похвалився: Колись в армії я міг перекричати всю роту! Потім заспівали щемливо-рідну пісню "Сховалось сонце за горою". Не знаючи слів, Василь співав з нами приспіви. Ці пісні я приніс у рухівську громаду Обухова із Києва у 1989-90 роки. Потім наостанок проспівали пісню Леоніда Глібова "Стоїть гора високая". Розпочав її голосно і правильно Олександр. Це пісня про життя, про мої 80 літ. За день до РОДИННОГО ОБІДУ я переслав посилання на неї в Ліван. Ірина й Мар'яна
вивчили цю пісню за день. І ось ми слухаємо їхній спів. Інша мелодія, але теж гарно. Ленка каже: Анатолію, Михайловичу, які ж у вас талановиті діти й онуки...
Наступного дня ми запросили разом пообідати наших сусідів Корнієнків. Ніна (1942 р.н.) привітала мене букетиком нарцисів із їхнього двору, а Василь (1936 р.н.) поставив на стіл пляшку смачного домашнього вина. І похвалився, що виготовили його 200 літрів. Я ж пригостив їх УКРАЇНСЬКИМ ДУХОМ. І Ніна і Василь побажали мені доброго здоров'я і довгих літ життя. Говорили ми про холодний квітень і коли будемо орати городи... Увечері за посудом приїхала Людмила Кріпка з невісткою Альоною.
Двоє її синів, зять і дочка захищають Україну. Дочка Таня керує розвідувальними літачками коло Запоріжжя.
Сама Людмила багато років допомагає нашій армії...
Протягом дня мене привітали багато людей. Від трипільських інтернатівців: Олександра Зальоток(1946 р.н.)і Федір Власенко(1946 р.н.) (віршами); від студентського університетського братства привітав Олександр Перепелиця, теж віршами. Як він здогадався, що я народився на возі? Це справді сталося раннім ранком в суботу 14 квітня 1946 року на возі на дорозі з Красного до Обухова коло "саду". Крім матері Горпини на возі була баба Федора, а коней поганяв дід Олекса, який мав одну ногу. Як попросите, то про моє народження я розкажу окремо... Прислали привітання крім дочки Ірини ще онука Сюзанна з Києва і онука Ліліанна із австрійського Зальцбурга. Привітала мене і староста Красного Алла Чорна. Їхні привітання я розміщу в окремому Додатку під цим дописом.
Чого я не сказав на РОДИННОМУ ОБІДІ.
Ось моє головне багатство - моя родина: дружина Люба, дочки Ярослава та Ірина, онуки - Дмитро, Настя, Сюзанна, Ліліанна, Султан, Маріанна і Юлія. А ще в мене є зять Зукан, зять Салім, невістка Вікторія і правнучка Емелі (Саліменятко). Великим досягненням у житті своєму є здобуття Україною Незалежності, а тепер у війні і відстоювання самостійної держави.
Хай же буде!
Повне привітання
Від дочки Ірини:
"80
Рідненький мій татусь, гойдав ти мене маленькою на руках своїх, «на копках» носив, стежками водив краснянськими, в Дібрівку сунички поїсти, між дубами грибочки назбирати; з обухівськими дорогами знайомив, на стадіон шкільний в футбол пограти, в ліс до джерела чи на лижах покататися, на будівництво Нової дороги подивитися.
І так мені подобалось розмовляти з тобою, кожен раз я просила тебе придумати мені якусь загадку для роздумів чи задачку математичну. Коли виходило розвʼязати її, то скільки ж було дитячого щастя в ті миті! А шахи? Як ти вчив мене робити «швидкий шах-мат» чи «вилку»? (Я також навчила своїх дітей шахам, передала естафету так би мовити).
А приготувавши пляшку сітра для мене і пивця для тебе сісти і насолоджуватися грою київського«Динамо» чи збірною тоді ще СССР?
А спів? Вечорами чи після обіду заспівати в два чи три голоси разом з тобою, мамою і Ярославою: «Сховалось Сонце за горою, туман легенький Землю вкрив, шепоче вітер з осокою і гай зелений потемнів. Далеко співи десь лунають, на небі зірка миготить, отари з поля повертають у холодочок відпочить. Моя Вкраїно - ти мій раю, ти - чарівниченька моя, я без кінця тебе кохаю, і вік кохати буду я!»
Україна… ти прививав любов до неї з кожним подихом, словом чи рухом всім, хто був поряд. Здається гасло «Україна - понад усе!» - це саме про твоє життя звучить.
Народний Рух, Конгреси свідомих українців, написання книг, дописів, ладування, Живе Слово… Ти так багато зробив за своє життя, татусь рідненький! Скільки переїздів, відбудов, перебудов, ремонтів, бізнесів, городів і садів посадив, людей надихнув…
Ти написав колись для мене, маленької Іринки, «золотка», вірш, такий душевний і щемний, скільки любові і турботи вкладено в кожне твоє слово, кожну літеру, звук! Я й досі плачу кожен раз згадуючи чи читаючи його, бо сумую, дуже сумую за тобою, татусь! Я плачу, бо зараз сиджу не поряд з тобою, пліч-о-пліч за столом, святкуючи, а обійнявши в думках, горнуся до твого серденька за тисячі кілометрів доріг…
Живи і будь живим і здоровим, будь ласочка, татусь, для мене, для нас усіх! Ми дуже будемо старатися, всі старатися, щоб в гармонії і щасті й надалі текла твоя життя ріка! Многії і благії літа тобі, благословеннії Богом!
P.S. 80
Якщо подивитися на ці дві цифри 8 і 0 вони чимось схожі, і зараз я зрозуміла їх суть. 8 - це два 00 нулика, поєднані між собою в перетіканні один в одного, таке собі поєднання двох протилежностей, чи жіночого і чоловічого, чи темного і світлого, хто як зрозуміє. А вже 0 нуль- це завершене поєднання, це ціле! Яйце-райце!"
Від онуки Сюзанни з Києва:
"Сьогодні я думаю не лише про роки, які Ви прожили, а про те, як глибоко й змістовно Ви їх прожили. У Ваших словах, думках і погляді на світ завжди є сенс — нічого поверхневого, нічого випадкового. Читаючи Ваші тексти, я відчуваю, наскільки сильно Ви вірите у життя, у силу людини та її дух.
Ви завжди були людиною, яка шукає істину і сміливо її тримається. Ви нагадуєте нам, що навіть у складні часи потрібно зберігати чистоту думок, спокій у серці та надію. Це вдається не кожному — і саме це я у Вас дуже ціную.
Для мене Ви не лише дідусь. Ви — мислитель, вчитель і джерело тихої сили. Навіть коли життя стає важким, Ваш погляд допомагає знайти світло і напрямок. Ви маєте рідкісну здатність надихати, змушувати замислюватися і ставати кращими, спокійнішими, добрішими.
Але для мене Ви ще й той, хто зробив моє дитинство справжньою пригодою. Я з великою теплотою згадую всі ті моменти, які ми прожили разом — Вашу увагу, турботу, історії, які Ви розповідали, і відчуття, що поруч із Вами світ стає цікавим і живим. Дякую Вам за ці спогади, за цей особливий світ, який Ви створили для нас, коли ми були дітьми. Це назавжди залишиться в моєму серці.
Я хочу, щоб Ви знали, як сильно Вас люблять. Ваше життя, Ваші слова і Ваша присутність мають величезне значення для всіх нас. І сьогодні ми святкуємо не лише Ваш день народження, а й усе те, що Ви дали людям навколо себе.
Бажаю Вам здоров’я, спокою і ще багато років, щоб Ви ділилися з нами своїми думками...."
...Дідусь! Пишіть, вірте і надихайте нас так, як тільки Ви вмієте.
З великою любов’ю,
Сюзанна, Салім і Емелі ❤️"
Від старости Красного Алли Чорної:
"Анатолію Михайловичу!
Від щирого серця вітаю Вас з Днем народження! 🎉
Бажаю міцного здоров’я, довгих і щасливих років життя, миру та спокою в душі. Нехай кожен день приносить радість, тепло і нові сили, а поруч завжди будуть рідні та близькі люди, які підтримують і надихають.
Хай у Вашому домі панують злагода, добробут і затишок, а всі задуми та мрії обов’язково здійснюються. Нехай доля буде щедрою на приємні події, щирі зустрічі та добрі новини!
З повагою та найкращими побажаннями! 🌿"
Від краснянина Григорія Палієнка (1947 р.н.): Фото доповідача від України на Каннському симпозіумі "Вода і здоров'я"
"Дорогий друже Анатолію! Вітаємо тебе з Ювілеєм, З Днем народження! Бажаємо міцного здоров'я, щастя, радості, потужності та подальших творчих успіхів на благо України!
Твій яскравий талант українського письменника та просвітницькі дії Державника неухильно працюють на українську ідентичність, на розвиток національної свідомості, на зміцнення нашого народу.
З Роси й Води, хай щастить тобі , мій друже, наступний рубіж - 100 річний Ювілей."
Від онуки Ліліанни з Австрії:
Діду, вітаю вас з 80-річчям!
З днем народження ❤️
Може з мого дитинства, яке було яскраве та чудове кожного літа. Я так добре пам’ятаю, як ми кидали м’яч та грали в бадмінтон кожного вечора, ходили на ставок та співали:
Ми йдемо, ми йдемо на ставок,
Ми йдемо, ми йдемо на ставок!
Будем там купатися, будем хлюпотіти, бо ми українці, веселіі діти!
А ще їхати в тачці аж до Австралії, ходити у ліс щоб найти джерело чарівної води, шукати золото в якомусь кар’єрі — це було справжнє щастя.
Ваша уява та казки подарували нам цілий світ чудес і радості. Це спогади, які я завжди буду носити в серці.
Дякую вам за все.
Ви неймовірна людина, і ваше життя таке багате досвідом. Я щиро бажаю, щоб ви й далі творили, писали і надихали.
Я знаю, що ми рідко бачимося та навіть рідко спілкуємося, але ви дуже важливі для мене. Ваше здоров’я і ваша радість для мене мають велике значення. І якщо вам щось знадобиться — я завжди поруч.
Многая літа!
Здоров’я та щастя вам, дідусю.
Люблю вас дуже ❤️"
Олександр Перепелиця (1944 р.н.) - ми разом училися в університеті на хімічному факультеті (Олександр із дружиною Лізою):
Тобі уже минуло лиш
вісімдесят літ.//
Я радий, що триває
твій зоряний політ.//
Багатий ти, друзяко,
найбільше із людей,//
Бо маєш аж сім внуків
на двійочко дітей.//
А ще ти надщасливий
на цій святій землі,//
Бо збудував державу у
пострадянській млі.//
А ще ти наймиліший для
рідної сім'ї.//
Історія ж опише усі чини
твої.//
Історія правдива, історія
ще та!//
Тож хай же не згасає
польоту ВИСОТА!//
Живи іще довго, твори,
борися так,// Як Ліна Костенко і
Юрій Щербак.//
Вони - наша мудрість,
і невгасимий маяк!//
Цими рядками я хотів показати, що ми з тобою,
пане-друже Анатолію, в 1967 р. недаремно були під вікнами дачі Андрія Малишка та розмовляли з його дружиною поетесою Любов'ю Забаштою".
І ще додав:
Дорогий друже Анатолію,
якщо вважаєш за потрібне,
то прочитай цей поспішний
віршик своїм гостям після
третьої чарки.
МОЄ НАРОДЖЕННЯ
Народився я на світ
На кленовім возі,//
Щоб щасливим був усюди -
Вдома й у дорозі.//
Народився я на світ
На Великдень вранці,
Щоб в родині не було
Ніяких засранців.//
Як родився я в полях,
То скрипки не грали.
Зате мені в нашім краї
Жайвори співали.//
Я родився серед сіл
Рідної країни,//
Щоб стояти міг затято
За всю Україну.//
Олександра Зальоток - трипільська інтернатівка, з якою ми разом училися:
"Шановний мій однокласнику, Толя, дозволь привітати тебе із самою гарною датою у твоєму житті. Це не просто день твого народження, а день, коли ти відчиняєш Двері Мудрості... Багато чого залишилося позаду, але я впевнена в тому, що все, чого ти досягнув - це було надзвичайною працею і ти досягнув сам своїх успіхів без сторонньої допомоги, що робить великим плюсом для тебе. Толя, ти знаєш, що я називала тебе ще у школі великим "задавакою'', бо ти сам знав, що на три голови (по розуму, мається на увазі) вище від усіх нас, але, коли пройшли роки, я розгадала твою ''задавакуватість'', але ж ти ніколи і нікого не цурався та був душею колективу і, щоб ти не запропонував, ми усі погоджувалися і йшли за тобою. Ти був нашим мужнім Оводом, з яким ми усього добивалися, згодом і усі вчителі погоджувалися з нами. А скільки перемог ми здобули під твоєю орудою... . Толя, я часто задавалася питанням, чим ти володів, чого не було у всіх нас, вчителі боялися щоб ти якогось замислуватого запитання їм не задав, на яке б вони не могли відповісти... І тільки коли пройшли роки, я зрозуміла, розгадавши твою суть, а це те, що не кожному воно дається і це називається - Велич душі, якою ти володів уже із юних років... , але я, Толя до цих пір не можу зрозуміти, кого Всевишній наділяє такою незамисловатою красою людської душі, якою ти володів уже із юних літ. Очевидно, небеса і земля наділяють такою рисою характеру вибраних людей, тому що Велич Душі не приходить сама по собі... А на цій ноті я хочу побажати міцного здоров'я і многая літа та бути і надалі прикладом для всієї твоєї великої родини та зберегти, попри все, свою красу душевної величі до глибокої старості. Віват, Анатолію Михайловичу, віват!"
Привітання інтернатівця Федора Власенка:
Присвячую шановному Анатолію Михайловичу Висоті - до 80-ліття.
Старіють друзі - це закон природи// І хоч дзвінки не часто йдуть від них//Я не втрачаю жодної нагоди// Поспілкуватись і почути вас усіх//Та повернутись раптом у минуле//В дитинство, юність, що від нас пішли//Згадаймо випуск на 64-го//Дівич-Гору, де сонця схід зустріли//Такі дружні й незабутні ми випускники//Час пролетів, та є про що згадати//Бо скільки разом сходжень доріг було//Ми спілкувались, вчились грати в співати//Нас всіх у майбуття життя вело//Хоч розвели усіх нас стежки і доріжки//Та дружба наша й досі зцілює серця//В душі за друзів радощі й тривоги// І буде так до самого кінця життя//На жаль багато з нас сьогодні//Нема вже з нами - вічна пам'ять їм//Всім, хто живий, хто є сьогодні//Я вам бажаю кріпкого здоров'я//Спокою, щастя, миру і добра//Та дружба ще з роками не старіє//Вона мов промінь сонця в хмурі дні//Увись підняти дух людини вміє//Й забуті повертає нам мелодії й пісні//І хвиля щастя серце огортає//І радісно на серденьку стає//А спогад той в минуле повертає...//Я щиро Богу дякую, що друзі в мене є
З повагою Почесний ветеран України Федір Власенко. 14.4.2026